Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Стягнення грошових коштів через витребування майна власником

Правила про віндикацію у спорах про витребування майна власником із чужого незаконного володіння при вибутті майна з володіння особи не мають спеціальних вимог, якими було б урегульовано такі відносини, що виникли у цій справі у зв’язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, а правила про заборону незаконного збагачення згідно з ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовні до них субсидіарно.

За змістом ч 1 ст 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Конструкція ч 1 ст 1212 ЦК свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст 1212 ЦК, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником і володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.06.2020 у справі № 310/5835/13-ц (провадження № 61-46496св18).

Згідно зі ст 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зобов’язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого без належної на те правової підстави, зобов’язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов’язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат «condictio sine causa» — повернення збагачення, отриманого без правової (справедливої) підстави).

Характерною особливістю кондикційних зобов’язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов’язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов’язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційне зобов’язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова ВСУ від 02.03.2016).

Конструкція ст 1212 ЦК, як і загалом норм гл 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Предметом регулювання гл 83 ЦК є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Приписи гл 83 ЦК застосовуються незалежно від того, було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч 2 ст 1212 ЦК).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК для деліктних зобов’язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних — приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов’язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов’язаннях. Натомість для кондикційних зобов’язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов’язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/739/176.

За загальним правилом правовідносини в разі вибуття майна з володіння особи — власника поза його волею, якщо між сторонами немає будь-яких договірних відносин, регулюються приписами ст 387, 388 ЦК.

Законодавець поширив приписи гл 83 ЦК на відносини з витребування майна власником із чужого незаконного володіння (п 2 ч 3 ст 1212 ЦК).

Для застосування ч 3 ст 1212 ЦК умови, необхідні для застосування ч 1 ст 1212 ЦК (зокрема, відсутність між сторонами інших, ніж кондикційні, відносин), не встановлюються. Ключовим є те, що відносини між сторонами за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом мають підпадати під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Правила ч 3 ст 1212 ЦК містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Очевидно, що приписи ч 3 ст 1212 ЦК можуть бути застосовані до відносин із витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна була забезпечити повернення майна неволодіючому власнику.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред’явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Кондикція — позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Системний аналіз ст 1212, 1214 ЦК у взаємозв’язку із приписами ст 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов’язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.

Особа не може вважатися такою, що має обов’язок повернути безпідставно набуте майно до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про самий факт свого безпідставного збагачення.

Під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб’єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, адже конструкція «особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави» зобов’язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з’ясування підстав володіння ним таким майном.

Отже, за загальним правилом, такий момент визначається як момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави Це означає також, що, вирішуючи питання про момент, коли набувач не лише дізнався, але міг дізнатися, потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача.

Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов’язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і в разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.

Відповідно до ст 1213 ЦК набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов’язані із вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі.

Тлумачення ст 1213 ЦК дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов’язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправним переданням третій особі тощо.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов’язаний як із природними властивостями речей, так і зі способами їхньої індивідуалізації.

За змістом ст 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Натомість річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Тобто індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками, а саме: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду.

Поряд із предметами, єдиними у своєму роді, до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей.

Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, — це річ, визначена родовими ознаками.

Розглянемо приклад судової практики щодо захисту права власності шляхом стягнення грошових коштів.

До Жовтневого районного суду м Дніпропетровська 08.09.2021 надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ТОВ «Автопровайдер», Регіональний сервісний центр МВС у Дніпропетровській області про захист права власності шляхом стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням їх уточнень позивач посилався на те, що він є власником транспортного засобу (далі за текстом — ТЗ) TOYOTA LAND CRUISER 44661, 2014 р випуску (далі по тексту — TOYOTA), який він придбав в автосалоні за 1132020 грн 22.07.2014 р, цей ТЗ було зареєстровано за позивачем, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Надалі внаслідок незаконного заволодіння ТЗ проти волі власника автомобіль декілька разів переоформлювався на підставі фіктивних правочинів. Відповідно до довідки рахунку серія ААЕ № 293358 від 23.07.2015 р, виданої ТОВ «Автопровайдер», автомобіль було переоформлено на ОСОБА_8 та видано державний реєстраційний номер НОМЕР_3 Згодом відповідно до довідки рахунку серія ААЕ № 415436 від 15.09.2015 р, виданої ФОП ОСОБА_10 у ТЦС № 1202 РЦС МВС у Дніпропетровській області, ТЗ було переоформлено на ОСОБА_4, державний реєстраційний номер НОМЕР_4.

За заявою ОСОБА_3 та інших потерпілих СУ ГУНП було відкрито кримінальне провадження за ознаками ч 2 ст 189 Кримінального кодексу України. Допитана як свідок ОСОБА_4 підтвердила відсутність у неї самої волі на придбання ТЗ і його фіктивне оформлення на своє ім’я за проханням сина — ОСОБА_6 Рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 22.02.2018 витребувано із незаконного володіння ОСОБА_4 ТЗ TOYOTA та зобов’язано його передати ОСОБА_3 19.02.2020 постановою Дніпровського апеляційного суду залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 22.02.2018 19.05.2021, постановою ВС залишено без змін рішення Жовтневого районного суд м Дніпропетровська від 22.02.2018 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19.02.2020.

На виконання рішення суду було видано виконавчий лист до 24.02.2020 перебував на примусовому виконанні в Соборному ВДВС у м Дніпрі, де було відкрито виконавче провадження 24.02.2020 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п 1 ч 1 ст 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404.

