16:03 Пт 20.11.26

Роз’єднання рідних брата і сестри: особливості визначення їх місця проживання

print version

Головна цитата

«Суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому — не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси», - доц., к. ю. н. О. Розгон

Проблема визначення місця проживання рідних братів і сестер у разі їх роз’єднання батьками є надзвичайно актуальною в умовах воєнного стану, оскільки потребує чіткого з’ясування балансу між матеріально-побутовими умовами, психоемоційним станом дітей та збереженням родинних зв’язків. Які критерії оцінює Верховний Суд у разі допустимості роздільного проживання дітей, а також які є процесуальні вимоги щодо оцінки доказів приватного характеру й обґрунтування рішень апеляційними судами?

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї (ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 4 ст. 15 СК).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб’єктивні сімейні обов’язки. Свої обов’язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов’язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених у законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов’язку майнового характеру не допускається. Оскільки, на відміну від особистих, майнові обов’язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов’язку за допомогою інших суб’єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов’язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов’язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.01.2022 у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21).

Суд застосовує способи захисту, встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 ч. 2 ст. 18 СК).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989).

ЄСПЛ зауважує, що  оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та  залежно від  обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам’ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у  кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її  розвитку в  безпечному, спокійному та  стійкому середовищі, що  не є  неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07.12.2006).

Якщо мати та  батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та  піклування або  судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до  кожного з  них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК).

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 162 СК). Тобто у ч. 2 ст. 162 СК зазначені ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 у справі № 161/12242/17 (провадження № 61-4622св23)).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та  поновлення батьківських прав, побачення з  дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є  участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 4 і 5 ст. 19 СК).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст. 171 СК).

При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що Декларація прав дитини не  є міжнародним договором. Разом з  тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов’язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2019 у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що:

«тлумачення частини першої статті 161 СК свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до  виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з  батьків і  дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.12.2020 у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що:

«закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що  думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов’язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що:

«питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей — це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об’єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на  внутрішній оцінці всіх обставин в  їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) зазначено, що:

«під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2020 у справі № 148/1555/17 (провадження № 61-7147св19) зазначено, що:

«рівність прав батьків щодо дитини є  похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об’єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків — це завжди тяжке психологічне навантаження, пов’язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та  місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.10.2020 у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) зазначено, що:

«при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з’ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей».

Суд зобов’язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин 1 і 2 ст. 171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку ОСОБА_3, яка зазначала, що  вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, надавши першочергове значення інтересам дитини».

Судове рішення про визначення місця проживання дитини за своєю суттю є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов’язку вчинення дій боржником (тим із батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню (див. постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23)).

Способом захисту може бути пред’явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, пов’язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане, як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.09.2024 у справі № 754/1447/23 (провадження № 61-6119св24)).

Розглянемо приклад судової практики щодо визначення місця проживання малолітніх дітей.

У  травні  2024  року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з первісним позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з батьком, ОСОБА_1.

Вислухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши письмові та електронні докази, оцінивши їх у сукупності, суд доходить такого висновку.

Суд установив, що сторони з 03.08.2017 перебувають у шлюбі, зареєстрованому Приморським районним у місті Одеса відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 920 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2).

Як вбачається з копій свідоцтв про народження, виданих повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану в  місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03.02.2024, від цього шлюбу сторони мають малолітніх дітей: сина — ОСОБА_5 та доньку — ОСОБА_6.

Наприкінці 2021 року в  результаті перенесеної короновірусної хвороби ОСОБА_11 була госпіталізована на  стаціонарне лікування до  КНП «Криворізька інфекційна лікарня №  1» в  дуже важкому стані з ускладненнями у вигляді бронхіту середньої тяжкості з абструктивним синдромом, інфекційним кардитом, перекардитом, неревматичним кардитом гострого перебігу, в результаті чого дитина на початку 2022 року постановлена на облік лікаря-кардіолога КНП «Криворізька міська лікарня № 16», під наглядом якого перебуває по теперішній час, про що свідчать консультаційний висновок спеціаліста від 05.06.2024 і виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 07.06.2024. У зв’язку зі стійким захворюванням і систематичним лікуванням дитині 12.07.2023 було встановлено інвалідність з дитинства та призначено державну соціальну допомогу, що  підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 14.11.2023.

