Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Усиновлення в умовах воєнного стану та мобілізації: тенденції судової практики

В умовах війни судова практика у справах про усиновлення змінюється: суди частіше перевіряють мотиви через призму мобілізаційного законодавства та доктрини заборони зловживання правом. У центрі уваги — реальна спрямованість усиновлення на найкращі інтереси дитини й недопущення використання цього інституту для штучного формування підстав, що впливають на виконання військового обов’язку. Розглянемо ключові підходи судів.

Залучення ТЦК та СП як заінтересованих осіб

Однією з найбільш знакових тенденцій судової практики воєнних років стало залучення у справах про усиновлення як заінтересованих осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), а у справах щодо військовослужбовців – відповідних військових частин.

Переважно суди здійснюють таке залучення з власної ініціативи, посилаючись на потребу повного й всебічного з`ясування обставин справи. До того ж суди наголошують, що «реалізація права заявника на усиновлення дитини може вплинути на його конституційний обов`язок як громадянина України, тому суд не повинен при розгляді справ, в тому числі про усиновлення, обмежуватися лише доводами заявника про його права, а й зобов`язаний перевірити можливий вплив реалізації такого права на його обов`язки» (ухвала Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.09.2024 у справі № 398/3945/24; ухвала Арцизького районного суду Одеської області від 19.08.2025 у справі № 492/1044/25; ухвала Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2024 у справі № 740/6568/24 та інші).

Деколи ініціаторами такого залучення виступають інші заінтересовані особи. Наприклад, у справі № 210/3831/24 відділ ДРАЦС просив залучити до участі Міністерство оборони України, мотивуючи тим, що заявник вже має двоє дітей, а заява про усиновлення подана з метою отримання відстрочки від мобілізації. Суд відмовив у задоволенні такого клопотання, натомість залучив до участі у справі – ТЦК та СП (ухвала Металургійного районного суду м. Кривого Рогу від 16.09.2024 у справі № 210/3831/24).

Залучення ТЦК та СП нерідко стає предметом заперечень з боку заявників та їхніх представників – як з мотивів небажання фокусувати розгляд на питаннях, пов`язаних з військовим обліком, так і з посиланням на процесуальні аргументи (відсутність безпосереднього впливу рішення на права чи обов`язки ТЦК та СП, ризик затягування розгляду справи тощо). Водночас суди здебільшого вважають таку участь виправданою, оскільки наслідки усиновлення можуть виходити за межі сімейних правовідносин та впливати на виконання заявниками військових обов`язків.

Визначальним критерієм під час розгляду таких справ є наявність стійкого психоемоційного контакту та реальних родинних відносин між заявником і дитиною. Суди виходять із того, що відсутність емоційної прив`язаності унеможливлює повноцінне виконання батьківських обов`язків та не відповідає найкращим інтересам дитини, що є підставою для відмови в усиновленні.

Показовими є висновки суду у справі № 589/3755/24, яка стосувалася усиновлення вітчимом (який мав двох доньок від попереднього шлюбу) доньки дружини. Допитана в судовому засіданні дівчинка пояснила, що не заперечує, щоб вітчим її усиновив. «За її словами він добре до неї ставиться, як і про своїх рідних доньок дбає та забезпечує. Дівчинка висловила свої хвилювання з приводу того, що заявник є військовим та може загинути на війні, про що з нею неодноразово спілкувалися матір, бабуся та сам заявник. Крім того, пояснила, що загалом своє дитинство вона провела з бабусею, проживала з нею в селі, там відвідувала школу. Заявника вона бачила рідко, майже не спілкувалась, однак мати та бабуся розповідали їй про нього, пояснювали хто він для них. Більш тісно спілкуватися із заявником вона почала близько трьох років тому». За словами дівчинки, сім`я живе в гуртожитку, вона живе в кімнаті з бабусею, і лише на свята вони всі разом із заявником збираються в одній кімнаті.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.09.2024 про відмову в задоволенні заяви обґрунтовано тим, що, всиновлюючи дитину, заявник переслідує власну мету, що не відповідає найвищим інтересам дитини.

Колегія суддів Сумського апеляційного суду у постанові від 30.09.2025 погодилася з такими висновками та вказала, що хоча стосунки між заявником та дитиною добрі, дівчинка не називає заявника батьком та не сприймає його як такого, зазначаючи, що нею постійно опікувалася бабуся, а із заявником вона довгий час не спілкувалася, знала про нього з розповідей мами та бабусі, що свідчить про те, що і сам заявник не проявляв до неї інтересу, як до доньки. Зазначені події викликають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення, а заявник такими діями намагається приховати або створити для себе інші правові наслідки та умови, що пов`язані з усиновленням.

В іншій справі № 450/3295/24 чоловік звертався за усиновленням 15-річної доньки своєї дружини, біологічний батько якої надав згоду на усиновлення. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви.

Суд, заслухавши думку дитини, встановив, що дитина «не висловила власних почуттів про те, що вона любить вітчима. Ставлення дитини до заявника і заявника до дитини є суто формальним, беззмістовним, нейтрально холодним та дитина сприймає заявника лише як особу яка є чоловіком її матері та проживає разом із ними, а заявник сприймає дитину не як власну доньку, а як дитину своєї дружини. Суд встановив відсутність між дитиною із заявником стійкого і міцного емоційного зв`язку який ґрунтується на почуттях взаємної любові та поваги». Також суд врахував, що з моменту укладання заявником шлюбу з матір`ю дитини пройшов тривалий строк (3 роки), протягом якого заявник не виявляв бажання усиновити дитину дружини. Суд не прийняв до уваги письмову заяву дитини про її згоду на усиновлення, оскільки вона є «формальною та такою, що не наповнена життєвим смислом».

