Продовження запобіжного заходу після спливу строку: проблеми судової практики

В окремих судах формується практика продовження строку застосування запобіжних заходів або дії покладених на підозрюваних чи обвинувачених процесуальних обов’язків уже після спливу відповідного строку. Але чи можуть суди фактично продовжувати те, що на момент ухвалення рішення вже закінчилося?

«Покласти» – у сенсі «продовжити»

Специфічне розуміння судом відповідних норм КПК, їх тлумачення та застосування при ухваленні таких рішень можна продемонструвати на кількох прикладах.

Так, в одній кримінальній справі суд за клопотанням прокурора періодично продовжував строк дії процесуальних обов’язків, покладених на обвинуваченого у зв’язку із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді застави.

За кілька днів до закінчення дії попередньої ухвали суду про продовження вказаних обов’язків прокурор вчергове звернулась до суду з клопотанням «Про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави».

З певних причин (перебування головуючої у справі судді на лікарняному) вказане клопотання прокурора не було розглянуто судом в межах строку дії попередньої ухвали.

Через тиждень після закінчення граничного строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого попередньою ухвалою, прокурор звернулась до суду з документом під назвою «Зміни до клопотання про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави».

Примітно, що обґрунтовуючи такий свій документ, прокурор констатувала, що строк дії обов’язків, покладених на обвинуваченого «не було продовжено в межах строку дії попередньої ухвали і він закінчився».

Попри це вона просила суд змінити резолютивну частину клопотання «Про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави», а саме – замінити прохання «продовжити строк дії обов’язків» строком на 2 місяці на прохання «покласти обов’язки» строком на 2 місяці.

Суд пішов на зустріч прокурору: розглянувши його клопотання «про продовження строку дії обов’язків» та вказані зміни до нього, суд поклав на обвинуваченого відповідні обов’язки.

Цікавим у юридичному сенсі є те, що суд у своєму рішенні зазначив, що:

– він розглянув у судовому засідання «клопотання прокурора про покладення процесуальних обов’язків на обвинуваченого», тоді як насправді він розглядав клопотання про продовження обвинуваченому строку дії обов’язків (із змінами до нього);

– «Суд вбачає за можливе розглянути подане клопотання прокурора в новій редакції», хоча у новій редакції прокурор клопотання про продовження обвинуваченому строку дії обов’язків до суду не подавала – вона подала лише «зміни» до резолютивної частини клопотання;

– «процесуальне законодавство дійсно не передбачає випадків уточнення прохальної частини клопотання про продовження строку дії обов’язків у контексті їх повторного покладення. Водночас Суд врахував, що зміни не змінюють змісту самого клопотання і не становлять суттєвого втручання у права обвинуваченого».

Таким чином, суд: 1) фактично визнав, що розглядаючи конгломерат із клопотання та змін до нього, він діє поза межами процесуального законодавства. Тобто, за принципом: «Законом не передбачено, але якщо треба, то можна»; 2) підтвердив, що розглядає саме клопотання про продовження строку дії обов’язків (суть якого «зміни» не змінили); 3) констатував, що «зміни… не становлять суттєвого втручання у права обвинуваченого». Таке твердження викликає подив, оскільки йдеться про встановлення обвинуваченому певних обмежень у реалізації його конституційних прав.

Крім того, відмовляючи прокурору у продовженні чи покладенні (?) на обвинуваченого одного із процесуальних обов’язків, суд спеціально підкреслив, що «повторне покладення тотожного обов’язку без наведення нових, належним чином обґрунтованих підстав фактично призвело б до його автоматичного продовження, що несумісне з тимчасовою природою процесуальних обов’язків». Тим самим суд додатково підтвердив, що він розглядає клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків та своїм рішенням продовжує строк їхньої дії, вуалюючи таке продовження терміном «покласти».

Обґрунтовуючи своє рішення, суд, зокрема, послався на положення статей 194 та 199 КПК, наголосивши на тому, що «суд зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку дії обов’язків згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу».

