Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Військова медицина: історія та особливості

Історія військової медицини вчить не повторювати помилок минулого, дає можливість обирати найефективніші форми і способи медичного забезпечення військ, допомагає відшукувати шляхи успішного подолання труднощів у складних умовах ведення війни.

Виникнення і розвиток військової медицини

Виникнення військової медицини відноситься до періоду створення постійних армій, які були надійним інструментом централізованих держав у їх боротьбі із зовнішніми ворогами, а також слугували утриманню в покорі завойованих народів. Початкові елементи військової медицини виявляються в глибокій давнині. Так, в арміях Стародавніх Єгипту, Індії, Греції та Риму вже існувала організація надання медичної допомоги пораненим і хворим воїнам. У Стародавній Індії, наприклад, привілейовані касти воїнів обслуговувалися військовими медиками, які спеціально утримувались у військах і, за свідченням історичних джерел, були досить майстерними у своєму ремеслі. Саме в 9-й індійській армії вже було організовано винесення поранених з поля бою. З цією метою недалеко від поля битви розгорталися спеціальні шатра — прототипи майбутніх перев’язочних пунктів, в яких і надавалась необхідна медична допомога. Історики свідчать, що в армії Олександра Македонського (IV ст. до н. е.) існувала досить розвинена військово-медична організація, що спрямовувала свої зусилля не тільки на лікування хворих і поранених воїнів, а й займалась запобіганням виникнення та поширення хвороб у військах. Високого розвитку досягла військова медицина в Римській імперії. Про те, яке важливе місце посідала організація надання медичної допомоги римським воїнам, яке значення надавалося їй у державі, переконливо свідчить той факт, що військові лікарі в Давньому Римі належали до почесного стану римських вершників. У війську Римської імперії під час III Пунічної війни (149 — 146 рр. до н. е.) існувала передова на той час військово-медична організація — військові лікарі «медікуси» (зцілювачі) були в кожній когорті і легіоні, в гарнізонах і на флоті. В армії у складі воєнного «каструму» (табору) були засновані спеціальні лікувальні заклади «валетудинарії» (певні місця для хворих). Поранених у битвах воїнів виносили в тил бойових порядків, там їм надавали медичну допомогу лікарі когорт, а звідти поранених переносили у валетудинарії. До заслуг військових лікарів періоду розквіту Римської імперії необхідно віднести і їх винахід — створення індивідуального перев’язувального пакета, який, зазнавши багатьох модифікацій, використовується й нині. Цікавим є й те, що саме в римській армії були запроваджені основи само- та взаємодопомоги: при легких пораненнях легіонери повинні були перев’язувати себе самі або повинні були надавати допомогу товаришеві. Для цього воїни забезпечувались індивідуальними перев’язувальними пакетами. Велике значення в римській армії надавалося заходам профілактики: раціональному облаштуванню таборів, забезпеченню доброякісною водою, фізичним вправам тощо.

Історія України XVI — XVII ст. характеризується боротьбою українського народу за свою національну незалежність та самобутність, велику і почесну роль у якій відігравали українські козаки. Медичну допомогу пораненим і хворим воїнам-козакам надавали здебільшого народні цілителі. Та й самі козаки володіли певними прийомами само- і взаємодопомоги: вміли пускати кров, виривати зуби, накладати лещата при переломах тощо. Основними методами лікування ран у давнину були «пов’язи» або «об’язи», як їх тоді називали. У подальшому використовувалися й деякі хірургічні втручання: зшивання нитками, трепанації черепа, «оттираніє» (ампутації) кінцівок, «вилущування лохтіїв».

При лікуваннях опіків використовувалися лобода і подорожник. Для лікування гнійних ран застосовували хлібну вологу цвіль, а також настої подорожника великого, звіробою звичайного, калгану, родовика лікарського, деревію звичайного тощо. Давні цілителі були добре знайомі з лікуванням відморожень під час війн. Із цією метою використовувалися ліки, які отримувалися з сировини рослинного або тваринного походження. Далеким нашим предкам були відомі захворювання зубів та ротової порожнини, які у них називалися «ртяною хворью». Для лікування різних стоматитів використовували мед, який, як тепер відомо, має хороші бактерицидні та ранозаживлюючі властивості.

