З’ясування питання про незалежність доказів для прийняття про визнання фізичної особи недієздатною
Головна цитата
«Прийняття рішення про визнання фізичної особи недієздатною має відбуватися перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи у сукупності за умови, що особа страждає саме на хронічний, стійкий психічний розлад, унаслідок чого в неї виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними», - доц., к. ю. н. О. Розгон
Проблема є актуальною, оскільки потребує з’ясування питання про належність доказів для прийняття рішення про визнання фізичної особи недієздатною, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи у сукупності, за умови, що особа страждає саме на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого в неї виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини (ст. 32 Конституції України).
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ст. 8 цієї Конвенції).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Конвенції про міжнародний захист повнолітніх осіб від 13.01.2000 судові чи адміністративні органи договірної держави звичайного місця проживання повнолітньої особи мають юрисдикцію вживати заходи, спрямовані на захист повнолітньої особи чи її майна. При цьому у преамбулі Конвенції зауважено, що інтереси повнолітньої особи і повага до її гідності та самостійності мають бути враховані у першу чергу.
Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод національні органи влади повинні віднайти справедливий баланс між інтересами особи з психічними розладами та іншими відповідними законними інтересами.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489 кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Частиною 1 ст. 30 Цивільного кодексу України визначено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 1 ст. 39, ч. 1 ст. 40 ЦК).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-які правочини; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (ч. 1 — 3 ст. 41 ЦК).
Опіка і піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки (ст. 55 ЦК).
Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов’язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод. Хоча за станом здоров’я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов’язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (абзаци третій, четвертий п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016).
У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-384цс16 зазначено, що за положеннями ч. 1 ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов’язаний визнати фізичну особу недієздатною.
Стан пригніченості та безсилля є типовим для пацієнтів, які перебувають у психіатричних лікарнях, і вимагає підвищеної ретельності при перевірці дотримання Конвенції 1. Хоча медичні органи повинні приймати рішення на основі визнаних правил медицини щодо терапевтичних методів, які мають бути використані, за необхідності примусових, для збереження фізичного та психічного здоров’я пацієнтів, які повністю не здатні приймати рішення самостійно і за яких вони несуть відповідальність, такі пацієнти, тим не менш, залишаються під захистом ст. 3 Конвенції 1, вимоги якої не допускають жодних відступів. Дотримання принципу верховенства права означає, що у національному праві має бути засіб захисту від свавільного втручання у права людини. Якщо закон надає державному органу дискреційні повноваження, мають бути визначені межі цих дискреційних повноважень, а обсяг цих повноважень залежатиме від обставин конкретної справи (пп. 82, 89 рішення ЄСПЛ HERCZEGFALVY v. AUSTRIA (Application no. 10533/83від 24.09.1992)).
Відповідно до ст. 62 ЦК опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Положеннями ст. 63 ЦК закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах із підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ЦК опікун зобов’язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов’язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.
Такі положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/88.
Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинно відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (постанова Верховного Суду від 07.04.2022 у справі № 712/10043/20).
Схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 736/1508/17, від 08.01.2024 у справі № 753/1905/22.
Порядок проведення судово-психіатричної експертизи затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.05.2018 № 865.
Предметом судово-психіатричної експертизи є психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу. Психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу визначається з метою надання відповіді на запитання, поставлені особою чи органом, яка (який) залучила(в) експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Об’єктами експертизи є матеріали цивільної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інша інформація про психічний стан особи, щодо якої проводиться експертиза.
Розглянемо приклад судової практики щодо позовних вимог про визнання особи недієздатною.
Заявник — представник КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» звернувся до суду із заявою про визнання недієздатним ОСОБА_3.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_3 станом на дату подання заяви до суду перебуває у зазначеному закладі на лікуванні. При цьому ОСОБА_3 має інвалідність ІІ групи з дитинства і за станом психічного здоров’я має розлади, які підпадають під медичні критерії та є підставою для звернення до суду про визнання особи недієздатною. При цьому на сьогодні внаслідок психічного захворювання ОСОБА_3 втратив здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, потребує стороннього догляду та опіки, його стан із часом погіршується. Вирішення зазначеного питання є необхідним для можливості подальшого поміщення ОСОБА_3 до інтернатного закладу або для призначення опікуна особі, що визнана недієздатною.
