Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Євген Олесницький – видатний адвокат, політик, громадський діяч в історичній пам’яті Стрийщини

Євген Олесницький — патріарх української адвокатури. 32 роки він віддав професії. У його канцелярії розпочався шлях в адвокатуру для десятка молодих правників. Та найбільший внесок Євген Олесницький зробив для економічного та культурного розвитку міста Стрия та Стрийщини, де його шанують і зберігають пам’ять про видатного адвоката і сьогодні.

Неоціненне значення має для Стрийщини ім’я Євгена Олесницького — талановитого адвоката, визначного українського політика, економіста, кооператора, громадсько-політичного та культурно-просвітницького діяча. Крім того, Є. Олесницький — відомий в Галичині публіцист, журналіст, видавець, редактор, перекладач, промовець.

Родинне виховання і дитячі роки на Тернопільщині

Євген Олесницький народився у селі Говилів Великий Гусятинського повіту (теперішнього Теребовлянського району Тернопільської області) 5 березня 1860 року. Батько, Григорій Олесницький, був у цьому селі парохом і папським шамбеляном. Є. Олесницький так пише про нього: «Був від самого почину щирим і свідомим українцем (або як тоді називали — русином), і, здається, соромився свого шляхоцького польського походження». Олесницькі були споріднені майже зі всіма священничими родами Поділля. Їх традиції значно впливали на всіх членів родини, в якій було семеро дітей. Троє померли в дитячому віці. Інші діти: сестри Юлія та Олена, брати Іван та Євген виховувалися в українському дусі, про що писав сам Є. Олесницький: «Дух у нашій хаті був руський». Євген був наймолодший. З дитячих літ він цікавився усім тим, чим займалися його батьки. Особливо приглядався до церковних обрядів. У п’ятирічному віці вже проголошував у церкві «Вірую», а в семирічному читав «Апостола», інколи виконував обов’язки піддячого. Грамоти почав учитися, скінчивши п’ять років. Української азбуки вчив його місцевий школяр, потім посилали Євгена два роки до сільської школи. Закінчував початкову освіту у Теребовлі, де почувався досить погано, бо там було польське оточення.

Зовсім інша атмосфера панувала у Тернопільській гімназії, де Євген розпочав навчання у 1870 році. Ця гімназія багато років була головним центром публічного виховання на Поділлі, звідки вийшло чимало відомих людей. Олесницький відразу ж влився у гімназійне громадське життя: став членом гуртка «Громада». У «Громадах» творилися основи світогляду українських гімназистів, тут «училися вони бути вірними синами свого народу, розуміти його минуле, заглядати в народну душу». Свідомі гімназисти вели боротьбу проти ополячення та проти москвофільства, яке також згубно впливало на свідомість тогочасної молоді. Великий вплив на гімназистів мали українські вчителі Людкевич, Горбаль і Чарнецький. У п’ятому класі Євгена обрали головою «Громади». Ці обов’язки він виконував сумлінно до закінчення гімназії. Є. Олесницький виповнив якнайкраще присягу, яку склав «Громаді». Він усе життя залишився вірним слугою народної справи.

Правничі студії у Львівському університеті: освіта і досвід громадської праці

Закінчивши у 1878 році гімназію, Є. Олесницький провів ферії у Зарваниці, де співслужив його брат-священник. Цієї ж осені вступив на правничий факультет Львівського університету. До Львова Євген прибув уже зрілою молодою людиною з палким бажанням якнайбільше прислужитися рідному народові. У стінах університету також кипіло громадське життя. Майбутній юрист приєднався до тогочасної народовської молоді, брав участь у роботі «Руської Бесіди», почав відновлювати діяльність академічного товариства «Дружний Лихвар», став його скарбником. Як зазначає дослідниця Інна Чуйко, «Є. Олесницький закріпився у Львові безпосередньо після соціалістичного процесу І. Франка, М. Павлика та їхніх товаришів (1877 р.), коли ідеї М. Драгоманова розворушили своєю новизною галицьке громадянство, особливо молодь».

Євген Олесницький прагнув знайомства з Іваном Франком. Невдовзі вони познайомились під час викладів української літератури в університеті. А через кілька днів він відвідав І. Франка у нього вдома. З того часу Є. Олесницький був частим гостем у письменника, між ними панували дружні взаємини. Тут доречно додати вислів самого Є. Олесницького: «На Галицькій Україні не було людини, що мала би такий вплив на сучасну молодь, який мав свого часу Іван Франко». Саме під впливом письменника майбутній адвокат формує свій світогляд. Користуючись Франковою бібліотекою, читає «Вісник Європи», «Отечественные записки», твори Щедріна, Золя, Флобера, Спенсера, Драгоманова, Мирного.

У той час разом з Є. Олесницьким на правничім відділі навчалося багато українців, які пізніше відіграли вагому роль в українській політиці і культурі. Євген Олесницький був добре знайомий з Андрієм Чайковським, Костем Левицьким, Андронником Могильницьким, Володимиром Навроцьким.

