Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - «Адвокатська доба» на Мостищині: історія і сучасні форми комеморації (ч.1)

Протягом періоду незалежності України тема історії адвокатури в конкретних місцевостях залишалася на маргінесі дослідницької уваги краєзнавців. У радянський час дослідження локальної історії було позбавлене будь-яких стерпних умов, а з початком 1990-х ті поодинокі дослідники звернули увагу найперше на питання, пов’язані із національно-визвольним рухом та репресивною політикою радянської влади щодо місцевого населення. Величезний пласт нашої історії, який передував цим подіям, незаслужено залишався без належної уваги.

«Адвокатську добу» в історії Мостищини (кін. ХІХ — поч. ХХ ст.) слід розпочинати, як би це не звучало дивно, не із появи тут канцелярій українських адвокатів. Першим місцевим правником, який активно включився у громадсько-політичні справи і підтримував українську громаду, тим самим створюючи підмурівок для її поступу, був д-р Ігнатій Корнер (Іцек Герш Корнер) — єврей за походженням, уродженець Мостиськ. Це підтверджує у своїх спогадах адвокат Степан Баран: «У його (Корнера — М. Х.) канцелярії як кандидати адвокатури і як канцелярійний персонал, працювали завжди майже виключно самі українці, що й творили перший осередок української національної організації у повіті». І. Корнер здобув диплом доктора права у Львівському університеті у 1892 році, а свою адвокатську канцелярію у рідному містечку відкрив правдоподібно у 1895 році. Він був «щирим прихильником українського відродження і українського емансипаційного політичного руху», а тому цілком закономірно, що його адвокатська канцелярія стала осередком, де гуртувались українські громадсько-політичні діячі повіту, і де відбувались віча, найперше ті, які стосувались передвиборчих обговорень. Чимало таких зустрічей (зокрема, й у адвоката І. Корнера, і за його участі) проводились напередодні «кривавих» («баденівських») виборів до віденського парламенту 1897 р., які супроводжувались фальсифікаціями, протестами, терором, арештами та смертями. Саме тоді на авансцену довелось вийти відомим галицьким адвокатам, які взялись боронити у судах десятки ув’язнених мостиських селян. Мостищина вступила в період активної громадсько-політичної боротьби, у якій від кінця ХІХ до першої половини ХХ століття брало участь не одне покоління громадських діячів, відданих невтомній праці та готових до жертовності.

Адвокати на захисті учасників виборчих протестів

Усе розпочалось із правиборів, які закінчились гучним скандалом у селах Баличі та Стоянці. Селяни обурювались несправедливими діями комісарів при проведенні голосувань і не дозволяли арештовувати найактивніших з-поміж себе. У відповідь у села прибули жандарми, а відтак і військові загони. У Баличах наприкінці лютого 1897 р. до патрулювання залучили близько 25 жандармів. Відбулись масові арешти — у мостиській в’язниці опинились 60 осіб (як чоловіки, так і жінки). Їх вели закованих у кайдани. У Стоянцях спроба арештувати двох селян завершилась тим, що до ув’язнення потрапило 50 осіб. Акцію провели загони уланів, які прибули з Судової Вишні. Справою ув’язнених селян із Балич займався адвокат із Перемишля Теофіль Кормош (1863–1927), один із найвидатніших громадсько-політичних діячів Перемишля того часу. Мостищина була для нього рідною — народився він, щоправда, у Речичанах (натоді — Городоцького повіту), але дитинство та юність провів в Арламівській Волі, де його дід о. Юрій Кормош, а потім і батько о. Іван Кормош душпастирювали. За спогадами Дениса Коренця, приятеля Теофіля, попівство о. І. Кормоша було «осередком товариського життя не тільки споріднених з ним родин оо. Солтикевичів, Ольшанських, Попелів, але також чужих, особливо для молоді, товаришів і приятелів молодих Кормошів». Тут слід підкреслити: така атмосфера у священничих домівках була радше нормою, ніж рідкістю.

Отож, Т. Кормош взявся захищати ув’язнених селян і висвітлював ці події у пресі. Зокрема, з його реляцій у квітні 1897 р. знаємо, що 42 обвинувачених знаходились удома («на вольній стопі»), а інші, незважаючи на Кормошеві старання, перебували у в’язниці ще із 24 лютого, з дня арешту. Адвокату вдалося добитись звільнення Івана Ренчаковського, селянина із с. Буховичі (12 квітня; перебував в ув’язненні з 7 березня). Процес проти 47 селян із Балич розпочався 3 травня 1897 р. в окружному суді м. Перемишля. Їхніми оборонцями від Краєвого руського комітету, окрім Т. Кормоша, були також адвокати Андрій Кос (Калуш) та Лонгин Озаркевич (Городок). Тоді 16 осіб отримали кару ув’язнення від 6 тижнів до 6 місяців, 8 — від 7 днів до 6 тижнів, а 23 селян були звільнені від покарання.