З 25.02.2020 до 13.05.2021 виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця. У виконавчому проваджені вживалися всі визначені законом заходи примусового виконання, визначені Законом № 1404, проте вони не призвели до виконання судового рішення. Боржниця ОСОБА_4 за викликом до приватного виконавця не з’являлась і ТЗ не повернула. Натомість із метою перешкоди виконанню судового рішення умисно передала його своєму синові ОСОБА_6, чим свідомо порушила заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовтневого районного суду м Дніпропетровська, окрім того, на ОСОБА_4 було накладено штраф через умисне невиконання судового рішення.

18.05.2020 Дніпропетровським окружним судом було розглянуто справу за позовом ОСОБА_4 до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області, третя особа ОСОБА_3 про скасування постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог 13.07.2020 постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Дніпропетровського окружного суду від 18.05.2020 скасовано, провадження закрито Постановою ВС від 29.10.2020 постанову Третього апеляційного суду від 13.07.2020 скасовано, справу направлено на новий розгляд 22.12.2020 постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного суду від 18.05.2020 залишено без змін 01.07.2020 Дніпровським відділом поліції ГУНП у Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження за ч 1 ст 382 КК за умисне невиконання ОСОБА_4 рішення суду.

12.05.2020 приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника та оголошено у розшук транспортний засіб TOYOTA.

15.05.2021 р виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання на підставі п 7 ч 1 ст 37 Закону № 1404 у зв’язку з тим, що ТЗ боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не було виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.

Оскільки рішення суду про витребування транспортного засобу не виконане відповідачем, чим позивачу спричинено значну матеріальну шкоду, позивач, пославшись на вимоги ст 1212, 1213, 387 ЦК, просив стягнути з ОСОБА_4 1796120 грн і зобов’язати ОСОБА_4 утриматися від дій, які могли б порушити права позивача.

16.12.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та передчасності. Так, позивачем на підтвердження доводів про порушення його прав саме відповідачем не надано жодного належного доказу. Стосовно посилань позивача на вимоги ст 1212 ЦК зазначив, що відповідач не відмовлялася від добровільного виконання рішення суду та погоджується з поверненням автомобіля стягувачу, однак не може виконати рішення суду з підстав, які від неї не належать, оскільки фізично ТЗ у неї відсутній. Позивачем не надано жодного належного доказу умисного невиконання рішення суду. У кримінальному провадженні, порушеному за умисне невиконання рішення суду на сьогодні, жодного процесуального рішення не прийнято. При задоволенні позову про стягнення вартості автомобіля відповідач понесе подвійну відповідальність.

Рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська у справі 201/12569/16 від 22.02.2018 р установлено, що ТЗ TOYOTA вибув із володіння ОСОБА_3 поза його волею Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області у виконавчому провадженні № 61393107 з виконання рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 про витребування із незаконного володіння ОСОБА_4 ТЗ TOYOTA — ТЗ оголошено в розшук. У наданому відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_4 не має можливості повернути ТЗ позивачу, оскільки його місце знаходження їй не відоме.

Аналізуючи встановлені у судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм чинного законодавства, враховуючи, що ТЗ вибув із володіння позивача поза його волею, наразі місцезнаходження ТЗ невідоме, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 середню ринкову ціну автомобіля марки TOYOTA, що відповідно до висновку судово-транспортної експертизи № 244-22 від 24032022 становить 1 7906 120 грн.

Стосовно позовної вимоги про зобов’язання відповідача утриматися від дій, які могли б порушити права позивача при виконанні судового рішення, суд не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки позивачем при заявленні цієї позовної вимоги не наведено жодного її обґрунтування.

Рішенням від 21.11.2022 Жовтневий районний суд м Дніпропетровська позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Суд обґрунтовував ухвалене рішення тим, що конструкція ст 1212 ЦК і гл 83 цього Кодексу підтверджують обов’язковість установлення так званої «абсолютної безпідставності набуття» (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 08.12.2022 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2: витрати на проведення експертизи в розмірі 6 864 грн; на відправлення поштової кореспонденції на загальну суму 3 147 грн 60 коп; на правничу допомогу в розмірі 28 000 грн.

Не погодившись із зазначеними рішеннями суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська у справі 201/12569/16 від 22.02.2018 встановлено, що транспортний засіб TOYOTA вибув із володіння ОСОБА_2 поза його волею. Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області з виконання рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 ТЗ TOYOTA — ТЗ оголошено в розшук. У наданому відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 не має можливості повернути ТЗ позивачу, оскільки його місцезнаходження їй не відоме.

Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог позивача у частині стягнення з ОСОБА_1 середньої ринкової ціни автомобіля марки TOYOTA, що відповідно до висновку судово-транспортної експертизи № 244-22 від 24.03.2022 р становить 1 7906 120 грн, оскільки ТЗ вибув із володіння позивача поза його волею, наразі місцезнаходження ТЗ невідоме, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що обставини, які мають значення для справи та які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Постановою від 15.02.2023 Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 21.11.2022 і додаткове рішення цього суду від 08.12.2022 — без змін.

Апеляційний суд обґрунтовував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, а доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не підтверджують неправильності застосування цим судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційний суд урахував, що неможливість повернення зазначеного автомобіля підтверджена постановою приватного виконавця від 13.05.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з тим, що ТЗ боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявили протягом року з дня оголошення розшуку.