Євген Олесницький дуже серйозно ставився до здобуття фаху юриста. За сумлінне та успішне навчання майбутнього правника було звільнено від часткової, а згодом і повної оплати за навчання. Не дивлячись на те, що навчання займало багато часу, Є. Олесницький брав якнайактивнішу участь у студентському житті. У 1881 році він став керівником товариства «Дружний Лихвар» та активізував його діяльність. Щотижня влаштовувалися доповіді з декламаціями і виконанням музичних творів. На ці вечори запрошувалися діячі «Руської Бесіди» і «Академічного кружка». Крім того, Євген Олесницький став членом виділу (президії) «Кружка правників», де поглиблював свої юридичні знання. Цікавився також політичною економією.

Після закінчення університету у 1883 році Євген Олесницький залишився у Львові. Тут він пройшов однорічну судову практику, маючи намір зайнятися адвокатурою. З 1885 року він був практикантом в адвокатській канцелярії доктора К. Сушкевича, а потім — доктора І. Попеля у Львові. Крім того, займався видавничою діяльністю. Власним коштом видав «Русько-Українську бібліотеку», в якій опублікував твори відомих письменників. Був редактором сатиричного журналу «Зеркало».

Після закінчення університету вісім років Є. Олесницький перебував у Львові. Багато часу присвятив культурно-просвітницькій і громадсько-політичній діяльності. Проявив себе як видавець, журналіст, перекладач, літератор, публіцист, редактор. У 1880 році став одним із засновників народовської газети «Діло», у якій працював у 1885 — 1890 роках. Тут він вів рубрику політичного життя, друкував статті з правової тематики, театральні рецензії. У 1889 році разом з однодумцями заснував журнал «Часопись правнича». «У публіцистиці Є. Олесницького, — пише І. Чуйко, — спочатку переважали політичні та правові проблеми тогочасного життя. Загалом статті ґрунтовно аналізували та коментували діюче австро-угорське законодавство».

Євген Олесницький перекладав художні твори з англійської та німецької мов, написав багато перекладів для українського театру. Він також був референтом театральних справ у виділі «Руської Бесіди» та у «Народному театрі».

У 1890 році Є. Олесницький закінчив практику адвокатського конципієнта (практиканта) у Львові, а у травні 1891 року склав адвокатський іспит. Перед ним постало питання, де відкрити адвокатську канцелярію. Дехто з товаришів радив залишатися у Львові, були цікаві пропозиції з Тернополя, Золочева, Дрогобича, Чорткова. Але Є. Олесницький обрав Стрий. Про це він пише у своїх спогадах: «Ще восени 1890 р., коли я проживав у мого батька в Говилові, дістав я був письмо зі Стрия, підписане багатьма українцями з міста й повіту, в якім мене запрошували отворити канцелярію в Стрию». Ініціаторами цього запрошення стали професор Іван Вахнянин та священник о. Олекса Бобикевич.

Чому вибір Стрийської громади випав саме на Євгена Олесницького? Очевидно тому, що у Стрию він був знаний як громадський діяч, товариш Івана Франка. А суспільно-політична ситуація у Стрию потребувала молодих національно свідомих сил. На початок 1890-х років громадське життя тут ледь-ледь жевріло. Як зазначає дослідниця Б. Фур, «українська інтелігенція гуртувалась у польському товаристві «Сокіл», у політичному товаристві «Підгірська рада», заснованому у 1890 р. і в «Руському касино»… Але в Стрию не було ні філії «Просвіти», ні жодної діяльної читальні». Основним представником української інтелігенції в селах було духовенство, серед якого панували москвофільські настрої.

Не дивлячись на це, вибір Євгена Олесницького випав на Стрий. Йому дуже заімпонувала стрийська громада і великий простір для громадсько-політичної роботи. Адвокат приймає рішення і разом з сім’єю переїздить до Стрия. 1 серпня 1891 року він відкриває тут свою адвокатську канцелярію.

Вже у вересні цього ж року він зібрав представників стрийської інтелігенції на довірочну нараду і ознайомив їх зі своєю програмою дій. Адвокатську практику Є. Олесницький з першого дня почав вести українською мовою. У повітовому суді всі були дуже здивовані з приводу його листів українською. Він сміливо впроваджував у практику українську правничу термінологію. Проти нього відразу піднявся протест з боку польських суддів та адвокатів. Та він все це стерпів та «ані на волос не відступився від своїх принципів».

Аспекти адвокатської майстерності Євгена Олесницького

З часом адвокатська діяльність доктора Є. Олесницького набирала щораз більшої популярності. Його клієнтами були прості селяни. Десятки їх справ він полагоджував зовсім безкоштовно, як правдивий опікун і захисник селян. Зі Стрийщини, Жидачівщини, інших суміжних повітів до нього зверталися люди, бо бачили в ньому батьківську опіку. Є. Олесницький був чудовим промовцем, умів словом захопити слухача і переконати. Він брав участь і в політичних судових процесах за межами Стрия (у Львові, Станіславові, Тернополі, Золочеві, Коломиї, Перемишлі). Найгучнішою, відомою на весь край стала «Справа Т. Окуневського» 1894 року у Коломиї. Адвокат захищав депутата галицького сейму Теофіла Окуневського, якого звинувачували у підбурюванні людей проти намісника краю К. Бадені. Силою своєї праці і знань Євген Олесницький швидко завоював собі авторитет не тільки у місті, але й в цілій окрузі. Саме тому він став прототипом до образу головного героя повісті Івана Франка «Перехресні стежки».

