Адвокатура і дипломатія: два фронти державотворення
Головна цитата
Нехай сучасних адвокатів у їхній громадській праці та міжнародній діяльності надихає досвід адвокатів-дипломатів минулого, їх професійні досягнення та приклад служіння своїй державі.
Адвокатура і дипломатія – це мистецтво ведення переговорів. Обидві ці професії вимагають схожого набору фахових і особистих якостей - відповідної освіти, володіння іноземними мовами, досвіду партійної чи парламентської роботи, знання міжнародного етикету тощо.
Уміння домовлятися, водночас, не поступаючись інтересами чи то підзахисного, чи цілої держави – виявилося украй затребуваним століття тому, коли саме адвокати були на передовій дипломатичного фронту, відстоюючи інтереси молодої української держави на міжнародній арені, залишається надзвичайно актуальним і сьогодні.
Українська дипломатія відсвяткувала свій сторічний ювілей. Проте, українська адвокатура і дипломатія у сучасну добу близькі не тільки датами своїх професійних свят: 19 грудня адвокати відзначають День адвокатури, а 22 грудня – День працівників дипломатичної служби України.
В історії адвокатури України відомо про п’ятьох міністрів закордонних справ Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, трьох заступників міністра. Семеро видатних адвокатів очолили надзвичайні дипломатичні місії та посольства у США, Великій Британії, Бельгії та Нідерландах, Данії, Польщі, Чехо-Словаччині, Греції.
Вшановуємо імена відомих українських адвокатів-дипломатів.
Адвокат Лонгин Цегельський
(1875 – 1950)
Громадський, політичний і державний діяч, дипломат, журналіст, видавець.
Лонгин Цегельський у першій чверті XX століття був причетним до найважливіших політичних подій як всередині України, так і на міжнародній арені. Під час навчання на юридичному факультеті Львівського університету майбутній адвокат проходив управлінську практику при міністерстві закордонних справ у Відні, протягом року стажувався у посольстві Австро-Угорщини у Стокгольмі. У 32 роки став депутатом австрійського парламенту, секретарем української парламентської репрезентації. Працюючи у комісії із закордонних справ, у складі австрійських дипломатичних місій відвідав Стамбул, Берлін, Стокгольм. У кожній з цих столиць було видано книги Л. Цегельського, присвячені українському питанню та місцю України на мапі Європи.
У січні 1919 року Лонгин Цегельський був призначений міністром закордонних справ Західно-Української Народної Республіки. На цьому посту він домігся розбудови відомства, створення закордонних представництв, брав участь у проголошення Акта Злуки у Києві. У квітні 1920 року Лонгин Цегельський прибув із дипломатичною місією до США та дорученням організувати матеріальну допомогу для ЗУНР і налагодити зв’язки з урядовими колами.
У 1923 році після рішення Ради амбасадорів про передачу Східної Галичини до Польщі представництво ЗУНР у США припинило існування, проте Лонгин Цегельський, який залишився тут в еміграції, продовжив свої зусилля по об’єднанню української діаспори.
Адвокат Володимир Темницький
(1879 — 1938)
Громадсько-політичний діяч, дипломат, публіцист.
Володимир Темницький — видатний представник української соціал-демократії в Галичині. Один із організаторів Українських січових стрільців, стояв біля витоків Західно-Української Народної Республіки, був учасником проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року.
Володимир Темницький навчався в університетах Львова, Кракова та Відня. У січні – лютому 1919 року – заступник міністра закордонних справ. 24 квітня 1919 року призначений міністром закордонних справ Української Народної Республіки. На цьому посту В.Темницький улітку 1919 року провів дві наради дипломатів і послів УНР у Відні та Карлсбаді, на яких було підтверджено головні принципи зовнішньої політики: соборність і державна незалежність усіх українських земель та взято курс на створення антибільшовицької коаліції з усіма не комуністичними силами.
Адвокат Володимир Старосольський
(1878 – 1942)
Громадський, військовий і політичний діяч, учений-правник, соціолог.