Заявник оскаржував вказане рішення суду, обґрунтовуючи тим, що дитина при заслуховуванні її думки мала погане самопочуття, була розгублена, не могла відповісти на питання судді. Заявник звертав увагу, що він з дружиною усиновив двох дітей, позбавлених батьківського піклування, а молодша дитина має вроджену ваду серця та інвалідність, що вже дає йому підстави для відстрочки та підтверджує відсутність наміру на використання усиновлення задля уникнення мобілізації.

Натомість колегія суддів Львівського апеляційного суду у постанові від 26.09.2025 у цій справі погодилася з висновками суду першої інстанції та залишила рішення суду без змін, врахувавши той факт, що дитина має достатньо теплі стосунки зі своїм рідним батьком та підтримує спілкування з ним. Колегія суддів зазначила, що наявність біологічного батька та спілкування з ним є доцільним для дитини, нормальні стосунки з вітчимом – це додаткове благо для дитини, а відсутність усиновлення не заважає заявнику дбати та піклуватись про дитину як рідну. У вказаній справі відкрито касаційне провадження.

Перевірка перебування на військовому обліку та права на відстрочку

Окремим етапом судового розгляду стає з`ясування військово-облікового статусу заявника. Суди перевіряють, чи перебуває особа на обліку, чи дотримується правил військового обліку та чи має вона інші, незалежні від факту усиновлення, підстави для відстрочки від мобілізації або звільнення з військової служби. Якщо заявник вже має право на відстрочку (наприклад, за іншими сімейними обставинами чи бронюванням), це часто трактується як аргумент на користь добросовісності його намірів, оскільки усиновлення не виступає інструментом ухилення від призову.

Так, у справі № 189/1639/24 Дніпровський апеляційний суд 28.01.2025 скасував рішення першої інстанції, яким було відмовлено в усиновленні, врахувавши, що заявник згідно з витягом із додатка Резерв+ є офіційно заброньованим, а тому висновок суду першої інстанції про ухилення заявником від мобілізації шляхом усиновлення є помилковим, а «вирішальне значення має не мотив заявника, а те, щоб усиновлення здійснювалось в інтересах дитини та забезпечило дитині стабільні та гармонійні умови її життя».

У справі № 367/9293/23 рішенням першої інстанції військовослужбовцю та його дружині відмовлено в усиновленні дитини, позбавленої батьківського піклування. Рішення обґрунтоване тим, що у разі усиновлення чоловік матиме право на звільнення від військової служби та на виїзд за межі України. Постановою Київського апеляційного суду від 11.09.2024 таке рішення скасовано, оскільки встановлено, що заявник з 2012 року працює у військовій частині Нацгвардії України, його сім`я раніше вже усиновила двох дітей, одна з яких має інвалідність групи «А», що відповідно до законодавства надає йому право на звільнення з військової служби, а тому висновок суду першої інстанції щодо необхідності усиновлення з метою ухилення від військової служби є необґрунтованим.

У справі № 179/1672/24 Дніпровський апеляційний суд від 12.03.2025 скасував рішення першої інстанції, яким було відмовлено в усиновленні, врахувавши, що на етапі апеляційного розгляду заявником було надано висновок ВЛК, яким він був визнаний непридатним до військової служби через вроджену ваду з дитинства, що спростовує висновки суду першої інстанції про використання усиновлення задля уникнення від мобілізації.

Тривалість участі у вихованні, момент укладення шлюбу, вік дитини

Ще один важливий аспект, на який звертають увагу суди, – хронологія сімейних відносин до моменту подання заяви про усиновлення. Судами аналізується тривалість спільного проживання заявника з дитиною, строк перебування заявників у шлюбі, наявність спільних дітей, а також об`єктивні причини, з яких усиновлення не ініціювалося раніше.

Особливу увагу привертають ситуації, коли заявники роками проживають у фактичних шлюбних відносинах, але офіційно реєструють шлюб та звертаються за усиновленням вже після запровадження воєнного стану. Такий часовий збіг, за відсутності об`єктивних перешкод для усиновлення у мирний час, трактується як індикатор можливої недобросовісності та підсилює потребу у поглибленій перевірці мотивів усиновлення та його відповідності найкращим інтересам дитини.

Так було у справі № 189/2525/24: чоловік з жінкою проживали разом з 2013 року, вони виховували двох спільних дітей, а також двох дітей, які з 2021 року перебували під опікою жінки (її неповнолітніх брата та сестру, батьки яких померли), але шлюб вони уклали лише у 2023 році, а процедуру усиновлення ініціювали у 2024 році.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 у задоволенні заяви про усиновлення дітей відмовлено. У рішенні суд наголосив, що «часові рамки укладання шлюбу та подання документів на усиновлення у 2024 році, зважаючи на те, що діти знаходяться під опікою з 2021 року, свідчать про відсутність щирості усиновлення зі сторони чоловіка. Крім того, заявниками не надано належних доказів факту проживання у фактичних подружніх стосунках без реєстрації шлюбу до 2023 року. Зазначені події викликають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення». Дніпровський апеляційний суд у постанові від 06.08.2025 у цій справі погодився з такими висновками та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

