Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - «Адвокатська доба» на Мостищині: історія і сучасні форми комеморації (ч.2)

Протягом періоду незалежності України тема історії адвокатури в конкретних місцевостях залишалася на маргінесі дослідницької уваги краєзнавців. У радянський час дослідження локальної історії було позбавлене будь-яких стерпних умов, а з початком 1990-х ті поодинокі дослідники звернули увагу найперше на питання, пов’язані із національно-визвольним рухом та репресивною політикою радянської влади щодо місцевого населення. Величезний пласт нашої історії, який передував цим подіям, незаслужено залишався без належної уваги.

Адвокати Мостищини в Українському національно-визвольному русі

Звісно, адвокати зустрічались із українськими селянами та міщанами повіту не тільки на передвиборчих зборах чи звітуючи про свою діяльність. Місцем зустрічей були також різноманітні свята, зокрема дні вшанування видатних українців. Так, на Шевченківському святі, яке відбувалось 14 червня 1914 р., до Мостиськ завітали В. Загайкевич та Т. Кормош. Програма, окрім богослужіння та концерту, передбачала також відкриття меморіальної таблиці.

В період Першої світової війни адвокатам-українцям додались нові завдання і ролі. Вони ангажуються у національно-визвольний рух та державотворчі процеси, але, крім цього, мають чимало завдань, пов’язаних із захистом населення, яке потерпало, серед іншого, і від військових реквізицій. Зберігся запит В. Загайкевича (підписаний також декількома іншими особами) до міністра краєвої оборони щодо питання невиплати коштів за реквізовані у 1915 р. коні і вози у селян із Малнова та в інших громадах Мостиського повіту. Автор звернення зазначив, що з поверненням після російської окупації австрійських військ у 1915 р. було складено списки всього реквізованого і неоплаченого майна. 1914 р. у громади с. Малнів на військові потреби забрали 14 підвод з кіньми і возами. Коней було оцінено і забрано на м’ясо, а вози спалено. Кожен власник мав отримати посвідки, які б засвідчували забране у нього майно. Загалом йшлося про 28 коней сукупної вартості 14 680 корон і 11 возів вартості 2 500 корон. В. Загайкевич звертав увагу на те, що вартість коней зросла у порівнянні з довоєнним часом у п’ять разів. Суттєво зросла і ціна воза — у 1918 р. він уже коштував 500 корон. На жаль, повнішої інформації про обсяг військових реквізицій у той період, а також про роль адвокатів у захисті інтересів мостиських селян наразі не виявлено.

У міжвоєння на Мостищині з’являються нові адвокати-українці. Для амбітних правників Мостиська, як і Судова Вишня, були, певна річ, першими сходинками у кар’єрі. Тому не дивно, що такі талановиті адвокати, як П. Войтович та М. Здерковський, здобувши досвід і визнання, перенесли на початку 1920-х рр. свої садиби в інші місця. Першим виїхав д-р П. Войтович — 1920 р. він покинув Судову Вишню і перебрався до Перемишля. Певний час українського адвоката тут не було, і лише в 1923 р. канцелярію у місті відкрив Петро Гайдучок.

Що ж стосується д-ра М. Здерковського, то після вимушеного періоду проживання у Відні (на початку Першої світової війни, а потім вдруге — у другій половині 1919 р.), він повернувся до Мостиськ і відновив тут свою адвокатську практику. Як і слід було очікувати, одразу включився в громадсько-політичну діяльність. Перші післявоєнні збори мостиської філії т-ства «Просвіта» відбулись 1 червня 1921 р. Обрано новий виділ — головою став М. Здерковський. З тих фрагментарних звісток, які збереглися, знаємо, що на нараді при філії «Сільського Господаря» у Мостиськах 4 липня 1921 р., на якій були присутніми 50 осіб, М. Здерковський запропонував створити окремий виділ, який би цілеспрямовано зайнявся відновою діяльності товариства та окремих кооператив у повіті. У склад цього виділу увійшов і сам адвокат. Роботи було багато, адже за час Першої світової, а потім і польсько-української війн культурно-просвітницькі та економічні установи припинили свою діяльність. Їх відновлення стикалося з умисними перепонами з боку польської адміністративно-політичної влади. Загалом суспільно-політичні відносини у Галичині протягом усього міжвоєння були позначені агресивною політикою польської влади щодо українців, а відтак і зростаючим градусом ворожості з боку останніх щодо поляків. Політична влада не гребувала терором, аби придушити український національний рух. Репресії щодо українського населення застосовувались уже в період польсько-української війни (1918–1919 рр.), а відтак і після її закінчення, зокрема, в часі перепису населення (1921 р.) та виборів до Варшавського сейму (1922 р.). Серед іншого, проводились арешти. Українська преса звітувала про переповнені в’язниці — таким, зокрема, було ув’язнення окружного суду в Перемишлі. Там перебував разом із десятками українців Мостищини адвокат М. Здерковський. Йому інкримінували державну зраду і порушення публічного спокою за участь в передвиборчих зборах у Мостиськах, де було вирішено не брати участь у виборах до варшавського сейму.

Організаторські здібності та авторитет М. Здерковського приносили свої плоди навіть у такий несприятливий час, яким був початок 1920-х рр. У 1924 р. йому вдалося організувати комітет, який займався святкуванням дня «Просвіти» та збором коштів для матірного товариства у Львові. Заходи пройшли і в Мостиськах, і в повіті, вдалося зібрати 66 353 506 польських марок11. Чи не востаннє у пресі М. Здерковський згадується як представник Мостищини на загальних зборах «Просвіти» у Львові, які відбулися 25 грудня 1925 р. у великому залі Музичного товариства ім. М. Лисенка. Тоді зустріч зібрала 286 делегатів із 52 просвітянських філій. 1926 р., після смерті дружини, М. Здерковський переніс свою канцелярію до Перемишлян. На його місце до Мостиськ прибув адвокат Лев Кульчицький з Рудок. Він, як і П. Гайдучок, був членом Союзу українських адвокатів у Львові. Наприкінці 1929 р. у Судовій Вишні адвокатську канцелярію відкрив ще один адвокат — д-р Володимир Гаєцький.

Те, що у міжвоєння в Судовій Вишні з’явились уже дві канцелярії адвокатів-українців, свідчить і про популярність цього фаху, і про попит на послуги правників. Адвокатський фах імпонував українцям найперше з двох причин: він забезпечував непоганий чи навіть добрий заробіток, а самé навчання на факультеті права було в окреслений період дешевшим, ніж на інших. Заробіток адвоката напряму залежав від кількості клієнтів, яких, очевидно, вистачало. Надто ж у міжвоєння, коли кількість злочинів зросла. У тогочасній пресі алярмували про деморалізацію людей, передовсім молоді: «Загляньте ви до лічниць, до тюрм, до судів… Там щойно побачите, скільки сидить, і скільки гине що року нашої молоді «за політику», а скільки більше через ті дурнуваті бійки. Це гейби постійна, безперервна війна, яка пожирає сотки жертв». Уже традиційно проблемою залишалося повсюдне споживання алкоголю, яке також впливало на кількість судових процесів, а отже, і забезпечувало адвокатів роботою. Про це писали напряму:

«Зайдіть лише до шинків, до трафік. Там така тіснота, що місця годі найти. Тиснеться один наперед другого, аби заплатити свій добровільний податок монополеви. Це не примусова данина, ні — це добровільний податок вищий від всіх податків. Це грубі міліони! І не деруть вони з нас силоміць ті міліони, ні, сохрань Боже, ми їм самі пхаємося в руки. В селі плач за грошем, кооперативи дусяться від довгів та боргів, каси сільські занепадають, а в місточках щораз то більше шиночків, щораз то більше трафік у селі, щораз більше адвокатів, процесів та спорів».