Володимир Старосольський активною працею доклався до заснування та звитяги Українських січових стрільців, був головою Української соціал-демократичної партії. Його наукова спадщина і відома «Теорія нації» є цінним надбанням української політичної й соціологічної думки.
Юридичну освіту В.Старосольський здобув у Краківському, Львівському та Віденському університетах. У 1903 році одержав ступінь доктора права. У 1911 році відкрив власну адвокатську канцелярію у Львові, яка швидко набула популярності. Як відомий адвокат входив до складу Союзу Українських Адвокатів і Палати адвокатів Львова, був членом редколегії професійного видання «Життя і Право».
З листопада 1919 року по 4 квітня 1920 року В.Старосольський був заступником міністра закордонних справ Директорії УНР. Брав участь у переговорах Директорії з Польщею у січні-лютому 1920 року. Володимир Старосольський був прихильником порозуміння з Польщею, однак включення Галичини до складу Польської держави вважав неприйнятним.
Адвокат Степан Витвицький
(1884 – 1965)
Громадсько-політичний і державний діяч, дипломат.
Степан Витвицький увійшов в історію як другий президент Української Народної Республіки на еміграції, чим долучився до збереження неперервності української державної традиції.
Правничу освіту отримав у Львівському і Віденському університетах. Очолював товариства «Академічна громада» у Львові та «Січ» у Відні. У 1910 році здобув ступінь доктора права й розпочав адвокатську практику у Дрогобичі.
17 квітня 1919 року Степана Витвицького було уперше призначено міністром закордонних справ Західно-Української Народної Республіки. Він вів переговори зі спеціальними місіями Найвищої Ради Держав Антанти на чолі з генералом Бартелемі та з генералом Ботою про умови перемир’я з Польщею. У листопаді 1919 року став заступником голови дипломатичної місії Директорії УНР до Варшави. Однак, на знак протесту проти укладення Варшавського договору 1920 року, відмовився від посади.
Степан Витвицький керував роботою Секретаріату закордонних справ ЗУНР у Відні. Протягом 1921 – 1923 рр. очолював місії ЗУНР у Парижі і Лондоні, наполегливо домагаючись визнання факту окупації Галичини Польщею.
Адвокат Андрій Лівицький
(1879 – 1954)
Державний і політичний діяч, дипломат.
Андрій Лівицький – перший президент Української Народної Республіки в еміграції. Започаткований ним інститут президенства в діаспорі зберіг основні атрибути державної влади – прапор, державну печатку та президентські клейноди, які повернулися в Україну після проголошення незалежності у 1991 році.
Андрій Лівицький навчався на математичному і правничому факультетах Київського університету. Очолював студентську «Громаду» в Києві. Після закінчення університетського курсу працював адвокатом у Лубнах, Каневі, Золотоноші.
З червня 1919 року Андрій Лівицький обіймав посаду керуючого міністерством закордонних справ в уряді Директорії Української Народної республіки. Він намагався здобути визнання держав Антанти та заручитися їхньою підтримкою у боротьбі з більшовиками та білогвардійцями.
З жовтня 1919 року А. Лівицький – голова дипломатичної місії УНР у Польщі. 21 квітня 1920 р. він підписав двосторонню політичну та торгово-економічну конвенцію з Польщею – Варшавський договір. Політична конвенція визнавала право кожного з народів на національне самовизначення. Польська сторона визнавала Україну як незалежну державу. До Польщі відходила Східна Галичина і Волинь. Польський та український уряди взаємно зобов’язувалися не укладати жодних міжнародних угод, спрямованих одна проти одної.
Підписання Варшавського договору було ключовою подією у дипломатичній діяльності Андрія Лівицького, який вважав його перемогою української і польської демократії, котрі прагнули порозуміння.
Адвокат Кость Левицький
(1859 – 1941)
Громадсько-політичний і державний діяч, учений і дипломат.
