Адвокатський запит і відповідальність за його ігнорування: проблеми практики та шляхи вдосконалення процедури

Адвокатський запит залишається одним із основних професійних інструментів адвоката для одержання інформації та копій документів, необхідних для надання правничої допомоги клієнту. Водночас ефективність цього інструменту залежить не лише від закріпленого у законі обов’язку надати відповідь, а й від того, чи існує дієвий механізм реагування у випадку неправомірної відмови, несвоєчасного або неповного надання інформації.

Останнім часом саме практична реалізація такого механізму дедалі частіше стає предметом дискусій у регіональних радах адвокатів. Питання виникають на різних етапах: від перевірки заяви адвоката та встановлення належного суб’єкта відповідальності до складення протоколу, забезпечення процесуальних прав особи та своєчасного направлення матеріалів до суду.

Особливої актуальності ця проблематика набула після постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 липня 2026 року у справі № 320/30984/25. У контексті цієї справи механізм звернення адвоката до відповідної ради адвокатів регіону для вирішення питання про складення протоколу за статтею 212-3 КУпАП фактично визначено як спеціальний спосіб захисту права адвоката, пов’язаного з отриманням інформації на адвокатський запит.

Така правова позиція змушує по-новому подивитися не тільки на значення самої процедури, а й на її ефективність. Адже якщо законодавство орієнтує адвоката саме на цей механізм захисту, він повинен працювати таким чином, щоб порушене професійне право могло бути реально захищене.

Спеціальний механізм захисту має бути ефективним

У частині п’ятій статті 212-3 КУпАП передбачається адміністративна відповідальність, зокрема, за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит.

Відповідно, можливість складення уповноваженою особою ради адвокатів регіону протоколу про адміністративне правопорушення є не просто одним із процедурних повноважень органів адвокатського самоврядування. У практичному вимірі це одна з гарантій реалізації професійних прав адвоката, передбачених у статтях 20 та 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Саме на цьому аспекті необхідно зосередити увагу після постанови Верховного Суду від 17 липня 2026 року.

Якщо звернення до ради адвокатів регіону розглядається як спеціальний механізм захисту, недостатньо лише формально передбачити можливість подати відповідну заяву. Процедура повинна забезпечувати перевірку обставин можливого правопорушення, встановлення відповідальної особи, складення за наявності підстав протоколу та передачу матеріалів до суду у строки, які дозволяють суду вирішити питання про адміністративну відповідальність.

Натомість практика свідчить, що саме на цих етапах виникає найбільше проблем.

Де закінчується перевірка і починається адміністративна процедура?

Одним із дискусійних питань залишається строк розгляду заяви адвоката.

На перший погляд, найбільш очевидним рішенням могло б бути встановлення єдиного скороченого строку для її розгляду. Однак такий підхід навряд чи вирішить проблему.

Матеріали, які надходять до рад адвокатів, можуть істотно відрізнятися. В одному випадку факт ненадання відповіді та особа, відповідальна за розгляд запиту, є очевидними з наданих документів. В іншому необхідно витребувати додаткові матеріали, з’ясувати компетенцію посадових осіб, отримати пояснення та встановити, кому саме було доручено підготувати відповідь.

Тому доцільніше говорити не про один універсальний строк «розгляду заяви», а про граничні строки вчинення конкретних дій у межах процедури.

Зокрема, варто нормативно визначити строк початку перевірки після надходження заяви адвоката, а також строк складення протоколу після завершення перевірки та встановлення достатніх підстав для його складення. Саме такий підхід дозволяє поєднати необхідність повного з’ясування обставин із недопущенням невиправданого затягування процедури.

Не кожна заява автоматично повинна завершуватися протоколом

Ефективність механізму захисту професійних прав адвоката не означає автоматичного складення протоколу після кожної заяви.

Цей аспект принципово важливий.

У рішенні Ради адвокатів України № 14 від 2 квітня 2026 року було звернуто увагу на необхідність встановлення правових передумов для ініціювання адміністративної процедури.

Зокрема, до початку такої процедури необхідно з’ясувати щонайменше три обставини: чи підлягала запитувана інформація наданню саме в порядку статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; хто був уповноважений розглядати конкретний адвокатський запит і підписувати відповідь; чи є визначена особа належним суб’єктом можливої адміністративної відповідальності.

Це особливо важливо у кримінальному провадженні. У Законі прямо передбачаються особливості отримання інформації та копій документів, одержаних під час здійснення кримінального провадження. Сам факт того, що адвокат назвав звернення «адвокатським запитом», не змінює правового режиму інформації, яка запитується.

Водночас рішення РАУ № 14 не може сприйматися як загальне звуження інституту адвокатського запиту. У самому рішенні наголошено, що зроблені висновки не поширюються на випадки, коли предмет запиту не охоплюється спеціальним порядком та не стосується інформації з обмеженим доступом. РАУ також окремо підкреслила, що адвокатський запит є належним професійним інструментом адвоката.

