Захист прав професійних футболісток: сучасні виклики та особливості доказування
Головна цитата
«Професіоналізація жіночого футболу закономірно супроводжується розвитком спеціальних механізмів захисту прав футболісток»
Жіночий футбол протягом останнього десятиліття переживає стрімку професіоналізацію. Розширення міжнародних змагань, удосконалення контрактних стандартів та запровадження спеціальних гарантій для футболісток поступово змінюють не лише спортивну, а й правову складову жіночого футболу. Водночас із розвитком професійних відносин закономірно збільшується і кількість спорів, у яких футболісткам доводиться захищати свої права на національному та міжнародному рівнях. Такі справи можуть мати принципово різну правову природу.
Йдеться, зокрема, про провадження щодо порушення антидопінгових правил, контрактні спори з клубами щодо виплати заробітної плати та виконання інших зобов’язань, а також спори, пов’язані із застосуванням спеціальних гарантій під час вагітності, материнства та повернення до професійної футбольної діяльності. Відрізняються не лише норми, що підлягають застосуванню, але й компетентні органи, порядок розгляду справ та особливості доказування.
Саме доказування у таких спорах часто набуває визначального значення. В антидопінговому провадженні лабораторне виявлення забороненої речовини може бути лише початком правової оцінки, оскільки для визначення наслідків порушення необхідно встановити джерело речовини, обставини її потрапляння до організму та ступінь вини спортсменки. У контрактному спорі вирішальними можуть стати сам контракт, розрахунки заборгованості та належна фіксація невиконання клубом своїх зобов’язань. У справах, пов’язаних із вагітністю та материнством, особливого значення набувають медична документація, листування з клубом та докази фактичної поведінки сторін.
Відрізняються і механізми захисту. Залежно від характеру правовідносин справа може розглядатися національними футбольними органами, органами ФІФА (FIFA), антидопінговими організаціями та відповідними дисциплінарними чи арбітражними органами, а у випадках, передбачених застосовними регламентами, — Спортивним арбітражним судом (CAS).
Тому для ефективного захисту важливо не лише правильно визначити порушене право, але й обрати належний механізм його захисту, визначити компетентний орган та своєчасно сформувати доказову базу.
Порушення антидопінгових правил у жіночому футболі: особливості кваліфікації та доказування
Для визначення особливостей захисту прав футболісток доцільно передусім окреслити поняття допінгу та коло порушень антидопінгових правил, за які передбачена відповідальність у сучасному спортивному праві.
Поняття «допінг» у цій сфері не зводиться виключно до наявності забороненої речовини в організмі спортсменки. Воно має значно ширший зміст та охоплює вчинення одного або декількох порушень антидопінгових правил, передбачених відповідними міжнародними та національними актами.
Ключовим міжнародним актом у цій сфері є Всесвітній антидопінговий кодекс, прийнятий у 2003 році та чинний у редакції 2021 року. Кодекс установлює уніфікований підхід до визначення допінгу, відповідно до якого порушенням антидопінгових правил визнається не лише наявність або використання заборонених речовин чи методів, а й інші дії або бездіяльність, що порушують встановлені правила антидопінгової діяльності.
Такий підхід однаковою мірою застосовується до різних видів спорту, включаючи футбол. Незважаючи на те, що футбол традиційно не асоціюється із системним використанням допінгу в його класичному розумінні, антидопінгове регулювання у футболі ґрунтується на положеннях Кодексу ВАДА. Відповідно до футболісток застосовуються ті самі базові стандарти антидопінгової відповідальності, що й до спортсменів в інших видах спорту.
