Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Екстрадиція на Кіпрі: процедура і судовий контроль

Кіпрська модель екстрадиції цікава тим, що поєднує міжнародні зобов’язання держави з доволі жорстким внутрішнім судовим контролем. Саме тому навіть належно оформлений запит не гарантує передачу особи, якщо не витримано вимог національного закону або не підтверджено необхідних процесуальних передумов.

Ключовими актами є Європейська конвенція про екстрадицію, ратифікована Законом № 95/1970, та додаткові протоколи до неї, а також Закон № 97/1970 про екстрадицію осіб, які переховуються від правосуддя. Крім того, застосовуються двосторонні договори Кіпру з третіми державами, які можуть встановлювати спеціальні умови екстрадиції.

Для екстрадиції в межах Європейського Союзу Кіпр застосовує Європейський ордер на арешт (European Arrest Warrant, EAW) – спрощений судовий механізм передачі осіб для кримінального переслідування або виконання вироку. Цей механізм імплементовано через Закон № 133(I)/2004 про європейський ордер на арешт та процедури передачі розшукуваних осіб між державами – членами Європейського Союзу, який вводить у національне право відповідне рамкове рішення Ради ЄС. Європейський ордер на арешт застосовується, коли злочин карається позбавленням волі на строк не менше 12 місяців або коли вирок передбачає щонайменше 4 місяці позбавлення волі.

Відповідно до статті 2 Європейської конвенції про екстрадицію екстрадиції підлягають лише ті правопорушення, які є кримінально караними як у запитуючій, так і в запитуваній державі та передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе. При цьому варто зазначити, що кіпрські суди застосовують функціональний підхід, за якого аналізується не формальна юридична кваліфікація, а фактичні обставини діяння. Якщо відповідна поведінка утворювала б склад злочину за кіпрським правом, критерій вважався б виконаним.

Процедура детально регламентується статтями 12 та 23 Європейської конвенції про екстрадицію, які передбачають подання запиту у письмовій формі дипломатичними каналами до Міністерства закордонних справ Кіпру. До запиту мають бути додані обов’язкові документи: оригінал або засвідчена копія вироку чи ордера на арешт, виклад фактичних обставин справи із зазначенням часу, місця та способу вчинення діяння, правова кваліфікація, тексти застосовного законодавства, а також дані, що дозволяють ідентифікувати особу. Документи подаються мовою запитуючої держави або перекладаються мовою запитуваної держави за її вимогою. Після надходження запиту Міністерство юстиції та громадського порядку Кіпру видає дозвіл на ініціювання провадження, після чого справу розглядає окружний суд. Екстрадиційне провадження не є ані суто цивільним, ані суто кримінальним, але за своєю природою є близьким до кримінального процесу.

Кіпрські суди не вирішують питання вини по суті, однак перевіряють достатність доказів для prima facie case, відповідність критерію подвійної криміналізації та дотримання процесуальних вимог. Розглянемо окремі показові кейси.

У рішенні № 18/2024 від 15.07.2024 Верховний суд Кіпру вирішив питання екстрадиції до США особи з подвійним громадянством. Чоловіка обвинувачували в тому, що він закуповував електронні компоненти у США, вводив в оману щодо їх кінцевого призначення та фактично постачав їх для російської військової промисловості. Окружний суд Ларнаки відмовив в екстрадиції, оскільки, на його думку, відповідно до процедури мала бути повідомлена Німеччина, громадянином якої також був обвинувачений. Апеляційний суд дійшов висновку, що США здійснюють екстрадицію власних громадян, у зв’язку із чим апеляцію Генерального прокурора було задоволено. Надалі заявник оскаржив це рішення до Верховного суду Кіпру.

У цій справі Верховний суд Кіпру досліджував, чи підпадає допомога, яку, за версією обвинувачення, надавала особа, під поняття політичного злочину. З огляду на відсутність чіткого та універсального тлумачення терміна «політичний злочин» суд виходив із того, що кожна справа повинна оцінюватися з урахуванням її конкретних обставин. Спираючись на англійську, американську та австралійську судову практику, суд дійшов висновку, що справа заявника не стосується політичного злочину.

Ключовим у позиції суду стало те, що сам собою контекст війни або політичного конфлікту не є достатнім для автоматичної кваліфікації діяння як політичного злочину; необхідно довести прямий зв’язок між діянням і політичною метою, а також наявність політичного мотиву. Відсутність установленого політичного мотиву, що було підтверджено судом першої інстанції та не оскаржувалося, стала вирішальною обставиною. У підсумку Верховний суд Кіпру дійшов висновку, що інкриміновані дії не підпадають під категорію політичного злочину, а отже, не створюють перешкод для екстрадиції.

Рішенням Верховного суду Кіпру № 5/2026 від 30.03.2026 було скасовано тимчасовий ордер на арешт, виданий у межах екстрадиційного провадження на запит Російської Федерації.