Постановою від 27.06.2023 Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3, а рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 21.11.2022 — без змін. Додатковою постановою від 12.07.2023 Дніпровський апеляційний суд задовольнив частково заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, в задоволенні іншої частини вимог заяви відмовив.

23.02.2023 р ОСОБА_2 подала до ВС касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 21.11.2022, додаткове рішення цього суду від 08.12.2022 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15.02.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

ВСУ у постановах від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 та від 25.10.2017 у справі № 3-905гс17 зазначив: «Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред’явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, зокрема і грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі».

Такий висновок відтворив і ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.02.2022 у справі № 672/362/2022, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права (ст 1212 гл 83 ЦК) у подібних правовідносинах про те, що кондикційний позов застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками, та формулювання висновку про те, що «кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками».

ВП ВС перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Сутність зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, яка набута поза межами правової підстави, якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї, якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, і передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови ВС у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19).

Підсумовуючи ВП ВС зазначає, що, за загальним правилом, кондикція в її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов’язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

ВП ВС зауважує, що за своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками Це випливає, зокрема, зі змісту ч 3 ст 1212 ЦК, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.

На переконання ВП ВС, спірні правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття спірного автомобіля у відповідачки формально були підстави для володіння автомобілем, проте ці підстави згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16 є дефектними і втратили свою силу, адже спірний транспортний засіб повернуто у власність позивача (йдеться про титул власника, проте не про повернення у фактичне володіння).

Ураховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних норм, якими було б урегульовано відносини, які виникли у цій справі у зв’язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, правила про заборону незаконного збагачення згідно з ч 3 ст 1212 ЦК застосовні до них субсидіарно.

Водночас субсидіарне застосування кондикції у широкому сенсі у справі, яка переглядається, не свідчить про існування будь-якої конкуренції між способами захисту у спірних правовідносинах ВП ВС повторює, що правовідносини між сторонами виникли внаслідок протиправного вибуття транспортного засобу з володіння позивача поза його волею, регулюються ст 387, 388 ЦК. Проте вже після ухвалення судом рішення у справі № 201/12569/16 вимога власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (у зв’язку з неможливістю виконання рішення про його повернення і повернення майна в натурі) не регулюється правилами про віндикацію.

Тобто можливість застосування у цій справі правового механізму, характерного передусім для відносин кондикції, обумовлюється тими особливими обставинами, які виникли вже після ухвалення судом рішення у справі № 201/12569/16 про витребування майна з чужого незаконного володіння та істотно вплинули, якщо не унеможливили взагалі, на здатність позивача відновити порушені права із застосуванням правового інструменту віндикаційного позову.

ВП ВС зауважує, що кондикційні зобов’язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо).

З урахуванням викладеного, момент виникнення кондикційного зобов’язання можна визначити у випадку: відсутності підстави набуття чужого майна — лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатися про безпідставність отримання майна; коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, — за сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави.

Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно, яке вона має повернути потерпілому, у зв’язку з відпадінням підстави набуття цього майна. Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (ч 3 ст 1212 ЦК), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією зі сторін у зобов’язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Коли вирішується спір за переліченими вимогами, наприклад про витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалюється судове рішення, яке підлягає виконанню в установленому законом порядку. У такому разі саме судове рішення у разі його невиконання боржником дозволяє кваліфікувати зобов’язання як кондикційне.

За обставинами справи, яка перебуває на розгляді ВП ВС, кондикційні правовідносини виникають як субсидіарні, тобто такі, що визначають наслідки збереження відповідачкою транспортного засобу, який підлягав поверненню згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16. Як у цьому, так і в інших трьох випадках, передбачених ч 3 ст 1212 ЦК, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов’язання, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави та обов’язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна і підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі.

У контексті обставин цієї справи з моменту набрання законної сили рішенням суду про витребування автомобіля у відповідачки виник безумовний обов’язок із його повернення правомірному власникові. До того ж такий обов’язок є чинним незалежно від звернення до примусового виконання такого судового рішення. Відповідно після ухвалення такого рішення у відповідачки припинили існувати підстави для правомірного володіння цим майном, а надалі володіння, користування і розпорядження ним є безпідставними, вчиненими як незаконно збережене (отримане).

До цього моменту відповідачка у справі, яка переглядається, у розумінні ст 1212 ЦК не може вважатися особою, яка безпідставно набула (зберегла) транспортний засіб, який вибув із володіння позивача поза його волею, оскільки володіла ним на підставі довідки-рахунка № 415436 від 15092015 і договору про надання послуг із виписки довідки-рахунка від 15092015, які в установленому законом порядку не оспорювалися та недійсними не визнавалися.

У цьому висновку ВП ВС керується приписами ст 204 ЦК, якими встановлено презумпцію правомірності правочину, та враховує, що безпосередньо з ОСОБА_1 відповідачка у правовідносини з приводу спірного транспортного засобу не вступала, а придбала його в ОСОБА_6. Тому лише після набрання законної сили рішенням у справі № 201/12569/16, яким установлена обставина вибуття автомобіля з володіння ОСОБА_1 поза його волею та витребувано його з незаконного володіння відповідачки, ОСОБА_2 може вважатися такою, що зберігає чуже майно без достатньої правової підстави.

У контексті обставин справи, що розглядається, обставина неможливості повернення позивачу належного йому транспортного засобу настала вже після розгляду справи про його повернення і пов’язана з тим, що автомобіль не було розшукано протягом року з моменту подання його в розшук, а загалом позивач із лютого 2020 (моменту набрання законної сили рішенням у справі № 201/12569/16) не в змозі повернути належне йому майно.

