Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Битва Давида та Голіафа: що варто знати про відшкодування бізнесу збитків, завданих органом влади

Незаконні дії органів влади можна розділити на дві категорії: відвертий тиск на бізнес з корисливих мотивів і намагання тлумачити законодавство на користь держави без наявності таких мотивів. В обох випадках підприємці несуть збитки. І хоча держава сильніша, бізнес має навчитися захищати себе шляхом ефективного захисту своїх інтересів у суді.

Конституційні засади взаємовідносин бізнесу та держави

Основний Закон проголошує, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42).

Бізнес має сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому як бізнес, так і органи державної влади зобовʼязані неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст.ст. 67, 68).

Держава зі свого боку гарантує, що бізнес має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

Отже, ми можемо говорити про наявність певного публічного договору між рівними сторонами: державою і бізнесом, за яким одна сторона повинна створити умови для підприємницької діяльності, а інша - сплачувати за це податки. При цьому обидві повинні дотримуватися Конституції та законів України, нести відповідальність один перед одним за їх порушення.

Про рівність у цивільних правовідносинах держави та бізнесу свідчать статті 1, 2, частина перша статті 170 Цивільного кодексу України відповідно до яких відносини між юридичними особами та державою Україна, в особі відповідних органів державної влади, будуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності.

У цьому контексті для розуміння загального підходу доречним буде посилання на положення ст. 224 Господарського кодексу, згідно з якою учасник, який порушив зобов`язання або установлені вимоги, повинен відшкодувати завдані збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого було порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Виходячи з цього, можна розглянути підстави для стягнення з держави збитків бізнесу, заподіяних органами влади прийняттям незаконних рішень, а також проаналізувати судову практику, яка склалася на цей момент.

Принцип державних гарантій щодо відшкодування шкоди бізнесу закладений у ст. 58 Конституції і більш широко регламентований у Цивільному кодексі. Так, згідно зі ст. 1166 ЦК, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Ст. ст. 1173, 1174 ЦК передбачають особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема встановлено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.

Спеціальні закони, які регулюють діяльність певних органів влади, також містять норми, які гарантують їх майнову відповідальність перед бізнесом за свої неправомірні дії.

Так, у п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу зазначено, що шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи. Більш широко ці гарантії викладено в статті 114 ПК. А ст. 128 визначає зміст податкового правопорушення контролюючих органів. Таким є протиправні рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, вчинення яких є підставою для відшкодування шкоди особі, чиї права порушені, відповідно до закону.

Схожі за змістом приписи містяться і в інших спеціальних законах, наприклад у ч. 2 ст. 30 Митного кодексу, у ст. 130 КПК, у ч. 3 ст. 19 Закону «Про поліцію», у ч. 8 ст. 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність».

Цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім судова практика наполягає на обов'язковому доведенні інших елементів складу цивільного правопорушення для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме:

Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії є причиною, а збитки – наслідком такої протиправної поведінки.

Тягар доведення наявності цих елементів правопорушення має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення збитків.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За загальним принципом такі категорії справ розглядає адміністративний суд, якщо вимоги про відшкодування шкоди заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ч. 5 ст. 21 КАС).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, питання наявності між сторонами деліктних зобовʼязань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у царині цивільних правовідносин потерпілого та держави. А господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

І суди, використовуючи цю правову позицію, обґрунтовують процесуальну можливість господарському суду самостійно встановити наявність неправомірних дій з боку органів державної влади без звернення до адміністративного суду. Втім, тут слід бути обережним! Як завжди, виникає певна конкуренція між правовими висновками Верховного Суду. Вбачається, що юрисдикційні питання до кінця ще не вирішені. Тому варто орієнтуватися на останню судову практику. Особливо, коли відповідачем виступає Державна податкова служба.

Також варто зважати на те, що Велика Палата ВС неодноразово визначала юрисдикцію розгляду спорів про стягнення завданих державою збитків як таких, що є приватноправовими та підлягають розгляду в судах цивільної або господарської юрисдикції (залежно від суб`єктного складу сторін), якщо така вимога не пов`язана з позовною вимогою про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (див. постанови від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18, від 15.03.2018 у справі № 461/1930/16-ц).

Керуючись загальним принципом, викладеним у ст. ст. 2, 170 ЦК, держава набуває і здійснює цивільні права та обовʼязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Тому і бере участь у справі як відповідач через орган, діями якого завдано шкоду.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів із державного органу визначений Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів із рахунків такого державного органу. У разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стала судова практика вказує на те, що залучати органи Держказначейства, як сторону спору, не обов’язково.

