Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Адвокати-очільники Львова в період Імперії Габсбургів (1772

За майже 800-річну історію Львова місто очолювали понад 200 осіб. Назва посади-відповідника сучасному «меру» відрізнялася, залежно від історичного періоду. У час Галицько-Волинського князівства місто очолював війт, у польську добу — бурмистр, у складі Австро-Угорської імперії — бургомістр, а після запровадження міського статуту 1870 року — президент. У XIX столітті в управлінні міста Львова настала «адвокатська доба» — на посаду президента міста обиралися представники адвокатури.

Після встановлення у Галичині влади Габсбургів тодішній бурмистр Львова Мартин Мерсеньє у січні 1773 року від імені міста склав присягу імператриці Марії Терезії. Протягом 14 років у Львові ще діяло магдебурзьке право, однак у 1786 році міське самоврядування було скасоване. У 1805 році міський магістрат був позбавлений права обирати бурмистра, і до 1870 року містом управляли призначені австрійською владою бургомістри.

У 1867 році Австро-Угорщина стала конституційною монархією. У 1870 році було ухвалено міський статут, який діяв до Першої світової війни і декларував Львову відносну самоврядність. Міську раду почали обирати. Вирішальними чинниками для обрання до ради були дохід та освіта. На чолі міста був президент, обраний з членів міської ради.

У першій половині ХІХ століття бургомістрами були німецькомовні чиновники з-поза меж Галичини. Їхнім завданням було забезпечити політику імперського центру. З 1870-х років президентами Львова були поляки — відомі адвокати, банкіри або підприємці. Дослідники зазначають, що в той час посада президента Львова вимагала й певного психологічного типу — особи компромісної, сформованої в міщанській світській культурі, і водночас з достатніми амбіціями, аби в умовах ускладнення суспільних відносин реалізувати ідею «столичного» Львова; особливо виразно це проявилося в діяльності президентів Львова на зламі ХІХ — ХХ століть.

Останнім бургомістром Львова був Юліан Шмельовський (1823 — 23 серпня 1891) — адвокат, посол до Галицького сейму. Народився в Самборі в українській родині. Закінчив місцеву гімназію. Студіював право у Львівському університеті.

У 1846 році Ю. Шмельовський завершив навчання і працював у львівських адвокатських канцеляріях. У 1860-х роках відкрив власну нотаріальну контору. У 1866 році був уперше обраний до міської ради. 9 травня 1868 року Юліан Шмельовський призначений бургомістром Львова. Як виявилося, був останнім бургомістром, призначеним австрійською владою. У 1870 — 1873 роках обирався послом до Галицького крайового сейму від Самбірського виборчого округу. Після реформи місцевого самоврядування у 1870 році двічі невдало претендував на позицію президента Львова (у 1871 та 1873 рр.).

Перший президент Львова Флоріан Зємялковський народився 28 грудня 1817 року в селі Мала Березовиця біля Тернополя. У 1825 — 1833 роках був учнем Тернопільської гімназії езуїтів. У 1838 році закінчив Львівський університет та отримав ступінь доктора права. З 1837 по 1839 рік був юридичним радником родини Крігсхаберів, оптових торговців з Відня. У 1840 році стажувався у Львівській торговельній палаті. Після отримання докторського ступеня став доцентом кафедри правових та політичних студій у Львівському університеті.

У 1830-х та 1840-х роках Ф. Зємялковський брав участь у таємних антиімперських політичних організаціях. Заарештований за звинуваченням у державній зраді у серпні 1841 року. З 1843 року разом із Францішеком Смолькою був ув’язнений у кармелітському монастирі у Львові. 21 січня 1845 року Ф. Зємялковському було зачитано вирок, яким його разом із 12 товаришами було засуджено до смертної кари через повішення. Однак водночас, завдяки заступництву бургомістра Львова Франца Кріга, було оголошено королівську амністію, таким чином, Ф. Зємялковський повернув собі свободу. Проте його було позбавлено адвокатських прав і він тимчасово працевлаштувався у приватних юридичних фірмах радником.

