Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Лекавічієне проти Литви” від 27 червня 2017 року

© Переклад Олександра Дроздова та Олени Дроздової.

Офіційне цитування: Lekavičienė v. Lithuania, no. 48427/09, § …, ECHR 2017.

Офіційний текст англійською мовою: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-174616.

 

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

СПРАВА ЛЕКАВІЧІЄНЕ (Lekavičienė) проти ЛИТВИ

(Заява №. 48427/09)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

27 червня 2017 року

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 § 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним змінам.

 

У справі Лекавічієне проти Литви,

Європейський суд з прав людини (четверта секція) засідаючи Палатою у складі:

Ганна Юдківська, голова,
Вінсент А. Де Гаетано,
Егідіус Куріс,
Юлія Моток
Карло Ранзоні
Марко Бошняк,
Пітер Пакзолей, судді,
і Maріалена Цирлі, Секретар секції,

Провівши нараду за зачиненими дверима 6 червня 2017 року,

Виносить наступне рішення, яке було прийняте цієї дати:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа була відкрита за заявою (№. 48427/09) проти Литовської Республіки, поданої до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( «Конвенція») громадянкою Литви, пані Владиславою Рамуні Лекавічієне ("заявник"), 21 серпня 2009 року.

2. Заявника представляв Т. Вечюнас, адвокат, який практикував у Вільнюсі. Уряд Литви ("Уряд") був представлений їх представником на той час, пані Е. Баллутіте.

3. Заявник скаржилася на відмову влади Литви знову прийняти її в колегію адвокатів.

4. 25 листопада 2010 року уряд був повідомлений про заяву.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народилася 1942 року і мешкає у м. Вільнюсі.

A. Юридична практика заявника та її засудження в кримінальному порядку

6. 27 вересня 1996 року заявник була прийнята в колегію адвокатів. Вона підписала присягу «бути вірною Литовській Республіки, дотримуватися її Конституції і законів, сприяти захисту прав, свобод і законних інтересів людини, сумлінно і чесно виконувати обов'язки адвоката, зберігати професійні таємниці і своєю поведінкою не заплямувати ім'я адвоката». Через декілька місяців заявник зареєструвала адвокатську контору на своє ім'я і почала займатися адвокатською практикою.

7. На запит заявника її ім'я було вилучене з переліку практикуючих адвокатів 19 грудня 2003 року. Як зазначили цивільні суди після цього, заявник визнала, що її запит був поданий через те, що проти неї очікувала вирішення судом кримінальна справа (дивіться пункт 8 нижче).

8. 13 серпня 2004 року заявник була визнана винною у підробці документів (стаття 300 § 1 Кримінального кодексу) та шахрайстві (стаття 182 § 1 Кримінального кодексу). Суд встановив, що, під час здійснення своєї професійної практики, заявник у більш ніж тридцяти випадках неправдиво стверджувала в письмовій формі, що вона надавала юридичні послуги в рамках державної програми юридичної допомоги. Крім того, суд визнав, що заявник підробила підписи досудових слідчих на зазначених вище документах, подала їх посадовим особам суду для отримання платежу та тим самим отримала оплату. Злочини, які вона скоїла, підпадали під категорію незначних умисних злочинів (nesunkus tyčinis nusikaltimas), оскільки максимально можлива передбачена законом міра покарання за ці злочини була до трьох років позбавлення свободи (стаття 11 § 3 Кримінального кодексу). У справі заявника, як передбачена законом міра покарання, вона повинна була сплатити штраф, який вона і сплатила 24 серпня 2004 року. Її судимість закінчилося через три роки після того, як вона сплатила штраф, тобто 24 серпня 2007 року.

B. Провадження щодо клопотання заявника про повторне прийняття в колегію адвокатів

9. 12 вересня 2007 року заявник звернувся до Асоціації адвокатів Литви із проханням повторно прийняти її в колегію адвокатів.

10. 20 вересня 2007 року Асоціація адвокатів відмовила в задоволенні клоптання заявника, зокрема, на підставі того, що заявник не мав високої моральної репутації (nepriekaištinga reputacija). З огляду на те, що після засудження заявника минуло лише три роки та двадцять чотири дні, а також з урахуванням характеру кримінального злочину, скоєного заявником - незаконне привласнення майна за неіснуючі юридичні послуги, а також специфіка професійної практики адвоката, було цілком обґрунтовано зробити висновок, що заявник не відновила високу (бездоганну) моральну репутацію за такий короткий проміжок часу для того, щоб задовольнити вимоги, викладені в статті 7 § 4 та 8 § 4 Закону про адвокатуру (дивіться пункт 21 нижче).

1. Рішення суду першої інстанції

11. Заявник оскаржив це рішення в обласному суді м. Вільнюс. 25 квітня 2008 року суд заслухав справу заявника. Шість свідків були допитані в суді щодо репутації заявника; більшість з них засвідчила, що вони були знайомі із заявником до 1996 року, коли вона працювала в Міністерстві юстиції. Суд частково скасував рішення Асоціації адвокатів та наказав останній переглянути запит заявника про повторне прийняття в колегію адвокатів. Суд зазначив, що заявник була засуджена за незначний навмисний злочин. Того дня, коли заявник подала запит про повторне прийняття в колегію адвокатів, її засудження закінчилося. Отже, а також посилаючись на статтю 8 (1) Закону про адвокатуру (дивіться пункт 21 нижче) обласний суд м. Вільнюс встановив, що Асоціація адвокатів помилково визначила, що заявник не відповідала критерію високої моральної репутації.

