Превентивна реструктуризація vs банкрутство: як (чи) працюють нові правила гри?

Уже другий рік в Україні діє процедура превентивної реструктуризації – інструмент, який мав навчити бізнес домовлятися з кредиторами до дефолту, а не після. Проте з моменту впровадження, з 1 січня 2025 року, ним скористалися усього близько 15 компаній (і це на тлі 780 банкрутств лише за минулий рік). Така динаміка – не провал інструмента, це діагноз ринку, який звик приходити за юридичною допомогою вже після дефолту, і рахунок за цю звичку зростає. Адже нові правила гри і спрощені суди скасували можливість тягнути час та ховати активи. Детальніше про механізм превентивної реструктуризації, чому 6 місяців на неї – це не обмеження, а жорсткий фільтр для життєздатних компаній, та як скористатися цим інструментом, Mind розповів Валентин Гвоздій, адвокат, заступник голови НААУ, РАУ, партнер-засновник юридичної фірми GOLAW.

Що саме мало спрацювати?

До 2025 року компанія, якій бракувало грошей на борги, мала два шляхи. Перший – банкрутство: публічна судова процедура, у якій керівництво втрачає контроль над бізнесом, а майно здебільшого розпродають. Другий – досудова санація, передбачена Кодексом України з процедур банкрутства 2019 року.

За шість років, з 2019-го по 2025-й, господарські суди прийняли до розгляду 29 заяв про затвердження плану досудової санації і затвердили лише вісім планів (дані оприлюднив один із розробників нового закону у лютому 2026 року). Один-два врятовані бізнеси на рік на всю країну – навіть попри те, що Верховний Суд у 2025 році відзначив зростання інтересу до досудової санації. Решта – неформальні домовленості з банками, що трималися на добрій волі сторін.

Закон № 3985-IX, ухвалений 19 вересня 2024 року і чинний з 1 січня 2025 року, доповнив Кодекс окремою книгою «Превентивна реструктуризація». Це імплементація Директиви (ЄС) 2019/1023, за якою країни ЄС перебудовували своє законодавство про неплатоспроможність, і одна з вимог Ukraine Facility.

Що саме отримав боржник?

Контроль: на відміну від банкрутства, керівництво не відстороняють, а арбітражний керуючий (тут він називається адміністратором) наглядає і дає висновок щодо плану, але бізнесом не керує.

Захист: з відкриттям процедури ніхто не може відкрити справу про банкрутство компанії, зупиняється нарахування штрафів і пені, а на клопотання боржника суд може зупинити примусове стягнення і звернення стягнення на заставу.

Гарантії для угоди: контрагенти не можуть розірвати договори лише через відкриття процедури, а нове фінансування під реструктуризацію в разі подальшого банкрутства погашається в першу чергу.

Обов’язковість результату: план, схвалений необхідною більшістю кредиторів і затверджений судом, стає обов’язковим і для тих, хто голосував проти. І все це без публічного тавра «банкрут» та за передбачувану ціну: винагорода адміністратора – від трьох мінімальних зарплат на місяць для малого бізнесу, до п’ятнадцяти – для великого, тобто від 26 до 130 тис. грн.

Від бізнесу очікували одного: що він прийде рано. Слово «превентивна» в назві процедури не декоративне.

Задум простий: дати життєздатному бізнесу можливість домовитися з кредиторами під захистом суду ще до неплатоспроможності – коли компанія працює і платить зарплати, але бачить, що протягом наступних 12 місяців не зможе обслуговувати борги.

Що показали перші двадцять місяців?

Цифри такі. У 2025 році, за даними Опендатабот, відкрито 8 справ про превентивну реструктуризацію щодо 6-ти компаній. Станом на квітень 2026 року – 9 процедур і 3 затверджені плани; станом на липень, за даними Мін’юсту, 9 підприємств перебувають у процедурі, ще для 6-ти плани затверджено.

За той самий 2025 рік 780 компаній зайшли в судове банкрутство, а за перше півріччя 2026-го господарські суди відкрили ще 1250 проваджень (разом із фізичними особами).

Із 6107 справ, що перебували в судах у липні 2026 року, три чверті – на стадії ліквідації і лише 5% – на стадії санації, тобто спроби відновити платоспроможність.

Верховний Суд у аналізі роботи господарських судів за 2025 рік фіксує той самий тренд з іншого боку: справ і матеріалів, пов’язаних із банкрутством, у місцевих судах стало на 18,2% більше – 18,6 тис.

Співвідношення промовисте: на одну спробу домовитися до дефолту – десятки ліквідацій після нього. Але це не означає, що інструмент не працює. Кількість затверджених планів за один квартал подвоїлася, а за перший рік превентивна реструктуризація дала більше затверджених планів, ніж досудова санація давала в середньому за два.