Отож, роботи адвокатам вистачало. Але це ніяк не впливало на їхню активну залученість у громадсько-політичне життя повіту. Одразу після прибуття у Судову Вишню П. Гайдучок вписався членом усіх українських товариств міста, не оминувши при цьому і церковного братства, і став найвиднішим громадським діячем Судововишнянщини. У звіті місцевого поліційного постерунку від 25 липня 1924 р. читаємо, що П. Гайдучок «намагався закласти «Січ», співацьке товариство «Бандура», окрему українську крамницю, створив молочарську кооперативу і старається відкрити читальню «Просвіти», яка була розв’язана декілька місяців напередодні через нелегальну діяльність». Декілька разів він вів судові справи в інтересах церковного братства церкви Пр. Трійці у Судовій Вишні. Поза тим, він «завсіди підпирав помічю і жертвами інтереси церкви і віри». Така хвалебна характеристика П. Гайдучка, уміщена у газеті «Рада», має виразне суб’єктивне забарвлення, що й не дивно, враховуючи, що видання було пресовим органом Української партії праці (УПП), до якої належав адвокат. На виборах до сейму 1928 р. першим кандидатом від УПП у 49-му окрузі (Самбір, Старий Самбір, Городок, Мостиська, Рудки, Ліско) був знаний адвокат із Перемишля Роман Секела. У Судововишнянщині П. Гайдучок був його головним агітатором. Конкуренція, найперше із представниками УНДО, а також запальний характер адвоката закономірно призвели до конфліктів в українському середовищі Судової Вишні. Причому П. Гайдучок не оминув і місцевого пароха о. В. Полянського, який, буцімто, відмовився від його, українського адвоката, послуг, а почав віддавати усі церковні справи адвокату-поляку Зигмунду Атласу. У «Раді» не забули підкреслити, що усі позови іменем церковного братства новообраний правник вносив польською мовою. Пароху закидали і те, що на урочистості посвячення дзвона він поставив «цього пана на першім місци, поминаючи й інших заслужених і старших віком українців». Конфлікт адвоката П. Гайдучка із парохом о. В. Полянським був пов’язаний не стільки з політичними, як із господарськими питаннями — священник підтримував Гайдучкового конкурента у протиборстві за право управляти місцевими кооперативними установами Теодора Бобака, чим і накликав на себе адвокатів гнів.

Головними конкурентами перемишльського правника Р. Секели на 49-му виборчому окрузі були представники УНДО — Гриць Тершаковець із Якимчиць (повіт Рудки) і відомий адвокат із Городка Степан Біляк. Агітатори із УПП вели себе агресивно: Г. Тершаковець отримав від речників «праці» ярлик «богатиря» і «панського лизуна». Адвокату Білякові закидували, що він «з іншими ундівцями знищив Рідну Школу в Городку, і таким чином допустився злочину на живому тілі української дітвори і цілого українського народу». Пікантним зразком агітаційного пориву речників УПП був допис «Як говорять ундівські кандидати за чаркою», присвячений Білякові й Тершаківцю. Його автор закидував кандидатам у посли від УНДО, що вони «називають Хмельницького і Мазепу бандитами». Нібито після віча у Ліску (звісно, за твердженням автора допису, невдалого, «бо народ УНДО проганяє скрізь») Біляк з Тершаковцем подались у будинок «Просвіти» на забаву:

«І треба їм признати правду, що як віче їм зовсім не вдалося, так знов забава пішла знаменито. Розвеселені чаркою ундівські кандидати розвязали язики і стали говорити і про це, і про те, а нарешті заговорили і про історію укр.[аїнського] народу. Пан Біляк сказав ні більше ні менше тільки те, що наші великі гетьмани Хмельницький і Мазепа були бандитами, комуністами і піяками, а такими самими були також всі Запорожці. Цим клеветам прислухався уважно другий кандидат УНДА Тершаковець і потакував своєму камратови. До них прилучився був ще й о. Шуплат і говорив, що оба названі гетьмани були шкідниками і страшними піяцюгами».

На початку березня 1928 р. у «Раді» вихвалялись, що в Судовій Вишні і судововишнянському судовому повіті найбільше голосів отримають кандидати від УПП. Незабаром після голосування з’явились офіційні результати виборів в 49-му окрузі: з 245 129 осіб, які мали право голосувати, свій вибір зробили 180 786 громадян (834 голоси не зарахували). За кандидатів від УПП було віддано лишень 4 467 голосів. Кандидати від УНДО набрали 46 306 голосів, отож партія отримала два мандати — Г. Тершаковець і С. Біляк стали послами. Після такої розгромної поразки дописи про справи у Судовій Вишні та діяльність адвоката П. Гайдучка на сторінках «Ради» уже не з’являлись.

Українські адвокати Мостищини зазнали переслідувань у період т. зв. «пацифікації» — каральної акції польської влади проти українського населення Галичини, яка тривала з 16 вересня до 30 листопада 1930 р. 19 листопада вранці у Судовій Вишні арештували обидвох українських правників — В. Гаєцького та П. Гайдучка. На жаль, детальніше про цей інцидент нам нічого не відомо.

П. Гайдучок переніс свою канцелярію з Судової Вишні до Рудок не пізніше червня 1933 р. В історії Судової Вишні він залишився однією із найскандальніших постатей. Конфлікт адвоката із проводом кооперативи «Український народний дім» відображений декількома статтями — Гайдучка і його опонентів — на сторінках щоденника «Діло». Врешті, редакція вирішила покласти край цій катавасії, відмовившись публікувати «викривальні» дописи. Запальний характер адвоката П. Гайдучка неодноразово заводив його у конфлікти. Ще до прибуття в Судову Вишню він мав претензії до редакцій польських газет «Kuryer Poniedziałkowy» і «Dzień» за матеріали, які кидали тінь на його честь. Тоді П. Гайдучок вніс на них карне донесення до Окружного суду у Львові. Після від’їзду із Судової Вишні він судився із директором повітового кооперативного союзу у Рудках Івановим. У Самборі відбувся апеляційний процес. Суть справи полягала у тому, що П. Гайдучок почувався ображеним промовою Іванова на кооперативній анкеті і тому позвав його до суду. Городський суд присудив Іванову тиждень в’язниці і 30 зол. штрафу. Апеляційний суд встановив умовний вирок — кару ув’язнення на 6 місяців і 100 зол. штрафу з відкладенням виконання на 4 роки.

П. Гайдучок був винятком, усі інші українські адвокати Мостищини належали до УНДО чи симпатизували цій партії. Так, до ундівського повітового народного комітету належали Л. Кульчицький і В. Ломінський (почав працювати адвокатом у Мостиськах у 1934 р.). Вони згадані у пресі як одні із організаторів повітових зібрань, зокрема 18 червня 1935 р. і 22 липня 1935 р. На останньому В. Ломінський озвучив прохання «оскільки це буде можливе, затвердити кандидатуру (без огляду на особи) кандидата з Мостищини» на виборах до сейму. Цьому виступу, очевидно, передували жваві обговорення, на яких повітовий провід не зміг дійти згоди. На це вказує виступ адвоката Л. Кульчицького, який взяв голос після виступу В. Ломінського, і заявив, що «своєї кандидатури не накидує і на отаманію не піде». Такі фрагментарні згадки інтригують — місцеве провінційне політичне життя мало свої захопливі перипетії, про які, через брак джерел, навряд чи нам вдасться колись розповісти більше.

1933 р., правдоподібно уже після від’їзду П. Гайдучка, про свій намір перебратись із Калуша до Судової Вишні заявив адвокат Роман Громницький. Уже 1935 р. він повідомляв про перенесення своєї канцелярії із Судової Вишні до Львова, однак здійснити цей намір йому вдалося щойно у 1938 р. Якогось помітного сліду у житті Мостиського повіту він не залишив.

Фрагментарність збережених джерел не дозволяє відшукати імена всіх українських правників, які вели практику в межах Мостищини першої половини ХХ ст. Короткочасно (та майже непомітно для нас) у повіті працювали молоді правники, які стажувались у канцеляріях місцевих досвідчених адвокатів. Таким, до прикладу, був Роман Калинович-Котвіч, який стажувався на адвоката протягом 1919–1922 рр., а з 1933 р. провадив практику у Бібрці та у Мостиськах.

Тут слід зауважити, що протягом «адвокатської доби» на Мостищині ми не зустрічаємо правниківукраїнців в органах повітового чи міського управління. Натомість туди активно ангажувались їхні колеги — євреї чи поляки. До прикладу, за результатами виборів до ради ґміни Судової Вишні у липні 1927 р. до неї увійшли адвокат д-р Фріедвальд (Friedwald) і д-р Емануель Готлєб (Gottlieb). Ця тема, однак, потребує окремого ретельного дослідження, здійснення якого однозначно буде ускладнене фрагментарністю збережених джерел.