Так, ВП ВС у постанові від 27.11.2019 № 242/4741/16-ц зазначила, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Разом з тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС чи її територіальний орган.

Резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватися з Державного бюджету України (див. постанову ВП ВС від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16).

Отже, у позовній заяві про відшкодування збитків буде правильним зазначити відповідачем орган державної влади - щодо вимог про визнання дій протиправними, а державу Україну в особі Державної казначейської служби України – відповідачем за вимогою про відшкодування шкоди. Третьою особою можна залучити посадову особу, яка безпосередньо підписала оскаржуване рішення, для постановлення судом окремої ухвали в порядку статті 249 КАС, як це радить суддя ВС Володимир Кравчук.

У рішенні справі «Юрій Миколайович Іванов проти України (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичного, так і з правового погляду, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню надалі, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04).

Тож мотивуючи зміст збитків, суди звертаються до ст.ст. 224, 225 ГК. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки – це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 5.33 постанови ВП ВС від 12.03.2019 у справі № 920/715/17). Реальні збитки – це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода – це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) – це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Також судова практика підтверджує можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних збитків на суму спричинених збитків.

У постанові ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зроблено висновок, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобовʼязання. Тому зобовʼязання зі сплати інфляційних і річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних і річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Подібний висновок також був викладений у постанові ВП ВС від 03.10.2023 року у справі № 366/203/21. Тут високі судді дійшли висновку, що спір із приводу зобовʼязання зі сплати інфляційних і річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобовʼязанням.

Звісно, стягнення збитків із держави – це вкрай непростий шлях, адже опонентом виступає орган державної влади з усім його адміністративним ресурсом, що на старті процесу ставить адвоката у нерівне положення, різна вагова категорія бійців. Але ж «борітеся-поборете…»! Як біблійний Давид здолав велетня Голіафа, так і кожен адвокат, заручившись власною наполегливістю та знаннями, може добитися відшкодування завданих клієнту збитків неправомірними діями органу влади.

Також варто памʼятати, що у кожної дії держави є ім’я та прізвище. Вони написані під ухваленим рішенням. Тому важливо створити умови, щоб кожен чиновник, підписуючи документ, пам’ятав про свою присягу, яку він публічно складав перед призначенням на посаду. Про те, що він, усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягав вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки.

Довідково: Для формулювання правової позиції адвокатам в нагоді можуть стати рішення, ухвалені судами у спорах проти різних державних органів.

1. Спори за позовами до Державної податкової служби щодо стягнення збитків, спричинених неможливістю продавця здійснити реєстрацію податкових накладних у зв’язку з неправомірними діями податкового органу:

2. Спори за позовами до Держмитслужби щодо стягнення заподіяної шкоди, завданої порушенням порядку митного оформлення:

3. Спори за позовами до Держпраці щодо стягнення заподіяної шкоди, завданої порушенням порядку митного оформлення:

4. Спори за позовами до Національної поліції про відшкодування вартості втраченого майна у процесі розслідування кримінального провадження, неповернення майна як речового доказу:

Сергій Лисенко

заступник голови Комітету НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів

	12:19 Чт 23.05.24
Битва Давида та Голіафа: що варто знати про відшкодування бізнесу збитків, завданих органом влади
Головна цитата «Як біблійний Давид здолав велетня Голіафа, так і кожен адвокат, заручившись власною наполегливістю та знаннями, може добитися відшкодування завданих клієнту збитків неправомірними діями органу влади» Незаконні дії органів влади можна розділити на дві категорії: відвертий тиск на бізнес з корисливих мотивів і намагання тлумачити законодавство на користь держави без наявності таких мотивів. В обох випадках підприємці несуть збитки. І хоча держава сильніша, бізнес має навчитися захищати себе шляхом ефективного захисту своїх інтересів у суді. Конституційні засади взаємовідносин бізнесу та держави Основний Закон проголошує, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42). Бізнес має сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому як бізнес, так і органи державної влади зобовʼязані неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст.ст. 67, 68). Держава зі свого боку гарантує, що бізнес має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56). Отже, ми можемо говорити про наявність певного публічного договору між рівними сторонами: державою і бізнесом, за яким одна сторона повинна створити умови для підприємницької діяльності, а інша - сплачувати за це податки. При цьому обидві повинні дотримуватися Конституції та законів України, нести відповідальність один перед одним за їх порушення. Про рівність у цивільних правовідносинах держави та бізнесу свідчать статті 1, 2, частина перша статті 170 Цивільного кодексу України відповідно до яких відносини між юридичними особами та державою Україна, в особі відповідних органів державної влади, будуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності. У цьому контексті для розуміння загального підходу доречним буде посилання на положення ст. 224 Господарського кодексу, згідно з якою учасник, який порушив зобов`язання або установлені вимоги, повинен відшкодувати завдані збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого було порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Виходячи з цього, можна розглянути підстави для стягнення з держави збитків бізнесу, заподіяних органами влади прийняттям незаконних рішень, а також проаналізувати судову практику, яка склалася на цей момент. Загальні і спеціальні норми Принцип державних гарантій щодо відшкодування шкоди бізнесу закладений у ст. 58 Конституції і більш широко регламентований у Цивільному кодексі. Так, згідно зі ст. 1166 ЦК, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Ст. ст. 1173, 1174 ЦК передбачають особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема встановлено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Спеціальні закони, які регулюють діяльність певних органів влади, також містять норми, які гарантують їх майнову відповідальність перед бізнесом за свої неправомірні дії. Так, у п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу зазначено, що шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи. Більш широко ці гарантії викладено в статті 114 ПК. А ст. 128 визначає зміст податкового правопорушення контролюючих органів. Таким є протиправні рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, вчинення яких є підставою для відшкодування шкоди особі, чиї права порушені, відповідно до закону. Схожі за змістом приписи містяться і в інших спеціальних законах, наприклад у ч. 2 ст. 30 Митного кодексу, у ст. 130 КПК, у ч. 3 ст. 19 Закону «Про поліцію», у ч. 8 ст. 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність». Цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім судова практика наполягає на обов'язковому доведенні інших елементів складу цивільного правопорушення для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: дія (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок якої було завдано шкоди. Цей елемент є основним предметом доказування та відповідно встановлення у конкретній справі; наявність шкоди. Вона має бути не абстрактною, а належним чином доведеною, вираженою у грошовій формі; причинний звʼязок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії є причиною, а збитки – наслідком такої протиправної поведінки. Тягар доведення наявності цих елементів правопорушення має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення збитків. Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Зʼясування підсудності спору За загальним принципом такі категорії справ розглядає адміністративний суд, якщо вимоги про відшкодування шкоди заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ч. 5 ст. 21 КАС). За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, питання наявності між сторонами деліктних зобовʼязань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у царині цивільних правовідносин потерпілого та держави. А господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. І суди, використовуючи цю правову позицію, обґрунтовують процесуальну можливість господарському суду самостійно встановити наявність неправомірних дій з боку органів державної влади без звернення до адміністративного суду. Втім, тут слід бути обережним! Як завжди, виникає певна конкуренція між правовими висновками Верховного Суду. Вбачається, що юрисдикційні питання до кінця ще не вирішені. Тому варто орієнтуватися на останню судову практику. Особливо, коли відповідачем виступає Державна податкова служба. Також варто зважати на те, що Велика Палата ВС неодноразово визначала юрисдикцію розгляду спорів про стягнення завданих державою збитків як таких, що є приватноправовими та підлягають розгляду в судах цивільної або господарської юрисдикції (залежно від суб`єктного складу сторін), якщо така вимога не пов`язана з позовною вимогою про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (див. постанови від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18, від 15.03.2018 у справі № 461/1930/16-ц). Встановлення відповідача у справі Керуючись загальним принципом, викладеним у ст. ст. 2, 170 ЦК, держава набуває і здійснює цивільні права та обовʼязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Тому і бере участь у справі як відповідач через орган, діями якого завдано шкоду. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів із державного органу визначений Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів із рахунків такого державного органу. У разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стала судова практика вказує на те, що залучати органи Держказначейства, як сторону спору, не обов’язково. Так, ВП ВС у постанові від 27.11.2019 № 242/4741/16-ц зазначила, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Разом з тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС чи її територіальний орган. Резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватися з Державного бюджету України (див. постанову ВП ВС від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16). Отже, у позовній заяві про відшкодування збитків буде правильним зазначити відповідачем орган державної влади - щодо вимог про визнання дій протиправними, а державу Україну в особі Державної казначейської служби України – відповідачем за вимогою про відшкодування шкоди. Третьою особою можна залучити посадову особу, яка безпосередньо підписала оскаржуване рішення, для постановлення судом окремої ухвали в порядку статті 249 КАС, як це радить суддя ВС Володимир Кравчук. Визначення предмету позову У рішенні справі «Юрій Миколайович Іванов проти України (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичного, так і з правового погляду, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню надалі, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04). Тож мотивуючи зміст збитків, суди звертаються до ст.ст. 224, 225 ГК. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Отже, збитки – це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 5.33 постанови ВП ВС від 12.03.2019 у справі № 920/715/17). Реальні збитки – це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода – це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) – це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Також судова практика підтверджує можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних збитків на суму спричинених збитків. У постанові ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зроблено висновок, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобовʼязання. Тому зобовʼязання зі сплати інфляційних і річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних і річних процентів є додатковою до основної вимоги. Подібний висновок також був викладений у постанові ВП ВС від 03.10.2023 року у справі № 366/203/21. Тут високі судді дійшли висновку, що спір із приводу зобовʼязання зі сплати інфляційних і річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобовʼязанням. Висновки Звісно, стягнення збитків із держави – це вкрай непростий шлях, адже опонентом виступає орган державної влади з усім його адміністративним ресурсом, що на старті процесу ставить адвоката у нерівне положення, різна вагова категорія бійців. Але ж «борітеся-поборете…»! Як біблійний Давид здолав велетня Голіафа, так і кожен адвокат, заручившись власною наполегливістю та знаннями, може добитися відшкодування завданих клієнту збитків неправомірними діями органу влади. Також варто памʼятати, що у кожної дії держави є ім’я та прізвище. Вони написані під ухваленим рішенням. Тому важливо створити умови, щоб кожен чиновник, підписуючи документ, пам’ятав про свою присягу, яку він публічно складав перед призначенням на посаду. Про те, що він, усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягав вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки. *Довідково:* Для формулювання правової позиції адвокатам в нагоді можуть стати рішення, ухвалені судами у спорах проти різних державних органів. 1. Спори за позовами до Державної податкової служби щодо стягнення збитків, спричинених неможливістю продавця здійснити реєстрацію податкових накладних у зв’язку з неправомірними діями податкового органу: належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обовʼязку щодо складення та реєстрації податкових накладних (постанова ВП ВС від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, постанова КГС ВС від 03.08.2018 у справі № 917/877/17); стягнуто з Державного бюджету на користь підприємства збитки, спричинені неможливістю продавця здійснити реєстрацію податкових накладних у зв’язку з неправомірними діями податкового органу (постанова Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 922/178/23); відмовлено у стягненні з Державного бюджету на користь підприємства збитків, спричинених неможливістю продавця здійснити реєстрацію податкових накладних у зв’язку з неправомірними діями податкового органу (постанова ВП ВС від 01.03.2023 у справі № 925/556/21); можливість стягнення інфляційних витрат та 3 % річних із Державного бюджету у спорах із ДПС за вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та юрисдикція таких спорів (постанова ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19). 2. Спори за позовами до Держмитслужби щодо стягнення заподіяної шкоди, завданої порушенням порядку митного оформлення: стягнення з Державного бюджету на користь підприємства заподіяної шкоди, пов’язаної з неправомірним затриманням митного оформлення, за позовом до митниці (постанова КГС ВС від 07.09.2023 у справі № 910/17965/21); визнано протиправною бездіяльність митниці, що виразилася у безпідставному затриманні транспортного засобу, стягнуто на користь товариства завдані збитки (постанова КАС ВС від 16.09.2020 у справі № 420/5665/18). 3. Спори за позовами до Держпраці щодо стягнення заподіяної шкоди, завданої порушенням порядку митного оформлення: стягнуто на користь товариства з Державного бюджету майнової шкоди, завданої внаслідок неправомірного накладення штрафу на позивача відповідно до постанов ГУ Держпраці (постанова КГС ВС від 20.09.2022 у справі № 904/7518/21). 4. Спори за позовами до Національної поліції про відшкодування вартості втраченого майна у процесі розслідування кримінального провадження, неповернення майна як речового доказу: стягнення з Державного бюджету на користь товариства завданої шкоди та упущеної вигоди, яка спричинена неповерненням після скасування арешту товару в рамах кримінального провадження (постанова ВП ВС від 12.03.2019 у справі № 920/715/17); стягнення з Державного бюджету на користь товариства завданої шкоди в розмірі вартості товару, яка спричинена неповерненням після скасування арешту товару рамах кримінального провадження (постанова КГС ВС від 23.01.2023 у справі № 923/1009/20). Автор публікації: Сергій Лисенко Сергій Лисенко заступник голови Комітету НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2024 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Битва Давида та Голіафа: що варто знати про відшкодування бізнесу збитків, завданих органом влади

Головна цитата