Суд над учасниками виборчих бунтів у Стоянцях (21 лютого, 1 та 2 березня) розпочався 21 червня 1897 р. у Перемишлі. Справу розглядав звичайний трибунал. Обороняли обвинувачених адвокати Іван Добрянський, Кость Левицький, Теофіль Кормош і Андроник Могильницький. Українські правники, «послуговуючись руською мовою, важкою для зрозуміння» (на цьому закцентували у польській пресі) наполягали на тому, що йдеться не про злочин, який скоїв кожний із учасників особисто, а про чин, здійснений натовпом, а тому такий, який має риси заворушення. Вироки у справі стоянецького бунту оголосили ввечері 25 червня. Вони стосувались 36 селян. У газеті «Польське слово» («Słowo Polskie») рішення суддів вважали надто м’яким — двоє селян отримали кару строгого ув’язнення впродовж 2 місяців, більшість — ув’язнення від тижня до двох, чимало затриманих звільнили від покарання. Редакція польського часопису неприховано стояла на боці прокуратури.

Гіркий досвід «баденівських» виборів не привів українців Мостищини до зневіри, а навпаки — сконсолідував їх. Попереду були довгі роки боротьби за свої права, у яких адвокати відіграли першорядну роль. Згадки про І. Корнера, який усіляко сприяв українцям, з того часу маємо, на жаль, лиш фрагментарні. Так, він був одним із головних промовців на чисельному вічу під відкритим небом у с. Малнів 29 квітня 1906 р. — на нього прибуло понад 5000 осіб, передовсім із Мостиського, але також і з Яворівського повіту. Адвокат промовляв до зібрання польською мовою. Ще одне повідомлення у пресі: в домі І. Корнера 1 лютого 1908 р. з ініціативи Руського педагогічного товариства19 відбувся концерт і товариські забави з танцями. Весь дохід із заходу призначався на будову бурси.

Як бачимо, наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. виборчі справи посідали особливе місце в порядку денному лідерів українського національного руху — вони робили ставку на активізацію парламентської політики, чому мало сприяти розгортання масового руху. Для проведення успішних передвиборчих кампаній створювались народні організації (повітові комітети). Це був добрий інструмент для консолідації громади і координування спільної роботи. Переможними для української громади Мостищини були вибори до Галицького сейму 1908 р., коли вдалося обрати послом Захара Скварка (1870–1925) — людину, яку, без перебільшень, можна поставити на перше місце у справі відродження українського національного життя повіту. За фахом правник, він працював в адвокатській канцелярії у Мостиськах (у Корнера? — М. Х.), втім найбільше віддавався саме громадській роботі — заснуванню і розвитку культурно-просвітницьких та економічних установ. Зокрема, був одним із ініціаторів створення у Мостиськах філії «Просвіти» (15 серпня 1903 р.) і її першим головою.

На тих численних вічах, які проводились у підтримку З. Скварка в часі передвиборчої кампанії 1908 р., і пізніше, коли йшлося про звітуванні перед виборцями, неодноразово виступав натоді ще молодий, але вже знаний адвокат Степан Баран (1879–1953). Уродженець Крукенич, він, поза сумнівом, став найвідомішим адвокатом із Мостищини. Крім фахової діяльності, С. Баран активно займався громадсько-політичними справами: був членом Української національно-демократичної партії, а згодом — УНДО, у часі Першої світової війни — членом Президії Головної Української Ради, згодом — Загальної Української Ради, її представником у дипломатичних місіях на Балканах (1915 р.). Протягом 1918–1919 рр. — член Національної Ради ЗУНР і секретар земельних справ у першому уряді К. Левицького. Протягом 1928–1939 рр. — депутат польського сейму. С. Баран активно публікував статті у «Ділі» (1902–1939), «Свободі» (1914–1918; був її редактором), «Краківських вістях» та ін. Дійсний член НТШ. Серед найвідоміших праць — «Статистика середнього шкільництва у Східній Галичині в роках 1848–1898», «Історія української адвокатури», «Новий краєвий статут і нова виборча ординація до Галицького сейму», «Земельна справа в Галичині», «Митрополит Андрей Шептицький». Із газетних дописів відомо, що С. Баран, ще будучи кандидатом адвокатури, активно підтримував на виборах 1908 р. до Галицького сейму кандидатуру З. Скварка. Чи не перша відома його участь у вічах — виступ із рефератом у Хлиплях 29 квітня 1906 р. Також він промовляв на передвиборчих зібраннях в рідних йому Крукеничах (19 січня 1908 р.) та в Острожці (21 січня 1908 р.).

