Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Недоступне укриття для маломобільних осіб: хто відповідає та як діяти

Укриття, яке є на обліку чи карті, але недоступне для людей з інвалідністю або маломобільних осіб, не виконує функції захисту. Під час воєнного стану це може свідчити про невиконання державою своїх зобов’язань.

Недоступність укриття через архітектурні, організаційні або інформаційні бар’єри не є банальною побутовою незручністю. Адже Конституція України (ст. 3) проголошує людину, її життя, здоров’я та безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головним обов’язком держави. Тому фактична неможливість для певної частини людей скористатися укриттям має правове значення.

Стаття 9 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю зобов’язує держави вживати належних заходів для забезпечення особам з інвалідністю доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку, а також до інших об’єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню. Ба більше, у ситуаціях ризику, зокрема під час збройних конфліктів, держави повинні вживати всіх необхідних заходів для забезпечення захисту й безпеки таких осіб (ст. 11).

Для розуміння механізму реалізації цих вимог Конвенція оперує терміном «розумне пристосування», що передбачає внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій та коректив, які не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, з метою забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод. При цьому відмова у розумному пристосуванні називається однією з форм дискримінації за ознакою інвалідності (ст. 2).

Ці норми знайшли відображення і в законах України. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» держава зобов’язана створити умови для реалізації особою з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод. Дискримінація за ознакою інвалідності, що включає необґрунтовану відмову у розумному пристосуванні, забороняється.

Дискримінація може бути непрямою. Це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, правил, вимог чи практики для особи або групи осіб за певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими (п. 3 ч. 1 ст. 1, ст. 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).

Переходячи до теми забезпечення доступності укриттів, варто також зазначити, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який встановлює правові та організаційні основи у цій сфері й спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, визначає ширшу категорію людей, інтереси яких підлягають врахуванню. Це маломобільні групи населення, до яких належать особи, що відчувають труднощі під час самостійного пересування, одержання послуги, необхідної інформації або орієнтування у просторі (п. 15 ч. 1 ст. 1). Крім осіб з інвалідністю, до них, зокрема, належать особи з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, громадяни похилого віку та особи з дитячими візками.

Обов’язки щодо забезпечення доступності укриттів розподілені між кількома рівнями: державою, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями, а на рівні конкретного об’єкта — власниками, користувачами та балансоутримувачами.

Так, згідно зі ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, порядок створення та утримання фонду захисних споруд цивільного захисту визначається Кабінетом Міністрів України. Розміщення, проєктування та будівництво захисних споруд цивільного захисту і споруд подвійного призначення здійснюються відповідно до будівельних норм. Вимоги щодо утримання, облаштування та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту визначаються Міністерством внутрішніх справ України як органом, що забезпечує формування державної політики у цій сфері.

Фінансування заходів щодо проєктування та будівництва таких об’єктів або пристосування інших об’єктів для укриття населення може здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та інших не заборонених законодавством джерел. Їх утримання у готовності до використання за призначенням та експлуатація здійснюються власниками, користувачами або юридичними особами, на балансі яких вони перебувають.

Організація та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, створення загальнодоступних інформаційних ресурсів і доведення до населення інформації про об’єкти зазначеного фонду, у тому числі у доступній для осіб з порушеннями зору та слуху формі, належать до повноважень місцевих державних адміністрацій (п. 26 ч. 1 ст. 19 Кодексу).

Зрозуміло, що доступність укриття потрібно оцінювати не лише за фактом його наявності у фонді. Значення має те, чи може людина, зокрема маломобільна, дістатися до нього, увійти всередину, зорієнтуватися в приміщенні та перебувати там під час небезпеки.

Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об’єктів до його складу, виключення таких об’єктів із фонду та ведення його обліку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138.

Цей Порядок прямо передбачає, що будівництво захисних споруд і споруд подвійного призначення має здійснюватися відповідно до вимог Кодексу цивільного захисту України, інших законів, державних будівельних норм і вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту з обов’язковим урахуванням забезпечення їх доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення (п. 3). Інформація щодо об’єктів фонду захисних споруд відображається в мобільному застосунку «Дія». При цьому на інтерактивній карті має відображатися інформація щодо доступності об’єктів фонду для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення (п. 23-1).