Громадсько-політична діяльність провідних галицьких адвокатів, а також необхідність захищати своїх одноплемінників в умовах польсько-українського протиборства на окресленій території кінця ХІХ — першої половини ХХ ст., — це були ті умови, завдяки яким їм доводилось частенько приїздити у повіти. Уже згадувані адвокати В. Загайкевич (Перемишль) і С. Біляк (Городок) бували на Мостищині як у виборчих справах, так і у ролі оборонців. Серед резонансних справ слід назвати розслідування вибуху на постерунку поліції в Судовій Вишні 27 червня 1922 р. Тоді у слідчій в’язниці перемишльського окружного суду опинились Франц Заяць, Володимир Колцьо, Іван Осип Третяк, Василь Баляк, Василь Шот та Іван Денис Молєщій (14 липня 1922 р.). Незабаром, в ході слідства було встановлено повну безпідставність підозр, відтак 18 вересня 1922 р. матеріали передали до прокуратури. Реченець уже завершився, проте прокурор не спішив ні закрити справу, ні подати оскарження. Заяви та особисті інтервенції адвоката В. Загайкевича, який наполягав на пришвидшенні розгляду та звільнення звинувачуваних, залишились без успіху. 26 вересня прокурор Юркевич повідомив В. Загайкевичу, що затримані судововишнянці пробудуть у в’язниці ще принаймні тиждень. З наступного дня усі ув’язнені розпочали голодування. Адвокат відправив до львівської прокуратури скаргу щодо зволікання у цій справі з боку перемишльських прокурорів. Усіх ув’язнених було звільнено аж вкінці року.

Ще один частий гість у Мостищині городоцький адвокат і сеймовий посол С. Біляк був оборонцем пароха зі Старяви, першого капелана УСС о. Андрія Пшепюрського у 1933 р. Прокуратура Окружного суду у Перемишлі звинуватила священника у тому, що під час проповіді в церкві в с. Черневе 19 лютого 1933 р. він буцімто, серед іншого, сказав: «Поляки стремлять всякими способами до винародовлення українського народу, через засновування польських шкіл, а коли в народі впаде дух, то український нарід перестане існувати». Своє обвинувачення, за яке о. А. Пшепюрському загрожувало до двох літ ув’язнення, прокуратура оперла на свідченнях тамтешніх учительок-польок, які були в церкві і чули проповідь. Справу розглядали у Мостиськах у гродському суді — 6 липня і 18 вересня 1933 р. Оборонець пароха С. Біляк навів висновок Найвищого Суду у Варшаві (від 2 травня 1933 р.), у якому йшлося про те, що «критика поступовання уряду в промові, чи в пресі, нераз дуже гостра, але удержана в межах річевих аргументів, коли не стремить, щоби в демагогічній спосіб підорвати авторитет влади, а також коли вона не є просто негацією пошановання влади — є допускаємою і її не можна вважати за каригідний поступок». Проте суддю це не переконало і він визнав о. А. Пшепюрського винним за статтею 170 кримінального кодексу та засудив його на тиждень арешту «із завішенням на протяг 2 літ». Тобто вирок був умовним — якщо протягом цих двох років священник не вчинить нового злочину, то покарання не буде виконане.

В окреслений період адвокати засвідчували свою громадсько-політичну позицію шляхом пожертвувань на різноманітні проєкти. Тут згадаємо збірку, яка відбулась на прощальному вечері з нагоди від’їзду О. Навроцького — зібрані тоді 101 корону і 50 сотиків скерували на «Фонд шкіл ім. Олени Січинської» та будову приватної жіночої учительської семінарії. Популярними були збори коштів на виборчий фонд повіту. Вони відбувались за системою т. зв. трійок. Це була розповсюджена та дієва практика — пожертвувати самому і заохотити до цієї цілі ще двох осіб — своїх рідних, приятелів чи колег. Вона, серед іншого, дає можливість прослідкувати коло спілкування людини, яка активно жертвувала на ті чи ті цілі, важливі для української громади. У звітах із пожертв на виборчий фонд навесні 1911 р. знаходимо прізвище М. Здерковського — його до пожертви закликав колега зі Львова адвокат Євген Гвоздецький (10 квітня) та мостиський декан парох із с. Раденичі о. Володимир Ясеницький (14 квітня). М. Здерковський прислухався до запрошення — надіслав на виборчий фонд 10 корон і закликав до такого ж вчинку мостиського суддю Петра Левицького і лікаря Корнила Коша із Крукенич. З газетних матеріалів знаємо, що той-таки М. Здерковський переслав на книжечку Краєвого Союза Кредитового 20 корон і закликав до складення датків перемишльського адвоката В. Загайкевича, директора школи у Ляшках Гостинцевих Йосифа Рибачевського, пароха с. Годині о. Володимира Гамерського, пароха с. Раденичі і Мостиського декана о. Володимира Ясеницького та настоятеля у Мостиськах о. Романа Куціля. Також регулярні збори проводились на потреби «Рідної Школи» — М. Здерковський у 1922 р. надіслав на цю ціль 1000 польських марок. П. Войтович, уже працюючи адвокатом у Перемишлі, пожертвував у листопаді 1922 р. 5000 марок для українських інституцій у Перемишлі, які доставляли харчі арештованим українцям. До зборів долучався і Л. Кульчицький — був одним із серед тих із Мостищини, хто жертвував восени 1931 р. на Фонд ім. М. Галущинського, створений після його смерті товариством «Просвіта».

Традиційно доброю нагодою для пожертв було вінчання. Степан Баран і Бланка Гаврисевич із нагоди одруження, яке відбулось 7 січня 1917 р. у Чагрові, скерували благодійний внесок у розмірі 200 корон на чотири цілі, розділивши суму по 50 корон, — «Українському Педагогічному Товариству» для приватних народних шкіл на львівських передмістях, українським народним школам на Волині, інвалідам УСС і «Союзові Визволення України» на культурні потреби військових полонених-українців. Так само вчинили і Гайдучки — замість подяки за побажання з нагоди їх вінчання П. Гайдучок і його дружина Ірина Савойко передали на потреби «Рідної школи» 25 золотих.

Окремо зупинимось на адвокатах — вихідцях із Мостищини, які працювали поза межами свого краю. Найбільш знаним був уже згаданий С. Баран. Крім нього, адвокатський фах в окреслений період здобули Іван Волошин, Захар Копистянський, Нестор Прислопський, Михайло Прийма та Іван Бардин. Іван Волошин народився 28 грудня 1882 р. у с. Чернева, 1910 р. закінчив студії у Львівському ун-ті; адвокатську практику проходив в І. Станька. З 1919 р. працював адвокатом спочатку у Перемишлі, згодом у Львові. Є також згадки про його адвокатську практику у Самборі. Захар Копистянський (1886 р. н., с. Хлиплі) — син священника. Гімназію закінчив у Самборі (1906 р.), а в 1914 р. отримав диплом правника Львівського унту. Адвокатське стажування проходив з 1920 р. у Лева Алексеєвича в Станіславові, згодом — у Ярослава Качмарика в Новому Сончі. Адвокатську канцелярію відкрив 1926 р. у Куликові. Судововишнянець Нестор Прислопський (нар. 1892 р.) належав до лівої староруської партії, яку очолював Кирило Вальницький; адвокатську канцелярію відкрив у 1937 р. Михайло Прийма народився 1907 р. у с. Старява поблизу Мостиськ. Загальну школу закінчив у Хирові, навчання в гімназіях Ломжі і Перемишля. Юридичний факультет Львівського ун-ту закінчив 1930 р., після чого проходив адвокатське стажування. Ще один судововишнянець Іван Бардин (нар. 24 грудня 1909 р.) після студіювання права (1934 р.) та філософії (1938 р.) у Львівському ун-ті, подався на адвокатське стажування у Мостиська (1934–1936 рр.), однак до вересня 1939 р. не встиг здати адвокатський іспит. Після Другої світової війни аж до смерті (1980 р.) був адвокатом Львівської обласної колегії адвокатів, спеціалізувався на цивільних справах.