Тоді ж у Мостиськах в канцелярії І. Корнера працював адвокат Остап Навроцький. Пробув там короткий час — із жовтня 1907 до кінця липня 1908 р., однак зумів зробити для громади чимало. 30 липня 1908 р. відбувся прощальний вечір із О. Навроцьким, який перебирався до Тернополя у канцелярію адвоката Ісидора Голубовича. У газетній замітці відзначили, що незважаючи на зовсім нетривале перебування на Мостищині (менше року), молодий адвокат «з’єднав собі щиру прихильність і любов усіх мостиських русинів, так інтелігенції, як і селян», чому підтвердженням було обрання головою мостиської філії «Просвіти» (на загальних зборах від 27 грудня 1907 р.). Також він був членом дирекції «Народного дому», де співпрацював із З. Скварком, підтримував його у згаданій передвиборчій кампанії 1908 р.

Громадсько-політична активність українців наштовхувалася на опір адміністративно-політичної влади, що в Галичині майже повністю була представлена поляками. І це стосувалося не лише виборчих кампаній — чиновники-поляки чинили перешкоди українським діячам і в міжвиборчі періоди. Про такі інциденти інформувала українська преса. Так, староство у Мостиськах безпідставно заборонило проводити у с. Макунів звітні збори, ініційовані послом о. Степаном Онишкевичем. 14 лютого 1910 р., у призначений день, туди відправили жандармів. Селяни відстоюючи свої права, що призвело до жвавої суперечки. У результаті двох із них ув’язнили — Василя Міляна та Іларія Савицького. Розгляд цієї справи у Перемишльському окружному суді відбувся 21 квітня. Адвокатом ув’язнених був Володимир Загайкевич, який домігся, аби І. Савицького відпустили без покарання, а В. Міляну присудили лише 8 днів арешту.

Першим адвокатом-українцем, хто відкрив канцелярію на Мостищині, був д-р Мирослав Здерковський, який прибув сюди наприкінці січня 1911 р. Опісля студій в Львівському університеті, він прослужив у суді 10 років, відтак розпочав власну адвокатську практику. Поза професійною діяльністю активно ангажувався у громадсько-політичне життя — був діяльним членом Товариства українсько-руських правників, Української національно-демократичної партії у Львові, секретарем і директором Народної Канцелярії (1915 р.). Протягом 1918–1919 рр. М. Здерковський працював в Українській Національній Раді у Львові, Тернополі та Станіславові. В другій половині 1919 р. виїхав в еміграцію до Відня, де служив у міністерстві іноземних справ. Крім цього, д-р М. Здерковський належав до правничої комісії НТШ. Його перу належить праця про права української мови у судах та прокуратурі Галичини в австрійський період. Прибуття у м. Мостиська (та загалом у повіт) адвоката і громадсько-політичного діяча такого рівня обнадіювало, що розвиток українських культурно-просвітницьких та економічних інституцій не тільки не підупаде, але й отримає умови для подальшого розвитку, а також було вагомою заявкою на те, що українська громада зможе втримати у своїх руках посольський мандат у Галицькому сеймі.

В той же час у Мостиськах працював кандидат адвокатури Любомир Данилович (у канцелярії М. Здерковського). Поодинокі звістки засвідчують його участь в громадсько-політичному житті повіту.

У Судовій Вишні першим адвокатом-українцем із власною садибою був д-р Петро Войтович: наприкінці квітня 1911 р. у «Ділі» з’явились оголошення про відкриту ним канцелярію. Як і М. Здерковський, він одразу включився в громадсько-політичне життя Судововишнянщини, зокрема був ініціатором створення у Судовій Вишні філії товариства «Просвіта» (у відповідному зверненні до Намісництва його підпис стоїть першим). Певний час конципієнтом у нього був Олександр Надрага (1885 — 1962) — один із найвідоміших адвокатів у Галичині першої половини ХХ ст. Щоправда, Б. Тищик подає, буцімто після однорічної адвокатсько-судової практики (1 березня 1910 — 1 березня 1911 р.) О. Надрага проходив адвокатське стажування при мостиському повітовому суді, і нічого не згадує про стажування в адвокатській канцелярії П. Войтовича.

Слід зазначити, що як тоді, на зламі ХІХ — ХХ ст., так і пізніше, у міжвоєння, українські правники були на Мостищині у меншості. До прикладу, у Судовій Вишні напередодні Першої світової війни працювали адвокати єврейської та польської національності — Жиґмунд Атлас, Еліяш Фріедвальд і Тадеуш Міксєвіч, у Мостиськах — окрім згаданого єврея І. Корнера, поляки Ісидор Ігнатій Дрогоцький і Густав Пісек. Однак у громадсько-політичному житті вони себе майже не проявляли.