В іншій справі № 161/13394/24 заявник проживав однією сім`єю з жінкою без реєстрації шлюбу, мав з нею двох спільних дітей-підлітків (13 та 14 років), звертався до суду за усиновленням її доньки, запис про батька якої здійснено на підставі ст. 135 СК України.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.09.2024 у задоволенні заяви відмовлено. Суд вказав, що «сім`я заявника виглядає негармонійною, яка має спільних дітей підліткового віку, але значний проміжок часу не укладає офіційного шлюбу. Такі умови у сім`ї, на переконання суду, не здатні забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини». Оскільки заявник не надав суду доказів стану свого здоров`я, наявність доходу, відомостей про стан здоров`я дитини, а також враховуючи «негармонійність сім`ї заявника, зокрема через неукладання протягом значного проміжку часу офіційного шлюбу», суд дійшов висновку, що усиновлення не відповідатиме найкращим інтересам дитини. Постановою Волинського апеляційного суду від 05.11.2024 вказане рішення залишено без змін.

У справі № 189/1718/24 чоловік з жінкою проживали разом протягом 14 років, народили двох спільних дітей, але шлюб зареєстрували лише у 2022 року, а усиновити пасинка чоловік вирішив у лише у 2024 році, коли дитині вже виповнилося 16 років.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 12.12.2024 у задоволенні заяви відмовлено. На думку суду, той факт, що «заявник багато років не прагнув взяти шлюб з жінкою при тому, що вони проживали однією сім`єю, народили двох дітей та усиновити пасинка, характеризує особу заявника з недостатньо позитивного боку, як особу, яка уникає приймати відповідальні рішення у своєму житті, що ставить під сумнів його готовність нести відповідальність й за всиновлену дитину».

Суд врахував, що хлопчику на момент розгляду справи виповнилося 17 років, а потреба у батьківській опіці і турботі йому необхідна була саме змалечку. Також суд знайшов непереконливими пояснення заявника проте, що він не ініціював усиновлення пасинка раніше з мотивів відсутності грошей, транспортних засобів, зайнятості по роботі, несприятливих життєвих обставин тощо. Події того, що заявник взяв шлюб з матір`ю своїх двох рідних дітей лише у 2022 році, вже після початку повномасштабної військової агресії, а усиновлення ініціював лише у 2024 році, на думку суду, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку, певним чином характеризують заявника і ставлять під сумнів безкорисливість його мотивів. Рішення набрало законної сили та не оскаржувалося заявником.

Ще в одній справі № 507/2335/24 чоловік із жінкою проживали однією сім`єю з 2013 року, зареєстрували шлюб у 2019 році, мали двох спільних дітей. Чоловік звертався за усиновленням сина своєї дружини, батько якого був записаний у порядку ст. 135 СК України.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 24.12.2024 в усиновленні було відмовлено, оскільки судом з`ясовано, що заявник є батьком трьох дітей, одній дитині нещодавно виповнилося 18 років, і саме після цього заявник звернувся за усиновленням пасинка. Суд врахував, що заявник не надав доказів, що бажав усиновити дитину раніше, адже фактично пасинок проживав у його сім`ї з 2013 року. Тож суд констатував, що заява про усиновлення фактично подана з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації. Показово, що це рішення набрало законної сили і не оскаржувалося заявником.

Окрему увагу суди приділяють мотивам, з якими особа звертається до суду за усиновленням.

У справі № 524/3742/25 чоловік звернувся за усиновленням трьох дітей дружини, біологічний батько яких помер. З матір`ю дітей він проживав з 2019 року, у 2022 року вони уклали шлюб, а за усиновленням звернувся у 2025 році.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10.06.2025 відмовлено у задоволенні заяви. Рішення обґрунтоване тим, що основним мотивом усиновлення заявником зазначено «офіційне працевлаштування та отримання відстрочки». В апеляційній скарзі заявник підтвердив, що «посилався на необхідність відстрочки, проте суто в контексті можливості офіційного працевлаштування, оскільки зараз через можливість мобілізації роботодавці не оформляють офіційно трудові відносини».

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду у постанові від 29.10.2025 погодилася з висновком суду першої інстанції і вказала, що «заявником не зазначено чітких та переконливих мотивів, що спонукають його на усиновлення дітей, а лише вказано про спільне проживання із ними та матір`ю дітей. А в матеріалах справи відсутні достатні дані, що рішення заявника про усиновлення є проявом справжніх намірів, з врахуванням його звернення до суду із заявою про усиновлення у 2025 році зважаючи на те, що однією сім`єю із матір`ю дітей заявник проживає з 2019 року. Крім того, заявником не надано доказів того, що із заявою про усиновлення він звернувся не з метою уникнення мобілізації, оскільки сам заявник вказує, що бронювання чи відстрочки у встановленому законом порядку він не має».

Показовим також є рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/9356/24. Чоловік, який фактично з 2016 року виховував як вітчим сина своєї дружини, у 2024 році звернувся із заявою про його усиновлення, а біологічний батько дитини надав нотаріально засвідчену згоду на його усиновлення. У судовому засіданні заявник пояснив, що він «не перебуває на військовому обліку та в період мобілізації не звертався до ТЦК та СП, а планує це зробити після отримання рішення суду про усиновлення, оскільки тоді він буде мати право на відстрочку (наявність трьох неповнолітніх дітей)». Рішенням суду першої інстанції у задоволені заяви відмовлено з посиланням на сумніви у добросовісності мотивів заявника. Суд першої інстанції також врахував, що проживаючи з дитиною з 2016 року, заявник вирішив подати заяву про усиновлення тільки у 2024 році, що викликано саме бажанням отримати відстрочку від мобілізації.