Вимоги щодо утримання, облаштування та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 09.07.2018 № 579.

Так, входи до об’єктів фонду мають забезпечувати вільний доступ до їхніх приміщень, можливість користування ними особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення, а також мати достатню (нормативну) пропускну спроможність. У разі відсутності на входах пандусів для забезпечення вільного користування спорудою особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення входи додатково обладнуються дерев’яними або металевими трапами (п. 6 Вимог).

Під час оглядів стану захисних споруд цивільного захисту та споруд подвійного призначення рекомендується перевіряти доступність вхідної групи до споруди (наявність пандуса чи підіймальних платформ), шляхів руху в коридорах і приміщеннях, а також облаштованого санітарно-гігієнічного приміщення для маломобільних груп населення (додаток 7 до Вимог).

Окремі обов’язкові вимоги до об’єктів нормування у будівництві також містять державні будівельні норми.

Так, ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту» передбачає, що проєктні рішення захисних споруд і споруд подвійного призначення повинні забезпечувати доступність і безпеку для маломобільних груп населення відповідно до вимог ДБН В.2.2-40 з урахуванням мобільності осіб з інвалідністю різних категорій та їхньої чисельності.

Доступність укриття охоплює не лише вхід, а весь шлях людини — від маршруту до споруди до перебування всередині. ДБН В.2.2-5:2023 передбачає вимоги щодо пішохідних шляхів руху до захисних споруд, пандусів, рішень розумного пристосування, підйомних пристроїв або механізмів, візуальної та тактильної навігації, контрастного маркування, поручнів, простору для маневрування на кріслі колісному та вільного простору для осіб з інвалідністю в основному приміщенні для укриття.

ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» є базовим документом щодо забезпечення доступності, безпеки, навігації та можливості максимально незалежного пересування людини в будівлях і спорудах. Для укриттів цей ДБН має значення як основа для оцінки доступного маршруту до входу, відсутності непереборних сходів і порогів, належної ширини дверей і проходів, наявності поручнів, пандусів або підйомників, освітлення, контрастного маркування, тактильних елементів, зрозумілих покажчиків та безпечного внутрішнього простору.

Наведені вимоги дають змогу оцінити, яким має бути доступне укриття та на кого покладені відповідні обов’язки. Втім, для захисту прав конкретної особи недостатньо лише констатувати відсутність пандуса чи іншого елемента доступності. Необхідно встановити правовий статус об’єкта, характер наявних бар’єрів, відповідального за їх усунення та конкретний обов’язок суб’єкта, який не був виконаний. Саме це визначає адресата звернення, правову кваліфікацію порушення та належний спосіб захисту.

Доцільно з’ясувати: хто є власником або балансоутримувачем укриття; чи включене воно до фонду захисних споруд; чи відповідає вимогам готовності; чи забезпечено цілодобовий безперешкодний доступ; чи оприлюднено інформацію про нього через застосунок «Дія», інтерактивну карту укриттів або місцеві інформаційні ресурси; чи міститься інформація про його доступність; чи проводилися обстеження; чи фіксувалися порушення; чи вживалися заходи розумного пристосування; чи надходили звернення щодо усунення бар’єрів.

Фіксуючи стан об’єкта, доцільно оцінювати не лише сам вхід до укриття, а весь маршрут: від житлового будинку, зупинки громадського транспорту, місця паркування або найближчого пішохідного шляху — до входу; далі — двері, сходи, пандус або підйомник, ширину проходів, освітлення, навігацію, внутрішній простір, санітарні умови та можливість безпечного перебування всередині. Така комплексна фіксація дає змогу довести реальний вплив бар’єру на можливість людини скористатися захисною спорудою.