Вислухавши учасників судового розгляду, заслухавши судового експерта, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів — із точки зору достатності та взаємозв’язку, суд доходить такого висновку.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи з дитинства, ця група інвалідності потребує періодичного переогляду. Дата чергового переогляду — 03.05.2024.
Згідно з довідкою № 01-55/1619 від 04.03.3024 ОСОБА_3 перебуває під наглядом лікаря-психіатра, є інвалідом ІІ групи з дитинства. З 2009 р. майже постійно перебуває на лікуванні в КНП СОР «ОКСЛ». Одинокий, родинні зв’язки втрачено. За станом здоров’я виявляє психічні розлади, які підпадають під медичні критерії та є підставою для звернення до суду про визнання особи недієздатною.
Відповідно до копії протоколу засідання ЛКК з питань реабілітації осіб з інвалідністю від 15.04.2022 № 27 ОСОБА_3 має діагноз «шизофренія, інший тип, безперервний перебіг зі стабільним дефектом». Підлягає направленню на МСЕК для продовження групи інвалідності.
У судовому засіданні було заслухано експерта ОСОБА_5, якою було складено зазначений вище висновок, яка надала пояснення, що при складанні такого висновку керувалася матеріалами судової справи, медичної картки хворого, також було проведено огляд у формі спілкування з ОСОБА_3.
Згідно зі змістом дослідженого висновку № 360 від 09.05.2024 р. установлено, що останній містить у собі суттєві розбіжності щодо періодів лікування особи, а також часових проміжків, зокрема: а. с. 38 абз. 6 зворотньої сторони «Перебуває на обліку у психіатра з 2009 р. Неодноразово лікувався у психіатричних закладах області. За даними епікризу: перебував на лікуванні в КНП СОР ОКСЛ м. Ромни з 17.02.2024 р. до 04.04.2024 р. Поступає в цю лікарню повторно в житті та вперше у цьому році за заявою на стаціонарне лікування за згодою»; а. с. 38 абз. 10 зворотньої сторони «згідно з довідкою КНП СОР ОКСЛ від 04.03.2024 р. № 01-55/1619 ОСОБА_3 перебуває під наглядом лікаря-психіатра. Є інвалідом ІІ групи. З 2009 р. майже постійно перебуває на лікуванні в КНП СОР «ОКСЛ».
Також зазначеним висновком стверджується, що ОСОБА_3 у побуті самостійно за собою не доглядає, має грубі розлади мислення, повну соціально-побутову дезадаптацію, однак судом ці твердження оцінюються критично, з огляду на загальну поведінку ОСОБА_3 у ході судового розгляду, його охайний зовнішній вигляд, можливість логічно та послідовно, хоч і з затримкою, відповідати на запитання і висловлювати думку щодо обставин, здатність самостійно розпоряджатися грошовими коштами, які він отримує у формі пенсійного забезпечення.
Не було встановлено судом і підставу перебування ОСОБА_3 у КНП СОР ОКСЛ на лікуванні, оскільки це питання неодноразово ставилося судом представникам заявника, лікарю відділення, де перебуває (перебував) ОСОБА_3, однак жодної підтвердної документації з цього приводу до суду не надходило, що викликає обґрунтований сумнів і в достовірності медичної документації, яка була надана для проведення відповідного експертного дослідження.
У ході розгляду справи судом було встановлено очевидну неповноту і суперечливість наявної медичної документації щодо стану психічного здоров’я ОСОБА_3, яку було покладено в обґрунтування висновку судово-психіатричного експерта, а також посилання на невідомі джерела походження певної інформації, яка стороною заявника письмовими доказами підтверджена не була, у зв’язку з чим суд оцінює поданий висновок експерта критично та піддає обґрунтованому сумніву.
