Питання процесуальної критики сторони обвинувачення в аспекті ПАЕ та практики ЄСПЛ

Правила адвокатської етики передбачають ряд деонтологічних норм стосовно відносин адвоката з учасниками судового провадження. Зокрема, ст. 44 ПАЕ передбачає, що під час здійснення професійної діяльності в суді адвокат повинен бути добропорядним, поводити себе чесно та гідно, стверджуючи повагу до адвокатської професії. Адвокат має поважати процесуальні права адвоката, який представляє іншу сторону, і не вдаватись до дій, що грубо порушують останні. У статті 45 ПАЕ указано, що  у відносинах з іншими учасниками судового провадження адвокат повинен: бути стриманим і коректним; реагувати на неправильні дії або вислови цих осіб у формах, передбачених законом, зокрема у формі заяв, клопотань, скарг тощо; бути тактовним при допиті підсудних, потерпілих, сторін у цивільному процесі, свідків та інших осіб. У зв’язку з цим виникає закономірне питання стосовно можливості певної оцінки, у тому числі і критичної, правової позиції іншого учасника судового провадження.

Адже слід враховувати те, що, наприклад, у кримінальному провадженні законне та обґрунтоване заперечення щодо клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, клопотанні про повернення обвинувального акту, де вказуються його недоліки, вступна промова, у якій зазначається позиція сторони захисту та вказується на слабкість позиції обвинувачення, заперечення на апеляційну / касаційну скаргу, клопотання про визнання доказів недопустимими, заперечення проти клопотань сторони обвинувачення, заява про відвід a priori є оцінкою та критикою позиції обвинувачення. Проте, таке критика не може розглядатися як порушення ст.ст. 44, 45 ПАЕ, якщо вона висловлена не в образливій формі та не торкається особистості прокурора та слідчого. 

Цей підхід не суперечить ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як вже вказувалося, у публічних процесуальних та позапроцесуальних висловлюваннях, у тому числі стосовно інституту адвокатури, має бути врахована практика ЄСПЛ по ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, рішення «Morice v. France», «Kudeshkina v. Russia», «Hajibeyli and Aliyev v. Azerbaijan», «Čeferin v. Slovenia», «Nikula v. Finland», «Steur v. The Netherlands»)[1].

