|
14:43 Вт 23.06.26 |
Реалізація спадкових прав дітей, зачатих після смерті спадкодавця |
|
Головна цитата
Кріоконсервація репродуктивного матеріалу відкриває можливість народження дитини після смерті одного з батьків. Але чинне спадкове законодавство України фактично прив’язує права такої дитини до моменту зачаття, а не лише до походження. Частина 2 ст. 25 Цивільного кодексу передбачає, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. З огляду на конструкцію цієї норми момент зачаття при цьому може мати місце як при житті біологічних батьків дитини, так і після їх смерті чи смерті одного з них. Не має також значення, за допомогою яких саме технологій, методів, способів було здійснено зачаття. У розрізі спадкового права інтереси дітей, народжених після смерті одного з їхніх батьків (спадкодавця), на перший погляд, є захищеними. Адже у нормі ч. 1 ст. 1222 ЦК визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Фактично йдеться про дітей спадкодавця — насцітурусів, а також про його онуків, племінників, двоюрідних братів чи сестер у випадках, коли вони спадкують за правом представлення відповідно до ст. 1266 ЦК або в порядку спадкової трансмісії за ст. 1276 ЦК. Проте за змістом ч. 1 ст. 1222 ЦК до категорії спадкоємців не належать діти спадкодавця, які були зачаті після відкриття спадщини, тобто після його смерті. Такі діти фактично опиняються поза межами цієї спадково-правової конструкції, а їхнє правове становище істотно відрізняється від становища інших дітей спадкодавця — зачатих за його життя. У ч. 1 ст. 1261 ЦК визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають, зокрема, діти спадкодавця, у тому числі зачаті за його життя та народжені після його смерті. Ця норма також не охоплює дітей спадкодавця, які були зачаті після відкриття спадщини, тобто після його смерті. Відповідно, такі діти не належать до спадкоємців першої черги за законом. Отже, навіть у випадках, коли біологічна спорідненість і походження дитини не ставляться під сумнів або можуть бути належним чином встановлені, така дитина за чинним національним законодавством перебуває у гіршому правовому становищі порівняно з дітьми спадкодавця, зачатими за його життя і народженими після його смерті. В обох випадках, якщо походження дитини не ставиться під сумнів або встановлюється, йдеться про дітей спадкодавця. Втім, одна з категорій фактично дискримінована – має місце штучне виключення дітей, зачатих після смерті, із майнових відносин. Крім того, існує думка, що в описаних випадках може підвищуватися ризик відчуження таких дітей від померлого батька або матері, а також виникати ризики для їх самоідентифікації. На перший погляд, рішенням могло б бути складення спадкодавцем заповіту на ім’я такої дитини. Однак за неупередженого підходу ефективність такого інструмента спадкового планування є сумнівною. Користуючись свободою волевиявлення під час складення заповіту, відповідно до ст. 1235 ЦК, заповідач за життя може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних чи родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Водночас практична реалізація спадкових прав дитини, яка буде зачата і народжена після відкриття спадщини, залишатиметься проблемною з огляду на зміст ч. 1 ст. 1222 ЦК. За цією нормою такий суб’єкт не належить до кола осіб, які можуть бути спадкоємцями за заповітом. Отже, можна говорити і про фактичне обмеження свободи волевиявлення заповідача. Разом з тим слід враховувати і зворотний бік цієї проблеми. Якби дитина, зачата і народжена після відкриття спадщини, отримувала право на спадкування після смерті батька або матері, які померли до її зачаття, це могло б порушувати права інших спадкоємців, які вже реалізували свої спадкові права. Така ревізія спадкових прав інших спадкоємців і подальший перерозподіл спадщини можуть розцінюватися як порушення принципу правової визначеності. Отже, будь-які спроби запобігти нерівному правовому становищу дітей, зачатих після смерті спадкодавця і народжених після його смерті, неминуче будуть пов’язані з потребою переосмислення окремих концептуальних конструкцій спадкового права. Зокрема, за такого підходу необхідно було б переглянути саме розуміння поняття «спадкоємець». Одночасно слід було б врахувати принцип правової визначеності. Необхідність наукових досліджень у цій сфері та вдосконалення правового регулювання статусу таких дітей продиктована сукупністю ризиків. Вони мають суспільне значення для України, особливо в умовах збройного конфлікту, коли постають питання виживання та відтворення нації. Отже, з позиції сьогоднішнього дня слід визнати, що такі зміни парадигми правового регулювання спадкових відносин за участю дітей, зачатих після смерті спадкодавця, потребують часу та виваженого підходу до впровадження. Наразі такі діти фактично виключені з процесу спадкування після своїх біологічних батька або матері і їхні спадкові права не можуть вважатися належно захищеними.
Олексій Мотилюк член Ради Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram. |
|
|
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені |
|