Внесок адвоката Євгена Олесницького у громадсько-політичний, економічний та культурно-просвітницький розвиток Стрийщини

З початком листопада 1891 року почалася реорганізація «Підгірської Ради», а у червні 1892 року загальні збори обрали адвоката головою цього товариства. В організаційних справах він опирався на о. Давидяка та конципієнта А. Могильницького. «Підгірська Рада» пройшла успішне випробування під час доповнюючих виборів до повітової ради в Стрию. Обраними були Є. Олесницький, о. Давидяк та Р. Тишовницький. Так вперше Стрийщина стала до виборчої боротьби і перемогла. 29 серпня цього ж року з ініціативи Є. Олесницького закладено у Стрию філію «Просвіти». В установчих зборах брав участь голова центрального виділу Омелян Огоновський. Євген Олесницький, за протоколом цих зборів, входив до переліку засновників філії під першим номером. З першого разу до «Просвіти» вступило понад 100 членів. З ініціативи адвоката у місті часто проводилися політичні віча, в яких часто брав участь Іван Франко.

У 1894 році Є. Олесницький береться за важливу справу організації «Каси Задаткової» — першої української фінансово-кредитної організації. Він став членом її правління і перетворив її у надійну фінансову інституцію, яка виділяла селянам кошти на придбання землі, розвиток ремісництва і промислу, заснування дрібних кооперативів. У 1895 році ця установа повністю перейшла з рук поляків до українців. Так розпочалася економічна діяльність Є. Олесницького на Стрийщині. За словами Осипи Бобикевич, «заложили велику народну твердиню, яка довгі літа рятувала людей». Через рік у Стрию починає виходити газета «Стрийський голос», редактором якої став Володимир Охримович — адвокат-конципієнт Є. Олесницького. Це видання стало речником ідей української громадськості на Стрийщині.

Крім професійної діяльності, Є. Олесницький займається політичною діяльністю. Він збирає віча, на яких все частіше критикується режим намісника Галичини графа Казимира Бадені. На виборах 1895 року до Галицького сейму Є. Олесницький балотувався в депутати. Його кандидатуру запропонували одразу жителі Стрия і Жидачева. Адвокат погодився балотуватися від Жидачівщини. Під час цих виборів українці стали свідками страшних зловживань, які Є. Олесницький детально описав у своїх спогадах. Кримінальні елементи провокували сутички, бійки. Відтак, Є. Олесницький програв ці вибори. Жителі Жидачева були вкрай обурені і вимагали скасувати результати. Вибори на Стрийщині влада проводила так само брутально. Виборців підстерігали провокатори. Тож у Є. Олесницького вдома вимушено мусили переночувати 60 депутатів зі Сколівщини. І тільки у 1900 році Євген Олесницький був обраний депутатом до Галицького сейму від Жидачівщини, перемігши на додаткових виборах.

Незважаючи на складні передвиборчі перипетії, Є. Олесницький не припиняв своєї громадської роботи в Стрию. Важливою справою його життя стало будівництво Народного дому у місті. Це питання він порушував на багатьох вічах і зборах, зазначав у багатьох промовах. «Його дух, — писала Б. Фур, — був присутній від перших кроків реалізації цієї ідеї до того часу, коли почали надходити грошові внески на будову». Ця споруда будувалася на народні гроші. Її урочисте освячення відбулося 1 січня 1901 року при великій кількості галицького люду.

Створенню українського молочарського руху також сприяла чимала організаторська і пропагандистська робота доктора Євгена Олесницького. На скликаній ним конференції 6 лютого 1904 року ухвалено конкретну програму практичних дій. Редакцією журналу «Економіст» та товариством «Сільський господар» організовано і проведено рільничо-економічні курси для священників, на сторінках журналу з’явилися статті, які заохочували галицьких селян до оволодіння наукою молочарства. Члени «Просвіти» часто виступали з цією темою перед громадськістю. Одним словом, була проведена велика агітаційна робота. Результатом цих дій стало створення 1 жовтня 1904 року в селі Завадові Стрийського повіту першої української молочарської спілки, яку організував і очолив соратник Є. Олесницького, місцевий парох Остап Нижанківський. Євген Олесницький увійшов до складу Надзірної ради. Нове об’єднання молочарів ставило перед собою такі завдання: організовувати товариства і молочарні, надавати їм необхідну фахову допомогу, шукати ринки збуту продукції. Публічний показ праці молочарського союзу відбувся у вересні 1909 року. В Народному домі у Стрию в цей час відбулася Перша хліборобська виставка. Проводилась вона з ініціативи «Крайового союзу господарсько-молочарського» та товариства «Сільський господар». На цій же виставці відбулися надзвичайні загальні збори «Сільського господаря», які змінили статут організації й обрали нове керівницво. Одночасно Євгена Олесницького обрано головою цього товариства.

Подальша політична діяльність Євгена Олесницького розвивалася успішно. Він був обраний депутатом австрійського парламенту, в якому працював у 1907– 1917 роках і займав провідне місце серед представників депутатського корпусу. У стінах парламенту він послідовно захищав інтереси галицьких селян. Турбувала його й проблема відкриття українського університету у Львові. Успішною виявилась парламентська діяльність Є. Олесницького і після того, як він вдруге отримав депутатський мандат. Заслуговувала на увагу позиція адвоката-посла (депутата) під час розгляду економічних проблем.