Кодекс ВАДА визначає перелік порушень антидопінгових правил, суб’єктами яких можуть бути спортсмени, а в передбачених випадках — також персонал спортсмена та інші особи. До таких порушень належать:
— наявність забороненої речовини, її метаболітів або маркерів у пробі спортсменки (ст. 2.1);
— використання або спроба використання забороненої речовини чи забороненого методу (ст. 2.2);
— ухилення від відбору проби, відмова від її надання або неявка для відбору проби без поважної причини (ст. 2.3)
— порушення порядку надання інформації про місцезнаходження спортсменки, зокрема будь-яке поєднання трьох пропущених тестів та/або ненадання інформації про місцезнаходження протягом 12 місяців спортсменкою, включеною до Реєстрованого пулу тестування (ст. 2.4);
— втручання або спроба втручання у будь-яку частину процесу допінг-контролю (ст. 2.5);
— володіння забороненою речовиною або забороненим методом (ст. 2.6);
— розповсюдження або спроба розповсюдження забороненої речовини чи забороненого методу (ст. 2.7);
— призначення або спроба призначення спортсменці забороненої речовини чи забороненого методу (ст. 2.8);
— співучасть або спроба співучасті у порушенні антидопінгових правил (ст. 2.9);
— заборонена співпраця спортсменки або іншої особи з персоналом спортсмена, який відповідає встановленим Кодексом критеріям (ст. 2.10);
— дії спортсменки або іншої особи, спрямовані на перешкоджання повідомленню уповноваженим органам про можливе порушення антидопінгових правил або на переслідування особи за таке повідомлення (ст. 2.11).
Таким чином, сучасне антидопінгове регулювання виходить далеко за межі лабораторного виявлення заборонених речовин та охоплює широкий спектр дій і бездіяльності, пов’язаних із використанням, володінням і розповсюдженням заборонених речовин і методів, виконанням обов’язків щодо тестування та місцезнаходження, а також забезпеченням належного функціонування системи допінг-контролю.
На національному рівні відповідний підхід відтворено в Антидопінгових правилах Національного антидопінгового центру, положення яких ґрунтуються на Кодексі ВАДА. Визначення допінгу та перелік порушень антидопінгових правил у АДП НАДЦ загалом відповідають моделі, закріпленій Кодексом ВАДА.
Практичне значення цих положень особливо наочно простежується у справах, пов’язаних із жіночим футболом. Сам факт виявлення забороненої речовини у пробі ще не дає відповіді на питання про джерело її потрапляння до організму спортсменки, ступінь вини та правові наслідки встановленого порушення.
Показовими у цьому контексті є дві справи, які, попри подібну вихідну обставину — виявлення забороненої речовини у пробі футболістки, — мали принципово різні правові наслідки.
У справі професійної футболістки Chioma Ubogagu, яка на момент порушення виступала за Tottenham Hotspur Women, під час позазмагального тестування 7 жовтня 2021 року в її пробі було виявлено канренон (Canrenone) — метаболіт спіронолактону, який належить до класу S5 «Діуретики та маскувальні агенти» Забороненого списку ВАДА.
The Football Association (FA) висунула футболістці обвинувачення у вчиненні двох порушень антидопінгових правил: наявності забороненої речовини та її використанні.
Під час розгляду справи було встановлено, що спіронолактон був призначений спортсменці дерматологом у США для лікування акне. Футболістка не використовувала препарат з метою покращення спортивних результатів та виходила з того, що лікар, якому було відомо про її статус професійної спортсменки, не призначить їй заборонену речовину. Після отримання повідомлення про порушення вона визнала його та співпрацювала з відповідними органами.
Незалежна Регуляторна комісія FA погодилася з тим, що порушення не було умисним, та застосувала положення про відсутність значної вини або необережності (No Significant Fault or Negligence). Водночас повна відсутність вини або необережності (No Fault or Negligence) доведена не була: Регуляторна комісія FA врахувала, зокрема, що футболістка самостійно не перевірила статус препарату перед його застосуванням. За результатами розгляду до неї було застосовано дев’ятимісячний строк відсторонення.
Ця справа демонструє одну з ключових особливостей доказування у справах про порушення антидопінгових правил: відсутність умислу сама по собі не виключає відповідальності спортсменки. Медичне призначення препарату також автоматично не звільняє від відповідальності, оскільки на спортсменку покладається персональний обов’язок контролювати, щоб заборонена речовина не потрапила до її організму. Водночас встановлення джерела забороненої речовини, обставин її використання та ступеня вини може мати визначальне значення для встановлення строку відсторонення.