В історії українського національного відродження у Галичині адвокати відіграли виняткову роль. Ще до початку 1890-х рр. «усім» для громади був священник — і душпастирем, і професором, і лікарем, і адвокатом. Поступово ситуація змінилась і «адвокатська доба» — це не лише період, коли адвокати стають на чолі громадського-політичного життя українців, але і час, коли від них уже чекають, і навіть вимагають служіння спільній справі. Тому не дивно, що з приходом більшовиків адвокати одразу стали об’єктом переслідувань. Їхня доля склалась по-різному: мостиський адвокат В. Ломінський став жертвою терору НКВД. Л. Кульчицькому вдалося врятуватись із самбірської тюрми. Однак 25 жовтня 1939 р. він був заарештований Мостиським РВ НКВС, а 5 червня 1941 р. засуджений на 5 років виправно-трудового табору. Покарання відбував у Карагандинському ВТТ. Про його подальшу долю даних не збереглось. Подібною була доля О. Навроцького, який, як знаємо, менше року побув на Мостищині, але залишив в пам’яті тодішньої української громади світлий слід. Він був засуджений 13 грудня 1945 р. Військовим трибуналом військ НКВС у Станіславівській області на 10 р. виправно-трудового табору з конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав. Загинув в ув’язненні за нез’ясованих обставин.

Чимало адвокатів врятувались втечею. В еміграції вони також вели активне громадське життя. Так, 1944 р. Україну покинув С. Біляк. Спочатку він опинився в містечку Дельменгорст коло Бремена. Там був організатором Українського допомогового комітету англійської окупаційної зони та заступником його голови. Відтак перебрався в США, де і завершив свій земний шлях у Маямі (штат Флорида) 19 жовтня 1950 р. Емігрував до США і П. Гайдучок, де помер 5 вересня 1966 р. Спільнота адвокатів Галичини була знищена, а пам’ять про неї та її подвижників — свідомо стерта з історії.

Вшанування пам’яті видатних адвокатів Мостищини

Пам’ятні заходи, присвячені відомим постатям минулого, зокрема і правникам, трапляються у нас, на жаль, нечасто. Відкритим залишається питання популяризації тих чи тих знакових людей і їхнього внеску в історію регіону. Воно пов’язане також із тим, що десятки і сотні імені з нашого минулого і досі для нас маловідомі чи навіть зовсім незнані. Ми не маємо якогось усталеного пантеону визначних постатей, а комеморативні заходи проводяться епізодично, переважно у зв’язку з ювілеєм. Але скільки ж ювілеїв за останні роки залишилось без належної згадки?!

Сьогодні ми маємо певні зрушення у напрямку дослідження та популяризації діяльності адвокатури нашого регіону періоду кінця ХІХ — першої половини ХХ ст. Ініціатива комеморації належить найперше мостиському адвокату (як символічно) і керівнику Комітету історії та культурної спадщини адвокатури Львівщини РАЛО Любомиру Каралюсу. Природно, що наразі найбільше уваги приділено постаті Степана Барана. На початку серпня 2023 р. у Мостиській міській бібліотеці відбулась конференція, присвячена 145-й річниці від дня його народження — «Історична довідка про визначного українського державного та громадсько-політичного діяча, адвоката Степана Івановича Барана». На неї запросили представників громадських організацій Мостищини, а також місцевих краєзнавців. Головними спікерами заходу були в. о. Голови Ради адвокатів Львівської області Уляна Ковна та Любомир Каралюс (який, серед іншого, зачитав звернення до учасників зустрічі керівника Центру досліджень історії адвокатури і права, проректора Вищої школи адвокатури Ірени Василик). Тоді-таки Л. Каралюс ініціював установлення меморіальної дошки С. Барану у рідних Крукеничах. На жаль, реалізувати задум не вдалося — пам’ятну дошку планували розмістити на стіні крукеницької школи, але цього не вдалося погодити на місцевому рівні.

Попри цю невдачу, у дослідженні і комеморації адвокатури Мостищини поступово вимальовуються непогані перспективи. Зокрема, поштовх у цьому напрямку дало нещодавнє запрошення Народним музеєм історії м. Судова Вишня КЗ «Центр культурних послуг» Л. Каралюса із презентацією книги «100 років Союзу Українських Адвокатів» (16 травня 2025 р.). У заході також взяли учать запрошені спікери — Ірена Василик та Уляна Ковна. У підсумку досягнуто домовленості щодо початку всебічного дослідження історії адвокатури Мостищини та ознайомлення широкої громадськості із суспільно-політичною діяльністю місцевих правників. Цей потрібний (і цікавий) проєкт під керівництвом Л. Каралюса реалізовуватиметься на базі Народного музею історії м. Судова Вишня. Даний нарис є першою спробою дати загальний огляд із історії української адвокатури Мостищини і служитиме відправною точкою для подальших, поглиблених студій.

Мар’ян Хомяк

директор Народного музею історії м. Судова Вишня, учасник Всеукраїнського проєкту «Історія адвокатури України» Центру досліджень адвокатури і права НААУ