Таким чином, застосовані судом формулювання свідчать про те, що суд продовжив обвинуваченому строк дії обов’язків, усвідомлюючи той факт, що попередньо визначений судом строк дії таких обов’язків на момент ухвалення рішення уже закінчився.

При цьому суд навіть не вважав за необхідне хоч якось обґрунтувати продовження уже давно закінченого строку дії обов’язків. Він лише замість терміну «продовжити» строк дії обов’язків вжив термін «покласти» на обвинуваченого відповідні обов’язки. Певно, на думку суду, така «гра термінами» здатна юридично «нейтралізувати» закінчення строку дії обов’язків та створити правові підстави для його пролонгації.

Продовжити тримання під вартою шляхом … застосування застави

Другий приклад є ще більш показовим, оскільки він стосується продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу – тримання під вартою.

За тиждень до закінчення граничного строку тримання підозрюваного під вартою детектив подав до суду погоджене з прокурором клопотання про продовження застосування до підозрюваного цього запобіжного заходу на строк 60 днів.

З певних причин (тяжкої хвороби підозрюваного та перебування його на стаціонарному лікуванні) вказане клопотання детектива не було розглянуто слідчим суддею в межах строку дії попередньої ухвали.

Через два тижні після закінчення граничного строку дії попередньої ухвали суду про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор, яка погоджувала клопотання детектива, звернулась до слідчого судді з документом під назвою «Зміни до клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою».

У цьому документі прокурор просила слідчого суддю розглянути клопотання детектива «про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного» та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді застави, поклавши на нього відповідні обов’язки. Тобто, суть прохання прокурора зводилась до зміни резолютивної частини клопотання детектива про продовження підозрюваному строку дії запобіжного заходу – тримання під вартою замінити заставою.

Слідчий суддя задовольнив клопотання детектива та зміни до цього клопотання прокурора – застосував до підозрюваного запобіжний захід у вигляді застави та поклав на нього відповідні обов’язки. У такий спосіб слідчий суддя одночасно задовольнив клопотання детектива «про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» та прохання прокурора про застосування нового запобіжного заходу – застави.

Примітним є той факт, що таке рішення слідчий суддя ухвалив майже через три місяці після закінчення граничного строку дії попередньої ували слідчого судді про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При цьому слідчий суддя відхилив доводи сторони захисту про те, що провадження за клопотанням детектива слід закрити, а «зміни до клопотання», які були подані прокурором, не можуть бути предметом розгляду суду, оскільки:

– строк дії попередньої ухвали щодо застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою давно сплив, а відтак він є підозрюваним у цьому кримінальному провадженні, до якого не застосовано жодного запобіжного заходу;

– закон не передбачає такого процесуального документу як «зміни до клопотання»;

– клопотання та зміни до нього подані до суду різними посадовими особами, що взагалі є правовим нонсенсом.

Слідчий суддя мотивував своє рішення тим, що: він розцінює подані прокурором зміни до клопотання детектива «лише як зміну викладу резолютивної частини клопотання поданого детективом, що прямо передбачено нормами КПК»; ч. 2 ст. 185 КПК «прямо передбачає право прокурора змінити клопотання» та «не встановлює заборону подавати прокурору зміни до клопотання, яке було складене детективом за погодженням того ж прокурора».

(Не)можна продовжити те, що закінчилось

Згідно з тлумачними словниками термін «продовжити» означає вести далі почате, не зупиняючись, безперервно; робити довшим за часом, збільшувати строк чого-небудь.

Аналіз відповідних положень КПК дозволяє стверджувати, що закон не передбачає якогось особливого розуміння терміну «продовження» стосовно строку дії запобіжного заходу та процесуальних обов’язків  – у цій частині норми юридичного закону жодним чином не суперечать правилам мовного закону.

Так, ч. ст. 132 КПК встановлено, що ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняє свою дію після закінчення строку її дії. Про те, що ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, констатовано у ч. 1 ст. 203 КПК.

При цьому закон: 1) зобов’язує слідчого суддю, суд визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії (ч. 4 ст. 196 КПК); встановлює,  що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч. 1 ст. 197 КПК).