2. Рішення апеляційного суду

12. Асоціація адвокатів подала апеляцію. Асоціація зазначила, що заявник не мала високої моральної репутації, оскільки вона не відповідала критеріям, зазначеним у статті 8 (4) Закону про адвокатуру. Відмова прийняти заявника в колегію адвокатів засновувалася на оцінюванні характеру дій, за які вона була засуджена.

13. Для свого захисту заявник подала до апеляційного суду характеристику від генерального директора приватної компанії, в якій заявник працювала директором з маркетингу. В характеристиці було зазначено, що заявник добре виконувала свої обов'язки; вона була відповідальною і виявляла ініціативу. Як вказано в стислому викладі її доказів апеляційним судом, заявник не стверджувала, що репутація, пов’язана з обмеженням її практики як адвоката, була більш суворою, ніж репутація, яка застосовуються до інших професій, пов'язаних із правом.

14. 7 жовтня 2008 року апеляційний суд задовольнив апеляцію Асоціації адвокатів та скасував рішення суду першої інстанції. Стосовно питання високої моральної репутації, апеляційний суд наголосив на тому, що для адвокатів застосовувалися більш високі стандарти, оскільки лише особи із незаплямованою репутацією мали право на участь у системі правосуддя не дискредитуючи її. Тому під час оцінювання поведінки адвоката було недостатнім враховувати лише те, чи дотримувалася ця особа закону. Також було важливо розглядати поведінку особи в контексті правових норм, які регулюють етику професії адвоката. У зв'язку з цим Кодекс професійної етики адвокатів Литви наголошував на тому, що адвокат повинен дотримуватися правових та моральних обов'язків (пункт 1.2.), не повинен дискредитувати ім'я адвоката, присягу, яку він або вона дала, або ідеал справедливості (пункт 1.3.). Адвокат також мав обов'язки, викладені в Конституції, Законі про адвокатську діяльність та Кодексі професійної етики адвокатів Литви (пункт 2.2) (дивіться пункт 23 нижче).

15. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що термін засудження заявника закінчився, і тому її неможливо було докоряти відповідно до статті 8 (1) Закону про адвокатуру. Проте з урахуванням того факту, що вона скоїла кримінальне правопорушення під час своєї професійної практики та її професійна практика була спрямована на скоєння злочинів, кількість яких було більш ніж тридцять, було обґрунтованим зробити висновок, що поведінка заявника не відповідала критеріям, викладеним у статті 8 (4) Закону про адвокатуру. Той факт, що засудження закінчилося не означав, ipso facto, що заявник відновила бездоганну репутацію в значенні статті 8 (4) цього закону. Для апеляційного суду минула недостатня кількість часу після того, як заявник скоїла злочин, коли вона звернулась до Асоціації адвокатів із проханням знову прийняти її в колегію адвокатів.

16. Апеляційний суд також зазначив, що особа могла подати запит про повторне прийняття в адвокатуру та підтвердити, що він або вона відновили високу моральну репутацію. Проте саме суд повинен був визначити на власний розгляд, чи минуло достатньо часу задля того, щоб реабілітація особи була об'єктивно підтверджена. Особа, яка стверджувала, що вона відновила високу моральну репутацію, повинна надати чіткі та переконливі докази того, що він або вона дотримувалася етичних та дисциплінарних правил. Тоді суд повинен був розглянути, якою була сутність порушень права, яка особиста ситуація викликала скоєння порушень та чи все ще застосовувались ці фактори. У цій справі, незважаючи на те, що, минуло чотири роки з дати скоєння злочину, все ще не існувало достатньо підстав для висновку стосовно того, що заявник мала високу моральну репутацію у значенні статті 8 (4) Закону про адвокатуру.

17. Апеляційний суд наприкінці відхилив деякі докази заявника стосовно того, що суд нижчої інстанції зробив помилку під час тлумачення інших правових норм, не пов'язаних з питанням репутації заявника.

3. Остаточне рішення Верховного суду

18. Заявник подала апеляцію з питань права. Вона надала ряд доказів щодо кваліфікаційного іспиту колегії адвокатів та професійної репутації не стверджуючи, що засудження в кримінальному порядку поставило її у гіршу ситуацію, ніж представників інших професій, пов'язаних із правом.

19. Рішенням від 23 лютого 2009 року Верховний Суд відхилив апеляцію заявника з питань права та залишив рішення апеляційного суду незмінним. Щодо питання про репутацію Верховний суд звернув увагу на свою практику стосовно того, що жодне порушення закону (joks nusižengimas) не було занадто серйозним для того, щоб безумовно перешкоджати особі коли-небудь звернутися із проханням бути відновленими в колегії (Верховний суд посилався на своє раніше прийняте рішення у справі № 3K-7-168 / 2001 від 9 січня 2001 року, дивіться пункт 30 нижче).