ВП ВС зауважує, що з урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі. У контексті наведених доводів ВП ВС зазначає, що застосування правил, передбачених ч 2 ст 1213 ЦК, у цій справі є безпосереднім наслідком обставин неможливості виконання судового рішення про витребування автомобіля з володіння ОСОБА_2, нею ж створених.

ВП ВС констатує, що відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна дійсно могло бути реалізовано через зміну способу та/ або порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16.

Відповідачка не виконала судове рішення у справі № 201/12569/16, зазначивши, що передала витребуваний автомобіль у користування своєму синові, тобто свідомо вчинила дії, спрямовані на перешкоджання виконанню судового рішення Саме у зв’язку з неможливістю повернути автомобіль у натурі й виник цей спір. Поведінка відповідачки, яка всупереч судовій забороні передала спірний автомобіль своєму синові, водночас визнаючи свій обов’язок із повернення майна, але своїми діями та бездіяльністю ухилилася від виконання рішення суду, є непослідовною і суперечливою та не може бути використана нею як підстава, що перешкоджає застосуванню правил ч 2 ст 1213 ЦК.

У разі відшкодування вартості безпідставно збереженого майна позивачу ОСОБА_2 набуває права на звернення до суду із заявою про визнання виконавчого листа у справі № 201/12569/16 таким, що не підлягає виконанню, тому посилання відповідачки на подвійне притягнення її до цивільно-правової відповідальності суд касаційної інстанції відхиляє.

ВП ВС зауважує, що в усіх статтях гл 83 ЦК (ст 1212- 1215 цього Кодексу) законодавець використав термін «майно» Майном як особливим об’єктом є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ч 1 ст 190 ЦК). Вочевидь, як речі, визначені родовими ознаками, так і речі, визначені індивідуальними ознаками, є майном у розумінні ст 190 ЦК.

Аналіз норм гл 83 ЦК свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції залежно від родових чи індивідуальних ознак її об’єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.

Поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим і таким, що прямо суперечить приписам ст 1213 ЦК, яка передбачає обов’язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а в разі неможливості повернення майна в натурі — відшкодувати його вартість.

На переконання ВП ВС, застереження законодавця щодо неможливості повернення майна в натурі та необхідності відшкодування його вартості стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені. Тому ВП ВС погоджується з аргументами Касаційного цивільного суду у складі ВС, викладеними в ухвалі від 21.02.2024, про те, що кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками.

ВП ВС відступає від висновків щодо застосування норм гл 83 ЦК, викладених у постановах ВСУ від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 та від 25.10.2017 у справі № 3-905гс172.

ВП ВС наголошує, що в цій справі не йдеться про втручання у право відповідачки на мирне володіння майном (ТЗ), оскільки питання про його витребування вже вирішено в іншій справі. Що стосується принципу пропорційності, то обсяг втручання у право особи, яка незаконно заволоділа майном і своїми діями унеможливила виконання рішення суду про витребування цього майна, не змінюється у зв’язку із субсидіарним застосуванням у цій справі особливих правил про кондикцію шляхом відшкодування вартості цього майна, яке не може бути повернене в натурі.

З огляду на викладені вище висновки, на підставі здійсненої оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій ВП ВС вирішила частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення, однак у своїх мотивувальних частинах послалися на висновки ВСУ щодо застосування ст 1212, 1213 ЦК, від яких ВП ВС відступає цією постановою, то оскаржувані судові рішення у частині задоволення позовної вимоги про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 21.11.2022 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15.02.2023 у частині задоволення вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна змінити шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

— кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками. Це, зокрема, підтверджує те, що у гл 83 ЦК вживається термін «майно», який охоплює речі, визначені як індивідуальними ознаками (наприклад, картина, автомобіль), так і родовими (наприклад, пшениця, борошно); законодавець не пов’язує застосування ст 1213 ЦК із тим, що безпідставне набуття майна стосується речі, визначеної індивідуальними ознаками. Натомість у ч 2 ст 1213 ЦК законодавець визначив, що умовою для стягнення вартості майна (грошей) має бути неможливість повернення майна (зокрема, знищення, перероблення речі);

— кондикційні зобов’язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у вигляді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача і сприяло його безпідставному збагаченню. Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє та користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб’єктивне право на предмет збагачення;

— договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, ст 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, коли така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв’язку із зобов’язанням (правочином), але не відповідно до його умов;

— відшкодування вартості безпідставно збереженого майна є тим заходом, який вживається замість повернення такого майна в натурі, а не разом із ним;

— правила про віндикацію не мають спеціальних вимог, якими було б урегульовано такі відносини, які виникли у цій справі у зв’язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, правила про заборону незаконного збагачення згідно із ч 3 ст 1212 ЦК застосовні до них субсидіарно;

— субсидіарна реалізація механізму, передбаченого ч 2 ст 1213 ЦК, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розд VI ЦПК. Водночас вартість такого майна на підставі ч 2 ст 1213 ЦК підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову;

— з урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі.

Ольга Розгон

доц, к. ю. н.