Принципово іншу ситуацію демонструє справа, що виникла у 2025 році після матчу норвезьких жіночих команд з футболу: LSK Kvinner та Vålerenga. 22 квітня 2025 року після матчу в LSK-Hallen було протестовано вісім футболісток — по чотири від кожної команди. У пробах усіх восьми спортсменок виявили сліди забороненого стимулятора 1,3-dimethylbutylamine (DMBA), однак лише в однієї футболістки команди Vålerenga концентрація перевищувала встановлений ВАДА мінімальний рівень звітності (Minimum Reporting Level), у зв’язку з чим лабораторний результат був повідомлений як несприятливий результат аналізу (Adverse Analytical Finding).
Подальше розслідування Anti-Doping Norway (ADNO) дало нетиповий для антидопінгової практики результат. Повторне тестування тих самих футболісток після матчів на інших стадіонах не виявило DMBA, а дослідження покриття LSK-Hallen дозволило пов’язати наявність речовини у пробах із гумовим гранулятом штучного футбольного поля, виготовленим із перероблених автомобільних шин. У листопаді 2025 року компетентний незалежний орган дійшов висновку, що футболістка не могла передбачити можливість потрапляння забороненої речовини до організму внаслідок гри на штучному покритті, та встановив відсутність її вини або необережності (No Fault or Negligence). Строк відсторонення до неї застосований не був, а ВАДА рішення не оскаржило.
Особливість цієї справи полягає не лише в незвичайному джерелі забороненої речовини. Вона демонструє значення комплексного доказування у справах, які на початковій стадії можуть здаватися достатньо формальними: лабораторний аналіз підтвердив наявність забороненої речовини, однак подальше дослідження обставин, повторне тестування спортсменок, аналіз середовища та хімічне дослідження матеріалу футбольного покриття дозволили встановити зовнішнє джерело забруднення. У 2026 році обставини цього випадку були окремо описані у науковій публікації Drug Testing and Analysis як перший документально підтверджений випадок, коли несприятливий результат аналізу був пов’язаний із гумовим гранулятом штучного футбольного поля.
Обидва кейси добре ілюструють специфіку справ про порушення антидопінгових правил у жіночому футболі.
Виявлення забороненої речовини у пробі є лише початковим елементом правової оцінки. Подальший результат значною мірою залежить від встановлення джерела речовини, причин і механізму її потрапляння до організму, поведінки спортсменки та ступеня її вини.
У справі футболістки Chioma Ubogagu медичне призначення препарату та відсутність умислу вплинули на визначення строку відсторонення, однак не стали підставою для повного звільнення від санкції; у норвезькій справі встановлення непередбачуваного зовнішнього джерела речовини дозволило дійти висновку про відсутність вини або необережності та не застосовувати строк відсторонення.
Ці приклади водночас демонструють, чому у справах про порушення антидопінгових правил особливого значення набуває доказування. Лабораторний результат не може оцінюватися ізольовано від інших обставин, а ефективний захист футболістки потребує встановлення повної фактичної картини: від медичної документації та історії застосування лікарських засобів до пояснень лікарів, результатів повторних досліджень, експертних висновків і, як показала норвезька справа, навіть дослідження матеріалу футбольного покриття.
Захист контрактних прав футболісток: національні та міжнародні механізми
Окрему категорію спорів у жіночому футболі становлять спори, пов’язані з невиконанням клубами контрактних зобов’язань, насамперед щодо виплати заробітної плати, преміальних та компенсації витрат на лікування і реабілітацію. Для професійної футболістки таке порушення має подвійне значення: з одного боку, йдеться про захист її трудових і майнових прав, з іншого — про можливість продовжувати професійну кар’єру в умовах, коли виконання контракту клубом фактично припинено.
