Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Психологічна адаптація дітей-мігрантів: критерії оцінки крізь призму судової експертизи

У ЄС перебуває приблизно 1,3 млн українських дітей. Їхній психологічний стан іноді стає предметом судових спорів, проте українські та європейські підходи до судово-психологічної експертизи є різними. Методику розмежування воєнної травми й стресу адаптації ще належить розробити.

Офіційний моніторинг Єврокомісії фіксує низку чинників, які ускладнюють інтеграційні процеси. Одні з них очевидні, інші — латентні.

Перший — подвійна школа. 29 % учнів навчаються одночасно у двох школах — місцевій та українській. Поєднувати дві навчальні програми дітям важко і психологічно, і фізично: таке подвійне навантаження призводить до виснаження та хронічного вигорання.

З цим пов'язана колізія шкільних систем. У більшості країн ЄС (зокрема в Німеччині, Польщі, Ірландії) відвідування місцевої школи є юридичним обов'язком. Батьки, які залишають дітей лише на дистанційному навчанні в українській школі, стикаються зі значними адміністративними штрафами та судовими позовами.

Менш помітна загроза — розрив у сприйнятті між батьками та дітьми. 82 % батьків переконані, що дитина повністю адаптувалася, тоді як понад 50 % дітей зізнаються у прихованій самотності та постійній тривозі. Діти замовчують свій біль, а батьки перебувають в ілюзії благополуччя. Ігнорування внутрішніх переживань діє як міна сповільненої дії і може призвести до глибоких психологічних травм у майбутньому.

Коли ж перебування в ЄС сприймають як суто «транзитний статус», виникає синдром відкладеного життя. Живучи в постійній невизначеності, діти й батьки потрапляють у психологічну пастку «тимчасового етапу»: відмовляються від нових соціальних зв'язків і підсвідомо не прагнуть повноцінно інтегруватися в місцеву спільноту. Для української дитини сама необхідність увійти в нове мовне та соціальне середовище школи нерідко стає загрозою. Страх і хронічний стрес блокують її когнітивну систему — звідси уявна «апатія», зниження інтелектуальних спроможностей та емоційна нестабільність.

Найбільшим шоком для багатьох українських батьків стає специфіка європейського ювенального права, а саме суворість місцевих соціальних служб (Югендамт у Німеччині, Барневерн у Норвегії). В ЄС діють жорсткі стандарти захисту прав дитини. Фізичне покарання (навіть ляпас), тривале залишення вдома без нагляду дитини віком до 12 років чи пропуски школи без поважної причини можуть стати підставою для вилучення дитини з родини соціальною службою.

Окрема проблема — статус дітей без батьківського супроводу. Ті, хто виїхав із бабусями, тітками чи іншими родичами без опікунства, оформленого за законами країни перебування, вважаються дітьми без супроводу. Їм призначають місцевих опікунів, а права українських родичів часто обмежують.

Через тривалу розлуку партнерів кількість розлучень в українських сім'ях зростає. Якщо шлюб розривається в ЄС, виникають складні цивільні процеси: визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів через міжнародні механізми, отримання від батька, який залишився в Україні, дозволу на виїзд дитини в Україну чи іншу країну ЄС.

Травма, отримана внаслідок війни та вимушеної експатріації, деформує базові механізми сприйняття реальності. Тож для поглибленої оцінки психічного стану дитини та батьків у процесі захисту прав дітей і сімей постає об'єктивна необхідність судово-психологічної експертизи. Саме вона є основним інструментом, що дає змогу встановити психоемоційний стан дитини, рівень стресу, наявність психотравми та характер дитячо-батьківських прив'язаностей. Об'єктом дослідження є людина як носій психіки з відповідним процесуальним статусом (потерпілий, обвинувачений, свідок, позивач, відповідач), продукти її психічної діяльності, а також інші матеріали справи.