20. Після цього Верховний Суд визнав, що закінчення терміну засудження за незначний умисний злочин, як зазначено у статті 8 (1) Закону про адвокатуру, було лише одним із критеріїв під час розгляду питання про репутацію особи. Крім того, стаття 8 (4) цього Закону зазначає, що особа повинна відповідати критеріям етики, які застосовуються до адвокатів. Відповідно до пункту 1 Кодексу професійної етики адвокатів адвокати були залучені до здійснення правосуддя. Професійна практика адвоката вимагала від нього або неї виконання своїх обов'язків та зобов'язань перед клієнтами, судами, професією адвоката та суспільством. Крім того, адвокат ніколи не повинен дискредитувати професію, присягу, яку він або вона давали, а також ідеал справедливості. Відповідно до фактів справи заявника апеляційний суд правильно визначив, що заявник не підтвердила, що вона відновила високу моральну репутацію, зокрема, з урахуванням характеру злочинних дій, які вона скоїла.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

А. Закони та інші документи стосовно «високої моральної репутації»

21. На момент засудження заявника і цивільного провадження стосовно її повторного прийняття в колегію адвокатів Закон про адвокатуру (Advokatūros įstatymas) в його відповідних частинах, передбачає:

Стаття 7. Вимоги до особи, яка має намір бути прийнятою в колегію

«1. Особа може бути прийнята в колегію, якщо він або вона:

...

4) має високу моральну репутацію;

...»

Стаття 8. Висока моральна репутація

«Особа не може вважатися такою, яка має високу моральну репутації і не може бути в колегію, якщо він або вона:

1) була визнана винною в скоєнні тяжкого або особливо тяжкого злочину (sunkus ар labai sunkus nusikaltimas) незалежно від того, чи закінчився строк засудження, або була засуджена за будь-яку іншу злочинну дію і строк засудження ще не закінчився;

2) була звільнена з посади судді, прокурора, адвоката, адвоката-стажиста, нотаріуса ... [або] судового пристава ... за порушення професійної етики або порушення службових обов’язків, або звільнена з державної служби внаслідок дисциплінарної санкції, або звільнена з посади за серйозне порушення професійної етики та з дня звільнення минуло менш ніж три роки;

3) зловживає психотропними, наркотичними, токсичними речовинами або алкоголем;

4) не відповідає вимогам, встановленим для адвокатів у Кодексі професійної етики адвокатів, який буде застосовуватися до кандидата після його або її прийняття в колегію».

Стаття 39. Обов'язки адвоката

«Адвокат повинен:

1) сумлінно виконувати його або її обов'язки. Адвокат повинен дотримуватися вимог Кодексу професійної етики адвокатів та поводитися чесно та з розвиненим почуттям громадянського обов'язку;

2) дотримуватися присяги адвоката, яку він або вона склали, та дотримуватись закону у своїй професійній практиці;

...»

22. Стаття 8 Закону про адвокатуру після внесення змін 2 липня 2013 року тлумачиться у наступний спосіб:

Стаття 8. Висока моральна репутація

«Вважається, що кандидат не має високої моральної репутації і не може бути прийнятий в колегію, якщо він:

1) був засуджений за серйозний або особливо тяжкий злочин, а також до закінчення строку засудження ... та минуло менш ніж чотири роки після відбування покарання або звільнення від відбування покарання;

2) був засуджений за будь-який інший умисний злочин та строк засудження не закінчився ... і минуло менш ніж три роки після відбування покарання, призупинення вироку або звільнення від виконання покарання;

3) був звільнений з його або її посади або від виконання обов'язків ... оскільки він або вона не відповідала вимозі високої моральної репутації або був звільнений з посади судді, прокурора, адвоката, адвоката-стажиста, нотаріуса, нотаріуса-практиканта [або] судового пристава ... за порушення професійної етики або звільнений з державної служби ... за серйозне порушення професійної етики ... і минуло менш ніж два роки після звільнення з посади ...;

4) зловживає психотропними, наркотичними або токсичними речовинами або алкоголем.»

23. Кодекс професійної етики адвокатів (advokātu profesinės etikos kodeksas), затверджений на Конференції Асоціації адвокатів Литви 8 квітня 2005 року та чинний під час цивільного провадження щодо заявника, передбачає наступне:

1. Загальні принципи

«1.1 Адвокати Литви повинні брати участь у процесі здійснення правосуддя, представляти та захищати законні інтереси своїх клієнтів у суді, державних або муніципальних установах або інших організаціях.

1.2. Практика адвоката вимагає дотримання правових і моральних зобов'язань vis‑à-vis:

1.2.1. клієнтів;

1.2.2. судів та інших установ, в яких адвокат захищає інтереси клієнтів або представляє клієнтів, або діє від імені клієнтів;

1.2.3. професії адвоката;

1.2.4. суспільства.

1.3. Адвокат завжди повинен захищати честь і гідність професії та не повинен дискредитувати репутацію адвоката, присягу, яку він або вона надала, або ідеал справедливості.

1.4. Метою цього Кодексу є забезпечення належного виконання основних функцій адвокатів. На адвоката, який не дотримується цих правил, може бути накладена дисциплінарна санкція.

1.5. Адвокат, під час захисту інтересів клієнта, які є захищеними законом, або під час представництва клієнта та діючи в інтересах правосуддя, повинен прагнути не порушувати права людини та основні свободи, визнані міжнародним та національним законодавством.»

2. Права та обов'язки адвоката

«...

2.1. Під час здійснення його або її професійної практики адвокат має права, зазначені в Конституції, Законі про адвокатуру, інших законах або нормативно-правових актах, міжнародно-правових документах та в цьому Кодексі.

2.2. Під час здійснення професійної діяльності адвокат має обов'язки, перерелічені в Конституції, Законі про адвокатуру, інших законах або нормативно-правових актах, у міжнародно-правових документах та в цьому Кодексі.»

13. Заключні зауваження

«...

13.2. Якщо дії або поведінка адвоката несумісні з Законом про адвокатуру, регламентом колегії, цим Кодексом або іншими нормативно-правовими актами, які регулюють професійну діяльність адвокатів, і якщо такі дії або поведінка не описані в цьому Кодексі адвокат повинен дотримуватися традицій та звичаїв, які відповідають загальним принципам етики та порядності.»

