Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Належний спосіб захисту: що слід пам’ятати

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України). Зверненню особи до суду за захистом порушених прав та законних інтересів зазвичай передує збирання інформації в доступних ресурсах та спілкування / консультація з адвокатом / юристом. Трапляються непоодинокі випадки, коли особа, отримавши інформацію в інформпросторі, вирішує самостійно боротися за «правду».

Обидва способи мають право на життя, та найголовніше — пам’ятати, що одним з айважливіших завдань, які перед вами постануть, є визначення конкретного способу захисту порушеного права / інтересу. Здавалося б, що може бути легшим, але аналізуючи рішення судів, ми стикаємось з тим, що це далеко не так легко, що тягне за собою негативні наслідки для позивача. Отже, визначення конкретного способу захисту є одним із визначальних аспектів при ухваленні рішення. Чому так — розглянемо в статті з точки зору напрацювань Верховного Суду.

Першочергово звернемо увагу на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду 22.03.2023 у справі № 509/5080/18).

Далі, озброївшись напрацюваннями Верховного Суду, визначаємо критерії, які слід взяти до уваги до написання позову та підготовки пакета документів. Позаяк позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, говорить, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Під способами захисту суб’єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. Обраний позивачем спосіб захисту має бути передбачений законом або договором.

ВП ВС неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23)).

Разом з тим у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 446/1/22 говориться, що суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду. Водночас у цій же постанові згадуються й інші постанови ВС.

Зауважу, що КЦС ВС в постанові від 18.09.2023 у справі № 582/18/21 дає чітке розуміння, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності. Така позиція узгоджується і з іншими постановами, зокрема з постановою КЦС ВС від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21.

Таким чином, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача, власне, порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об’єднаної палати КЦС від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

У доробку Верховного Суду містяться постанови, які стануть у пригоді практикуючим юристам / адвокатам і не тільки при визначенні позиції та належного способу захисту. Розглянемо деякі з них.

Найбільш поширена плутанина зустрічається в категорії справ щодо віндикаційних та негаторних спорів.

Що ж нам говорить з цього приводу вищий суд? А Верховний Суд виснував, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19).

Разом з тим у постанові КЦС ВС від 06.03.2024 у справі № 548/837/21 говориться, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 і 388 ЦК, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника». За таких обставин ефективним способом захисту права особи є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а не позов про визнання права власності та про визнання недійсними рішень сільської ради (така позиція узгоджується з позицією ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц).

У спорах щодо незаконного припинення права власності спадкодавця на нерухоме майно та вибуття цього майна з власності спадкодавця поза його волею за його життя звертаємось до постанови КЦС ВС від 17.04.2024 у справі № 183/1672/22, де чітко прописано, що вимоги спадкоємця щодо визнання права власності на спірне майно в порядку спадкування за законом є належним способом захисту. Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Верховний Суд виснував, якщо нікчемність договору іпотеки має наслідком нікчемність пункту кредитного договору, в якому є посилання на правовідносини іпотеки, то, відповідно, наслідком нікчемності договору іпотеки та вищевказаного пункту кредитного договору є незаконність заборони, накладеної на майно позивача, та скасування вказаної заборони. І такий спосіб є цілком ефективним способом захисту права позивача на розпорядження його майном. Саме після реалізації такого способу захисту позивач не буде вимушений повторно звертатися до суду, він є ефективним, оскільки спроможний захистити порушені права та буде відповідати принципу процесуальної економії (постанова КЦС ВС від 24.04.2024, справа № 512/480/16).

ВП ВС вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об’єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (постанова від 23.01.2024, справа № 523/14489/15-ц).

Верховний Суд у постанові від 26.08.2025 у справі № 760/14091/22 виснував, що визнання права власності на транспортний засіб є ефективним, оскільки заявлена вимога спрямована на захист цивільного права, відповідає змісту порушеного права та в обраний ним спосіб забезпечить реальне поновлення / захист його порушеного права. Пред’явлення окремої вимоги про зняття арешту зі спірного транспортного засобу у цьому конкретному випадку не є обов’язковим, оскільки примусове відчуження майна на користь військової частини відбулося не в порядку виконання виконавчого документа та не внаслідок дій державного виконавця у межах виконавчого провадження, а тому посилання суду апеляційної інстанції на положення ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» не є обґрунтованим.

Електронні торги з реалізації майна можуть бути визнані недійсними, якщо на момент їх проведення майно не належало боржнику у виконавчому провадженні. Вимоги позивача про визнання недійсними акта про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є неналежними (неефективними) способами захисту (постанова КЦС ВС від 26.08.2025, справа № 761/14995/22).

Далі хочеться закцентувати увагу на наболілому, але актуальному питанні в реаліях сьогодення — постанова КЦС ВС від 08.10.2025 у справі № 357/9150/24. У згаданій постанові Верховний Суд вказує на те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв’язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч. 2 ст. 46 ЦК), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК).

Насамкінець, підсумовуючи викладене, підкреслю, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення — гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15- ц (п. 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (п. 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (п. 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (п. 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (п. 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (п. 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, в якому відбуватиметься захист права позивача, чи таке рішення об’єктивно неможливо буде виконати.

Отже, проаналізувавши загальну тенденцію, викладену в різних постановах Верховного Суду, ми маємо змогу вчасно та правильно зорієнтуватися в справі та зекономити час і сили, визначивши спосіб захисту. У статті не розглянуто всіх можливих ситуацій, але наведено основні постанови, на які варто звернути увагу під час вивчення матеріалів справи та підготовки їх для подання до суду.