Показовим у цьому контексті є спір семи футболісток жіночого футбольного клубу «Буковинська Надія». У 2021 році футболістки Яна Глух, Оксана Гриценок, Діана Кавацюк, Світлана Когут, Юлія Корнієвець, Поліна Мухлиніна та Валерія Ольховська звернулися до Всеукраїнської асоціації футболістів-професіоналів у зв’язку з невиконанням клубом контрактних зобов’язань.
Після безрезультатного звернення до клубу футболістки звернулися до Палати з вирішення спорів УАФ (ПВС УАФ) із вимогами про стягнення заборгованості за контрактами. 11 серпня 2021 року ПВС УАФ розглянула заяви футболісток та задовольнила їхні вимоги. Присуджені суми заборгованості становили від 24000 до 68000 грн, а у справі Юлії Корнієвець додатково було присуджено 68829,99 грн витрат на лікування та реабілітацію.
Проте ухвалення рішення компетентним футбольним органом саме по собі не гарантувало фактичного відновлення порушених прав. Клуб добровільно рішення ПВС УАФ не виконав, а згодом припинив участь у змаганнях сезону 2021/2022. Таким чином, після встановлення факту порушення контрактних зобов’язань ключовим стало питання фактичного отримання футболістками належних їм коштів.
За таких обставин футболістки скористалися міжнародним механізмом фінансової підтримки та звернулися до Фонду FIFA для футболістів (FIFA Fund for Football Players, FIFA FFP), створеного FIFA спільно з FIFPRO у 2020 році. Запровадження такого механізму було зумовлене, зокрема, поширеністю випадків невиплати заробітної плати у професійному футболі. Попри значні трансферні суми та високі доходи гравців провідних клубів, вони не відображають фінансового становища більшості професійних футболістів. За даними FIFPRO, станом на 2017 рік, понад 60 % професійних футболісток отримують менше 600 доларів США на місяць, а затримки виплати заробітної плати залишаються поширеною проблемою. Особливо вразливими футболістки стають у випадках фінансових труднощів, банкрутства або фактичного припинення діяльності клубу.
Саме для таких ситуацій FIFA FFP функціонує як механізм фінансової підтримки останньої інстанції (last resort). На отримання допомоги можуть претендувати чинні та колишні професійні футболісти, яким клуб не виплатив повністю або частково належну заробітну плату через фінансові труднощі чи банкрутство та які вичерпали інші доступні можливості для її отримання. Отже, FIFA FFP не замінює передбачені футбольним регулюванням або національним законодавством засоби захисту, а доповнює їх у випадках, коли їх використання не забезпечило фактичного отримання належних футболісту коштів.
Фінансова допомога виплачується з коштів, спеціально виділених FIFA для діяльності Фонду. Заяви подаються футболістами у визначені періоди та розглядаються спільним керівним комітетом, сформованим із представників FIFA та FIFPRO. Кожна заява оцінюється індивідуально: перевіряються, зокрема, наявність заборгованості перед футболістом та вжиті ним заходи для отримання належних виплат. У разі задоволення заяви кошти виплачуються безпосередньо футболісту. При цьому розмір допомоги не обов’язково відповідає повній сумі заборгованості клубу, що підкреслює компенсаційно-соціальний, а не виконавчий характер цього механізму. З моменту створення Фонду фінансову підтримку за його рахунок отримали понад 1000 професійних футболістів у різних країнах світу.
У жовтні 2022 року три футболістки колишнього клубу «Буковинська Надія» отримали за рахунок FIFA FFP фінансову допомогу у зв’язку із заборгованістю із заробітної плати на загальну суму 10366 доларів США.
Справа «Буковинської Надії» демонструє важливу особливість захисту контрактних прав у професійному футболі: встановлення порушення та отримання рішення компетентного футбольного органу можуть бути лише першим етапом захисту. Якщо клуб через фінансові труднощі, неплатоспроможність або фактичне припинення діяльності не виконує своїх зобов’язань, виникає необхідність у використанні додаткових міжнародних механізмів захисту та фінансової підтримки.