Відповідно до  характеристик із  місця реєстрації та проживання відповідачка ОСОБА_2 характеризується з позитивної сторони, постійно відвідує батьків та доньку.

Згідно з актом обстеження житлових умов за місцем реєстрації відповідачки для дітей створені належні умови для їх розвитку та виховання, діти мають окрему кімнату і все необхідне для їх гармонійного розвитку. Родина відповідачки характеризується з позитивного боку.

Згідно з відомостями КНП «Криворізька міська лікарня № 16» ОСОБА_6, 08.01.2020 перебуває під наглядом профільних лікарів, перебуває на обліку лікаря кардіолога, має інвалідність з дитинства.

Відповідно до відомостей Комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №  304 Криворізької міської ради ОСОБА_6 зарахована до дошкільного закладу з 20.12.2023. З наданих характеристик із місця проживання ОСОБА_2 вбачається, що  відповідачка характеризується за місцем свого проживання (АДРЕСА_5) з позитивного боку, шкідливих звичок не має, до  відповідальності не  притягувалась. Аналогічні характеристики видані ОСОБА_2 з місця її основної та додаткової роботи.

За відомостями приватного дошкільного закладу «Foxy kids club», ОСОБА_5 відвідував дитячий садок з  11  вересня по  29  березня  2024  року. Відповідно до  проведених психологічних тестів дитина є  відкритою, поважає та любить усіх членів сім’ї, родина для дитини має особливе значення, особливу увагу приділяє матері, яку відображає в центрі малюнку, має стійкий емоційний зв’язок із нею.

26.04.2024 відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 за попередньою домовленістю з ОСОБА_1 привезла сина до Румунії тимчасово з метою спілкування батька із сином і проведення спільного часу разом.

Саме з цього часу, коли ОСОБА_2 виконала домовленість із ОСОБА_1 та привезла йому сина, позивач за первісним позовом в обумовлений сторонами термін відмовився повертати дитину матері, не повідомляє точну адресу свого проживання в Бухаресті, натомість на початку травня 2024 року звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дітей із ним, мотивуючи свою поведінку тим, що позивачка неналежним чином виконує свої батьківські обов’язки, на його думку, веде аморальний спосіб життя, що погано впливає на розвиток дітей, не виконує попередніх домовленостей щодо зустрічей та спілкування батька із сином у Румунії.

У зв’язку з цим ОСОБА_2 24.05.2020 звернулась із заявою про вчинене кримінальне правопорушення №  6859 щодо незаконного утримання ОСОБА_1  — дитини. Проте листом відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області за вих. № 60.5-6859 від 10.06.2024 відповідачці роз’яснено, що за цим фактом відсутні ознаки кримінального правопорушення, тому їй рекомендовано звернутися до суду про вирішення спірного питання в порядку цивільного судочинства. Зважаючи на те, що між сторонами по справі склалися неприязні відносини через спір із приводу місця проживання дітей, ОСОБА_1 повністю відмовився повертати сина матері та обмежив спілкування дитини з матір’ю, відповідачка за  первісним позовом ОСОБА_2 звернулася до позивача ОСОБА_1 з вимогою про надання адреси проживання чи перебування дитини разом із батьком у Румунії.

У серпні позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 отримала довідку про доходи за своїм основним місцем роботи за період із лютого по липень 2024 року включно, з якої вбачається, що позивачка за зустрічним позовом офіційно працевлаштована викладачкою в Державному закладі «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського» з  01.10.2019 та  її нарахований офіційний дохід за останнє півріччя становить 78 735,39 гривень.

Малолітній ОСОБА_5 має посвідку на  проживання у  Румунії (копія посвідки № НОМЕР_3, видана 22.07.2022).

Під час судового розгляду було допитано свідків.

Органом опіки та  піклування Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради було встановлено, що станом на 12.11.2024 ОСОБА_1 разом із малолітнім сином ОСОБА_27 мешкають у Румунії, малолітній ОСОБА_12 там навчається у дитячому садочку, батько працює інженером-програмістом і має постійний дохід.