Сеймові вибори 1913 року стали для української громади Мостищини серйозним випробуванням. Повіт покинув З. Скварко (перебрався до Коломиї). У новий повітовий передвиборчий комітет обрали, окрім священників та селян, двох адвокатів — М. Здерковського із Мостиськ та П. Войтовича із Судової Вишні. Узгодженим кандидатом від українського табору Мостищини був уже згаданий перемишльський адвокат В. Загайкевич. Як і до того, основним інструментом виборчої кампанії були віча — на багатьох із них головував М. Здерковський. Масові зібрання, на які численно прибувало селянство, окрім агітаційної мети, проводились і для того, аби роз’яснити селянам особливості виборчого процесу. Таким було віче у Мостиськах, яке відбулось 5 травня 1913 р. — основною його темою була виборча реформа. Зібралось близько тисячі селян. Головував М. Здерковський, а реферат із зазначеної теми виголосив В. Загайкевич. Попри усі старання, на цих виборах українці потерпіли дошкульну поразку — з сільської курії обрали графа С. Стадницького (92 голоси проти 83 у В. Загайкевича). Попри те, вічевий рух на Мостищині тривав. До селян на зібрання, окрім М. Здерковського та В. Загайкевича, приїжджав також С. Баран. Його останній виступ на вічу у Мостищині напередодні Першої світової війни припадає на кінець 1913 р. — це відбулось 8 грудня на повітовому з’їзді народно-демократичного сторонництва у Мостиськах. Про політичну ситуацію доповідав В. Загайкевич, а С. Баран реферував про справи українського народного шкільництва. На тому ж зібранні промовляв і М. Здерковський — звітував про діяльність повітової організації. У міжвоєння С. Баран навідувався на Мостищину рідко. У світлі пресових матеріалів він виступав лише на одному вічі 7 червня 1938 р.

Мар’ян Хомяк

директор Народного музею історії м. Судова Вишня, учасник Всеукраїнського проєкту «Історія адвокатури України» Центру досліджень адвокатури і права НААУ