Перша світова війна поставила перед Є. Олесницьким та й перед іншими українськими політиками нові завдання і обов’язки. Разом з К. Левицьким та М. Васильком він належав до Загальної Української Ради (ЗУР) у Відні, яка до 1916 року репрезентувала інтереси українства. Найактивнішу роботу вів Є. Олесницький як член економічної секції ЗУР, котра розв’язувала питання відбудови постраждалих від війни українських земель. Крім того, адвокат виступав за впровадження загального і рівного виборчого права, послідовно боровся за реформу виборчої системи.

Наукова і публіцистична спадщина Євгена Олесницького досить об’ємна. Серед його друкованих праць найбільш відомі: «Право пропинацій в Галичині» (1889), «Про социяльне обезпеченє» (1909), «Задачі нашої краєвої хліборобської організації» (1909), «Новий виборчий закон про вибори до державної ради…» (1907), «Яка має бути наша рільнича організація» (1910) та інші. Він часто друкувався у правничих часописах. Його праці публікували часописи «Діло», «Господар і промисловець», «Економіст».

В останні роки життя Євген Олесницький немов повернувся до тих улюблених занять, якими займався у молоді роки. Після засідань у парламенті і різних товариствах вивчав політичну історію України. Записував події кожного дня, збирав матеріали для майбутніх праць. У напружений воєнний час він важко захворів. Але не переставав працювати. «Дивне вражіння робив він під час недуги, — писала газета «Діло». — Наче відійшло від нього все земне, буденне. Недуга, яка зробила немічною його великанську постать, наче рівночасно поклала на нього печать якоїсь надземної величи. Працював до останньої хвилини». Писав спогади, які згодом, у 1935 році, вийдуть у світ у Львові під назвою «Сторінки з мого життя». На жаль, цю працю він не закінчив. Невблаганна смерть не дозволила це зробити.

Життя Євгена Олесницького обірвалося 26 жовтня 1917 року у віці п’ятдесяти семи років. Для України це була велика втрата. Цю передчасну смерть адвоката, саме напередодні Листопадового зриву, українці вважали національною катастрофою.

Євген Олесницький помер у Відні. Тіло перевезли спочатку до Львова, а потім до Стрия. Ось як починалася посмертна публікація у недільному номері «Діло» за 28 жовтня 1917 року: «З нашої редакції повіває чорна хоругов. Скільки їх повіває сьогодні і в столиці нашої країни, у Львові, де він починав і кінчив свою громадянську діяльність, і в Стрию, де він вложив у народну працю найліпші літа свої, і по цілій нашій країні, в якій скрізь ім’я його вимовлялося з пошаною…». За Олесницьким сумувала вся Галичина. Організацією похорону займалася «Просвіта», товариство, до розбудови якого доклав багато зусиль покійний. 27 жовтня Головний виділ скликав засідання, в якому взяли участь майже всі його члени. Саме на цьому засіданні було вирішено вшанувати пам’ять Є. Олесницького чорними прапорами на будинку «Просвіти». Просвітяни зайнялися виданням посмертних плакатів, сформували делегацію на похорон до Стрия, призначили дату похорону.

30 жовтня був виконаний заповіт покійного. Євген Олесницький заповів поховати себе у Стрию. І на це були вагомі причини. У травні 1902 року померла від кору і запалення легенів його єдина дочка, чотирнадцятилітня Зоня. Вона була похована на Стрийському кладовищі. Через кілька місяців не стало вірного товариша і побратима о. Олекси Бобикевича, могила якого була поруч з могилою доньки. Зрозуміло, що Є. Олесницький хотів бути похованим біля доньки, в гробівці, так любовно прикрашеному медальйоном-барельєфом роботи відомого українського скульптора Кузневича.

Виконати заповіт взявся ще один добрий товариш Є. Олесницького — о. Остап Нижанківський, який прибув до Відня, коли дізнався про його тяжку недугу. Під час багатолюдного похорону, як повідомляла преса, тіло покійника везли волами з залізничного двірця через усе місто. На похороні був присутній митрополит Андрей Шептицький. Жалобну процесію супроводжував оркестр УСС та почесна стрілецька сотня.

Стрийщина завжди буде вдячна адвокату Євгену Олесницькому за його подвижницьку працю. Він спричинився до будівництва у Стрию величавого Народного дому, розбудував у місті «Просвіту» та інші громадські, кооперативні та культурні організації. Його стараннями Стрий на початку ХХ століття став передовим політичним і культурним центром Галичини.

