Недійсні правочини у тендерній пропозиції: чи зобов’язаний замовник надавати їм правову оцінку?
Головна цитата
«Замовники зобов’язані надавати правову оцінку правочинам, які подані учасником у складі тендерної пропозиції на підтвердження відповідності кваліфікаційним критеріям», - адвокат О. Кулик
Чи повинен замовник оцінювати дійсність правочинів, які учасник подає у складі тендерної пропозиції для підтвердження відповідності кваліфікаційним критеріям? Це питання набуває особливого значення, коли такі правочини є нікчемними та не створюють жодних правових наслідків.
Публічні закупівлі відіграють важливу роль у державному регулюванні економіки та підтриманні правового господарського порядку. На законодавчому рівні ці процедури регламентовані досить детально. Ба більше, вимоги до учасників конкретизуються в оголошенні про проведення закупівлі (додатках до нього) через визначення кваліфікаційних критеріїв до учасників. З урахуванням цього постає питання: наскільки детально замовник має аналізувати тендерну пропозицію з доданими документами на підтвердження відповідності кваліфікаційним критеріям?
Профільне законодавство передбачає, що від учасників процедури закупівлі вимагається подання ними документально підтвердженої інформації про їх відповідність кваліфікаційним критеріям. Таким критерієм може бути, зокрема, наявність в учасника процедури закупівлі обладнання, матеріально-технічної бази та технологій. При цьому якщо для закупівлі робіт або послуг замовник встановлює такий кваліфікаційний критерій, учасник може для підтвердження своєї відповідності такому критерію залучити спроможності інших суб’єктів господарювання як субпідрядників / співвиконавців (ст. 16 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Отже, учасник закупівлі може як мати у наявності обладнання, матеріально-технічну базу тощо, так і використовувати виробничі потужності інших суб’єктів господарювання. Однак у будь-якому разі учасник має документально підтвердити відповідність цьому критерію. Наприклад, може вимагатися подання у складі пропозиції документального підтвердження права користування або права власності на відповідну матеріально-технічну базу — договір оренди або договір суборенди, які повинні містити інформацію про площу приміщення тощо.
При цьому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, якщо учасник процедури закупівлі не відповідає кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, установленим у статті 16 цього Закону.
Тлумачення цієї норми дає підстави для висновку, що замовник позбавлений дискреції у питаннях відхилення тендерної пропозиції: цей обов’язок у нього виникає за будь-яких умов, у випадку невідповідності кваліфікаційним критеріям.
За загальним правилом замовник має послуговуватися презумпцією правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним (тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов’язки) доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність), або якщо він визнаний судом недійсним (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) — така правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19.
Тобто недійсність правочину має встановлюватися або законом, або судом. Зазначене розкривається у ч. 2 — 3 ст. 215 ЦК, де визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених у законі, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Реалізацію таких положень на практиці можливо розглянути на прикладі договору оренди складського приміщення, поданого у складі тендерної пропозиції на підтвердження наявності матеріально-технічної бази. Так, замовник має керуватися презумпцією правомірності правочинів та, відповідно, презюмувати, що поданий договір оренди не є фіктивним. Адже, кваліфікуючи оспорюваний правочин як фіктивний, саме суди повинні встановити, що обидві сторони вчинили його лише для створення видимості правових наслідків (п. 10.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 № 910/16579/20). Позаяк фіктивний правочин є оспорюваним, то у замовника немає компетенції оцінювати фіктивність правочину без рішення суду, яким правочин визнано недійсним.
Однак кардинально інша ситуація з нікчемними правочинами. На прикладі того ж таки договору оренди складського приміщення можна розглянути випадок його нікчемності.
Так, у чинному законодавстві України чітко визначено, які правочини підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладені строком на три роки і більше, мають бути нотаріально посвідчені згідно з вимогами ч. 2 ст. 793 ЦК. При цьому у ч. 1 ст. 220 ЦК передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Практика Верховного Суду це підтверджує, адже у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17 зазначено, що взявши до уваги відсутність нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору, укладеного між сторонами більше як на три роки, такий правочин не створює прав та обов’язків для сторін, а у відповідача відсутні правові підстави займати нежитлове приміщення.