Не погоджуючись із вказаним рішенням заявник подав апеляційну скаргу, у якій вказав, що він «протягом 9 років безкорисно піклувався та забезпечував усім необхідним дитину дружини і вважає його своїм сином», а також що він «заслуговує на преференцію у вигляді звільнення його від проходження військової служби, адже він має ще двох своїх дітей, які можуть, у разі його мобілізації, залишитись без батька та матеріальної підтримки».

Натомість Дніпровський апеляційний суд у постанові від 04.06.2025 скасував рішення першої інстанції та задовольнив заяву про усиновлення. Колегія суддів апеляційної інстанції наголосила, що в цій категорії справ судами з`ясовується відповідність заявника статусу усиновлювача та наявність права на таке усиновлення дитини, а у справі встановлено, що заявник постійно кожного дня проживає разом із дитиною, утримує, піклується та вчиняє усі можливі дії, що притаманні батьку. Хоча колегія суддів не заперечила, що після усиновлення чоловік дійсно отримає право на відстрочку, проте сам собою цей факт не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви, якщо усиновлення відповідає інтересам дитини.

Нерідко заявники у справах про усиновлення згадують про право дитини на спадкування як про один з мотивів усиновлення, що оцінюється судами доволі критично. Наприклад, у справі № 189/1718/24 (рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 12.12.2024) заявник пояснював, що хоче усиновити пасинка, аби він «був рівним у спадкових правах із його рідними дітьми на випадок, якщо заявник піде служити і загине». Суд відхилив цей аргумент, зауваживши, що питання спадкування можна вирішити іншими шляхами, які не потребують його усиновлення (заповіт, договір дарування тощо).

Необґрунтованість висновків органу опіки та піклування

Доволі часто суди звертають увагу на необґрунтованість висновків органів опіки та піклування у призмі з`ясування найкращих інтересів дітей.

Так, у рішенні Пустомитівського районного суду Львівської області у справі від 20.03.2025 № 450/3295/24 суд звернув увагу, що висновок є формальним та ґрунтується лише на переліку фактичних життєвих обставин, у висновку відсутній системний аналіз особистих взаємовідносин заявника і дитини, дослідження обставин психологічно-емоційного зв`язку заявника із дитиною, а також констатація того, що усиновлення дійсно буде відповідати інтересам дитини.

Також суди вказують на відсутність у висновках органів опіки та піклування дослідження, яким чином усиновлення відповідатиме інтересам дитини, як саме інтереси дитини покращаться в разі усиновлення, а також відсутність оцінки добросовісності мотивів звернення із заявою про усиновлення.

Спроби скасування усиновлення на підставі ухилення від мобілізації

Новою та тривожною тенденцією 2025 року стала поява позовів про скасування усиновлення. Ініціаторами виступають як самі усиновлені діти, які досягли повноліття, так і матері, які стверджують, що усиновлення було фіктивним.

Наприклад, у справі № 355/1250/24 повнолітній син просив скасувати усиновлення, стверджуючи, що вітчим усиновив його під тиском матері заради відстрочки, оскільки він є дитиною з інвалідністю. Позивач зазначав, що вітчим після усиновлення не утримував його, не цікавився життям та здоров`ям, не виховував, не вважав своїм сином, а після розлучення з його матір`ю почав поводитися з ним агресивно. Мати як третя особа просила скасувати усиновлення, вказувала, що до російського вторгнення усиновлення ними не планувалося, але згодом вони з чоловіком вирішили вивезти сина у Чехію, тому вона домовилася з біологічним батьком дитини про позбавлення його батьківських прав для усиновлення надалі. Після усиновлення між чоловіком та сином відносини погіршилися, відповідач обзивав, принижував сина, не допомагав матеріально. Відповідач позов не визнав і пояснив, що він виховував пасинка з дитинства, любив його як сина, у них завжди було порозуміння.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 06.03.2025 у скасуванні усиновлення було відмовлено. Судом було встановлено, що усиновлювач тривалий час добросовісно виконував батьківські обов`язки, а конфлікти, які виникли після розлучення з матір`ю, не свідчать про невиконання ним обов`язків щодо сина. Відсутність спілкування в цьому разі суд розцінив як наслідок сімейного конфлікту, а не як доказ фіктивності усиновлення. Рішення набуло законної сили та не оскаржувалося.

Отже, судова практика у справах про усиновлення в умовах воєнного стану демонструє підвищену увагу судів до оцінки не лише формальних підстав усиновлення, а й фактичного змісту сімейних відносин та добросовісності мотивів заявника. У таких справах особливого значення набуває збереження балансу між приватним інтересом дитини на стабільне сімейне виховання та публічним інтересом держави у належному виконанні військових обов`язків.

Посилення судового контролю та впровадження механізмів поглибленої перевірки добросовісності заявників є вимушеною, проте цілком обґрунтованою реакцією правосуддя на виклики воєнного часу, яка водночас слугує необхідним запобіжником для захисту найкращих інтересів дитини. Саме цей підхід дозволяє відмежувати реальні сімейні відносини та справжнє батьківство від зловживання правом і не допустити перетворення інституту усиновлення на спосіб уникнення мобілізації або звільнення з військової служби.