Отже, враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що підстави для задоволення заяви КНП СОР ОКСЛ про визнання фізичної особи — ОСОБА_3 — недієздатною відсутні.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2024 у задоволенні заяви КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня», зацікавлені особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради, ОСОБА_1, про визнання особи недієздатною відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким подану заяву задовольнити.
Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Суд першої інстанції не навів обґрунтованих мотивів відхилення складеного судовим експертом висновку судово-психіатричного експерта № 360.
Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що у цій судовій справі проведення судової експертизи для визначення психічного стану особи є обов’язковим, тому в разі визнання висновку експерта необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності, є підставою для призначення у справі повторної експертизи. Натомість суд першої інстанції вдався до оцінки психічного стану ОСОБА_1 за його поведінкою в ході судового розгляду.
З огляду на те, що судово-психіатрична експертиза проведена судовим експертом із дотриманням визначеного порядку її проведення, а висновок експерта є належним чином обґрунтованим, колегія суддів не вбачає підстав для його відхилення.
За таких обставин, оскільки висновком судово-психіатричного експерта № 360 встановлено, що ОСОБА_1 за своїм психічним станом не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому є правові підстави для визнання ОСОБА_1 недієздатним. Але з умовою визначення строку дії судового рішення в цій частині 2 роки з моменту набрання ним законної сили.
Установлено, що ОСОБА_1 є одиноким, родинні зв’язки втрачені.
До Роменського міськрайонного суду Сумської області подано подання Органу опіки та піклування Роменської міської ради про призначення опікуна над ОСОБА_1, в якому просили у разі визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним призначити опікуном над ним ОСОБА_2, 1986 р. народження, який зареєстрований. Зі змісту цього подання вбачається, що до органу опіки та піклування звернувся ОСОБА_2 із заявою про призначення його опікуном над ОСОБА_1. Дослідивши надані ОСОБА_2 документи, а саме: витяг із реєстру територіальної громади від 26.04.2024, характеристику з місця роботи, висновок про стан здоров’я, а також провівши обстеження житлово-побутових умов, орган опіки та піклування не встановив обмежень для призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_1.
Постановою Сумського апеляційного суду від 27.05.2025 р. апеляційну скаргу КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» задоволено. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви. Визнано ОСОБА_1 недієздатним. Установлено над недієздатним ОСОБА_1 опіку, призначено опікуном ОСОБА_2.
20.06.2025 ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 27.05.2025 і залишити в силі рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 705/3901/21, витребувано матеріали зазначеної цивільної справи з суду першої інстанції.
У справі, що переглядається в касаційному порядку, була призначена і проведена судово-психіатрична експертиза, за результатами якої складено висновок судово-психіатричного експерта № 360 від 09.05.2024, згідно з яким ОСОБА_1 страждає на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії, інший тип (пропфшизофренія), безперервний перебіг зі стабільним дефектом. За своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Надаючи правову оцінку зазначеному висновку судово-психіатричної експертизи, суд першої інстанції констатував його необґрунтованість, зазначивши про невідомі джерела походження певної інформації, суперечливість наявної медичної документації щодо стану психічного здоров’я ОСОБА_1, яку було покладено в обґрунтування висновку судово-психіатричного експерта, зокрема щодо часу перебування на лікуванні у психіатричному закладі, здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Суд першої інстанції зазначив, що у ході судового розгляду ОСОБА_1 мав охайний зовнішній вигляд, логічно та послідовно, хоч і з затримкою, відповідав на запитання та висловлював думку щодо обставин, має здатність самостійно розпоряджатися грошовими коштами, які отримує у формі пенсійного забезпечення.
Суд апеляційної інстанції, зазначивши про необхідність призначення повторної експертизи у разі визнання висновку експерта необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності, вважав, що висновок судово-психіатричного експерта № 360 від 09.05.2024 є достатнім для визнання ОСОБА_1 недієздатним.
При проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров’я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити, чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Зі змісту наданого експертом висновку № 360 від 09.05.2024 вбачається, що судово-психіатрична експертиза була проведена на підставі матеріалів цивільної справи № 585/1088/24, провадження № 2-о/585/70/24 на 35 арк., медичної карти стаціонарного хворого КПН СОР ОСКЛ № 1356/24, епікризу від 04.04.2024 на 1 арк.