24. Кодекс професійної етики адвокатів (advokātu profesinės etikos kodeksas), прийнятий Асоціацією адвокатів Литви 15 квітня 2016 року, чинний на цей час, тлумачиться у наступний спосіб:

Стаття 6. Чесність і бездоганна поведінка (nepriekaištingas elgesys)

«1. Професійна честь та чесність адвоката є традиційними цінностями, яких необхідно дотримуватися як частини професійних обов'язків адвоката та як необхідну умову для приналежності до адвокатів.

2. Адвокат завжди повинен:

1) підтримувати його або її професійну честь і гідність, утримуватися від дискредитації професії адвоката, наданої присяги і поняття правосуддя (idėja);

2) мати високу моральну репутацію і підтримувати її;

3) поводитися чесно, ввічливо і справедливо;

...

3. Адвокат не повинен зловживати його або її професійним ім’ям.

...

5. Адвокату заборонено скоювати будь-які дії або вдаватися до поведінки, яка несумісна з чесністю, іншими загальноприйнятими нормами етики та моралі, або яка підриває довіру суспільства до адвокатів, завдає шкоди репутації Асоціації адвокатів Литви або підриває професійну назву адвоката.»

Стаття 7. Законність практики

«1. Законність професійної практики адвоката є одним з найбільш важливих принципів, які визначають роль адвоката в правовій системі держави і гарантій професійної діяльності адвоката, тому адвокат повинен прагнути до ідеалів (idealai) справедливості і законності та захищати права та законні інтереси своїх клієнтів лише законними способами та законними засобами не порушуючи заборони, передбачені правовими актами, не перевищуючи повноважень, наданих йому або їй, та поважаючи права інших.

2. Адвокат завжди повинен поважати закон та діяти у такий спосіб, щоб не порушувати принципи справедливості.

...

5. Адвокат повинен гарантувати, що його або її місце роботи та умови професійної практики відповідають вимогам Закону про адвокатуру та Асоціації адвокатів Литви ...»

25. Закон про суди (Teismų įstatymas) під час цивільного провадження щодо заявника для повторного прийняття в колегію:

Стаття 52. Висока моральна репутація

«Особа не може вважатися такою, яка має високу моральну репутацію і не може бути в колегію, якщо він або вона:

1) була визнана винною рішенням суду, яке набуло чинності…

2) була звільнена з посади судді, адвоката, нотаріуса ... [або] з державної служби за порушення професійної етики або з дня звільнення минуло менш ніж п’ять років;

3) зловживає психотропними, наркотичними, токсичними речовинами або алкоголем;

4) не відповідає вимогам Кодексу професійної етики адвокатів.»

Стаття 25. Вимоги до особи, яка має намір стати прокурором

«1. Особа може бути допущена до служби прокурором, якщо він або вона має високу моральну репутацію ...

...

3. Вважається, що особа має високу моральну репутацію, якщо ... він або вона не була засуджена за злочинну дію рішенням суду, яку набуло чинності, або не була звільнена зі служби або посади за серйозне порушення службових обов’язків, або якщо минуло менш ніж п'ять років після його або її звільнення та за умови, що його або її поведінка відповідає положенням, викладеним в Кодексі етики прокурорів.»

B. Практика національних судів стосовно «високої моральної репутації»

27. У цивільній справі № 3К-3-584 / 1999, рішенням від 4 листопада 1999 року Верховний Суд постановив:

«... Під час оцінювання з юридичної точки зору дій адвоката або адвоката-стажиста необхідно враховувати особливу функцію адвокатури та її роль у правовій системі держави. Роль адвоката полягає у захисті прав та законних інтересів клієнта законними способами та засобами, а також в прагненні до здійснення правосуддя. Професія адвоката є однією з професій, представники якої повинні дотримуватися вищих і більш суворих стандартів поведінки. Не лише загальні стандарти поведінки, але також спеціальні вимоги, встановлені законами, які регулюють діяльність колегії, та правила професійної етики, застосовуються до практики адвоката. Необхідність вимог, встановлених правилами професійної етики, є об'єктивною: лише особі з високою моральною репутацією можливо довіряти брати участь у процесі здійснення правосуддя. Дозвіл будь-якій особі брати участь у цьому процесі незалежно від його або її поведінки дискредитує ідею здійснення правосуддя.

... Пункт 3 Кодексу професійної етики адвокатів вимагає, щоб адвокат або адвокат-стажист, повинні чітко дотримуватися закону і не обходити його, а також повинен мати високу моральну репутацію і бездоганну поведінку. Тому недостатньо оцінювати дії адвоката лише з урахуванням закону; вони також повинні оцінюватись в контексті правил, які регулюють професійну етику. Виявлення того, що дії адвоката або адвоката-стажиста не є злочином, і тому в них неможливо докоряти з точки зору кримінального права, автоматично не означає, що вимоги професійної етики не були порушені.

... Адвокат або адвокат-стажист, який порушив імперативні правові норми, не може претендувати на незнання закону або незнання правил професійної етики, або на те, що закон не є достатньо докладним. Адвокат або адвокат-стажист повинен знати закон та правила професійної етики як частину своєї роботи.»