Академік Д. І. Яворницький у переліку архівних справ з історії запорожців з 1625 р. до 1774 р. згадує справу про заснування медичної канцелярії у Січі, про відпуск медикаментів та утримання лікаря.

Шпиталі в монастирях були своєрідними першими військовими лікувальними закладами. Окрім священиків, медичну допомогу в них надавали цирульники-професіонали. Велику підтримку мали шпиталі з боку українських православних братств, які почали створюватися з середини XV ст. У 1591 р. Львівське братство заклало великий шпиталь у Львові. У 1629 р. було відкрито шпиталь у Києві. В XVII ст. при багатьох українських військових полках були свої шпиталі.

Процес створення, становлення і розвитку української військової медицини протягом 1991 — 2004 рр. умовно можна розділити на три етапи. Перший з них (листопад 1991 — листопад 1993 рр.) — це етап підготовки і початку практичного становлення української військової медицини в незалежній державі. Медичну службу Збройних Сил незалежної України, керівним органом якої на той час було Військово-медичне управління (ВМУ) штабу Тилу, очолював генерал-майор Г. В. Циганок, перший генерал медичної служби у нашій державі. Заступником начальника ВМУ був полковник медичної служби Л. М. Павловський. Головними складовими цього важливого в новітній історії військової медицини України етапу були: усвідомлення необхідності створення в збройних силах нової організаційної структури медичної служби; створення і затвердження концепції реформування медичних військових формувань колишнього СРСР, що були дислоковані та території України, та опрацювання шляхів практичної реалізації цієї концепції. Протягом 1992 р. та першої половини 1993 р. в Україну за власним бажанням повернулася велика група військових лікарів-українців для подальшого проходження військової служби у рідній державі. Відповідні структури ВМУ займалися їх прийомом та підготовкою документів для наступного призначення на відповідні посади. Першим кроком ВМУ штабу Тилу ЗС України в плані практичного створення української військової медицини було реформування медичної служби трьох військових округів (Київського, Одеського і Прикарпатського) та частин, з’єднань і об’єднань Військово-Повітряних Сил (ВПС), військ Протиповітряної Оборони (ППО), 43-ї ракетної армії, залізничних військ, військово-будівельних органів та Чорноморського флоту колишнього СРСР у медичну службу ЗС України.

Медичні служби зазначених вище військових об’єднань були самостійними одиницями і підпорядковувались начальникам тилу військових округів, а зі спеціальних питань — Центральному військово-медичному управлінню Міністерства оборони СРСР. Постачання медикаментів і медичного майна було повністю централізованим.

4 листопада 1994 р. відповідними наказами МО України заступниками начальника ГВМ У ГШ ЗС України були призначені: першим заступником начальника ГВМУ —начальником лікувально-профілактичного управління (головним терапевтом) — полковник, а з 3 липня 1995 р. генерал-майор медичної служби М. М. Вовкодав; начальником організаційно-планового управління — заступником начальника ГВМУ — кандидат медичних наук, доцент, полковник медичної служби В. В. Пасько; начальником управління медичного і матеріально-технічного постачання — заступником начальника ГВМУ — кандидат фармацевтичних наук, полковник медичної служби П. С. Сирота. Особливістю цього етапу є те, що військова медицина була виведена з прямого підпорядкування органам Тилу ЗС України, в результаті чого медичне забезпечення ЗС України сьогодні — це самостійний вид забезпечення військ. Протягом цього етапу практично було закінчено реформування медичної служби, яку ЗС України отримали від ЗС колишнього СРСР, і завершено її будівництво як медичної служби ЗС України.