Суд першої інстанції зауважував, що надана експерту медична документація не містить даних щодо періодів лікування ОСОБА_1, підстав його перебування у КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» на лікуванні, а надані експертом висновки суперечать фактичній поведінці останнього у судовому засіданні.
Повторна експертиза призначається лише у випадку, якщо висновок експерта є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумнів у його правильності.
Суд апеляційної інстанції не врахував зазначений вище процесуальний порядок спростування виявлених фактів необґрунтованості висновку судової експертизи, а також необхідності застосування при вирішенні питання про визнання особи недієздатною спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких правильно встановити відповідні обставини неможливо.
Висновок експерта має містити відомості про можливий вплив хвороби заявника на його соціальне життя, здоров’я, майнові інтереси заявника, містити висновки про те, яким чином і чому саме особа не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Надана судом апеляційної інстанції правова оцінка висновку судово-психіатричного експерта № 360 від 09.05.2024 не спростовує виявлені судом першої інстанції суперечності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що динаміка розвитку психічного стану ОСОБА_1, встановлення часу, з якого в особи виникло таке захворювання, обставини його лікування, результати переогляду з метою підтвердження групи інвалідності є одними з ключових фактів при визначенні наявності стійкого, хронічного психічного розладу і відповідного ступеня здатності особи внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що втручання у приватне життя ОСОБА_1 є дуже серйозним. Адже воно призводить до того, що він потрапляє у цілковиту залежність майже в усіх сферах життя від свого офіційного представника — опікуна, проти призначення якого він заперечував. Мета такого втручання не окреслена належним чином. Оцінка на предмет пропорційності такого втручання судом апеляційної інстанції не проведена.
Крім того, судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки поданню органу опіки та піклування про призначення опікуном над ОСОБА_1 завідувача психосоматичного відділення КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» ОСОБА_2.
Судом апеляційної інстанції не встановлено, в яких відносинах з ОСОБА_2 перебуває ОСОБА_1, які особистісні стосунки склалися між ними, враховуючи перебування останнього на лікуванні КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня», де працює ОСОБА_2 та чи відповідатиме таке призначення опікуна інтересам самого ОСОБА_1.
Колегія суддів додатково акцентує увагу, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 як особа, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, зауважує, що в нього є рідні (матір, сестра), які згідно з положеннями ч. 4 ст. 63 ЦК мають перевагу у вирішенні питання про призначення опікуна. Отже, встановленню підлягають обставини щодо наявності в ОСОБА_1 родичів, близьких соціальних контактів за адресою місця його реєстрації та за адресою місця його фактичного проживання, які за даними КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» є відмінними.
Водночас КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» не пояснило, що спонукало його звернутися до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатним і призначення лікаря цієї лікарні опікуном.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції ретельно не дослідив усі обставини цієї справи, повно не встановив необхідні для вирішення у справі обставини, не надав належної правової оцінки висновку судово-психіатричного експерта № 360 від 09.05.2024 у сукупності з іншими встановленими обставинами, не усунув у процесуальний спосіб виявлені невідповідності у висновку судово-психіатричної експертизи, не надав оцінку меті та пропорційності втручання у право особи на приватне життя, у зв’язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення заяви КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня».
За викладених обставин, ураховуючи строки розгляду справи, повноваження суду апеляційної інстанції а також помилкові висновки суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості висновку судово-психіатричної експертизи, що унеможливило встановлення та перевірку інших фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий судовий розгляд до апеляційного суду.
Таким чином, робимо висновки:
— прийняття рішення про визнання фізичної особи недієздатною має відбуватися перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи у сукупності за умови, що особа страждає саме на хронічний, стійкий психічний розлад, унаслідок чого в неї виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними;
— в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок судово-психіатричної експертизи, який ґрунтується на припущеннях;
— при проведенні судово-психіатричної експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров’я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити, чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Ольга Розгон
доцентка, к. ю. н.
Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.