	16:14 Пт 20.12.24
Стягнення грошових коштів через витребування майна власником
Головна цитата «Відшкодування вартості безпідставно збереженого майна є тим заходом, який вживається замість повернення такого майна в натурі, а не разом із ним», - доц, к. ю. н. О. Розгон Правила про віндикацію у спорах про витребування майна власником із чужого незаконного володіння при вибутті майна з володіння особи не мають спеціальних вимог, якими було б урегульовано такі відносини, що виникли у цій справі у зв’язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, а правила про заборону незаконного збагачення згідно з ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовні до них субсидіарно. За змістом ч 1 ст 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Конструкція ч 1 ст 1212 ЦК свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст 1212 ЦК, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником і володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.06.2020 у справі № 310/5835/13-ц (провадження № 61-46496св18). Згідно зі ст 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 ЦК передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зобов’язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого без належної на те правової підстави, зобов’язаний повернути предмет власного збагачення. Традиційно в доктрині цивільного права зобов’язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат «condictio sine causa» — повернення збагачення, отриманого без правової (справедливої) підстави). Характерною особливістю кондикційних зобов’язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов’язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов’язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Кондикційне зобов’язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова ВСУ від 02.03.2016). Конструкція ст 1212 ЦК, як і загалом норм гл 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Предметом регулювання гл 83 ЦК є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Приписи гл 83 ЦК застосовуються незалежно від того, було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч 2 ст 1212 ЦК). За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК для деліктних зобов’язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних — приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов’язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов’язаннях. Натомість для кондикційних зобов’язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов’язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/739/176. За загальним правилом правовідносини в разі вибуття майна з володіння особи — власника поза його волею, якщо між сторонами немає будь-яких договірних відносин, регулюються приписами ст 387, 388 ЦК. Законодавець поширив приписи гл 83 ЦК на відносини з витребування майна власником із чужого незаконного володіння (п 2 ч 3 ст 1212 ЦК). Для застосування ч 3 ст 1212 ЦК умови, необхідні для застосування ч 1 ст 1212 ЦК (зокрема, відсутність між сторонами інших, ніж кондикційні, відносин), не встановлюються. Ключовим є те, що відносини між сторонами за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом мають підпадати під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Правила ч 3 ст 1212 ЦК містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Очевидно, що приписи ч 3 ст 1212 ЦК можуть бути застосовані до відносин із витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна була забезпечити повернення майна неволодіючому власнику. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред’явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі. Кондикція — позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Системний аналіз ст 1212, 1214 ЦК у взаємозв’язку із приписами ст 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов’язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. Особа не може вважатися такою, що має обов’язок повернути безпідставно набуте майно до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про самий факт свого безпідставного збагачення. Під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб’єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, адже конструкція «особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави» зобов’язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з’ясування підстав володіння ним таким майном. Отже, за загальним правилом, такий момент визначається як момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави Це означає також, що, вирішуючи питання про момент, коли набувач не лише дізнався, але міг дізнатися, потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача. Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов’язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і в разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна. Відповідно до ст 1213 ЦК набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов’язані із вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі. Тлумачення ст 1213 ЦК дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов’язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправним переданням третій особі тощо. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов’язаний як із природними властивостями речей, так і зі способами їхньої індивідуалізації. За змістом ст 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Натомість річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Тобто індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками, а саме: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді, до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, — це річ, визначена родовими ознаками. Розглянемо приклад судової практики щодо захисту права власності шляхом стягнення грошових коштів. До Жовтневого районного суду м Дніпропетровська 08.09.2021 надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ТОВ «Автопровайдер», Регіональний сервісний центр МВС у Дніпропетровській області про захист права власності шляхом стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог з урахуванням їх уточнень позивач посилався на те, що він є власником транспортного засобу (далі за текстом — ТЗ) TOYOTA LAND CRUISER 44661, 2014 р випуску (далі по тексту — TOYOTA), який він придбав в автосалоні за 1132020 грн 22.07.2014 р, цей ТЗ було зареєстровано за позивачем, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Надалі внаслідок незаконного заволодіння ТЗ проти волі власника автомобіль декілька разів переоформлювався на підставі фіктивних правочинів. Відповідно до довідки рахунку серія ААЕ № 293358 від 23.07.2015 р, виданої ТОВ «Автопровайдер», автомобіль було переоформлено на ОСОБА_8 та видано державний реєстраційний номер НОМЕР_3 Згодом відповідно до довідки рахунку серія ААЕ № 415436 від 15.09.2015 р, виданої ФОП ОСОБА_10 у ТЦС № 1202 РЦС МВС у Дніпропетровській області, ТЗ було переоформлено на ОСОБА_4, державний реєстраційний номер НОМЕР_4. За заявою ОСОБА_3 та інших потерпілих СУ ГУНП було відкрито кримінальне провадження за ознаками ч 2 ст 189 Кримінального кодексу України. Допитана як свідок ОСОБА_4 підтвердила відсутність у неї самої волі на придбання ТЗ і його фіктивне оформлення