Принцип конфіденційності у трудовій медіації: практика та виклики для адвокатів

Медіація в Україні поступово стає реальним інструментом у сфері трудових відносин. Її головна перевага полягає у можливості врегулювати конфлікт швидко, менш формалізовано та без шкоди для ділової репутації сторін. Одним із базових принципів, що визначає успішність трудової медіації, є конфіденційність.

Можливості і обмеження

Медіація проводиться конфіденційно, без шкоди для прав сторін і в приватному порядку. Іноді сам факт проведення медіації є публічно відомим, однак деталі будь-яких обговорень та їх результати рідко стають публічними, хоча підсумок може бути оприлюднений, якщо обидві сторони на це погодяться.

Крім того, медіація зазвичай включає окремі приватні зустрічі між кожною стороною та медіатором, під час яких медіатор зобов’язується зберігати конфіденційність інформації, отриманої від однієї сторони в приватному порядку, якщо не отримано чіткого дозволу передати її іншій стороні. Додамо, що на таких приватних зустрічах визначаються ключові питання, інтереси та потреби кожної сторони; заохочується відвертість як щодо сильних, так і щодо слабких сторін позиції; визначаються очікування сторін;  обговорюються можливі варіанти врегулювання.

Простір, де відбувається медіація, має бути достатньо безпечним і достатньо комфортним, щоб сторони могли зосередитися, інтенсивно працювати і за потреби дивитися реальності в очі та приймати складні рішення.

Загалом існує три способи перевіряти, що є конфіденційним:

• визначити конкретну інформацію, яка може бути корисною для передання іншій стороні, і попросити дозволу на її розкриття;
• запитати сторону, що саме можна розголосити з приватної зустрічі;
• запитати сторону, що саме не можна розголошувати з приватної зустрічі.

Розголошення конфіденційної інформації без дозволу підриває довіру до медіатора і може навіть припинити медіацію.

Найбезпечніший шлях полягає в тому, щоб:

• вважати, що все є конфіденційним, якщо це не було повторено в обмінених документах або на спільній зустрічі, і що для передання будь-якої інформації потрібен спеціальний дозвіл;
• використовувати підсумок наприкінці кожної приватної зустрічі, щоб разом зі стороною перевірити, яка інформація є конфіденційною;
• якщо є сумнів – повернутися до сторони і ще раз уточнити, перш ніж щось розкривати.

Договір про медіацію забезпечує значну частину цієї безпеки: він робить процес конфіденційним, а сам факт того, що щось відбувається, може бути прихованим від інших. Однак на практиці все потрібно детально фіксувати. Медіація дає сторонам можливість зробити паузу, якщо справа у суді, шляхом зупинення провадження. Фактично, це ще одна можливість, яка дозволяє змінити позицію з мінімальною втратою гідності.

Для адвоката, який бере участь у медіації як представник сторони, цей принцип конфіденційності процесу водночас створює можливості (довіра клієнта, відвертий діалог) та обмеження (неможливість використати отриману інформацію як доказ у суді).

Національне нормативне регулювання

Принцип конфіденційності у медіації в Україні має чітке законодавче підґрунтя та розглядається законодавцем як одна з базових гарантій ефективності цієї процедури. Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про медіацію» усі учасники процесу, включаючи медіатора, сторони та їхніх представників, зобов’язані дотримуватися режиму таємності щодо інформації, яка стала їм відома під час проведення медіації. Таким чином, закон не лише встановлює обов’язок нерозголошення, а й закладає фундамент довіри, без якого відверта комунікація між сторонами є практично неможливою.

Особливістю національного регулювання є те, що будь-які відомості, отримані під час медіації, не можуть бути використані як докази надалі судовому процесі. Така норма має подвійне призначення: з одного боку, вона забезпечує незалежність переговорного процесу від наступних судових спорів, а з іншого – створює гарантію для сторін, що їхня відвертість у медіації не стане процесуальною слабкістю у разі невдачі переговорів.