	16:48 Пт 06.02.26
«Адвокатська доба» на Мостищині: історія і сучасні форми комеморації (ч.2)
Головна цитата «В історії українського національного відродження у Галичині адвокати відіграли виняткову роль», - учасник Всеукраїнського проєкту «Історія адвокатури України» Центру досліджень адвокатури і права НААУ М. Хомяк Протягом періоду незалежності України тема історії адвокатури в конкретних місцевостях залишалася на маргінесі дослідницької уваги краєзнавців. У радянський час дослідження локальної історії було позбавлене будь-яких стерпних умов, а з початком 1990-х ті поодинокі дослідники звернули увагу найперше на питання, пов’язані із національно-визвольним рухом та репресивною політикою радянської влади щодо місцевого населення. Величезний пласт нашої історії, який передував цим подіям, незаслужено залишався без належної уваги. Адвокати Мостищини в Українському національно-визвольному русі Звісно, адвокати зустрічались із українськими селянами та міщанами повіту не тільки на передвиборчих зборах чи звітуючи про свою діяльність. Місцем зустрічей були також різноманітні свята, зокрема дні вшанування видатних українців. Так, на Шевченківському святі, яке відбувалось 14 червня 1914 р., до Мостиськ завітали В. Загайкевич та Т. Кормош. Програма, окрім богослужіння та концерту, передбачала також відкриття меморіальної таблиці. В період Першої світової війни адвокатам-українцям додались нові завдання і ролі. Вони ангажуються у національно-визвольний рух та державотворчі процеси, але, крім цього, мають чимало завдань, пов’язаних із захистом населення, яке потерпало, серед іншого, і від військових реквізицій. Зберігся запит В. Загайкевича (підписаний також декількома іншими особами) до міністра краєвої оборони щодо питання невиплати коштів за реквізовані у 1915 р. коні і вози у селян із Малнова та в інших громадах Мостиського повіту. Автор звернення зазначив, що з поверненням після російської окупації австрійських військ у 1915 р. було складено списки всього реквізованого і неоплаченого майна. 1914 р. у громади с. Малнів на військові потреби забрали 14 підвод з кіньми і возами. Коней було оцінено і забрано на м’ясо, а вози спалено. Кожен власник мав отримати посвідки, які б засвідчували забране у нього майно. Загалом йшлося про 28 коней сукупної вартості 14 680 корон і 11 возів вартості 2 500 корон. В. Загайкевич звертав увагу на те, що вартість коней зросла у порівнянні з довоєнним часом у п’ять разів. Суттєво зросла і ціна воза — у 1918 р. він уже коштував 500 корон. На жаль, повнішої інформації про обсяг військових реквізицій у той період, а також про роль адвокатів у захисті інтересів мостиських селян наразі не виявлено. У міжвоєння на Мостищині з’являються нові адвокати-українці. Для амбітних правників Мостиська, як і Судова Вишня, були, певна річ, першими сходинками у кар’єрі. Тому не дивно, що такі талановиті адвокати, як П. Войтович та М. Здерковський, здобувши досвід і визнання, перенесли на початку 1920-х рр. свої садиби в інші місця. Першим виїхав д-р П. Войтович — 1920 р. він покинув Судову Вишню і перебрався до Перемишля. Певний час українського адвоката тут не було, і лише в 1923 р. канцелярію у місті відкрив Петро Гайдучок. Що ж стосується д-ра М. Здерковського, то після вимушеного періоду проживання у Відні (на початку Першої світової війни, а потім вдруге — у другій половині 1919 р.), він повернувся до Мостиськ і відновив тут свою адвокатську практику. Як і слід було очікувати, одразу включився в громадсько-політичну діяльність. Перші післявоєнні збори мостиської філії т-ства «Просвіта» відбулись 1 червня 1921 р. Обрано новий виділ — головою став М. Здерковський. З тих фрагментарних звісток, які збереглися, знаємо, що на нараді при філії «Сільського Господаря» у Мостиськах 4 липня 1921 р., на якій були присутніми 50 осіб, М. Здерковський запропонував створити окремий виділ, який би цілеспрямовано зайнявся відновою діяльності товариства та окремих кооператив у повіті. У склад цього виділу увійшов і сам адвокат. Роботи було багато, адже за час Першої світової, а потім і польсько-української війн культурно-просвітницькі та економічні установи припинили свою діяльність. Їх відновлення стикалося з умисними перепонами з боку польської адміністративно-політичної влади. Загалом суспільно-політичні відносини у Галичині протягом усього міжвоєння були позначені агресивною політикою польської влади щодо українців, а відтак і зростаючим градусом ворожості з боку останніх щодо поляків. Політична влада не гребувала терором, аби придушити український національний рух. Репресії щодо українського населення застосовувались уже в період польсько-української війни (1918–1919 рр.), а відтак і після її закінчення, зокрема, в часі перепису населення (1921 р.) та виборів до Варшавського сейму (1922 р.). Серед іншого, проводились арешти. Українська преса звітувала про переповнені в’язниці — таким, зокрема, було ув’язнення окружного суду в Перемишлі. Там перебував разом із десятками українців Мостищини адвокат М. Здерковський. Йому інкримінували державну зраду і порушення публічного спокою за участь в передвиборчих зборах у Мостиськах, де було вирішено не брати участь у виборах до варшавського сейму. Організаторські здібності та авторитет М. Здерковського приносили свої плоди навіть у такий несприятливий час, яким був початок 1920-х рр. У 1924 р. йому вдалося організувати комітет, який займався святкуванням дня «Просвіти» та збором коштів для матірного товариства у Львові. Заходи пройшли і в Мостиськах, і в повіті, вдалося зібрати 66 353 506 польських марок11. Чи не востаннє у пресі М. Здерковський згадується як представник Мостищини на загальних зборах «Просвіти» у Львові, які відбулися 25 грудня 1925 р. у великому залі Музичного товариства ім. М. Лисенка. Тоді зустріч зібрала 286 делегатів із 52 просвітянських філій. 1926 р., після смерті дружини, М. Здерковський переніс свою канцелярію до Перемишлян. На його місце до Мостиськ прибув адвокат Лев Кульчицький з Рудок. Він, як і П. Гайдучок, був членом Союзу українських адвокатів у Львові. Наприкінці 1929 р. у Судовій Вишні адвокатську канцелярію відкрив ще один адвокат — д-р Володимир Гаєцький. Те, що у міжвоєння в Судовій Вишні з’явились уже дві канцелярії адвокатів-українців, свідчить і про популярність цього фаху, і про попит на послуги правників. Адвокатський фах імпонував українцям найперше з двох причин: він забезпечував непоганий чи навіть добрий заробіток, а самé навчання на факультеті права було в окреслений період дешевшим, ніж на інших. Заробіток адвоката напряму залежав від кількості клієнтів, яких, очевидно, вистачало. Надто ж у міжвоєння, коли кількість злочинів зросла. У тогочасній пресі алярмували про деморалізацію людей, передовсім молоді: «Загляньте ви до лічниць, до тюрм, до судів… Там щойно побачите, скільки сидить, і скільки гине що року нашої молоді «за політику», а скільки більше через ті дурнуваті бійки. Це гейби постійна, безперервна війна, яка пожирає сотки жертв». Уже традиційно проблемою залишалося повсюдне споживання алкоголю, яке також впливало на кількість судових процесів, а отже, і забезпечувало адвокатів роботою. Про це писали напряму: «Зайдіть лише до шинків, до трафік. Там така тіснота, що місця годі найти. Тиснеться один наперед другого, аби заплатити свій добровільний податок монополеви. Це не примусова данина, ні — це добровільний податок вищий від всіх податків. Це грубі міліони! І не деруть вони з нас силоміць ті міліони, ні, сохрань Боже, ми їм самі пхаємося в руки. В селі плач за грошем, кооперативи дусяться від довгів та боргів, каси сільські занепадають, а в місточках щораз то більше шиночків, щораз то більше трафік у селі, щораз більше адвокатів, процесів та спорів». Отож, роботи адвокатам вистачало. Але це ніяк не впливало на їхню активну залученість у громадсько-політичне життя повіту. Одразу після прибуття у Судову Вишню П. Гайдучок вписався членом усіх українських товариств міста, не оминувши при цьому і церковного братства, і став найвиднішим громадським діячем Судововишнянщини. У звіті місцевого поліційного постерунку від 25 липня 1924 р. читаємо, що П. Гайдучок «намагався закласти «Січ», співацьке товариство «Бандура», окрему українську крамницю, створив молочарську кооперативу і старається відкрити читальню «Просвіти», яка була розв’язана декілька місяців напередодні через нелегальну діяльність». Декілька разів він вів судові справи в інтересах церковного братства церкви