на своє ім’я за проханням сина — ОСОБА_6 Рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 22.02.2018 витребувано із незаконного володіння ОСОБА_4 ТЗ TOYOTA та зобов’язано його передати ОСОБА_3 19.02.2020 постановою Дніпровського апеляційного суду залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 22.02.2018 19.05.2021, постановою ВС залишено без змін рішення Жовтневого районного суд м Дніпропетровська від 22.02.2018 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19.02.2020. На виконання рішення суду було видано виконавчий лист до 24.02.2020 перебував на примусовому виконанні в Соборному ВДВС у м Дніпрі, де було відкрито виконавче провадження 24.02.2020 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п 1 ч 1 ст 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404. З 25.02.2020 до 13.05.2021 виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця. У виконавчому проваджені вживалися всі визначені законом заходи примусового виконання, визначені Законом № 1404, проте вони не призвели до виконання судового рішення. Боржниця ОСОБА_4 за викликом до приватного виконавця не з’являлась і ТЗ не повернула. Натомість із метою перешкоди виконанню судового рішення умисно передала його своєму синові ОСОБА_6, чим свідомо порушила заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовтневого районного суду м Дніпропетровська, окрім того, на ОСОБА_4 було накладено штраф через умисне невиконання судового рішення. 18.05.2020 Дніпропетровським окружним судом було розглянуто справу за позовом ОСОБА_4 до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області, третя особа ОСОБА_3 про скасування постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог 13.07.2020 постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Дніпропетровського окружного суду від 18.05.2020 скасовано, провадження закрито Постановою ВС від 29.10.2020 постанову Третього апеляційного суду від 13.07.2020 скасовано, справу направлено на новий розгляд 22.12.2020 постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного суду від 18.05.2020 залишено без змін 01.07.2020 Дніпровським відділом поліції ГУНП у Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження за ч 1 ст 382 КК за умисне невиконання ОСОБА_4 рішення суду. 12.05.2020 приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника та оголошено у розшук транспортний засіб TOYOTA. 15.05.2021 р виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання на підставі п 7 ч 1 ст 37 Закону № 1404 у зв’язку з тим, що ТЗ боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не було виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Оскільки рішення суду про витребування транспортного засобу не виконане відповідачем, чим позивачу спричинено значну матеріальну шкоду, позивач, пославшись на вимоги ст 1212, 1213, 387 ЦК, просив стягнути з ОСОБА_4 1796120 грн і зобов’язати ОСОБА_4 утриматися від дій, які могли б порушити права позивача. 16.12.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та передчасності. Так, позивачем на підтвердження доводів про порушення його прав саме відповідачем не надано жодного належного доказу. Стосовно посилань позивача на вимоги ст 1212 ЦК зазначив, що відповідач не відмовлялася від добровільного виконання рішення суду та погоджується з поверненням автомобіля стягувачу, однак не може виконати рішення суду з підстав, які від неї не належать, оскільки фізично ТЗ у неї відсутній. Позивачем не надано жодного належного доказу умисного невиконання рішення суду. У кримінальному провадженні, порушеному за умисне невиконання рішення суду на сьогодні, жодного процесуального рішення не прийнято. При задоволенні позову про стягнення вартості автомобіля відповідач понесе подвійну відповідальність. Рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська у справі 201/12569/16 від 22.02.2018 р установлено, що ТЗ TOYOTA вибув із володіння ОСОБА_3 поза його волею Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області у виконавчому провадженні № 61393107 з виконання рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 про витребування із незаконного володіння ОСОБА_4 ТЗ TOYOTA — ТЗ оголошено в розшук. У наданому відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_4 не має можливості повернути ТЗ позивачу, оскільки його місце знаходження їй не відоме. Аналізуючи встановлені у судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм чинного законодавства, враховуючи, що ТЗ вибув із володіння позивача поза його волею, наразі місцезнаходження ТЗ невідоме, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 середню ринкову ціну автомобіля марки TOYOTA, що відповідно до висновку судово-транспортної експертизи № 244-22 від 24032022 становить 1 7906 120 грн. Стосовно позовної вимоги про зобов’язання відповідача утриматися від дій, які могли б порушити права позивача при виконанні судового рішення, суд не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки позивачем при заявленні цієї позовної вимоги не наведено жодного її обґрунтування. Рішенням від 21.11.2022 Жовтневий районний суд м Дніпропетровська позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Суд обґрунтовував ухвалене рішення тим, що конструкція ст 1212 ЦК і гл 83 цього Кодексу підтверджують обов’язковість установлення так званої «абсолютної безпідставності набуття» (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 08.12.2022 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2: витрати на проведення експертизи в розмірі 6 864 грн; на відправлення поштової кореспонденції на загальну суму 3 147 грн 60 коп; на правничу допомогу в розмірі 28 000 грн. Не погодившись із зазначеними рішеннями суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська у справі 201/12569/16 від 22.02.2018 встановлено, що транспортний засіб TOYOTA вибув із володіння ОСОБА_2 поза його волею. Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області з виконання рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 ТЗ TOYOTA — ТЗ оголошено в розшук. У наданому відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 не має можливості повернути ТЗ позивачу, оскільки його місцезнаходження їй не відоме. Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог позивача у частині стягнення з ОСОБА_1 середньої ринкової ціни автомобіля марки TOYOTA, що відповідно до висновку судово-транспортної експертизи № 244-22 від 24.03.2022 р становить 1 7906 120 грн, оскільки ТЗ вибув із володіння позивача поза його волею, наразі місцезнаходження ТЗ невідоме, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно. Розглядаючи спір, суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що обставини, які мають значення для справи та які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Постановою від 15.02.2023 Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 21.11.2022 і додаткове рішення цього суду від 08.12.2022 — без змін. Апеляційний суд обґрунтовував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, а доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не підтверджують неправильності застосування цим судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційний суд урахував, що неможливість повернення зазначеного автомобіля підтверджена постановою приватного виконавця від 13.05.