Поділ спільного майна подружжя: вихід судом за межі позовних вимог і всупереч принципу диспозитивності
Головна цитата
«Диспозитивність — один із базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача», - доц., к. ю. н. О. Розгон
Коли під час поділу спільного майна подружжя суд виходить за межі позовних вимог і порушує принцип диспозитивності, зокрема визнаючи право вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю та встановленою сумою викупу акцій ПАТ?
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 — на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права або інтересу не може бути виправданою.
Частиною 2 ст. 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 36 СК шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК).
Відповідно до ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частинами 1, 2 ст. 368 Цивільного кодексу України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК).
У ч. 1 ст. 61 СК передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК (ст. 68 СК).
Частиною 1 ст. 69 СК визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 372 ЦК.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
Законом установлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Частиною 3 ст. 61 СК визначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були отримані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ст. 71 СК майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них можуть здійснюватися на підставі: договору подружжя, рішення суду за наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК) (див. постанову Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 648/3137/15-ц).
Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному з них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. п. 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (див. постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19).
Розглянемо приклад судової практики щодо поділу спільного майна подружжя та вирішення вимог про визнання права вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю і встановленою сумою викупу акцій ПАТ.
У березні 2020 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позову посилається на те, що з 22.04.2013 проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, а 10.10.2015 між ними укладено шлюб, проте з 02.11.2019 вони припинили подружнє життя, спільне проживання та спільне ведення господарства.
За час шлюбу ними придбано 2 квартири, нежитлові приміщення і транспортний засіб марки «Porsche» моделі «Macan» 2018 р. випуску. Крім того, за час шлюбу ОСОБА_2 укладено договір у фонді фінансування будівництва об’єкта інвестування, яким є квартира.
Оскільки між ними відсутня домовленість щодо порядку поділу майна, ОСОБА_1 просила суд здійснити поділ майна подружжя, що є об’єктом права спільної сумісної власності, визнавши за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2, транспортний засіб марки «Porsche» моделі «Macan» 2018 р. випуску, майнові права на об’єкт інвестування, яким є квартира, та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру і майнові права на об’єкт інвестування, яким є квартира.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилається на те, що з грудня 2013 р. перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 та 10.10.2015 між ними укладено шлюб. Оскільки шлюбні відносини між ними фактично припинені, квартира, транспортний засіб марки «Porsche» моделі «Macan» 2018 р. випуску, акції ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» у кількості 200 000 штук, акції ПАТ «Житомирський маслозавод» у кількості 110 000 штук, акції ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» в кількості 400 штук та ювелірні прикраси, придбані ним за особисті кошти, квартира набута подружжям під час перебування у шлюбі, а грошові кошти розміром 20 000 доларів США позичались на потреби сім’ї, ОСОБА_2 просить суд визнати за ним право приватної власності на транспортний засіб марки «Porsche» моделі «Macan» 2018 р. випуску, квартиру, 200 000 акцій у статутному капіталі ПАТ «Шахтоуправління «Покровське», ювелірні прикраси (кільце TIFFANY, дві сережки MIKIMOTO, кольє з чорними перлинами MIKIMOTO, дві сережки MIKIMOTO з чорними перлинами); право вимоги грошових коштів у розмірі 3 158 100 грн 00 коп. до ПАТ «Житомирський маслозавод», що є різницею між ринковою вартістю цих акцій станом на дату їх продажу та фактично виплаченими коштами, право вимоги грошових коштів у розмірі 44 744 грн 00 коп. до ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», що є різницею між ринковою вартістю цих акцій станом на дату їх продажу і фактично виплаченими коштами; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на частку квартири АДРЕСА_5 та зобов’язання на частку боргу за договором безвідсоткової позики від 14.05.2019, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_5 та зобов’язання на частку боргу за договором безвідсоткової позики від 14.05.2019 р. Заяву про зміну позовних вимог від 18.10.2023 ОСОБА_2 відкликав.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовів, виходячи з такого.
Як вбачається із заяв сторін по суті справи, з листопада 2019 р. подружнім життям вони не проживають і спільне господарство не ведуть.