Військова медицина є специфічною галуззю загальної медицини та охорони здоров’я і становить систему наукових знань (комплекс науково-практичних дисциплін) та напрямок практичної діяльності, що спрямовані на зміцнення здоров’я особового складу збройних сил в особливих умовах проходження військової служби, попередження та лікування захворювань і травм в цих умовах, а на період війни (бойових дій, збройних конфліктів) і бойових уражень, з метою збереження боєздатності військовослужбовців. Велика медична енциклопедія (ВМЕ, 1980 р., т. 14, стор. 951) визначає військову медицину як теорію і практику охорони здоров’я (медичного забезпечення) збройних сил в умовах мирного та воєнного часу. Військова медицина об’єднує три основні складові частини: військово-медичну науку, метою якої є розробка теорії медичного забезпечення збройних сил у різних умовах діяльності мирного та воєнного часу. Теорія охорони здоров’я (медичного забезпечення) збройних сил являє собою сукупність наукових знань про вплив на стан здоров’я військовослужбовців шкідливих умов військової праці, про особливості виникнення та перебігу бойових уражень, захворювань і патологічних станів особового складу військ, їх профілактики і лікування, включаючи принципи і спеціальні (медичні) методи захисту від бойових уражень, а також організацію медичного забезпечення військ у різних умовах мирного і воєнного часу; військово-медичну практику, метою якої є реалізація системи і методів медичного забезпечення військ у процесі їх повсякденної діяльності як у мирний, так і у воєнний час; військово-медичну організацію, що є чіткою системою використання сил та засобів медичної служби, які об’єднані в складі збройних сил в регламентовану та оформлену спеціальну організаційну структуру — військово-медичну службу і діють на основі визначених наукових принципів та правил для систематичного і повноцінного медичного забезпечення військ у різних умовах їх діяльності.

Медичне забезпечення військ — це система організаційних, лікувально-профілактичних (лікувально-евакуаційних), санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, які проводяться в збройних силах у всіх видах їх бойової і повсякденної діяльності з метою підтримання боєздатності військ (сил) шляхом збереження та зміцнення здоров’я особового складу, надання військовослужбовцям медичної допомоги, їх лікування і швидкого відновлення боєздатності та працездатності після поранень, травм та захворювань.

Основні завдання медичної служби ЗСУ у воєнний час, їх зміст і значення

Основні завдання медичної служби Збройних Сил України у воєнний час, їх зміст і значення. Діяльність медичної служби підпорядкована інтересам збройних сил і спрямована на підтримання їх боєздатності і боєготовності на відповідному рівні шляхом збереження, зміцнення і відновлення здоров’я особового складу військ. Вирішення цього головного завдання досягається виконанням ряду часткових завдань, зміст і спосіб вирішення яких може змінюватись залежно від розвитку збройних сил, суспільно-політичного ладу держави, її економічного стану, військової справи, медицини та охорони здоров’я. Основні завдання медичної служби на воєнний час сформульовані вже давно, протягом пів століття, але зміст їх залишається незмінним і тільки деталізується та доповнюється залежно від зміни умов діяльності медичної служби.

Сучасні бойові дії військ характеризуються рішучістю, високою маневреністю та напруженістю, швидкими і різкими змінами обстановки, веденням їх на землі та в повітрі, на широкому фронті, на велику глибину і у високому темпі. В сучасній війні на діяльність медичної служби суттєво впливає можливість одномоментного виникнення масових санітарних втрат як по всій глибині побудови бойового порядку військ, так і в тилу (центрі) країни. Умови воєнного часу погіршують санітарно-епідемічний стан населення, військ і районів бойових дій, що може викликати епідемічні спалахи різних інфекційних захворювань. Застосування засобів радіоелектронної боротьби, порушення постійних комунікацій створять значні складнощі в управлінні силами і засобами медичної служби, в здійсненні медичного постачання та організації медичної евакуації. Наведене доводить, що в умовах сучасної війни (збройному конфлікті) медична служба буде виконувати завдання у виключно складній обстановці.

Надання медичної допомоги військовослужбовцям в умовах війни

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями» від 18.10.99 № 1923, із змінами від 19.04.2022, затверджено порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями:

Медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичними закладами інших військових формувань у разі відсутності за місцем проходження ними військової служби військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках. Переведення військовослужбовців для подальшого надання медичної допомоги до військово-медичних закладів інших військових формувань дозволяється після стабілізації їх загального стану.

Відповідно до п. 5 надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.

У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.

