Голова НААУ, РАУ Лідія Ізовітова: за 5 років ми відстояли свою самостійність, але стати справді потужними нам не дають

5 років тому набув чинності закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Він нарешті поклав край суперечкам про те, яка організація має об’єднати адвокатську спільноту. Закон визначив, що в Україні діятиме єдина самоврядна організація — Національна асоціація адвокатів України. Сьогодні НААУ святкує свій перший ювілей, і «ЗіБ» вирішив дізнатися в голови НААУ, РАУ Лідії ІЗОВІТОВОЇ, з якими здобутками адвокатура підійшла до цієї дати та з якими викликами стикнулася професійна спільнота сьогодні?

«Підвищення професійного рівня та здобуття максимального обсягу професійних прав були понад усе»

— Лідіє Павлівно, насамперед дозвольте у вашій особі привітати від імені редакції всю адвокатську спільноту з 5-ю річницею утворення НААУ. Вже чимало написано про той непростий 20-річний шлях, який торували адвокати до єдиної професійної організації. Чому влада і, зокрема, парламент у 2012-му все ж таки наважилися на такий крок? Адже розрізнені спілки були більш зручним інструментом для впливу на адвокатуру.

— 2012 рік насправді відкрив нову сторінку в історії української адвокатури. Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який був прийнятий, повністю відповідав європейським зобов’язанням України як перед Радою Європи, так і перед Європейським Союзом, ураховував усі зауваження Венеціанської комісії. Тому відзначення 5-річного ювілею НААУ є не тільки першою серйозною датою в історії нашої організації, а й подією для всієї української адвокатської спільноти, яка, по суті, розпочала якісно інший етап свого розвитку.

Що стосується відмінностей у позиціях різних громадських організацій адвокатури в той період, то переконана, що, попри різні погляди, розбудова незалежного інституту адвокатури, підвищення професійного рівня та здобуття максимального обсягу професійних прав були понад усе. На жаль, наразі спроби реформувати адвокатуру не ґрунтуються на спільному розумінні цілей.

— Що сьогодні не влаштовує адвокатів у профільному законі та які його положення дратують представників чинної влади? Надто самостійна й потужна організація, що здатна створити проблеми представникам влади?

— Відповідно до закону 2012 року вперше в Україні була заснована система органів адвокатського самоврядування. Це принципово новий спосіб організації інституту адвокатури, ніж той, що був передбачений у законі «Про адвокатуру» 1992 року. Ключова відмінність у тому, що адвокатура отримала повний спектр повноважень як самоврядний інститут. Було остаточно завершено відокремлення адвокатури від впливу виконавчої влади. Самоврядування як модель було взяте саме з практики європейських країн та було прямо передбачене міжнародними документами.

За 5 років ми відстояли свою самостійність, але стати справді потужними нам не дають. Спроби втрутитися в наші повноваження, у тому числі щодо встановлення на рівні закону розміру адвокатських внесків, свідчать про те, що ні потужна, ні самостійна організація адвокатури державі не потрібна.

Що стосується адвокатів, то першим пріоритетом при внесенні змін до закону 2012 року для нас є посилення механізмів захисту професійних прав та гарантій адвокатської діяльності. Реальна ситуація з дотриманням прав людини в Україні та статистика порушень прав адвокатів свідчать про безпомилковість нашого підходу. Убезпечена від тиску та втручання з боку держави адвокатура — це інтерес усіх громадян України, а гарантією від тиску та втручання є стабільність і незалежність самоврядної організації. Саме такий зміст ми як професіонали вкладаємо в реформу.

«Реформу адвокатури доручено робочій групі з невизначеним статусом, повноваженнями, неадекватним представництвом»

— Рада адвокатів України доволі жорстко відреагувала на розроблення змін до профільного закону без погодження їх змісту з НААУ. Із чим може бути пов’язане таке утаємничене законотворення? Чи відомо вам, хто є розробником цього проекту?

— Рада адвокатів України двічі публічно висловлювалася з приводу неприйнятності способу підготовки змін до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і руйнівних ідей, закладених у цей документ. Уперше — ще 15 грудня 2016 року, у день схвалення робочою групою цього законопроекту, — РАУ у своїй відкритій заяві привернула увагу до «тонізації» та підміни цілей реформи адвокатури.

Серед іншого ми вказали на суперечності між ухваленим робочою групою Ради з питань судової реформи законопроектом та указом Президента «Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки» №276/2015. Стратегія, зокрема, передбачає «зміцнення на інституційному рівні Національної асоціації адвокатів України для забезпечення належної професійної діяльності адвокатури, управління юридичними професіями та представництва колективних інтересів», і вона є чинним документом. Тоді позицію РАУ відразу ж підтримала найбільша професійна організація адвокатів у Європі.

