ЄСПЛ підтвердив правомірність відмови Асоціації адвокатів Литви відновити в професії адвоката після її шахрайства з безоплатними клієнтами

ЄСПЛ підтвердив правомірність відмови Асоціації адвокатів Литви відновити в професії адвоката після притягнення до кримінальної відповідальності за шахрайство з виплатами державної програми юридичної допомоги.

27 червня ЄСПЛ виніс рішення у справі “Лекавічієне проти Литви” від 27 червня 2017 року. Переклад рішення та прес-реліз українською мовою зроблено головою ВКДКА Олександром Дроздовим та адвокатом Оленою Дроздовою.

У 1996 році Владислава Рамуні Лекавічієне (заявниця) була прийнята в Асоціацію адвокатів Литви. Вона підписала присягу «бути вірною Литовській Республіки, дотримуватися її Конституції і законів, сприяти захисту прав, свобод і законних інтересів людини, сумлінно і чесно виконувати обов'язки адвоката, зберігати професійні таємниці і своєю поведінкою не заплямувати ім'я адвоката». Через декілька місяців заявник зареєструвала адвокатську контору на своє ім'я і почала займатися адвокатською практикою.

У грудні 2003 року її ім'я було вилучене з переліку практикуючих адвокатів у зв'язку з розглядом судом кримінальної справи проти неї. У серпні 2004 року заявниця була визнана за Кримінальним кодексом Литви винною у підробці документів та шахрайстві. Суд встановив, що, під час здійснення своєї професійної діяльності, заявниця у більш ніж 30 випадках неправдиво стверджувала в письмовій формі, що вона надавала правову допомогу в рамках державної програми юридичної допомоги. Крім того, суд визнав, що заявник підробила підписи досудових слідчих на зазначених вище документах, подала їх посадовим особам суду для отримання платежу та тим самим отримала оплату. Злочини, які вона скоїла, підпадали під категорію не тяжких умисних злочинів. У цій справі заявниця повинна була сплатити штраф. Її судимість закінчилася через три роки.

12 вересня 2007 року заявниця звернувся до Асоціації адвокатів Литви із проханням повторно прийняти її в колегію адвокатів. 20 вересня 2007 року Асоціація адвокатів відмовила в задоволенні клопотання заявниці, зокрема, на підставі того, що заявниця не мала високої (бездоганної) моральної репутації (nepriekaištinga reputacija). З огляду на те, що після засудження заявниці минуло лише 3 роки та 24 дні, а також з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого заявницею - незаконне привласнення майна за неіснуючу правову допомогу, а також специфіку професійної практики адвоката, можна було цілком обґрунтовано зробити висновок, що заявниця не відновила високу (бездоганну) моральну репутацію за такий короткий проміжок часу для того, щоб задовольнити вимоги, викладені в ст.ст. 7 § 4 та 8 § 4 Закону про адвокатуру Литви. Загалом таке рішення Асоціації адвокатів Литви було підтримано національними судами усіх інстанції.

Вичерпавши усі національні засоби захисту заявниця звернулася з заявою до Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини розглядаючи дану заяву дійшов висновку, що в цій справі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод порушена не була.

Серед іншого Страсбургзький суд зазначив, що до прийняття в колегію адвокатів вперше заявниця присягнула дотримуватися законів і чесно виконувати свої обов'язки адвоката, але пізніше грубо порушила ці обов'язки. Дійсно, через суворість кримінального покарання, злочини, за які була засуджена заявник, не були віднесені до категорії тяжких злочинів. Незважаючи на це, не є необґрунтованим вважати, що поведінка заявниці, коли вона систематично вводила в оману судову систему і державу на певні суми коштів, також вказувало на її неповагу до її колег і партнерів, що підривало весь ідеал справедливості. Таким чином Європейський суд з прав людини схилився до думки, що підстави, наведені литовськими Апеляційним та Верховним судами для того, щоб не вважати заявника особою, яка має високу моральну репутацію, можливо розглядати як доречні у значенні переслідуваної законної мети.

Крім того Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики судів Литви, відсутність засудження (судимості) або закінчення строку засудження не означає ipso facto, що особа має або відновила високу моральну репутацію. В цій справі Апеляційний суд і Верховний суд визнав, що минуло недостатньо часу - 4 роки - після засудження заявника за підробку документів та шахрайство. Страсбургзький Суд не повинен змінювати думку стосовно того, якому бути відповідному проміжку часу для того, щоб заявниця могла стверджувати, що вона відновила своє добре ім'я. Проте Апеляційний суд підкреслив, що це жодним чином не заважало заявниці повторно звернутися із заявою про прийняття в Асоціацію адвокатів у майбутньому, або звернутися до суду для перегляду питання стосовно того, чи відновила вона високу моральну репутацію. Таким чином Європейський суд з прав людини висловив задоволення тим, що в цій справі національні суди провели ретельний аналіз і намагалися встановити баланс між захистом приватного життя заявника та необхідністю захисту прав інших осіб і системи правосуддя в цілому.

Наприкінці і у відповідь на довод заявниці стосовно того, що вимоги від неї мати добре ім'я, були занадто високими порівняно з представниками інших професій, у сфері права Страсбургзький Суд зазначив, що обмеження, пов’язані з репутацією, застосовні в Литві до суддів і прокурорів є навіть суворішими, ніж обмеження, застосовні до адвокатів. Зокрема, особа, яка була засуджена за будь-який злочин незалежно від його тяжкості та незалежно від того, чи був злочин умисним або ненавмисним, не може стати суддею або прокурором. Стандарт застосовується до особи, яка бажає, щоб її прийняли в Асоціацію адвокатів, є менш вимогливим тому, що попередні засудження не завжди лягають плямою на критерії високої (бездоганної) моральної репутації.

За цих обставин Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що втручання в право заявника на повагу до її професійної діяльності як частини її приватного життя, не перевищувало межі, «необхідні у демократичному суспільстві» для переслідування законної мети захисту прав інших осіб шляхом забезпечення відповідного і належного функціонування системи правосуддя.