Українська адвокатура Волині XVI-XVIII ст.: нова сторінка в історії адвокатури найдавнішого періоду

Побачила світ нова книга Центру досліджень адвокатури і права при НААУ «Українська адвокатура Волині польсько-литовської доби XVI-XVIII ст.»

Досі, крім історико-правових досліджень Литовських Статутів, українська адвокатура цього періоду, її стан, традиції, проблеми, і, основне – найвідоміші представники, фактично, залишалися незвіданим полем. Унікальність монографії в тому, що вона висвітлює зародження та розвиток адвокатури у XVI-XVIII ст. не тільки Волині, а найдавнішого історичного періоду в історії адвокатури в цілому.

Робота над книгою тривала більше чотирьох років і автор, доктор історичних наук Михайло Довбищенко, подав детальний аналіз історіографії, а також повну характеристику тогочасного законодавства польського, литовського та німецького зразка, що має вагоме значення не тільки для Волині, а й для всієї України, оскільки ці законодавчі акти лягли в основу багатьох реформ судової системи і законопроектів пізніших історичних періодів.

Опрацювавши понад 80 актових книг Волинського воєводства XVI-XVII ст., що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, а також численні збірки документів опублікованих джерел, автор зробив глибокий аналіз як професійної діяльності волинських адвокатів, так і їхньої активності у різних сферах суспільного життя Волині та України. Станом на сьогодні, це, фактично, перша спроба в українській історіографії дати комплексний аналіз професійної діяльності українських судових захисників в литовсько-польську добу.

Практична діяльність адвоката, пов’язана зі стратегією побудови захисту в суді та виробленням шляхів залагодження конфліктів, розглядаються з урахуванням розвитку законодавства Литви і Польщі про адвокатуру. Це дає уявлення про усвідомлення прав особистості на законодавчому рівні країни, а також про їхню реальну реалізацію в практичному житті суспільства. Монографія засвідчує, що цілий ряд проблем сучасної адвокатури (як вітчизняної так і зарубіжної) не є лише сьогоденним явищем. Проблеми, пов’язані з корупцією і порушенням професійної етики існували також в часи давньої України.

Для сучасного покоління українських адвокатів важливо, що в литовсько-польську добу ми мали адвокатів, які подали приклад сумлінного виконання своїх професійних обов’язків. Так, Федір Бонякевич продемонстрував приклад зразкової співпраці адвоката і клієнта, а Юрій Морей увійшов в історію як адвокат, який з ризиком для власної репутації, віддано захищав клієнта, невинно засудженого до смертної кари. В контексті означеного питання цікавими видаються також спостереження автора про роль жінки в правовому житті давньої України.

Науковим відкриттям стали документи, які свідчать про виконання функцій судових захисників представницями українського жіноцтва принаймні з середини XVII ст. Цей факт говорить про те, що участь жінок в якості судових захисників у період Середньовіччя та Просвітництва мала не спорадичний чи випадковий характер, а відбувалася на постійній основі.

В монографії ми знайдемо відомості про Магдалену Цетнерівну, яка є першою відомою на сьогодні українською жінкою-адвокатесою такого давнього періоду, а також Маріанну Закревську. Висновки про діяльність жінок (хай навіть епізодичну) в ролі адвокатів у судах, є важливими як з точки історії вітчизняного права, соціальної історії України литовсько-польської доби, так і в контексті гендерних відносин в Україні в цілому.

Оригінальність і новизна цього дослідження полягає також в тому, що автор вивчав професійну діяльність адвокатів у тісному контексті з їхньою суспільною, релігійною та господарською активністю. В сучасних умовах це має не лише наукове, але також і виховне значення. Так, для виховання молодого покоління українських адвокатів і правників важливим буде приклад участі адвоката Прокопа Верещаки в українському державотворенні; один із фундаторів Почаївського монастиря, Федір Домашевський, може стати яскравим представником меценатів, що походили з числа судових захисників; Томаш Гуляницький та Федір Верещака можуть стати прикладом адвокатів, які частину свого життя присвятили служінню Церкві – Православній та Римо-Католицькій відповідно. До речі, на обкладинці книги поміщене зображення адвоката Федора Домашевського і його дружини Єви, як фундаторів та меценатів Почаївського монастиря. Станом на сьогодні це єдине, відоме зображення адвоката давнього періоду.

В цілому, на основі архівних документів автором встановлено імена 28 адвокатів Волині XVI-XVII ст. й доведено, що волинські адвокати не тільки представляли інтереси клієнтів у судах, серед яких були як знакові особистості того часу, єпископат, так і незаможні верстви населення, а й неодноразово виступали дипломатами, учасниками політичних перемовин, радниками гетьманів, меценатами та фундаторами церков тощо.

У побудові стратегії захисту інтересів клієнта, важливим елементом якого були дискусії по процедурних питаннях, адвокатами застосовувалася судова риторика і неформальні переговори з опонентами про умови прийнятного для обох сторін вироку суду, у земельних спорах адвокати часто намагалися полагодити конфлікт мировими угодами.

Таким чином, монографія «Українська адвокатура Волині польсько-литовської доби XVI-XVIII ст.» є першою спробою комплексного дослідження діяльності української адвокатури впродовж ХVІ-ХVІІІ ст. Праця детально розкриває законодавство Королівства Польського і Великого Князівства Литовського про адвокатуру XIV-XVIII ст., показує «професійну майстерню» волинських адвокатів зазначеного періоду, зокрема вступ до професії, стратегію і тактику захисту клієнтів, гонорарну політику, професійну етику та дисциплінарну відповідальність, висвітлює громадську та меценатську діяльність адвокатів, порушує гендерне питання в структурі адвокатського корпусу.

Книга увійшла до серії видань НААУ «Регіональна історія адвокатури». Сподіваємося, що ця робота стане важливим стимулом для українських науковців продовжувати і поглиблювати дослідження історії права і адвокатури литовсько-польської доби та унікальної правової спадщини України.

Автор публікації: Ірина Василик

Ірина Василик

проректор Вищої школи адвокатури, Керівник Центру досліджень адвокатури і права при НААУ