Кость Левицький – успішний адвокат, який став впливовим політиком: головою найбільшої політичної партії в Галичині, депутатом парламенту Австро-Угорщини у Відні та Галицького сейму у Львові, першим прем’єр-міністром Західно-Української Народної Республіки. В роки Першої світової війни очолив Загальну Українську Раду, що представляла інтереси усіх українських земель на міжнародній арені.
У 1920 році Кость Левицький був призначений міністром закордонних справ в еміграційному уряді ЗУНР. Очолював делегації ЗУНР на міжнародних конференціях у Ризі (1920 – 1921 рр.) та Женеві (1921 р.), брав участь у Генуезькій мирній конференції (1922 р.)
Адвокат Андрій Яковлів
(1872–1955)
Державний і громадський діяч, дипломат, учений.
Директор канцелярії Центральної Ради та голова уряду Української Народної Республіки в еміграції, міністр юстиції, двічі ректор Українського Вільного Університету, засновник Товариства українських правників у Києві та Музею визвольної боротьби у Празі, – навіть неповний перелік посад Андрія Яковліва дозволяє віднести його до когорти визначних українських діячів XX століття.
Здобувши юридичну освіту в Дерптському університеті, Андрій Яковлів працював юрисконсультом Київської міської управи та казенної палати, помічником адвоката. З 1913 року – адвокат округу Київської судової палати.
15 квітня 1918 року А. Яковлів виїхав до Відня як тимчасовий представник Української Народної Республіки в Австро-Угорщині. За доби Української Держави П.Скоропадського очолював департамент чужоземних зносин міністерства закордонних справ. У 1919 році– голова надзвичайної дипломатичної місії УНР у Бельгії та Нідерландах.
Першочерговим завданням, яке може сприяти незалежності України, Андрій Яковлів вважав встановлення економічних зв’язків з європейськими державами.
Адвокат Арнольд Марголін
(1877 – 1956)
Громадсько-політичний діяч, дипломат, письменник.
Арнольд Марголін народився у Києві в родині купця, підприємця і мецената Давида Марголіна. У 1900 році закінчив юридичний факультет Київського університету, навчався у Німеччині та Франції. Брав участь у кількох процесах у справах єврейських погромів. Став відомим після участі у «справі Бейліса» як слідчий та адвокат.
А.Марголін був активним у боротьбі євреїв Російської імперії за громадянські права. У 1905 – 1917 рр. – генеральний секретар Південноросійського відділення Союзу за рівні права євреїв у Росії.
У період Української революції 1917 – 1921 років Арнольд Марголін долучився до розбудови української державності. Увійшов до Української партії соціалістів-федералістів. З березня 1918 року був членом Генерального Суду УНР та Української держави.
У 1919 році Арнольд Марголін призначений заступником міністра закордонних справ в уряді Директорії УНР. Очолював українську дипломатичну місію у Великобританії. Представляв Українську Народну Республіку на Паризький мирній конференції 1919 – 1920 рр. Намагався добитися вступу УНР до Ліги Націй. Виступав юрисконсультом міністерства закордонних справ для дипломатичних місій УНР у Лондоні, Берліні та Лізі Націй.
Адвокат Максим Славинський
(1868 – 1945)
Громадсько-політичний і державний діяч, дипломат, публіцист, літератор.
До Першої світової війни майбутній посол Української Народної республіки Максим Славинський був відомий як журналіст, літератор, перекладач, який разом з Лесею Українкою перекладав з німецької поезії Гейне, а у 1911 році переклав російською Шевченків «Кобзар».
Здобувши освіту на юридичному та історико-філологічному факультетах Київського університету, Максим Славинський переїхав у Петербург. Працював присяжним повіреним (адвокатом) Петербурзької судової палати.
Революційний 1917 рік занурив М.Славинського у вир громадської праці і політичної діяльності. Він організував українську демонстрацію у Петрограді, був членом Української національної ради.
У травні 1918 р. М.Славинський повернувся в Україну. Гетьман П.Скоропадський призначив його радником Міністерства закордонних справ. У вересні 1918 р. М.Славинський очолив тимчасову дипломатичну місію Української Держави до Області Війська Донського. У жовтні – листопаді 1918 р. призначений міністром праці Української Держави.
