Холодний прийом у холодному Хмельницькому міському районному суді - рейд “Судового монітору”

Хмельницький міський районний суд має три приміщення. Делегація “Судового монітору” у складі національного експерта проекту ЄС “Підтримка реформ у сфері юстиції в України” Оксани Цимбрівської, головного редактора журналу “Адвокат” Леоніда Лазебного та виконавчого директора Центру медіареформ Людмили Гуменюк мали намір оглянути те з них, що на Кременецькій, 117. Завітали 13-го жовтня 2015 року.

Ззовні будинок ошатний, що, зокрема, демонструється і на сайті суду. Але при ближчому знайомстві виявилося, що вхід до нього недоглянутий: розвалена ваза з чорнобривцями, які відчайдушно стараються не всохнути, відлуплена від помпезної колони в доричному стилі гранітна плитка, імітація пандуса для інвалідного візка. Одразу за дверима імітація завершується, бо продовження  пандуса немає – дорогу перекриває рамка металошукача. Як може потрапити до суду людина з обмеженими можливостями – невідомо.

Інформаційний стенд виконано у формі добірки аркушів, припасованих до вітрини “акваріума” охорони. Роздивитися що там написано можна лише ставши між рамкою та вітриною, але поміститися там можуть тільки двоє людей, яким доведеться вибирати: заходити до суду, пройшовши охорону, чи шукати потрібну інформацію. Отже інформування також радше імітується, аніж забезпечується. З усієї доступної інформації – лише схема “Переходи станів судової справи згідно з КАСУ”, розроблена проектом “Прозорість та ефективність судової системи в Україні” та напис “Пофарбовано”. Перелік справ, призначених до розгляду є лише на сайті суду.

Одразу після рамки відвідувачі наражаються на небезпеку дістати по голові залишками люстри, що тримається за високу стелю на “чесному слові”.

В суді на делегацію чекав вельми холодний прийом. Охоронець велів чекати біля рамки, а сам кудись пішов, тоді повернувся, ще раз передивися документи і знову відлучився. Повернувся не одразу і в супроводі судді Салоїд Надії Миколаївни, яка одразу спитала чого прийшли.

Знайомство відбулося досить коротко: “…судді - зайняті люди, я працюю до опівночі, а зараз маю йти додому…” - цитата зі слів судді, час розмови: 10:45 ранку.  На візитки суддя подивилася, але брати не стала, як відмовилася і від матеріалів, які на думку членів делегації могли відповісти на запитання судді щодо мети візиту.

Пояснення про адвокатську ініціативу не зустріли розуміння і від делегації, - зажадали більш докладного обґрунтування. На спробу дати ширше пояснення про ініціативу відповіла: “Не треба вести зі мною агітацію”. Таку мету, як моніторинг дотримання прав громадян в судах України суддя не прийняла і запропонувала на огляд суду 5-10 хвилин. Учасники рейду спитали чи не обмежують їх перебування в суді у такий спосіб, але суддя повторила, що не має більше часу.

Врешті жодного часу Н.М. Салоїд учасникам рейду не приділила, на що, власне ніхто і не розраховував і про це не просив. Після чекання у просторому коридорі без лав чи стільців, гостям було відкрито для огляду один із залів судових засідань (виявилося, що судових, бо на дверях написано просто “Зал засідань”). Зал цілком сучасно обладнаний, хоча залізна огорожа якась дивна і виглядає, наче зроблена аматорами. Високій людині випростатися на повний зріст у ній, мабуть, складно.

Як зазначила суддя при нашій короткій зустрічі, в приміщенні йде ремонт і негараздів не уникнути. Це правда. Не уникнути й прохолоди в коридорах, коли ще не ввімкнули опалення.

Але навіть під час ремонту слід виконувати вимоги закону, зокрема тримати інформаційний стенд в актуальному стані, чи як мінімум він має бути присутній і доступний. Ніщо не заважає також поставити кілька лав у коридорах, бо до суду приходять люди і їм треба чекати засідань, часом тривалий час.

Коли учасники рейду від’їжджали, проз вікно автомобіля побачили, що суддя Н.М. Салоїд енергійно вийшла на поріг суду і разом з охоронцем звідти пильно вдивлялася в автомобілі довкола суду.  Може хотіла щось додати чи остаточно з’ясувати мету візиту? Повертатися і питати не стали – чекав інший суд.

Учасники рейду не розраховували на особистий прийом когось із суддів чи працівників апарату, але зустріти такий спротив й нерозуміння не очікували, тим більше, що пояснити його складно. Ні норм прав, ні документів внутрішнього розпорядку, що забороняли б громадянам (а представилися гості саме як громадська ініціатива) не існує. Ймовірно причина в с особистій інтерпретації норм права конкретними суддями.