Мати дітей, ОСОБА_2, разом із малолітніми дітьми ОСОБА_27 та ОСОБА_28 мають реєстрацію місця проживання в  АДРЕСА_2. 21.10.2024 працівниками служби у справах дітей було здійснено обстеження умов проживання родини ОСОБА_2. Житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови проживання малолітньої ОСОБА_28 задовільні: дитина має спальне місце, забезпечена одягом і взуттям за віком, отримує повноцінне харчування. Крім  того, у  квартирі наявний одяг малолітнього ОСОБА_9, є розвиваючі ігри та речі особистого вжитку.

Згідно з довідкою від 03.06.2024 № 17 малолітня ОСОБА_6 із грудня 2023 року відвідує комунальний заклад дошкільної освіти № 304 Криворізької міської ради. ОСОБА_2 працює на посаді викладачки у ДЗ «Південноураїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського». Натомість ОСОБА_1 до позову не додані документи, які вказують на адресу фактичного проживання малолітнього ОСОБА_9 та умови, в яких він мешкає. Враховуючи викладене, виходячи з найкращих інтересів дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дітей, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, разом із матір’ю  — ОСОБА_2 (висновок від  28.11.2024 № 8/33- 4440).

Суд не погоджується із зазначеним висновком, який був складений без урахування всіх обставин участі батька ОСОБА_1 в утримання дітей. Із цього приводу органом опіки та піклування не були вжиті заходи щодо виявлення та дослідження належних доказів, які б з достатністю свідчили про самоусунення ОСОБА_1 у виконанні батьківських обов’язків.

При цьому, вирішуючи це питання, суд дослідив доказ, наданий стороною позивача за первісним позовом. Так, згідно з  висновком румунського органу опіки  — Сектору  4 муніципію Бухареста, наданого стороною позивача за первісним позовом і засвідченого нотаріально, малолітній ОСОБА_5 доглядається з  любов’ю, турботою і  відповідальністю своїм батьком ОСОБА_29. Для  гармонійного розвитку дитини йому слід підтримувати зв’язки з обома батьками. Діти не повинні проживати окремо.

Тому оскільки висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради був складений безпосередньо на підставі доказів, наданих матір’ю дітей ОСОБА_2, без вжиття достатніх заходів щодо витребування та отримання доказів від батька дітей ОСОБА_1, зазначений висновок у частині, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини (ОСОБА_5) разом із матір’ю — ОСОБА_2, суд не бере до уваги як належний доказ і не погоджується з ним у цій частині (висновок від 28.11.2024 № 8/33-4440).

Згідно з консультаційним висновком спеціаліста психологічного дослідження дитини ОСОБА_17, наданого КНП «Криворізька міська лікарня «16» КМР від 29.07.2024, дитина контактна, орієнтована правильно, на запитання відповідає по суті, дівчинка активна, розвиток згідно з віком, має дуже міцний зв’язок із мамою, на карті сім’ї тата не згадує. Дитина проговорює основний страх — щоб її не забрали від мами. Сумує за братиком.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, і надавати їм належну правову оцінку.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини та обов’язком батьків діяти в її інтересах.

При вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той із батьків, з яким суд визначить місце проживання дитини, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Ухвалюючи рішення про визначення роздільного місця проживання дітей, суд виходить із виняткових обставин, що склалися у цій справі, зокрема, враховує вік дітей, прихильність дітей до кожного з батьків, фактичне окреме проживання дітей у  різних населених пунктах і країнах з одним із батьків протягом тривалого часу, соціальну адаптацію дітей та кожного з батьків до умов проживання і виховання, адаптацію до соціальних процесів у країнах перебування у зв’язку із введенням воєнного стану в Україні.

Окрім того, суд вважає, що запровадження у країні воєнного стану не може служити перевагою для одного з батьків над іншим для здійснення ними своїх батьківських обов’язків та прав щодо дітей. При цьому суд бере до уваги, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не впливає на взаємовідносини батьків з іншим із дітей, оскільки визначення місця проживання не позбавляє іншого з батьків права та не звільняє його від виконання своїх обов’язків щодо кожного з дітей.

Розглядаючи спір у частині визначення місця проживання малолітніх дітей, суд виходить із того, чи наявна у справі достатня кількість належних і допустимих доказів добросовісного виконання обома батьками своїх батьківських обов’язків, забезпечення дітям необхідних умов для проживання та розвитку, фінансового утримання, піклування про їхнє здоров’я, фізичний та  моральний розвиток як під час їх спільного проживання на  території України, так і на час перебування дітей за кордоном (з урахуванням обмеженої такої можливості у силу ситуації, що склалася).

