Процесуальні діалекти: щодо проблем уніфікації практики Великої Палати Верховного Суду

Велика палата Верховного Суду має забезпечувати єдність судової практики. Водночас, однакові за змістом процесуальні механізми у Господарському процесуальному кодексі, Цивільному процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства та Кримінальному процесуальному кодексі визначені по-різному. Через це сторонам складніше прогнозувати строки, підстави передачі справ до ВП ВС і ризики зупинення проваджень.

Маршрутизація кейсів

У процесі формування єдиної судової практики у господарському, цивільному та адміністративному судочинствах (і за подібною моделлю у кримінальному судочинстві) закладена схожа логіка передачі справи для розгляду на вищий рівень. Так, якщо колегія суддів хоче відступити від висновку своєї палати, справа передається до палати, до якої входить така колегія. Якщо колегія чи палата планує відступити від висновку іншої палати, справа підлягає розгляду об’єднаною палатою. Якщо потрібен відступ від висновку іншого касаційного суду у складі Верховного Суду або на розгляд поставлене питання відступу від висновку самої ВП ВС, справа передається до ВП ВС.

На практиці це означає, що якщо сторона вважає, що справа має переглядатися об’єднаною палатою або ВП ВС, у клопотанні про її передачу необхідно вказати, якого саме попереднього висновку стосується ця справа, в чому саме полягає відступ від позиції та як відсутність відступу вплине на забезпечення однакового застосування норми.

Процесуальні кодекси допускають передачу справи до ВП ВС, якщо вона містить виключну правову проблему, розгляд якої сформує єдину правозастосовчу практику. Водночас, така передача є правом суду касаційної інстанції, а не його обов’язком. На практиці це призводить до того, що сторони доводять наявність «виключності» через різні підходи, масовість спорів або значні наслідки. Разом з тим чіткого визначення поняття «виключності» не існує: конкретні її критерії не встановлені на законодавчому рівні, а суд у свою чергу не завжди чітко формулює правове питання, яке пропонує передати на розгляд ВП ВС.

Ключова відмінність між процесуальними кодексами полягає у підставах, які зумовлюють обов’язкову передачу справи до ВП ВС. В усіх випадках така передача застосовується тоді, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил юрисдикції. Водночас у ЦПК та ГПК йдеться про порушення правил предметної або суб’єктної юрисдикції, тоді як у КАС відповідна підстава стосується лише предметної юрисдикції. Таким чином, у цивільних і господарських спорах доводи про порушення правил юрисдикції можна будувати як через предмет спору, так і через суб’єктний склад сторін. Натомість в адміністративних спорах такі доводи повинні стосуватись виключно предмету спору.

Подібна справа

У господарському та цивільному процесах суд має право зупинити провадження у справі, якщо палата, об’єднана палата або ВП ВС переглядає рішення в іншій справі щодо подібних правовідносин.

Практичний недолік такої процесуальної особливості полягає у тому, що поняття «подібні правовідносини» не має універсального процесуального визначення. У результаті одні суди тлумачать цю категорію широко і зупиняють провадження через схожість правового питання. Проте таке зупинення не завжди реально необхідне, тому це може призводити до непотрібного затягування розгляду справи. Інші навпаки підходять надто вузько і вимагають майже повної тотожності обставин. Через такі протилежні підходи уніфікаційний ефект позиції ВП ВС зменшується, адже створюються паралельні лінії практики.

Відсутність єдиного підходу спричиняє ситуацію, коли суди констатують зупинення провадження без детального пояснення, що саме очікується отримати від перегляду «подібної» справи. При цьому, зі змісту мотивувальної частини ухвали сторонам не завжди зрозуміло, яке юридичне питання вирішується в іншій справі та чому без цієї позиції подальший розгляд є передчасним або ризикованим з погляду стабільності рішення.

В адміністративному судочинстві поряд із загальними механізмами зупинення провадження діє спеціальний режим типових і зразкових справ. Якщо в адміністративних судах перебуває значна кількість типових справ, суд може звернутися до ВС з поданням про розгляд однієї з них як зразкової. У такому разі ВС розглядає зразкову справу як суд першої інстанції та публічно повідомляє про відкриття провадження, а рішення ВС у такій справі може бути переглянуте ВП ВС за правилами апеляційного перегляду.