Ураховуючи, що за наслідками розгляду справи суд, оцінивши надані сторонами докази за внутрішнім переконанням, ґрунтуючись на принципах їх належності, допустимості та достатності, встановив, що спірне майно набуте сторонами у власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі, в період, коли поділяли між собою побут, взаємні права та обов’язки, вели спільне господарство, разом формували спільний бюджет, кошти з якого використали для набуття зазначеного майна, дійшов висновку про те, що це майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках.
При цьому суд вважає не доведеними доводи ОСОБА_2 щодо придбання зазначеного спірного майна за рахунок його особистих коштів і не спростованою ним презумпцію спільної сумісної власності на ці об’єкти.
З огляду на те, що право власності на квартири оформлялось за кожним із подружжя окремо, вони мають однакову площу з незначною різницею в 30 кв. см, що не впливає на частки сторін при поділі цього майна, є цілком логічним залишення права власності на ці об’єкти спільної сумісної власності подружжя відповідно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Оскільки грошові кошти подружжя внесені за укладеним 09.11.2018 р. з ТОВ «ФК «ПрімІнвест» договором № 155 про участь у фонді фінансування будівництва повернуті ОСОБА_2 вже після припинення фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_1, то їх половина у сумі 340 220 грн 00 коп. (680 440 грн 00 коп./2) підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Ураховуючи, що під час шлюбу сторін спірний автомобіль був придбаний на ім’я ОСОБА_1, вона фактично ним користувалася і продовжує користуватись, інших транспортних засобів у власності не має, оскільки автомобіль марки «Ford» моделі «Mondeo» 2011 р. випуску, що був їй подарований ОСОБА_12 за договором дарування від 24.05.2018 р., відчужений 09.11.2019 р., а у власності та користуванні ОСОБА_2 згідно з матеріалами справи перебуває інший транспортний засіб, а саме марки «Audi» моделі «Q5» 2012 р. випуску, цілком логічним є залишення цього транспортного засобу як неподільної речі у власності ОСОБА_1 зі стягненням із неї на користь ОСОБА_2 компенсації частини його вартості, що, на думку суду, сприятиме збереженню балансу майнових прав сторін і вичерпанню конфлікту.
При визначенні розміру компенсації суд виходить із вартості цього транспортного засобу, визначеного звітом із незалежної оцінки вартості колісного транспортного засобу, складеним ТОВ «КК «Острів», за яким вартість автомобіля марки «Porsche» моделі «Macan» 2018 р. випуску становить 1 445 470 грн 00 коп.
При цьому суд критично ставиться та не бере до уваги при вирішенні спору висновок оціночного дослідження про середню ринкову вартість автомобіля марки «Porsche» моделі «Macan», складений ТОВ «Трендинг», оскільки при його складенні огляд спірного транспортного засобу не проводився.
Таким чином, розмір компенсації за частку спірного транспортного засобу становить 722 735 грн 00 коп. (1 445 470 грн 00 коп./2), яку ОСОБА_1 згідно з наданими нею документами про її фінансовий стан спроможна компенсувати.
Окрім цього, не підлягає урахуванню при поділі майна колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 боргове зобов’язання ОСОБА_2, що виникло з розписки від 14.05.2019 р. про отримання ним у безвідсоткову позику від ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 20 000 доларів США, які згідно із заявами по суті справи були повернуті, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що грошові кошти за цією позикою бралися і були використані ОСОБА_2 в інтересах сім’ї.
За таких обставин розмір грошової компенсації за різницю у вартості виділеної частки у спільному сумісному майні подружжя у сумі 382 515 грн 00 коп. (722 735 грн 00 коп. - 340 220 грн 00 коп.) підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2.
Вирішуючи питання поділу 200 000 акцій ПАТ «Шахтоуправління «Покровське», суд ураховує ту обставину, що після початку розгляду справи виникли незалежні від волі сторін обставини, за яких ці акції були викуплені в порядку процедури, визначеної ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», чинної на час виникнення цих правовідносин, для задоволення публічної безвідкличної вимоги, а їх вартість у сумі 2 560 000 грн 00 коп. (200 000 х 12 грн 80 коп.) зберігається на відкритому рахунку умовного зберігання (ескроу) — АТ «ПУМБ», право вимоги на які підлягає розподілу між сторонами в рівних частках на суму 1 280 000 грн 00 коп. (2 560 000 грн 00 коп./2).