	19:43 Пт 02.01.26
«Адвокатська доба» на Мостищині: історія і сучасні форми комеморації (ч.1)
Головна цитата «Першим місцевим правником, який активно включився у громадсько-політичні справи і підтримував українську громаду, тим самим створюючи підмурівок для її поступу, був д-р Ігнатій Корнер», - учасник Всеукраїнського проєкту «Історія адвокатури України» Центру досліджень адвокатури і права НААУ М. Хомяк Протягом періоду незалежності України тема історії адвокатури в конкретних місцевостях залишалася на маргінесі дослідницької уваги краєзнавців. У радянський час дослідження локальної історії було позбавлене будь-яких стерпних умов, а з початком 1990-х ті поодинокі дослідники звернули увагу найперше на питання, пов’язані із національно-визвольним рухом та репресивною політикою радянської влади щодо місцевого населення. Величезний пласт нашої історії, який передував цим подіям, незаслужено залишався без належної уваги. «Адвокатську добу» в історії Мостищини (кін. ХІХ — поч. ХХ ст.) слід розпочинати, як би це не звучало дивно, не із появи тут канцелярій українських адвокатів. Першим місцевим правником, який активно включився у громадсько-політичні справи і підтримував українську громаду, тим самим створюючи підмурівок для її поступу, був д-р Ігнатій Корнер (Іцек Герш Корнер) — єврей за походженням, уродженець Мостиськ. Це підтверджує у своїх спогадах адвокат Степан Баран: «У його (Корнера — М. Х.) канцелярії як кандидати адвокатури і як канцелярійний персонал, працювали завжди майже виключно самі українці, що й творили перший осередок української національної організації у повіті». І. Корнер здобув диплом доктора права у Львівському університеті у 1892 році, а свою адвокатську канцелярію у рідному містечку відкрив правдоподібно у 1895 році. Він був «щирим прихильником українського відродження і українського емансипаційного політичного руху», а тому цілком закономірно, що його адвокатська канцелярія стала осередком, де гуртувались українські громадсько-політичні діячі повіту, і де відбувались віча, найперше ті, які стосувались передвиборчих обговорень. Чимало таких зустрічей (зокрема, й у адвоката І. Корнера, і за його участі) проводились напередодні «кривавих» («баденівських») виборів до віденського парламенту 1897 р., які супроводжувались фальсифікаціями, протестами, терором, арештами та смертями. Саме тоді на авансцену довелось вийти відомим галицьким адвокатам, які взялись боронити у судах десятки ув’язнених мостиських селян. Мостищина вступила в період активної громадсько-політичної боротьби, у якій від кінця ХІХ до першої половини ХХ століття брало участь не одне покоління громадських діячів, відданих невтомній праці та готових до жертовності. Адвокати на захисті учасників виборчих протестів Усе розпочалось із правиборів, які закінчились гучним скандалом у селах Баличі та Стоянці. Селяни обурювались несправедливими діями комісарів при проведенні голосувань і не дозволяли арештовувати найактивніших з-поміж себе. У відповідь у села прибули жандарми, а відтак і військові загони. У Баличах наприкінці лютого 1897 р. до патрулювання залучили близько 25 жандармів. Відбулись масові арешти — у мостиській в’язниці опинились 60 осіб (як чоловіки, так і жінки). Їх вели закованих у кайдани. У Стоянцях спроба арештувати двох селян завершилась тим, що до ув’язнення потрапило 50 осіб. Акцію провели загони уланів, які прибули з Судової Вишні. Справою ув’язнених селян із Балич займався адвокат із Перемишля Теофіль Кормош (1863–1927), один із найвидатніших громадсько-політичних діячів Перемишля того часу. Мостищина була для нього рідною — народився він, щоправда, у Речичанах (натоді — Городоцького повіту), але дитинство та юність провів в Арламівській Волі, де його дід о. Юрій Кормош, а потім і батько о. Іван Кормош душпастирювали. За спогадами Дениса Коренця, приятеля Теофіля, попівство о. І. Кормоша було «осередком товариського життя не тільки споріднених з ним родин оо. Солтикевичів, Ольшанських, Попелів, але також чужих, особливо для молоді, товаришів і приятелів молодих Кормошів». Тут слід підкреслити: така атмосфера у священничих домівках була радше нормою, ніж рідкістю. Отож, Т. Кормош взявся захищати ув’язнених селян і висвітлював ці події у пресі. Зокрема, з його реляцій у квітні 1897 р. знаємо, що 42 обвинувачених знаходились удома («на вольній стопі»), а інші, незважаючи на Кормошеві старання, перебували у в’язниці ще із 24 лютого, з дня арешту. Адвокату вдалося добитись звільнення Івана Ренчаковського, селянина із с. Буховичі (12 квітня; перебував в ув’язненні з 7 березня). Процес проти 47 селян із Балич розпочався 3 травня 1897 р. в окружному суді м. Перемишля. Їхніми оборонцями від Краєвого руського комітету, окрім Т. Кормоша, були також адвокати Андрій Кос (Калуш) та Лонгин