Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Екстрадиція, як системна форма порушень права

Останні роки екстрадиція, як одна із форм міжнародної співпраці є досить актуальна. З одного боку, зростає кількість запитів від правоохоронних органів на видачу громадян в рамках кримінальних проваджені, з іншого – фіксується велика кількість порушень з боку правоохоронних органів, як на стадії оголошення особи в міжнародний розшук, так і під час оформлення екстрадиційного запиту.

Офіційні данні свідчать, що кількість екстрадиційних запитів зросла понад в чотири рази. Дана тенденція відмічається також і в іноземних судах, де фіксується щорічне збільшення екстрадиційних запитів. Так наприклад, відповідно до відповіді Oberlandesgericht Dresden від 26.01.2026 року (Вищий земельний суд Дрездена) за 2024 рік було розглянуто 141 одну справу по екстрадиції, а в 2025 році вже 163. Зростання даної кількості справ пов’язано з вимушеною еміграцією в наслідок війни в Україні, а також, що правоохоронні органи в багатьох випадках вдаються до порушень як процесуального так і матеріального закону з метою досягнення головної мети – внесення відомостей про особу про міжнародний розшук та початок процедури екстрадиції.

Екстрадиція як міжнародно-правовий інструмент співробітництва в кримінальних справах формує не лінійну, а багаторівневу структуру взаємодії з елементами різних законодавчих основ. Ця структура міжнародної взаємодії вибудувана наступним чином:

Ця багаторівнева структура будується на міжнародних договорах, угодах та конвенційних принципах, дотримання яких викликає багато дискусій з боку правоохоронних органів, особливо останнім часом.

Україна формально сьогодні підтримала загально-європейський шлях та наблизила систему національного законодавства в цій частині до стандартів ЄС. З одного боку, в жовтині 2022 року Україна офіційно приєдналася до Конвенції про екстрадицію, яка набула чинності 04.02.2023 року. З іншого боку, аналіз підстав ініціювання міжнародних розшуків та обґрунтувань екстрадиційних запитів дає підстави стверджувати, що правоохоронні органи продовжують свідомо порушувати норми як національного так і міжнарожного законожавства з метою внесенення в систему міжнародного розшуку відомостей про громадян (Red Notice) та ініціювання процедури видачі.

На підставі останніх проаналізованих справ про екстрадцію громадян України дає підстави зробити висновок про системні порушення правоохоронних органів, наступних етапів:

Вручення підозри та оголошення особи в розшук. Вручення підозри та оголошення особи в розшук становлять один із ключових етапів формування архітектури системних порушень з боку правоохоронних органів, оскільки саме на цій стадії закладаються правові підстави для подальшої інструменталізації механізмів міжнародного розшуку та екстрадиції. Порушення, допущені на цьому етапі, мають не процесуально-випадковий, а структурний характер, оскільки вони безпосередньо впливають на легітимність усієї подальшої екстрадиційної процедури.

Відповідно до положень ст. 278 КПК України, вручення повідомлення про підозру передбачає чітко визначені процесуальні способи його здійснення: безпосереднє вручення особі або вручення у порядку, встановленому для повідомлення (виклику) відповідно до вимог ст. 135 КПК України. Таким чином, законодавець закріплює імперативний характер особистої або належної процесуальної комунікації з особою як передумову легітимності подальших процесуальних рішень.

В особливо резонансних кримінальних провадженнях правоохоронні органи досить часто ігнорують вимоги закону в цій частині, трансформуючи процедуру повідомлення про підозру в формальний механізм процесуальної дії. Зокрема, при наявній інофрмації та даних про перебування особи, у тому числі про її місце перебування за кордоном, оформлюються рапорти про «нібито вручення» підозри за адресою останньої реєстрації, після чого складаються формальні процесуальні документи про неможливість встановити місце перебування особи.

Саме ця штучна процесуальна конструкція використовується як формальна підстава для внесення особи в державний розшук, а в подальшому для ініціювання міжнародного розшуку та активації екстадиційного механізму. Дана модель нівелює конвенційні гарантії прав людини в частині законності та справедливості кримінального провадження та подальшому лише набуває легітимізації системних процесуальних порушень з боку правоохоронних органів. На наше ґлибоке переконання така системність порушень фундаментальних прав і гарантій унеможливлює в подальшому реалізації особи ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту), яка знаходиться в субсидіарному взаємозв’язку зі ст. 6 Конвенції, яка гарантує кожному право на справедливий суд.

Виконання екстрадиції та подання гарантій безпеки. Один із найважливіших етапів виконання екстрадиційного запиту. Саме на цьому етапі доволі часто Офіс генерального прокурора вдається до інформаційної маніпуляцій, яка фактично знищує принципи та гарантії законності даної процедури.

Аналіз «гарантій безпеки та дотримання прав», в якіх вони запевняють державні органи країн, які розглядають питання екстрадиції має компілятивний характер, який жодним чино мне узгоджується з закріпленими гарантіями ст. 2 та 3 Конвенції. Офіс генерального прокурора в усіх запитах намагається впевнити, що в разі екстрадиції особи вони гарантують безпеку, оскільки досудове розслідування та судовий розгляд справи стосовно особи буде здійснюватися на території, значно віддаленій від зони активних бойових дій, а тримання під вартою буде здійснюватися в установі «на західній частині України», додаючи до цього що вказані заклади обладнані укриттям від можливих обстрілів.