Для оцінки доступності важливо не обмежуватися лише зовнішнім виглядом укриття. Потрібно встановити, чи може конкретна людина — зокрема особа, яка пересувається на кріслі колісному, людина з порушенням зору або слуху, особа похилого віку, людина після поранення чи травми, батьки з дитячим візком — фактично дістатися до укриття, увійти всередину, отримати необхідну інформацію та перебувати там у безпечних умовах.

Доказове значення можуть мати фото- і відеофіксація маршруту та внутрішнього стану укриття, скриншоти з електронних сервісів, відповіді на звернення, акти обстеження, інформація від органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, ДСНС, власника або балансоутримувача. Саме ці дані дають змогу показати різницю між формальною наявністю укриття та реальною можливістю ним скористатися.

Після встановлення статусу об’єкта, відповідальних суб’єктів і фактичних бар’єрів адвокат може обрати належний спосіб реагування. Залежно від обставин це можуть бути звернення до власника чи балансоутримувача, органу місцевого самоврядування, військової адміністрації, територіального органу ДСНС, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також адвокатські запити, скарги, заяви про проведення обстеження чи вимоги про усунення порушень.

Зміст вимоги має відповідати компетенції адресата та конкретному невиконаному обов’язку. Йдеться, зокрема, про усунення встановлених бар’єрів, приведення об’єкта у стан готовності, актуалізацію інформації про його доступність або належну організацію відкриття під час повітряної тривоги. Адже необхідність додатково шукати ключі чи відповідальну особу може позбавити людину можливості своєчасно скористатися укриттям.

У разі бездіяльності відповідального суб’єкта або надання формальних відповідей можливим є звернення до суду. Предметом позову може бути визнання протиправною бездіяльності суб’єкта владних повноважень та зобов’язання його вчинити конкретні дії.

