Право чи обов’язок? Коли суд зупиняє провадження у разі перебування сторони або третьої особи у складі ЗСУ
Головна цитата
«Якщо військовослужбовець, права якого захищає процесуальна гарантія зупинення провадження, прямо висловлює волю продовжити розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати цю позицію та продовжити судочинство», - адвокат Л. Гретченко
Чи має суд завжди зупиняти провадження, якщо учасник справи служить у ЗСУ, чи повинен враховувати його волю й реальні можливості брати участь у цивільному процесі? Як знайти баланс між гарантією захисту військовослужбовця та правом на своєчасний розгляд справи?
Відповіді на запитання, повʼязані із застосуванням пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, дала Велика Палата Верховного Суду у справі № 754/947/22. Відповідна постанова від 12.11.2025 нещодавно зʼявилася у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Обов’язок суду зупинити провадження та підтвердження статусу військовослужбовця
Згадана норма кодексу встановлює для суду не право, а обов’язок зупинити провадження за наявності визначених умов. Адже формулювання «суд зобов’язаний» не залишає простору для розсуду. Велика Палата наголосила, що з моменту запровадження в Україні воєнного стану і до його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші створені відповідно до закону військові формування вважаються такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК та аналогічних процесуальних норм (п. 81 постанови).
У цей період для зупинення провадження суд повинен мати належні докази перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі – зокрема, військовий квиток, накази командира військової частини тощо (п. 82).
Мета норми: спеціальна гарантія для військовослужбовців
Тлумачення пункту, на думку Великої Палати, має ґрунтуватися на меті законодавця. Ця норма покликана гарантувати недоторканність прав осіб, які в умовах воєнного стану виконують конституційний обов’язок із захисту Батьківщини від агресора, тобто військовослужбовців (п. 95).
З огляду на чинну редакцію норми суд зобов’язаний, а не лише вправі, зупинити провадження у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан або залучених до проведення антитерористичної операції (п. 96). Такий припис є спеціальною процесуальною гарантією для військовослужбовців, які внаслідок виконання обов’язку, передбаченого статтею 65 Конституції, об’єктивно позбавлені можливості повноцінно брати участь у судовому процесі й захищати свої права та інтереси (п. 97).
Відповідно, розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення (п. 98).
Обов’язкове зупинення не може застосовуватися проти волі військовослужбовця
Норма про обов’язкове зупинення провадження не може тлумачитися і застосовуватися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу.
Правило пункту не діє, коли його застосування прямо суперечило б інтересам військового, який звернувся до суду як позивач або бере участь як відповідач чи третя особа з самостійними вимогами, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності (п. 102). Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження є волевиявлення самого військовослужбовця (п. 103). І якщо такий учасник просить продовжити розгляд справи, незважаючи на проходження військової служби, суд має розглядати це як достатню підставу не зупиняти провадження (п. 104).
Отже, коли особа, на захист якої спрямована ця гарантія, прямо заперечує проти зупинення провадження і бажає продовження розгляду (особисто або через представника), суд повинен врахувати її позицію й надалі здійснювати судочинство, забезпечуючи баланс між процесуальними приписами, справедливістю та ефективністю правосуддя (п. 105).
Як військовослужбовцю зафіксувати свою позицію
Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю представника, у суду немає підстав для зупинення провадження. Велика Палата звернула увагу, що волю проти зупинення провадження і прагнення продовжити розгляд справи військовослужбовець – сторона або третя особа з самостійними вимогами – може висловити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них, відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні, адресованих суду (п. 107). Водночас таке волевиявлення має юридичне значення лише для тієї судової інстанції, до якої воно було подане: у разі переходу справи до іншої інстанції позицію необхідно підтвердити (п. 108).
Вирішуючи питання про зупинення провадження, суд повинен враховувати особисту думку військовослужбовця як сторони або третьої особи. І якщо той прямо наполягає на продовженні розгляду без його участі чи за участю представника, підстав для зупинення провадження немає (п. 109).
Застосування гарантії всупереч волі – прояв надмірного формалізму
Застосування правила про обов’язкове зупинення провадження, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямоване, Велика Палата розцінила як прояв надмірного формалізму.
Такий підхід перетворює процесуальну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, призводить до невиправданого затягування розгляду справи та порушує право на судовий розгляд упродовж розумного строку, що несумісно із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п. 110). Цей підхід зберігає чинність доти, доки військовослужбовець – сторона у справі чи третя особа з самостійними вимогами – не повідомить суд про бажання скористатися гарантією зупинення провадження, наданою зазначеним процесуальним приписом (п. 111).
***
У підсумку Велика Палата сформулювала для судів кілька ключових орієнтирів.
По-перше, з моменту запровадження в Україні воєнного стану і до його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування вважаються такими, що «переведені на воєнний стан».
По-друге, у період воєнного стану та загальної мобілізації для зупинення провадження потрібні належні докази перебування учасника справи на військовій службі (зокрема, військовий квиток, накази командира військової частини).
По-третє, якщо військовослужбовець, права якого захищає процесуальна гарантія зупинення провадження, прямо висловлює волю продовжити розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати цю позицію та продовжити судочинство.
Також Велика Палата окремо наголосила, що такий підхід слід застосовувати і під час тлумачення аналогічних підстав для зупинення провадження, передбачених пунктом 3 частини першої статті 227 ГПК та пунктом 5 частини першої статті 236 КАС.
Матеріал опубліковано у виданні «Юридична практика».
Лариса Гретченко
голова Комітету НААУ з питань сімейного права
Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.