ЄСПЛ назвав неприйнятною скаргу у справі Омельченко проти України щодо права на доступ до правосуддя

Європейський суд з прав людини назвав неприйнятною скаргу двох громадян України щодо права на доступ  до правосуддя через відмову національних судів розглядати їхню справу по суті.

У 2006 році заявники, разом з третім заявником, паном Н., подали цивільний позов до національних судів з проханням передати їм земельну ділянку з метою зайняття сільськогосподарською діяльністю. 25 травня 2006 року Мелітопольський місцевий суд відмовився розглянути по суті скарги заявників на тій підставі, що він (позов) підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства. 31 травня 2006 року заявники порушили адміністративне провадження в Мелітопольському місцевому суді, який 24 жовтня 2006 року відхилив позов заявників. 14 березня 2007 року апеляційний суд Запорізької області залишив це рішення без змін. Заявники подали апеляційні скарги. 20 лютого 2008 року Вищий адміністративний суд скасував вищезгадані рішення і припинив провадження у справі заявників. Суд постановив, що справа відноситься до цивільного судочинства. Рішення Вищого адміністративного суду було направлено заявникам 3 березня 2008 року (дата, зазначена на конверті). Заявники зазначили, що воно було вручено їм 15 березня 2008 року. 23 вересня 2009 року Мелітопольський місцевий суд розглянув по суті претензії заявників у порядку цивільного судочинства та відхилив їх. Заявники оскаржили це рішення. 25 листопада 2009 року апеляційний суд Запорізької області залишив без змін рішення від 23 вересня 2009 року. 18 грудня 2009 року заявники подали скаргу з питань права. 15 січня 2010 року Верховний Суд України відхилив апеляцію заявників щодо правових питань як необґрунтовану. 

15 вересня 2008 року заявники подали заяву до ЄСПЛ.Заявники скаржилися за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні суди не розглядали по суті їх вимоги, що позбавило їх права на доступ до суду.  Заявники стверджували, що, незважаючи на те, що їхні вимоги були врешті-решт розглянуті по суті, національні суди не дотрималися принципу належного урядування та не встановили баланс між їх інтересами та інтересами правосуддя. Заявники дійшли висновку, що невиконання національним судом остаточного рішення у їхній справі в період між 25 травня 2006 року та 25 листопада 2009 року наклало на них непропорційний тягар.

Суд нагадує, що, згідно з його прецедентною практикою, пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду (тобто, право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права. Суд також стверджує, що його завдання не полягає в тому, щоб досліджувати, чи мали національні суди відповідну компетенцію розглядати справу по суті, або встановлювати, якому з судів підсудний розгляд скарги заявників по суті.

У зв'язку з цим Суд зазначає, що заявники мали змогу порушити провадження в національних судах і що суди в кінцевому підсумку ухвалили рішення, виходячи з суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Суд вже роз'яснив у своїй прецедентній практиці щодо України, що суперечливі приписи національних судів у визначенні юрисдикції по справі, у разі якщо це призвело до неможливості розгляду зазначеної справи по суті, прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду. Ця справа, однак, є іншою, враховуючи те, що національні суди усунули свою помилку, дотримуючись остаточного рішення Вищого адміністративного суду і розглянувши по суті справи заявників у цивільному процесі.

Іншими словами, заявники мали змогу отримати "визнання" їх цивільних прав, про які йдеться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Таким чином, Суд вважає, що заявники не були позбавлені права на доступ до суду. Суд дійшов висновку, що скарга заявників щодо позбавлення їх права доступу до суду повинна бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 (а) та 4 статті 35 Конвенції. За цих підстав суд одноголосно оголошує скаргу неприйнятною.

Рішення ЄСПЛ у справі Омельченко проти України