Суд також вказує на відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання сина з батьком, а доньки з матір’ю чи негативно впливали на їхнє виховання та розвиток, врахував більшу прихильність сина до  батька, а  доньки до  матері, що  пов’язана із тривалим їх спільним проживанням, з метою мінімізувати надмірний вплив на нервову систему дітей через можливу вкотре зміну зовнішніх факторів (умов проживання, дозвілля, коло друзів, переживання навіть через нетривале розлучення з одним із батьків, тощо) приходить до переконання про наявність підстав для визначення місця роздільного проживання дітей, у зв’язку з чим первісний та зустрічний позов підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір щодо визначення місця проживання малолітніх дітей вирішений, із дня набрання рішенням законної сили застосовані судом заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м.  Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.12.2025 первісний позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат Климович Д. С., просить скасувати рішення суду в  частині визначення місця проживання малолітньої доньки, ОСОБА_4, з матір’ю та ухвалити цій частині нове рішення, яким визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1, залишивши без змін рішення суду в іншій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, в частині задоволення вимог зустрічного позову та визначення місця проживання ОСОБА_4 з матір’ю, не з’ясував у повному обсязі всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, що призвело до ухвалення рішення, яке частково не відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. Суд не дослідив здатність матері самостійно виконувати батьківські обов’язки щодо доньки, не встановив фактичний обсяг її участі у вихованні та догляді за дитиною, а також не з’ясував, із ким саме дитина фактично проживає та хто здійснює повсякденне піклування про неї. Натомість суд фактично підмінив оцінку здатності матері виконувати батьківські обов’язки оцінкою дій третьої особи — бабусі дитини, яка не є стороною спору та не наділена батьківськими правами й обов’язками щодо малолітньої. Суд не надав жодної правової оцінки самоусуненню матері від виховання доньки (ОСОБА_12) і тим фактам, що майже 3,5 роки дитина проживає з бабусею, а мати жодного разу не забрала дитину до себе в Одесу. При цьому відповідачка не приховує той факт, що дитина перебуває на вихованні у бабусі ОСОБА_5.

У мотивувальній частині рішення суд зазначив, що  малолітня ОСОБА_4 проживає разом із  матір’ю, є до неї більш прихильною та звикла саме до такого способу життя. Однак такий висновок не ґрунтується на жодному належному та допустимому доказі, а навпаки — прямо суперечить доказам, які є в матеріалах справи, у  тому числі доказам, наданим самою відповідачкою.

Твердження суду про те, що донька проживає з матір’ю, більш прихильна до неї, через що має залишитися саме з матір’ю, є помилковим, необґрунтованим і таким, що не відповідає обставинам справи.

Суд визнав доведеною сексуальну діяльність матері, але не надав їй належної правової оцінки, зробивши висновок про відсутність впливу на дітей. Сама відповідачка особисто підтвердила, що малолітній ОСОБА_3 постійно перебував у квартирі під час здійснення нею діяльності сексуального характеру, в ряді випадків він перебував у тій самій кімнаті, де відповідачка, перебуваючи оголеною, спілкувалася з чоловіками на відповідному сайті. Ці пояснення не були спростовані, не були визнані недостовірними чи недопустимими доказами. Отже, суд не мав правових підстав ігнорувати їх, але фактично не врахував їх при формуванні висновків, що  є прямою підставою для  скасування рішення в оскаржуваній частині.

Найголовніше — до суду було надано докази спілкування відповідачки з педофілом, який запропонував гроші за  відео сексуального характеру ОСОБА_2 зі своїм на той момент трирічним сином ОСОБА_3, що не було враховано судом.