Не спрацювало інше – очікування, що бізнес масово прийде до кредиторів заздалегідь. Причина – у самій конструкції процедури, і її треба розуміти до того, як нею користуватися.

Шість місяців – це рамка, а не недолік

Заходи захисту боржника діють не більше шести місяців і не продовжуються – так прямо написано в Кодексі. Заключне засідання суду призначають не раніше ніж через 2 і не пізніше ніж через 6 місяців після відкриття процедури; якщо план не затверджено протягом 12 місяців, процедуру закривають. Ці строки закладено самою Директивою 2019/1023, яка свідомо обмежує захист боржника: процедура створена для життєздатного бізнесу з майже готовим планом, а не як притулок від стягнень.

Реструктуризація – це не одна розмова з банком. Це:

• інвентаризація боргів і кредиторів;
• оцінка бізнесу і майна;
• розрахунок ліквідаційного сценарію – скільки кожен кредитор отримав би, якби компанію продали з молотка;
• фінансова модель;
• поділ кредиторів на класи;
• узгодження умов – списання, відстрочення, конвертація боргу в капітал, продаж непрофільних активів – і збирання голосів.

Для середньої компанії з десятком істотних кредиторів це 6–12 місяців роботи. Закон це розуміє: він передбачає спрощений порядок для боржника, який приходить із планом, уже схваленим кредиторами, а малому бізнесу дозволяє подати спочатку концепцію і лише протягом двох місяців – повний план.

Шести місяців захисту достатньо, щоб юридично оформити домовленості, досягнуті до подання заяви. Почати в цьому вікні з інвентаризації боргів означає вийти з-під захисту з недописаним планом.

Є і другий фільтр – критерій найкращих інтересів кредиторів: жоден кредитор не може отримати за планом менше, ніж отримав би в ліквідації. Це змінює логіку переговорів.

Боржник, який приходить із проханням про час, не має що запропонувати: кредиторський комітет 2026 року рахує ліквідаційний сценарій швидше, ніж боржник встигає закінчити презентацію. Боржник, який приносить план, у якому кредитор заробляє більше, ніж на ліквідації, отримує і час, і підписи.

У переговорах про реструктуризацію останніх двох років найчастіша помилка одна й та сама: прохання про час замість пропозиції про вартість.

Чому банкрутство більше не купує час

Тут потрібна передісторія. З дня відкриття провадження у справі про банкрутство за статтею 41 Кодексу автоматично вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів: зупиняється примусове стягнення за виконавчими документами, не нараховуються неустойка і штрафи, боржник не погашає старі борги інакше, ніж за правилами Кодексу. Мораторій діє до закриття справи. Саме ця норма роками робила банкрутство інструментом виграшу часу: боржник ініціював справу, а кожен спір у її межах – про розмір вимог, про недійсність угод, про майно – розглядали за загальними правилами, три-чотири місяці в першій інстанції, з апеляціями. Справа тривала роками, мораторій – разом з нею.

Закон № 3249-IX від 13 липня 2023 року, чинний з 29 липня 2023 року на період воєнного стану і шість місяців після нього, цю арифметику зламав. Мораторію він не встановлював і не скасовував – він перевів спори в межах справи про банкрутство на спрощене провадження зі строком до двох місяців.

Таких спорів багато: за даними Верховного Суду, у 2025 році господарські суди розглянули 4,7 тисячі позовних спорів у межах справ про банкрутство – у півтора раза більше, ніж роком раніше, з присудженими до стягнення 25,9 млрд грн. Той самий мораторій тепер виграє боржникові тижні, а не квартали: справа швидше доходить до ліквідації.

А ліквідація – це фіксація втрат. Ось що я маю на увазі. До моменту, коли компанія опиняється в банкрутстві, вартість уже зруйнована: клієнти пішли, ключові працівники звільнилися, обладнання застаріло або вивезене, а майно на аукціоні продають зі знижкою. Суд не створює вартість – він розподіляє те, що лишилося, між кредиторами за чергами.

Статистика це підтверджує. За даними Опендатабот на основі судової статистики, з 780 компаній, що зайшли в банкрутство у 2025 році, лише 48, близько 6%, обрали санацію; 84% банкрутів – товариства з обмеженою відповідальністю, галузеві лідери – оптова торгівля, сільське господарство, нерухомість і будівництво. Судова процедура фіксує результат, створити його вона не здатна.