При цьому, якщо ВС відкрито провадження у відповідній зразковій справі, то суд має право зупинити провадження у типовій справі за клопотанням учасника або з власної ініціативи. Розгляд поновлюється з дня набрання законної сили відповідним рішенням ВС, висновки якого повинні враховуватися під час ухвалення рішення у типовій справі.

Водночас, цивільне та господарське процесуальне законодавство не передбачають механізму, подібного до зразкової справи, незважаючи на наявність безлічі подібних спорів у різних сферах, наприклад, банківські й фінансові, споживчі, трудові, корпоративні, земельні тощо. Уніфікація судової практики у таких спорах здійснюється через точкові передачі окремих справ на розгляд ВП ВС або об’єднаних палат.

У кримінальному процесі ситуація інша. КПК передбачає механізм передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або ВП ВС, у тому числі за критерієм виключної правової проблеми. Водночас, інститут зупинення судового провадження в КПК прив’язаний до інших підстав і не містить прямого аналога зупинення через перегляд подібної справи, що пов’язано з особливістю розгляду кримінальних справ.

Практичні орієнтири

Юрисдикційні доводи адвокатам та інхаусам варто піднімати якомога раніше. Якщо є сумнів щодо предметної або суб’єктної юрисдикції, краще закласти це в позицію у процесуальних документах вже на стадії розгляду справи у суді першої інстанції. У іншому випадку, є ризик потрапити у винятки, коли механізм обов’язкової передачі справи до ВП ВС не спрацює на стадії касаційного перегляду.

Клопотання про передачу до ВП ВС має бути максимально змістовно конкретним. У такому випадку працює не загальна формула «для єдності практики», а посилання на конкретний попередній правовий висновок ВС або ВП ВС: який саме висновок, від чого саме пропонується відступити і чому. Окремо варто пояснити, чому питання виходить за межі звичайної помилки в застосуванні норми і має ознаки виключної правової проблеми, а також коротко окреслити наслідки для ширшого кола спорів.

Зупинення провадження через перегляд подібної справи варто сприймати як процесуальний механізм для коректного правозастосування, а не як автоматичну паузу. У клопотанні важливо обґрунтувати прив’язку до конкретного провадження в палаті із зазначенням правового питання, яке там вирішується. Ключовий аргумент тут не подібність загалом, а те, що без позиції палати, рішення у справі може бути потенційно суперечливим.

При великій кількості однотипних адміністративних спораів доцільно враховувати механізм зразкової справи як інструмент, який може пришвидшити формування єдиного підходу. Якщо йдеться про серію типових спорів, інколи стратегічно вигідніше оцінити, чи не варто ініціювати через суд розгляд зразкової справи, щоб скоротити кількість повторюваних процесів і уніфікувати практику.

Висновки

Описані механізми уніфікації у кожному процесі працюють по-різному. Це видно за чотирма вузлами: різне розуміння юрисдикції між кодексами (у ГПК і ЦПК — предметна або суб’єктна, у КАС – лише предметна); відсутність єдиного стандарту «подібних правовідносин» для зупинення проваджень; різна швидкість уніфікації (адміністративний процес має додатковий прискорювач через зразкову справу).

Як напрям удосконалення законодавства варто окреслити процесуальний мінімум щодо стандарту подібності: суд, зупиняючи провадження, має ідентифікувати правове питання, вказати реквізити справи, рішення у якій очікується, а також обов’язково пояснити логічний зв’язок цього питання з предметом спору. Крім того, для масових однотипних спорів доцільно розглянути адаптований механізм зразкової справи в цивільному та господарському процесах подібно до адміністративного.

Тож хоча ВП ВС як інституція сконструйована для єдності практики, реальна єдність залежить і від того, наскільки узгодженими є положення процесуальних кодексів та які дії вчиняють сторони і суди для досягнення цієї єдності. Узгодження правил передачі справи та зупинення провадження в різних юрисдикціях та процесах дасть цінний практичний ефект: менше тактичних маніпуляцій і затягувань, більше прогнозованості для бізнесу та держави, швидше формування стабільних правових позицій.

Матеріал опубліковано у виданні «Закон і Бізнес».

Автор публікації: Валентин Гвоздій

Валентин Гвоздій

заступник голови НААУ, РАУ

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.