У  відзиві на  апеляційну скаргу, до  якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє адвокат, просить апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Мiського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.12.2025 залишити без задоволення.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду — залишенню без змін.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи чинним законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно і всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази, їм надано належну оцінку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.04.2026 апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовами кожен із батьків зазначав, що проживання обох дітей разом з одним із батьків якнайбільше відповідає їхнім інтересам;

суд першої інстанції зробив висновок про визначення роздільного місця проживання дітей. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з  висновком суду першої інстанції про те, що проживання малолітнього ОСОБА_12 з батьком, ОСОБА_1, а малолітньої ОСОБА_13 з матір’ю, ОСОБА_2, відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи. Суди встановили, що, виходячи з найкращих інтересів дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дітей (ОСОБА_5 та ОСОБА_6) разом із матір’ю — ОСОБА_2 (висновок від 28.11.2024 № 8/33-4440);

в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що, нівелюючи інтереси обох батьків, органи опіки у своїх висновках в якнайкращих інтересах дітей зазначили, що діти не повинні проживати окремо один від одного, чого судом не враховано. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке не відповідає принципу якнайкращого забезпечення інтересів дітей;

згідно з  консультаційним висновком спеціаліста психологічного дослідження дитини ОСОБА_20, наданим КНП «Криворізька міська лікарня № 16» КМР від 29.07.2024, дитина контактна, орієнтована правильно, на запитання відповідає по суті, дівчинка активна, розвиток згідно з віком. Має дуже міцний зв’язок з мамою, на карті сім’ї тата не згадує. Дитина проговорює основний страх — щоб її не забрали від мами. Сумує за братиком;

апеляційний суд не звернув уваги, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) протилежної сторони, з яким апеляційний суд не погоджується. Натомість апеляційний суд не надав жодної відповіді на важливий аргумент апеляційних скарг, не здійснив оцінку відносин між братом і сестрою та не навів підстав свого рішення про роз’єднання брата і сестри;

31.10.2025 ОСОБА_2 подала клопотання про визнання доказів недопустимими. У матеріалах справи відсутні докази того, що  ОСОБА_1 мав дозвіл від  ОСОБА_2 на  огляд, використання, розповсюдження інформації приватного (особистого) характеру, що  стосується ОСОБА_2, а  висновок суду про те, що  інформація щодо ОСОБА_2 була отримана ОСОБА_1 під час спільного використання ноутбука, є перекрученим, оскільки ОСОБА_1 здійснював огляд і збирав інформацію щодо своєї дружини таємно від неї з її особистих месенджерів та акаунтів шляхом віддаленого доступу, перебуваючи в  Румунії, що  є порушенням ст.  31, 32 Конституції України, ст.  303, 306 Цивільного кодексу України. Тому відповідно до ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України такі докази не можуть братися до уваги судом при ухваленні рішення;

суд першої інстанції зазначив, що докази не можуть бути визнані такими, які зібрані з порушенням прав і свобод ОСОБА_2, оскільки були переглянуті в суді з дозволу останньої, а крім того, вони були отримані ОСОБА_1 під час спільного використання ноутбука з ОСОБА_2; в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 мав дозвіл від ОСОБА_2 на огляд, використання, розповсюдження інформації приватного (особистого) характеру, що стосується ОСОБА_2, а висновок суду про те, що інформація щодо ОСОБА_2 була отримана ОСОБА_1 під час спільного використання ноутбука, є перекрученою, оскільки ОСОБА_1 здійснював огляд. Апеляційний суд не відповів на зазначені аргументи ОСОБА_2 та не вирішив питання про допустимість зазначених доказів.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Апеляційному суду потрібно з’ясувати, чи буде відповідати якнайкращим інтересам дітей їх роз’єднання, здійснити оцінку відносин між братом і сестрою, перевірити, чи не призведе таке роз’єднання до руйнування родинних відносин між рідними братом і сестрою, та вирішити позови залежно від відповіді на ці питання. Як наслідок, постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що  оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв’язку з наведеним касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, робимо висновки:

1. Роз’єднання рідного брата і сестри призводить до розриву родинних зв’язків і порушує право дітей на спілкування між собою, що є неприпустимим. Таке роз’єднання не відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, а також призведе до руйнування родинних відносин між ними, тому якщо це можливо, суд не повинен допускати роз’єднання братів і сестер.

2. Суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому — не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси.

3. При визначенні роздільного місця проживання дітей, з  урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв’язку між братами / сестрами, необхідно звернути увагу на такі аспекти: чи не завдасть братам / сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їхнього психічного та психологічного стану; чи є відчуття дітьми однієї сім’ї на час вирішення спору; тривалість проживання кожного з дітей із батьком або матір’ю на час вирішення спору; чи не проявляв один із батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо.

ВІСНИК НААУ № 9 (124)

Автор публікації: Ольга Розгон

Ольга Розгон

доц., к. ю. н.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.

© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.