Валерія Шкварко

секретар Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу

	16:39 Чт 30.04.26
Належний спосіб захисту: що слід пам’ятати
Головна цитата «Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення — гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію», - адвокат В. Шкварко Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України). Зверненню особи до суду за захистом порушених прав та законних інтересів зазвичай передує збирання інформації в доступних ресурсах та спілкування / консультація з адвокатом / юристом. Трапляються непоодинокі випадки, коли особа, отримавши інформацію в інформпросторі, вирішує самостійно боротися за «правду». Обидва способи мають право на життя, та найголовніше — пам’ятати, що одним з айважливіших завдань, які перед вами постануть, є визначення конкретного способу захисту порушеного права / інтересу. Здавалося б, що може бути легшим, але аналізуючи рішення судів, ми стикаємось з тим, що це далеко не так легко, що тягне за собою негативні наслідки для позивача. Отже, визначення конкретного способу захисту є одним із визначальних аспектів при ухваленні рішення. Чому так — розглянемо в статті з точки зору напрацювань Верховного Суду. Першочергово звернемо увагу на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду 22.03.2023 у справі № 509/5080/18). Далі, озброївшись напрацюваннями Верховного Суду, визначаємо критерії, які слід взяти до уваги до написання позову та підготовки пакета документів. Позаяк позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, говорить, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Під способами захисту суб’єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. Обраний позивачем спосіб захисту має бути передбачений законом або договором. ВП ВС неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23)). Разом з тим у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 446/1/22 говориться, що суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду. Водночас у цій же постанові згадуються й інші постанови ВС. Зауважу, що КЦС ВС в постанові від 18.09.2023 у справі № 582/18/21 дає чітке розуміння, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності. Така позиція узгоджується і з іншими постановами, зокрема з постановою КЦС ВС від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21. Таким чином, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача, власне, порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об’єднаної палати КЦС від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17). У доробку Верховного Суду містяться постанови, які стануть у пригоді практикуючим юристам / адвокатам і не тільки при визначенні позиції та належного способу захисту. Розглянемо деякі з них. Найбільш поширена плутанина зустрічається в категорії справ щодо віндикаційних та негаторних спорів. Що ж нам говорить з цього приводу вищий суд? А Верховний Суд виснував, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19). Разом з тим у постанові КЦС ВС від 06.03.2024 у справі № 548/837/21 говориться, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 і 388 ЦК, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника». За таких обставин ефективним способом захисту права особи є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а не позов про визнання права власності та про визнання недійсними рішень сільської ради (така позиція узгоджується з позицією ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц). У спорах щодо незаконного припинення права власності спадкодавця на нерухоме майно та вибуття цього майна з власності спадкодавця поза його волею за його життя звертаємось до постанови КЦС ВС від 17.04.2024 у справі № 183/1672/22, де чітко прописано, що вимоги спадкоємця щодо визнання права власності на спірне майно в порядку спадкування за законом є належним способом захисту. Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього. Верховний Суд виснував, якщо нікчемність договору іпотеки має наслідком нікчемність пункту кредитного договору, в якому є посилання на правовідносини іпотеки, то, відповідно, наслідком нікчемності договору іпотеки та вищевказаного пункту кредитного договору є незаконність заборони, накладеної на майно позивача, та скасування вказаної заборони. І такий спосіб є цілком ефективним способом захисту права позивача на розпорядження його майном. Саме після реалізації такого способу захисту позивач не буде вимушений повторно звертатися до суду, він є ефективним, оскільки спроможний захистити порушені права та буде відповідати принципу процесуальної економії (постанова КЦС ВС від 24.04.2024, справа № 512/480/16). ВП ВС вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об’єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (постанова від 23.01.2024, справа № 523/14489/15-ц). Верховний Суд у постанові від 26.08.2025 у справі № 760/14091/22 виснував, що визнання права власності на транспортний засіб є ефективним, оскільки заявлена вимога спрямована на захист цивільного права, відповідає змісту порушеного права та в обраний ним спосіб забезпечить реальне поновлення / захист його порушеного права. Пред’явлення окремої вимоги про зняття арешту зі спірного транспортного засобу у цьому конкретному випадку не є обов’язковим, оскільки примусове відчуження майна на користь військової частини відбулося не в порядку виконання виконавчого документа та не внаслідок дій державного виконавця у межах виконавчого провадження, а тому посилання суду апеляційної інстанції на положення ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» не є обґрунтованим. Електронні торги з реалізації майна можуть бути визнані недійсними, якщо на момент їх проведення майно не належало боржнику у виконавчому провадженні. Вимоги позивача про визнання недійсними акта про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є неналежними (неефективними) способами захисту (постанова КЦС ВС від 26.08.2025, справа № 761/14995/22). Далі хочеться закцентувати увагу на наболілому, але актуальному питанні в реаліях сьогодення — постанова КЦС ВС від 08.10.2025 у справі № 357/9150/24. У згаданій постанові Верховний Суд вказує на те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв’язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч. 2 ст. 46 ЦК), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК). Насамкінець, підсумовуючи викладене, підкреслю, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення — гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15- ц (п. 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (п. 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (п. 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (п. 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (п. 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (п. 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, в якому відбуватиметься захист права позивача, чи таке рішення об’єктивно неможливо буде виконати. Отже, проаналізувавши загальну тенденцію, викладену в різних постановах Верховного Суду, ми маємо змогу вчасно та правильно зорієнтуватися в справі та зекономити час і сили, визначивши спосіб захисту. У статті не розглянуто всіх можливих ситуацій, але наведено основні постанови, на які варто звернути увагу під час вивчення матеріалів справи та підготовки їх для подання до суду. ВІСНИК НААУ № 3 (119) Автор публікації: Валерія Шкварко Валерія Шкварко секретар Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Належний спосіб захисту: що слід пам’ятати

Головна цитата