У цивільному та кримінальному процесах країн ЄС висновок судово-психологічної експертизи визнається самостійним доказом, а висновок європейського фахівця має для європейського суду вирішальне значення. Український висновок для іноземного суду має характер додаткового документа. Висновок європейського експерта український суд приймає після офіційного перекладу.

Водночас порядок і процедура проведення експертизи у транскордонних справах в українській та європейській практиці істотно відрізняються.

Українські суди в таких справах часто змушені призначати дистанційні судово-психологічні експертизи. Експертні установи адаптували методики до умов воєнного часу: якщо дитина не може приїхати в Україну, обстеження проводять онлайн. Експерт-психолог працює через захищені канали відеозв'язку (Zoom, MS Teams). Огляд кімнати на 360° має виключити психологічний тиск чи підказки з боку того з батьків, з яким дитина проживає в ЄС. Під час тестування в кімнаті з дитиною має перебувати нейтральний дорослий. Використовують адаптовані для онлайн-формату бесіди, тести та проєктивні методики. Наприклад, дитину просять намалювати малюнок на папері й показати його в камеру.

Проте психологічний аспект залишається суттєвою проблемою дистанційного формату. Через екран неможливо встановити повноцінний рапорт (емоційний контакт) з дитиною, а невербальні реакції під час стресу спотворюються. Тому об'єктивність висновку часто ставлять під сумнів.

Якщо онлайн-контакт неможливий через занадто малий вік дитини або гострий стрес, експерт проводить експертизу за матеріалами справи, без участі дитини. Він аналізує відео- та аудіозаписи спілкування дитини з батьками, психологічні характеристики від вихователів чи вчителів європейського дитячого садка або школи. Також він вивчає висновки місцевих психологів чи соціальних служб, перекладені й легалізовані в Україні.

У країнах ЄС підхід до оцінки стану дитини суворо регламентований і зосереджений виключно на принципі найкращих інтересів дитини. В Україні експертизу найчастіше проводять один або два державні судові експерти. В ЄС оцінку здійснює мультидисциплінарна команда: сертифіковані дитячі клінічні психологи та органи опіки, тобто соціальні служби. Вони відвідують дитину за місцем її поточного проживання, спостерігають за її побутом, адаптацією в мовному середовищі та школі, психоемоційним фоном у природних умовах. Отже, для європейської моделі характерне тривале спостереження. Європейські фахівці рідко обмежуються одноразовим інтерв'ю, хоча кількість сесій з дитиною жорстко обмежена. Зазвичай їх проводять у спеціально обладнаних «зелених кімнатах» або в дитбудинках за шведською моделлю за участю дитячого психіатра чи психолога.

Як в Україні, так і в ЄС перед експертами зазвичай ставлять такі питання:

1. Чи наявні у дитини ознаки гострого психоемоційного стресу, тривожності або посттравматичних порушень (ПТСР), пов'язаних із війною чи переїздом?

2. Яким є поточний психологічний стан дитини та як на нього впливає тривала розлука з одним із батьків (який залишився в Україні)?

3. Чи відповідає рівень адаптації дитини в країні ЄС її віковим та індивідуально-психологічним особливостям?

4. Яким є реальне ставлення дитини до батька та матері і чи чиниться на неї прихований психологічний тиск з боку дорослого, з яким вона проживає?

Між українською моделлю та різними моделями держав ЄС існують фундаментальні розбіжності в інституційній структурі, процесуальних ролях експертів, підходах до оцінки осудності та тривалості стаціонарних обстежень. Порівняльний аналіз судової експертизи в Україні та країнах ЄС підтверджує відмінність між класичною нозологічно-клінічною школою, традиційною для пострадянського простору, і біопсихосоціальною (функціональною), поширеною в ЄС.