Водночас конфіденційність не є абсолютною категорією. Законодавець передбачає низку винятків, які зумовлені пріоритетом публічного інтересу над приватними домовленостями сторін. Зокрема, розкриття інформації, отриманої під час медіації, допускається у тих випадках, коли це є необхідним для запобігання вчиненню тяжкого кримінального правопорушення або для забезпечення захисту життя і здоров’я людини. Таким чином, межі конфіденційності визначаються балансом між інтересами сторін у збереженні таємниці та загальносуспільною потребою у гарантуванні безпеки та правопорядку.

Європейський досвід

Важливим орієнтиром для національного законодавства України є Директива 2008/52/ЄС про медіацію у цивільних і комерційних справах, у якій конфіденційність визначається як ключовий елемент, що забезпечує ефективність процедури медіації та стимулює сторони до відвертості під час переговорів. Директива прямо зобов’язує держави-члени створити правові гарантії, які унеможливлюють використання відомостей, отриманих у процесі медіації, у наступному судовому чи арбітражному розгляді без згоди учасників.

Особливе значення має закріплена у Директиві норма про неможливість допиту медіатора як свідка щодо обставин, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням професійних функцій. Це положення відображає розуміння того, що нейтральність медіатора та довіра сторін до процедури напряму залежать від гарантії збереження таємниці переговорів. Водночас Директива передбачає винятки з цього правила, коли розкриття інформації є необхідним для забезпечення публічного порядку чи захисту прав та законних інтересів дитини.

Таким чином, у європейському правовому просторі конфіденційність медіації розглядається як майже абсолютна гарантія, яка може бути обмежена лише у вузько визначених, суспільно значущих ситуаціях. Подібний підхід покликаний зміцнити довіру до інституту медіації та сприяти його широкому застосуванню в альтернативному врегулюванні спорів.

Практика суду ЄС щодо конфіденційності

Одним із ключових орієнтирів у питанні захисту конфіденційності в праві Європейського Союзу є рішення Суду ЄС у справі C-694/20 Orde van Vlaamse Balies and Others v. Vlaamse Regering.

Ця справа стосувалася обов’язку адвокатів повідомляти податкові органи про певні транзакції в рамках заходів з боротьби з ухиленням від оподаткування. Адвокатські колегії Бельгії оскаржили відповідне регулювання, вказуючи, що воно порушує право клієнтів на конфіденційність спілкування з адвокатом та професійну таємницю, гарантовані у статті 7 Хартії основних прав ЄС (право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції).

Суд ЄС підкреслив, що обмін інформацією між адвокатом і клієнтом, незалежно від того, чи стосується він фактичних обставин справи чи лише факту існування консультації, є об’єктом захисту професійної таємниці. Професійна таємниця охоплює як зміст консультації, так і сам факт її існування, оскільки інакше клієнти могли б утримуватися від звернення по правову допомогу. Будь-яке втручання держави у цю сферу має відповідати вимогам необхідності та пропорційності, а також переслідувати легітимну мету.

Водночас Суд визнав, що певні винятки можливі, але вони мають бути обґрунтовані й не можуть нівелювати сутність права на конфіденційність.

Таким чином, справа C-694/20 підтверджує європейський підхід: будь-які механізми врегулювання спорів, що базуються на довірі (адвокатські консультації, медіація, переговори), вимагають безумовного дотримання принципу конфіденційності. Це не лише гарантія ефективного захисту інтересів сторін, а й необхідна передумова розвитку альтернативних способів вирішення спорів у трудовому праві.

Значення принципу конфіденційності у трудовій медіації

Особливе місце принцип конфіденційності посідає у врегулюванні трудових спорів, де баланс інтересів сторін є особливо чутливим. На відміну від класичних комерційних конфліктів, трудові правовідносини завжди поєднують елементи особистої довіри, підпорядкування та соціальної вразливості працівника, що зумовлює підвищені вимоги до захисту інформації, яка стає відомою у процесі переговорів.

По-перше, конфіденційність виступає гарантією захисту репутації як працівника, так і роботодавця. Трудові спори нерідко виникають у зв’язку зі звільненням, скороченням, дисциплінарними стягненнями чи звинуваченнями у неналежному виконанні обов’язків. Публічне розкриття таких обставин, навіть до ухвалення рішення по суті, здатне завдати непоправної шкоди діловій репутації підприємства та професійному іміджу працівника. Медіація, забезпечуючи режим таємниці, дозволяє уникнути «стигматизації» учасників конфлікту.