Тому одним із напрямів удосконалення чинного Порядку могло б стати нормативне виокремлення попередньої перевірки прийнятності заяви.

На цьому етапі повинні перевірятися формальні та правові передумови для подальшого провадження: належність суб’єкта, достатність матеріалів, характер запитуваної інформації та інші обставини, без яких неможливо перейти до вирішення питання про складення протоколу.

При цьому підстави для відмови у розгляді надалі мають бути чіткими та вичерпними. Інакше попередня перевірка сама може перетворитися на додаткову перешкоду для захисту професійного права адвоката.

Хто саме має відповідати за порушення?

Ще одна проблема, з якою стикаються регіональні ради адвокатів, — встановлення конкретної особи, яка допустила порушення.

Адвокат направляє запит юридичній особі або державному органу. Відповідь може взагалі не надійти або бути оформлена таким чином, що з неї неможливо встановити особу, яка фактично розглядала запит та відповідала за підготовку відповіді.

Для адміністративного провадження це має принципове значення: відповідальність не може існувати абстрактно щодо установи — необхідно встановити конкретного суб’єкта.

Показовою у цьому контексті є і надана відповідь Печерського районного суду м. Києва від 7 травня 2026 року. У ній зазначено, що заява, яка надійшла на адресу суду, згідно з реєстром передачі кореспонденції була передана конкретній судді. Такий документообіг наочно демонструє, що всередині установи може бути встановлена конкретна особа, якій передано відповідний документ для опрацювання.

Практика Дніпропетровської області додатково показує іншу сторону цієї проблеми. За наданою інформацією, приблизно 10 – 20 відсотків матеріалів, що направляються до суду, повертаються для усунення недоліків. Серед основних причин названо відсутність РНОКПП правопорушника або дати його народження.

Отже, проблема ідентифікації суб’єкта давно перестала бути суто теоретичною.

Одним із можливих рішень є доповнення статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» положеннями, які дозволять встановлювати особу, відповідальну за розгляд адвокатського запиту та підготовку відповіді. Відповідна пропозиція вже сформульована в матеріалах, підготовлених за результатами аналізу практики.

Поліцейські та військовослужбовці: чи перешкоджає стаття 15 КУпАП складенню протоколу?

Окремої уваги потребує питання, яке сьогодні виникає в практиці регіональних рад адвокатів щодо заяв про порушення права на адвокатський запит працівниками поліції, військовослужбовцями та іншими особами, на яких поширюються спеціальні правила відповідальності.

На практиці сформувалися різні підходи.

Причиною є стаття 15 КУпАП, яка встановлює особливості відповідальності військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

Звідси виникає практичне питання: чи є сама лише належність особи до відповідної категорії підставою для того, щоб рада адвокатів відмовила у складенні протоколу за частиною п’ятою статті 212-3 КУпАП?

У регіональній практиці існували випадки, коли посилання на статтю 15 КУпАП ставало підставою для відмови в оформленні матеріалів.

Разом із тим останнім часом формується й інший підхід: заяву адвоката розглядають у загальному порядку, перевіряють наявність складу правопорушення, встановлюють конкретну особу, а за наявності підстав складають протокол і передають матеріали до суду.

Цікавим є й практичний ефект самої перевірки. За інформацією, отриманою від колег із регіонів, після направлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки запитів про надання пояснень щодо обставин невиконання адвокатських запитів у низці випадків відповідні органи починали врегульовувати питання та надавати адвокатам відповіді.

Це демонструє ще одну функцію адміністративної процедури. Її результатом не обов’язково має бути виключно накладення стягнення. Уже належне реагування органу адвокатського самоврядування може стимулювати припинення порушення та відновлення професійного права адвоката.

Разом із тим питання співвідношення статті 15 та частини п’ятої статті 212-3 КУпАП потребує вироблення єдиного підходу, оскільки різна практика регіональних рад щодо однакових фактичних обставин створює правову невизначеність.

Неявка особи не повинна блокувати процедуру

Ще одна системна проблема — неявка особи для складення протоколу.

Чинне регулювання не дає достатньо чіткої відповіді на питання, як діяти уповноваженій особі ради адвокатів, якщо потенційний правопорушник належним чином повідомлений, однак без поважних причин не з’являється.

Якщо кожна неявка автоматично спричинятиме нове запрошення, особа фактично отримає можливість блокувати процедуру до спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас вирішити це питання лише внутрішнім актом Ради адвокатів України недостатньо.

Необхідні відповідні зміни саме до КУпАП, зокрема до статті 256, які визначатимуть порядок складення протоколу у разі належного повідомлення особи та її неявки без поважних причин, одночасно гарантуючи їй можливість надати пояснення та реалізувати передбачені у законі процесуальні права.