Дане твердження є прямою інсинуацією х декількох причин, по-перше, на сьогодні не існує будь-якої багатосторонньої державної угоди, щодо не здійснення ракетно-бомбових ударів по певній частині територій України, по-друге, твердження про «утримання особи, яка екстрадується в західній частині країни» повністю нівелює вимоги кримінального процесуального закону про територіальну підслідність (ст. 218 КПК України), по-третє, жодна державна установа слідчого ізолятора не облаштовані спеціальними укриттями для убезпечення утриманих осіб від ракетно-бомбових ударів. Таким чином, подібна маніпуляція фактами та нормами права має наметі формування помилкової уяви у держави партнера, яка розглядає питання екстрадиції про нібито забезпечення гарантій України статті 2 Конвенції.

Відповідно до конвенційної доктрини, обов'язок держав-учасниць має подвійний характер - негативний (що забороняє довільне позбавлення життя) і позитивний (що зобов'язує державу вживати активних заходів для її захисту) – (рішення ЄСПЛ McCann v United Kingdom, № 18984/91 від 27. 09. 1995р).

У практичному застосуванні декларація про життя трактується як обов'язок держави запобігти будь-яке передбачуване і серйозне посягання, зокрема, якщо вона виходить з інших осіб, чи то з структур, що під контролем держави. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, держава зобов'язана не лише утримуватися від довільного позбавлення життя, але й вживати дієвих превентивних заходів, якщо існує реальний та передбачуваний ризик загрози життю (рішення ЄСПЛ Osman v United Kingdom, № 23452/94 від28.10.1998 р).

Таким чином, головним завданням захисту на кожному етапі, як міжнародного розшуку, так і безпосередньої реалізації екстрадиції є контроль та сурове дотримання конвенційних прав та ґарантій з метою недопущення інсинуацій з боку держави та використання екстрадиції, як системної форми порушення прав.