Відтак, після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу така ухвала припиняє свою дію, а підозрюваний чи обвинувачений, стосовно якого вона була постановлена, стає особою, до якої не застосовано жодного запобіжного заходу.

Це повною мірою стосується ситуації із покладенням/продовженням строку дії обов’язків. У ч. 7 ст. 194 КПК спеціально наголошено на тому, що   після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов’язки скасовуються.

З цього вбачається, що у разі припинення дії ухвали про застосування/продовження застосування запобіжного заходу у зв’язку із закінченням строку її дії, а також у разі закінчення строку, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки, у слідчого судді, суду відсутні правові підстави для розгляду клопотання слідчого чи прокурора продовження строку дії процесуальних обов’язків та продовження застосування запобіжного заходу.

 «Прострочене клопотання» та зміни до нього

У цьому контексті виникає низка закономірних питань щодо подання до суду та розгляду судом вказаних змін до клопотання про продовження застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків.

Питання перше: чи є такі «зміни» передбаченим законом процесуальними документом?

На це запитання складно дати однозначну відповідь, оскільки при бажанні одні і ті самі положення закону можна інтерпретувати по-різному – залежно від інтересу суб’єкта тлумачення.

З одного боку, закон (ч. 2 ст. 185 КПК) дає право слідчому та прокурору змінити подане клопотання. З другого – закон не визначає, у який спосіб може бути реалізоване це право – шляхом подання зміненого клопотання чи змін до клопотання. Хоча КПК у розумінні процесуального документа оперує лише поняттям «клопотання».

У кожному разі цей формальний момент не є визначальним щодо можливості ініціювання прокурором зміни «простроченого» клопотання та його розгляду судом.  

Питання друге: чи підлягає розгляду судом «прострочене» клопотання про продовження застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків, тобто, клопотання, яке після закінчення строку застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків втратило свою юридичну актуальність?

Відповідно до закону за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування (ч. 3 ст. 331 КПК).

Частиною четвертою ст. 199 КПК встановлено, що слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Згідно із ч. 5 ст. 202 КПК у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений.

Після початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України у лютому 2022 року до КПК були внесені зміни, які встановили особливий порядок продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, згідно з яким у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в умовах воєнного стану продовження строку тримання під вартою здійснюється у порядку, встановленому ст. 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 331 КПК).

Відповідно до ч. 5 ст. 615 КПК «у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний слідчим суддею, керівником органу прокуратури під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці».

По суті такою законодавчою новелою було запроваджено інститут автоматичної пролонгації на два місяці застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Це обґрунтовувалося потребами виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, «коли судові органи не можуть належним чином функціонувати з об’єктивних причин». Але Конституційний Суд України визнав вказані положення ч. 5 ст. 615 КПК неконституційними (Рішення № 3-р(II)/2026 від 1 квітня 2026 року).

З відповідних приписів КПК (зокрема, наведених вище положень статей 132, 194, 196, 197, 203) випливає, що  після закінчення строку, на який судом до підозрюваного/обвинуваченого було застосовано запобіжний захід чи покладені процесуальні обов’язки, відповідне судове рішення припиняє свою дію. Відтак, дія запобіжних заходів негайно припиняється, а обов’язки скасовуються.

За таких обставин клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків втрачає правовий сенс. Воно перестає бути актуальним для розгляду судом, оскільки суд об’єктивно не може продовжити те, що уже закінчилось.

У деяких випадках можливість розгляду «простроченого» клопотання суд обґрунтовує тим, що слідчий чи прокурор вчасно звернувся до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу чи строку дії обов’язків. Але ця обставина не може змінити правову ситуацію, адже причина, з якої клопотання вчасно не було розглянуто судом, жодним чином не змінює реальний стан речей – попередньо визначений судом строк закінчився і він об’єктивно не може бути продовжений.