Зеновія Ханас

заступник директора з наукової роботи Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»

	16:52 Пт 31.07.26
Євген Олесницький – видатний адвокат, політик, громадський діяч в історичній пам’яті Стрийщини
Головна цитата «Стараннями Євгена Олесницького Стрий на початку ХХ століття став передовим політичним і культурним центром Галичини», - науковець З. Ханас Євген Олесницький — патріарх української адвокатури. 32 роки він віддав професії. У його канцелярії розпочався шлях в адвокатуру для десятка молодих правників. Та найбільший внесок Євген Олесницький зробив для економічного та культурного розвитку міста Стрия та Стрийщини, де його шанують і зберігають пам’ять про видатного адвоката і сьогодні. Неоціненне значення має для Стрийщини ім’я Євгена Олесницького — талановитого адвоката, визначного українського політика, економіста, кооператора, громадсько-політичного та культурно-просвітницького діяча. Крім того, Є. Олесницький — відомий в Галичині публіцист, журналіст, видавець, редактор, перекладач, промовець. Родинне виховання і дитячі роки на Тернопільщині Євген Олесницький народився у селі Говилів Великий Гусятинського повіту (теперішнього Теребовлянського району Тернопільської області) 5 березня 1860 року. Батько, Григорій Олесницький, був у цьому селі парохом і папським шамбеляном. Є. Олесницький так пише про нього: «Був від самого почину щирим і свідомим українцем (або як тоді називали — русином), і, здається, соромився свого шляхоцького польського походження». Олесницькі були споріднені майже зі всіма священничими родами Поділля. Їх традиції значно впливали на всіх членів родини, в якій було семеро дітей. Троє померли в дитячому віці. Інші діти: сестри Юлія та Олена, брати Іван та Євген виховувалися в українському дусі, про що писав сам Є. Олесницький: «Дух у нашій хаті був руський». Євген був наймолодший. З дитячих літ він цікавився усім тим, чим займалися його батьки. Особливо приглядався до церковних обрядів. У п’ятирічному віці вже проголошував у церкві «Вірую», а в семирічному читав «Апостола», інколи виконував обов’язки піддячого. Грамоти почав учитися, скінчивши п’ять років. Української азбуки вчив його місцевий школяр, потім посилали Євгена два роки до сільської школи. Закінчував початкову освіту у Теребовлі, де почувався досить погано, бо там було польське оточення. Зовсім інша атмосфера панувала у Тернопільській гімназії, де Євген розпочав навчання у 1870 році. Ця гімназія багато років була головним центром публічного виховання на Поділлі, звідки вийшло чимало відомих людей. Олесницький відразу ж влився у гімназійне громадське життя: став членом гуртка «Громада». У «Громадах» творилися основи світогляду українських гімназистів, тут «училися вони бути вірними синами свого народу, розуміти його минуле, заглядати в народну душу». Свідомі гімназисти вели боротьбу проти ополячення та проти москвофільства, яке також згубно впливало на свідомість тогочасної молоді. Великий вплив на гімназистів мали українські вчителі Людкевич, Горбаль і Чарнецький. У п’ятому класі Євгена обрали головою «Громади». Ці обов’язки він виконував сумлінно до закінчення гімназії. Є. Олесницький виповнив якнайкраще присягу, яку склав «Громаді». Він усе життя залишився вірним слугою народної справи. Правничі студії у Львівському університеті: освіта і досвід громадської праці Закінчивши у 1878 році гімназію, Є. Олесницький провів ферії у Зарваниці, де співслужив його брат-священник. Цієї ж осені вступив на правничий факультет Львівського університету. До Львова Євген прибув уже зрілою молодою людиною з палким бажанням якнайбільше прислужитися рідному народові. У стінах університету також кипіло громадське життя. Майбутній юрист приєднався до тогочасної народовської молоді, брав участь у роботі «Руської Бесіди», почав відновлювати діяльність академічного товариства «Дружний Лихвар», став його скарбником. Як зазначає дослідниця Інна Чуйко, «Є. Олесницький закріпився у Львові безпосередньо після соціалістичного процесу І. Франка, М. Павлика та їхніх товаришів (1877 р.), коли ідеї М. Драгоманова розворушили своєю новизною галицьке громадянство, особливо молодь». Євген Олесницький прагнув знайомства з Іваном Франком. Невдовзі вони познайомились під час викладів української літератури в університеті. А через кілька днів він відвідав І. Франка у нього вдома. З того часу Є. Олесницький був частим гостем у письменника, між ними панували дружні взаємини. Тут доречно додати вислів самого Є. Олесницького: «На Галицькій Україні не було людини, що мала би такий вплив на сучасну молодь, який мав свого часу Іван Франко». Саме під впливом письменника майбутній адвокат формує свій світогляд. Користуючись Франковою бібліотекою, читає «Вісник Європи», «Отечественные записки», твори Щедріна, Золя, Флобера, Спенсера, Драгоманова, Мирного. У той час разом з Є. Олесницьким на правничім відділі навчалося багато українців, які пізніше відіграли вагому роль в українській політиці і культурі. Євген Олесницький був добре знайомий з Андрієм Чайковським, Костем Левицьким, Андронником Могильницьким, Володимиром Навроцьким. Євген Олесницький дуже серйозно ставився до здобуття фаху юриста. За сумлінне та успішне навчання майбутнього