З метою забезпечення належного лікування військовослужбовців в умовах воєнного стану Верховна Рада України 1 квітня 2022 року прийняла Закон про внесення змін до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким вдосконалено порядок надання медичної допомоги військовослужбовцям України в умовах воєнного стану. Закон набрав чинності 13 квітня 2022 року.

Зазначені зміни до законодавства забезпечують умови для належного лікування військовослужбовців в умовах воєнного стану.

Так, передбачається можливість забезпечити проведення лікування військовослужбовців за межами України в умовах воєнного стану, а також безоплатну медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до них за рахунок держави.

У період дії воєнного стану військовослужбовці, які брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, можуть бути направлені відповідно до висновку військово-лікарської комісії для подальшого надання їм медичної допомоги або проведення медико-психологічної реабілітації до медичних закладів, розташованих за межами України.

На зазначених вище військовослужбовців, а також на супроводжуючий їх медичний персонал не поширюються обмеження щодо виїзду громадян України за межі України.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями» від 18.10.99 № 1923, із змінами від 19.04.2022, передбачено, що витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.

Відшкодування вартості проїзду та оплати послуг з надання такої медичної допомоги або проведення медико-психологічної реабілітації здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків надання зазначеної допомоги коштом приймаючої сторони. Відповідно до наказу МОЗ України «Щодо надання медичної допомоги в умовах воєнного стану військовослужбовцям, які беруть участь в операції об’єднаних сил» від 25.02.2022 № 379, медична допомога надається усім постраждалим та пораненим у цілодобовому режимі безвідмовно, госпіталізація постраждалих та поранених здійснюється у найближчі заклади охорони здоров’я, які спроможні надати допомогу відповідно до профілю ураження.

Оксана Вітязь

адвокат, член Ради Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ секції громадського здоров’я, тренер програми Ради Європи HELP