Цікавою у цьому контексті є позиція Верховного Суду, яку він висловив до іншої, але дещо схожої правової ситуації – щодо розгляду судом клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування. Колегія суддів ККС у складі ВС у справі № 752/13530/22 зазначила, що у випадку своєчасного звернення слідчого чи прокурора до суду з клопотанням про продовження строку досудового розслідування в термін, встановлений КПК, відповідальність за своєчасний та належний розгляд клопотання цілком покладається на суд. У цій справі сторона обвинувачення виконала вимоги ч. 5 ст. 294 КПК, вчасно звернувшись до слідчого судді з відповідним клопотанням. Таким чином, на слідчому судді лежав обов`язок забезпечити його розгляд у строк, визначений процесуальним законом.

Але така позиція: по-перше, стосується розгляду судом іншого процесуального питання; по-друге, вона лише констатує обов’язок слідчого судді/суду розглянути відповідне клопотання сторони обвинувачення у встановлений законом строк; по-третє, вона не містить чіткої відповіді щодо можливості/неможливості розгляду клопотання про продовження строку після закінчення такого строку.

Водночас і закон, і звичайна логіка, і здоровий глузд вказують на те, що продовження відповідного строку після його закінчення (припинення дії попереднього судового рішення) є правовим нонсенсом.  

Питання третє: чи є правові підстави для  зміни клопотання про продовження застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків після закінчення строку застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків?

Викладене дозволяє стверджувати, що звернення до суду щодо зміни «простроченого» клопотання позбавлене будь-якого правового сенсу.

По-перше, як зазначалося, йдеться про процесуальний документ, який втратив юридичну актуальність, а відтак не може породити відповідні юридичні наслідки.

По-друге, такі зміни не спроможні юридично реанімувати «прострочене» клопотання про продовження строку запобіжного заходу чи дії обов’язків. По суті таке клопотання втратило свою юридичну силу з моменту закінчення строку того, що суб’єкт клопотання просив суд продовжити.

Намагання ж сторони обвинувачення та суду «продовжити життя» такому клопотанню тим, що «зміни до нього не змінюють змісту самого клопотання і не становлять суттєвого втручання у права обвинуваченого», виглядає, м’яко кажучи, непереконливим.  

Власне, як і обґрунтування можливості розгляду судом «простроченого» клопотання у зв’язку із тим, що слідчий чи прокурор вчасно звернувся до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу чи строку дії обов’язків.

Той факт, що відповідне клопотання не було вчасно розглянуте судом і з певних  причин його розгляд «завис» (формально воно продовжує перебувати на розгляді суду), зовсім не означає, що таке клопотання зберігає свою правову актуальність (юридичну силу) після закінчення строку, який за таким поданням мав би бути продовжений.  

Невиконання судом обов’язку розглянути відповідне клопотання у встановлений законом строк незалежно від причин такого невиконання є проблемою суду (держави), яка не може бути перекладена на підозрюваного/обвинуваченого та негативно позначитись на його процесуальному статусі. Крім того, проблема застосування до підозрюваного/обвинуваченого запобіжного заходу чи покладання на нього обов’язків може бути розв’язана у законний спосіб – шляхом внесення до суду нового клопотання.

Питання четверте: чи можна такими «змінами» здійснити заміну одного виду запобіжного заходу на інший?

Власне, саме так відбулося у другому описаному прикладі: детектив у клопотанні просив продовжити підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а прокурор у «змінах» до клопотання детектива – застосувати до підозрюваного заставу. І слідчий суддя задовольнив таке прохання прокурора.

Натомість, така зміна запобіжного заходу не ґрунтується на законі. 

По-перше, у поєднанні таких двох прохань вбачається логічна та юридична суперечливість (взаємовиключення), оскільки ці прохання по суті є двома різними клопотаннями – про застосування двох різних видів запобіжного заходу (у першому випадку – у вигляді тримання під вартою, у другому – у вигляді застави). При цьому, застосування цих істотно різних за суворістю та правовими наслідками запобіжних заходів обґрунтовується одними і тими ж аргументами, які містяться в «основному» документі – клопотанні детектива про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 

По-друге, зміна запобіжного заходу може відбутися за клопотанням слідчого чи прокурора, а не за незрозумілими «змінами до клопотання» чи ще якимось придуманим документом. Так, ст. 200 КПК встановлено, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в т. ч. про скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків чи про зміну способу їх виконання. Закон також передбачає обставини, які обов’язково зазначаються у «клопотанні про зміну запобіжного заходу».