Ключові вимоги про залучення НААУ як офіційного представника адвокатури та про оприлюднення тексту проекту досі не виконані. При цьому відбуваються дивні речі. У жовтні цього року законопроект у невідомо якій редакції отримали для оцінки міжнародні експерти проекту Ради Європи. НААУ дізналася про це абсолютно випадково, з робочого листа офісу Ради Європи в Україні. Хто конкретно ухвалив таке рішення та який саме текст законопроекту було скеровано до експертів, нам не говорять.

Прикметно, що той, хто ухвалював таке рішення, зробив запит на мінімальну оцінку законопроекту на відповідність європейським стандартам. Тобто мандат європейських експертів досить обмежений, він не передбачає оцінки способу підготовки документа та доцільності внесення змін до чинного закону.

Уявіть, що під час зустрічі з експертами РЄ ми не могли предметно обговорювати проект, оскільки не брали участі в його розробленні, а власне текст, з яким доручено працювати експертам, нам не надано. Тому ми вдруге зібрали Раду адвокатів України 14 жовтня цього року. РАУ схвалила резолюцію, в якій закликала передати цей «таємний» проект до Венеціанської комісії, щоб отримати комплексні, повні висновки щодо його відповідності принципам верховенства права та демократії.

— Чи знайомилися ви з текстом документа і що, на ваш погляд, можна розцінити як наступ на незалежність НААУ?

— Проведення реформи адвокатури за участю адвокатури — це міжнародний стандарт. Якщо його не дотримано, а після 15 грудня минулого року сумнівів у цьому немає, то всі подальші кроки в рамках роботи над законопроектом можна розцінювати як наступ на незалежність професії.

Як ставитися до факту, що до складу Ради з питань судової реформи не включено жодного представника НААУ? Як оцінити ситуацію, коли реформу адвокатури доручено робочій групі з невизначеним статусом, повноваженнями, неадекватним представництвом, змінним складом і утаємниченими рішеннями, на ухвалення яких вона не мала права? Реформа проводиться в закритому кулуарному режимі всупереч деклараціям про демократичність і прозорість цього процесу. За таких обставин про жодну відповідність європейським стандартам не йдеться.

— На підтримку незалежності української адвокатури вже висловилася Рада адвокатських і правничих товариств Європи (ССВЕ). Це може змусити Раду з питань судової реформи відмовитися від посягань на незалежність НААУ?

— ССВЕ 23 грудня 2016 року направила інтервенційного листа до керівництва Української держави із закликом утриматися від запровадження будь-яких змін до профільного законодавства без консультацій з НААУ. ССВЕ чітко аргументувала, що реформа адвокатури за участю адвокатури є міжнародним стандартом. ССВЕ посилалася на те, що незалежність адвокатської професії та її самоврядність визнаються як рекомендаціями Ради Європи від 25.10.2000, так і Основними положеннями про роль адвокатів (документ ООН від 14.12.90). Також ключові документи самої ССВЕ, зокрема Хартію основних принципів європейської юридичної професії та Кодекс поведінки європейських адвокатів, нарівні з іншими визнано основними цінностями.

На жаль, навіть цей міжнародний інструмент, репутація ССВЕ не вплинули на ситуацію. Тобто голоси національної адвокатури та європейського представника професії не були почуті. Це знову ж таки є підставою для сумнівів  у європейському характері реформи, у вчиненні конкретних дій причетних до цього процесу посадовців.

Делегація ССВЕ перебувала в Україні в середині листопада з нагоди міжнародної конференції «Права та обов’язки адвоката під час слідчих дій» та 5-річчя створення НААУ. Сподіваюся, після цього візиту ми посилимо наш спільний тиск на владу. Чергові листи ССВЕ до керівництва держави та Ради з питань судової реформи за підсумками цього візиту вже готуються.

До речі, під час зустрічі з координатором РПСР наші європейські партнери також не отримали жодних документів ні стосовно формування та повноважень робочої групи, ні стосовно її рішень, а також рішень щодо відправленого до Ради Європи законопроекту. Їм пообіцяли лише надіслати текст проекту електронною поштою.

«Це є одним з механізмів, спрямованих на позбавлення адвокатів незалежності»

— Недавно в парламенті з’явився ще одним законопроект, що сьогодні жваво обговорюється як адвокатами, так і юристами, — «Про юридичну (правничу) освіту та загальний доступ до професії» (№7147). Серед його положень є пропозиція не тільки упорядкувати надання юридичної освіти, а й провести свого роду люстрацію всіх правників через підтвердження рівня знань. Може, це дійсно потрібно? Адже, як стверджувалося на багатьох заходах, чимало вишів, які випускали спеціалістів у галузі права, навіть за викладацьким складом не дотягували до необхідного рівня акредитації.