При цьому необхідно розмежовувати виконання рішення ПВС УАФ та отримання фінансової допомоги з FIFA FFP. Виплата з Фонду не є процедурою примусового виконання рішення ПВС УАФ та не означає виконання клубом установленого щодо нього зобов’язання. FIFA FFP є окремим механізмом фінансової підтримки футболістів, які вичерпали доступні можливості отримання належної їм заробітної плати від клубу, причому така допомога може покривати лише частину існуючої заборгованості.
Таким чином, справа футболісток «Буковинської Надії» є показовою з точки зору послідовного використання національних та міжнародних механізмів захисту контрактних прав. Вона також демонструє практичне значення належного документування заборгованості та своєчасного звернення до компетентних футбольних органів: у випадку фактичної неплатоспроможності клубу юридично підтверджена заборгованість та вжиття футболісткою заходів для її стягнення можуть мати значення для подальшого використання міжнародних механізмів фінансової підтримки.
Захист прав футболісток у зв’язку з вагітністю та материнством: спеціальні гарантії та практика ФІФА
Окремого правового регулювання у професійному жіночому футболі потребують відносини, пов’язані з вагітністю, народженням дитини та поверненням футболістки до професійної діяльності. Тривалий час футбольне регулювання не враховувало належною мірою специфіку материнства, внаслідок чого вагітність могла фактично означати для футболістки втрату заробітку, місця у складі або навіть передчасне завершення професійної кар’єри.
Після дослідження становища професійних футболісток та консультацій між Міжнародною федерацією футболу (ФІФА, Fédération Internationale de Football Association — FIFA) і Міжнародною федерацією асоціацій професійних футболістів (FIFPRO) спеціальні гарантії материнства були включені до Регламенту ФІФА зі статусу і трансферу гравців (FIFA Regulations on the Status and Transfer of Players). Надалі відповідні стандарти отримали розвиток та імплементацію на рівні національних футбольних асоціацій.
В Україні такі гарантії передбачені Регламентом УАФ зі статусу і трансферу футболістів. Їхня загальна логіка полягає у тому, що вагітність не повинна негативно впливати на професійний статус футболістки та чинність її контракту. Регламент передбачає спеціальні гарантії щодо відпустки у зв’язку з вагітністю та материнством, повернення до футбольної діяльності, оплати відповідного періоду, а також можливості грудного вигодовування або зціджування молока одночасно з виконанням контрактних обов’язків. Окреме значення мають положення, спрямовані на врахування потреб футболісток, пов’язаних із менструальним здоров’ям.
Таким чином, сучасне футбольне регулювання поступово змінює сам підхід до вагітності професійної футболістки: вона не розглядається як обставина, що автоматично припиняє її професійний статус або звільняє клуб від контрактних зобов’язань. Навпаки, на клуб покладаються спеціальні обов’язки, спрямовані на збереження контрактних прав футболістки та створення умов для продовження або відновлення професійної діяльності з урахуванням стану її здоров’я.
Практичне значення цих гарантій яскраво демонструє справа Sara Björk Gunnarsdóttir v. Olympique Lyonnais, яка стала однією з ключових для формування сучасного підходу до захисту материнства у професійному жіночому футболі.
Контракт між ісландською футболісткою Сарою Бьорк Гуннарсдоттір та французьким клубом Olympique Lyonnais діяв з 1 липня 2020 року до 30 червня 2022 року. У березні 2021 року футболістка повідомила клуб про вагітність, а згодом припинила тренування та повернулася до Ісландії. За квітень і травень 2021 року клуб не виплатив їй передбачену контрактом винагороду в повному обсязі, пов’язуючи це з тим, що футболістка не тренувалася, не брала участі у матчах та не виконувала іншої роботи для клубу.
Таким чином, центральним для спору стало питання про те, чи може вагітність футболістки та пов’язана з нею тимчасова неможливість тренуватися і брати участь у матчах впливати на обсяг контрактних зобов’язань клубу щодо виплати винагороди.