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з тим, що ТЗ боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявили протягом року з дня оголошення розшуку. Постановою від 27.06.2023 Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3, а рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 21.11.2022 — без змін. Додатковою постановою від 12.07.2023 Дніпровський апеляційний суд задовольнив частково заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, в задоволенні іншої частини вимог заяви відмовив. 23.02.2023 р ОСОБА_2 подала до ВС касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 21.11.2022, додаткове рішення цього суду від 08.12.2022 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15.02.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1. ВСУ у постановах від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 та від 25.10.2017 у справі № 3-905гс17 зазначив: «Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред’явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, зокрема і грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі». Такий висновок відтворив і ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.02.2022 у справі № 672/362/2022, на яку посилався заявник у касаційній скарзі. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права (ст 1212 гл 83 ЦК) у подібних правовідносинах про те, що кондикційний позов застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками, та формулювання висновку про те, що «кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками». Позиція Верховного Суду ВП ВС перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки. Сутність зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, яка набута поза межами правової підстави, якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї, якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, і передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18). Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови ВС у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19). Підсумовуючи ВП ВС зазначає, що, за загальним правилом, кондикція в її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов’язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення. ВП ВС зауважує, що за своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками Це випливає, зокрема, зі змісту ч 3 ст 1212 ЦК, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними. На переконання ВП ВС, спірні правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття спірного автомобіля у відповідачки формально були підстави для володіння автомобілем, проте ці підстави згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16 є дефектними і втратили свою силу, адже спірний транспортний засіб повернуто у власність позивача (йдеться про титул власника, проте не про повернення у фактичне володіння). Ураховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних норм, якими було б урегульовано відносини, які виникли у цій справі у зв’язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, правила про заборону незаконного збагачення згідно з ч 3 ст 1212 ЦК застосовні до них субсидіарно. Водночас субсидіарне застосування кондикції у широкому сенсі у справі, яка переглядається, не свідчить про існування будь-якої конкуренції між способами захисту у спірних правовідносинах ВП ВС повторює, що правовідносини між сторонами виникли внаслідок протиправного вибуття транспортного засобу з володіння позивача поза його волею, регулюються ст 387, 388 ЦК. Проте вже після ухвалення судом рішення у справі № 201/12569/16 вимога власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (у зв’язку з неможливістю виконання рішення про його повернення і повернення майна в натурі) не регулюється правилами про віндикацію. Тобто можливість застосування у цій справі правового механізму, характерного передусім для відносин кондикції, обумовлюється тими особливими обставинами, які виникли вже після ухвалення судом рішення у справі № 201/12569/16 про витребування майна з чужого незаконного володіння та істотно вплинули, якщо не унеможливили взагалі, на здатність позивача відновити порушені права із застосуванням правового інструменту віндикаційного позову. ВП ВС зауважує, що кондикційні зобов’язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо). З урахуванням викладеного, момент виникнення кондикційного зобов’язання можна визначити у випадку: відсутності підстави набуття чужого майна — лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатися про безпідставність отримання майна; коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, — за сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави. Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно, яке вона має повернути потерпілому, у зв’язку з відпадінням підстави набуття цього майна. Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (ч 3 ст 1212 ЦК), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією зі сторін у зобов’язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Коли вирішується спір за переліченими вимогами, наприклад про витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалюється судове рішення, яке підлягає виконанню в установленому законом порядку. У такому разі саме судове рішення у разі його невиконання боржником дозволяє кваліфікувати зобов’язання як кондикційне. За обставинами справи, яка перебуває на розгляді ВП ВС, кондикційні правовідносини виникають як субсидіарні, тобто такі, що визначають наслідки збереження відповідачкою транспортного засобу, який підлягав поверненню згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16. Як у цьому, так і в інших трьох випадках, передбачених ч 3 ст 1212 ЦК, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов’язання, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави та обов’язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна і підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі. У контексті обставин цієї справи з моменту набрання законної сили рішенням суду про витребування автомобіля у відповідачки виник безумовний обов’язок із його повернення правомірному власникові. До того ж такий обов’язок є чинним незалежно від звернення до примусового виконання такого судового рішення. Відповідно після ухвалення такого рішення у відповідачки припинили існувати підстави для правомірного володіння цим майном, а надалі володіння, користування і розпорядження ним є безпідставними, вчиненими як незаконно збережене (отримане). До цього моменту відповідачка у справі, яка переглядається, у розумінні ст 1212 ЦК не може вважатися особою, яка безпідставно набула (зберегла) транспортний засіб, який вибув із володіння позивача поза його волею, оскільки володіла ним на підставі довідки-рахунка № 415436 від 15092015 і договору про надання послуг із виписки довідки-рахунка від 15092015, які в установленому законом порядку не оспорювалися та недійсними не визнавалися. У цьому висновку ВП ВС керується приписами ст 204 ЦК, якими встановлено презумпцію правомірності правочину, та враховує, що безпосередньо з ОСОБА_1 відповідачка у правовідносини з приводу спірного