28. У цивільній справі № 3К-3133/2000, рішенням від 7 лютого 2000 року Верховний Суд постановив:

«... під час прийняття колишніх суддів в колегію необхідно оцінювати не лише їх поведінку, а й їх професійну діяльність ... Серйозні порушення прав суддею не відповідають вимозі високої моральної репутації особи, яка бажає, щоб її прийняли в колегію. Повага до закону та його досконале виконання є дуже важливими характерними рисами особи, яка має намір стати адвокатом ... "

29. У цивільній справі № 2A-220/2000, 5 вересня 2000 року апеляційний суд постановив:

«... скоєння злочину має важливе значення під час оцінювання характеру людини ...»

30. У цивільній справі № 3К-7-168 / 2001 рішенням від 9 січня 2001 року щодо повторного прийняття в колегію розширена палата Верховного Суду зазначила, що в справі не було порушення законодавства, яке могло б постійно перешкоджати повторному прийнятті особи в колегію. Проте адвокат, який бажав бути повторно прийнятим в колегію і який намагався довести, що він відновив високу моральну репутацію, повинен надати чіткі та переконливі докази того, що він або вона дотримувались всіх правил етики та дисципліни і не втрачали навичок. Суд, який розглядав цю справу, повинен перевірити: 1) яким був характер порушень права, які викликали позбавлення адвоката права адвокатської практики; 2) які особисті, сімейні та інші обставини вплинули на порушення закону; 3) як особа поводилася в той час, коли він або вона була позбавлена права адвокатської практики;4) чи була особа відновлена в правах; 5) чи була його або її компетентність достатньою.

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ

31. Рекомендація R (2000) 21 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо свободи здійснення адвокатської діяльності (прийнята 25 жовтня 2000 року) передбачає наступне:

«Комітет міністрів ...

...

... підкреслюючи засадничу роль, яку адвокати і професійні об’єднання адвокатів відіграють у забезпеченні захисту прав людини і основоположних свобод;

бажаючи просувати свободу професійної діяльності адвокатів для захисту верховенства права, в чому беруть участь адвокати, зокрема виконуючи функцію відстоювання особистих свобод;

...

рекомендує урядам держав-членів вжити або посилити в залежності від обставин всі заходи, які вони вважають необхідними для виконання принципів, викладених у цій Рекомендації.

...

Принцип I - Загальні принципи свободи професійної діяльності адвокатів

...

2. Рішення щодо дозволу на адвокатську практику або приєднання до цієї професії мають прийматися незалежним органом. Такі рішення незалежно від того, приймаються вони чи не приймаються незалежним органом, мають підлягати перегляду незалежним і безстороннім судовим органом.

...

Принцип II - Юридична освіта, професійна підготовка і приєднання до правничої професії

...

2. Слід вжити всіх необхідних заходів для забезпечення високого рівня правової підготовки і моральності як передумови приєднання до професії, а також для забезпечення безперервного підвищення кваліфікації адвокатів»

32. Рада адвокатських об’єднань та юридичних товариств Європи («CCBE») прийняла два установчі документи: Кодекс поведінки для європейських адвокатів від 28 жовтня 1988 року, який зазнав ряд поправок, а також Хартію основних принципів європейської адвокатської професії, яка була прийнята 24 листопада 2006 року. Хартія містить перелік з десяти основних принципів, спільних для національних та міжнародних правил, які регулюють професію адвоката, серед яких перелічені наступні принципи:

«...

(d) честь та гідність адвокатської професії, доброчесність та бездоганна репутація окремого адвоката ;

...

(h) повага до колег по професії;

(і) повага до верховенства права та справедливого здійснення правосуддя ; і

(j) саморегулювання адвокатської професії .»

ПРАВО

I. ПЕРЕДБАЧУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржилася на те, що рішення національних органів влади стосовно того, що вона не мала високої моральної репутації і, отже, не дозволяло їй бути відновленою в колегії, порушили її право на повагу до її приватного життя та були дискримінаційними. Вона посилалася на статтю 8 та 14 Конвенції.

В світлі матеріалів справи Суд вважає, що скарги заявника підлягають розгляду лише на підставі статті 8, яка, наскільки це є відповідним, стверджує про наступне:

«1. Кожен має право на повагу до свого приватного ... життя ...

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.»

А. Прийнятність

1. Твердження сторін

(а) Уряд

34. Уряд спочатку стверджував, що скарга заявника була несумісна ratione materiae з положеннями статті 8. Вони стверджували, що відмова повторно прийняти заявника в колегію не мала такий значний вплив на її професійну діяльність не вплинула на її стосунки із зовнішнім світом у такому обсязі, який мав би негативний вплив на її приватне життя. Уряд також покликався на рішення Суду в Бігаєва проти Греції (№ 26713/05, § 39, 28 травня 2009 року), в якому Суд постановив, що професія адвоката мала певні аспекти публічної служби, які, на думку уряду, далі сприяли висновку стосовно того, що право на прийняття в колегію не належало до сфери приватного життя в значенні статті 8.

(b) заявник

35. Заявник стверджувала, що заборона їй займатися юридичною практикою як адвокат без сумніву мала вплив на її приватне життя. Незважаючи на те, що вона мала достатню кваліфікацію та досвід роботи, вона була позбавлена можливості «належним чином використовувати свої знання та професійний досвід».