По-третє, за вказаних обставин зміна запобіжного заходу неможлива в принципі, оскільки змінити можна те, що існує на даний момент. У разі ж закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування до підозрюваного/обвинуваченого запобіжного заходу підорюваний/обвинувачений є особою, до якої не застосовано жодного запобіжного заходу та на нього не покладено жодного обов’язку. 

Відтак, до такого підозрюваного/обвинуваченого лише по-новому може бути застосовано такий же чи інший запобіжний захід чи по-новому можуть бути покладені на нього обов’язки. Але знову ж таки: і застосування нового запобіжного заходу, і покладення нових обов’язків за законом можливе лише за новим клопотанням прокурора чи слідчого.

Питання п’яте: чи вправі прокурор вносити зміни до клопотання, поданого до суду слідчим?

Ті слідчі судді та суди, які вважають за можливий розгляд «змін» прокурора до клопотання слідчого, посилаються на те, що прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

Вони аргументують своє рішення тим, що погодження прокурором клопотання слідчого – це не проста «віза», а процесуальна гарантія законності. Крім того, згідно із ч. 1 ст. 193 КПК розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, а слідчий не є учасником судового розгляду свого клопотання. Тому саме прокурор і вправі подавати зміни до клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу, коли воно перебуває на розгляді суду.

Ще один аргумент судів на користь можливості розгляду «змін» прокурора до клопотання слідчого полягає у тому, що «ч. 2 ст. 185 КПК не встановлює заборону подавати прокурору зміни до клопотання, яке було складене слідчим за погодженням того ж прокурора».

Такий підхід викликає обґрунтовані заперечення.

По-перше, діяльність посадових осіб органів державної влади здійснюється не за принципом «можна те, що не заборонено», а за принципом «можна лише те, що дозволено» (ч. 2 ст. 19 Конституції).

Так, ч. 2 ст. 185 КПК передбачено, «якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу слідчому, прокурору стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов’язаний доповнити або змінити клопотання, або замінити його новим клопотанням». Але ця норма жодним чином не говорить про те, що прокурор може змінити клопотання слідчого.

По-друге,  закон (п. 10 ч. 2 ст. 36 КПК) уповноважує прокурора «погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання».

Відтак, за законом прокурор вправі: 1) погодити клопотання слідчого про продовження строку запобіжного заходу чи строку дії обов’язків; 2) відмовити у погодженні такого клопотання слідчого; 3) самостійно подати слідчому судді таке клопотання. Натомість правом змінювати клопотання слідчого вказаний законодавчий припис прокурора також не наділяє.

На відміну від обвинувального акту чи клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, які прокурор має право затверджувати чи відмовляти у затвердженні, самостійно складати, а також  «вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань» (п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК).

Здійснення прокурором функції процесуального керівництва досудовим розслідуванням у відповідному кримінальному провадженні не означає, що прокурор у цьому провадженні «може все». Зовсім ні – він може робити лише те, на що його уповноважує закон.

По-третє, клопотання слідчого про продовження застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків є процесуальним документом самостійного процесуального суб’єкта – слідчого (ст. 40, ч. 4 ст. 176 КПК). Той факт, що слідчий не бере участі у розгляді його клопотання судом, зовсім не означає, що інша посадова особа (включно з тією, що погодила таке клопотання) вправі вносити до нього зміни, тим більше тоді, коли це клопотання втратило свою юридичну актуальність.

З огляду на викладене можна дійти висновку про те, що:

– за законом  прокурор не вправі вносити зміни до клопотання слідчого, який після складання останнім був підписаний, погоджений та поданий до суду. Прокурор вправі зміни лише своє клопотання;

– зміна прокурором такого клопотання слідчого у непередбачений законом спосіб є перевищенням посадових повноважень і не може бути предметом розгляду суду.

