ЄСПЛ визнав неприйнятними скарги на люстрацію у справі Анчев проти Болгарії

Справа виникла за заявою (№ 38334/08 і 68242/16 ) проти Болгарії, поданої до Суду відповідно до статті 34 Конвенції з прав людини та основних свобод громадянином Болгарії Хараламбі Борисов Анчев. Заявник вимагав відшкодування моральної шкоди.

У січні 1990 року, незабаром після падіння комуністичного режиму наприкінці 1989 року, уряд вирішив закрити Державну безпеку.

Приблизно в той же час, відзначивши «складну політичну та оперативну ситуацію», 25 січня 1990 року заступник Міністра внутрішніх справ, відповідальний за архів Міністерства, таємно запропонував знищити низку справ, які зберігаються. Міністр схвалив пропозицію того ж дня. Через декілька днів, 5 лютого 1990 року, заступник Міністра таємно запропонував вжити заходів для прискорення знищення файлів. Міністр схвалив пропозицію того ж дня.

 Відповідно до інвентаризації, складеної Міністерством внутрішніх справ у 1994 році, наслідком цієї таємної операції стало знищення 134,102 із загальної кількості 331 995 справ, які зберігаються Державною службою безпеки.

Заявник є адвокатом. З 1980 року він є членом Асоціації адвокатів Софії. З 1992 до 1995 року він був генеральним секретарем Верховної ради адвокатів, а з 1994 до 1996 року був генеральним секретарем Центральної виборчої комісії. З 1996 до 1997 року він був ліквідатором збанкрутілого банку. Протягом декількох місяців у 1997 році він був Міністром юстиції та віце-прем'єр-міністром у тимчасовому уряді.

Заявник скаржився  в обох заявах відповідно до статті 8 Конвенції на рішення Комісії викрити його як особу, пов'язану з колишніми службами безпеки.  

В обох заявах заявник також скаржився відповідно до статті 13 Конвенції на те, що він не мав ефективного засобу судового захисту щодо цих рішень.

У другій заяві заявник додатково скаржився відповідно до статті 6 § 1 Конвенції на те, що процедури судового перегляду другого і третього рішення Комісії були несправедливими і не надавали йому ефективний доступ до суду.

У ході цієї справи було проведено 3 розслідування. Під час першого розслідування було виявлено, що міністри уряду повинні бути перевірені на приналежність до служб безпеки комуністичного режиму відповідно до розділу 3 (1) статуту, який лежить в основі цієї справи, Закону про доступ та розкриття документів та викриття приналежності громадян Болгарії до Державно безпеки та розвідувальних служб народної армії Болгарії від 2006 року («Закон від 2006 року» - дивіться пункти 44, 45 та 47 нижче). Після проведення розслідування щодо міністрів уряду 12 лютого 2008 року Комісія, яка застосовувала Закон (дивіться пункти 53-56 нижче) прийняла рішення в якому було виявлено, що заявник був пов'язаний із сьомим департаментом шостого управління державної безпеки (дивіться пункти 5 та 6 вище) з 1982 до 1990 років.

Після розслідування членів Вищої ради адвокатів – кого необхідно перевіряти на приналежність до колишніх служб безпеки відповідно до розділу 3 (2) Закону 2006 року (дивіться пункт 49 нижче) - 24 лютого 2014 року Комісія прийняла ще одне рішення стосовно того, що заявник був пов'язаний із сьомим департаментом шостого управління державної безпеки (дивіться пункти 5 і 6 вище). Вона посилалася на ті самі документи, що складали основу рішення від 2008 року (дивіться пункт 13 вище), плюс дві картотечні карти.

Цього разу заявник вимагав судового перегляду. Він стверджував, що Комісія повинна була викрити його лише якщо після ретельного вивчення записів колишніх служб безпеки вона була задоволена тим, що вони були достатньо надійними і підтверджували фактичну співпрацею з його боку, що не було в цій справі. Адміністративний суд м. Софія задовольнив позов та скасував рішення Комісії. Він погодився з доказом заявника і зазначив, що єдиними документами, які свідчать про те, що він був пов'язаний з колишніми службами безпеки, були документи, складені офіцером, який, як стверджувалось, був його керівником, записи в реєстраційних журналах та картотечні картки. Оскільки вони не підтверджували чітко, що заявник фактично співпрацював з цими службами, рішення про його викриття було незаконним ріш. № 541 от 02.02.2015 г. по адм. д. № 2971/2014 г., АС

 Після розслідування членів правління приватних компаній, які придбали частини державних компаній, - кого необхідно перевіряти на приналежність до колишніх служб безпеки відповідно до розділу 3 (2) Закону 2006 року (дивіться пункт 50 нижче).    4 червня 2014 року Комісія прийняла третє рішення, відповідно до якого заявник був пов'язаний із сьомим департаментом шостого управління державної безпеки (дивіться пункти 5 і 6 вище) (дивіться пункти 5 та 6 вище). Вона посилалася на ті самі документи, які склали основу рішення від лютого 2014 року (дивіться пункт 17 вище).