Анастасія Бєлікова

член Ради Комітету НААУ з питань сімейного права

	16:52 Вт 24.02.26
Усиновлення в умовах воєнного стану та мобілізації: тенденції судової практики
Головна цитата «Посилення судового контролю та впровадження механізмів поглибленої перевірки добросовісності заявників є вимушеною, проте цілком обґрунтованою реакцією правосуддя на виклики воєнного часу, яка водночас слугує необхідним запобіжником для захисту найкращих інтересів дитини», - адвокат А. Бєлікова В умовах війни судова практика у справах про усиновлення змінюється: суди частіше перевіряють мотиви через призму мобілізаційного законодавства та доктрини заборони зловживання правом. У центрі уваги — реальна спрямованість усиновлення на найкращі інтереси дитини й недопущення використання цього інституту для штучного формування підстав, що впливають на виконання військового обов’язку. Розглянемо ключові підходи судів. Залучення ТЦК та СП як заінтересованих осіб Однією з найбільш знакових тенденцій судової практики воєнних років стало залучення у справах про усиновлення як заінтересованих осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), а у справах щодо військовослужбовців – відповідних військових частин. Переважно суди здійснюють таке залучення з власної ініціативи, посилаючись на потребу повного й всебічного з`ясування обставин справи. До того ж суди наголошують, що «реалізація права заявника на усиновлення дитини може вплинути на його конституційний обов`язок як громадянина України, тому суд не повинен при розгляді справ, в тому числі про усиновлення, обмежуватися лише доводами заявника про його права, а й зобов`язаний перевірити можливий вплив реалізації такого права на його обов`язки» (ухвала Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.09.2024 у справі № 398/3945/24; ухвала Арцизького районного суду Одеської області від 19.08.2025 у справі № 492/1044/25; ухвала Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2024 у справі № 740/6568/24 та інші). Деколи ініціаторами такого залучення виступають інші заінтересовані особи. Наприклад, у справі № 210/3831/24 відділ ДРАЦС просив залучити до участі Міністерство оборони України, мотивуючи тим, що заявник вже має двоє дітей, а заява про усиновлення подана з метою отримання відстрочки від мобілізації. Суд відмовив у задоволенні такого клопотання, натомість залучив до участі у справі – ТЦК та СП (ухвала Металургійного районного суду м. Кривого Рогу від 16.09.2024 у справі № 210/3831/24). Залучення ТЦК та СП нерідко стає предметом заперечень з боку заявників та їхніх представників – як з мотивів небажання фокусувати розгляд на питаннях, пов`язаних з військовим обліком, так і з посиланням на процесуальні аргументи (відсутність безпосереднього впливу рішення на права чи обов`язки ТЦК та СП, ризик затягування розгляду справи тощо). Водночас суди здебільшого вважають таку участь виправданою, оскільки наслідки усиновлення можуть виходити за межі сімейних правовідносин та впливати на виконання заявниками військових обов`язків. Психологічний контакт і думка дитини Визначальним критерієм під час розгляду таких справ є наявність стійкого психоемоційного контакту та реальних родинних відносин між заявником і дитиною. Суди виходять із того, що відсутність емоційної прив`язаності унеможливлює повноцінне виконання батьківських обов`язків та не відповідає найкращим інтересам дитини, що є підставою для відмови в усиновленні. Показовими є висновки суду у справі № 589/3755/24, яка стосувалася усиновлення вітчимом (який мав двох доньок від попереднього шлюбу) доньки дружини. Допитана в судовому засіданні дівчинка пояснила, що не заперечує, щоб вітчим її усиновив. «За її словами він добре до неї ставиться, як і про своїх рідних доньок дбає та забезпечує. Дівчинка висловила свої хвилювання з приводу того, що заявник є військовим та може загинути на війні, про що з нею неодноразово спілкувалися матір, бабуся та сам заявник. Крім того, пояснила, що загалом своє дитинство вона провела з бабусею, проживала з нею в селі, там відвідувала школу. Заявника вона бачила рідко, майже не спілкувалась, однак мати та бабуся розповідали їй про нього, пояснювали хто він для них. Більш тісно спілкуватися із заявником вона почала близько трьох років тому». За словами дівчинки, сім`я живе в гуртожитку, вона живе в кімнаті з бабусею, і лише на свята вони всі разом із заявником збираються в одній кімнаті. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.09.2024 про відмову в задоволенні заяви обґрунтовано тим, що, всиновлюючи дитину, заявник переслідує власну мету, що не відповідає найвищим інтересам дитини. Колегія суддів Сумського апеляційного суду у постанові від 30.09.2025 погодилася з такими висновками та вказала, що хоча стосунки між заявником та дитиною добрі, дівчинка не називає заявника батьком та не сприймає його як такого, зазначаючи, що нею постійно опікувалася бабуся, а із заявником вона довгий час не спілкувалася, знала про нього з розповідей мами та бабусі, що свідчить про те, що і сам заявник не проявляв до неї інтересу, як до доньки. Зазначені події викликають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення, а заявник такими діями намагається приховати або створити для себе інші правові наслідки та умови, що пов`язані з усиновленням. В іншій справі № 450/3295/24 чоловік звертався за усиновленням 15-річної доньки своєї дружини, біологічний батько якої надав згоду на усиновлення. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви. Суд, заслухавши думку дитини, встановив, що дитина «не висловила власних почуттів про те, що вона любить вітчима. Ставлення дитини до заявника і заявника до дитини є суто формальним, беззмістовним, нейтрально холодним та дитина сприймає заявника лише як особу яка є чоловіком її матері та проживає разом із ними, а заявник сприймає дитину не як власну доньку, а як дитину своєї дружини. Суд встановив відсутність між дитиною із заявником стійкого і міцного емоційного зв`язку який ґрунтується на почуттях взаємної любові та поваги». Також суд врахував, що з моменту укладання заявником шлюбу з матір`ю дитини пройшов тривалий строк (3 роки), протягом якого заявник не виявляв бажання усиновити дитину дружини. Суд не прийняв до уваги письмову заяву дитини про її згоду на усиновлення, оскільки вона є «формальною та такою, що не наповнена життєвим смислом». Заявник оскаржував вказане рішення суду, обґрунтовуючи тим, що дитина при заслуховуванні її думки мала погане самопочуття, була розгублена, не могла відповісти на питання судді. Заявник звертав увагу, що він з дружиною усиновив двох дітей, позбавлених батьківського піклування, а молодша дитина має вроджену ваду серця та інвалідність, що вже дає йому підстави для відстрочки та підтверджує відсутність наміру на використання усиновлення задля уникнення мобілізації. Натомість колегія суддів Львівського апеляційного суду у постанові від 26.09.2025 у цій справі погодилася з висновками суду першої інстанції та залишила рішення суду без змін, врахувавши той факт, що дитина має достатньо теплі стосунки зі своїм рідним батьком та підтримує спілкування з ним. Колегія суддів зазначила, що наявність біологічного батька та спілкування з ним є доцільним для дитини, нормальні стосунки з вітчимом – це додаткове благо для дитини, а відсутність усиновлення не заважає заявнику дбати та піклуватись про дитину як рідну. У вказаній справі відкрито касаційне провадження. Перевірка перебування на військовому обліку та права на відстрочку Окремим етапом судового розгляду стає з`ясування військово-облікового статусу заявника. Суди перевіряють, чи перебуває особа на обліку, чи дотримується правил військового обліку та чи має вона інші, незалежні від факту усиновлення, підстави для відстрочки від мобілізації або звільнення з військової служби. Якщо заявник вже має право на відстрочку (наприклад, за іншими сімейними обставинами чи бронюванням), це часто трактується як аргумент на користь добросовісності його намірів, оскільки усиновлення не виступає інструментом ухилення від призову. Так, у справі № 189/1639/24 Дніпровський апеляційний суд 28.01.2025 скасував рішення першої інстанції, яким було відмовлено в усиновленні, врахувавши, що заявник згідно з витягом із додатка Резерв+ є офіційно заброньованим, а тому висновок суду першої інстанції про ухилення заявником від мобілізації шляхом усиновлення є помилковим, а «вирішальне значення має не мотив заявника, а те, щоб усиновлення здійснювалось в інтересах дитини та забезпечило дитині стабільні та гармонійні умови її життя». У справі № 367/9293/23 рішенням першої інстанції військовослужбовцю та його дружині відмовлено в усиновленні дитини, позбавленої батьківського піклування. Рішення обґрунтоване тим, що у разі усиновлення чоловік матиме право на звільнення від військової служби та на виїзд за межі України. Постановою Київського апеляційного суду від 11.09.2024 таке рішення скасовано, оскільки встановлено, що заявник з 2012 року працює у військовій частині Нацгвардії України, його сім`я раніше вже усиновила двох дітей, одна з яких має інвалідність групи «А», що відповідно до законодавства надає йому право на звільнення з військової служби, а тому висновок суду першої інстанції щодо необхідності усиновлення з метою ухилення від військової служби є необґрунтованим. У справі № 179/1672/24 Дніпровський апеляційний суд від 12.03.2025 скасував рішення першої інстанції, яким було відмовлено в усиновленні, врахувавши, що на етапі апеляційного розгляду заявником було надано висновок ВЛК, яким він був визнаний непридатним до військової служби через вроджену ваду з дитинства, що спростовує висновки суду першої інстанції про використання усиновлення задля уникнення від мобілізації. Тривалість участі у вихованні, момент укладення шлюбу, вік дитини Ще один важливий аспект, на який звертають увагу суди, – хронологія сімейних відносин до моменту подання заяви про усиновлення. Судами аналізується тривалість спільного проживання заявника з дитиною, строк перебування заявників у шлюбі, наявність спільних дітей, а також об`єктивні причини, з яких усиновлення не ініціювалося раніше. Особливу увагу привертають ситуації, коли заявники роками проживають у фактичних шлюбних відносинах, але офіційно реєструють шлюб та звертаються за усиновленням вже після запровадження воєнного стану. Такий часовий збіг, за відсутності об`єктивних перешкод для усиновлення у мирний час, трактується як індикатор можливої недобросовісності та підсилює потребу у поглибленій перевірці мотивів усиновлення та його відповідності найкращим інтересам дитини. Так було у справі № 189/2525/24: чоловік з жінкою проживали разом з 2013 року, вони виховували двох спільних дітей, а також двох дітей, які з 2021 року перебували під опікою жінки (її неповнолітніх брата та сестру, батьки яких померли), але шлюб вони уклали лише у 2023 році, а процедуру усиновлення ініціювали у 2024 році. Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 у задоволенні заяви про усиновлення дітей відмовлено. У рішенні суд наголосив, що «часові рамки укладання шлюбу та подання документів на усиновлення у 2024 році, зважаючи на те, що діти знаходяться під опікою з 2021 року, свідчать про відсутність щирості усиновлення зі сторони чоловіка. Крім того, заявниками не надано належних доказів факту проживання у фактичних подружніх стосунках без реєстрації шлюбу до 2023 року. Зазначені події викликають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення». Дніпровський апеляційний суд у постанові від 06.08.2025 у цій справі погодився з такими висновками та залишив рішення суду першої інстанції без змін. В іншій справі № 161/13394/24 заявник проживав однією сім`єю з жінкою без реєстрації шлюбу, мав з нею двох спільних дітей-підлітків (13 та 14 років), звертався до суду за усиновленням її доньки, запис про батька якої здійснено на підставі ст. 135 СК України. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.09.2024 у задоволенні заяви відмовлено. Суд вказав, що «сім`я заявника виглядає негармонійною, яка має спільних дітей підліткового віку, але значний проміжок часу не укладає офіційного шлюбу. Такі умови у сім`ї, на переконання суду, не здатні забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини». Оскільки заявник не надав суду доказів стану свого здоров`я, наявність доходу, відомостей про стан здоров`я дитини, а також враховуючи «негармонійність сім`ї заявника, зокрема через неукладання протягом значного проміжку часу офіційного шлюбу», суд дійшов висновку, що усиновлення не відповідатиме найкращим інтересам дитини. Постановою Волинського апеляційного суду від 05.11.2024 вказане рішення залишено без змін. У справі № 189/1718/24 чоловік з жінкою проживали разом протягом 14 років, народили двох спільних дітей, але шлюб зареєстрували лише у 2022 року, а усиновити пасинка чоловік вирішив у лише у 2024 році, коли дитині вже виповнилося 16 років. Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 12.12.2024 у задоволенні заяви відмовлено. На думку суду, той факт, що «заявник багато років не прагнув взяти шлюб з жінкою при тому, що вони проживали однією сім`єю, народили двох дітей та усиновити пасинка, характеризує особу заявника з недостатньо позитивного боку, як особу, яка уникає приймати відповідальні рішення у своєму житті, що ставить під сумнів його готовність нести відповідальність й за всиновлену дитину». Суд врахував, що хлопчику на момент розгляду справи виповнилося 17 років, а потреба у батьківській опіці і турботі йому необхідна була саме змалечку. Також суд знайшов непереконливими пояснення заявника проте, що він не ініціював усиновлення пасинка раніше з мотивів відсутності грошей, транспортних засобів, зайнятості по роботі, несприятливих життєвих обставин тощо. Події того, що заявник взяв шлюб з матір`ю своїх двох рідних дітей лише у 2022 році, вже після початку повномасштабної військової агресії, а усиновлення ініціював лише у 2024 році, на думку суду, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку, певним чином характеризують заявника і ставлять під сумнів безкорисливість його мотивів. Рішення набрало законної сили та не оскаржувалося заявником. Ще в одній справі № 507/2335/24 чоловік із жінкою проживали однією сім`єю з 2013 року, зареєстрували шлюб у 2019 році, мали двох спільних дітей. Чоловік звертався за усиновленням сина своєї дружини, батько якого був записаний у порядку ст. 135 СК України. Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 24.12.2024 в усиновленні було відмовлено, оскільки судом з`ясовано, що заявник є батьком трьох дітей, одній дитині нещодавно виповнилося 18 років, і саме після цього заявник звернувся за усиновленням пасинка. Суд врахував, що заявник не надав доказів, що бажав усиновити дитину раніше, адже фактично пасинок проживав у його сім`ї з 2013 року. Тож суд констатував, що заява про усиновлення фактично подана з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації. Показово, що це рішення набрало законної сили і не оскаржувалося заявником. З`ясування мотивів усиновлення Окрему увагу суди приділяють мотивам, з якими особа звертається до суду за усиновленням. У справі № 524/3742/25 чоловік звернувся за усиновленням трьох дітей дружини, біологічний батько яких помер. З матір`ю дітей він проживав з 2019 року, у 2022 року вони уклали шлюб, а за усиновленням звернувся у 2025 році. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10.06.2025 відмовлено у задоволенні заяви. Рішення обґрунтоване тим, що основним мотивом усиновлення заявником зазначено «офіційне працевлаштування та отримання відстрочки». В апеляційній скарзі заявник підтвердив, що «посилався на необхідність відстрочки, проте суто в контексті можливості офіційного працевлаштування, оскільки зараз через можливість мобілізації роботодавці не оформляють офіційно трудові відносини». Колегія суддів Полтавського апеляційного суду у постанові від 29.10.2025 погодилася з висновком суду першої інстанції і вказала, що «заявником не зазначено чітких та переконливих мотивів, що спонукають його на усиновлення дітей, а лише вказано про спільне проживання із ними та матір`ю дітей. А в матеріалах справи відсутні достатні дані, що рішення заявника про усиновлення є проявом справжніх намірів, з врахуванням його звернення до суду із заявою про усиновлення у 2025 році зважаючи на те, що однією сім`єю із матір`ю дітей заявник проживає з 2019 року. Крім того, заявником не надано доказів того, що із заявою про усиновлення він звернувся не з метою уникнення мобілізації, оскільки сам заявник вказує, що бронювання чи відстрочки у встановленому законом порядку він не має». Показовим також є рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/9356/24. Чоловік, який фактично з 2016 року виховував як вітчим сина своєї дружини, у 2024 році звернувся із заявою про його усиновлення, а біологічний батько дитини надав нотаріально засвідчену згоду на його усиновлення. У судовому засіданні заявник пояснив, що він «не перебуває на військовому обліку та в період мобілізації не звертався до ТЦК та СП, а планує це зробити після отримання рішення суду про усиновлення, оскільки тоді він буде мати право на відстрочку (наявність трьох неповнолітніх дітей)». Рішенням суду першої інстанції у задоволені заяви відмовлено з посиланням на сумніви у добросовісності мотивів заявника. Суд першої