Флоріан Зємялковський брав активну участь у подіях Весни народів, будучи у 1848 році членом Національного комітету у Львові. Разом із Францішеком Смолькою, Агенором Голуховським та Робертом Геферном він був співавтором петиції до імператора про відновлення національних свобод у Галичині. Член делегації Комітету до Відня, яка вимагала, серед іншого, скасування цензури, свободи слова, рівності всіх класів та релігій, звільнення політичних в’язнів, скасування кріпацтва, запровадження польської мови в школах та установах, а також створення Національної гвардії. Згодом він був членом Законодавчого сейму у Відні та Кромержижі (26 липня 1848 р. — 7 березня 1849 р.), обраний від Львівського 1-го виборчого округу. Входив до Конституційної комісії. Александр Дунін-Борковський писав про Флоріана Зємялковського: «Він не покладав на законодавчий Сейм таких самих надій, як багато інших. Він ретельно обмірковував сьогодення і бачив, що воно ще не відповідатиме очікуванням народів, бажанням його серця. Але це його не знеохотило, він наполегливо продовжував свою ревну співпрацю, бо забував про власну особистість і відчував себе членом усього людства, яке досягає своїх великих цілей завдяки повільній, професійній праці та відданості. Обраний до конституційної комісії, він сидів там як дух майбутнього, торгуючись від його імені за кожну волосину, щоб ті, хто прийде після нього, мали полегшену роботу завдяки цій волосині».

Після закриття парламенту в серпні 1849 року Флоріан Зємялковський жив у вигнанні в Мерано (Тіроль). Повернувся до Львова в 1850 році. Відновивши докторський ступінь, він продовжив свою роботу як правник. Ф. Зємялковський також склав адвокатський іспит, але йому не дозволили займатися практикою. У той час він працював правничим радником у відділенні «Кредит-Анштальт» у Львові.

Під час Січневого повстання 1863 року Флоріан Зємялковський разом з Францішеком Смолькою та Адамом Сапегою був членом Східного Галицького комітету. У липні 1863 року його було заарештовано за звинуваченням в участі в польському повстанні. Після слідства Ф. Зємялковського було засуджено до трьох років ув’язнення у травні 1864 року. Після імператорської амністії його було звільнено в листопаді 1865 року. Він повернувся до Львова, де знову почав працювати в кредитних установах.

Світогляд та погляди адвоката еволюціонували від революційних, ліберальних та демократично поміркованих до консервативних та лоялістських. Поразка Січневого повстання переконала Ф. Зємялковського в необхідності компромісу з віденським урядом. У 1867 році він був обраний до австрійського парламенту, де очолив польську фракцію — «Польське коло».

У 1871 — 1873 роках Флоріан Зємялковський був обраний першим президентом Львова. Із часом змінив міську ратушу на австрійський уряд і до жовтня 1888 року був міністром у справах Галичини та Володимирії. У своїй політиці використовував конституційні засоби та виступав за обмежену автономію Галичини та компроміс з імперським центром. З 11 жовтня 1888 року був довічним членом Австрійської палати лордів. Останні 25 років свого життя він провів у Відні, де й помер 27 березня 1900 року. З цього останнього періоду життя Ф. Зємялковського походить опис, залишений родичкою його дружини, Геленою Козицькою, яка написала: «Він був людиною виняткового розуму, високоосвіченою, знавцем людей, але скептиком, він не любив їх і не довіряв їм. Він багато пережив у своєму житті та зробив великий внесок, вірно служачи уряду. У старості його охопило марнославство; він став рабом свого становища, педантичним до глузування».

Другим президентом Львова був Александр Ясінський — польський правник і нотаріус. Він обіймав посаду очільника Львова з 1873 по 1880 рік. Після нього президентом Львова став галицький адвокат і політик, депутат австрійського парламенту Міхал Ґноїнський. Він народився у 1806 році у Преорську та походив із землевласницької родини. Закінчив початкову школу в Угневі та Академічну вищу гімназію у Львові, вивчав право у Львівському університеті. У 1834 році здобув ступінь доктора права та відкрив адвокатську канцелярію у Львові. Під час Весни народів 1848 року його було обрано бургомістром. Проте через розпуск міського муніципального відділу австрійською владою обіймав цю посаду недовго — з 14 жовтня по 23 листопада 1848 року. З травня 1849 року, будучи членом муніципального відділу львівського магістрату, Міхал Ґноїнський займався переважно фінансовими питаннями, а пізніше — статутними та правовими. Він відіграв важливу роль у втіленні в життя проєкту статуту міста Львова міською радою та сеймом у 1866 році.

Міхал Ґноїнський був противником польського Січневого повстання та виступав за співпрацю з австрійським урядом. У 1849 — 1888 роках він був членом опікунської ради Галицького земельного кредитного товариства, а в 1864 — 1881 роках — президентом Львівської колегії адвокатів. Також протягом тривалого часу (1850 — 1861) був директором Муніципального ощадного банку у Львові, а також членом Галицького економічного товариства. Протягом 1862 — 1869 років був членом міської ради Львова.

Міхал Ґноїнський став третім президентом Львова та обіймав посаду з 11 березня 1880 року по 28 березня 1883 року. Після відставки зосередився на управлінні власним маєтком у Золочівському повіті та керував адвокатською канцелярією. Він також обіймав посаду директора християнського дитячого притулку для дітей у Львові.

Адвокат Едмунд Мохнацький — депутат Державної Ради у Відні та президент міста Львова у 1887 — 1896 роках. Народився 23 липня 1836 року у Львові. Закінчив гімназію у Самборі. Вивчав право у Львівському університеті. Адвокатську практику мав у Перемишлянах, Яворові, Тлумачі та Львові. У 1880 році був обраний до міської ради, а у 1887 році став президентом Львова. Посаду обіймав протягом майже десяти років. За часів президента Львова Едмунда Мохнацького у місті почав працювати електричний трамвай: 31 травня 1894 року у Львові було відкрито регулярний рух другого в Україні і четвертого в Австро-Угорщині електричного трамвая, який їздив за трьома міськими маршрутами. Помер Едмунд Мохнацький 12 травня 1902 році та похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Президент Львова у 1896 — 1905 роках Ґодзімір Малаховський — землевласник, доктор права, адвокат, член Львівської палати адвокатів, синдик Галицької ощадної каси, член правління Товариства правників у Львові. Прихильник розширення автономії Галичини. З 1892 року Ґ. Малаховський був депутатом міської ради, де займався юридичними і фінансовими питаннями. Голова Львівської шкільної ради, польського Педагогічного товариства, яке реформував у напрямі відстоювання інтересів народних учителів. Автор проєкту змін у статуті Львівської міської ради. За його президентства у Львові було споруджено водопроводи, збудовано оперний театр та промисловий музей. За президентства Ґ. Малаховського у Львові з’явилися пам’ятники королю Яну Собеському та поету Адаму Міцкевичу. У 1896 — 1906 роках Ґ. Малаховський був депутатом Галицького сейму та австрійського парламенту (у 1904 — 1908 роках), де очолював комісію з промисловості, брав участь у розробці законопроєкту про видобуток нафти, відстоював інтереси галицьких поляків при реформуванні австрійського виборчого права. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Ірина Василик

керівник Центру досліджень адвокатури і права, проректор Вищої школи адвокатури НААУ, адвокат, к. іст. н., доцент

	16:24 Пт 14.11.25
Адвокати-очільники Львова в період Імперії Габсбургів (1772 – 1918)
Головна цитата «Дослідники зазначають, що в той час посада президента Львова вимагала й певного психологічного типу — особи компромісної, сформованої в міщанській світській культурі, і водночас з достатніми амбіціями, аби в умовах ускладнення суспільних відносин реалізувати ідею «столичного» Львова», - адвокат І. Василик За майже 800-річну історію Львова місто очолювали понад 200 осіб. Назва посади-відповідника сучасному «меру» відрізнялася, залежно від історичного періоду. У час Галицько-Волинського князівства місто очолював війт, у польську добу — бурмистр, у складі Австро-Угорської імперії — бургомістр, а після запровадження міського статуту 1870 року — президент. У XIX столітті в управлінні міста Львова настала «адвокатська доба» — на посаду президента міста обиралися представники адвокатури. Після встановлення у Галичині влади Габсбургів тодішній бурмистр Львова Мартин Мерсеньє у січні 1773 року від імені міста склав присягу імператриці Марії Терезії. Протягом 14 років у Львові ще діяло магдебурзьке право, однак у 1786 році міське самоврядування було скасоване. У 1805 році міський магістрат був позбавлений права обирати бурмистра, і до 1870 року містом управляли призначені австрійською владою бургомістри. У 1867 році Австро-Угорщина стала конституційною монархією. У 1870 році було ухвалено міський статут, який діяв до Першої світової війни і декларував Львову відносну самоврядність. Міську раду почали обирати. Вирішальними чинниками для обрання до ради були дохід та освіта. На чолі міста був президент, обраний з членів міської ради. У першій половині ХІХ століття бургомістрами були німецькомовні чиновники з-поза меж Галичини. Їхнім завданням було забезпечити політику імперського центру. З 1870-х років президентами Львова були поляки — відомі адвокати, банкіри або підприємці. Дослідники зазначають, що в той час посада президента Львова вимагала й певного психологічного типу — особи компромісної, сформованої в міщанській світській культурі, і водночас з достатніми амбіціями, аби в умовах ускладнення суспільних відносин реалізувати ідею «столичного» Львова; особливо виразно це проявилося в діяльності президентів Львова на зламі ХІХ — ХХ століть. Останнім бургомістром Львова був Юліан Шмельовський (1823 — 23 серпня 1891) — адвокат, посол до Галицького сейму. Народився в Самборі в українській родині. Закінчив місцеву гімназію. Студіював право у Львівському університеті. У 1846 році Ю. Шмельовський завершив навчання і працював у львівських адвокатських канцеляріях. У 1860-х роках відкрив власну нотаріальну контору. У 1866 році був уперше обраний до міської ради. 9 травня 1868 року Юліан Шмельовський призначений бургомістром Львова. Як виявилося, був останнім бургомістром, призначеним австрійською владою. У 1870 — 1873 роках обирався послом до Галицького крайового сейму від Самбірського виборчого округу. Після реформи місцевого самоврядування у 1870 році двічі невдало претендував на позицію президента Львова (у 1871 та 1873 рр.). Перший президент Львова Флоріан Зємялковський народився 28 грудня 1817 року в селі Мала Березовиця біля Тернополя. У 1825 — 1833 роках був учнем Тернопільської гімназії езуїтів. У 1838 році закінчив Львівський університет та отримав ступінь доктора права. З 1837 по 1839 рік був юридичним радником родини Крігсхаберів, оптових торговців з Відня. У 1840 році стажувався у Львівській торговельній палаті. Після отримання докторського ступеня став доцентом кафедри правових та політичних студій у Львівському університеті. У 1830-х та 1840-х роках Ф. Зємялковський брав участь у таємних антиімперських політичних організаціях. Заарештований за звинуваченням у державній зраді у серпні 1841 року. З 1843 року разом із Францішеком Смолькою був ув’язнений у кармелітському монастирі у Львові. 21 січня 1845 року Ф. Зємялковському було зачитано вирок, яким його разом із 12 товаришами було засуджено до смертної кари через повішення. Однак водночас, завдяки заступництву бургомістра Львова Франца Кріга, було оголошено королівську амністію, таким чином, Ф. Зємялковський повернув собі свободу. Проте його було позбавлено адвокатських прав і він тимчасово працевлаштувався у приватних юридичних фірмах радником. Флоріан Зємялковський брав активну участь у подіях Весни народів, будучи у 1848 році членом Національного комітету у Львові. Разом із Францішеком Смолькою, Агенором Голуховським та Робертом Геферном він був співавтором петиції до імператора про відновлення національних свобод у Галичині. Член делегації Комітету до Відня, яка вимагала, серед іншого, скасування цензури, свободи слова, рівності всіх класів та релігій, звільнення політичних в’язнів, скасування кріпацтва, запровадження польської мови в школах та установах, а також створення Національної гвардії. Згодом він був членом Законодавчого сейму у Відні та Кромержижі (26 липня 1848 р. — 7 березня 1849 р.), обраний від Львівського 1-го виборчого округу. Входив до Конституційної комісії. Александр Дунін-Борковський писав про Флоріана Зємялковського: «Він не покладав на законодавчий Сейм таких самих надій, як багато інших. Він ретельно обмірковував сьогодення і бачив, що воно ще не відповідатиме очікуванням народів, бажанням його серця. Але це його не знеохотило, він наполегливо продовжував свою ревну співпрацю, бо забував про власну особистість і відчував себе членом усього людства, яке досягає своїх великих цілей завдяки повільній, професійній праці та відданості. Обраний до конституційної комісії, він сидів там як дух майбутнього, торгуючись від його імені за кожну волосину, щоб ті, хто прийде після нього, мали полегшену роботу завдяки цій волосині». Після закриття парламенту в серпні 1849 року Флоріан Зємялковський жив у вигнанні в Мерано (Тіроль). Повернувся до Львова в 1850 році. Відновивши докторський ступінь, він продовжив свою роботу як правник. Ф. Зємялковський також склав адвокатський іспит, але йому не дозволили займатися практикою. У той час він працював правничим радником у відділенні «Кредит-Анштальт» у Львові. Під час Січневого повстання 1863 року Флоріан Зємялковський разом з Францішеком Смолькою та Адамом Сапегою був членом Східного Галицького комітету. У липні 1863 року його було заарештовано за звинуваченням в участі в польському повстанні. Після слідства Ф. Зємялковського було засуджено до трьох років ув’язнення у травні 1864 року. Після імператорської амністії його було звільнено в листопаді 1865 року. Він повернувся до Львова, де знову почав працювати в кредитних установах. Світогляд та погляди адвоката еволюціонували від революційних, ліберальних та демократично поміркованих до консервативних та лоялістських. Поразка Січневого повстання переконала Ф. Зємялковського в необхідності компромісу з віденським урядом. У 1867 році він був обраний до австрійського парламенту, де очолив польську фракцію — «Польське коло». У 1871 — 1873 роках Флоріан Зємялковський був обраний першим президентом Львова. Із часом змінив міську ратушу на австрійський уряд і до жовтня 1888 року був міністром у справах Галичини та Володимирії. У своїй політиці використовував конституційні засоби та виступав за обмежену автономію Галичини та компроміс з імперським центром. З 11 жовтня 1888 року був довічним членом Австрійської палати лордів. Останні 25 років свого життя він провів у Відні, де й помер 27 березня 1900 року. З цього останнього періоду життя Ф. Зємялковського походить опис, залишений родичкою його дружини, Геленою Козицькою, яка написала: «Він був людиною виняткового розуму, високоосвіченою, знавцем людей, але скептиком, він не любив їх і не довіряв їм. Він багато пережив у своєму житті та зробив великий внесок, вірно служачи уряду. У старості його охопило марнославство; він став рабом свого становища, педантичним до глузування». Другим президентом Львова був Александр Ясінський — польський правник і нотаріус. Він обіймав посаду очільника Львова з 1873 по 1880 рік. Після нього президентом Львова став галицький адвокат і політик, депутат австрійського парламенту Міхал Ґноїнський. Він народився у 1806 році у Преорську та походив із землевласницької