Той самий закон 2023 року розширив коло осіб, яких можна притягнути до субсидіарної відповідальності – змусити відповідати за борги компанії власним майном, якщо активів банкрута не вистачає. Раніше це стосувалося передусім засновників і керівників; тепер – і осіб, які укладали правочини з боржником чи вчиняли майнові дії щодо його активів.

Разом з правом арбітражного керуючого і кредиторів оскаржувати угоди боржника, вчинені за три роки до банкрутства, це означає просту річ: виведення активів напередодні неплатоспроможності – стратегія 2019 року. У 2026-му вона персонально дорога для кожного, чий підпис стоїть на таких документах.

Ринок проблемного боргу: питання, яке ще не поставили

Другий сюжет 2026 року – банківські борги. За даними НБУ, частка непрацюючих кредитів (NPL – кредитів, за якими позичальник не платить понад 90 днів або визнаний неплатоспроможним) на 1 серпня 2026 року становила 12,1% – на 1,8 відсоткового пункту менше, ніж на початку року, і найнижче за понад 15 років.

На піку, у перший рік великої війни, було 39,1%. У грудні 2025 року державні банки одномоментно списали понад 170 млрд грн старих непрацюючих активів; портфель NPL у системі зменшився приблизно до 188 млрд грн і з початку 2026 року майже не змінився (мінус 0,8 млрд грн), тоді як загальний кредитний портфель зріс на 14,3%. Частка падає, бо росте знаменник – нове, якісніше кредитування.

Десятиліття ринок проблемного боргу жив за простою логікою: портфель купують за невелику частку номіналу, і глибокий дисконт покриває будь-які юридичні дірки – втрачені документи, сумнівну заставу, пропущені строки.

Питання, якого ринок ще не поставив: що станеться з цінами на портфелі, коли банки завершать розчищення балансів?

Моя відповідь із переговорної практики складається з трьох спостережень:

1. Пропозиція стискається – старі портфелі списано або продано, а нових дефолтів мало, бо НБУ фіксує кращу якість нових кредитів.

2. Попит не стискається – інвестори, факторингові та колекторські компанії створили потужності під обсяги 2022–2024 років.

3. Коли пропозиція падає швидше за попит, дисконт зменшується і перестає покривати слабку документацію. Дохідність інвестора переїжджає з макроциклу в якість правового аудиту. Вікно дешевого входу в українські проблемні активи зачиняється: купувати «на око» ставало дорого вже торік, у 2027-му це буде розкіш.

Що спостерігати до кінця 2027 року

Прогнози тут доречні лише ймовірнісні, і кожен спирається на конкретні дані.

Базовий сценарій

Кількість превентивних процедур за півтора року подвоїться-потроїться – до 30–45 сукупно проти нинішніх 15-ти. Підстава: кількість затверджених планів подвоїлася за квартал, з трьох у квітні до шести в липні 2026 року, і найближчими місяцями з’являться перші виконані плани – прецеденти, які кредитори побачать у цифрах.

Частка NPL за темпу січня–липня (мінус 1,8 пункту за сім місяців, близько 0,26 пункту на місяць) до кінця 2026 року опуститься приблизно до 10,8%; за повільнішим темпом травня–липня (близько 0,17 пункту на місяць) – до 11,3%. В обох випадках це близько 11% і дальше стискання пропозиції для інвесторів у проблемний борг.

Ризик-сценарій

Воєнний або енергетичний шок погіршує якість нових кредитів, банки знову накопичують проблемний борг – дисконтне вікно прочиняється, але ненадовго і не для всіх: банки навчилися продавати швидше і дорожче.

Три індикатори покажуть, який сценарій реалізується:

1. Кількість нових превентивних процедур за півріччя і частка затверджених планів у публічній статистиці Мін’юсту.

2. Щомісячна динаміка NPL проти темпу нового кредитування: якщо обсяг непрацюючих кредитів почне зростати в гривнях, а не лише падати у відсотках, це перший сигнал зміни циклу.

3. Поява першої процедури, розпочатої з подачі кредиторів. Відкрити превентивну реструктуризацію може лише сам боржник, але Кодекс дає кредиторам право поставити перед ним це питання, і боржник зобов’язаний дати вмотивовану відповідь протягом 30 днів. День, коли цим правом скористається великий банк, означатиме, що інструмент став кредиторським.

Правило 2026 року одне, і воно просте: судова процедура фіксує результат – створюється він у переговорній кімнаті, за шість-дванадцять місяців до кризи ліквідності. Закон дав інструменти тим, хто готується. Іншим він залишив статистику.

Матеріал опубліковано у виданні Mind.ua.

Автор публікації: Валентин Гвоздій

Валентин Гвоздій

заступник голови НААУ, РАУ

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.