Громадянина Грузії, було затримано на Кіпрі на підставі тимчасового ордера на арешт, виданого Окружним судом Нікосії відповідно до статті 8 Закону № 97/1970. Підставою стало повідомлення Інтерполу про міжнародний розшук (Red Notice) у зв’язку з кримінальним переслідуванням у Російській Федерації за обвинуваченням у змові, замаху на вбивство, незаконному зберіганні, перевезенні та використанні вогнепальної зброї, а також незаконному зберіганні та використанні вибухових речовин. Надалі клопотання про екстрадицію було відхилено, а заявника депортовано до Грузії.

У цій справі суд проаналізував співвідношення двох основних актів: Конвенції та Закону. Верховний суд підкреслив, що Закон не витісняється Конвенцією, а функціонує як внутрішній механізм її реалізації. Отже, для законності тимчасового ордера на арешт мають бути дотримані саме вимоги статті 8 Закону, а не лише загальні параметри міжнародного запиту. Таким чином, наявність міжнародного договору й навіть формально належного запиту не звільняє від обов’язку дотриматися внутрішнього стандарту кіпрського права щодо арешту.

Рішенням Верховного суду Кіпру № 218/2025 від 29.10.2025 було скасовано тимчасовий ордер на арешт, виданий у межах екстрадиційного провадження щодо громадянина Ізраїлю.

Чоловік оскаржив тимчасовий ордер на арешт, виданий Окружним судом Нікосії на підставі ст. 8 Закону №97/1970, а також ст. ст. 12 та 16 Закону № 97/1970. Суд підтвердив, що навіть якщо міжнародний запит формально відповідає вимогам Європейської конвенції про екстрадицію щодо тимчасового арешту, кіпрський суд усе одно має перевірити, чи подано такі дані, які за стандартом внутрішнього права Кіпру виправдовували б видачу ордера на арешт за аналогічне правопорушення в межах самої Республіки Кіпр.

Таким чином, практика Кіпру показує, що екстрадиційні справи виграються або програються не на рівні політичних аргументів, а на рівні процесу і доказів: суди перевіряють відповідність запиту вимогам як міжнародного права, так і внутрішнього законодавства, наявність prima facie матеріалів, а також реальні ризики порушення прав людини.

Вікторія Поліщук

представник НААУ у Республіці Кіпр (м.Ларнака)