2. Оцінка Суду

36. Суд нагадує, що стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток і право встановлювати і розвивати стосунки з іншими особами і зовнішнім світом» (дивіться Претті проти Сполученого Королівства, № 2346/02, § 61, ЄСПЛ 2002 III), а також поняття «приватне життя» в принципі не виключає діяльність професійного і ділового характеру (дивіться C. проти Бельгії, 7 серпня 1996 року, § 25, Звіти про постанови і рішення 1996 III). Незважаючи на те, що в статті 8 не існує загальне право на працю, Суд раніше мав випадок вирішення питання про можливість застосування статті 8 в сфері зайнятості (дивіться Tраваш проти Хорватії, № 75581/13, § 52, 4 жовтня 2016 року). Врешті-решт, під час трудового життя більшість людей мають значні можливості для розвитку стосунків із зовнішнім світом (дивіться Матееску (Mateescu) проти Румунії, № 1944/10, § 20, 14 січня 2014 року). Було б занадто суворо обмежувати поняття «приватне життя» лише «внутрішнім колом», у якому особа може жити своїм власним особистим життям на власний вибір, і цілковито виключати з нього зовнішній світ, який не входить до цього кола (дивіться Німітц проти Німеччини, 16 грудня 1992 року, § 29, Серія А № 251-В, і Фернандес Мартінес проти Іспанії [ВП], №. 56030/07 , § 109, ЄСПЛ 2014 (витяги)).

37. Суд також постановив, що обмеження реєстрації як члена певної професії (наприклад, адвоката або нотаріуса), яке може певною мірою впливати на здатність заявника розвивати стосунки із зовнішнім світом, безсумнівно, належить до сфери його або її особистого життя (дивіться Кампаньяно проти Італії, № 77955/01, § 54, ЄСПЛ 2006-IV). У справі Бігаєвої (наведена вище, §§ 23-25) Суд постановив, що стаття 8 може також охоплювати зайнятість, в тому числі права на доступ до професії, зокрема, професії адвоката.

38. У цій справі Суд зауважує, що з вересня 1996 року до грудня 2003 року заявник займалася юридичною практикою як адвокат (дивіться пункти 6 та 7 вище). З урахуванням її попереднього професійного досвіду Суд вважає, що відмова влади Литви у 2007 році повторно прийняти заявника в колегію (дивіться пункт 10 вище) безперечно вплинула на здатність заявника продовжувати свою професійну практику адвоката, а також мало непрямі наслідки для здійснення її права на повагу до «приватного життя» в значенні статті 8 (в тому ж місці, дивіться також mutatis mutandis стосовно заборони бути відновленим як державний службовець, Найдін проти Румунії, № 38162/07, § 34, 21 жовтня 2014 року, з наступними посиланнями). Тому заперечення уряду стосовно того, що скарга є неприйнятною ratione materiae повинне бути відхилене.

39. Крім того Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні статті 35 § 3 (а) Конвенції. Вона не є неприйнятною на будь-яких інших підставах. Тому вона повинна бути оголошена прийнятною.

B. Сутність

1. Твердження сторін

(а) Заявник

40. Заявник стверджував, що відмова повторно прийняти її в колегію після того, як термін її засудження закінчився, була надмірно жорстким заходом, і, отже, була непропорційною. На думку заявника злочин, який вона скоїла, був незначним, і, отже, не повинен був перешкоджати колегії прийняти рішення, що вона мала високу моральну репутацію відповідно до статті 8 Закону про адвокатуру. Заявник також посилалася на рішення Суду в справі Сідабрас і Дзяутас проти Литви (№. 55480/00 і 59330/00, §§ 57 і 58, ЄСПЛ 2004-VIII) стосовно того, що встановлені державою обмеження в приватному секторі не можуть бути обґрунтовані в тому ж обсязі, що й обмеження працевлаштування в державній службі. Тому вона сумнівалася в тому, стандарти репутації для суддів, які здійснювали правосуддя від імені держави, і прокурорів, які представляли інтереси суспільства, могли бути застосовані у такий самий спосіб до адвокатів, які займаються вільною професійною діяльністю. Отже висновки національного суду щодо заявника були несправедливими і помилковими.

41. Наприкінці, у відповідь на доказ уряду про останні законодавчі зміни (дивіться пункт 45 нижче) заявник зазначила, що ця поправка не може бути застосована із зворотною силою і таким чином виправити ситуацію, в якій вона опинилася до того часу, як законодавчі зміни набули чинності.

(b) Уряд

42. Уряд стверджував, що відмова повторно прийняти заявника в колегію була заснована на статті 8 (4) Закону про адвокатуру, а також на пункті 13 § 2 Кодексу етики адвокатів (дивіться пункти 21 і 23 вище). На них також посилалися національні суди. Крім того, високі професійні вимоги до адвокатів, в тому числі вимоги високої моральної репутації, були викладені із законною метою захисту інтересів суспільства. З урахуванням особливого характеру практики адвокатів - зокрема захисту прав інших осіб, яким необхідний захист, такий як забезпечення права на захист - держава переслідувала законну мету встановити вимоги для осіб, які мають намір займатися юридичною практикою як адвокати, оскільки вони беруть участь у здійсненні правосуддя.

43. Уряд стверджував, що в справі заявника заборона повторного прийняття її колегію була необхідною. Серед Договірних держав існувала звичайна практика наполягання на високих професійних стандартах для юридичної професії, в тому числі вимога бездоганної поведінки або високої моральної репутації. Попереднє засудження мало неминучий вплив на здатність особи відповідати таким вимогам. Іноді засудження в кримінальному порядку може мати постійний вплив і особа ніколи не може розглядатися як така, яка має необхідну високу моральну репутацію. Як відомо уряду, таким правовим регулюванням, встановленим в Латвії, Естонії та Туреччині; в Польщі, може бути постійне позбавлення права адвокатської практики після дисциплінарних проваджень. В інших країнах презумпція відсутності високої моральної репутації може бути дійсною на протягом десяти років (Уряд посилався на Бельгію, Хорватію і Португалію). Також існувала звичайна практика, коли закінчення терміну засудження автоматично не означало, що особі неможливо дорікати з точки зору професійної етики. Зазвичай питання відновлення доброго імені було залишене на розсуд окремих органів влади, які також брали до уваги тяжкість злочину, а також те, чи був він скоєний під час здійснення професійної діяльності (уряд посилався на практику Франції, Австрії, Словенії і Чеської Республіки).