правника було звільнено від часткової, а згодом і повної оплати за навчання. Не дивлячись на те, що навчання займало багато часу, Є. Олесницький брав якнайактивнішу участь у студентському житті. У 1881 році він став керівником товариства «Дружний Лихвар» та активізував його діяльність. Щотижня влаштовувалися доповіді з декламаціями і виконанням музичних творів. На ці вечори запрошувалися діячі «Руської Бесіди» і «Академічного кружка». Крім того, Євген Олесницький став членом виділу (президії) «Кружка правників», де поглиблював свої юридичні знання. Цікавився також політичною економією. Початок адвокатської кар’єри Після закінчення університету у 1883 році Євген Олесницький залишився у Львові. Тут він пройшов однорічну судову практику, маючи намір зайнятися адвокатурою. З 1885 року він був практикантом в адвокатській канцелярії доктора К. Сушкевича, а потім — доктора І. Попеля у Львові. Крім того, займався видавничою діяльністю. Власним коштом видав «Русько-Українську бібліотеку», в якій опублікував твори відомих письменників. Був редактором сатиричного журналу «Зеркало». Після закінчення університету вісім років Є. Олесницький перебував у Львові. Багато часу присвятив культурно-просвітницькій і громадсько-політичній діяльності. Проявив себе як видавець, журналіст, перекладач, літератор, публіцист, редактор. У 1880 році став одним із засновників народовської газети «Діло», у якій працював у 1885 — 1890 роках. Тут він вів рубрику політичного життя, друкував статті з правової тематики, театральні рецензії. У 1889 році разом з однодумцями заснував журнал «Часопись правнича». «У публіцистиці Є. Олесницького, — пише І. Чуйко, — спочатку переважали політичні та правові проблеми тогочасного життя. Загалом статті ґрунтовно аналізували та коментували діюче австро-угорське законодавство». Євген Олесницький перекладав художні твори з англійської та німецької мов, написав багато перекладів для українського театру. Він також був референтом театральних справ у виділі «Руської Бесіди» та у «Народному театрі». Всі дороги ведуть до… Стрия У 1890 році Є. Олесницький закінчив практику адвокатського конципієнта (практиканта) у Львові, а у травні 1891 року склав адвокатський іспит. Перед ним постало питання, де відкрити адвокатську канцелярію. Дехто з товаришів радив залишатися у Львові, були цікаві пропозиції з Тернополя, Золочева, Дрогобича, Чорткова. Але Є. Олесницький обрав Стрий. Про це він пише у своїх спогадах: «Ще восени 1890 р., коли я проживав у мого батька в Говилові, дістав я був письмо зі Стрия, підписане багатьма українцями з міста й повіту, в якім мене запрошували отворити канцелярію в Стрию». Ініціаторами цього запрошення стали професор Іван Вахнянин та священник о. Олекса Бобикевич. Чому вибір Стрийської громади випав саме на Євгена Олесницького? Очевидно тому, що у Стрию він був знаний як громадський діяч, товариш Івана Франка. А суспільно-політична ситуація у Стрию потребувала молодих національно свідомих сил. На початок 1890-х років громадське життя тут ледь-ледь жевріло. Як зазначає дослідниця Б. Фур, «українська інтелігенція гуртувалась у польському товаристві «Сокіл», у політичному товаристві «Підгірська рада», заснованому у 1890 р. і в «Руському касино»… Але в Стрию не було ні філії «Просвіти», ні жодної діяльної читальні». Основним представником української інтелігенції в селах було духовенство, серед якого панували москвофільські настрої. Не дивлячись на це, вибір Євгена Олесницького випав на Стрий. Йому дуже заімпонувала стрийська громада і великий простір для громадсько-політичної роботи. Адвокат приймає рішення і разом з сім’єю переїздить до Стрия. 1 серпня 1891 року він відкриває тут свою адвокатську канцелярію. Вже у вересні цього ж року він зібрав представників стрийської інтелігенції на довірочну нараду і ознайомив їх зі своєю програмою дій. Адвокатську практику Є. Олесницький з першого дня почав вести українською мовою. У повітовому суді всі були дуже здивовані з приводу його листів українською. Він сміливо впроваджував у практику українську правничу термінологію. Проти нього відразу піднявся протест з боку польських суддів та адвокатів. Та він все це стерпів та «ані на волос не відступився від своїх принципів». Аспекти адвокатської майстерності Євгена Олесницького З часом адвокатська діяльність доктора Є. Олесницького набирала щораз більшої популярності. Його клієнтами були прості селяни. Десятки їх справ він полагоджував зовсім безкоштовно, як правдивий опікун і захисник селян. Зі Стрийщини, Жидачівщини, інших суміжних повітів до нього зверталися люди, бо бачили в ньому батьківську опіку. Є. Олесницький був чудовим промовцем, умів словом захопити слухача і переконати. Він брав участь і в політичних судових процесах за межами Стрия (у Львові, Станіславові, Тернополі, Золочеві, Коломиї, Перемишлі). Найгучнішою, відомою на весь край стала «Справа Т. Окуневського» 1894 року у Коломиї. Адвокат захищав депутата галицького сейму Теофіла Окуневського, якого звинувачували у підбурюванні людей проти намісника краю К. Бадені. Силою своєї праці і знань Євген Олесницький швидко завоював собі авторитет не тільки у місті, але й в цілій окрузі. Саме тому він став прототипом до образу головного героя повісті Івана Франка «Перехресні стежки». Внесок адвоката Євгена Олесницького у громадсько-політичний, економічний та культурно-просвітницький розвиток Стрийщини З початком листопада 1891 року почалася реорганізація «Підгірської Ради», а у червні 1892 року загальні збори обрали адвоката головою цього товариства. В організаційних справах він опирався на о. Давидяка та конципієнта А. Могильницького. «Підгірська Рада» пройшла успішне випробування під час доповнюючих виборів до повітової ради в Стрию. Обраними були Є. Олесницький, о. Давидяк та Р. Тишовницький. Так вперше Стрийщина стала до виборчої боротьби і перемогла. 