Зокрема, у рішенні «Morice v. France» (29369/10) вказано, що свобода вираження поглядів застосовується також і до адвокатів. Вона включає в себе не тільки суть висловлених ідей та інформації, але і форму їх вираження. Отже, адвокати мають право, зокрема, коментувати на публіці процес правосуддя, якщо тільки їх критика не виходить за дозволені рамки. Ці рамки обумовлені звичайними обмеженнями, які застосовуються до поведінки членів адвокатської колегії, як зазначено в Десяти керівних принципах, викладених Радою колегій адвокатів і юридичних спільнот Європи, з особливим посиланням на «гідність», «честь», «чесність» і «повагу до… справедливого здійснення правосуддя». Дані правила сприяють захисту судової системи від невиправданих і необґрунтованих нападів, які можуть бути обумовлені виключно бажанням або наміром забезпечити, щоб судові дебати здійснювалися через засоби масової інформації, або зведенням рахунків із суддями, які ведуть певну справу. Питання свободи вираження поглядів пов’язане з незалежністю юридичної професії, яка має ключове значення для ефективного функціонування справедливого здійснення правосуддя. Тільки у виняткових випадках обмеження свободи адвоката висловлювати свою думку, навіть через застосування м’якого кримінального покарання, може вважатися необхідним в демократичному суспільстві. Однак слід усвідомлювати різницю між висловами, зробленими адвокатом в залі суду, та в інших місцях. Що стосується, перш за все, питання про «поведінку в залі суду», оскільки свобода адвоката вираження поглядів може підняти питання про дотримання права клієнта адвоката на справедливий судовий розгляд, принцип справедливості свідчить на користь вільного і навіть пристрасного обміну думками між сторонами. Адвокати зобов’язані «завзято захищати інтереси своїх клієнтів», що означає, що іноді їм доведеться вирішувати, чи будуть вони заперечувати проти поведінки суду або оскаржувати її. Крім того, Європейський Суд бере до уваги факт, що оскаржувані зауваження не повторюються поза залою суду, і це змінює ситуацію в залежності від посади особи; так, прокурор, який є «стороною» процесу, повинен «витримувати значну критику… з боку захисту», навіть якщо деякі вирази недоречні, якщо тільки вони не стосуються його загальних професійних чи інших якостей[2]. У справі «Čeferin v. Slovenia» (40975/08), у якій заявника було притягнено до відповідальності за критику експертів та прокурора,  ЄСПЛ зазначив, що заяви були зроблені в контексті юридичного процесу та звучали лише в судовій залі – на противагу, наприклад, публічній критиці в медіа. Крім того, підрив довіри до вже наявних експертів був єдиним шляхом отримання нових висновків щодо підсудного. А оскільки межі прийнятої критики державних службовців можуть бути ширшими, це передбачає критику як прокурора, так і експертів, які є службовими особами. «Вказані висловлювання хоч і мали негативне, місцями вороже побіжне значення, були визнані оціночними судженнями, що стосувалися сертифікованих експертів та виконання обов’язків прокурором в процесі проти клієнта заявника. Суд вважає, що ці судження не можна розцінювати як персональні атаки чи як такі, що спрямовані на особисту образу експертів, прокурора чи суду», – вказано у рішенні. За підсумками розгляду справи, суд визнав порушенням права на свободу вираження поглядів притягнення адвоката до відповідальності за неповагу до суду через критику експертів та прокурора[3].

Таким чином, процесуальна (в залі суду або у процесуальних документів) оцінка та критика позиції сторони обвинувачення (документів, клопотань, усних заяв, виступів, висновків експертів тощо) є проявом належного та сумлінного здійснення захисником своїх професійних обов’язків, якщо вона не стосується  загальних професійних чи інших якостей представників сторони обвинувачення і не містять образ. При цьому слід звернути увагу, що йдеться прямо про «загальні» професійні якості, адже критику професійних якості експертів у аспекті підготовленого висновку ЄСПЛ у рішенні у справі «Čeferin v. Slovenia» (40975/08) не визнав порушенням, навіть при тому, що висловлювання стосовно експерта були такі: «твердження, позбавлені будь-якого сенсу», «професійна слабкість експертів», «психіатр використав психологічні методи, які він абсолютно не зрозумів» та «психолог застосував застарілі методи з кам’яного віку психології й антинаукову психодинаміку» (п. 51); стосовно прокурора – що він приховував результати тесту на дай-детекторі (п. 52),  а стосовно судового процесу загалом – що він є продовжуваним судовим фарсом  (п. 52).

Таким чином, застосування ст. 44, 45 ПАЕ має здійснюватися, зокрема, у кримінальному провадження, з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ з урахуванням того, що процесуальна оцінка та критика позиції сторони обвинувачення не може тлумачитись як порушення ПАЕ, якщо не вжито прямо образливі висловлювання стосовно загальних професійних якостей та особистості представників сторони обвинувачення.

 

---

[1] https://barristers.org.ua/wp-content/uploads/2018/09/EPSON170.pdf

[2] https://precedent.in.ua/2016/12/09/moris-proty-frantsiyi/

https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22languageisocode%22:[%22FRE%22],%22appno%22:[%2229369/10%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-154264%22]}

http://interjustice.blogspot.com/2015/05/blog-post_11.html

[3] https://cedem.org.ua/news/yespl-advokat-maye-pravo-na-krytyku-ekspertiv-ta-prokurora-pid-chas-sudovogo-zasidannya/

https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-180286%22]}

Автор публікації: Денис Пономаренко

Денис Пономаренко

член Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності