Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Про «симптоми» української адвокатури: коли критика потребує кваліфікації

«Українська адвокатура стала заручником фінансових проблем організації, яка не має ні компетенції, ні моральних підстав, ні практичного досвіду для будь-якої критики професії, але має гостру потребу у грантах», - адвокат Ю. Радзієвський

Цей матеріал був направлений до видання «Дзеркало Тижня» в рамках надання права на відповідь, згідно з процедури, яка чітко визначена законодавством.

«Дзеркало Тижня» відмовилося публікувати матеріал на своєму сайті, пославшись на великий розмір наданого тексту, цитуємо: «медіа зобов’язане лише забезпечити пропорційне право на відповідь, але не зобов’язане розміщувати будь-які тексти за бажанням заявника. Публікація великого обсягу відповіді перетворює право на відповідь на інструмент тиску на медіа, що суперечить меті права та створює ризик зловживання».

Таким чином видання цілковито посилається на ЗУ «Про медіа» і вважає, що має право діяти в його межах. Натомість, як стало відомо з відповіді на запит НААУ до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення – станом на 02.12.2025 в Реєстрі відсутні відомості про суб’єкта у сфері медіа з назвою «Дзеркало тижня» та доменним ім’ям https://zn.ua/ .

Враховуючи вищенаведене і розуміючі, що «Дзеркало тижня» не є ані медіа, ані виданням, Комітет НААУ з питань інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації вважає, що продовжувати вимагати у сайту «Дзеркало тижня» реалізувати право на відповідь безглуздо.

У зв’язку з цим, повна аргументована відповідь голови Комітету Ю.Радзієвського викладається на сайті Національної асоціації адвокатів України.

Передмова: про важливість фахової компетентності

Перш ніж надати розгорнуту відповідь на публікацію Дар'ї Писаренко «Сім болючих симптомів української адвокатури, яких більше не можна ігнорувати», я вважав за необхідне з'ясувати, хто саме виступає з настільки категоричною критикою однієї з найстаріших юридичних професій. Адже конструктивна критика цінна лише тоді, коли виходить від фахівця, який розуміє предмет зсередини - з власного практичного досвіду, а не з теоретичних припущень.

У 2016 році Дар'я Писаренко влаштувалася на роботу в ГО «Адвокати майбутнього», ще не маючи повної юридичної освіти — магістратуру вона завершила лише у 2018 році. На момент публікації статті її юридичний стаж становить 7 років, причому весь цей час вона працювала виключно в громадських організаціях і жодного дня не була практикуючим адвокатом. Тобто, вона не здобула жодного практичного досвіду адвокатської діяльності: не отримала свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не представляла інтереси клієнтів, не проводила судові процеси, не обиралась до органів адвокатського самоврядування.

Якщо вже говорити про кваліфікацію і право на критику, варто уважніше придивитися до самої організації «Адвокати майбутнього», від імені якої виступає пані Писаренко.

Згідно з відкритими даними, у штаті організації працює лише дві особи: сама Дар'я Писаренко як директорка та ще один співробітник.

Співзасновниками організації є Андрій Вишневський та Денис Бугай - особи, які, за інформацією з публічних джерел, мають власну історію, що викликає серйозні питання до доброчесності організації.

Денис Бугай фігурував як співучасник у резонансних кримінальних провадженнях. Діяльність Андрія Вишневського на посадах керівника Координаційного центру з надання правової допомоги (БПД), заступника Міністра юстиції України та заступника голови НАЗКА супроводжувалася низкою гучних конфліктів та скандалів, пов'язаних переважно з його звільненнями.

Це очевидно: організація, яка претендує на роль морального судді у питаннях професійної етики та доброчесності адвокатів, зобов'язана мати бездоганну репутацію — як засновників, так і керівництва. Інакше будь-яка критика з її боку позбавлена легітимності.

Коли читаєш про «симптоми української адвокатури» від організації з катастрофічними фінансовими показниками, стає очевидно: це не про адвокатуру. Це про гроші. Про відчайдушні спроби залучити чергову порцію донорського фінансування через створення штучного скандалу.

Організація на 100% залежить від зовнішнього фінансування, намагається врятуватися через скандал і привернення уваги донорів.

2 працівники та 2 засновника беруться «реформувати адвокатуру» з 70 000+ адвокатів.

Тож це не про адвокатуру, як комусь хотілося показати, а про виживання псевдоорганізації через маніпулятивну критику.

Західні фонди, які щиро хочуть допомогти Україні, стають жертвами таких псевдоорганізацій. Їм показують «красиві презентації» про «боротьбу за справедливість», а насправді мільйони гривень йдуть у кишені 2-3 осіб, які не створили жодної реальної цінності для української правової системи.

Українська адвокатура стала заручником фінансових проблем організації, яка не має ні компетенції, ні моральних підстав, ні практичного досвіду для будь-якої критики професії, але має гостру потребу у грантах.

І це, мабуть, найбільш цинічний «симптом» — не адвокатури, а сучасної грантової індустрії в Україні, де паразитування на донорських коштах маскується під «громадську активність» та «експертну діяльність».

Отже, текст пані Писаренко, поданий як об'єктивна «діагностика» адвокатури, насправді є замовленням на реформу, де Національна асоціація адвокатів України заздалегідь визначена як проблема, яку потрібно «переформатувати», а в ідеалі — взагалі ліквідувати.

При цьому чітко прослідковується така логічна конструкція:

Ми стикаємося з класичним зразком того, що Джордж Оруелл у своєму пророчому романі «1984» називав «новомовою» - системою перекручування мови, де слова означають протилежне їхньому справжньому значенню, а маніпуляція стає інструментом знищення свободи під виглядом її захисту.

Джордж Оруелл описав світ, де «Війна — це Мир, Свобода — це Рабство, Незнання — це Сила». Стаття Писаренко — це практичний посібник з оруелівської новомови для правової сфери.

«Європейські стандарти» = Порушення цих стандартів.

Це не виглядає як помилки формулювань, скоріш як системна маніпуляція, розрахована на те, що знайомі позитивні слова приспляють критичне мислення читача.

Якщо адвокатура стане «підзвітною» тим самим структурам, що контролюють суди та прокуратуру, хто захистить громадянина від зловживань системи?

Відповідь: ніхто. І саме у цьому полягає справжня мета «реформи» від представника Громадської організації «Адвокати майбутнього» Дар’ї Писаренко.

Наразі органи адвокатського самоврядування діють абсолютно прозоро: вони підзвітні виключно адвокатській спільноті, а не державним структурам чи зовнішнім організаціям. Регулярні звіти на конференціях і з'їздах, де беруть участь адвокати та їхні представники, гарантують реальний демократичний контроль знизу, а не імітацію підзвітності.

Цікаво, як на пропозиції щодо підзвітності адвокатури і контролю з боку громадськості (читай Громадських організацій) реагують представники європейської правничої спільноти, до стандартів яких постійно апелюють українські грантові ГО. До прикладу експерт із реформи сектору правосуддя та верховенства права, колишній заступник Міністра юстиції Республіки Литва Ритіс Йокубаускас має дуже скептичне ставлення щодо залучення якихось зовнішніх експертів щодо врядування системи адвокатури. Він певен, що українські адвокати самі вправі вирішувати кого і як обирати і кому звітувати.

Примітно, що таку позицію пан Йокубаускас висловлює не вперше. Ще у 2011 році, коли він був експертом-доповідачем під час підготовки Спільного висновку Венеціанської комісії спільно з Генеральним директоратом з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо проєкту Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», його ключові рекомендації стосувалися недопущення державного втручання у діяльність незалежного інституту адвокатури.

Висновок Венеційської комісії, до якого безпосередньо доклався Ритіс Йокубаускас підтверджував, що детальні правила, особливо ті, що стосуються професійної етики та внутрішньої діяльності, мали б розроблятися та затверджуватися самою адвокатською професією. Так само було підкреслено, що виключно адвокати (через органи самоврядування) повинні ухвалювати рішення щодо порушення дисциплінарних справ, встановлення спірних фактів та визначення відповідних санкцій.

Розбір статті Дар’ї Писаренко в деталях

Одна із тез: «ЄС вже третій рік вимагає реформи адвокатури».

В реальності, це маніпуляція через посилання на неіснуючі джерела. Так, жодного офіційного документа Європейської Комісії, Ради Європи чи будь-якої іншої європейської інституції з такими вимогами не існує. Це вигадка, розрахована на те, що читач не буде перевіряти джерела. Європейські стандарти, навпаки, захищають незалежність адвокатури від державного втручання.

Наступна теза: «Адвокатура — «нереформована ланка», яка «рубцує баланс правосуддя».

Це маніпуляція, що суперечить документально підтвердженим фактам. Українська адвокатура пройшла фундаментальну реформу у 2012 році: новий закон, єдиний кваліфікаційний іспит, Єдиний реєстр адвокатів, посилена дисциплінарна відповідальність, система підвищення кваліфікації. За 13 років створена сучасна система, яка відповідає європейським стандартам.

Твердження про «руйнування балансу» — це перевертання реальності з ніг на голову. Саме незалежність адвокатури забезпечує баланс у системі правосуддя. Якби адвокати залежали від держави, то баланс був би зруйнований на користь обвинувачення.

Кілька наступних тез статті пані Писаренко стосуються виборів в органах адвокатського самоврядування та способу голосування. Складається враження, що авторка взагалі не знайома з чинним Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який детально регламентує порядок проведення з'їздів адвокатів та регіональних конференцій.

Найцікавіше, що пані Писаренко закінчила Академію адвокатури України — тобто навчалася в установі, де базовий Закон «Про адвокатуру» є основою навчальної програми. Тож її «незнання» законодавства виглядає або як непрофесіоналізм, або як свідома маніпуляція. Вона пише:

«Перша й найочевидніша проблема: надмірна тривалість перебування керівництва на посадах за законом і по факту. Закон обмежує строк п’ятьма роками й дозволяє лише два терміни поспіль, однак значна частина керівництва фактично працює вже понад 13 років, включно з головою Ради адвокатів України (РАУ), Національної асоціації адвокатів України (НААУ) і більшістю регіональних ОАС. У країнах ЄС органи самоврядування обирають на один-три роки з обов’язковою ротацією, що запобігає концентрації влади. НААУ стверджує, що вибори неможливі через воєнний стан. Але досвід інших самоврядних інституцій це спростовує: судді та прокурори провели конференції та збори в усіх регіонах України, де працюють суди і прокуратури. Попри це, конференції адвокатів, необхідні для оновлення органів управління, досі вважаються неможливими».

У статті, опублікованій «Дзеркалом тижня» 21 листопада 2025 року о 08:30, Писаренко просуває, на її погляд, безпрограшну тезу: мовляв, в Європі існують чіткі й здебільшого уніфіковані для всіх терміни та правила щодо строків перебування на посадах в органах адвокатського самоврядування, які порушує українська адвокатура.

Тож як холодний душ для Писаренко того ж дня прозвучав виступ згаданого вже пана Ритіса Йокубаускаса, визнаного міжнародного експерта, на заході, організованому проєктом ЄС «Pravo-Justice». Він зазначив, що терміни перебування на посадах в органах адвокатського самоврядування в різних країнах Європи суттєво відрізняються, як і кількість дозволених переобрань. У деяких країнах законодавчих обмежень взагалі не існує - ці питання визначають самі адвокати, керуючись традиціями.

Втім, є одна характерна риса Писаренко та подібних до неї «спеціалістів»: думка європейських фахівців права їх цікавить лише тоді, коли вона зручно вписується у їхній світогляд. В іншому випадку - її наче не існує.

Писаренко стверджує: «З 2022 року адвокатура не виконує конституційно визначеного обов'язку — не делегує членів до ВРП і не виконує передбаченого законом делегування до КДКП. Це створило кадрову кризу в ключових органах правосуддя й поставило під загрозу продовження судової реформи. Можна припустити, що саме невиконання конституційної функції привернуло увагу Європейської комісії до проблем в адвокатурі».

Щоб зрозуміти невідповідність реаліям пропозицій Писаренко, необхідно усвідомити масштаб адвокатської спільноти та умови, в яких вона функціонує. В Україні понад 70 000 адвокатів, тоді як суддів наразі лише близько 5 000 — різниця у 14 разів! При цьому країна вже майже чотири роки живе в умовах воєнного стану: активні бойові дії, тимчасова окупація частини територій, ракетні обстріли, перебої з електроенергією — все це суттєво ускладнює будь-які організаційні процеси та, насамперед, становить загрозу для життя і безпеки громадян, у тому числі адвокатів. Саме тому в Україні не проводяться вибори до Парламенту та Президента України. І це цілком виправдано: в умовах війни збереження життя та безпека громадян є незаперечним пріоритетом, який стоїть вище за будь-які електоральні процеси та виборчі процедури.

Саме через таку чисельність адвокатів в адвокатурі діє визначена законом триступенева система демократичного представництва, яка забезпечує реальну участь кожного адвоката.

Перший рівень — Збори адвокатів: Адвокати в регіонах збираються на загальні збори, де кожен має право голосу. На цих зборах обирають делегатів на регіональні конференції.

Другий рівень — Регіональні конференції: Делегати від зборів збираються на конференції областей/регіонів, де обговорюють важливі питання та обирають делегатів на всеукраїнський з'їзд адвокатів.

Третій рівень — З'їзд адвокатів України: Делегати від усіх регіонів (їх сотні) збираються на з'їзд — найвищий орган адвокатського самоврядування, де обирають керівництво НААУ, призначаються члени ВРП, член КДКП, ухвалюють ключові рішення, затверджують звіти.

Це класична модель представницької демократії, яка використовується в усіх великих організаціях світу. Неможливо зібрати 70 000 людей в одному залі для голосування, тому і існує система делегування.

Чинна законодавча модель щодо порядку скликання та проведення вищих з'їзду та регіональних конференцій, а саме вимога заздалегідь публічно висвітлювати в засобах масової інформації дату та місце їхнього проведення, становить пряму небезпеку та є критично вразливою в умовах воєнного стану.

Неможливо зібрати адвокатів на збори, на яких обиратимуть делегатів на конференцію, також неможливо провести конференції адвокатів та обрати делегатів з’їзду наразі у 15 регіонах України відповідно до законодавчо визначеної процедури.

Станом на листопад 2025 року (час написання статті Писаренко!), згідно з офіційним документом Міністерства реінтеграції, статус «територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих» мають 15 з 27 областей (АР Крим) та міст України зі спеціальним статусом.

Таким чином, навіть мінімальний, визначений законодавством, кворум на з’їзді адвокатів України, тобто участь делегатів лише від 14 регіонів, забезпечити фізично неможливо.

Рада адвокатів України виконала свій обов'язок зі скликання з'їзду, але його правомочне проведення виявилося об'єктивно неможливим через обставини воєнного стану, які не залежать від волі органів адвокатського самоврядування.

Відомий факт. Шостий з'їзд адвокатів України було офіційно скликано Радою адвокатів України на 5-6 вересня 2022 року, тобто формальна процедура скликання була виконана відповідно до вимог Закону.

До порядку денного цього з'їзду включено ключові питання, які стали предметом критики Європейської Комісії: обрання членів органів адвокатського самоврядування та обрання двох членів Вищої ради правосуддя.

Проте проведення цього з'їзду є величезною проблемою через повномасштабну війну: неможливо забезпечити участь делегатів, неможливо гарантувати їх безпеку, неможливо зібрати законодавчо визначений кворум.

Ніхто, окрім пані Писаренко, не заперечує очевидного: війна реально ускладнює організацію адвокатського життя. Активні бойові дії, обмеження пересування, загрози безпеці об'єктивно унеможливлюють проведення зборів та конференцій адвокатів у 15 регіонах країни. Це трагічна реальність воєнного часу.

Як провести збори адвокатів і обрати делегатів у Вовчанську, Купянську, Костянтинівці, Покровську?

Ці міста під постійними обстрілами, на лінії фронту або в безпосередній близькості від нього. Там щодня гинуть люди, руйнуються будівлі, немає стабільного електропостачання.

Пані Писаренко очікує, що адвокати мають зібратися в залі під артобстрілами? Що делегати мають їхати на конференцію під загрозою ракетних ударів? Що голосування має відбуватися під звуки артилерії? Що делегати мають ризикувати життям заради дотримання «процедури»?

Це не аргумент про «недосконалість системи» — це абсурд!

Обмеження пересування та активні бойові дії роблять неможливим проведення зборів та регіональних конференцій, особливо з прифронтових та окупованих територій.

Дар'я Писаренко родом з Луганської області, її мати евакуювалася з Антрацита через російську окупацію. Вона знає про трагедію окупації з особистого досвіду своєї родини. І саме ця людина використовує трагедію окупації та ризики безпеки як аргумент проти адвокатського самоврядування.

Відтак, проведення легітимного з'їзду, який би відповідав вимогам закону щодо представництва більшості регіонів, в умовах чинних обмежень є нездійсненним.

Виходячи з аналізу законодавчих вимог та поточної безпекової ситуації, слід констатувати: адвокатура України не блокує ані призначення своїх членів до Вищої ради правосуддя (ВРП), ані проведення чергового з'їзду адвокатів.

Навпаки, органи адвокатського самоврядування діють у межах правового поля воєнного стану, дотримуючись вимог закону щодо легітимності процедур.

Адвокатура України виконує свій обов'язок, забезпечуючи функціонування системи в умовах, коли правові механізми (як-от обрання членів ВРП) прямо залежать від фізично нездійсненного наразі з'їзду.

І наостанок розберемо тезу пані Писаренко, що звучить як рекламний проспект стартапу, що шукає гранти:

«У професійній спільноті давно обговорюють онлайн голосування — логічний і безпечний інструмент в умовах війни. Більш амбітний варіант — створення єдиної цифрової виборчої системи для всіх самоврядних професій: адвокатів, суддів, прокурорів, приватних виконавців, арбітражних керуючих. Прозора платформа усунула б можливості для маніпуляцій і посилила б довіру. Технічно її міг би забезпечити незалежний державний орган, наприклад Мінцифри, який має необхідну експертизу».

Найбільш вагомий аргумент проти фантазій про «безпечне онлайн-голосування» міститься у документах міжнародного правосуддя. Обвинувальний акт прокурора США по округу Мерленд Ерека Л. Баррона від 2024 року офіційно підтвердив критичний факт: українські електронні системи, включаючи державний портал «Дія», вразливі до зовнішнього втручання та маніпулювання даними. Кібератаки призвели до компрометації функціоналу системи.

Портал «Дія» створювався з мільярдними державними бюджетами, найкращими IT-фахівцями та максимальним рівнем захисту. І навіть ця система не змогла забезпечити повну безпеку — що підтверджено федеральним прокурором США.

Елементарна логіка: якщо державна система з мільярдним бюджетом не може гарантувати безпеку, як планується створити захищену систему для адвокатури?

До цього додається позиція Венеціанської комісії — авторитетного європейського органу, який однозначно встановлює: прозорість та безпека є абсолютно необхідними передумовами для будь-якого електронного голосування. В реаліях, коли Україна перебуває під постійними цілеспрямованими кібератаками з боку держави-агресора, забезпечити ці фундаментальні вимоги об'єктивно неможливо. А впровадження електронного голосування без дотримання цих стандартів є прямою загрозою демократичним принципам.

В контексті аналізу «діагностики» Писаренко доречним буде згадати коментар Марії Слазак, колишньої президентки Ради адвокатських колегій та юридичних товариств Європи (CCBE) та колишньої президентки Європейської асоціації юристів (AEA-EAL). У нещодавньому виступі на воркшопі від проєкту ЄC «Pravo-Justice» вона сказала, що під час ковідних обмежень в Польщі спробували провести голосування за гібридної формою, але це потребувало прийняття відповідного закону в Польському парламенті, і це мало свої організаційні складності. І тут треба розуміти, що Польща не перебувала у стані війни.

Отже, навіть якщо гіпотетично припустити, що законодавство дозволить електронне голосування, реалізація такої системи для конституційного інституту в умовах війни несе неприйнятні ризики.

Безпека — це не програмне забезпечення, яке можна встановити за тиждень. Створення надійної системи вимагає років систематичної роботи: розробка архітектури, багаторівневе тестування, побудова захисту від зловмисних втручань, забезпечення резервування та відмовостійкості. В умовах активних кібератак це завдання стає ще складнішим, а його швидка реалізація — об'єктивно неможливою.

Спікер Верховної Ради України Руслан Стефанчук чітко визначив ключову умову: «необхідна абсолютна гарантія технологічної достовірності».

І це не формальна вимога — це фундаментальна передумова легітимності будь-яких рішень, ухвалених через електронну систему.

Юрій Радзієвський

голова Комітету НААУ з питань інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації

Про «симптоми» української адвокатури: коли критика потребує кваліфікації

Головна цитата