Пр. Трійці у Судовій Вишні. Поза тим, він «завсіди підпирав помічю і жертвами інтереси церкви і віри». Така хвалебна характеристика П. Гайдучка, уміщена у газеті «Рада», має виразне суб’єктивне забарвлення, що й не дивно, враховуючи, що видання було пресовим органом Української партії праці (УПП), до якої належав адвокат. На виборах до сейму 1928 р. першим кандидатом від УПП у 49-му окрузі (Самбір, Старий Самбір, Городок, Мостиська, Рудки, Ліско) був знаний адвокат із Перемишля Роман Секела. У Судововишнянщині П. Гайдучок був його головним агітатором. Конкуренція, найперше із представниками УНДО, а також запальний характер адвоката закономірно призвели до конфліктів в українському середовищі Судової Вишні. Причому П. Гайдучок не оминув і місцевого пароха о. В. Полянського, який, буцімто, відмовився від його, українського адвоката, послуг, а почав віддавати усі церковні справи адвокату-поляку Зигмунду Атласу. У «Раді» не забули підкреслити, що усі позови іменем церковного братства новообраний правник вносив польською мовою. Пароху закидали і те, що на урочистості посвячення дзвона він поставив «цього пана на першім місци, поминаючи й інших заслужених і старших віком українців». Конфлікт адвоката П. Гайдучка із парохом о. В. Полянським був пов’язаний не стільки з політичними, як із господарськими питаннями — священник підтримував Гайдучкового конкурента у протиборстві за право управляти місцевими кооперативними установами Теодора Бобака, чим і накликав на себе адвокатів гнів. Головними конкурентами перемишльського правника Р. Секели на 49-му виборчому окрузі були представники УНДО — Гриць Тершаковець із Якимчиць (повіт Рудки) і відомий адвокат із Городка Степан Біляк. Агітатори із УПП вели себе агресивно: Г. Тершаковець отримав від речників «праці» ярлик «богатиря» і «панського лизуна». Адвокату Білякові закидували, що він «з іншими ундівцями знищив Рідну Школу в Городку, і таким чином допустився злочину на живому тілі української дітвори і цілого українського народу». Пікантним зразком агітаційного пориву речників УПП був допис «Як говорять ундівські кандидати за чаркою», присвячений Білякові й Тершаківцю. Його автор закидував кандидатам у посли від УНДО, що вони «називають Хмельницького і Мазепу бандитами». Нібито після віча у Ліску (звісно, за твердженням автора допису, невдалого, «бо народ УНДО проганяє скрізь») Біляк з Тершаковцем подались у будинок «Просвіти» на забаву: «І треба їм признати правду, що як віче їм зовсім не вдалося, так знов забава пішла знаменито. Розвеселені чаркою ундівські кандидати розвязали язики і стали говорити і про це, і про те, а нарешті заговорили і про історію укр.[аїнського] народу. Пан Біляк сказав ні більше ні менше тільки те, що наші великі гетьмани Хмельницький і Мазепа були бандитами, комуністами і піяками, а такими самими були також всі Запорожці. Цим клеветам прислухався уважно другий кандидат УНДА Тершаковець і потакував своєму камратови. До них прилучився був ще й о. Шуплат і говорив, що оба названі гетьмани були шкідниками і страшними піяцюгами». На початку березня 1928 р. у «Раді» вихвалялись, що в Судовій Вишні і судововишнянському судовому повіті найбільше голосів отримають кандидати від УПП. Незабаром після голосування з’явились офіційні результати виборів в 49-му окрузі: з 245 129 осіб, які мали право голосувати, свій вибір зробили 180 786 громадян (834 голоси не зарахували). За кандидатів від УПП було віддано лишень 4 467 голосів. Кандидати від УНДО набрали 46 306 голосів, отож партія отримала два мандати — Г. Тершаковець і С. Біляк стали послами. Після такої розгромної поразки дописи про справи у Судовій Вишні та діяльність адвоката П. Гайдучка на сторінках «Ради» уже не з’являлись. Українські адвокати Мостищини зазнали переслідувань у період т. зв. «пацифікації» — каральної акції польської влади проти українського населення Галичини, яка тривала з 16 вересня до 30 листопада 1930 р. 19 листопада вранці у Судовій Вишні арештували обидвох українських правників — В. Гаєцького та П. Гайдучка. На жаль, детальніше про цей інцидент нам нічого не відомо. П. Гайдучок переніс свою канцелярію з Судової Вишні до Рудок не пізніше червня 1933 р. В історії Судової Вишні він залишився однією із найскандальніших постатей. Конфлікт адвоката із проводом кооперативи «Український народний дім» відображений декількома статтями — Гайдучка і його опонентів — на сторінках щоденника «Діло». Врешті, редакція вирішила покласти край цій катавасії, відмовившись публікувати «викривальні» дописи. Запальний характер адвоката П. Гайдучка неодноразово заводив його у конфлікти. Ще до прибуття в Судову Вишню він мав претензії до редакцій польських газет «Kuryer Poniedziałkowy» і «Dzień» за матеріали, які кидали тінь на його честь. Тоді П. Гайдучок вніс на них карне донесення до Окружного суду у Львові. Після від’їзду із Судової Вишні він судився із директором повітового кооперативного союзу у Рудках Івановим. У Самборі відбувся апеляційний процес. Суть справи полягала у тому, що П. Гайдучок почувався ображеним промовою Іванова на кооперативній анкеті і тому позвав його до суду. Городський суд присудив Іванову тиждень в’язниці і 30 зол. штрафу. Апеляційний суд встановив умовний вирок — кару ув’язнення на 6 місяців і 100 зол. штрафу з відкладенням виконання на 4 роки. П. Гайдучок був винятком, усі інші українські адвокати Мостищини належали до УНДО чи симпатизували цій партії. Так, до ундівського повітового народного комітету належали Л. Кульчицький і В. Ломінський (почав працювати адвокатом у Мостиськах у 1934 р.). Вони згадані у пресі як одні із організаторів повітових зібрань, зокрема 18 червня 1935 р. і 22 липня 1935 р. На останньому В. Ломінський озвучив прохання «оскільки це буде можливе, затвердити кандидатуру (без огляду на особи) кандидата з Мостищини» на виборах до сейму. Цьому виступу, очевидно, передували жваві обговорення, на яких повітовий провід не зміг дійти згоди. На це вказує виступ адвоката Л. Кульчицького, який взяв голос після виступу В. Ломінського, і заявив, що «своєї кандидатури не накидує і на отаманію не піде». Такі фрагментарні згадки інтригують — місцеве провінційне політичне життя мало свої захопливі перипетії, про які, через брак джерел, навряд чи нам вдасться колись розповісти більше. 1933 р., правдоподібно уже після від’їзду П. Гайдучка, про свій намір перебратись із Калуша до Судової Вишні заявив адвокат Роман Громницький. Уже 1935 р. він повідомляв про перенесення своєї канцелярії із Судової Вишні до Львова, однак здійснити цей намір йому вдалося щойно у 1938 р. Якогось помітного сліду у житті Мостиського повіту він не залишив. Фрагментарність збережених джерел не дозволяє відшукати імена всіх українських правників, які вели практику в межах Мостищини першої половини ХХ ст. Короткочасно (та майже непомітно для нас) у повіті працювали молоді правники, які стажувались у канцеляріях місцевих досвідчених адвокатів. Таким, до прикладу, був Роман Калинович-Котвіч, який стажувався на адвоката протягом 1919–1922 рр., а з 1933 р. провадив практику у Бібрці та у Мостиськах. Тут слід зауважити, що протягом «адвокатської доби» на Мостищині ми не зустрічаємо правниківукраїнців в органах повітового чи міського управління. Натомість туди активно ангажувались їхні колеги — євреї чи поляки. До прикладу, за результатами виборів до ради ґміни Судової Вишні у липні 1927 р. до неї увійшли адвокат д-р Фріедвальд (Friedwald) і д-р Емануель Готлєб (Gottlieb). Ця тема, однак, потребує окремого ретельного дослідження, здійснення якого однозначно буде ускладнене фрагментарністю збережених джерел. Громадсько-політична діяльність провідних галицьких адвокатів, а також необхідність захищати своїх одноплемінників в умовах польсько-українського протиборства на окресленій території кінця ХІХ — першої половини ХХ ст., — це були ті умови, завдяки яким їм доводилось частенько приїздити у повіти. Уже згадувані адвокати В. Загайкевич (Перемишль) і С. Біляк (Городок) бували на Мостищині як у виборчих справах, так і у ролі оборонців. Серед резонансних справ слід назвати розслідування вибуху на постерунку поліції в Судовій Вишні 27 червня 1922 р. Тоді у слідчій в’язниці перемишльського окружного суду опинились Франц Заяць, Володимир Колцьо, Іван Осип Третяк, Василь Баляк, Василь Шот та Іван Денис Молєщій (14 липня 1922 р.). Незабаром, в ході слідства було встановлено повну безпідставність підозр, відтак 18 вересня 1922 р. матеріали передали до прокуратури. Реченець уже завершився, проте прокурор не спішив ні закрити справу, ні подати оскарження. Заяви та особисті інтервенції адвоката В. Загайкевича, який наполягав на пришвидшенні розгляду та звільнення звинувачуваних, залишились без успіху. 