Зловживання боргами та розписками під час поділу майна подружжя: як протидіяти

Зазвичай майно, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться порівну. Проте інколи сторони намагаються штучно збільшити свою частку під час поділу майна, зокрема, за допомогою боргів та розписок. Які саме маніпуляції використовуються та як протидіяти цьому в суді - спробуємо розібратися.

Договір «заднім числом»

Під час поділу майна в суді один із подружжя заявляє, що в період шлюбу оформив позику. І, можливо, навіть її погасив. У зв’язку із цим він просить суд розділити цей борг між сторонами або збільшити його частку у спільному майні.

Очевидно, інший з подружжя не давав згоди на таку позику. Чи повинен він відповідати за ці борги? За загальним правилом так, якщо позика відповідає двом критеріям:

• договір укладався в інтересах сім'ї;
• одержане майно (гроші) було використано в інтересах сім’ї.

Ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Але на рівні закону закріплено підхід, який не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Таку позицію Верховний Суд висловив у справі № 947/31704/19 (постанова від 08.11.2023). І навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов’язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім’ї.

Цей підхід спрямований на забезпечення інтересів кредитора. Однак на практиці він призводить до зловживань.

Щоб довести наявність боргу, сторона може подавати договори позики або розписки без нотаріального посвідчення. Адже закон не вимагає нотаріальної форми. Такі документи легко підробити. Наприклад, скласти розписку на вигадану позику та підписати «заднім числом».   

Це складні та неоднозначні справи. Але з «фальшивими» розписками можливо і необхідно боротися в суді. Що конкретно можна зробити?

1. Подати зустрічний позов про визнання розписки недійсною. Відповідачем буде кредитор за розпискою. У суді варто ініціювати проведення експертизи давності рукописного тексту на цій розписці.

Якщо відповідачі ухилятимуться від участі в експертизі та не нададуть оригінал розписки, слід просити суд застосувати ст.109 Цивільного процесуального кодексу та визнати той факт, для якого призначалася експертиза.

Вказана норма встановлює, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Оскільки тут ідеться про учасника справи, зустрічний позов потрібен для того, щоб та особа, яка давала кошти, стала учасником судової справи.

2. Акцентувати на відсутності доказів, що «боржник» брав кошти в інтересах сім’ї та використав їх на благо родини. Зазвичай сторона, яка посилається на позику, ігнорує цей момент і не пояснює, як саме позичені гроші пов’язані з інтересами родини і на які цілі вони витрачені.

 3. Використати актуальну практику Верховного Суду. У нагоді можуть стати декілька рішень з відповідними правовими висновками.

Постанова ВС від 04.09.2024 у справі № 754/9261/19:

«Досить часто учасники цивільного обороту у спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, у яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя.

Використання таким чином договору позики, очевидно, не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим».

Постанова КЦС ВС від 08.11.2023 у справі № 947/31704/19:

«Отримуючи в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, що не підтверджено згодою відповідачки, позивач стає учасником зобов’язальних правовідносин, особисто відповідає за повернення грошових коштів реально чи особистим майном.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012.

Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати відповідачку, як зобов’язану особу (боржника) за укладеним позивачем договором позики у формі розписки.

Оскільки згоди на його укладення відповідачка не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім’ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім’ї у цій справі є недоведеним».

Постанова ВС від 04.09.2019 у справі № 537/1339/16-ц:

«Для встановлення солідарного боргового обов’язку подружжя слід враховувати, щоб один із подружжя довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про розписку та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім’ї».

Постанова ВС від 10.06.2021 справа № 501/2887/16-ц:

«Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачка була обізнана про розписку та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані позивачем за договором позики, останнім використані та витрачені в інтересах сім’ї.

Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову відповідає вимогам закону та узгоджується з матеріалами справи».

Купівля майна за «подаровані» гроші

Інколи сторони в суді використовують іншу «схему»: заявляють, що майно купувалося у шлюбі за подаровані гроші. Тож воно є особистим і не підлягає поділу.

Як правило, кошти для купівлі майна «дарував» хтось близький: батьки, брати чи сестри, інші родичі. Звісно ж, вони все підтверджують в суді. І навіть пред’являють розписку, за якою були передані ці гроші.

Але для таких ситуацій також існує декілька позицій Верховного Суду.

До прикладу, в постанові від 10.11.2023 у справі № 755/12702/22 ВС відмовив у визнанні квартири особистою приватною власністю. Жінка зазначала, що кошти на придбання житла їй подарував дідусь. Він перерахував гроші на її особистий рахунок, з якого жінка оплатила квартиру за договором купівлі-продажу.

Суд зазначив, що договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 850 грн (50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян), підлягає нотаріальному посвідченню. Внаслідок недодержання нотаріальної форми суд визнав такий договір нікчемним.

В іншій справі № 759/864/20 відповідачка заперечувала проти поділу майна. Вказувала, що спільний сімейний дохід не давав можливості придбати житло, яке позивач хоче поділити. Кошти на квартиру дав її батько, про що є розписка. Суд першої інстанції підтримав позицію позивачки. Проте це рішення було скасоване. ВС зазначив (постанова ВС від 14.02.2023), що розписки не спростовують презумпції права спільної сумісної власності на майно подружжя.

Адже такі розписки не оформлені як договори дарування, не посвідчені нотаріально. Неможливо беззаперечно встановити, чи дійсно розписки були складені в період шлюбу, а відтак, чи передано кошти саме в цей період.

***

Отже, розписка може підтвердити дарування, але тільки якщо вона посвідчена нотаріусом. Необхідно досліджувати її зміст, правильність оформлення, а також наявність чи відсутність інших доказів, що підтверджують дарування.

З фіктивними розписками необхідно боротися і, загалом, актуальна практика ВС з цього питання дає можливість робити це ефективно.

Автор публікації: Юрій Бабенко

Юрій Бабенко

заступник голови Комітету НААУ з питань сімейного права

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.