У європейському правовому полі судово-психологічну оцінку суттєво ускладнює потреба розпізнати клінічні симптоми посттравматичного стресового розладу та виміряти специфічні рівні стресу, характерні для громадян України. Ідеться насамперед про гострий стрес від травми війни та деструктивні поведінкові патерни, спричинені пережитими обстрілами і втечами. Саме вони формують у заляканих батьків синдром гіперопіки. Емоційне вигорання матері європейські соціальні служби нерідко помилково трактують як свідомий недогляд за дитиною. А коли визначають глибину прив'язаності дитини до батька чи матері в Україні або виявляють психологічний вплив із метою налаштувати її проти одного з батьків, не враховують етнокультурного контексту українських традицій виховання.

Тож перед наукою постає завдання розробити методологію, яка дасть змогу розв'язати класичну проблему судово-експертної діяльності — розмежування причинно-наслідкових зв'язків. Слід відокремити первинні психологічні страждання від війни (стрес від обстрілів, утрата дому) від вторинних: розлучення, важких етапів інтеграції, соціальної невизначеності, правового тиску, специфічної реакції на адаптацію. Інакше кажучи, необхідно диференціювати загрозу для дитини і стрес від війни.

Об'єктивізація оцінки рівня інтеграції та соціокультурної адаптованості дитини в країнах ЄС, стабільності її психіки та безпечності мікросоціального середовища потребує поглибленої стандартизації та уникнення колізій в експертних підходах. Тому актуальною науково-практичною проблемою є прискорена імплементація вітчизняних і європейських методологічних підходів до проведення судово-психологічних експертиз онлайн. При цьому треба враховувати розбіжності в оцінці психологічного благополуччя та специфіку воєнно-індукованого стресогенезу як у дітей, так і в їхніх батьків.

