Про особливості застосування позовної давності у дифамаційних спорах

Головна цитата

«Для спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, встановлюється строк позовної давності в один рік», - адвокат В. Кучерявенко

Сплив однорічної спеціальної позовної давності, встановленої для вимоги про спростування недостовірної інформації, не означає автоматичної відмови й у вимозі про визнання такої інформації недостовірною.

Такий висновок зробив Верховний Суд у справі № 761/23790/23.

Особа звернулася до суду із позовом про захист честі, гідності, ділової репутації, в якому просила суд визнати поширену в Інтернеті, на вебсайтах медіа, інформацію такою, що не відповідає дійсності та завдає шкоди його честі та гідності, діловій репутації, а також зобовʼязати відповідачів у справі спростувати недостовірну інформацію та видалити її.

Перша інстанція у задоволенні позову відмовила. Суд, хоча й визнав, що інформація не відповідає дійсності, врахував ту обставину, що позивач звернувся до суду майже через три роки з моменту поширення цієї інформації (на цю обставину звернув увагу відповідач). Суд зауважив, що особа мала змогу дізнатися про існування такої інформації раніше, позаяк зі змісту наявних у матеріалах справи скриншотів публікацій на інтернет-ресурсах випливає, що позивач надавав майже за три роки до моменту звернення до суду коментарі медіа щодо подій, які були відображені, серед іншого, у матеріалах опублікованих відповідачами у справі. Проте доказів, які б слугували підтвердженням наявності поважних причин пропуску встановленої однорічної позовної давності, надано не було. Тобто позов було подано із порушенням встановленого у законі строку для звернення до суду. Апеляційний суд з таким підходом погодився.

У касаційній скарзі позивач наполягав, що не пропускав строку, а суди неправильно застосували положення ст. 258 ЦК, у якій визначено спеціальну позовну давність. Позовна давність в один рік застосовується виключно до вимоги про спростування недостовірної інформації. Окрім цього, суди не врахували положення п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК (щодо продовження строків давності на строк дії карантину).

Верховний Суд виходив з того (постанова КЦС від 28.05.2025), що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. І згідно із ч. 4  ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Згідно зі ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повʼязано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК. Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

У положеннях ст. 258 ЦК врегульовано питання спеціальної позовної давності. За п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК  для спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, встановлюється строк позовної давності в один рік. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

Вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених у законі, зокрема у п. 2 ч. 2  ст. 258 ЦК.

Виходячи з цього, у КЦС дійшли висновку, що суди попередніх інстанцій, розглянувши спір по суті, за умови пропуску однорічної позовної давності для вимоги про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа, необґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги про визнання її недостовірною, неправильно застосувавши п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК.

Окрім цього, судді касаційної інстанції погодилися із доводами скаржника, що спірні правовідносини сторін виникли у період дії карантину на території України у звʼязку з поширенням коронавірусної хвороби та що позов подано під час дії воєнного стану. На підставі наведеного зауважили, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору та питання спливу позовної давності не врахували положення пп. 12, 19  розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК. І, як наслідок, не зважили на особливості перебігу позовної давності у цей період, не дослідили повною мірою питання, чи дійсно позивач пропустив однорічну позовну давність для вимоги про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вимоги касаційної скарги задовольнив частково: скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Автор публікації: Вікторія Кучерявенко

Вікторія Кучерявенко

член Ради Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.

© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.