29 серпня цього ж року з ініціативи Є. Олесницького закладено у Стрию філію «Просвіти». В установчих зборах брав участь голова центрального виділу Омелян Огоновський. Євген Олесницький, за протоколом цих зборів, входив до переліку засновників філії під першим номером. З першого разу до «Просвіти» вступило понад 100 членів. З ініціативи адвоката у місті часто проводилися політичні віча, в яких часто брав участь Іван Франко. У 1894 році Є. Олесницький береться за важливу справу організації «Каси Задаткової» — першої української фінансово-кредитної організації. Він став членом її правління і перетворив її у надійну фінансову інституцію, яка виділяла селянам кошти на придбання землі, розвиток ремісництва і промислу, заснування дрібних кооперативів. У 1895 році ця установа повністю перейшла з рук поляків до українців. Так розпочалася економічна діяльність Є. Олесницького на Стрийщині. За словами Осипи Бобикевич, «заложили велику народну твердиню, яка довгі літа рятувала людей». Через рік у Стрию починає виходити газета «Стрийський голос», редактором якої став Володимир Охримович — адвокат-конципієнт Є. Олесницького. Це видання стало речником ідей української громадськості на Стрийщині. Крім професійної діяльності, Є. Олесницький займається політичною діяльністю. Він збирає віча, на яких все частіше критикується режим намісника Галичини графа Казимира Бадені. На виборах 1895 року до Галицького сейму Є. Олесницький балотувався в депутати. Його кандидатуру запропонували одразу жителі Стрия і Жидачева. Адвокат погодився балотуватися від Жидачівщини. Під час цих виборів українці стали свідками страшних зловживань, які Є. Олесницький детально описав у своїх спогадах. Кримінальні елементи провокували сутички, бійки. Відтак, Є. Олесницький програв ці вибори. Жителі Жидачева були вкрай обурені і вимагали скасувати результати. Вибори на Стрийщині влада проводила так само брутально. Виборців підстерігали провокатори. Тож у Є. Олесницького вдома вимушено мусили переночувати 60 депутатів зі Сколівщини. І тільки у 1900 році Євген Олесницький був обраний депутатом до Галицького сейму від Жидачівщини, перемігши на додаткових виборах. Незважаючи на складні передвиборчі перипетії, Є. Олесницький не припиняв своєї громадської роботи в Стрию. Важливою справою його життя стало будівництво Народного дому у місті. Це питання він порушував на багатьох вічах і зборах, зазначав у багатьох промовах. «Його дух, — писала Б. Фур, — був присутній від перших кроків реалізації цієї ідеї до того часу, коли почали надходити грошові внески на будову». Ця споруда будувалася на народні гроші. Її урочисте освячення відбулося 1 січня 1901 року при великій кількості галицького люду. Створенню українського молочарського руху також сприяла чимала організаторська і пропагандистська робота доктора Євгена Олесницького. На скликаній ним конференції 6 лютого 1904 року ухвалено конкретну програму практичних дій. Редакцією журналу «Економіст» та товариством «Сільський господар» організовано і проведено рільничо-економічні курси для священників, на сторінках журналу з’явилися статті, які заохочували галицьких селян до оволодіння наукою молочарства. Члени «Просвіти» часто виступали з цією темою перед громадськістю. Одним словом, була проведена велика агітаційна робота. Результатом цих дій стало створення 1 жовтня 1904 року в селі Завадові Стрийського повіту першої української молочарської спілки, яку організував і очолив соратник Є. Олесницького, місцевий парох Остап Нижанківський. Євген Олесницький увійшов до складу Надзірної ради. Нове об’єднання молочарів ставило перед собою такі завдання: організовувати товариства і молочарні, надавати їм необхідну фахову допомогу, шукати ринки збуту продукції. Публічний показ праці молочарського союзу відбувся у вересні 1909 року. В Народному домі у Стрию в цей час відбулася Перша хліборобська виставка. Проводилась вона з ініціативи «Крайового союзу господарсько-молочарського» та товариства «Сільський господар». На цій же виставці відбулися надзвичайні загальні збори «Сільського господаря», які змінили статут організації й обрали нове керівницво. Одночасно Євгена Олесницького обрано головою цього товариства. Подальша політична діяльність Євгена Олесницького розвивалася успішно. Він був обраний депутатом австрійського парламенту, в якому працював у 1907– 1917 роках і займав провідне місце серед представників депутатського корпусу. У стінах парламенту він послідовно захищав інтереси галицьких селян. Турбувала його й проблема відкриття українського університету у Львові. Успішною виявилась парламентська діяльність