Разом з цим не підлягає задоволенню вимога позову ОСОБА_1 про поділ нежитлового приміщення, а саме групи приміщень, оскільки право власності на ці нежитлові приміщення хоч і було зареєстровано як єдиний об’єкт нерухомості під час перебування сторін у шлюбі, однак ця державна реєстрація сталася внаслідок реконструкції двох нежитлових приміщень, що були набуті ОСОБА_2 у власність до шлюбних відносин з ОСОБА_1, шляхом об’єднання в одне, тому ця нерухомість поділу між сторонами не підлягає.
Крім того, не підлягає задоволенню вимога позову ОСОБА_2 про поділ квартири, оскільки ця квартира набута ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2, однак внаслідок її дарування ОСОБА_11, тому є її особистою власністю.
При цьому суд критично ставиться до тверджень ОСОБА_2 про придбання зазначеної квартири шляхом оплати боргового зобов’язання ОСОБА_11, забезпеченого іпотекою цієї квартири, під умовою оформлення ним дарування зазначеної нерухомості ОСОБА_1, оскільки належних і допустимих доказів цих обставин суду не надано.
Також не може бути задоволена позовна вимога ОСОБА_2 про поділ зобов’язання з виплати різниці між фактично виплаченими коштами за акції ПАТ «Житомирський маслозавод» та ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» станом на дату їх викупу в порядку процедури, визначеної ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», чинної на час виникнення цих правовідносин, та їх ринковою вартістю, оскільки ці зобов’язання є спірними щодо осіб, які до участі у справі не залучалися, тому не можуть бути враховані при поділі майна подружжя.
Спірні коштовності за своєю суттю є речами індивідуального користування ОСОБА_1, перебувають у її володінні, тому в силу ч. 2 ст. 57 СК не підлягають поділу між сторонами.
При цьому, з огляду на встановлені обставини, суд критично ставиться до доводів ОСОБА_2 про те, що їх було придбано як інвестицію, а його посилання на наявність у нього документів щодо опису цих коштовностей не впливають на їх правовий статус.
Інші доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в тому числі ті, що стосуються неприязних відносин, які між ними виникли, не спростовують установлені у справі фактичних обставини та зроблені на підставі них висновки і виходять за межі підстав і предмета позовів.
Оболонський районний суд міста Києва вирішив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Апеляційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23.02.2024 подала ОСОБА_1.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ОСОБА_3 адвокатів, які просили апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою, поданою в інтересах особи, яка не брала участі у розгляді справи — ОСОБА_2, закрити з підстав непорушення судовим рішенням її прав, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Долучені до справи виписки з банківських рахунків, відкритих на ім’я ОСОБА_1, свідчать про наявність на них грошових коштів, набутих скаржником до шлюбних відносин з ОСОБА_3.
Правомірно суд визнав неналежним доказом по справі висновок судових експертів від 06.07.2020, а також складених 17.01.2024 та 16.02.2024 експертом роз’яснень і доповнень до цього висновку експертів, оскільки за змістом зазначених висновків всупереч установленим обставинам справи, вдавшись до надання правової оцінки подіям щодо їх доведеності на користь ОСОБА_1, експерти вийшли за межі своїх повноважень і поклали в основу висновків неналежні докази (афідевіти), які є штучними доказами, наданими ОСОБА_1 у своїх інтересах.
Установлено, що висновок експертів базується на даних, наведених у зазначених афідевітах, що свідчить про неналежність такого висновку як доказу у справі, який ґрунтується на сумнівних даних.
Афідевіти не є первинними бухгалтерськими документами, тому в силу положень ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не можуть підтверджувати або спростовувати наявність чи відсутність грошових коштів або здійснення будь-яких фінансових операцій.
Неможливо визнати належним доказом у справі також рецензію судового експерта ОСОБА_12 на висновок експертів від 13.07.2020 за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1, оскільки процесуальним законом не передбачено інституту рецензування експертних висновків і передбачено, що такі висновки підлягають оцінці нарівні з іншими доказами.