Анастасія Клімова

представниця Комітету НААУ з питань гендерної політики у Донецькій області

	10:29 Пн 20.07.26
Недоступне укриття для маломобільних осіб: хто відповідає та як діяти
Головна цитата «Входи до об’єктів фонду мають забезпечувати вільний доступ до їхніх приміщень, можливість користування ними особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення, а також мати достатню (нормативну) пропускну спроможність», - адвокат А. Клімова Укриття, яке є на обліку чи карті, але недоступне для людей з інвалідністю або маломобільних осіб, не виконує функції захисту. Під час воєнного стану це може свідчити про невиконання державою своїх зобов’язань. Чому це правова проблема Недоступність укриття через архітектурні, організаційні або інформаційні бар’єри не є банальною побутовою незручністю. Адже Конституція України (ст. 3) проголошує людину, її життя, здоров’я та безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головним обов’язком держави. Тому фактична неможливість для певної частини людей скористатися укриттям має правове значення. Стаття 9 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю зобов’язує держави вживати належних заходів для забезпечення особам з інвалідністю доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку, а також до інших об’єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню. Ба більше, у ситуаціях ризику, зокрема під час збройних конфліктів, держави повинні вживати всіх необхідних заходів для забезпечення захисту й безпеки таких осіб (ст. 11). Для розуміння механізму реалізації цих вимог Конвенція оперує терміном «розумне пристосування», що передбачає внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій та коректив, які не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, з метою забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод. При цьому відмова у розумному пристосуванні називається однією з форм дискримінації за ознакою інвалідності (ст. 2). Ці норми знайшли відображення і в законах України. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» держава зобов’язана створити умови для реалізації особою з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод. Дискримінація за ознакою інвалідності, що включає необґрунтовану відмову у розумному пристосуванні, забороняється. Дискримінація може бути непрямою. Це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, правил, вимог чи практики для особи або групи осіб за певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими (п. 3 ч. 1 ст. 1, ст. 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»). Переходячи до теми забезпечення доступності укриттів, варто також зазначити, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який встановлює правові та організаційні основи у цій сфері й спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, визначає ширшу категорію людей, інтереси яких підлягають врахуванню. Це маломобільні групи населення, до яких належать особи, що відчувають труднощі під час самостійного пересування, одержання послуги, необхідної інформації або орієнтування у просторі (п. 15 ч. 1 ст. 1). Крім осіб з інвалідністю, до них, зокрема, належать особи з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, громадяни похилого віку та особи з дитячими візками. Хто відповідає за доступність Обов’язки щодо забезпечення доступності укриттів розподілені між кількома рівнями: державою, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями, а на рівні конкретного об’єкта — власниками, користувачами та балансоутримувачами. Так, згідно зі ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, порядок створення та утримання фонду захисних споруд цивільного захисту визначається Кабінетом Міністрів України. Розміщення, проєктування та будівництво захисних споруд цивільного захисту і споруд подвійного призначення здійснюються відповідно до будівельних норм. Вимоги щодо утримання, облаштування та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту визначаються Міністерством внутрішніх справ України як органом, що забезпечує формування державної політики у цій сфері. Фінансування заходів щодо проєктування та будівництва таких об’єктів або пристосування інших об’єктів для укриття населення може здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та інших не заборонених законодавством джерел. Їх утримання у готовності до використання за призначенням та експлуатація здійснюються власниками, користувачами або юридичними особами, на балансі яких вони перебувають. Організація та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, створення загальнодоступних інформаційних ресурсів і доведення до населення інформації про об’єкти зазначеного фонду, у тому числі у доступній для осіб з порушеннями зору та слуху формі, належать до повноважень місцевих державних адміністрацій (п. 26 ч. 1 ст. 19 Кодексу). Яким має бути укриття Зрозуміло, що доступність укриття потрібно оцінювати не лише за фактом його наявності у фонді. Значення має те, чи може людина, зокрема маломобільна, дістатися до нього, увійти всередину, зорієнтуватися в приміщенні та перебувати там під час небезпеки. Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об’єктів до його складу, виключення таких об’єктів із фонду та ведення його обліку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138. Цей Порядок прямо передбачає, що будівництво захисних споруд і споруд подвійного призначення має здійснюватися відповідно до вимог Кодексу цивільного захисту України, інших законів, державних будівельних норм і вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту з обов’язковим урахуванням забезпечення їх доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення (п. 3). Інформація щодо об’єктів фонду захисних споруд відображається в мобільному застосунку «Дія». При цьому на інтерактивній карті має відображатися інформація щодо доступності об’єктів фонду для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення (п. 23-1). Вимоги щодо утримання, облаштування та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 09.07.2018 № 