|
14:21 Ср 18.11.26 |
Мобілізація батька: ризики для дитини |
|
Головна цитата
Хто подбає про дитину, якщо її батька мобілізували, а іншого дорослого, здатного забезпечити догляд, немає? Під час мобілізаційних заходів поза належною увагою можуть залишатися фактичні сімейні обставини чоловіка, зокрема наявність дітей, які перебувають під його щоденним доглядом. Статус і факти Розгляньмо умовну ситуацію. Батьки декілька років проживають окремо. Дитина залишилася з батьком, який самостійно забезпечує її виховання, навчання, лікування та повсякденні потреби. Мати не бере участі у вихованні або її місце перебування невідоме, проте вона не позбавлена батьківських прав. Батько не має судового рішення, яке підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини. Під час мобілізаційних заходів виникають два принципово різні питання: чи має чоловік передбачені у законодавстві підстави для відстрочки та хто забезпечить безпеку дитини, якщо він не зможе повернутися додому? Особливо гостро проблема постає, коли дитина перебуває в закладі дошкільної освіти або сама вдома, а батько є єдиною доступною особою, яка здійснює догляд. Наприклад, батька мобілізували, коли дитина перебувала в садочку. Після завершення роботи закладу її нікому забрати, оскільки саме батько щодня забезпечував догляд, а іншого дорослого, здатного негайно перебрати цей обов'язок, немає. Такий ризик потребує своєчасного реагування держави. Відсутність у батька підтвердженого права на відстрочку не усуває обов'язку компетентних органів реагувати на загрозу залишення дитини без належного догляду. Судова практика Практика Верховного Суду демонструє, що фактичне проживання дитини з батьком та виконання ним основних обов'язків щодо виховання не завжди є достатніми для отримання окремого судового рішення про самостійне виховання. У справі № 381/95/25 батько звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання дочки. Він зазначав, що з 2019 року мати проживає окремо, місце проживання дитини визначено з ним, а заборгованість матері зі сплати аліментів перевищувала 74 тисячі гривень. Попри наведені обставини, суди відмовили у задоволенні позову. Верховний Суд у постанові від 04.03.2026 звернув увагу, що за обставинами справи фактично існував публічно-правовий спір щодо відмови ТЦК та СП в оформленні відстрочки, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Тож перед зверненням до суду необхідно визначити характер правовідносин та належний спосіб захисту. Якщо спір виник у зв'язку з відмовою ТЦК та СП у наданні відстрочки, слід оцінювати можливість оскарження відповідного рішення в адміністративному суді. Рішення про визначення місця проживання дитини, документи про стягнення аліментів, довідки закладів освіти та інші докази фактичного виховання можуть мати доказове значення, однак самі собою не гарантують підтвердження всіх законодавчих умов для відстрочки. У справі № 725/158/25 батько звернувся до суду з вимогами про визначення місця проживання дитини та встановлення факту її самостійного виховання й утримання. Він зазначав, що понад два роки проживає із сином окремо від матері, яка перебуває за кордоном. Суд першої інстанції задовольнив позов, зокрема встановив факт самостійного виховання дитини. Проте військова частина, у якій проходив службу батько, оскаржила рішення. Апеляційний суд скасував його в частині встановлення факту самостійного виховання. Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, однак відмова у встановленні відповідного факту залишилася чинною. Отже, крім фактичних обставин проживання дитини, необхідно враховувати правові наслідки судового рішення, можливість його оскарження та процесуальну заінтересованість інших осіб. Особливо важливо розмежовувати правовідносини щодо відстрочки від мобілізації та звільнення з військової служби, оскільки вони регулюються різними законодавчими положеннями. У справі № 686/26736/25 Верховний Суд (постанова від 06.05.2026) розглянув питання належного порядку встановлення факту самостійного виховання дитини. Суд звернув увагу, що у випадках, коли встановлення такого факту пов'язане зі спором про право та необхідністю оцінки виконання батьківських обов'язків, справа не може розглядатися в порядку окремого провадження. За наявності спору про право відповідні вимоги мають вирішуватися в належному позовному провадженні. Тому перед підготовкою заяви про встановлення факту самостійного виховання необхідно перевірити наявність спору про право та визначити належний вид судочинства. Водночас наведені рішення не вирішують іншого питання: хто має забезпечити догляд за дитиною, поки її батько доводить відповідні обставини або вже не може здійснювати догляд? Саме це питання потребує окремого механізму державного реагування. Два різні механізми У статті 141 Сімейного кодексу закріплено рівність прав та обов'язків матері й батька щодо дитини незалежно від перебування у шлюбі. Розірвання шлюбу або окреме проживання не припиняє їхніх обов'язків щодо дитини. У статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено підстави для відстрочки, зокрема пов'язані з обставинами щодо другого з батьків або самостійним вихованням та утриманням дитини за рішенням суду. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабміну від 16.05.2024 №560, визначає процедури мобілізаційних заходів та документального підтвердження права на відстрочку. Однак аналіз положень цього Порядку свідчить про недостатню деталізацію спеціального механізму виявлення ризику залишення дітей без належного догляду безпосередньо під час мобілізаційних заходів. Немає окремого алгоритму обов'язкового з'ясування, чи перебувають під фактичним доглядом військовозобов'язаного неповнолітні діти, чи існує інший доступний дорослий, здатний забезпечити догляд, та як має здійснюватися невідкладна взаємодія зі службою у справах дітей. Способи реагування Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів. Цей принцип також відображено у Законі «Про охорону дитинства». У ст. ст. 29, 30 Закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» передбачено обов'язок особи, якій стало відомо про дитину, що залишилася без батьківського піклування, негайно повідомити службу у справах дітей або уповноважений орган Національної поліції за місцем її перебування. Передбачено й тимчасове влаштування дитини у разі встановлення факту відсутності батьківського піклування. Крім того, у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою Кабміну від 24.09.2008 № 866, визначено процедуру реагування на повідомлення про дітей, які залишилися без батьківського піклування. Зокрема, невідкладне повідомлення служби у справах дітей та проведення обстеження обставин перебування дитини протягом доби після отримання повідомлення. Таким чином, у законодавстві вже передбачено механізми реагування на випадки залишення дітей без батьківського піклування. Однак загальний порядок реагування не замінює спеціального алгоритму попереднього виявлення такого ризику саме під час мобілізаційних заходів. Потребує чіткого нормативного визначення, хто повинен з'ясувати наявність дітей під фактичним доглядом військовозобов'язаного, хто передає інформацію відповідним службам та хто контролює, чи забезпечено дитині належний догляд. Гендерний стереотип У суспільстві досі зберігається уявлення, що основною особою, відповідальною за виховання та догляд за дитиною, є мати. Проте на практиці саме батько може бути єдиною людиною, яка забезпечує повсякденні потреби дитини. Наявність матері у свідоцтві про народження не гарантує, що вона фактично здійснює догляд за дитиною або здатна негайно його забезпечити. Проблема може виникати ще до початку будь-яких юридичних процедур – у момент, коли посадові особи не з'ясовують, чи має чоловік дітей і хто фактично здійснює догляд за ними. Не можна також автоматично припускати, що бабуся, інша родичка або будь-яка жінка в родині здатна негайно перебрати догляд за дитиною. Наявність родинного зв'язку не означає фактичної можливості забезпечити належний догляд. Водночас проживання матері окремо або за кордоном саме собою не доводить ухилення від виконання батьківських обов'язків. Кожна ситуація потребує індивідуального з'ясування. Гендерно чутливий підхід передбачає відмову від стереотипного припущення, що догляд за дитиною завжди забезпечує мати. Особливих умов мобілізації для чоловіків він не створює. Необхідні зміни Тож доцільно розглянути необхідність внесення змін до Порядку № 560 і передбачити в ньому окремий алгоритм попереднього виявлення ризику залишення дітей без належного догляду під час мобілізаційних заходів. Такий алгоритм має включати: – Обов'язкове з'ясування наявності дітей, які перебувають під фактичним щоденним доглядом військовозобов'язаного. Окремої уваги потребує нормативне узгодження такого алгоритму з чинними процедурами реагування, передбаченими Порядком № 866. Важливо, щоб відповідні заходи були спрямовані на запобігання залишенню дітей без догляду та не створювали автоматично нових підстав для відстрочки від мобілізації. Роль адвоката У звʼязку із наведеним, для адвокатів, які здійснюють захист прав військовозобов'язаних, військовослужбовців та дітей, принципово важливо розмежовувати два напрями правничої допомоги: підтвердження права батька на відстрочку або звільнення з військової служби та забезпечення безпеки дитини. Насамперед необхідно з'ясувати фактичні сімейні обставини: з ким проживає дитина, хто забезпечує її щоденний догляд, чи бере участь другий із батьків у вихованні та чи існує інша особа, здатна негайно забезпечити належний догляд. Для підтвердження відповідних обставин доцільно збирати документи про місце проживання дитини, рішення судів, матеріали виконавчих проваджень щодо аліментів, інформацію закладів освіти, медичні документи та інші належні й допустимі докази. Проте правова допомога не повинна обмежуватися виключно питанням мобілізації. Якщо адвокату стає відомо про ризик залишення дитини без належного догляду, необхідно ініціювати реагування компетентних органів, зокрема служби у справах дітей, та документувати відповідні звернення й отримані відповіді. У разі бездіяльності посадових осіб слід оцінювати можливість використання передбачених законом механізмів оскарження. Потреба в безпеці Крім загальних норм законодавства, захист дітей під час мобілізації їхніх батьків потребує чіткого міжвідомчого механізму попереднього виявлення ризиків. Судова практика демонструє, що підтвердження самостійного виховання дитини може бути складним юридичним процесом. Проте потреба дитини в безпеці виникає незалежно від наявності відповідного судового рішення. Держава не повинна чекати, поки дитина фактично залишиться без піклування, щоб розпочати реагування. Тому з'ясування наявності дітей, їхнього місця перебування та можливості забезпечення догляду іншим дорослим має стати обов'язковим елементом мобілізаційних заходів. Внесення відповідних змін до Порядку № 560 дозволило б створити чіткий механізм взаємодії між ТЦК та СП, Нацполіцією та службами у справах дітей, спрямований на запобігання порушенню прав дитини. Ідеться про необхідність належного правового узгодження військового обов'язку батька і прав дитини. Адже захист найкращих інтересів дитини починається з принципового запитання: «Хто подбає про вашу дитину, якщо ви сьогодні не зможете повернутися додому?».
Лілія Ластовиченко представниця Комітету НААУ з питань гендерної політики у Чернівецькій області Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram. |
|
|
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені |
|