"Підтримка ментального здоров'я українських адвокатів під час війни" детальніше за посиланням
Головна цитата
«Цифровізація виконавчого провадження може скоротити строки технічної взаємодії, але вона не вирішує всіх проблем фактичного виконання судових рішень»
Публікація
Виконавче провадження у 2026 році: цифровізація без зайвої бюрократії
Судове рішення має практичну цінність тоді, коли воно виконане. У 2026 році процедури примусового виконання отримали нові цифрові інструменти, які мають скоротити строки виконавчих дій і спростити доступ до інформації про активи боржника. Водночас ефективність виконання залежить від того, чи не створюватиме процедура нових бюрократичних бар’єрів.
Рішення — не фінал
Виконавче провадження є завершальною стадією реалізації судового захисту. Саме на цьому етапі вигране рішення має перетворитися на фактичне поновлення порушеного права або реальне стягнення.
У 2025 році під час обговорення законодавчих змін у цій сфері підтримувалася ідея модернізації виконавчого провадження та розширення наявних механізмів процесуального примусу для швидкого фактичного виконання судових рішень. Йшлося, зокрема, про законопроєкт № 14005, спрямований на спрощення виконавчого провадження через цифровізацію.
У квітні цього року Верховна Рада прийняла на його основі Закон № 4833-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження», який повністю набере чинності 23 жовтня 2026 року.
Ним вносяться зміни до процесуальних кодексів і низки законів, зокрема у сферах виконавчого провадження, банківської діяльності, нотаріату, іпотеки, державної реєстрації прав на нерухоме майно, депозитарної системи, ринків капіталу та соціального страхування.
Швидший доступ
Ключова ідея Закону № 4833-IX полягає в тому, щоб замінити частину ручних процедур автоматизованою електронною взаємодією.
Насамперед це стосується звернення стягнення на кошти та електронні гроші боржників на рахунках і в електронних гаманцях, відкритих у банках та інших фінансових установах. Така взаємодія має дати виконавцю швидший доступ до необхідної інформації і зменшити час між встановленням активу боржника та вчиненням виконавчої дії.
Закон також розширює функціонал автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру боржників. Передбачено їхню взаємодію з іншими державними реєстрами, зокрема для недопущення відчуження боржником майна. Якщо раніше відповідний пошук здійснювався вручну через вебсайт Мін’юсту, нова модель має працювати автоматизовано.
Окремо врегульовується порядок стягнення коштів на вкладних депозитних рахунках. До ухвалення Закону № 4833-IX такий порядок не був визначений. Так само закон передбачає автоматизовану взаємодію АСВП із системою депозитарного обліку цінних паперів: накладення арешту, отримання інформації про рахунки та повідомлення виконавців про відкриття або закриття рахунків у цінних паперах.
Значення має і посилення автоматизованого контролю за активами боржників. Йдеться про можливість оперативніше виявляти рахунки, майно та інші активи, які можуть бути використані для виконання судового рішення.
Ще одна зміна стосується повторного пред’явлення виконавчого документа. У такому разі передбачається поновлення виконавчого провадження, а не відкриття нового. Також визначається порядок виконання рішень про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, кошти або електронні гроші боржника.
Цифровізація працює не лише в інтересах стягувача. Закон передбачає автоматизоване виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників і зняття арешту з його коштів, якщо сума стягнення не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати і заборгованість сплачено на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Отже, цифровізація має дві сторони. З одного боку, вона спрощує пошук активів і накладення обмежень. З іншого — дає можливість автоматизовано знімати такі обмеження після виконання зобов’язання у визначених законом випадках. Водночас, в Національній асоціації адвокатів звертають увагу, що розширення цифрового доступу до фінансових даних потребує належного захисту персональної інформації та контролю за діями виконавців.
Закон № 4833-IX змінив не лише власне виконавче провадження. Він також впливає на вимоги до процесуальних документів у господарському та цивільному судочинстві.
Відтепер у позовних заявах та інших процесуальних документах необхідно зазначати реквізити банківських рахунків або інформацію про їх відсутність. Така зміна спрямована на те, щоб після завершення судового процесу виконавець одразу мав необхідну інформацію для стягнення коштів.
Межі стягнення
Закон № 4833-IX передбачає зміни, спрямовані на посилення соціальних гарантій і захист майнових прав громадян. Зокрема, підвищено суму заборони звернення стягнення на єдине житло — з 20 до 50 розмірів мінімальної заробітної плати. Це означає, що межі захисту єдиного житла боржника розширюються.