	13:00 Пн 24.07.23
Військова медицина: історія та особливості
Головна цитата «Медична допомога надається усім постраждалим та пораненим у цілодобовому режимі безвідмовно, госпіталізація постраждалих та поранених здійснюється у найближчі заклади охорони здоров’я, які спроможні надати допомогу відповідно до профілю ураження» Історія військової медицини вчить не повторювати помилок минулого, дає можливість обирати найефективніші форми і способи медичного забезпечення військ, допомагає відшукувати шляхи успішного подолання труднощів у складних умовах ведення війни. Виникнення і розвиток військової медицини Виникнення військової медицини відноситься до періоду створення постійних армій, які були надійним інструментом централізованих держав у їх боротьбі із зовнішніми ворогами, а також слугували утриманню в покорі завойованих народів. Початкові елементи військової медицини виявляються в глибокій давнині. Так, в арміях Стародавніх Єгипту, Індії, Греції та Риму вже існувала організація надання медичної допомоги пораненим і хворим воїнам. У Стародавній Індії, наприклад, привілейовані касти воїнів обслуговувалися військовими медиками, які спеціально утримувались у військах і, за свідченням історичних джерел, були досить майстерними у своєму ремеслі. Саме в 9-й індійській армії вже було організовано винесення поранених з поля бою. З цією метою недалеко від поля битви розгорталися спеціальні шатра — прототипи майбутніх перев’язочних пунктів, в яких і надавалась необхідна медична допомога. Історики свідчать, що в армії Олександра Македонського (IV ст. до н. е.) існувала досить розвинена військово-медична організація, що спрямовувала свої зусилля не тільки на лікування хворих і поранених воїнів, а й займалась запобіганням виникнення та поширення хвороб у військах. Високого розвитку досягла військова медицина в Римській імперії. Про те, яке важливе місце посідала організація надання медичної допомоги римським воїнам, яке значення надавалося їй у державі, переконливо свідчить той факт, що військові лікарі в Давньому Римі належали до почесного стану римських вершників. У війську Римської імперії під час III Пунічної війни (149 — 146 рр. до н. е.) існувала передова на той час військово-медична організація — військові лікарі «медікуси» (зцілювачі) були в кожній когорті і легіоні, в гарнізонах і на флоті. В армії у складі воєнного «каструму» (табору) були засновані спеціальні лікувальні заклади «валетудинарії» (певні місця для хворих). Поранених у битвах воїнів виносили в тил бойових порядків, там їм надавали медичну допомогу лікарі когорт, а звідти поранених переносили у валетудинарії. До заслуг військових лікарів періоду розквіту Римської імперії необхідно віднести і їх винахід — створення індивідуального перев’язувального пакета, який, зазнавши багатьох модифікацій, використовується й нині. Цікавим є й те, що саме в римській армії були запроваджені основи само- та взаємодопомоги: при легких пораненнях легіонери повинні були перев’язувати себе самі або повинні були надавати допомогу товаришеві. Для цього воїни забезпечувались індивідуальними перев’язувальними пакетами. Велике значення в римській армії надавалося заходам профілактики: раціональному облаштуванню таборів, забезпеченню доброякісною водою, фізичним вправам тощо. Медична допомога в козацькому війську Історія України XVI — XVII ст. характеризується боротьбою українського народу за свою національну незалежність та самобутність, велику і почесну роль у якій відігравали українські козаки. Медичну допомогу пораненим і хворим воїнам-козакам надавали здебільшого народні цілителі. Та й самі козаки володіли певними прийомами само- і взаємодопомоги: вміли пускати кров, виривати зуби, накладати лещата при переломах тощо. Основними методами лікування ран у давнину були «пов’язи» або «об’язи», як їх тоді називали. У подальшому використовувалися й деякі хірургічні втручання: зшивання нитками, трепанації черепа, «оттираніє» (ампутації) кінцівок, «вилущування лохтіїв». При лікуваннях опіків використовувалися лобода і подорожник. Для лікування гнійних ран застосовували хлібну вологу цвіль, а також настої подорожника великого, звіробою звичайного, калгану, родовика лікарського, деревію звичайного тощо. Давні цілителі були добре знайомі з лікуванням відморожень під час війн. Із цією метою використовувалися ліки, які отримувалися з сировини рослинного або тваринного походження. Далеким нашим предкам були відомі захворювання зубів та ротової порожнини, які у них називалися «ртяною хворью». Для лікування різних стоматитів використовували мед, який, як тепер відомо, має хороші бактерицидні та ранозаживлюючі властивості. Академік Д. І. Яворницький у переліку архівних справ з історії запорожців з 1625 р. до 1774 р. згадує справу про заснування медичної канцелярії у Січі, про відпуск медикаментів та утримання лікаря. Шпиталі в монастирях були своєрідними першими військовими лікувальними закладами. Окрім священиків, медичну допомогу в них надавали цирульники-професіонали. Велику підтримку мали шпиталі з боку українських православних братств, які почали створюватися з середини XV ст. У 1591 р. Львівське братство заклало великий шпиталь у Львові. У 1629 р. було відкрито шпиталь у Києві. В XVII ст. при багатьох українських військових полках були свої шпиталі. Військова медицина в незалежній Україні Процес створення, становлення і розвитку української