	9:14 Чт 23.04.26
Екстрадиція на Кіпрі: процедура і судовий контроль
Головна цитата «Практика Кіпру показує, що екстрадиційні справи виграються або програються не на рівні політичних аргументів, а на рівні процесу і доказів: суди перевіряють відповідність запиту вимогам як міжнародного права, так і внутрішнього законодавства, наявність prima facie матеріалів, а також реальні ризики порушення прав людини», - адвокат В. Поліщук Кіпрська модель екстрадиції цікава тим, що поєднує міжнародні зобов’язання держави з доволі жорстким внутрішнім судовим контролем. Саме тому навіть належно оформлений запит не гарантує передачу особи, якщо не витримано вимог національного закону або не підтверджено необхідних процесуальних передумов. Регулювання Ключовими актами є Європейська конвенція про екстрадицію, ратифікована Законом № 95/1970, та додаткові протоколи до неї, а також Закон № 97/1970 про екстрадицію осіб, які переховуються від правосуддя. Крім того, застосовуються двосторонні договори Кіпру з третіми державами, які можуть встановлювати спеціальні умови екстрадиції. Для екстрадиції в межах Європейського Союзу Кіпр застосовує Європейський ордер на арешт (European Arrest Warrant, EAW) – спрощений судовий механізм передачі осіб для кримінального переслідування або виконання вироку. Цей механізм імплементовано через Закон № 133(I)/2004 про європейський ордер на арешт та процедури передачі розшукуваних осіб між державами – членами Європейського Союзу, який вводить у національне право відповідне рамкове рішення Ради ЄС. Європейський ордер на арешт застосовується, коли злочин карається позбавленням волі на строк не менше 12 місяців або коли вирок передбачає щонайменше 4 місяці позбавлення волі. Відповідно до статті 2 Європейської конвенції про екстрадицію екстрадиції підлягають лише ті правопорушення, які є кримінально караними як у запитуючій, так і в запитуваній державі та передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе. При цьому варто зазначити, що кіпрські суди застосовують функціональний підхід, за якого аналізується не формальна юридична кваліфікація, а фактичні обставини діяння. Якщо відповідна поведінка утворювала б склад злочину за кіпрським правом, критерій вважався б виконаним. Процедура детально регламентується статтями 12 та 23 Європейської конвенції про екстрадицію, які передбачають подання запиту у письмовій формі дипломатичними каналами до Міністерства закордонних справ Кіпру. До запиту мають бути додані обов’язкові документи: оригінал або засвідчена копія вироку чи ордера на арешт, виклад фактичних обставин справи із зазначенням часу, місця та способу вчинення діяння, правова кваліфікація, тексти застосовного законодавства, а також дані, що дозволяють ідентифікувати особу. Документи подаються мовою запитуючої держави або перекладаються мовою запитуваної держави за її вимогою. Після надходження запиту Міністерство юстиції та громадського порядку Кіпру видає дозвіл на ініціювання провадження, після чого справу розглядає окружний суд. Екстрадиційне провадження не є ані суто цивільним, ані суто кримінальним, але за своєю природою є близьким до кримінального процесу. Кіпрські суди не вирішують питання вини по суті, однак перевіряють достатність доказів для prima facie case, відповідність критерію подвійної криміналізації та дотримання процесуальних вимог. Розглянемо окремі показові кейси. Подвійне громадянство У рішенні № 18/2024 від 15.07.2024 Верховний суд Кіпру вирішив питання екстрадиції до США особи з подвійним громадянством. Чоловіка обвинувачували в тому, що він закуповував електронні компоненти у США, вводив в оману щодо їх кінцевого призначення та фактично постачав їх для російської військової промисловості. Окружний суд Ларнаки відмовив в екстрадиції, оскільки, на його думку, відповідно до процедури мала бути повідомлена Німеччина, громадянином якої також був обвинувачений. Апеляційний суд дійшов висновку, що США здійснюють екстрадицію власних громадян, у зв’язку із чим апеляцію Генерального прокурора було задоволено. Надалі заявник оскаржив це рішення до Верховного суду Кіпру. У цій справі Верховний суд Кіпру досліджував, чи підпадає допомога, яку, за версією обвинувачення, надавала особа, під поняття політичного злочину. З огляду на відсутність чіткого та універсального тлумачення терміна «політичний злочин» суд виходив із того, що кожна справа повинна оцінюватися з урахуванням її конкретних обставин. Спираючись на англійську, американську та австралійську судову практику, суд дійшов висновку, що справа заявника не стосується політичного злочину. Ключовим у позиції суду стало те, що сам собою контекст війни або політичного конфлікту не є достатнім для автоматичної кваліфікації діяння як політичного злочину; необхідно довести прямий зв’язок між діянням і політичною метою, а також наявність політичного мотиву. Відсутність установленого політичного мотиву, що було підтверджено судом першої інстанції та не оскаржувалося, стала вирішальною обставиною. У підсумку Верховний суд Кіпру дійшов висновку, що інкриміновані дії не підпадають під категорію політичного злочину, а отже, не створюють перешкод для екстрадиції. Конвенція чи закон Рішенням Верховного суду Кіпру № 5/2026 від 30.03.2026 було скасовано тимчасовий ордер на арешт, виданий у межах екстрадиційного провадження на запит Російської Федерації. Громадянина Грузії, було затримано на Кіпрі на підставі тимчасового ордера на арешт, виданого Окружним судом Нікосії відповідно до статті 8 Закону № 97/1970. Підставою стало повідомлення Інтерполу про міжнародний розшук (Red Notice) у зв’язку з кримінальним переслідуванням у Російській Федерації за обвинуваченням у змові, замаху на вбивство, незаконному зберіганні, перевезенні та використанні вогнепальної зброї, а також незаконному зберіганні та використанні вибухових речовин. Надалі клопотання про екстрадицію було відхилено, а заявника депортовано до Грузії. У цій справі суд проаналізував співвідношення двох основних актів: Конвенції та Закону. Верховний суд підкреслив, що Закон не витісняється Конвенцією, а функціонує як внутрішній механізм її реалізації. Отже, для законності тимчасового ордера на арешт мають бути дотримані саме вимоги статті 8 Закону, а не лише загальні параметри міжнародного запиту. Таким чином, наявність міжнародного договору й навіть формально належного запиту не звільняє від обов’язку дотриматися внутрішнього стандарту кіпрського права щодо арешту. Рішенням Верховного суду Кіпру № 218/2025 від 29.10.2025 було скасовано тимчасовий ордер на арешт, виданий у межах екстрадиційного провадження щодо громадянина Ізраїлю. Чоловік оскаржив тимчасовий ордер на арешт, виданий Окружним судом Нікосії на підставі ст. 8 Закону №97/1970, а також ст. ст. 12 та 16 Закону № 97/1970. Суд підтвердив, що навіть якщо міжнародний запит формально відповідає вимогам Європейської конвенції про екстрадицію щодо тимчасового арешту, кіпрський суд усе одно має перевірити, чи подано такі дані, які за стандартом внутрішнього права Кіпру виправдовували б видачу ордера на арешт за аналогічне правопорушення в межах самої Республіки Кіпр. * * * Таким чином, практика Кіпру показує, що екстрадиційні справи виграються або програються не на рівні політичних аргументів, а на рівні процесу і доказів: суди перевіряють відповідність запиту вимогам як міжнародного права, так і внутрішнього законодавства, наявність prima facie матеріалів, а також реальні ризики порушення прав людини. Матеріал опубліковано у виданні «Юридична практика». Автор публікації: Вікторія Поліщук Вікторія Поліщук представник НААУ у Республіці Кіпр (м.Ларнака) Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Екстрадиція на Кіпрі: процедура і судовий контроль

Головна цитата