Позиція Гуннарсдоттір ґрунтувалася на тому, що вагітність не припиняє дію професійного контракту, а рішення щодо початку відпустки у зв’язку з вагітністю та материнством належить самій футболістці. Крім того, якщо стан здоров’я не дозволяє їй продовжувати звичайну спортивну діяльність, клуб має врахувати її становище та розглянути можливість виконання іншої безпечної роботи. Важливою фактичною обставиною стало те, що клуб такої роботи футболістці не запропонував, тоді як сама Гуннарсдоттір повідомляла про готовність виконувати інші функції, зокрема брати участь у заходах із популяризації клубу та футболу.
Окремого значення у справі набуло питання юрисдикції ФІФА. Olympique Lyonnais заперечував компетенцію органу ФІФА, посилаючись на положення контракту та французьке трудове законодавство. При оцінці цих доводів було враховано, зокрема, процесуальну поведінку самого клубу та те, чи було заперечення щодо юрисдикції заявлено своєчасно і належним чином. При цьому положення про передачу спору іншому органу та, відповідно, виключення компетенції ФІФА повинно бути чітким і недвозначним. Цей аспект справи є показовим із процесуальної точки зору: навіть за наявності потенційно застосовного національного трудового законодавства значення має не лише зміст відповідного застереження у контракті, а й поведінка сторін під час самого провадження.
При вирішенні спору по суті враховувалися не лише положення контракту, а й спеціальні гарантії, встановлені футбольним регулюванням для вагітних футболісток. Вагітність та пов’язана з нею неможливість тимчасово виконувати звичайну футбольну діяльність не могли самі по собі бути підставою для покладення на футболістку всіх негативних економічних наслідків. За результатами розгляду Olympique Lyonnais було зобов’язано сплатити Гуннарсдоттір 82094,82 євро невиплаченої винагороди, а також 5 % річних до моменту фактичної виплати.
Значення справи Gunnarsdóttir v. Olympique Lyonnais виходить за межі індивідуального контрактного спору. Вона продемонструвала, що передбачені ФІФА гарантії захисту материнства у професійному футболі мають практичне значення для визначення прав та обов’язків сторін контракту. Вагітність не може сама по собі використовуватися клубом як підстава для погіршення контрактного становища футболістки, а її спеціальний статус у цей період повинен враховуватися клубом при виконанні контрактних зобов’язань.
Не менш показовою ця справа є з точки зору доказування. Значення мали не лише контракт і відповідні регламенти, а й документи, які дозволяли послідовно відтворити фактичну поведінку сторін: повідомлення про вагітність, медична документація, листування з представниками клубу, вимоги щодо погашення заборгованості, готовність футболістки виконувати інші функції та реакція клубу на такі пропозиції. Саме сукупність цих доказів дозволила встановити, як сторони фактично виконували свої обов’язки після повідомлення клубу про вагітність футболістки.
Отже, у спорах, пов’язаних із вагітністю та материнством професійної футболістки, ефективний захист не може обмежуватися формальним посиланням на спеціальні гарантії ФІФА, УАФ або норми національного законодавства. Не менш важливим є доказування фактичної поведінки сторін: коли і в якій формі клуб був повідомлений про вагітність, які медичні рекомендації отримала футболістка, чи пропонував клуб безпечні альтернативи, чи була спортсменка готова продовжувати виконання доступних їй обов’язків та яким чином клуб реагував на її звернення. Належне документування цих обставин може мати визначальне значення для подальшого вирішення контрактного спору.
Висновки
Проведений аналіз свідчить, що захист прав професійних футболісток потребує врахування не лише загальних принципів спортивного права, а й особливостей конкретної категорії спору, характеру порушеного права та застосовних механізмів доказування. Антидопінгові та контрактні спори, а також справи, пов’язані із захистом материнства, мають різну правову природу, проте в кожному з них результат значною мірою залежить від повноти встановлення фактичних обставин та належно сформованої доказової стратегії.