Володимир Мацко

член Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу

	15:41 Вт 03.02.26
Екстрадиція, як системна форма порушень права
Головна цитата «Головним завданням захисту на кожному етапі, як міжнародного розшуку, так і безпосередньої реалізації екстрадиції є контроль та сурове дотримання конвенційних прав та ґарантій з метою недопущення інсинуацій з боку держави та використання екстрадиції, як системної форми порушення прав», - адвокат В. Мацко Останні роки екстрадиція, як одна із форм міжнародної співпраці є досить актуальна. З одного боку, зростає кількість запитів від правоохоронних органів на видачу громадян в рамках кримінальних проваджені, з іншого – фіксується велика кількість порушень з боку правоохоронних органів, як на стадії оголошення особи в міжнародний розшук, так і під час оформлення екстрадиційного запиту. Офіційні данні свідчать, що кількість екстрадиційних запитів зросла понад в чотири рази. Дана тенденція відмічається також і в іноземних судах, де фіксується щорічне збільшення екстрадиційних запитів. Так наприклад, відповідно до відповіді Oberlandesgericht Dresden від 26.01.2026 року (Вищий земельний суд Дрездена) за 2024 рік було розглянуто 141 одну справу по екстрадиції, а в 2025 році вже 163. Зростання даної кількості справ пов’язано з вимушеною еміграцією в наслідок війни в Україні, а також, що правоохоронні органи в багатьох випадках вдаються до порушень як процесуального так і матеріального закону з метою досягнення головної мети – внесення відомостей про особу про міжнародний розшук та початок процедури екстрадиції. Екстрадиція як міжнародно-правовий інструмент співробітництва в кримінальних справах формує не лінійну, а багаторівневу структуру взаємодії з елементами різних законодавчих основ. Ця структура міжнародної взаємодії вибудувана наступним чином: Держава-запитувач і структура, яка розглядає запит (Інтерпол); Держава-запитувач і держава, яка здійснює виконання запиту; Держава-отримувач екстрадиційного запиту та особа, яка є об’єктом запиту. Ця багаторівнева структура будується на міжнародних договорах, угодах та конвенційних принципах, дотримання яких викликає багато дискусій з боку правоохоронних органів, особливо останнім часом. Україна формально сьогодні підтримала загально-європейський шлях та наблизила систему національного законодавства в цій частині до стандартів ЄС. З одного боку, в жовтині 2022 року Україна офіційно приєдналася до Конвенції про екстрадицію, яка набула чинності 04.02.2023 року. З іншого боку, аналіз підстав ініціювання міжнародних розшуків та обґрунтувань екстрадиційних запитів дає підстави стверджувати, що правоохоронні органи продовжують свідомо порушувати норми як національного так і міжнарожного законожавства з метою внесенення в систему міжнародного розшуку відомостей про громадян (Red Notice) та ініціювання процедури видачі. На підставі останніх проаналізованих справ про екстрадцію громадян України дає підстави зробити висновок про системні порушення правоохоронних органів, наступних етапів: Вручення підозри та подання документів для оголошення особи в міжнародний розшук; Виконання екстрадиції та подання гарантій безпеки. Вручення підозри та оголошення особи в розшук. Вручення підозри та оголошення особи в розшук становлять один із ключових етапів формування архітектури системних порушень з боку правоохоронних органів, оскільки саме на цій стадії закладаються правові підстави для подальшої інструменталізації механізмів міжнародного розшуку та екстрадиції. Порушення, допущені на цьому етапі, мають не процесуально-випадковий, а структурний характер, оскільки вони безпосередньо впливають на легітимність усієї подальшої екстрадиційної процедури. Відповідно до положень ст. 278 КПК України, вручення повідомлення про підозру передбачає чітко визначені процесуальні способи його здійснення: безпосереднє вручення особі або вручення у порядку, встановленому для повідомлення (виклику) відповідно до вимог ст. 135 КПК України. Таким чином, законодавець закріплює імперативний характер особистої або належної процесуальної комунікації з особою як передумову легітимності подальших процесуальних рішень. В особливо резонансних кримінальних провадженнях правоохоронні органи досить часто ігнорують вимоги закону в цій частині, трансформуючи процедуру повідомлення про підозру в формальний механізм процесуальної дії. Зокрема, при наявній інофрмації та даних про перебування особи, у тому числі про її місце перебування за кордоном, оформлюються рапорти про «нібито вручення» підозри за адресою останньої реєстрації, після чого складаються формальні процесуальні документи про неможливість встановити місце перебування особи. Саме ця штучна процесуальна конструкція використовується як формальна підстава для внесення особи в державний розшук, а в подальшому для ініціювання міжнародного розшуку та активації екстадиційного механізму. Дана модель нівелює конвенційні гарантії прав людини в частині законності та справедливості кримінального провадження та подальшому лише набуває легітимізації системних процесуальних порушень з боку правоохоронних органів. На наше ґлибоке переконання така системність порушень фундаментальних прав і гарантій унеможливлює в подальшому реалізації особи ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту), яка знаходиться в субсидіарному взаємозв’язку зі ст. 6 Конвенції, яка гарантує кожному право на справедливий суд. Виконання екстрадиції та подання гарантій безпеки. Один із найважливіших етапів виконання екстрадиційного запиту. Саме на цьому етапі доволі часто Офіс генерального прокурора вдається до інформаційної маніпуляцій, яка фактично знищує принципи та гарантії законності даної процедури. Аналіз «гарантій безпеки та дотримання прав», в якіх вони запевняють державні органи країн, які розглядають питання екстрадиції має компілятивний характер, який жодним чино мне узгоджується з закріпленими гарантіями ст. 2 та 3 Конвенції. Офіс генерального прокурора в усіх запитах намагається впевнити, що в разі екстрадиції особи вони гарантують безпеку, оскільки досудове розслідування та судовий розгляд справи стосовно особи буде здійснюватися на території, значно віддаленій від зони активних бойових дій, а тримання під вартою буде здійснюватися в установі «на західній частині України», додаючи до цього що вказані заклади обладнані укриттям від можливих обстрілів. Дане твердження є прямою інсинуацією х декількох причин, по-перше, на сьогодні не існує будь-якої багатосторонньої державної угоди, щодо не здійснення ракетно-бомбових ударів по певній частині територій України, по-друге, твердження про «утримання особи, яка екстрадується в західній частині країни» повністю нівелює вимоги кримінального процесуального закону про територіальну підслідність (ст. 218 КПК України), по-третє, жодна державна установа слідчого ізолятора не облаштовані спеціальними укриттями для убезпечення утриманих осіб від ракетно-бомбових ударів. Таким чином, подібна маніпуляція фактами та нормами права має наметі формування помилкової уяви у держави партнера, яка розглядає питання екстрадиції про нібито забезпечення гарантій України статті 2 Конвенції. Відповідно до конвенційної доктрини, обов'язок держав-учасниць має подвійний характер - негативний (що забороняє довільне позбавлення життя) і позитивний (що зобов'язує державу вживати активних заходів для її захисту) – (рішення ЄСПЛ McCann v United Kingdom, № 18984/91 від 27. 09. 1995р). У практичному застосуванні декларація про життя трактується як обов'язок держави запобігти будь-яке передбачуване і серйозне посягання, зокрема, якщо вона виходить з інших осіб, чи то з структур, що під контролем держави. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, держава зобов'язана не лише утримуватися від довільного позбавлення життя, але й вживати дієвих превентивних заходів, якщо існує реальний та передбачуваний ризик загрози життю (рішення ЄСПЛ Osman v United Kingdom, № 23452/94 від28.10.1998 р). Таким чином, головним завданням захисту на кожному етапі, як міжнародного розшуку, так і безпосередньої реалізації екстрадиції є контроль та сурове дотримання конвенційних прав та ґарантій з метою недопущення інсинуацій з боку держави та використання екстрадиції, як системної форми порушення прав. Автор публікації: Володимир Мацко Володимир Мацко член Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Екстрадиція, як системна форма порушень права

Головна цитата