Питання шосте: чи є обґрунтованим твердження суду про те, що вказані «зміни» прокурора не становлять суттєвого втручання у права підозрюваного/обвинуваченого?

Як зазначалося, таке твердження є безпідставним.

Передусім з огляду на те, що за вказаних обставин до підозрюваного/обвинуваченого застосовується неналежна правова процедура, порушуються такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, диспозитивність.

Крім того, у непередбачений законом спосіб до підозрюваного/обвинуваченого застосовуються обмеження його прав та свобод, зокрема, права на вільне пересування, власність, спілкування.

Тому у таких випадках без перебільшення можна говорити про свавільне обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Законний вихід із ситуації

Слід зазначити, що ситуація з «простроченим» клопотанням про продовження застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків не є патовою для вирішення питання про застосування до підозрюваного/обвинуваченого відповідних заходів забезпечення кримінального провадження.

Така ситуація може бути просто та оперативно вирішена на підставі тієї ж норми, на яку слідчі та прокурори посилаються при просуванні «прострочених» клопотань, а слідчі судді/суди – при розгляді та задоволенні таких клопотань.   

Йдеться про ч. 2 ст. 185 КПК, відповідно до якої якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу слідчому, прокурору стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов’язаний доповнити або змінити клопотання, або замінити його новим клопотанням.

Вочевидь закінчення строку застосування запобіжного заходу та строку дії обов’язків є саме тими обставинами, які істотно впливають на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу та які потребують подання слідчим, прокурором нового клопотання. Нове клопотання за своїм змістом може бути аналогічним «простроченому» клопотанню чи іншим, але воно має бути новим – у тому сенсі, що воно подається після закінчення строку застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків як новий процесуальний документ.

Власне, у переважній більшості випадків правозастосовчої практики проблема «простроченого» клопотання вирішується саме у такий спосіб, який: 1) ґрунтується на законі; 2) не потребує якихось особливих організаційних зусиль та часових затрат; 3) забезпечує досягнення дієвості кримінального провадження.

Натомість певна частина слідчих, прокурорів вибирають інший шлях – зміни «простроченого» клопотання, а слідчі судді та суди ідуть їм на зустріч – задовольняють усе, що у такий спосіб просить сторона обвинувачення.

З правової точки зору такий підхід пояснити складно. Вочевидь, його прихильникам він видається простішим. Головна ж причина небажання за таких обставин подавати нове клопотання може критися у тому, що після закінчення строку застосування запобіжного заходу чи строку дії обов’язків втрачаються певні аргументи на користь застосування попередніх запобіжного заходу та обов’язків. А сторона обвинувачення зазвичай прагне застосування до підозрюваного/обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу та максимального обмеження його прав та свобод. При розгляді «простроченого» клопотання цієї мети досягти значно легше – не потрібно вишукувати нові (додаткових) аргументи щодо існування тих чи інших ризиків. 

Висновки

Законодавчі приписи щодо підстав, порядку та строків застосування до підозрюваного/обвинуваченого запобіжних заходів є достатньо чіткими та однозначними.

Їх правильне розуміння та застосування виключає як подання слідчим та прокурором змін до «простроченого» клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу та строку дії обов’язків, так і розгляд слідчим суддею та судом таких клопотань у сукупності зі змінами до них.       

Наявність у судовій практиці описаних ситуацій – це ніщо інше, як порушення встановленої законом процедури застосування до підозрюваного/обвинуваченого запобіжного заходу та покладення на них процесуальних обов’язків, що має своїм наслідком протиправне обмеження прав і свобод людини і громадянина.

За такої практики нівелюється судовий контроль за здійсненням досудового розслідування, підриваються засади кримінального провадження, ігноруються завдання кримінального провадження, зокрема, в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У таких випадках можна говорити про зловживання слідчим, прокурором, слідчим суддею/судом наданими їм повноваженнями, а відтак про порушення питання про їхню відповідальність залежно від обставин справи та наслідків «продовження» застосування запобіжних заходів після закінчення встановленого попереднім судовим рішенням строку їх застосування.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.