44. На думку уряду висновок стосовно того, що заявник ще не відновила високу моральну репутацію на той час, коли вона звернулася із проханням повторно прийняти її в колегію, не був необґрунтованим, зокрема, з урахуванням характеру її злочинів. Апеляційний суд і Верховний суд дійшли такого ж висновку. Крім того, заявник може повторно подати заяву про повторне прийняття в колегію у майбутньому або звернутися до суду для перегляду питання про відновлення її високої моральної репутації. Це лише підтверджує пропорційність втручання.

45. Наприкінці, в листі від 5 березня 2014 року уряд повідомив Суд, що оскільки в Закон про адвокатуру були внесені зміни в 2013 році (дивіться пункт 22 вище) не існувало жодної формальної встановленої законом заборони заявникові займатися професійною діяльністю як адвокат. Проте, наскільки відомо уряду, заявник не звернувся до Асоціації адвокатів Литви у зв'язку з цим.

2. Оцінювання Суду

(а) Чи мало місце втручання

46. Суд готовий визнати, що відмова Асоціації адвокатів повторно прийняти заявника в колегію мала вплив на значний обсяг її стосунків з іншими особами, в тому числі відносини професійного характеру. Також очевидно, що ця відмова, заснована на висновках Асоціації адвокатів, Апеляційного суду і Верховного суду стосовно того, що попереднє засудження заявника в кримінальному порядку кинуло тінь на її ім'я (дивіться пункти 10, 15 і 20 вище) та не могло не вплинути на її професійну репутацію (дивіться, mutatis mutandis, Мілоєвіч (Milojević) і інші проти Сербії, № 43519/07 і 2 інших, § 60, 12 січня 2016 року, і Олександр Волков проти України, № 21722/11, § 166 , ЄСПЛ 2013).

47. Оскільки це так, Суд визнає, що відмова повторно прийняти заявника в колегію є втручанням в її право на повагу її приватного життя за змістом статті 8 Конвенції.

(b) Чи було втручання обґрунтованим

48. Вищезазначене втручання складати порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не може бути обґрунтоване відповідно до пункту 2 статті 8 як таке, яке «відповідає закону», переслідує одну або кілька законних цілей, перерахованих в цій статті, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення мети або цілей, про які йде мова (дивіться S.H. та інші проти Австрії [ВП ], № 57813/00, § 89, ЄСПЛ 2011).

(і) Чи було втручання відповідним до закону

49. Суд зазначає, що Асоціація адвокатів і Апеляційний суд посилалися на статтю 8 (4) Закону про адвокатуру (дивіться пункт 21 вище) під час прийняття рішення стосовно того, що заявник не відновила бездоганну репутацію. Асоціація адвокатів і апеляційний суд також звернули увагу на численні інші положення Закону про адвокатуру, а також Кодексу етики адвокатів як основи для їх висновків стосовно того, що заявник не відповідала критеріям, встановленим для колегії (дивіться пункти 10, 14 і 15 вище). Отже Суд вважає, що втручання було передбачене законом в значенні статті 8 § 2 Конвенції.

(іі) Чи мало втручання законну мету

50. Суд також приймає доказ уряду (дивіться пункт 42 вище) стосовно того, що втручання, про яке йде мова, переслідувало мету захисту прав інших осіб. Це також зазначили Апеляційний суд і Верховний суд, який наголосив на зобов'язанні адвокатів перед їх клієнтами, судами і суспільством, а також на необхідності забезпечення належного функціонування системи правосуддя в цілому (дивіться пункти 14 і 20 вище).

(ііі) Чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві»

51. З самому початку Суд повторює найбільш важливу роль адвокатів у здійсненні правосуддя (дивіться, з цього питання, Шопфер проти Швейцарії, 20 травня 1998 року, §§ 29-30, Звіти 1998 III; Нікула проти Фінляндії, № 31611/96, § 45, ЄСПЛ 2002 II; Аміхалакьоайє (Amihalachioaie) проти Молдови, № 60115/00, § 27, ЄСПЛ 2004 III; Кіпріану проти Кіпру [ВП], №. 73797/01, § 173, ЄСПЛ 2005-XIII і Андре і інший проти Франції, № 18603/03, § 42, 24 липня 2008 року; всі наведені в Moріс проти Франції [ВП], №. 29369/10, § 132, ЄСПЛ 2015). Суд також постановив, що для того, щоб громадськість зберігала впевненість у здійснення правосуддя, члени суспільства повинні вірити в здатність представників юридичної професії забезпечувати ефективне представництво їх інтересів (дивіться Кіпріану, наведена вище, § 175).

52. Ця особлива роль адвокатів як незалежних професіоналів у здійсненні правосуддя тягне за собою ряд обов'язків і обмежень, особливо у зв'язку з їх професійною діяльністю, яка повинна бути прямою, чесною і гідною (дивіться Касадо Кока проти Іспанії, 24 лютого 1994 року, § 46, Серія А № 285-А; Штойр проти Нідерландів, № 39657/98, § 38, ЄСПЛ 2003-XI; Фераарт проти Нідерландів, № 10807/04, § 51, 30 листопада 2006 року, і Моріс, наведена вище, § 133).