Порядком проведення рецензування висновків судових експертів і висновків експертних досліджень, затверджених наказом МЮ України від 25.05.2015 № 775/5, врегульовано інститут рецензування висновків експертів, проте зі змісту Порядку вбачається, що таке рецензування не проводиться з метою спростування чи підтвердження висновків.
Апеляційний суд відхиляє твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про фактичне набуття у спільну сумісну власність зазначеного нерухомого майна у зв’язку з оплатою боргового зобов’язання ОСОБА_13, забезпеченого іпотекою цієї квартири, оскільки ці доводи мають голослівний характер і нічим не підтверджені.
Апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги про те, що суд не вирішив спір щодо жодної позовної вимоги обох позивачів, оскільки залишив майно у власності кожного з позивачів без зазначення відповідного права.
За наслідками вирішення спору про поділ майна подружжя суд залишив за кожною зі сторін право власності на зареєстровані на їх ім’я квартири й, окрім цього, за ОСОБА_3 — на транспортний засіб.
Отже, задоволення вимоги про поділ квартири як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем і колишньою дружиною права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об’єкт. Тому в судів попередніх інстанцій не було підстав для зазначення в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо квартир.
Апеляційний суд вважає, що обрання судом при вирішенні спору варіанта поділу майна подружжя за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінено як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога — це поділ майна подружжя, і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не брала участі у цій справі, тому оскарження нею рішення суду необхідно розглядати як подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, але вважала, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права та (або) інтереси.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд з урахуванням викладених обставин вважає, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси (або) обов’язки ОСОБА_2, тому вона не має права на апеляційне оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23.02.2024 р.
Між тим зазначені посилання належними доказами не підтверджені, оскільки шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 06.08.2013, а будь-який зв’язок ОСОБА_2 з майном, щодо якого судом здійснено поділ, спростовується матеріалами справи і встановленими районним судом обставинами про доведеність його придбання і набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час їх шлюбу.
Постановою Київського апеляційного суду від 23.01.2025 апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23.02.2024 та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14.03.2024 залишено без задоволення.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
У справі, яка переглядається Верховним Судом (в оскаржуваній частині), спір стосується майна, набутого ОСОБА_2 і ОСОБА_11 за час їх перебування у шлюбі (квартира АДРЕСА_11, автомобіль «Porsche» модель «Масan», 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», грошові кошти, внесені за договором про участь у фонді фінансування будівництва, право вимоги грошових коштів до ПАТ «Житомирський маслозавод», ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго»). Сторони звернулися до суду з відповідними позовами про поділ спільного майна подружжя.
ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею право приватної власності на квартиру, автомобіль «Porsche» модель «Масan»; визнати за відповідачем право власності на квартиру і стягнути з відповідача на її користь половину грошових коштів, виплачених йому за договором № 155 про участь у фонді фінансування будівництва від 09.11.2018, укладеним ОСОБА_2 з ТОВ «ФК «ПрімІнвест».
У свою чергу, ОСОБА_2 просив суд: визнати за ним право приватної власності на квартиру, автомобіль «Porsche» модель «Масan», 200 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»; право вимоги грошових коштів до ПАТ «Житомирський маслозавод», ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», що є різницею між ринковою вартістю цих акцій станом на дату їх продажу і фактично виплаченими коштами.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив позовні вимоги сторін.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, вирішуючи вимоги первісного та зустрічного позовів щодо поділу нерухомого і рухомого майна, суд першої інстанції застосував такий спосіб захисту, який не передбачений законом, а саме: залишив за ОСОБА_1 право власності на квартиру; транспортний засіб марки «Porsche» модель «Macan» 2018 р. випуску; залишив за ОСОБА_2 право власності на квартиру.
Разом із тим Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК і нормами СК не передбачений такий спосіб захисту порушених прав, як залишення права власності. Більше того, це є порушенням ч. 1 ст. 13 ЦПК (диспозитивність цивільного судочинства), оскільки позивачі просили визнати за ними право власності на певне майно, а не залишити у власності. Отже, суд першої інстанції обрав неправильний спосіб захисту.
Апеляційний суд на це увагу не звернув і залишив без змін рішення суду першої інстанції. Тим самим апеляційний суд не виправив неповне з’ясування обставин районним судом і неправильне застосування норм матеріального права.
