ЄСПЛ визнав порушення Конвенції у справі Хасанов проти Азербайджану через необгрунтованість підозри

ЄСПЛ визнав порушення Конвенції про захист прав і основних свобод у справі Рашад Хасанов та інші проти Азербайджану. Зокрема, встановлено порушення статті 5 §1 Конвенції та статті 18 Конвенції.

Заявники стверджували, що їхнє право на свободу було порушене, оскільки вони були незаконно затримані за відсутності обґрунтованої підозри у скоєнні ними кримінального правопорушення. Вони також стверджували, що національні суди не змогли обґрунтувати їх досудове ув'язнення, а також на те, що не існувало достатніх підстав для їх наступного тримання під вартою.

Заявники є активістами, членами громадського руху NIDA, що має на меті встановлення свободи, справедливості, правди та змін в Азербайджані, а також відхиляє насильство та використовує лише ненасильницькі методи боротьби. У січні та березні 2013 року в Баку було проведено ряд мирних демонстрацій в знак протесту проти загибелі солдатів в армії Азербайджану в не бойових ситуаціях. Демонстрації були організовані через соціальні мережі, а заявники та інші члени NIDA брали активну участь у їх організації та проведенні. Одну з демонстрацій було заплановано на 10 березня 2013 року в центрі міста.

7 березня 2013 року три члена NIDA були арештовані агентами Міністерства національної безпеки. 8 березня 2013 року Генеральна прокуратура і MNS зробили спільну публічну заяву для преси вказавши, що "нещодавно деякими радикальними деструктивними силами були зроблені незаконні спроби підірвати суспільно-політичну стабільність. В ній також стверджувалося, що кримінальне провадження було відкрите, оскільки в квартирах активістів було знайдено наркотичні речовини, коктейлі Молотова та двадцять вісім листівок з гаслом «Терміново необхідна демократія”. У зв'язку з цим у заяві зазначається, що "під час попереднього слідства було встановлено, що з середини 2012 року всі три особи, які були наркозалежними та стали членами NIDA через Інтернет, брали активну участь у ряді незаконних дій з організації і приготуванні легкозаймистої рідини, відомої як "коктейлі Молотова, знайдених в їх квартирах" . Того ж дня NIDA зробила публічну заяву вказавши, що арешт був політично мотивованим та спрямованим на змушування протестувальників мовчати викликаючи у них почуття страху до демонстрації 10 березня 2013 року.

З документів справи виявляється, що експертний звіт постановив, що двадцять коктейлів Молотова "були лише займистими (запалювальними) інструментами, які неможливо було вважати вибуховими пристроями". У звіті також було зазначено, що два коктейлі Молотова, які залишилися, можливо було вважати вибуховими пристроями, оскільки до пляшок був прикріплений шприц з порохом.

14 березня 2013 року перший заявник, 30 березня 2013 року третій і четвертий заявники і 1 квітня 2013 року другий заявник були затримані і доставлені у Відділ з розслідування тяжких злочинів Генеральної прокуратури.

З документів у матеріалах справи витікає, що у відповідні дати їх арешту заявники були повідомлені, що їм було пред'явлене обвинувачення в злочині відповідно до статті 228.3 (незаконне придбання, передача, продаж, зберігання, перевезення та носіння зброї, аксесуарів до неї, запасів, вибухових речовин та пристроїв організованою групою) Кримінального кодексу. Рішення про обвинувачення заявників були прийняті у різні дати, але одним і тим самим слідчим. Вони були ідентичними у своїх формулюваннях окрім імені обвинуваченої особи. Опис звинувачень складався з одного речення довжиною на половину сторінки

Посилаючись на статтю 3 §1 (с) та 3 Конвенції заявники скаржились на те, що вони були заарештовані та перебували під вартою за відсутності "обґрунтованої підозри" у тому, що вони вчинили кримінальне правопорушення. Вони також скаржилися на те, що національні суди не навели відповідних та достатніх підстав, які б обґрунтовували необхідність їх тривалого тримання під вартою. Стаття 5 §§ 1 (с) та 3 Конвенції передбачає наступне

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення ...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

Заявники стверджували, що звинувачення проти них були безпідставними та усі заходи, вжиті органами влади для переслідування у судовому порядку та тримання їх під вартою були свавільними та політично мотивованими. Органи прокуратури не мали жодних об'єктивних доказів або інформації, яка могла б викликати "обґрунтовану підозру" у тому, що вони вчинили кримінальне правопорушення.

У зв'язку з цим заявники стверджували, що коли національні суди наказали та згодом продовжили їх тримання під вартою для очікуваня судового розгляду у матеріалах справи не було жодних доказів того, що вони отримали будь-які вибухові речовини або пристрої та організували сховище у квартирах двох активістів. За їх словами, єдиними документами, які були подані до національних судів, які розглядали питання їх досудового ув'язнення, були рішення слідчого з обвинуваченнями і клопотання прокурора про продовження тримання під вартою. Заявники також стверджували, що коктейлі Молотова, які, як стверджувалося, були знайдені у квартирах S.N. та B.G., складали легкозаймисті речовини і в жодному разі не могли вважатися вибуховими речовинами або пристроями у значенні статті 228 Кримінального кодексу. Вони також оскаржили той факт, що на двох пляшках коктейлю Молотова були шприці, як зазначено в експертному звіті. Крім того, заявники стверджували, що національні суди не надали відповідних та достатніх підстав, які б обґрунтовували їх досудове ув'язнення.

