Щодо відповідальності за бойкот автозаправних станцій

         З огляду на стрімкий ріст цін на пальне та відсутності дієвих механізмів його стримування, в соціальних мережах дедалі частіше  лунають пропозиції до бойкоту автозаправних станції. Автори постів, обґрунтовують такі заходи позитивним європейським досвідом. Зауважують, що в такому разі постачальники пального будуть змушені знизити ціни на пальне. Як наслідок зниження ціни у одного з мережевих постачальників  за законами економіки неминуче призведе до зниження цін на пальне у його конкурентів. Очікується на виникнення ефекту «доміно». В кінцевому підсумку за допомогою такого ринкового саморегулювання, за думкою авторів постів у соцмережах, вартість пального неминуче наблизиться до його дійсної ринкової вартості. Монопольне лобі постачальників пального буде подолане.

         Не вдаючись в аналіз доцільності таких заходів та в жодному разі не закликаючи нікого до їх проведення, автор, суто з юридичної, наукової   точки зору пропонує проаналізувати юридичну відповідальність, котра встановлена діючим законодавством за такі дії.

         Юридична відповідальність за бойкот суб’єкта господарювання встановлена ст. 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі – Закон). Відповідно до якої схиленням до бойкоту суб'єкта господарювання є спонукання його конкурентом іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв'язків із цим суб'єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим суб'єктом господарювання.

         На перший погляд видається все зрозумілим, проте стаття 10 Закону не може бути витлумачена окремо, у відриві від загальної частини цього ж Закону. Стаття 2 якого унормовує , що  Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарювання у зв'язку з недобросовісною конкуренцією.

         Звідси випливає необхідність розкриття законодавчого терміни «суб’єкт господарювання».  Закон безпосередньо визначення такого терміну не містить, проте його ст. 1 Закону вказує про те, що терміни, які вживаються для цілей цього Закону, визначені Законом України "Про захист економічної конкуренції".

         В свою чергу згідно із ст. 1  «Про захист економічної конкуренції»

- економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

- суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

         Відтак, системний аналіз норм права у їх взаємозв’язку та поєднанні дає підстави для цілком певного висновку про те, що фізична особа,  яка придбаває пальне для свого кінцевого споживання не є суб’єктом відповідальності за схилення до бойкоту суб’єкта господарювання.

Автор публікації: Олександр Задорожний

Олександр Задорожний

Адвокат