— Питання здобуття якісної юридичної освіти дійсно є одним з найбільш актуальних. На мій погляд, особливо важливо залучати до процесу викладання юристів-практиків, які могли б поділитися своїми практичними знаннями й навичками. Проте реалізувати цю ідею досить складно через украй низький рівень оплати праці викладачів.

Законопроект ставить у дискримінаційне становище тих юристів, які не є суддями, прокурорами, адвокатами та нотаріусами. Зокрема, передбачено: ці особи вважаються такими, що мають юридичну освіту, лише протягом 5 років з дня набрання чинності новим законом. Заплановані й докорінні зміни в системі здобуття юридичної освіти. Проте вони жодним чином не забезпечені фінансовими ресурсами. Жодних пропозицій до законодавства, які стосувалися б фінансування передбачених ним заходів, документ не містить. Тому залишається незрозумілим, за рахунок яких коштів будуть реалізовані положення цього проекту.

Наприклад, запроваджується низка вимог до науково-педагогічних працівників: володіння однією з мов Ради Європи, викладацька діяльність виключно в одній правничій школі. Натомість жодного підвищення рівня винагороди науково-педагогічних працівників у проекті не передбачено.

— Незрозуміло, чому виникла необхідність переатестації саме юристів? Адже набагато більше людей потерпає (у прямому значенні цього слова) від неякісних медичних послуг, не кажучи вже про жертв автомобілістів, які «машину купили, права купили, а вміння водити не купили». Однак про їхню поголовну перевірку в парламенті не думають. Кому муляють очі саме правники?

— Що стосується безпосередньо адвокатури, то я переконана, що процедури, визначені чинним законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», забезпечують належний контроль за якістю надання правової допомоги.

У той же час будь-які спроби провести якусь додаткову переатестацію адвокатів, насамперед державними органами, можна розцінювати як утручання у справи адвокатури та адвокатського самоврядування. Це є одним з механізмів, спрямованих на позбавлення адвокатів незалежності. Такий механізм може містити корупційну складову та відкривати шлях для розправи над неугодними адвокатами.

«Випадкові люди потрапляють в адвокатуру шляхом порушення норм профільного закону»

— На засіданнях РАУ ви також висловлювали стурбованість тим фактом, що в адвокатських лавах чимало випадкових людей. Висловлювались ідеї, наприклад, обмежити доступ до адвокатської професії колишнім суддям, прокурорам, представникам силових структур. Може, саме за допомогою цього закону й удасться очистити список адвокатів?

— Доступ до адвокатської професії регулюється чинним законом. Передбачений чіткий алгоритм певних дій, які вчиняють органи адвокатського самоврядування для контролю якості знань та навичок, професійної адаптації претендентів та включення їх до лав адвокатури. Потреби змінювати закон у цій частині немає.

Встановлені чіткі вимоги стосовно несумісності, кваліфікаційні вимоги, і механізм їх застосування вже відпрацьований. Випадкові люди потрапляють в адвокатуру якраз не шляхом реалізації норм профільного закону, а шляхом його порушення. Наприклад, коли створюються фейкові ради та КДКА регіонів, коли ведуть фейкові «кишенькові» реєстри, дані з яких не можуть бути внесені до Єдиного реєстру адвокатів України.

Що стосується позиції РАУ, то ми висловлювалися проти законопроекту, який спрощував би доступ до адвокатури для працівників правоохоронних органів, суддів та інших осіб, які не мають досвіду в адвокатській професії. Підстав для таких пільг об’єктивно немає. Наприклад, проведення судової реформи засвідчило, що довіра до суддів у суспільстві надзвичайно низька; багато людей звільнилися з посад. Наскільки справедливо тепер широко відчиняти для них двері до адвокатури? Чи масовий прихід таких людей унаслідок спрощеної процедури посилить адвокатуру та її професійний рівень? Відповіді на ці запитання очевидні.

— До речі, недавно Вища рада правосуддя здивувала своїм рішенням, що фактично дозволяє отримувати адвокатське свідоцтво і діючим прокурорам, і держслужбовцям, і суддям. Мовляв, отримання свідоцтва не тотожне заняттю адвокатською діяльністю. І кілька хвилин, що минуть між видачею адвокатських «корочок» та внесенням запису до реєстру про припинення діяльності, можна порушувати вимоги про несумісність. Така позиція правильна? Адже ніхто не ходитиме за таким прокурором і не перевірятиме, чи не використовуватиме він своє адвокатське свідоцтво для введення в оману свідків, підозрюваних.