військової медицини протягом 1991 — 2004 рр. умовно можна розділити на три етапи. Перший з них (листопад 1991 — листопад 1993 рр.) — це етап підготовки і початку практичного становлення української військової медицини в незалежній державі. Медичну службу Збройних Сил незалежної України, керівним органом якої на той час було Військово-медичне управління (ВМУ) штабу Тилу, очолював генерал-майор Г. В. Циганок, перший генерал медичної служби у нашій державі. Заступником начальника ВМУ був полковник медичної служби Л. М. Павловський. Головними складовими цього важливого в новітній історії військової медицини України етапу були: усвідомлення необхідності створення в збройних силах нової організаційної структури медичної служби; створення і затвердження концепції реформування медичних військових формувань колишнього СРСР, що були дислоковані та території України, та опрацювання шляхів практичної реалізації цієї концепції. Протягом 1992 р. та першої половини 1993 р. в Україну за власним бажанням повернулася велика група військових лікарів-українців для подальшого проходження військової служби у рідній державі. Відповідні структури ВМУ займалися їх прийомом та підготовкою документів для наступного призначення на відповідні посади. Першим кроком ВМУ штабу Тилу ЗС України в плані практичного створення української військової медицини було реформування медичної служби трьох військових округів (Київського, Одеського і Прикарпатського) та частин, з’єднань і об’єднань Військово-Повітряних Сил (ВПС), військ Протиповітряної Оборони (ППО), 43-ї ракетної армії, залізничних військ, військово-будівельних органів та Чорноморського флоту колишнього СРСР у медичну службу ЗС України. Медичні служби зазначених вище військових об’єднань були самостійними одиницями і підпорядковувались начальникам тилу військових округів, а зі спеціальних питань — Центральному військово-медичному управлінню Міністерства оборони СРСР. Постачання медикаментів і медичного майна було повністю централізованим. 4 листопада 1994 р. відповідними наказами МО України заступниками начальника ГВМ У ГШ ЗС України були призначені: першим заступником начальника ГВМУ —начальником лікувально-профілактичного управління (головним терапевтом) — полковник, а з 3 липня 1995 р. генерал-майор медичної служби М. М. Вовкодав; начальником організаційно-планового управління — заступником начальника ГВМУ — кандидат медичних наук, доцент, полковник медичної служби В. В. Пасько; начальником управління медичного і матеріально-технічного постачання — заступником начальника ГВМУ — кандидат фармацевтичних наук, полковник медичної служби П. С. Сирота. Особливістю цього етапу є те, що військова медицина була виведена з прямого підпорядкування органам Тилу ЗС України, в результаті чого медичне забезпечення ЗС України сьогодні — це самостійний вид забезпечення військ. Протягом цього етапу практично було закінчено реформування медичної служби, яку ЗС України отримали від ЗС колишнього СРСР, і завершено її будівництво як медичної служби ЗС України. Загальні поняття про військову медицину Військова медицина є специфічною галуззю загальної медицини та охорони здоров’я і становить систему наукових знань (комплекс науково-практичних дисциплін) та напрямок практичної діяльності, що спрямовані на зміцнення здоров’я особового складу збройних сил в особливих умовах проходження військової служби, попередження та лікування захворювань і травм в цих умовах, а на період війни (бойових дій, збройних конфліктів) і бойових уражень, з метою збереження боєздатності військовослужбовців. Велика медична енциклопедія (ВМЕ, 1980 р., т. 14, стор. 951) визначає військову медицину як теорію і практику охорони здоров’я (медичного забезпечення) збройних сил в умовах мирного та воєнного часу. Військова медицина об’єднує три основні складові частини: військово-медичну науку, метою якої є розробка теорії медичного забезпечення збройних сил у різних умовах діяльності мирного та воєнного часу. Теорія охорони здоров’я (медичного забезпечення) збройних сил являє собою сукупність наукових знань про вплив на стан здоров’я військовослужбовців шкідливих умов військової праці, про особливості виникнення та перебігу бойових уражень, захворювань і патологічних станів особового складу військ, їх профілактики і лікування, включаючи принципи і спеціальні (медичні) методи захисту від бойових уражень, а також організацію медичного забезпечення військ у різних умовах мирного і воєнного часу; військово-медичну практику, метою якої є реалізація системи і методів медичного забезпечення військ у процесі їх повсякденної діяльності як у мирний, так і у воєнний час; військово-медичну організацію, що є чіткою системою використання сил та засобів медичної служби, які об’єднані в складі збройних сил в регламентовану та оформлену спеціальну організаційну структуру — військово-медичну службу і діють на основі визначених наукових принципів та правил для систематичного і повноцінного медичного забезпечення військ у різних умовах їх діяльності. Медичне забезпечення військ — це система організаційних, лікувально-профілактичних (лікувально-евакуаційних), санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, які проводяться в збройних силах у всіх видах їх бойової і повсякденної діяльності з метою підтримання боєздатності військ (сил) шляхом збереження та зміцнення здоров’я особового складу, надання військовослужбовцям