По-друге, у трудових медіаціях нерідко порушуються питання, пов’язані з комерційною таємницею та інсайдерською інформацією. Під час обговорення умов припинення трудових відносин або реструктуризації персоналу можуть бути розкриті відомості про фінансовий стан підприємства, особливості кадрової політики чи специфіку внутрішніх бізнес-процесів. Захист таких даних набуває особливої актуальності в умовах конкурентного ринку, де витік інформації здатен підірвати стабільність організації.

По-третє, конфіденційність у трудовій медіації виконує виразний психологічний та комунікативний ефект. Переконання сторін у тому, що «жодне слово не вийде за межі переговорного процесу», створює простір для щирого і відвертого діалогу. Лише за таких умов працівник наважується відкрито говорити про реальні причини конфлікту, а роботодавець – про внутрішні обмеження та можливості компромісу. Зі свого боку це підвищує вірогідність досягнення взаємовигідного рішення, яке задовольнить обидві сторони та дозволить уникнути ескалації спору у судовій площині.

Виклики та рекомендації

Залучення адвоката до процесу трудової медіації має специфіку, що відрізняє її від інших форм альтернативного врегулювання спорів. Адже конфлікти між працівником та роботодавцем завжди поєднують у собі як правові, так і соціально-психологічні аспекти. Це зумовлює появу для адвоката низки викликів, що впливають як на стратегію захисту, так і на дотримання етичних стандартів професії.

Насамперед, одним із ключових питань є використання доказової бази. Інформація, отримана у процесі трудової медіації, не може бути використана надалі у судовому спорі. Навіть суттєві факти, визнання чи поступки, висловлені під час переговорів, не мають процесуальної сили й не можуть трансформуватися у докази для позовних вимог. Така обмеженість вимагає від адвоката паралельно здійснювати збір доказів у межах, визначених у трудовому і процесуальному законодавстві, не покладаючись виключно на матеріали переговорів.

Ще одним викликом є колізія професійних ролей. Адвокат одночасно виступає як представник інтересів довірителя та як гарант дотримання конфіденційності переговорів. У трудових конфліктах це особливо чутливо, оскільки відвертість працівника чи роботодавця можлива лише за умови абсолютної впевненості у збереженні таємниці. Тому адвокат змушений балансувати між активною позицією у відстоюванні інтересів та етичними обмеженнями щодо нерозголошення отриманих відомостей.

Окремим ризиком є можливість зловживання медіацією у трудових відносинах. Нерідко роботодавець або працівник використовує її не для конструктивного врегулювання спору, а для «тестування» позиції іншої сторони чи збору даних про її майбутню процесуальну стратегію. Подібні практики знижують довіру до інституту медіації та підривають її ефективність як механізму соціального діалогу.

У цьому контексті важливими є рекомендації для адвокатів, які беруть участь у трудовій медіації.

1. Формалізація конфіденційності. Доцільно наполягати на укладенні письмової угоди про збереження інформації, яка чітко закріплює неможливість використання отриманих відомостей поза межами переговорів.

2. Роз’яснення клієнту особливостей процедури. Клієнт має бути попереджений, що жодні заяви чи поступки, зроблені у процесі медіації, не можуть бути використані у суді.

3. Паралельна доказова робота. Адвокат повинен забезпечити незалежне формування доказової бази відповідно до вимог КЗпП та процесуального законодавства.

4. Дотримання професійної етики. Збереження конфіденційності є не лише законодавчим обов’язком, але й показником доброчесності адвоката, від якого значною мірою залежить рівень довіри до трудової медіації як інструменту захисту прав працівників і роботодавців.

Варто підкреслити, що дотримання конфіденційності є не лише формальною вимогою законодавства, але й важливим критерієм професійної доброчесності адвоката. Саме збереження таємниці, навіть у випадку потенційної вигоди від її порушення, слугує маркером високих стандартів адвокатської етики та довіри до інституту медіації загалом.

Автор публікації: Наталія Черевко

Наталія Черевко

член Ради Комітету НААУ з питань трудового права

Автор публікації: Вікторія Поліщук

Вікторія Поліщук

голова Комітету НААУ з питань трудового права

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.