Віоллета Федчишина

голова Комітету НААУ з експертного забезпечення адвокатської діяльності

	12:20 Пт 30.10.26
Психологічна адаптація дітей-мігрантів: критерії оцінки крізь призму судової експертизи
Головна цитата «Об'єктивізація оцінки рівня інтеграції та соціокультурної адаптованості дитини в країнах ЄС, стабільності її психіки та безпечності мікросоціального середовища потребує поглибленої стандартизації та уникнення колізій в експертних підходах», - адвокат В. Федчишина У ЄС перебуває приблизно 1,3 млн українських дітей. Їхній психологічний стан іноді стає предметом судових спорів, проте українські та європейські підходи до судово-психологічної експертизи є різними. Методику розмежування воєнної травми й стресу адаптації ще належить розробити. Бар'єри адаптації Офіційний моніторинг Єврокомісії фіксує низку чинників, які ускладнюють інтеграційні процеси. Одні з них очевидні, інші — латентні. Перший — подвійна школа. 29 % учнів навчаються одночасно у двох школах — місцевій та українській. Поєднувати дві навчальні програми дітям важко і психологічно, і фізично: таке подвійне навантаження призводить до виснаження та хронічного вигорання. З цим пов'язана колізія шкільних систем. У більшості країн ЄС (зокрема в Німеччині, Польщі, Ірландії) відвідування місцевої школи є юридичним обов'язком. Батьки, які залишають дітей лише на дистанційному навчанні в українській школі, стикаються зі значними адміністративними штрафами та судовими позовами. Менш помітна загроза — розрив у сприйнятті між батьками та дітьми. 82 % батьків переконані, що дитина повністю адаптувалася, тоді як понад 50 % дітей зізнаються у прихованій самотності та постійній тривозі. Діти замовчують свій біль, а батьки перебувають в ілюзії благополуччя. Ігнорування внутрішніх переживань діє як міна сповільненої дії і може призвести до глибоких психологічних травм у майбутньому. Коли ж перебування в ЄС сприймають як суто «транзитний статус», виникає синдром відкладеного життя. Живучи в постійній невизначеності, діти й батьки потрапляють у психологічну пастку «тимчасового етапу»: відмовляються від нових соціальних зв'язків і підсвідомо не прагнуть повноцінно інтегруватися в місцеву спільноту. Для української дитини сама необхідність увійти в нове мовне та соціальне середовище школи нерідко стає загрозою. Страх і хронічний стрес блокують її когнітивну систему — звідси уявна «апатія», зниження інтелектуальних спроможностей та емоційна нестабільність. Найбільшим шоком для багатьох українських батьків стає специфіка європейського ювенального права, а саме суворість місцевих соціальних служб (Югендамт у Німеччині, Барневерн у Норвегії). В ЄС діють жорсткі стандарти захисту прав дитини. Фізичне покарання (навіть ляпас), тривале залишення вдома без нагляду дитини віком до 12 років чи пропуски школи без поважної причини можуть стати підставою для вилучення дитини з родини соціальною службою. Окрема проблема — статус дітей без батьківського супроводу. Ті, хто виїхав із бабусями, тітками чи іншими родичами без опікунства, оформленого за законами країни перебування, вважаються дітьми без супроводу. Їм призначають місцевих опікунів, а права українських родичів часто обмежують. Моделі експертизи Через тривалу розлуку партнерів кількість розлучень в українських сім'ях зростає. Якщо шлюб розривається в ЄС, виникають складні цивільні процеси: визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів через міжнародні механізми, отримання від батька, який залишився в Україні, дозволу на виїзд дитини в Україну чи іншу країну ЄС. Травма, отримана внаслідок війни та вимушеної експатріації, деформує базові механізми сприйняття реальності. Тож для поглибленої оцінки психічного стану дитини та батьків у процесі захисту прав дітей і сімей постає об'єктивна необхідність судово-психологічної експертизи. Саме вона є основним інструментом, що дає змогу встановити психоемоційний стан дитини, рівень стресу, наявність психотравми та характер дитячо-батьківських прив'язаностей. Об'єктом дослідження є людина як носій психіки з відповідним процесуальним статусом (потерпілий, обвинувачений, свідок, позивач, відповідач), продукти її психічної діяльності, а також інші матеріали справи. У цивільному та кримінальному процесах країн ЄС висновок судово-психологічної експертизи визнається самостійним доказом, а висновок європейського фахівця має для європейського суду вирішальне значення. Український висновок для іноземного суду має характер додаткового документа. Висновок європейського експерта український суд приймає після офіційного перекладу. Водночас порядок і процедура проведення експертизи у транскордонних справах в українській та європейській практиці істотно відрізняються. Українські суди в таких справах часто змушені призначати дистанційні судово-психологічні експертизи. Експертні установи адаптували методики до умов воєнного часу: якщо дитина не може приїхати в Україну, обстеження проводять онлайн. Експерт-психолог працює через захищені канали відеозв'язку (Zoom, MS Teams). Огляд кімнати на 360° має виключити психологічний