З січня 1919 р. Максим Славинський – посол Української Народної Республіки у Чехо-Словаччині. На цьому посту багато зробив для поширення інформації в Європі про Україну, був добре знайомий з президентом Чехо-Словаччини Томашем Масариком. Результатом зусиль посла на дипломатичному фронті стало прихильне ставлення Чехо-Словаччини до української еміграції, створення сприятливих умов для її політичного, освітнього та культурного розвитку.
Адвокат Дмитро Левицький
(1877 – 1942)
Громадсько-політичний і державний діяч, дипломат.
Дмитро Левицький навчався на юридичному факультеті Віденського університету. У 1910 році здобув ступінь доктора права. До Першої світової війни працював адвокатом у Рава-Руській і Бережанах.
Улітку 1917 року у Києві очолив Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни.
1 грудня 1918 року у Фастові підписав Передвступний договір про об’єднання ЗУНР і УНР в єдину державу.
У січні 1919 року Дмитро Левицький призначений послом Української Народної Республіки у Данії. Його завдання полягало в досягненні визнання УНР, поширенні інформації про війну з більшовиками та організації допомоги біженцям і військовополоненим. Дипломатична місія УНР у Копенгагені була визнана де-факто і користувалася всіма дипломатичними привілеями.
Адвокат Федір Матушевський
(1869 – 1919)
Громадсько-політичний діяч, публіцист, дипломат.
Народився у родині священника. Навчався на юридичному факультеті Дерптського університету.
Редактор першої україномовної щоденної газети «Громадська думка», а після її заборони царським урядом, газети «Рада» – єдиного щоденного українського видання в Російській імперії.
Під час Першої світової війни був одним із засновників Українського комітету допомоги жертвам російської окупації Галичини. Член Української Центральної Ради. З серпня 1917 року – член Комісії при Малій раді УЦР з розробки невідкладних заходів для розв’язання продовольчої кризи.
У січні 1919 року адвокат Федір Матушевський призначений Головою надзвичайної дипломатичної місії УНР у Королівстві Греція. В Афінах видавав грецькою мовою «Грецько-українське рев’ю», в якому публікувалися відомості про Україну та її історію. Ф.Матушевський є автором «Меморандуму» для уряду Греції та закордонних дипломатів. Залишив спогади «Із щоденника українського посла».
Адвокат Ярослав Олесницький
(1875 – 1933)
Громадсько-політичний діяч, дипломат.
Ярослав Олесницький народився у родині греко-католицького священника.
Отримав юридичну освіту. Після проголошення ЗУНР у листопаді 1918 року – радник та перший заступник міністра закордонних справ.
22 січня 1919 року під час урочистого проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі у Києві Ярослав Олесницький зачитав французькою мовою Ухвалу Української Національної Ради «Про злуку ЗУНР і УНР» для представників іноземних делегацій.
У травні 1919 року Ярослав Олесницький прибув до Лондона у статусі першого радника української дипломатичної місії. Основною метою місії було домогтися визнання Великобританією незалежної Української Народної Республіки, налагодження економічних зв’язків між країнами та поширення в англійській пресі відомостей про Україну. Я. Олесницький брав участь у Нараді послів і голів дипломатичних місій УНР у Карлсбаді (Чехословаччина) 6-14 серпня 1919 року. З вересня 1919 року до січня 1920 року – тимчасовий повірений у справах. Улітку 1920 року разом з головою дипломатичної місії А.Марголіним подав клопотання про членство України в Лізі Націй. Після відставки А.Марголіна Я.Олесницький очолив дипломатичне представництво УНР у Великій Британії.
Нехай сучасних адвокатів у їхній громадській праці та міжнародній діяльності надихає досвід адвокатів-дипломатів минулого, їх професійні досягнення та приклад служіння своїй державі.
Ірина Василик
проректор Вищої школи адвокатури, керівник Центру досліджень адвокатури і права Національної асоціації адвокатів України, адвокат
© 2024 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.