579. Так, входи до об’єктів фонду мають забезпечувати вільний доступ до їхніх приміщень, можливість користування ними особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення, а також мати достатню (нормативну) пропускну спроможність. У разі відсутності на входах пандусів для забезпечення вільного користування спорудою особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення входи додатково обладнуються дерев’яними або металевими трапами (п. 6 Вимог). Під час оглядів стану захисних споруд цивільного захисту та споруд подвійного призначення рекомендується перевіряти доступність вхідної групи до споруди (наявність пандуса чи підіймальних платформ), шляхів руху в коридорах і приміщеннях, а також облаштованого санітарно-гігієнічного приміщення для маломобільних груп населення (додаток 7 до Вимог). Окремі обов’язкові вимоги до об’єктів нормування у будівництві також містять державні будівельні норми. Так, ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту» передбачає, що проєктні рішення захисних споруд і споруд подвійного призначення повинні забезпечувати доступність і безпеку для маломобільних груп населення відповідно до вимог ДБН В.2.2-40 з урахуванням мобільності осіб з інвалідністю різних категорій та їхньої чисельності. Доступність укриття охоплює не лише вхід, а весь шлях людини — від маршруту до споруди до перебування всередині. ДБН В.2.2-5:2023 передбачає вимоги щодо пішохідних шляхів руху до захисних споруд, пандусів, рішень розумного пристосування, підйомних пристроїв або механізмів, візуальної та тактильної навігації, контрастного маркування, поручнів, простору для маневрування на кріслі колісному та вільного простору для осіб з інвалідністю в основному приміщенні для укриття. ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» є базовим документом щодо забезпечення доступності, безпеки, навігації та можливості максимально незалежного пересування людини в будівлях і спорудах. Для укриттів цей ДБН має значення як основа для оцінки доступного маршруту до входу, відсутності непереборних сходів і порогів, належної ширини дверей і проходів, наявності поручнів, пандусів або підйомників, освітлення, контрастного маркування, тактильних елементів, зрозумілих покажчиків та безпечного внутрішнього простору. Що слід установити Наведені вимоги дають змогу оцінити, яким має бути доступне укриття та на кого покладені відповідні обов’язки. Втім, для захисту прав конкретної особи недостатньо лише констатувати відсутність пандуса чи іншого елемента доступності. Необхідно встановити правовий статус об’єкта, характер наявних бар’єрів, відповідального за їх усунення та конкретний обов’язок суб’єкта, який не був виконаний. Саме це визначає адресата звернення, правову кваліфікацію порушення та належний спосіб захисту. Доцільно з’ясувати: хто є власником або балансоутримувачем укриття; чи включене воно до фонду захисних споруд; чи відповідає вимогам готовності; чи забезпечено цілодобовий безперешкодний доступ; чи оприлюднено інформацію про нього через застосунок «Дія», інтерактивну карту укриттів або місцеві інформаційні ресурси; чи міститься інформація про його доступність; чи проводилися обстеження; чи фіксувалися порушення; чи вживалися заходи розумного пристосування; чи надходили звернення щодо усунення бар’єрів. Фіксуючи стан об’єкта, доцільно оцінювати не лише сам вхід до укриття, а весь маршрут: від житлового будинку, зупинки громадського транспорту, місця паркування або найближчого пішохідного шляху — до входу; далі — двері, сходи, пандус або підйомник, ширину проходів, освітлення, навігацію, внутрішній простір, санітарні умови та можливість безпечного перебування всередині. Така комплексна фіксація дає змогу довести реальний вплив бар’єру на можливість людини скористатися захисною спорудою. Для оцінки доступності важливо не обмежуватися лише зовнішнім виглядом укриття. Потрібно встановити, чи може конкретна людина — зокрема особа, яка пересувається на кріслі колісному, людина з порушенням зору або слуху, особа похилого віку, людина після поранення чи травми, батьки з дитячим візком — фактично дістатися до укриття, увійти всередину, отримати необхідну інформацію та перебувати там у безпечних умовах. Доказове значення можуть мати фото- і відеофіксація маршруту та внутрішнього стану укриття, скриншоти з електронних сервісів, відповіді на звернення, акти обстеження, інформація від органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, ДСНС, власника або балансоутримувача. Саме ці дані дають змогу показати різницю між формальною наявністю укриття та реальною можливістю ним скористатися. Як реагувати Після встановлення статусу об’єкта, відповідальних суб’єктів і фактичних бар’єрів адвокат може обрати належний спосіб реагування. Залежно від обставин це можуть бути звернення до власника чи балансоутримувача, органу місцевого самоврядування, військової адміністрації, територіального органу ДСНС, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також адвокатські запити, скарги, заяви про проведення обстеження чи вимоги про усунення порушень. Зміст вимоги має відповідати компетенції адресата та конкретному невиконаному обов’язку. Йдеться, зокрема, про усунення встановлених бар’єрів, приведення об’єкта у стан готовності, актуалізацію інформації про його доступність або належну організацію відкриття під час повітряної тривоги. Адже необхідність додатково шукати ключі чи відповідальну особу може позбавити людину можливості своєчасно скористатися укриттям. У разі бездіяльності відповідального суб’єкта або надання формальних відповідей можливим є звернення до суду. Предметом позову може бути визнання протиправною бездіяльності суб’єкта владних повноважень та зобов’язання його вчинити конкретні дії. Матеріал опубліковано у виданні «Юридична газета». Автор публікації: Анастасія Клімова Анастасія Клімова представниця Комітету НААУ з питань гендерної політики у Донецькій області Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Недоступне укриття для маломобільних осіб: хто відповідає та як діяти

Головна цитата