Судова практика розгляду справ про порушення порядку ведення податкового обліку

Раніше ми дослідили, що після проведення перевірки податкові органи часто складають протокол про порушення порядку ведення податкового обліку. Успішне оскарження застосування ст. 163-1 КУпАП дає можливість вирішити спір про нарахування сум податкових зобов’язань та штрафні санкції.

У цьому контексті важливою стає практика розгляду таких справ та позиції, висловлені судами України.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обовʼязків та не покладає відповідальність.

У силу норм Податкового кодексу акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобовʼязуючим до вчинення будь-яких дій. Він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню (постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №П/811/2893/14).

Тож акт перевірки не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення (постанова Житомирського апеляційного суду від 25.10.2023 у справі №285/4242/23).

Обʼєктивною стороною ч. 1 ст. 163-1 КУпАП є порушення правил ведення податкового обліку. Воно не тотожне заниженню податків чи доходів від діяльності підприємства. Значення має порушення самого порядку або процедури ведення податкового обліку: неподання, несвоєчасне подання певних документів, звітів тощо (постанова Оболонського районного суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №756/11639/24).

Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, звʼязані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоровʼя населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обовʼязків. Тобто, при зазначенні в протоколі про адміністративне правопорушення суті адміністративного правопорушення необхідно не лише вказувати факт порушення порядку ведення податкового обліку і його наслідки, але й зазначати, чи є відповідне порушення наслідком невиконання особою своїх службових обовʼязків, встановивши, коли і ким такі службові обовʼязки для неї були визначені. На цьому наголосив Одеський апеляційний суд у справі №522/15910/24 (постанова від 23.12.2024).

Також апеляція звернула увагу на те, що на момент розгляду справи місцевим судом процедура адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень тривала. Тобто, акт перевірки контролюючого органу в розумінні положень ст. 56 Податкового кодексу був не узгодженим, а тому підстави стверджувати про його законність та обґрунтованість були відсутні. Отже він не міг бути визнаний доказом вини особи за відсутності інших доказів у справі.

Важливим є встановлення субʼєкту вчинення правопорушення. Так, Чернівецький апеляційний суд у справі №727/8276/24 зазначив (постанова від 06.12.2024), що бухгалтер підприємства (особа, яка притягалася до відповідальності) була прийнята на роботу після подання податкової декларації, що стала підставою для складання протоколу. І в матеріалах справи були відсутні будь-які відомості, про те, що особа виконувала на той час обов`язки бухгалтера. Також податкова не долучила до матеріалів справи доказів, що до функціональних обовʼязків особи, що позбавляє суд можливості встановити її причетність до зазначення у декларації помилкових відомостей. І це призвело суд першої інстанції до передчасних висновків про винуватість особи.

Отже, практика розгляду справ за ст. 163-1 КУпАП свідчить про необхідність уважного аналізу документів, що подаються суду податковими органами. Наявність лише акта перевірки без додаткових обґрунтованих доказів не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Акт перевірки не є доказом вини, адже не має сили рішення, яке породжує юридичні наслідки для особи, та лише фіксує висновки перевіряючого. Суди звертають увагу на необхідність встановлення фактичної участі конкретної особи у порушеннях, а також на дотримання процедури складання протоколу. Відсутність підтвердження службових обов’язків, причинно-наслідкового зв’язку між діями особи та виявленими порушеннями, а також незавершеність адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень є підставами для закриття справи. Такий підхід демонструє важливість дотримання презумпції невинуватості та належного стандарту доказування в адміністративному провадженні.

Автор публікації: Дмитро Хуторний

Дмитро Хуторний

заступник голови Комітету НААУ з питань адвокатської практики

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.