26 вересня прокурор Юркевич повідомив В. Загайкевичу, що затримані судововишнянці пробудуть у в’язниці ще принаймні тиждень. З наступного дня усі ув’язнені розпочали голодування. Адвокат відправив до львівської прокуратури скаргу щодо зволікання у цій справі з боку перемишльських прокурорів. Усіх ув’язнених було звільнено аж вкінці року. Ще один частий гість у Мостищині городоцький адвокат і сеймовий посол С. Біляк був оборонцем пароха зі Старяви, першого капелана УСС о. Андрія Пшепюрського у 1933 р. Прокуратура Окружного суду у Перемишлі звинуватила священника у тому, що під час проповіді в церкві в с. Черневе 19 лютого 1933 р. він буцімто, серед іншого, сказав: «Поляки стремлять всякими способами до винародовлення українського народу, через засновування польських шкіл, а коли в народі впаде дух, то український нарід перестане існувати». Своє обвинувачення, за яке о. А. Пшепюрському загрожувало до двох літ ув’язнення, прокуратура оперла на свідченнях тамтешніх учительок-польок, які були в церкві і чули проповідь. Справу розглядали у Мостиськах у гродському суді — 6 липня і 18 вересня 1933 р. Оборонець пароха С. Біляк навів висновок Найвищого Суду у Варшаві (від 2 травня 1933 р.), у якому йшлося про те, що «критика поступовання уряду в промові, чи в пресі, нераз дуже гостра, але удержана в межах річевих аргументів, коли не стремить, щоби в демагогічній спосіб підорвати авторитет влади, а також коли вона не є просто негацією пошановання влади — є допускаємою і її не можна вважати за каригідний поступок». Проте суддю це не переконало і він визнав о. А. Пшепюрського винним за статтею 170 кримінального кодексу та засудив його на тиждень арешту «із завішенням на протяг 2 літ». Тобто вирок був умовним — якщо протягом цих двох років священник не вчинить нового злочину, то покарання не буде виконане. В окреслений період адвокати засвідчували свою громадсько-політичну позицію шляхом пожертвувань на різноманітні проєкти. Тут згадаємо збірку, яка відбулась на прощальному вечері з нагоди від’їзду О. Навроцького — зібрані тоді 101 корону і 50 сотиків скерували на «Фонд шкіл ім. Олени Січинської» та будову приватної жіночої учительської семінарії. Популярними були збори коштів на виборчий фонд повіту. Вони відбувались за системою т. зв. трійок. Це була розповсюджена та дієва практика — пожертвувати самому і заохотити до цієї цілі ще двох осіб — своїх рідних, приятелів чи колег. Вона, серед іншого, дає можливість прослідкувати коло спілкування людини, яка активно жертвувала на ті чи ті цілі, важливі для української громади. У звітах із пожертв на виборчий фонд навесні 1911 р. знаходимо прізвище М. Здерковського — його до пожертви закликав колега зі Львова адвокат Євген Гвоздецький (10 квітня) та мостиський декан парох із с. Раденичі о. Володимир Ясеницький (14 квітня). М. Здерковський прислухався до запрошення — надіслав на виборчий фонд 10 корон і закликав до такого ж вчинку мостиського суддю Петра Левицького і лікаря Корнила Коша із Крукенич. З газетних матеріалів знаємо, що той-таки М. Здерковський переслав на книжечку Краєвого Союза Кредитового 20 корон і закликав до складення датків перемишльського адвоката В. Загайкевича, директора школи у Ляшках Гостинцевих Йосифа Рибачевського, пароха с. Годині о. Володимира Гамерського, пароха с. Раденичі і Мостиського декана о. Володимира Ясеницького та настоятеля у Мостиськах о. Романа Куціля. Також регулярні збори проводились на потреби «Рідної Школи» — М. Здерковський у 1922 р. надіслав на цю ціль 1000 польських марок. П. Войтович, уже працюючи адвокатом у Перемишлі, пожертвував у листопаді 1922 р. 5000 марок для українських інституцій у Перемишлі, які доставляли харчі арештованим українцям. До зборів долучався і Л. Кульчицький — був одним із серед тих із Мостищини, хто жертвував восени 1931 р. на Фонд ім. М. Галущинського, створений після його смерті товариством «Просвіта». Традиційно доброю нагодою для пожертв було вінчання. Степан Баран і Бланка Гаврисевич із нагоди одруження, яке відбулось 7 січня 1917 р. у Чагрові, скерували благодійний внесок у розмірі 200 корон на чотири цілі, розділивши суму по 50 корон, — «Українському Педагогічному Товариству» для приватних народних шкіл на львівських передмістях, українським народним школам на Волині, інвалідам УСС і «Союзові Визволення України» на культурні потреби військових полонених-українців. Так само вчинили і Гайдучки — замість подяки за побажання з нагоди їх вінчання П. Гайдучок і його дружина Ірина Савойко передали на потреби «Рідної школи» 25 золотих. Окремо зупинимось на адвокатах — вихідцях із Мостищини, які працювали поза межами свого краю. Найбільш знаним був уже згаданий С. Баран. Крім нього, адвокатський фах в окреслений період здобули Іван Волошин, Захар Копистянський, Нестор Прислопський, Михайло Прийма та Іван Бардин. Іван Волошин народився 28 грудня 1882 р. у с. Чернева, 1910 р. закінчив студії у Львівському ун-ті; адвокатську практику проходив в І. Станька. З 1919 р. працював адвокатом спочатку у Перемишлі, згодом у Львові. Є також згадки про його адвокатську практику у Самборі. Захар Копистянський (1886 р. н., с. Хлиплі) — син священника. Гімназію закінчив у Самборі (1906 р.), а в 1914 р. отримав диплом правника Львівського унту. Адвокатське стажування проходив з 1920 р. у Лева Алексеєвича в Станіславові, згодом — у Ярослава Качмарика в Новому Сончі. Адвокатську канцелярію відкрив 1926 р. у Куликові. Судововишнянець Нестор Прислопський (нар. 1892 р.) належав до лівої староруської партії, яку очолював Кирило Вальницький; адвокатську канцелярію відкрив у 1937 р. Михайло Прийма народився 1907 р. у с. Старява поблизу Мостиськ. Загальну школу закінчив у Хирові, навчання в гімназіях Ломжі і Перемишля. Юридичний факультет Львівського ун-ту закінчив 1930 р., після чого проходив адвокатське стажування. Ще один судововишнянець Іван Бардин (нар. 24 грудня 1909 р.) після студіювання права (1934 р.) та філософії (1938 р.) у Львівському ун-ті, подався на адвокатське стажування у Мостиська (1934–1936 рр.), однак до вересня 1939 р. не встиг здати адвокатський іспит. Після Другої світової війни аж до смерті (1980 р.) був адвокатом Львівської обласної колегії адвокатів, спеціалізувався на цивільних справах. В історії українського національного відродження у Галичині адвокати відіграли виняткову роль. Ще до початку 1890-х рр. «усім» для громади був священник — і душпастирем, і професором, і лікарем, і адвокатом. Поступово ситуація змінилась і «адвокатська доба» — це не лише період, коли адвокати стають на чолі громадського-політичного життя українців, але і час, коли від них уже чекають, і навіть вимагають служіння спільній справі. Тому не дивно, що з приходом більшовиків адвокати одразу стали об’єктом переслідувань. Їхня доля склалась по-різному: мостиський адвокат В. Ломінський став жертвою терору НКВД. Л. Кульчицькому вдалося врятуватись із самбірської тюрми. Однак 25 жовтня 1939 р. він був заарештований Мостиським РВ НКВС, а 5 червня 1941 р. засуджений на 5 років виправно-трудового табору. Покарання відбував у Карагандинському ВТТ. Про його подальшу долю даних не збереглось. Подібною була доля О. Навроцького, який, як знаємо, менше року побув на Мостищині, але залишив в пам’яті тодішньої української громади світлий слід. Він був засуджений 13 грудня 1945 р. Військовим трибуналом військ НКВС у Станіславівській області на 10 р. виправно-трудового табору з конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав. Загинув в ув’язненні за нез’ясованих обставин. Чимало адвокатів врятувались втечею. В еміграції вони також вели активне громадське життя. Так, 1944 р. Україну покинув С. Біляк. Спочатку він опинився в містечку Дельменгорст коло Бремена. Там був організатором Українського допомогового комітету англійської окупаційної зони та заступником його голови. Відтак перебрався в США, де і завершив свій земний шлях у Маямі (штат Флорида) 19 жовтня 1950 р. Емігрував до США і П. Гайдучок, де помер 5 вересня 1966 р. Спільнота адвокатів Галичини була знищена, а пам’ять про неї та її подвижників — свідомо стерта з історії. Вшанування пам’яті видатних адвокатів Мостищини Пам’ятні заходи, присвячені відомим постатям минулого, зокрема і