В антидопінгових провадженнях лабораторне виявлення забороненої речовини є лише вихідною точкою для подальшої правової оцінки. Практика у справах футболістки Chioma Ubogagu та футболістки Vålerenga демонструє принципово різні правові наслідки залежно від установленого джерела речовини, поведінки спортсменки та ступеня її вини. Тому для ефективного захисту особливого значення набувають медична документація, експертні дослідження, відомості про прийом лікарських засобів та інші докази, здатні встановити механізм потрапляння забороненої речовини до організму. Саме сукупність цих обставин може мати визначальне значення для встановлення ступеня вини та вирішення питання про строк відсторонення або можливість його незастосування.
У контрактних спорах ключовими залишаються належна фіксація невиконання клубом своїх зобов’язань та своєчасне використання передбачених футбольним регулюванням засобів захисту. Практика футболісток «Буковинської Надії» показує, що отримання рішення компетентного органу не завжди забезпечує фактичне відновлення порушених прав. Якщо клуб припиняє діяльність, є неплатоспроможним або з інших причин фактично не виконує рішення, додаткового значення набувають міжнародні механізми ФІФА (Fédération Internationale de Football Association — FIFA) та FIFPRO, зокрема Фонд ФІФА для футболістів (FIFA Fund for Football Players).
Окремим напрямом розвитку футбольного регулювання є захист прав футболісток у зв’язку з вагітністю та материнством. Справа Sara Björk Gunnarsdóttir v. Olympique Lyonnais підтвердила, що вагітність сама по собі не може бути підставою для погіршення контрактного становища футболістки. Водночас ця справа демонструє значення належної фіксації взаємовідносин із клубом: медичних висновків, повідомлень, вимог щодо виконання контрактних зобов’язань, пропозицій щодо виконання іншої безпечної роботи та відповідей клубу. Саме сукупність таких доказів дозволяє оцінити фактичне дотримання клубом спеціальних гарантій, установлених футбольним регулюванням.
Таким чином, професіоналізація жіночого футболу закономірно супроводжується розвитком спеціальних механізмів захисту прав футболісток. Проте сама наявність відповідних гарантій у регламентах ФІФА, УЄФА, УАФ та Кодексі ВАДА ще не забезпечує їх ефективної реалізації. Визначальними залишаються своєчасне формування доказової бази, правильне визначення компетентного органу для вирішення спору та послідовне використання національних і міжнародних механізмів захисту.
Список використаних джерел:
1. World Anti-Doping Code 2021 / World Anti-Doping Agency. 2021.
2. Про антидопінгову діяльність у спорті : Закон України від 26.01.2022 № 2011-IX.
3. Антидопінгові правила Національного антидопінгового центру / Національний антидопінговий центр.
4. Регламент Української асоціації футболу зі статусу і трансферу футболістів : затв. Виконавчим комітетом УАФ 20.03.2026.
5. Chioma Ubogagu suspended. The Football Association. 19 May 2022.
6. Påtalenemndens beslutning i granulatsaken. Anti-Doping Norway. 26 November 2025.
7. Dopingsaken i Toppserien: Funn kobles til gummigranulat på kunstgressbane. Norges Fotballforbund. 4 July 2025.
8. Gjelstad A., Holden G., Gundersen P. O. M., Dehnes Y., Tvedte M., Levernæs M., Eriksson Å. K., Lauritzen F. Positive Doping Test Linked to Crumb Rubber From Artificial Football Pitch: Case Report. Drug Testing and Analysis. 2026. Vol. 18, Issue 6. P. 719–724.
9. Gunnarsdóttir v. Olympique Lyonnais : Decision of the Dispute Resolution Chamber of the FIFA Football Tribunal, 19 May 2022, Ref. FPSD-3626.
10. Footballers Unfiltered: How Sara Bjork Gunnarsdottir set a precedent for mothers in football. FIFPRO. 2025.
11. FIFA Anti-Doping Regulations / Fédération Internationale de Football Association.
12. The 2025 Prohibited List. International Standard / World Anti-Doping Agency. 2025.
Ганна Гніздовська
адвокатка, к. ю. н., заступниця голови Апеляційної антидопінгової комісії НАДЦ, членкиня Палати з вирішення спорів УАФ
Юлія Гречко
перша заступниця голови Всеукраїнської професійної спілки «Футбол України»
Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.