Цікавим у цьому аспекті є досвід Дніпропетровської області, де застосовується двоетапна модель. Особі повідомляють про можливість складення протоколу як на етапі витребування пояснень, так і під час окремого запрошення. Якщо вже після першого етапу наявні достатні підстави, це дозволяє не перетворювати друге запрошення на суто формальну дію.

Такий досвід заслуговує на врахування під час удосконалення процедури надалі.

Строки як одна з головних загроз ефективності механізму

Навіть належно складений протокол втрачає практичне значення, якщо матеріали потрапляють до суду тоді, коли можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності фактично вичерпана.

Саме тому питання строків не можна зводити лише до швидкості роботи відповідної ради адвокатів.

До загального періоду фактично входить час на первинну перевірку матеріалів, встановлення особи, отримання пояснень, повідомлення особи про складення протоколу, оформлення матеріалів, їх направлення до суду, а надалі — судовий розгляд.

У підготовленій аналітичній довідці справедливо звернуто увагу на ризик ситуації, коли адвокату формально надається спеціальний спосіб захисту, але через тривалість усіх необхідних процедур він виявляється практично неефективним.

У пропозиціях, сформованих на основі практики Дніпропетровської області, це питання пропонується вирішувати на законодавчому рівні, зокрема шляхом встановлення спеціального однорічного строку накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені у частині п’ятій статті 212-3 та статті 185-16 КУпАП.

Незалежно від конкретної моделі майбутніх змін очевидним є одне: строк повинен враховувати реальну тривалість усієї процедури — від надходження заяви адвоката до можливості розгляду належно оформлених матеріалів судом.

Цифровізація процедури

Значну частину часу сьогодні займає не правова оцінка матеріалів, а звичайний документообіг.

Надсилання заяви, витребування пояснень, повідомлення особи, отримання кореспонденції та направлення матеріалів до суду можуть тривати тижнями.

Тому логічним напрямом удосконалення є електронізація процедури.

У пропозиціях із Дніпропетровської області ідеться про можливість використання кваліфікованого електронного підпису або Дія.Підпису під час взаємодії адвоката з радою адвокатів, а також про створення технічної та процесуальної можливості направляти адміністративні матеріали до суду через підсистему «Електронний суд».

У цьому випадку цифровізація — це не питання зручності. Вона безпосередньо пов’язана з дотриманням строків та ефективністю захисту професійного права.

Від окремих змін — до системного оновлення процедури

Накопичена практика дозволяє говорити про необхідність комплексного, а не фрагментарного перегляду механізму оформлення матеріалів за частиною п’ятою статті 212-3 КУпАП.

Ідеться насамперед про нормативне визначення окремої стадії перевірки прийнятності заяви; встановлення граничних строків початку перевірки та складення протоколу після її завершення; удосконалення механізму ідентифікації особи, відповідальної за неналежне виконання адвокатського запиту; врегулювання наслідків неявки належно повідомленої особи; запровадження електронного документообігу; а також законодавче вирішення питання строків притягнення до відповідальності.

Саме такі напрями систематизовані у пропозиціях щодо вдосконалення чинної процедури.

При цьому важливо зберегти баланс.

З одного боку, адміністративна процедура не повинна перетворюватися на автоматичну реакцію на будь-яке незадоволення адвоката отриманою відповіддю. Необхідно встановити, чи мав місце обов’язок надати відповідну інформацію, хто відповідав за виконання запиту та чи наявні ознаки адміністративного правопорушення.

З іншого боку, процедура не може бути настільки складною і тривалою, щоб саме її проходження фактично унеможливлювало притягнення винної особи до відповідальності.

Після постанови Верховного Суду від 17 липня 2026 року ця проблема набуває особливого значення. Якщо звернення до ради адвокатів та складання протоколу за статтею 212-3 КУпАП  виступають спеціальним механізмом захисту професійного права адвоката, держава та адвокатське самоврядування мають забезпечити умови, за яких цей механізм працюватиме не лише на папері.

Його ефективність, зрештою, визначається дуже просто: чи може адвокат, професійне право якого дійсно порушене, домогтися належного реагування до того моменту, коли притягнення винної особи до відповідальності втратить юридичну можливість.

Саме з цього, на наш погляд, і необхідно виходити під час удосконалення надалі законодавства та практики його застосування.

Автор публікації: Юрій Григоренко

Юрій Григоренко

голова Комітету НААУ з питань запобігання адміністративним правопорушенням, скоєним стосовно адвокатів

Автор публікації: Артем Питомець

Артем Питомець

член Ради Комітету НААУ з питань запобігання адміністративним правопорушенням, скоєним стосовно адвокатів

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.