Стаття 5 § 1 Конвенції містить вичерпний перелік дозволених підстав для позбавлення свободи, яких необхідно суворо притримуватися. Особа може бути затримана відповідно до статті 5 §1 (с) лише в контексті кримінального провадження з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності "обґрунтованої підозри" у "вчиненні правопорушення" .

Суд повторює, що для того, щоб арешт на підставі обґрунтованої підозри був обґрунтованим відповідно до пункту 1(с) статті 5 поліція не повинна мати достатні докази для того, щоб пред'явити обвинувачення ані під час арешту, ані в той час, коли заявник перебуває під вартою

Суд зауважує, що заявники у цій справі скаржились на відсутність "обґрунтованої" підозри проти них протягом усього періоду їх тримання під вартою, в тому числі як початковий період після їх арешту, так і наступні періоди, коли був наданий дозвіл на їх тримання під вартою та воно було продовжене рішеннями суду. Вони повторювали цю скаргу у Суді. Уряд стверджував у зв'язку з цим, що заявники були затримані на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а національні суди належним чином розглянули матеріали, подані органами прокуратури. На підтримку свого твердження уряд вказав, що національні суди покладалися на рішення слідчого про пред'явлення обвинувачення, клопотання прокурора про продовження тримання під вартою і твердження слідчого під час судових слухань щодо необхідності їх тримання під вартою до судового розгляду.

За цих обставин Суд зазначає, що він повинен брати до уваги усі відповідні обставини навколо арешту заявників і тримання під вартою для того, щоб переконатися у тому, що існувала будь-яка об'єктивна інформація або факт, який демоснтрував, що підозра проти них була "обґрунтованою". У зв'язку з цим Суд вважає за необхідне звернути увагу на різноманітні невідповідності та недоліки в обвинуваченнях, поданих проти заявників органами прокуратури.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що опис обвинувачень, поданих проти заявників, був зроблений у різні дати в березні та квітні 2013 року, він був ідентичним. Зокрема, опис складався з одного речення, яке охоплювало приблизно половину сторінки друкованого тексту, з якого можливо було зрозуміти, що їх звинувачували у незаконному отриманні двадцяти двох скляних пляшок коктейлю Молотова та організації їх зберігання.

Також Суд не міг не помітити той факт, що рішеннях про пред'явлення обвинувачення заявникам не було вказане джерело, з якого вони отримали відповідні коктейлі Молотова. Як виявляється з матеріалів справи, протягом усього періоду арешту заявників і досудового ув'язнення слідчі органи не подали жодної інформації або документів у зв'язку з цим.

Суд бере до уваги той факт, що справа заявників була передана до суду і вони були засуджені. Проте це не впливає на висновки Суду у зв'язку з цією скаргою, в якій він повинен вивчити питання стосовно того, чи позбавлення заявників свободи було обґрунтованим на основі інформації або фактів, доступних у відповідний час У зв'язку з цим, з урахуванням вищезазначеного аналізу Суд вважає, що матеріал, поданий до нього, не відповідає мінімальному стандарту, встановленому статтею 5 §1 (с) Конвенції для обґрунтованості підозри, необхідної для арешту особи та продовження тримання під вартою. Відповідно, не було продемонстровано у задовільний спосіб, що протягом періоду, який розглядав Суд у цій справі заявники були позбавлені свободи за "обґрунтованою підозрою" у вчиненні кримінального злочину. Тому було порушення статті 5§ 1 Конвенції.

Заявники стверджували, що згідно зі статтею 18 Конвенції їх права відповідно до Конвенції були обмежені для інших цілей, ніж ті, які передбачені Конвенцією. Зокрема, їх арешт та затримання мали мету покарання їх за їх політичну та соціальну активність як членів правління NIDA, а також припинення протестів проти смерті солдатів та знищення руху активної молоді в країні. Стаття 18 передбачає:

"Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені".

Суд виявляє, що свобода заявників була обмежена для цілей, які відрізнялись від приведення їх до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, як це передбачено статтею 5 1 (с) Конвенції. Суд вважає це достатньою підставою для виявлення порушення статті 18 разом зі статтею 5 Конвенції.

Суд вважає, що заявникам була завдана моральна шкода, яку неможливо відшкодувати виключно виявленням порушення, і тому повинна бути присуджена компенсація. Здійснюючи оцінювання на справедливій основі, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує кожному заявникові суму в розмірі 20 000 євро та компенсацію судових витрат.

Рішення ЄСПЛ у справі Хасанов та інші проти Азербайджану в перекладі Олександра Дроздова та Олени Дроздової