правникам, трапляються у нас, на жаль, нечасто. Відкритим залишається питання популяризації тих чи тих знакових людей і їхнього внеску в історію регіону. Воно пов’язане також із тим, що десятки і сотні імені з нашого минулого і досі для нас маловідомі чи навіть зовсім незнані. Ми не маємо якогось усталеного пантеону визначних постатей, а комеморативні заходи проводяться епізодично, переважно у зв’язку з ювілеєм. Але скільки ж ювілеїв за останні роки залишилось без належної згадки?! Сьогодні ми маємо певні зрушення у напрямку дослідження та популяризації діяльності адвокатури нашого регіону періоду кінця ХІХ — першої половини ХХ ст. Ініціатива комеморації належить найперше мостиському адвокату (як символічно) і керівнику Комітету історії та культурної спадщини адвокатури Львівщини РАЛО Любомиру Каралюсу. Природно, що наразі найбільше уваги приділено постаті Степана Барана. На початку серпня 2023 р. у Мостиській міській бібліотеці відбулась конференція, присвячена 145-й річниці від дня його народження — «Історична довідка про визначного українського державного та громадсько-політичного діяча, адвоката Степана Івановича Барана». На неї запросили представників громадських організацій Мостищини, а також місцевих краєзнавців. Головними спікерами заходу були в. о. Голови Ради адвокатів Львівської області Уляна Ковна та Любомир Каралюс (який, серед іншого, зачитав звернення до учасників зустрічі керівника Центру досліджень історії адвокатури і права, проректора Вищої школи адвокатури Ірени Василик). Тоді-таки Л. Каралюс ініціював установлення меморіальної дошки С. Барану у рідних Крукеничах. На жаль, реалізувати задум не вдалося — пам’ятну дошку планували розмістити на стіні крукеницької школи, але цього не вдалося погодити на місцевому рівні. Попри цю невдачу, у дослідженні і комеморації адвокатури Мостищини поступово вимальовуються непогані перспективи. Зокрема, поштовх у цьому напрямку дало нещодавнє запрошення Народним музеєм історії м. Судова Вишня КЗ «Центр культурних послуг» Л. Каралюса із презентацією книги «100 років Союзу Українських Адвокатів» (16 травня 2025 р.). У заході також взяли учать запрошені спікери — Ірена Василик та Уляна Ковна. У підсумку досягнуто домовленості щодо початку всебічного дослідження історії адвокатури Мостищини та ознайомлення широкої громадськості із суспільно-політичною діяльністю місцевих правників. Цей потрібний (і цікавий) проєкт під керівництвом Л. Каралюса реалізовуватиметься на базі Народного музею історії м. Судова Вишня. Даний нарис є першою спробою дати загальний огляд із історії української адвокатури Мостищини і служитиме відправною точкою для подальших, поглиблених студій. Список використаної літератури: Свобода. Львів, 4 червня 1914. Р. XVIII. Ч. 22. С. 9. ЦДАГОУ. Фонд 426. Оп. 1. Спр. 3. Арк. 5 - 5 зв. Gazeta Lwowska. Lwów, 4 stycznia 1920. R. 110. 1920. Nr. 3. S. 6. П. Войтович помер 1 листопада 1937 р. Див.: Життя і право. Львів, грудень 1937. Р. Х. Ч. 4 (43). С. 29. Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 18 вересня 1927. Р. ІІІ. Ч. 75 (193). С. 5. Лебедович-Пачовська Т. Пам’яті отця Теодора Савойки // Вісник Любачівщини. Львів, 2003. Випуск 9. С. 36. Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, січень 1929. Рік ІІ. Ч 1. С. 56-57. Український голос. Політично-економічний орган. Перемишль, 10 липня 1921. Р. ІІІ. Ч. 28. С. 2-3. Господарсько-кооперативний часопис. Львів, за липень-серпень, 1921. Р. І. Ч. 3-4. С. 45. Кривава книга. Передрук видань 1919 та 1921 років. Дрогобич, 1994. Український Голос. Політично-економічний орган. 12 падолиста 1922. Р. IV. Ч. 46 (172). С. 2. Свобода. Львів, 11 листопада 1922. Р. XXIV. Ч. 11. С. 1. Народня Просвіта. Лютий, 1924. Р. ІІ (ХІ). Ч. 2. С. 26. Народня Просвіта. Орган товариства «Просвіта». Львів, січень-лютий 1926. Р. (XIV) IV. Ч. 1-2. С. 5. Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, січень 1929. Рік ІІ. Ч 1. С. 56-57. Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, жовтень 1928. Р. І. Ч. 2. С. 47, 48. Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, грудень 1929. Р. ІІ. Ч. 4. С. 50. Стригун М. Правові основи формування та функціонування адвокатського самоврядування у Галичині (1781-1918) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2025. Випуск 80. С. 140. Молоде село. Безплатний додаток до «Нового села». Львів, 18 квітня 1937. Р. ІІ. Ч. 7. С. 2. Нове село. Львів, 30 березня 1930. Р. І. Ч. 9. С. 1. ДАЛО. Ф. 1. Оп. 53. Спр. 10892. Арк. 157. Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 18 вересня 1927. Р. ІІІ. Ч. 75 (193). С. 5. Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 17 лютого 1928. Р. IV. Ч. 19 (246). С. 4. Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 18 вересня 1927. Р. ІІІ. Ч. 75 (193). С. 5. Мудрий В. Д-р Степан Біляк // Свобода. Український щоденник. Джерзі Ситі і Ню Йорк, 9 листопада 1950. Р. LVIII. Ч. 261. С. 3. Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 2 березня 1928. Р. IV. Ч. 25 (252). С. 2. Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 24 лютого 1928. Р. IV. Ч. 22 (249). С. 3-4. Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархіи Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1928. Перемишль, 1928. С. 151. Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 7 березня 1928. Р. IV. Ч. 27 (254). С. 3. Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 11 березня 1928. Р. IV. Ч. 29 (256). С. 3. Свобода. Львів, 30 листопада 1930. Р. ХХХІІ. Ч. 47. С. 3. Життя і право. Львів, червень 1933. Р. VI. Ч. 2 (25). С. 18. 33. Діло. Львів, 29 листопада 1927. Р. XLV. Ч. 266. С. 5. Вперед! Орган української соціял-демократичної партії. Львів, 23 жовтня 1919. Р. IV. Ч. 126. С. 5. Нове село. Львів, 19 вересня 1937. Р. VIII. Ч. 36. С. 9. Життя і право. Львів, червень 1934. Р. VII. Ч. 2 (29). С. 31. Свобода. Львів, 30 червня 1935. Р. XXXVII. Ч. 24. С. 9. Свобода. Львів, 11 серпня 1935. Р. XXXVII. Ч. 30. С. 5. Життя і право. Львів, грудень 1933. Р. VI. Ч. 4 (27). С. 30. Життя і право. Львів, грудень 1935. Р. VIII. Ч. 4 (35). С. 39. Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, червень 1938. Р. ХІ. Ч. 2. Гловацький І. Українські адвокати Східної Галичини… С. 78. 45. Chwila. Dziennik dla spraw politycznych, społecznych i kulturalnych. Lwów, środa 20 lipca 1927. R. IX. Nr. 2993. S. 8. Гісем О. «Галицьке питання» у зовнішній політиці УСРР та Польщі // Дух і літера. 2010. № 22. Польські студії. С. 112. Діло. Львів, неділя 1 жовтня 1922. № 24. Рік XL. С. 3. Колцьо В. Судова Вишня в роках 1905-1938 [в:] Чавс П. У вирі життя… С. 316. Свобода. Львів, 5 серпня 1933. Р. XXXV. Ч. 30. С. 1. Дїло. Львів, 7 н. ст. серпня (25 ст .ст. липня) 1908. Р. ХХІХ. Ч. 176. С. 3. Діло. Львів, 10 цьвітня н. ст. (28 березня ст. ст.) 1911. Р. ХХХ. Ч. 79. С. 3. Діло. Львів, 14 н. ст. (1 ст. ст.) цьвітня 1911. Р. ХХХ. Ч. 83. С. 3. Діло. Львів, 27 н. ст. (14 ст .ст) цьвітня 1911. Р. ХХХ. Ч. 91. С. 5. Дїло. Львів, 21 н. ст. (8 ст. ст.) липня 1914. Р. XXXV. Ч. 160. Ч. 8709. С. 6. Громадський вістник. Львів, 16 червня 1922. Р. І. Ч. 93. С. 7. Український Голос. Політично-економічний орган. 12 падолиста 1922. Р. IV. Ч. 46 (172). С. 3. Діло. Львів, 8 жовтня 1931. Р. LII. Ч. 225. С. 3. Свобода. Львів, 20 січня 1917. Р. ХХІ. Ч. 3. С. 6. Діло. Львів, 23 серпня 1929. Р. XLVII. Ч. 187. С. 6. Незалежний культурологічний часопис «Ї». 22 рік видання. № 66. 2011. С. 330–331. Реабілітовані історією. Львівська область. Книга восьма: Миколаївський район, Мостиський район / Обласна редакційна колегія: Посипанко Д. І. (голова) та ін. Львів, 2022. С. 406. Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга четверта / Упор. Бажан О. Г., Гуцал П. З., Кіт Л. М. Тернопіль, 2016. С. 101. Свобода, 8 вересня 1966. Ч. 166. С. 3. Наш край. Мостиська, 10 серпня 2023. № 32 (22061). С. 5. 100 років Союзу Українських Адвокатів: статті, матеріали, документи / за ред. І. Б. Василик. Серія «Нариси з історії адвокатури України», випуск 3. Львів; Київ, 2025. Л. Каралюс є одним із авторів книги — йому належить стаття «Сучасні практики і тенденції вшанування діячів СУА» (с. 111-113). ВІСНИК НААУ № 12 (117) Автор публікації: Мар’ян Хомяк Мар’ян Хомяк директор Народного музею історії м. Судова Вишня, учасник Всеукраїнського проєкту «Історія адвокатури України» Центру досліджень адвокатури і права НААУ Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

«Адвокатська доба» на Мостищині: історія і сучасні форми комеморації (ч.2)

Головна цитата