Озаркевич (Городок). Тоді 16 осіб отримали кару ув’язнення від 6 тижнів до 6 місяців, 8 — від 7 днів до 6 тижнів, а 23 селян були звільнені від покарання. Суд над учасниками виборчих бунтів у Стоянцях (21 лютого, 1 та 2 березня) розпочався 21 червня 1897 р. у Перемишлі. Справу розглядав звичайний трибунал. Обороняли обвинувачених адвокати Іван Добрянський, Кость Левицький, Теофіль Кормош і Андроник Могильницький. Українські правники, «послуговуючись руською мовою, важкою для зрозуміння» (на цьому закцентували у польській пресі) наполягали на тому, що йдеться не про злочин, який скоїв кожний із учасників особисто, а про чин, здійснений натовпом, а тому такий, який має риси заворушення. Вироки у справі стоянецького бунту оголосили ввечері 25 червня. Вони стосувались 36 селян. У газеті «Польське слово» («Słowo Polskie») рішення суддів вважали надто м’яким — двоє селян отримали кару строгого ув’язнення впродовж 2 місяців, більшість — ув’язнення від тижня до двох, чимало затриманих звільнили від покарання. Редакція польського часопису неприховано стояла на боці прокуратури. Гіркий досвід «баденівських» виборів не привів українців Мостищини до зневіри, а навпаки — сконсолідував їх. Попереду були довгі роки боротьби за свої права, у яких адвокати відіграли першорядну роль. Згадки про І. Корнера, який усіляко сприяв українцям, з того часу маємо, на жаль, лиш фрагментарні. Так, він був одним із головних промовців на чисельному вічу під відкритим небом у с. Малнів 29 квітня 1906 р. — на нього прибуло понад 5000 осіб, передовсім із Мостиського, але також і з Яворівського повіту. Адвокат промовляв до зібрання польською мовою. Ще одне повідомлення у пресі: в домі І. Корнера 1 лютого 1908 р. з ініціативи Руського педагогічного товариства19 відбувся концерт і товариські забави з танцями. Весь дохід із заходу призначався на будову бурси. Як бачимо, наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. виборчі справи посідали особливе місце в порядку денному лідерів українського національного руху — вони робили ставку на активізацію парламентської політики, чому мало сприяти розгортання масового руху. Для проведення успішних передвиборчих кампаній створювались народні організації (повітові комітети). Це був добрий інструмент для консолідації громади і координування спільної роботи. Переможними для української громади Мостищини були вибори до Галицького сейму 1908 р., коли вдалося обрати послом Захара Скварка (1870–1925) — людину, яку, без перебільшень, можна поставити на перше місце у справі відродження українського національного життя повіту. За фахом правник, він працював в адвокатській канцелярії у Мостиськах (у Корнера? — М. Х.), втім найбільше віддавався саме громадській роботі — заснуванню і розвитку культурно-просвітницьких та економічних установ. Зокрема, був одним із ініціаторів створення у Мостиськах філії «Просвіти» (15 серпня 1903 р.) і її першим головою. На тих численних вічах, які проводились у підтримку З. Скварка в часі передвиборчої кампанії 1908 р., і пізніше, коли йшлося про звітуванні перед виборцями, неодноразово виступав натоді ще молодий, але вже знаний адвокат Степан Баран (1879–1953). Уродженець Крукенич, він, поза сумнівом, став найвідомішим адвокатом із Мостищини. Крім фахової діяльності, С. Баран активно займався громадсько-політичними справами: був членом Української національно-демократичної партії, а згодом — УНДО, у часі Першої світової війни — членом Президії Головної Української Ради, згодом — Загальної Української Ради, її представником у дипломатичних місіях на Балканах (1915 р.). Протягом 1918–1919 рр. — член Національної Ради ЗУНР і секретар земельних справ у першому уряді К. Левицького. Протягом 1928–1939 рр. — депутат польського сейму. С. Баран активно публікував статті у «Ділі» (1902–1939), «Свободі» (1914–1918; був її редактором), «Краківських вістях» та ін. Дійсний член НТШ. Серед найвідоміших праць — «Статистика середнього шкільництва у Східній Галичині в роках 1848–1898», «Історія української адвокатури», «Новий краєвий статут і нова виборча ординація до Галицького сейму», «Земельна справа в Галичині», «Митрополит Андрей Шептицький». Із газетних дописів відомо, що С. Баран, ще будучи кандидатом адвокатури, активно підтримував на виборах 1908 р. до Галицького сейму кандидатуру З. Скварка. Чи не перша відома його участь у вічах — виступ із рефератом у Хлиплях 29 квітня 1906 р. Також він промовляв на передвиборчих зібраннях в рідних йому Крукеничах (19 січня 1908 р.) та в Острожці (21 січня 1908 р.). Тоді ж у Мостиськах в канцелярії І. Корнера працював адвокат Остап Навроцький. Пробув там короткий час — із жовтня 1907 до кінця липня 1908 р., однак зумів зробити для громади чимало. 