Диспозитивність — один із базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти в її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатися до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. п. 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Вирішуючи вимоги щодо поділу 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що придбані ОСОБА_1 акції є спільною сумісною власністю подружжя, проте після початку розгляду справи ці акції були викуплені у порядку процедури, визначеної ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», для задоволення публічної безвідкличної вимоги, а їх вартість у сумі 2 560 000 грн зберігається на відкритому рахунку умовного зберігання (ескроу) АТ «ПУМБ», тому право вимоги на них підлягає поділу між сторонами у рівних частках у розмірі по 1 280 000 грн.
Разом із цим, залишаючи за ОСОБА_1 та визнаючи за ОСОБА_2 право на отримання 1 280 000 грн грошової компенсації за вартість 100 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 взагалі не заявляла вимог щодо поділу акцій у статутному капіталі зазначеного товариства, а ОСОБА_2 просив визнати за ним право приватної власності на акції у статутному цього капіталі товариства, посилаючись на те, що вони були придбані за грошові кошти, які належали йому особисто, тому також є його особистою приватною власністю відповідно до ст. 57 СК.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи зазначені зустрічні вимоги ОСОБА_2, вийшов за межі позовних вимог і всупереч принципу диспозитивності не вирішив справу з урахуванням заявлених сторонами первісного та зустрічного позовів.
Крім того, апеляційний суд не перевірив доводи ОСОБА_2 про те, що публічна безвідклична вимога не є доказом, який підтверджує зберігання коштів подружжя за 200 000 штук акцій на ескроу-рахунку в АТ «ПУМБ», і те, що грошові кошти, сплачені за вказані акції, вже були отримані ОСОБА_1 протягом 2021 — 2024 років.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати і надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути зазначені недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу у відповідній частині необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить урахувати викладене, розглянути справу з дотриманням вимог процесуального права, дослідити і належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке, на переконання ОСОБА_2, полягає в необґрунтованій відмові у задоволенні клопотання про відкладення розгляду скарги, з огляду на таке.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю і встановленою сумою викупу акцій ПАТ «Житомирський маслозавод» і ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», оскільки по суті він не погоджується з вартістю акцій, набутих у власність іншими особами, тобто оспорює дії осіб, які не є учасниками справи, що виключає правові підстави для встановлення обставин їх придбання заявленими особами у межах розгляду цієї справи, предметом спору якої є поділ майна подружжя.
Апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_2 не позбавлений можливості вжити заходи щодо захисту своїх майнових прав, пов’язаних з отриманням різниці між ринковою вартістю акцій зазначених товариств і встановленою сумою їх викупу, звернувшись до суду з вимогами безпосередньо до осіб, діями яких, на його думку, було порушено права.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного і всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору в цій частині.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій у зазначеній частині надали правильну оцінку спірним правовідносинам і правильно застосували до них норми матеріального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання права вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю та встановленою сумою викупу акцій ПАТ «Житомирський маслозавод» та ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» — без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив заяву ОСОБА_2 про відмову від частини позовних вимог задовольнити.
Прийняти відмову ОСОБА_2 від позову в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання за ним права приватної власності на коштовності та в цій частині визнати нечинними рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23.02.2024 і постанову Київського апеляційного суду від 23.01.2025.
Таким чином, робимо висновки:
— якщо суд не звернув уваги на те, чи заявляє сторона спору вимоги щодо поділу спільного майна акцій у статутному капіталі зазначеного товариства, а інша сторона спору просила визнати за нею право приватної власності на акції у статутному капіталі товариства, посилаючись на те, що вони були придбані за грошові кошти, які належали їй особисто, тому є її особистою приватною власністю, то, вирішуючи зустрічні вимоги іншої сторони спору, суд вийшов за межі позовних вимог (оскільки позовна вимога — це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу) і всупереч принципу диспозитивності не вирішив справу з урахуванням заявлених сторонами первісного та зустрічного позовів;
— обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, зокрема, нормами СК не передбачений такий спосіб захисту порушених прав, як залишення права власності.
Ольга Розгон
доц., к. ю. н.
Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.