родини. Закінчив початкову школу в Угневі та Академічну вищу гімназію у Львові, вивчав право у Львівському університеті. У 1834 році здобув ступінь доктора права та відкрив адвокатську канцелярію у Львові. Під час Весни народів 1848 року його було обрано бургомістром. Проте через розпуск міського муніципального відділу австрійською владою обіймав цю посаду недовго — з 14 жовтня по 23 листопада 1848 року. З травня 1849 року, будучи членом муніципального відділу львівського магістрату, Міхал Ґноїнський займався переважно фінансовими питаннями, а пізніше — статутними та правовими. Він відіграв важливу роль у втіленні в життя проєкту статуту міста Львова міською радою та сеймом у 1866 році. Міхал Ґноїнський був противником польського Січневого повстання та виступав за співпрацю з австрійським урядом. У 1849 — 1888 роках він був членом опікунської ради Галицького земельного кредитного товариства, а в 1864 — 1881 роках — президентом Львівської колегії адвокатів. Також протягом тривалого часу (1850 — 1861) був директором Муніципального ощадного банку у Львові, а також членом Галицького економічного товариства. Протягом 1862 — 1869 років був членом міської ради Львова. Міхал Ґноїнський став третім президентом Львова та обіймав посаду з 11 березня 1880 року по 28 березня 1883 року. Після відставки зосередився на управлінні власним маєтком у Золочівському повіті та керував адвокатською канцелярією. Він також обіймав посаду директора християнського дитячого притулку для дітей у Львові. Адвокат Едмунд Мохнацький — депутат Державної Ради у Відні та президент міста Львова у 1887 — 1896 роках. Народився 23 липня 1836 року у Львові. Закінчив гімназію у Самборі. Вивчав право у Львівському університеті. Адвокатську практику мав у Перемишлянах, Яворові, Тлумачі та Львові. У 1880 році був обраний до міської ради, а у 1887 році став президентом Львова. Посаду обіймав протягом майже десяти років. За часів президента Львова Едмунда Мохнацького у місті почав працювати електричний трамвай: 31 травня 1894 року у Львові було відкрито регулярний рух другого в Україні і четвертого в Австро-Угорщині електричного трамвая, який їздив за трьома міськими маршрутами. Помер Едмунд Мохнацький 12 травня 1902 році та похований у Львові на Личаківському цвинтарі. Президент Львова у 1896 — 1905 роках Ґодзімір Малаховський — землевласник, доктор права, адвокат, член Львівської палати адвокатів, синдик Галицької ощадної каси, член правління Товариства правників у Львові. Прихильник розширення автономії Галичини. З 1892 року Ґ. Малаховський був депутатом міської ради, де займався юридичними і фінансовими питаннями. Голова Львівської шкільної ради, польського Педагогічного товариства, яке реформував у напрямі відстоювання інтересів народних учителів. Автор проєкту змін у статуті Львівської міської ради. За його президентства у Львові було споруджено водопроводи, збудовано оперний театр та промисловий музей. За президентства Ґ. Малаховського у Львові з’явилися пам’ятники королю Яну Собеському та поету Адаму Міцкевичу. У 1896 — 1906 роках Ґ. Малаховський був депутатом Галицького сейму та австрійського парламенту (у 1904 — 1908 роках), де очолював комісію з промисловості, брав участь у розробці законопроєкту про видобуток нафти, відстоював інтереси галицьких поляків при реформуванні австрійського виборчого права. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. Список використаної літератури: Енциклопедія Львова / За редакцією Андрія Козицького та Ігоря Підкови. У 4-х т. Львів: Літопис, 2007 — 2012. У ратуші міста Львова… Від бурмистрів до міських голів. Львів: Галицька видавнича спілка, 2016. Хто керував Львовом від 13 століття і до сьогодні. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. Львів : Тріада плюс, 2010. 228 с. ВІСНИК НААУ № 9 (114) Автор публікації: Ірина Василик Ірина Василик керівник Центру досліджень адвокатури і права, проректор Вищої школи адвокатури НААУ, адвокат, к. іст. н., доцент Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Адвокати-очільники Львова в період Імперії Габсбургів (1772 – 1918)

Головна цитата