30 липня 1908 р. відбувся прощальний вечір із О. Навроцьким, який перебирався до Тернополя у канцелярію адвоката Ісидора Голубовича. У газетній замітці відзначили, що незважаючи на зовсім нетривале перебування на Мостищині (менше року), молодий адвокат «з’єднав собі щиру прихильність і любов усіх мостиських русинів, так інтелігенції, як і селян», чому підтвердженням було обрання головою мостиської філії «Просвіти» (на загальних зборах від 27 грудня 1907 р.). Також він був членом дирекції «Народного дому», де співпрацював із З. Скварком, підтримував його у згаданій передвиборчій кампанії 1908 р. Громадсько-політична активність українців наштовхувалася на опір адміністративно-політичної влади, що в Галичині майже повністю була представлена поляками. І це стосувалося не лише виборчих кампаній — чиновники-поляки чинили перешкоди українським діячам і в міжвиборчі періоди. Про такі інциденти інформувала українська преса. Так, староство у Мостиськах безпідставно заборонило проводити у с. Макунів звітні збори, ініційовані послом о. Степаном Онишкевичем. 14 лютого 1910 р., у призначений день, туди відправили жандармів. Селяни відстоюючи свої права, що призвело до жвавої суперечки. У результаті двох із них ув’язнили — Василя Міляна та Іларія Савицького. Розгляд цієї справи у Перемишльському окружному суді відбувся 21 квітня. Адвокатом ув’язнених був Володимир Загайкевич, який домігся, аби І. Савицького відпустили без покарання, а В. Міляну присудили лише 8 днів арешту. Перші адвокатські канцелярії Першим адвокатом-українцем, хто відкрив канцелярію на Мостищині, був д-р Мирослав Здерковський, який прибув сюди наприкінці січня 1911 р. Опісля студій в Львівському університеті, він прослужив у суді 10 років, відтак розпочав власну адвокатську практику. Поза професійною діяльністю активно ангажувався у громадсько-політичне життя — був діяльним членом Товариства українсько-руських правників, Української національно-демократичної партії у Львові, секретарем і директором Народної Канцелярії (1915 р.). Протягом 1918–1919 рр. М. Здерковський працював в Українській Національній Раді у Львові, Тернополі та Станіславові. В другій половині 1919 р. виїхав в еміграцію до Відня, де служив у міністерстві іноземних справ. Крім цього, д-р М. Здерковський належав до правничої комісії НТШ. Його перу належить праця про права української мови у судах та прокуратурі Галичини в австрійський період. Прибуття у м. Мостиська (та загалом у повіт) адвоката і громадсько-політичного діяча такого рівня обнадіювало, що розвиток українських культурно-просвітницьких та економічних інституцій не тільки не підупаде, але й отримає умови для подальшого розвитку, а також було вагомою заявкою на те, що українська громада зможе втримати у своїх руках посольський мандат у Галицькому сеймі. В той же час у Мостиськах працював кандидат адвокатури Любомир Данилович (у канцелярії М. Здерковського). Поодинокі звістки засвідчують його участь в громадсько-політичному житті повіту. У Судовій Вишні першим адвокатом-українцем із власною садибою був д-р Петро Войтович: наприкінці квітня 1911 р. у «Ділі» з’явились оголошення про відкриту ним канцелярію. Як і М. Здерковський, він одразу включився в громадсько-політичне життя Судововишнянщини, зокрема був ініціатором створення у Судовій Вишні філії товариства «Просвіта» (у відповідному зверненні до Намісництва його підпис стоїть першим). Певний час конципієнтом у нього був Олександр Надрага (1885 — 1962) — один із найвідоміших адвокатів у Галичині першої половини ХХ ст. Щоправда, Б. Тищик подає, буцімто після однорічної адвокатсько-судової практики (1 березня 1910 — 1 березня 1911 р.) О. Надрага проходив адвокатське стажування при мостиському повітовому суді, і нічого не згадує про стажування в адвокатській канцелярії П. Войтовича. Слід зазначити, що як тоді, на зламі ХІХ — ХХ ст., так і пізніше, у міжвоєння, українські правники були на Мостищині у меншості. До прикладу, у Судовій Вишні напередодні Першої світової війни працювали адвокати єврейської та польської національності — Жиґмунд Атлас, Еліяш Фріедвальд і Тадеуш Міксєвіч, у Мостиськах — окрім згаданого єврея І. Корнера, поляки Ісидор Ігнатій Дрогоцький і Густав Пісек. Однак у громадсько-політичному житті вони себе майже не проявляли. Сеймові вибори 1913 року стали для української громади Мостищини серйозним випробуванням. Повіт покинув З. Скварко (перебрався до Коломиї). У новий повітовий передвиборчий комітет обрали, окрім священників та селян, двох адвокатів — М. Здерковського із Мостиськ та П. Войтовича із Судової Вишні. Узгодженим кандидатом від українського табору Мостищини був уже згаданий перемишльський адвокат В. Загайкевич. Як і до того, основним інструментом виборчої кампанії були віча — на багатьох із них головував М. Здерковський. Масові зібрання, на які численно прибувало селянство, окрім