Окремий захист передбачено для військовослужбовців. Під час дії воєнного стану та протягом одного року після його завершення забороняється звернення стягнення на їхнє єдине житло незалежно від суми стягнення. Винятками є звернення стягнення на предмет іпотеки та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Також під час дії воєнного стану знімаються арешти з коштів боржників і виключаються відомості з Єдиного реєстру боржників у виконавчих провадженнях про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги на території громад, де ведуться активні бойові дії, та на тимчасово окупованих територіях.
Допомога чи бар’єр
Однак питання ефективності виконавчого провадження не вичерпується ухваленим Законом. Паралельно у парламенті залишається проєкт № 13677 від 21.08.2025, який стосується захисту прав людини під час примусового виконання рішень. У звʼязку із цією ініціативою виникає інше питання — як не перетворити додаткові гарантії на нові процедурні перепони.
Застереження викликають положення, якими пропонується залучати органи опіки та піклування під час розгляду подань або заяв державних виконавців, поданих до суду в межах примусового виконання судових рішень за участю дитини. Також пропонується передбачити участь суб’єктів соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю у вчиненні виконавчих дій відповідно до Закону «Про виконавче провадження».
Чинне законодавство вже передбачає участь відповідних органів та установ на стадії судового розгляду справ за участі неповнолітніх або у справах, де вирішуються питання щодо прав чи обов’язків неповнолітніх. За результатами такого розгляду суд ухвалює рішення, яке в подальшому має бути виконане.
Тому обов’язкове долучення цих органів ще й на етапі виконання не завжди сприятиме своєчасному, фактичному та повному виконанню рішення.
І йдеться не про заперечення участі спеціалістів як такої. Якщо судове рішення стосується, наприклад, визначення місця проживання дитини або забезпечення спілкування дитини з одним із батьків, сторони виконавчого провадження можуть подавати клопотання про залучення відповідного спеціаліста — працівника соціальної служби, психолога чи іншої особи. Питання в іншому: чи має така участь бути обов’язковою незалежно від обставин конкретного провадження. Якщо виконавець буде змушений очікувати представників соціальних служб у кожному випадку, навіть коли їхня присутність не сприяє виконанню рішення, процедура стає повільнішою.
Державний або приватний виконавець має повинен мати можливість самостійно визначати, кого і на якій стадії потрібно залучати до проведення виконавчих дій, якщо це справді необхідно для виконання рішення.
Примус як умова
Отже, цифровізація виконавчого провадження може скоротити строки технічної взаємодії, але вона не вирішує всіх проблем фактичного виконання судових рішень. Залишається питання відповідальності за ухилення від виконання, особливо у спорах із немайновими вимогами та у справах за участі неповнолітніх.
Серед можливих рішень, коментуючи законодавчі ініціативи, Національна асоціація адвокатів України пропонувала законодавчо встановити чіткі граничні строки розгляду судових справ щодо неповнолітніх осіб або за їх участі, збільшити розміри штрафів за ухилення від виконання судового рішення, а також розширити заходи процесуального примусу для забезпечення фактичного і повного виконання рішень.
Як приклад розглядалася можливість додаткових обмежень прав боржників за аналогією зі справами про ухилення від сплати аліментів. Одним із таких інструментів може бути заборона на керування транспортними засобами у разі ухилення від виконання рішення суду.
У справах, пов’язаних зі спілкуванням дитини з одним із батьків, проблема також може полягати не в технічній складності виконання, а в поведінці сторони, яка фактично блокує виконання рішення. У такій ситуації штраф у значному розмірі, накладений судом за поданням виконавця, міг би мати реальні наслідки для особи, яка ухиляється від виконання, і стимулювати або виконання рішення, або врегулювання спору між сторонами.
Кримінальний кодекс містить статтю 382 «Невиконання судового рішення». Однак ця норма не має широкого застосування, а отже, не сформувалася позитивна практика притягнення до відповідальності за невиконання судового рішення.
Саме тому штраф за невиконання рішення, що набрало законної сили, може стати більш практичним інструментом впливу. Він створював би для винної сторони реальні наслідки за ухилення від виконання та працював би як засіб запобігання подальшим порушенням.
Олександр Черних
голова Комітету НААУ з питань примусового виконання рішень
Тетяна Васильєва
секретар Комітету НААУ з питань примусового виконання рішень
Ілля Бардін
член Ради Комітету НААУ з питань примусового виконання рішень
Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