інстанції також врахував, що проживаючи з дитиною з 2016 року, заявник вирішив подати заяву про усиновлення тільки у 2024 році, що викликано саме бажанням отримати відстрочку від мобілізації. Не погоджуючись із вказаним рішенням заявник подав апеляційну скаргу, у якій вказав, що він «протягом 9 років безкорисно піклувався та забезпечував усім необхідним дитину дружини і вважає його своїм сином», а також що він «заслуговує на преференцію у вигляді звільнення його від проходження військової служби, адже він має ще двох своїх дітей, які можуть, у разі його мобілізації, залишитись без батька та матеріальної підтримки». Натомість Дніпровський апеляційний суд у постанові від 04.06.2025 скасував рішення першої інстанції та задовольнив заяву про усиновлення. Колегія суддів апеляційної інстанції наголосила, що в цій категорії справ судами з`ясовується відповідність заявника статусу усиновлювача та наявність права на таке усиновлення дитини, а у справі встановлено, що заявник постійно кожного дня проживає разом із дитиною, утримує, піклується та вчиняє усі можливі дії, що притаманні батьку. Хоча колегія суддів не заперечила, що після усиновлення чоловік дійсно отримає право на відстрочку, проте сам собою цей факт не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви, якщо усиновлення відповідає інтересам дитини. Нерідко заявники у справах про усиновлення згадують про право дитини на спадкування як про один з мотивів усиновлення, що оцінюється судами доволі критично. Наприклад, у справі № 189/1718/24 (рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 12.12.2024) заявник пояснював, що хоче усиновити пасинка, аби він «був рівним у спадкових правах із його рідними дітьми на випадок, якщо заявник піде служити і загине». Суд відхилив цей аргумент, зауваживши, що питання спадкування можна вирішити іншими шляхами, які не потребують його усиновлення (заповіт, договір дарування тощо). Необґрунтованість висновків органу опіки та піклування Доволі часто суди звертають увагу на необґрунтованість висновків органів опіки та піклування у призмі з`ясування найкращих інтересів дітей. Так, у рішенні Пустомитівського районного суду Львівської області у справі від 20.03.2025 № 450/3295/24 суд звернув увагу, що висновок є формальним та ґрунтується лише на переліку фактичних життєвих обставин, у висновку відсутній системний аналіз особистих взаємовідносин заявника і дитини, дослідження обставин психологічно-емоційного зв`язку заявника із дитиною, а також констатація того, що усиновлення дійсно буде відповідати інтересам дитини. Також суди вказують на відсутність у висновках органів опіки та піклування дослідження, яким чином усиновлення відповідатиме інтересам дитини, як саме інтереси дитини покращаться в разі усиновлення, а також відсутність оцінки добросовісності мотивів звернення із заявою про усиновлення. Спроби скасування усиновлення на підставі ухилення від мобілізації Новою та тривожною тенденцією 2025 року стала поява позовів про скасування усиновлення. Ініціаторами виступають як самі усиновлені діти, які досягли повноліття, так і матері, які стверджують, що усиновлення було фіктивним. Наприклад, у справі № 355/1250/24 повнолітній син просив скасувати усиновлення, стверджуючи, що вітчим усиновив його під тиском матері заради відстрочки, оскільки він є дитиною з інвалідністю. Позивач зазначав, що вітчим після усиновлення не утримував його, не цікавився життям та здоров`ям, не виховував, не вважав своїм сином, а після розлучення з його матір`ю почав поводитися з ним агресивно. Мати як третя особа просила скасувати усиновлення, вказувала, що до російського вторгнення усиновлення ними не планувалося, але згодом вони з чоловіком вирішили вивезти сина у Чехію, тому вона домовилася з біологічним батьком дитини про позбавлення його батьківських прав для усиновлення надалі. Після усиновлення між чоловіком та сином відносини погіршилися, відповідач обзивав, принижував сина, не допомагав матеріально. Відповідач позов не визнав і пояснив, що він виховував пасинка з дитинства, любив його як сина, у них завжди було порозуміння. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 06.03.2025 у скасуванні усиновлення було відмовлено. Судом було встановлено, що усиновлювач тривалий час добросовісно виконував батьківські обов`язки, а конфлікти, які виникли після розлучення з матір`ю, не свідчать про невиконання ним обов`язків щодо сина. Відсутність спілкування в цьому разі суд розцінив як наслідок сімейного конфлікту, а не як доказ фіктивності усиновлення. Рішення набуло законної сили та не оскаржувалося. ******* Отже, судова практика у справах про усиновлення в умовах воєнного стану демонструє підвищену увагу судів до оцінки не лише формальних підстав усиновлення, а й фактичного змісту сімейних відносин та добросовісності мотивів заявника. У таких справах особливого значення набуває збереження балансу між приватним інтересом дитини на стабільне сімейне виховання та публічним інтересом держави у належному виконанні військових обов`язків. Посилення судового контролю та впровадження механізмів поглибленої перевірки добросовісності заявників є вимушеною, проте цілком обґрунтованою реакцією правосуддя на виклики воєнного часу, яка водночас слугує необхідним запобіжником для захисту найкращих інтересів дитини. Саме цей підхід дозволяє відмежувати реальні сімейні відносини та справжнє батьківство від зловживання правом і не допустити перетворення інституту усиновлення на спосіб уникнення мобілізації або звільнення з військової служби. Автор публікації: Анастасія Бєлікова Анастасія Бєлікова член Ради Комітету НААУ з питань сімейного права Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Усиновлення в умовах воєнного стану та мобілізації: тенденції судової практики

Головна цитата