— Рада адвокатів України прийняла низку рішень, якими таке тлумачення закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» виключено. Порядок доступу до професії чітко прописаний у законі, і не треба створювати в ньому тих лазівок, яких там немає.

Коли людина підходить до етапу отримання свідоцтва та складення присяги адвоката, вона має зробити вибір професії. Якщо вона обирає адвокатуру, то діяльність у правоохоронних органах, на державній службі або на посаді судді має бути припинена. В іншому разі факт видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю є порушенням вимог про несумісність.

«Закон надає адвокатам достатньо великий обсяг прав і гарантій. Але на практиці відбувається тотальне порушення цих норм»

— З наступного року адвокати отримають виключне право на представництво в апеляційних судах. Очевидно, стрімко зросте кількість невдоволених правників без адвокатського статусу, які втратять цей шматок хліба. Чи не буде спроб якимось чином розширити коло осіб, яких допускатимуть до процесу як представників інтересів сторін?

— Запровадження виключного права адвокатів на представництво в судах НААУ завжди оцінювала як одну з найбільш прогресивних реформ адвокатури. Ми добилися закріплення цієї позиції на конституційному рівні й у повній відповідності до практики європейських адвокатур. Ця реформа реалізується поетапно, впродовж кількох років.

Фактично з першого етапу, який розпочався в січні цього року, реформі почали чинити перешкоди. Наприклад, у вигляді спроби запровадити розмір малозначущого спору, на який не поширюються вимоги адвокатської монополії, на рівні кілька мільйонів гривень. Ми відразу зрозуміли справжні цілі таких законодавчих ініціатив. Рада адвокатів України направила звернення до парламенту, в якому навела приклади розвинених європейських країн, де малозначущий спір визначений на рівні €600 або близько до того.

Можна прогнозувати, що й надалі реалізація виключного права адвокатів на представництво в судах наражатиметься на нові перешкоди та обмеження. Ґрунт для таких прогнозів дає спосіб проведення реформи адвокатури, спрямованої на обмеження прав адвокатів усіма можливими способами.

— У Росії теж збираються запровадити адвокатську монополію на представництво інтересів у судах. Але там можуть піти далі й з 2023 року взагалі заборонити отримувати гроші за надання юридичних послуг будь-кому, хто не матиме адвокатського свідоцтва, за винятком інхаусів. Чи не варто й Україні замислитися над таким нововведенням?

— Запровадження адвокатської монополії в Україні розплановане до 2020 року, коли наступить останній етап реформи. Говорити про подальше розширення цієї практики поки що передчасно. 

— Чи готові наші громадяни оплачувати не тільки підвищені ставки судового збору, а й високі гонорари адвокатів? Чи не призведе така ситуація до того, що в результаті людина буде обмежена в доступі до правосуддя через свій матеріальний стан?

— Ставити в один ряд судовий збір та адвокатський гонорар є маніпулятивним прийомом. Якщо коротко, то, звичайно, підвищення судового збору є очевидним ускладненням доступу до правосуддя для громадян. Це невмотивоване рішення з точки зору як захисту прав людини, так і економічних реалій.

Високі гонорари адвокатів — інше питання. Воно часто використовується в спекуляціях, спрямованих проти адвокатів. Можу сказати, що адвокати живуть не відірвано від решти українського суспільства та тих умов, у яких перебувають наші громадяни. У деяких регіонах адвокати інколи змушені надавати правову допомогу за такий гонорар, як курка або інші продукти. І вони виконують свій професійний обов’язок навіть на таких умовах. Окрім того, система безоплатної правової допомоги в нас посилюється інституційно, і, маю сподівання, в ході подальших реформ вона буде ще більш ефективною та дієвою.

— Сьогодні адвокати мають достатньо гарантій та прав, аби протистояти в процесах представникам влади? Адже з огляду на тиск, обшуки складається враження, що вони так само не захищені від свавілля, як і звичайна людина.

— Закон надає адвокатам достатньо великий обсяг прав і гарантій професійної діяльності. Але на практиці відбувається тотальне порушення цих норм. Про це свідчить кількість звернень до комітету захисту прав адвокатів при НААУ, комітетів при радах адвокатів регіонів, власне рад адвокатів регіонів і звернень НААУ до керівництва держави, правоохоронних органів та міжнародних партнерів. Захищеність у адвокатів більша, ніж у пересічних громадян лише завдяки корпоративній солідарності та юридичній компетентності.

Інтерв’ю Голови НААУ, РАУ Лідії Ізовітової опубліковано у профільному виданні "Законі Бізнес" 

Автор публікації: Лідія Ізовітова

Лідія Ізовітова

Голова Національної асоціації адвокатів України, Голова Ради адвокатів України