Особливості захисту гарантій викривача корупції у ЄСПЛ

В українському законодавстві викривач – це певний статус особи, що надає їй спеціальний імунітет. Натомість Європейський суд з прав людини повʼязує викриття (whistle-blowing) як один із проявів свободи вираження поглядів, а також наголошує на важливості гарантування належного захисту від свавільного втручання у реалізацію цієї свободи та помсти за наслідками її реалізації.

Свобода вираження поглядів, як одна з базових засад демократичного суспільства, захищається статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Ця стаття передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів, що включає в себе свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Свобода вираження поглядів підлягає формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Таким чином, викривач у розумінні ЄСПЛ є особою, що скористалася передбаченим ст. 10 Конвенції правом на свободу вираження поглядів і повідомила інформацію, що стала їй відома щодо того чи іншого правопорушення.

Водночас викривач відповідно до практики ЄСПЛ, так само як і за українським законодавством, повідомляє інформацію, набуту у контексті робочих стосунків у публічному або навіть приватному секторі, яку він у момент повідомлення щиро вважає правдивою.

Згідно з позицією ЄСПЛ викривач повинен вважати інформацію, що він повідомляє, такою, що містить відомості про дії (події, бездіяльність), що становлять шкоду або загрозу шкоди конкретному суспільному інтересу.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить з необмеженості предмета інформації, що може бути розкрита (повідомлена) викривачем, якщо розкриття такої інформації становить легітимний суспільний інтерес.

Такий підхід відрізняється від того, що закріплений в українському законодавстві. Адже відповідно до сталої практики Верховного Суду і Закону «Про запобігання корупції» викривач повинен повідомити про порушення саме зазначеного Закону, а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені,  у тому числі встановлені ним заборони і обмеження (див. постанови ВС від 11.06.2020 у справі № 816/1874/17, від 19.04.2023 у справі № 761/8294/21, від 21.06.2023 у справі № 761/33183/20).

Важливою відмінністю у захисті трудових прав викривача за національним законодавством та практикою ЄСПЛ є мотив викривача, а точніше - необхідність його встановлення.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ мотив особи, яка повідомляє про порушення, відіграє вагому роль у забезпеченні захисту за статтею 10 Конвенції, що відрізняє її від підходу до питання визначення мотиву, закріпленого в українському законодавстві. Адже за Законом України мотив викривача не має значення для набуття ним відповідного статусу та отримання відповідного імунітету.

Якщо розголошення інформації було вмотивовано очікуванням особистої вигоди, у тому числі і грошової винагороди, певних благ, поступок, або ж особистою неприязню чи ворожнечею, то рівень захисту Європейським Судом буде зовсім іншим.

Позиція ЄСПЛ полягає у необхідності балансування, з одного боку, суспільного інтересу у розкритті інформації, викривання як прояву свободи вираження поглядів, необхідності захисту викривача, а з іншого – обов'язків і відповідальності працівника щодо лояльності, стриманості і поваги до інтересів роботодавця іншого (рішення у справі «Лангнер проти Німеччини», п. 43), інтересу захисту ділової репутації, комерційних інтересів роботодавця, права роботодавця здійснювати управління кадрами (рішення у справі «Хайніш проти Німеччини», пп. 88, 90).

Так, в останній справі заявниця стверджувала, що її звільнення без попередження з посади медичної сестри з догляду за геріатричними хворими було наслідком та реакцією на подані нею скарги через недоліки у забезпеченні догляду за хворими, які вона скерувала компетентним органам у порядку кримінального процесу щодо свого роботодавця.

Національні суди не підтримали такі пояснення та відмовили у поновленні на роботі. Усе це дало підстави пані Хайніш вважати, що її право на свободу вираження поглядів порушено і зрештою остання звернулася до ЄСПЛ.

Розглядаючи справу, ЄСПЛ засвідчив наявність таких умов законності втручання у свободу вираження поглядів, як «передбаченість законом» і «переслідування законної мети». 

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання в право заявниці на свободу вираження поглядів, а саме на поширення інформації, не було «необхідним у демократичному суспільстві» і мало місце порушення статті 10 Конвенції.

Отже, ЄСПЛ захищає права викривачів, визначаючи викривання як один із проявів свободи вираження поглядів. Для практики Європейського Суду, на відміну від практики національних судів, характерні необмеженість предмета інформації, яка може бути повідомлена викривачем, якщо розкриття такої інформації становить легітимний суспільний інтерес, а також важливість мотиву викривача. Позиція ЄСПЛ полягає у необхідності балансування, з одного боку, між суспільним інтересом у розкритті інформації, необхідності захисту викривача, та з іншого – обов'язками і відповідальністю працівника щодо лояльності, стриманості і поваги до інтересів роботодавця.

Автор публікації: Максим Панченко

Максим Панченко

член Ради Комітету НААУ з питань трудового права

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.