53. Суд також постановив, що будь-які кримінальні провадження тягнуть за собою певні наслідки для приватного життя особи, яка скоїла злочин. Вони сумісні зі статтею 8 Конвенції за умови, що вони не перевищують звичайні і неминучі наслідки такої ситуації (дивіться Каров проти Болгарії, № 45964/99, § 88, 16 листопада 2006 року).

54. Повертаючись до обставин цієї справи Суд зазначає, що висновки національних судів стосовно того, що заявник ще не відновила високу моральну репутацію, відповідають їх послідовному прецедентному праву, яке наголошує на високих стандартах, застосовних до професії адвоката (дивіться пункти 27-29 вище). Дійсно, національні органи влади підкреслювали характер злочину заявника - підробку документів і незаконне привласнення державних коштів під час нібито надання юридичної допомоги та подання підроблених документів до суду, а також той факт, що заявник більш ніж тридцять разів використовувала свою професійну діяльність для скоєння злочину, - що явно суперечило вимогам професійної етики (дивіться пункти 10 і 15 вище).

У зв'язку з цим Суд зазначає, що в Рекомендації № R (2000) 21 Комітет Міністрів Ради Європи наголосив на тому, що колегія визнала, що адвокати повинні здійснювати свою діяльність з метою зміцнення верховенства права (див. вище пункт 31). Крім того, принципи, застосовні до професії адвоката, містять такі цінності як честь та гідність адвокатської професії, доброчесність та бездоганна репутація окремого адвоката, повага до колег по професії, а також повагу повагу до верховенства права та справедливого здійснення правосуддя (див. вище пункт 32). До прийняття в колегію адвокатів вперше заявник присягнула дотримуватися законів і чесно виконувати свої обов'язки адвоката (дивіться пункт 6 вище), але пізніше серйозно порушила ці обов'язки. Дійсно, через тяжкість кримінального покарання, злочини, за які була засуджена заявник, не були віднесені до категорії тяжких злочинів, і заявник була звільнена від накладення штрафу (дивіться вище, пункт 8). Незважаючи на це, не є необґрунтованим вважати, що поведінка заявника, коли вона систематично вводила в оману судову систему і державу на певні суми коштів, також вказувала на її неповагу до її колег і партнерів, що підривало весь ідеал справедливості. Таким чином Суд схиляється до думки, що підстави, наведені Апеляційним судом і Верховним судом для того, щоб не вважати заявника особою, яка має високу моральну репутацію (дивіться пункти 14, 15 і 20 вище), можливо розглядати як доречні у значенні переслідуваної законної мети.

55. Крім того Суд зазначає, що відповідно до практики судів Литви, відсутність засудження або закінчення строку засудження не означає ipso facto, що особа має або відновила високу моральну репутацію (дивіться пункти 15 і 30 вище). В цій справі Апеляційний суд і Верховний суд визнав, що минула недостатня кількість часу - чотири роки - після засудження заявника за підробку документів та шахрайство (дивіться вище, пункт 8). Суд не повинен змінювати думку стосовно того, яким буде відповідний проміжок часу для того, щоб заявник могла стверджувати, що вона відновила своє добре ім'я. Проте Апеляційний суд підкреслив, що це жодним чином не заважало заявникові повторно звернутися із заявою про прийняття в колегію в майбутньому, або звернутися до суду для перегляду питання стосовно того, чи відновила вона високу моральну репутацію (дивіться пункти 16, 19 і 30 вище). Таким чином Суд задоволений тим, що в цій справі національні суди провели ретельний аналіз і намагалися встановити баланс між захистом приватного життя заявника та необхідністю захисту прав інших осіб і системи правосуддя в цілому.

56. Наприкінці і у відповідь на довод заявника стосовно того, що вимоги від неї мати добре ім'я, були занадто високими порівняно з представниками інших професій, пов’язаних з правом (дивіться пункт 40 вище) Суд зазначає, що обмеження, пов’язані з репутацією, застосовні в Литві до суддів і прокурорів є навіть суворішими, ніж обмеження, застосовні адвокатів. Зокрема, особа, яка була засуджена за будь-який злочин незалежно від його тяжкості та незалежно від того, чи був злочин умисним або ненавмисним, не може стати суддею або прокурором (дивіться пункти 25 і 26 вище). Стандарт застосовується до особи, яка бажає, щоб її прийняли в колегію, є менш вимогливим тому, що попередні засудження не завжди лягають плямою на критерії високої (бездоганної) моральної репутації (див. вище пункти 19, 22 і 30).

57. За цих обставин Суд вважає, що втручання в право заявника на повагу до її професійної діяльності як частини її приватного життя, не перевищувало межі, «необхідні у демократичному суспільстві» для переслідування законної мети захисту прав інших осіб шляхом забезпечення відповідного і належного функціонування системи правосуддя.

(с) Висновок

58. Викладені міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що в цій справі стаття 8 Конвенції порушена не була.

На цих підставах Суд одноголосно,

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що стаття 8 Конвенції не була порушена.

 

Складене англійською мовою і письмово повідомлене 27 червня 2017 року відповідно до правила 77 §§ 2 та 3 Регламенту Суду.

 

Маріалена Цирлі                                                                                                                       Ганна Юдківська
Секретар                                                                                                                                       Голова

 

АВТОРИ ПЕРЕКЛАДУ