Доводити очевидні речі для забезпечення позову більше не треба

Цю аксіому нещодавно констатував Верховний Суд (постанова від 11.12.2023 у справі №904/1934/23).

Нагадаємо, судова практика з питання застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача, сформована ВС, була майже сталою.

Вона зводилася до того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Це має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, зокрема:

• реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації;
• витрачання коштів не для здійснення розрахунків із позивачем;
• укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання.

І згідно з численними постановами ВС саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення обґрунтування не вважається достатньою підставою для задоволення заяви.

Також Верховний Суд наголошував (див., напр., постанову від 10.11.2020 у справі № 915/167/20), що суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням декількох критеріїв, с саме:

• розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
• забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи;
• наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
• імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
• запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цієї справи.

У 2020 році Велика палата ВС окремо звернула увагу судів на необхідність враховувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п.35 постанови від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що процедура застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача є доволі складною в аспекті доведення. Саме тому позиція, викладена у свіжому рішенні ВС, може стати гарантією ефективного судового розгляду за умови належної перевірки добросовісності дій позивача.

Так, у справі № 904/1934/23 Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які зберігаються на його рахунках, так і відчужити майно, яке перебуває у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

За таких обставин у разі звернення з позовом про стягнення коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Зокрема, і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

Отже, наявність практичної можливості отримати відшкодування в рамках позову про стягнення коштів безумовно пов’язана з існуванням дієвих механізмів для забезпечення позову. І це повною мірою відповідає ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. І останнє рішення ВС з цього питання свідчить про позитивні зрушення в цьому питанні.

Матеріал опубліковано у виданні «Закон і Бізнес».

Автор публікації: Кирило Кузнецов

Кирило Кузнецов

секретар Комітету НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.