Заявник знову вимагав судового перегляду. Він висунув ті ж докази, що він надавав щодо другого рішення Комісії стосовно нього (дивіться пункт 18 вище). Проте цього разу Адміністративний суд м. Софія відхилив рішення Комісії. Посилаючись на переважаюче прецедентне право Верховного адміністративного суду відповідно до статті 25 (3) Закону від 2006 року і рішення Конституційного Суду підтвердити конституційність цього положення (дивіться пункти 71 і 76 нижче) Адміністративний суд м. Софія постановив, що Комісія не повинна була перевіряти, чи дійсно заявник співпрацював або погодився на вербування колабораціоністом, але повинна була викрити його, оскільки вона виявила записи, пов'язані з ним. Не важливо, чи існувало достатньо доказів того, що він фактично співпрацював (реш. № 1947 от 24.03.2015 г. по адм. д. № 6086/2014 г., АС-София-град).

Заявник подав апеляцію з питань права повторюючи свої аргументи. У рішенні від 11 травня 2016 року (реш. № 5566 от 11.05.2016 г. по адм. д. № 5343/2015 г., ВАС, III о.) Верховний адміністративний суд підтвердив рішення суду нижчої інстанції повністю погодившись з його аргументами.

Під час судового перегляду третього рішення Комісії щодо заявника міський адміністративний суд м. Софія і Верховний адміністративний суд виявили відповідно до переважаючого прецедентного права останнього і з урахуванням міркувань, викладених Конституційним Судом, що згідно із схемою викриття, викладеної в Законі від 2006 року, не мало значення, чи заявник фактично співпрацював з колишніми службами безпеки (дивіться пункти 21 і 22 вище). Тому не було необхідним, щоб суди вивчали питання стосовно існування достатніх і достовірних доказів з цього питання. Відсутність індивідуального оцінювання необхідності викриття заявник було також недоречним для законності рішення Комісії. Тому неможливо стверджувати, що суди відмовилися розглядати факти або питання, які були доречними для вирішення справи. Відсутність розгляду ними цих питань не було обмеженням, добровільним або іншим, їх юрисдикції.

Оскільки можливо було вважати, що заявник стверджував, що спосіб, у який суди Болгарії тлумачили Закон від 2006 року, був неправильним, необхідно зазначити, що, відповідно до встановленого прецедентного права цей суд не є апеляційним судом національних судів, і його завданням не є розгляд помилок факту або закону, які, як стверджується, були допущені ним (дивіться Галина Костова , наведена вище, § 54, з наступними посиланнями). Ось чому Суд не повинен вказувати, чи правильно постановив Верховний адміністративний суд, що вирішення вимоги заявника судового перегляду другого рішення Комісії, було обумовлене тим, що він не оскаржив перше рішення Комісії, і результат його вимоги судового перегляду третього рішення Комісії, яке розглядалося як остаточне рішення незадовго до цього (дивіться пункт 19 вище). З огляду на те, що справи стосувалися майже ідентичних питань, постанови не виявляються свавільними.

Докази заявника, пов'язані з передбачуваною несправедливістю цих двох наборів проваджень складали переформулювання його доказів щодо передбачуваної відсутності ефективного доступу до суду в цих провадження. На тих самих підставах, які були зазначені вище Суд не вважає, що ці провадження були несправедливими.  

Отже скарга є явно необґрунтованою та повинна бути відхилена відповідно до статті 35 §§ 3 (а) і 4 Конвенції.  

Суд одноголосно вирішив об’єднати заяви та оголосити скарги неприйнятними.

Повний текст рішення ЄСПЛ у справі Анчев проти Болгарії в перекладі українською мовою доступний за посиланням

Автор публікації: Олександр Дроздов

Олександр Дроздов

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), адвокат, Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Перший проректор Вищої школи адвокатури

Автор публікації: Олена Дроздова

Олена Дроздова

кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального права і правосуддя (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем'янчука), адвокат, помічник Першого проректора Вищої школи адвокатури