Є. Олесницького і після того, як він вдруге отримав депутатський мандат. Заслуговувала на увагу позиція адвоката-посла (депутата) під час розгляду економічних проблем. Перша світова війна поставила перед Є. Олесницьким та й перед іншими українськими політиками нові завдання і обов’язки. Разом з К. Левицьким та М. Васильком він належав до Загальної Української Ради (ЗУР) у Відні, яка до 1916 року репрезентувала інтереси українства. Найактивнішу роботу вів Є. Олесницький як член економічної секції ЗУР, котра розв’язувала питання відбудови постраждалих від війни українських земель. Крім того, адвокат виступав за впровадження загального і рівного виборчого права, послідовно боровся за реформу виборчої системи. Наукова і публіцистична спадщина Євгена Олесницького досить об’ємна. Серед його друкованих праць найбільш відомі: «Право пропинацій в Галичині» (1889), «Про социяльне обезпеченє» (1909), «Задачі нашої краєвої хліборобської організації» (1909), «Новий виборчий закон про вибори до державної ради…» (1907), «Яка має бути наша рільнича організація» (1910) та інші. Він часто друкувався у правничих часописах. Його праці публікували часописи «Діло», «Господар і промисловець», «Економіст». В останні роки життя Євген Олесницький немов повернувся до тих улюблених занять, якими займався у молоді роки. Після засідань у парламенті і різних товариствах вивчав політичну історію України. Записував події кожного дня, збирав матеріали для майбутніх праць. У напружений воєнний час він важко захворів. Але не переставав працювати. «Дивне вражіння робив він під час недуги, — писала газета «Діло». — Наче відійшло від нього все земне, буденне. Недуга, яка зробила немічною його великанську постать, наче рівночасно поклала на нього печать якоїсь надземної величи. Працював до останньої хвилини». Писав спогади, які згодом, у 1935 році, вийдуть у світ у Львові під назвою «Сторінки з мого життя». На жаль, цю працю він не закінчив. Невблаганна смерть не дозволила це зробити. Життя Євгена Олесницького обірвалося 26 жовтня 1917 року у віці п’ятдесяти семи років. Для України це була велика втрата. Цю передчасну смерть адвоката, саме напередодні Листопадового зриву, українці вважали національною катастрофою. Євген Олесницький помер у Відні. Тіло перевезли спочатку до Львова, а потім до Стрия. Ось як починалася посмертна публікація у недільному номері «Діло» за 28 жовтня 1917 року: «З нашої редакції повіває чорна хоругов. Скільки їх повіває сьогодні і в столиці нашої країни, у Львові, де він починав і кінчив свою громадянську діяльність, і в Стрию, де він вложив у народну працю найліпші літа свої, і по цілій нашій країні, в якій скрізь ім’я його вимовлялося з пошаною…». За Олесницьким сумувала вся Галичина. Організацією похорону займалася «Просвіта», товариство, до розбудови якого доклав багато зусиль покійний. 27 жовтня Головний виділ скликав засідання, в якому взяли участь майже всі його члени. Саме на цьому засіданні було вирішено вшанувати пам’ять Є. Олесницького чорними прапорами на будинку «Просвіти». Просвітяни зайнялися виданням посмертних плакатів, сформували делегацію на похорон до Стрия, призначили дату похорону. 30 жовтня був виконаний заповіт покійного. Євген Олесницький заповів поховати себе у Стрию. І на це були вагомі причини. У травні 1902 року померла від кору і запалення легенів його єдина дочка, чотирнадцятилітня Зоня. Вона була похована на Стрийському кладовищі. Через кілька місяців не стало вірного товариша і побратима о. Олекси Бобикевича, могила якого була поруч з могилою доньки. Зрозуміло, що Є. Олесницький хотів бути похованим біля доньки, в гробівці, так любовно прикрашеному медальйоном-барельєфом роботи відомого українського скульптора Кузневича. Виконати заповіт взявся ще один добрий товариш Є. Олесницького — о. Остап Нижанківський, який прибув до Відня, коли дізнався про його тяжку недугу. Під час багатолюдного похорону, як повідомляла преса, тіло покійника везли волами з залізничного двірця через усе місто. На похороні був присутній митрополит Андрей Шептицький. Жалобну процесію супроводжував оркестр УСС та почесна стрілецька сотня. Стрийщина завжди буде вдячна адвокату Євгену Олесницькому за його подвижницьку працю. Він спричинився до будівництва у Стрию величавого Народного дому, розбудував у місті «Просвіту» та інші громадські, кооперативні та культурні організації. Його стараннями Стрий на початку ХХ століття став передовим політичним і культурним центром Галичини. Список використаної літератури: Олесницький Є. Сторінки з мого життя // Передрук видання 1935 року. Стрий: Щедрик, 2007. С. 35. Чуйко І. Євген Олесницький: сторінки життєпису. Тернопіль, 2005. С. 21. Фур Б. У вирі суспільного життя // Краєзнавчий вісник. Спецвипуск стрийського краєзнавчого музею «Верховина». 2001. 25 травня. С. 3. Мандрик М. Сторінки історії «Просвіти» Стрийщини. Стрий: Щедрик, 1998. С. 10. Бобикевич О. Твори. Львів: Каменяр, 2000. С. 159. Діло. 1917. Ч. 254. ВІСНИК НААУ № 5 (121) Автор публікації: Зеновія Ханас Зеновія Ханас заступник директора з наукової роботи Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Євген Олесницький – видатний адвокат, політик, громадський діяч в історичній пам’яті Стрийщини

Головна цитата