транспортного засобу не вступала, а придбала його в ОСОБА_6. Тому лише після набрання законної сили рішенням у справі № 201/12569/16, яким установлена обставина вибуття автомобіля з володіння ОСОБА_1 поза його волею та витребувано його з незаконного володіння відповідачки, ОСОБА_2 може вважатися такою, що зберігає чуже майно без достатньої правової підстави. У контексті обставин справи, що розглядається, обставина неможливості повернення позивачу належного йому транспортного засобу настала вже після розгляду справи про його повернення і пов’язана з тим, що автомобіль не було розшукано протягом року з моменту подання його в розшук, а загалом позивач із лютого 2020 (моменту набрання законної сили рішенням у справі № 201/12569/16) не в змозі повернути належне йому майно. ВП ВС зауважує, що з урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі. У контексті наведених доводів ВП ВС зазначає, що застосування правил, передбачених ч 2 ст 1213 ЦК, у цій справі є безпосереднім наслідком обставин неможливості виконання судового рішення про витребування автомобіля з володіння ОСОБА_2, нею ж створених. ВП ВС констатує, що відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна дійсно могло бути реалізовано через зміну способу та/ або порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16. Відповідачка не виконала судове рішення у справі № 201/12569/16, зазначивши, що передала витребуваний автомобіль у користування своєму синові, тобто свідомо вчинила дії, спрямовані на перешкоджання виконанню судового рішення Саме у зв’язку з неможливістю повернути автомобіль у натурі й виник цей спір. Поведінка відповідачки, яка всупереч судовій забороні передала спірний автомобіль своєму синові, водночас визнаючи свій обов’язок із повернення майна, але своїми діями та бездіяльністю ухилилася від виконання рішення суду, є непослідовною і суперечливою та не може бути використана нею як підстава, що перешкоджає застосуванню правил ч 2 ст 1213 ЦК. У разі відшкодування вартості безпідставно збереженого майна позивачу ОСОБА_2 набуває права на звернення до суду із заявою про визнання виконавчого листа у справі № 201/12569/16 таким, що не підлягає виконанню, тому посилання відповідачки на подвійне притягнення її до цивільно-правової відповідальності суд касаційної інстанції відхиляє. ВП ВС зауважує, що в усіх статтях гл 83 ЦК (ст 1212- 1215 цього Кодексу) законодавець використав термін «майно» Майном як особливим об’єктом є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ч 1 ст 190 ЦК). Вочевидь, як речі, визначені родовими ознаками, так і речі, визначені індивідуальними ознаками, є майном у розумінні ст 190 ЦК. Аналіз норм гл 83 ЦК свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції залежно від родових чи індивідуальних ознак її об’єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками. Поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим і таким, що прямо суперечить приписам ст 1213 ЦК, яка передбачає обов’язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а в разі неможливості повернення майна в натурі — відшкодувати його вартість. На переконання ВП ВС, застереження законодавця щодо неможливості повернення майна в натурі та необхідності відшкодування його вартості стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені. Тому ВП ВС погоджується з аргументами Касаційного цивільного суду у складі ВС, викладеними в ухвалі від 21.02.2024, про те, що кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками. ВП ВС відступає від висновків щодо застосування норм гл 83 ЦК, викладених у постановах ВСУ від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 та від 25.10.2017 у справі № 3-905гс172. ВП ВС наголошує, що в цій справі не йдеться про втручання у право відповідачки на мирне володіння майном (ТЗ), оскільки питання про його витребування вже вирішено в іншій справі. Що стосується принципу пропорційності, то обсяг втручання у право особи, яка незаконно заволоділа майном і своїми діями унеможливила виконання рішення суду про витребування цього майна, не змінюється у зв’язку із субсидіарним застосуванням у цій справі особливих правил про кондикцію шляхом відшкодування вартості цього майна, яке не може бути повернене в натурі. З огляду на викладені вище висновки, на підставі здійсненої оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій ВП ВС вирішила частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення, однак у своїх мотивувальних частинах послалися на висновки ВСУ щодо застосування ст 1212, 1213 ЦК, від яких ВП ВС відступає цією постановою, то оскаржувані судові рішення у частині задоволення позовної вимоги про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови. Рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 21.11.2022 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15.02.2023 у частині задоволення вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна змінити шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови. Таким чином, робимо висновки: — кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками. Це, зокрема, підтверджує те, що у гл 83 ЦК вживається термін «майно», який охоплює речі, визначені як індивідуальними ознаками (наприклад, картина, автомобіль), так і родовими (наприклад, пшениця, борошно); законодавець не пов’язує застосування ст 1213 ЦК із тим, що безпідставне набуття майна стосується речі, визначеної індивідуальними ознаками. Натомість у ч 2 ст 1213 ЦК законодавець визначив, що умовою для стягнення вартості майна (грошей) має бути неможливість повернення майна (зокрема, знищення, перероблення речі); — кондикційні зобов’язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у вигляді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача і сприяло його безпідставному збагаченню. Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє та користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб’єктивне право на предмет збагачення; — договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, ст 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, коли така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв’язку із зобов’язанням (правочином), але не відповідно до його умов; — відшкодування вартості безпідставно збереженого майна є тим заходом, який вживається замість повернення такого майна в натурі, а не разом із ним; — правила про віндикацію не мають спеціальних вимог, якими було б урегульовано такі відносини, які виникли у цій справі у зв’язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, правила про заборону незаконного збагачення згідно із ч 3 ст 1212 ЦК застосовні до них субсидіарно; — субсидіарна реалізація механізму, передбаченого ч 2 ст 1213 ЦК, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розд VI ЦПК. Водночас вартість такого майна на підставі ч 2 ст 1213 ЦК підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову; — з урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі. ВІСНИК НААУ № 11 (106) Автор публікації: Ольга Розгон Ольга Розгон доц, к. ю. н. Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2024 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Стягнення грошових коштів через витребування майна власником

Головна цитата