медичної допомоги, їх лікування і швидкого відновлення боєздатності та працездатності після поранень, травм та захворювань. Основні завдання медичної служби ЗСУ у воєнний час, їх зміст і значення Основні завдання медичної служби Збройних Сил України у воєнний час, їх зміст і значення. Діяльність медичної служби підпорядкована інтересам збройних сил і спрямована на підтримання їх боєздатності і боєготовності на відповідному рівні шляхом збереження, зміцнення і відновлення здоров’я особового складу військ. Вирішення цього головного завдання досягається виконанням ряду часткових завдань, зміст і спосіб вирішення яких може змінюватись залежно від розвитку збройних сил, суспільно-політичного ладу держави, її економічного стану, військової справи, медицини та охорони здоров’я. Основні завдання медичної служби на воєнний час сформульовані вже давно, протягом пів століття, але зміст їх залишається незмінним і тільки деталізується та доповнюється залежно від зміни умов діяльності медичної служби. Сучасні бойові дії військ характеризуються рішучістю, високою маневреністю та напруженістю, швидкими і різкими змінами обстановки, веденням їх на землі та в повітрі, на широкому фронті, на велику глибину і у високому темпі. В сучасній війні на діяльність медичної служби суттєво впливає можливість одномоментного виникнення масових санітарних втрат як по всій глибині побудови бойового порядку військ, так і в тилу (центрі) країни. Умови воєнного часу погіршують санітарно-епідемічний стан населення, військ і районів бойових дій, що може викликати епідемічні спалахи різних інфекційних захворювань. Застосування засобів радіоелектронної боротьби, порушення постійних комунікацій створять значні складнощі в управлінні силами і засобами медичної служби, в здійсненні медичного постачання та організації медичної евакуації. Наведене доводить, що в умовах сучасної війни (збройному конфлікті) медична служба буде виконувати завдання у виключно складній обстановці. Надання медичної допомоги військовослужбовцям в умовах війни Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями» від 18.10.99 № 1923, із змінами від 19.04.2022, затверджено порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями: Медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичними закладами інших військових формувань у разі відсутності за місцем проходження ними військової служби військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках. Переведення військовослужбовців для подальшого надання медичної допомоги до військово-медичних закладів інших військових формувань дозволяється після стабілізації їх загального стану. Відповідно до п. 5 надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги. У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги. З метою забезпечення належного лікування військовослужбовців в умовах воєнного стану Верховна Рада України 1 квітня 2022 року прийняла Закон про внесення змін до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким вдосконалено порядок надання медичної допомоги військовослужбовцям України в умовах воєнного стану. Закон набрав чинності 13 квітня 2022 року. Зазначені зміни до законодавства забезпечують умови для належного лікування військовослужбовців в умовах воєнного стану. Так, передбачається можливість забезпечити проведення лікування військовослужбовців за межами України в умовах воєнного стану, а також безоплатну медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до них за рахунок держави. У період дії воєнного стану військовослужбовці, які брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, можуть бути направлені відповідно до висновку військово-лікарської комісії для подальшого надання їм медичної допомоги або проведення медико-психологічної реабілітації до медичних закладів, розташованих за межами України. На зазначених вище військовослужбовців, а також на супроводжуючий їх медичний персонал не поширюються обмеження щодо виїзду громадян України за межі України. Відшкодування вартості проїзду та оплати послуг з надання такої медичної допомоги або проведення медико-психологічної реабілітації здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків надання зазначеної допомоги коштом приймаючої сторони. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями» від 18.10.99 № 1923, із змінами від 19.04.2022, передбачено, що витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань. Відшкодування вартості проїзду та оплати послуг з надання такої медичної допомоги або проведення медико-психологічної реабілітації здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків надання зазначеної допомоги коштом приймаючої сторони. Відповідно до наказу МОЗ України «Щодо надання медичної допомоги в умовах воєнного стану військовослужбовцям, які беруть участь в операції об’єднаних сил» від 25.02.2022 № 379, медична допомога надається усім постраждалим та пораненим у цілодобовому режимі безвідмовно, госпіталізація постраждалих та поранених здійснюється у найближчі заклади охорони здоров’я, які спроможні надати допомогу відповідно до профілю ураження. Вісник НААУ № 6 (92) Автор публікації: Оксана Вітязь Оксана Вітязь адвокат, член Ради Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ секції громадського здоров’я, тренер програми Ради Європи HELP
© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Військова медицина: історія та особливості

Головна цитата