тиск чи підказки з боку того з батьків, з яким дитина проживає в ЄС. Під час тестування в кімнаті з дитиною має перебувати нейтральний дорослий. Використовують адаптовані для онлайн-формату бесіди, тести та проєктивні методики. Наприклад, дитину просять намалювати малюнок на папері й показати його в камеру. Проте психологічний аспект залишається суттєвою проблемою дистанційного формату. Через екран неможливо встановити повноцінний рапорт (емоційний контакт) з дитиною, а невербальні реакції під час стресу спотворюються. Тому об'єктивність висновку часто ставлять під сумнів. Якщо онлайн-контакт неможливий через занадто малий вік дитини або гострий стрес, експерт проводить експертизу за матеріалами справи, без участі дитини. Він аналізує відео- та аудіозаписи спілкування дитини з батьками, психологічні характеристики від вихователів чи вчителів європейського дитячого садка або школи. Також він вивчає висновки місцевих психологів чи соціальних служб, перекладені й легалізовані в Україні. У країнах ЄС підхід до оцінки стану дитини суворо регламентований і зосереджений виключно на принципі найкращих інтересів дитини. В Україні експертизу найчастіше проводять один або два державні судові експерти. В ЄС оцінку здійснює мультидисциплінарна команда: сертифіковані дитячі клінічні психологи та органи опіки, тобто соціальні служби. Вони відвідують дитину за місцем її поточного проживання, спостерігають за її побутом, адаптацією в мовному середовищі та школі, психоемоційним фоном у природних умовах. Отже, для європейської моделі характерне тривале спостереження. Європейські фахівці рідко обмежуються одноразовим інтерв'ю, хоча кількість сесій з дитиною жорстко обмежена. Зазвичай їх проводять у спеціально обладнаних «зелених кімнатах» або в дитбудинках за шведською моделлю за участю дитячого психіатра чи психолога. Як в Україні, так і в ЄС перед експертами зазвичай ставлять такі питання: 1. Чи наявні у дитини ознаки гострого психоемоційного стресу, тривожності або посттравматичних порушень (ПТСР), пов'язаних із війною чи переїздом? 2. Яким є поточний психологічний стан дитини та як на нього впливає тривала розлука з одним із батьків (який залишився в Україні)? 3. Чи відповідає рівень адаптації дитини в країні ЄС її віковим та індивідуально-психологічним особливостям? 4. Яким є реальне ставлення дитини до батька та матері і чи чиниться на неї прихований психологічний тиск з боку дорослого, з яким вона проживає? Завдання для науки Між українською моделлю та різними моделями держав ЄС існують фундаментальні розбіжності в інституційній структурі, процесуальних ролях експертів, підходах до оцінки осудності та тривалості стаціонарних обстежень. Порівняльний аналіз судової експертизи в Україні та країнах ЄС підтверджує відмінність між класичною нозологічно-клінічною школою, традиційною для пострадянського простору, і біопсихосоціальною (функціональною), поширеною в ЄС. У європейському правовому полі судово-психологічну оцінку суттєво ускладнює потреба розпізнати клінічні симптоми посттравматичного стресового розладу та виміряти специфічні рівні стресу, характерні для громадян України. Ідеться насамперед про гострий стрес від травми війни та деструктивні поведінкові патерни, спричинені пережитими обстрілами і втечами. Саме вони формують у заляканих батьків синдром гіперопіки. Емоційне вигорання матері європейські соціальні служби нерідко помилково трактують як свідомий недогляд за дитиною. А коли визначають глибину прив'язаності дитини до батька чи матері в Україні або виявляють психологічний вплив із метою налаштувати її проти одного з батьків, не враховують етнокультурного контексту українських традицій виховання. Тож перед наукою постає завдання розробити методологію, яка дасть змогу розв'язати класичну проблему судово-експертної діяльності — розмежування причинно-наслідкових зв'язків. Слід відокремити первинні психологічні страждання від війни (стрес від обстрілів, утрата дому) від вторинних: розлучення, важких етапів інтеграції, соціальної невизначеності, правового тиску, специфічної реакції на адаптацію. Інакше кажучи, необхідно диференціювати загрозу для дитини і стрес від війни. Об'єктивізація оцінки рівня інтеграції та соціокультурної адаптованості дитини в країнах ЄС, стабільності її психіки та безпечності мікросоціального середовища потребує поглибленої стандартизації та уникнення колізій в експертних підходах. Тому актуальною науково-практичною проблемою є прискорена імплементація вітчизняних і європейських методологічних підходів до проведення судово-психологічних експертиз онлайн. При цьому треба враховувати розбіжності в оцінці психологічного благополуччя та специфіку воєнно-індукованого стресогенезу як у дітей, так і в їхніх батьків. Матеріал опубліковано у виданні «Юридична газета». Автор публікації: Віоллета Федчишина Віоллета Федчишина голова Комітету НААУ з експертного забезпечення адвокатської діяльності Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Психологічна адаптація дітей-мігрантів: критерії оцінки крізь призму судової експертизи

Головна цитата