Водночас на практиці трапляється ситуація, коли договір оренди навмисне укладається на строк до трьох років, зокрема аби уникнути нотаріального посвідчення, але маючи на меті цей строк згодом продовжити. У такому разі після спливу строку договір оренди або продовжується шляхом внесення до нього змін додатковими угодами, або пролонгується «автоматично» на підставі того, що жодна сторона не заперечила проти його продовження. Звісно, якщо сторони передбачили таке положення про пролонгацію в договорі. У такому разі слід враховувати, що внесення змін додатковими угодами та «автоматична» пролонгація обумовлюють абсолютно різні наслідки.
У 2013 році пленум Вищого господарського суду України дійшов висновку, що якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв’язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Однак у разі якщо внаслідок унесення змін до договору така його істотна умова, як строк його дії, сторонами визначена більш ніж три роки (а саме якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш ніж трирічний строк), то відповідна додаткова угода чи договір у редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню.
Така позиція надалі знайшла своє відображення і в сучасній практиці Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 04.09.2024 у справі № 910/8871/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду підсумував, що у договір було внесено зміни і така його істотна умова, як строк його дії, сторонами визначена більш ніж три роки. Отже, суд дійшов висновку, що такий договір оренди, з урахуванням додаткових угод, мав бути нотаріально посвідчений відповідно до вимог ст. 793 ЦК.
Щодо продовження дії договору через пролонгацію, то варто врахувати позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 923/759/18, відповідно до якої якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв’язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК відповідав вимогам ч. 2 ст. 793 та ст. 794 ЦК.
Таку ж правову позицію висловлено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/3201/24, де зазначено, що якщо за умовами договору оренди після спливу календарного року цей договір автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за один календарний місяць до закінчення відповідного календарного року, то його нотаріальне посвідчення не є обов’язковим. Отже, позиція позивача про необхідність нотаріального посвідчення такого договору не ґрунтується на чинному законодавстві.
Зазначена відмінність є вкрай важливою, адже замовнику необхідно оцінювати, чи не перевищують подані у складі тендерної пропозиції договори оренди (чи інші договори найму приміщення) трирічний строк, або ж, якщо за їх укладення не перевищували, чи не були внесені зміни в такий договір додатковими угодами, які змінили його загальний строк. В останньому випадку договір оренди вважатиметься нікчемним з огляду на закон, а тому не може підтверджувати відповідність кваліфікаційним критеріям.
Такий детальний правовий аналіз правочинів у складі тендерної пропозиції є доцільним, адже за схожих обставин Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що, перевіряючи чинність договорів, замовник повинен надавати їм оцінку, у тому числі й на предмет відповідності загальним вимогам, установленим, зокрема, у ЦК, позаяк нікчемний з огляду на закон договір не створює жодних правових наслідків, окрім його нікчемності, а відтак не може вважатися чинним. З урахуванням цього суд визнав протиправним і скасував рішення про визначення переможця закупівлі через невідповідність кваліфікаційним критеріям.
Отже, замовники зобов’язані надавати правову оцінку правочинам, які подані учасником у складі тендерної пропозиції на підтвердження відповідності кваліфікаційним критеріям. За правового оцінювання доцільно виходити з презумпції правомірності правочину. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається, якщо він визнаний судом недійсним або якщо недійсність правочину прямо встановлена у законі (тобто має місце його нікчемність). Особливу увагу варто приділяти аналізу відповідності загальним вимогам закону до таких правочинів, адже нікчемний з огляду на закон правочин не створює жодних правових наслідків, окрім його нікчемності. Своєю чергою, відсутність чинних документів у тендерній пропозиції свідчить про її невідповідність кваліфікаційним критеріям, визначеним у тендерній документації.
Олег Кулик
секретар Комітету НААУ з питань господарського права та процесу
Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.