агітаційної мети, проводились і для того, аби роз’яснити селянам особливості виборчого процесу. Таким було віче у Мостиськах, яке відбулось 5 травня 1913 р. — основною його темою була виборча реформа. Зібралось близько тисячі селян. Головував М. Здерковський, а реферат із зазначеної теми виголосив В. Загайкевич. Попри усі старання, на цих виборах українці потерпіли дошкульну поразку — з сільської курії обрали графа С. Стадницького (92 голоси проти 83 у В. Загайкевича). Попри те, вічевий рух на Мостищині тривав. До селян на зібрання, окрім М. Здерковського та В. Загайкевича, приїжджав також С. Баран. Його останній виступ на вічу у Мостищині напередодні Першої світової війни припадає на кінець 1913 р. — це відбулось 8 грудня на повітовому з’їзді народно-демократичного сторонництва у Мостиськах. Про політичну ситуацію доповідав В. Загайкевич, а С. Баран реферував про справи українського народного шкільництва. На тому ж зібранні промовляв і М. Здерковський — звітував про діяльність повітової організації. У міжвоєння С. Баран навідувався на Мостищину рідко. У світлі пресових матеріалів він виступав лише на одному вічі 7 червня 1938 р. Список використаної літератури: Про особливості «адвокатської доби» в історії Галичини див.: Василик І. Адвокатська еліта Східної Галичини у становленні української державності // Українознавчий альманах. 2013. Випуск 14. С. 217-222. Weinfeld I. Ludność miejska Galicyi i jej skład wyznaniowy (1881-1910). Lwów, 1912. S. 46. Dziennik Polski. We Lwowie, 4 listopada 1897. R. XXX. Nr. 306. S. 2. Баран С. З моїх спогадів про Івана Франка. Німеччина, 1952. С. 21. Це ж підтвердив у своїх спогадах-нарисах о. Петро Чавс, парох у Крукеничах у міжвоєння. Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишнянщина / зредагував д-р Василь Вереш. Стемфорд, 1976. С. 196. Gazeta Lwowska. 1895. Nr. 110. S. 9. Діло. Львів, 17 лютого (1 марта) 1897. Р. XVIII. Ч. 38. С. 1-2. Коренець Д. Др. Теофіль Кормош. Начерк його життя і праці. Перемишль, 1935. С. 5-6. Słowo Polskie. Wydanie popołudniowe. Lwow, 23 czerwca 1897. Nr. 143. S. 3. Słowo Polskie. Lwow, 22 czerwca 1897. Nr. 142. S. 3; Słowo Polskie. Wydanie popołudniowe. Lwow, 23 czerwca 1897. Nr. 143. S. 3. Slowo Polskie. Lwow, 26 czerwca 1897. Nr. 147. S. 1-2. 18 Свобода. Львів, 10 мая 1906. Р. Х. Ч. 17. С. 4. Аркуша О., Кондратюк К., Мудрий М., Сухий О. Час народів. Історія України ХІХ століття / За заг. ред. М. Мудрого. Львів, 2016. С. 341. Захар Скварко, набравши 92 голоси, переміг графа Станіслава Стадницького, за котрого свій голос віддали 73 виборці. Див.: Народне слово. Львів, 27 лютого 1908. Р. І. Ч. 35. С. 3. Руслан. Львів, 26 лютого (11 марця) 1905. Р. ІХ. Ч. 46. С. 3. Гловацький І. Українські адвокати Східної Галичини у світлі архівних джерел та некрологів (1800-1943 рр.). Видання друге, доповнене. Львів, 2014. С. 60. Народне слово. Львів, 30 липня 1910. Р. ІІІ. Ч. 395. С. 12. Перемиський вістник. Орган перемиської народної організації. Перемишль, 29 цьвітня 1910. Р. IV. Ч. 8. Чавс П. У вирі життя… С. 225. Надрага О. Товариство українсько-руських правників у Львові (1909-1933) // Ювилейний альманах Союзу українських адвокатів. Львів, 1934. С. 15. Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, січень 1929. Рік ІІ. Ч 1. С. 56-57. Гловацький І. Українські адвокати Східної Галичини… С. 90. Хронїка українсько-руського Наукового товариства імени Шевченка у Львові. 1900, січень-цьвітень. Ч. 2. С. 13. Здерковський М. Права рускої мови в ц.к. судах та державних прокураторіях. Львів, 1909. 41 с. Нове слово. Популярний ілюстрований дневник. Львів, 13 цьвітня 1912. Р. І. Ч. 77. С. 2. Дїло. Львів, 28 н. ст. цьвітня (15 цьвітня ст. ст.) 1911. Р. ХХХ. Ч. 92. С. 7. ДАЛО. Ф. 1. Оп. 53. Спр. 10892. Арк. 2. Чавс П. У вирі життя… С. 161. Тищик Б. Доктор права, доцент Надрага Олександр Антонович: основні віхи життя та праця на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2015. Вип. 62. С. 66. Raptularz na rok 1915. Rocznik XXVII. Krakow, 1914. S. 109. Новий час. Ілюстрований політично-господарський часопис. Львів, 13 серпня 1925. Р. ІІІ. Ч. 59 (175). С. 6. Перемиський вістник. Орган перемиської «Народної організації». Перемишль, 30 мая 1913. Р. VII. Ч. 12. С. 1. Основа. Християнська часопись для українського народа. Львів, 10 липня 1913. Р. VII. Ч. 12. С. 2. Свобода. Львів, 4 грудня 1913. Р. XVII. Ч. 49. С. 5. Діло. Львів, 15 червня 1938. Р. LІХ. Ч. 128. С. 3. ВІСНИК НААУ № 11 (116) Автор публікації: Мар’ян Хомяк Мар’ян Хомяк директор Народного музею історії м. Судова Вишня, учасник Всеукраїнського проєкту «Історія адвокатури України» Центру досліджень адвокатури і права НААУ Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

«Адвокатська доба» на Мостищині: історія і сучасні форми комеморації (ч.1)

Головна цитата