Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Доктор права Степан Шухевич: секрети майстерності адвоката

Митрополит Андрей Шептицький, оцінюючи діяльність українських адвокатів у міжвоєнний період, відзначив: «Історія української адвокатури є тісно пов’язаною з історією цілого нашого народу, тому що українські адвокати грали провідну роль у політиці… український адвокат був не лишень правним дорадником в повнім того слова значінні, але й приятелем нас усіх». Місія адвоката в ці часи була особливою — захисник моральних цінностей заради досягнення справедливості, оборонець права, речник права нації та її мови. Одним з представників української адвокатури був доктор права, адвокат Степан Шухевич (1877 — 1945).

Професійну кар’єру Степан Шухевич розпочав після закінчення правничого факультету Львівського університету у 1899 році. Мріяв бути адвокатом, однак дядько Володимир, якого називав «добрим духом», переконав йти в судді, вважаючи, що справедливий суддя багато добра може зробити для простої людини, а справедливий суддя — українець — гідно прислужитися українцям. На формування світогляду, ціннісних орієнтирів, патріотизму суттєво вплинули наукові праці та особисте спілкування з доктором Станіславом Дністрянським, професором Михайлом Грушевським, літературні твори Василя Стефаника, Леся Мартовича, Ольги Кобилянської, Івана Франка, Осипа Маковея. Національні почуття гармонійно поєднував з професійно-етичними нормами поведінки судді, бо «ніколи на своїм віку не брав ніякої участи в політичному життю», хоча доволі критично відносився до москвофільства та москвофілів, вважаючи їх зрадниками українського народу. Після завершення стажування у 1903 році був зарахований у штат Вищого крайового суду у Львові, як суддя-ад’юнкт без визначеного місця праці (extra statum) та відряджений до повітового суду в Раві, згодом до повітових судів в Долині, Дрогобичу (1903 — 1910). Суддівські обов’язки виконував сумлінно: «був тією мітлою, якою вимітувано зі суду всяке сміття». Справи розглядав польською та українською мовами, коли хоча б однією зі сторін був українець, що приносило йому чимало клопотів, а в подальшому стало однією з причин завершення суддівської кар’єри. Поза судом брав активну участь у культурному та громадському житті українських товариств, допомагав українській гімназійній та академічній молоді в навчанні.

Принциповість, безсторонність в судових справах, активна громадянська позиція не сподобалася голові Дрогобицького повітового суду А. Пілєцкі — Леліва. Звинуватив С. Шухевича в порушенні процесуального закону — відібрав присягу в єврея українською мовою, у той час, як євреї в Галичині вважалися поляками; складав процесуальні документи та підписувався українською мовою; не був безстороннім у цивільних спорах українців з поляками, євреями, кацапами — постановляв рішення на користь українців; не проявляв солідарності — на подарунковій папіросниці судді Грабовському підписався українською мовою, в той час як інші судді польською. Згодом почав збирати компрометуючі матеріали для дисциплінарного провадження з метою позбавлення статуту судді. Як наслідок, Степан Шухевич у 1910 році подав у відставку за станом здоров’я та вирішив податись в адвокатуру.

Перша світова війна перешкодила почати адвокатську практику. Будучи Отаманом УГА та маючи авторитет справедливого судді, у 1919 році С. Шухевич був покликаний на посаду Головуючого судді Військового Польового суду в справі звинувачення генерала Мирона Тарнавського, полковника Альфреда Шаманенка та отамана Омеляна Лисняка в державній зраді — змові з ворожою Деніківською армією, невиконанні наказів вищого командування9 . За результатами розгляду справи Суд постановив виправдувальний вирок (приговір), в якому зазначив, що це був вимушений, крайній крок заради збереження Галицької Армії, яка втратила боєздатність через внутрішнього і зовнішнього ворога, жахливі санітарні умови, високу смертність, брак амуніції та сувору зиму: «Чобіт нема, білля нема, плаща нема, тютюну нема, сірників нема; харч такий, щоби здохнути за богато, щоби жити за мало, ледви чоловік ногами волочить. Хоч би мати власний гріш, може б і дещо зарадив тому, а тут як навмисне не дають льону хоч сядь та коліна гризи, або затни зуби в стіну».

Така правова позиція суддів публічно засвідчила, що суд при вирішенні справи повинен бути безстороннім, справедливим, об’єктивним, вирішувати спір на підставі належних і допустимих доказів, керуватися правом, а не принципом політичної доцільності.

Участь в організації та діяльності органів адвокатського самоврядування

5 травня 1923 року з ініціативи адвокатів, серед яких був Степан Шухевич, зареєстровано Статут Союзу Українських Адвокатів (СУА) у Львівському воєводському уряді. У період 1923 — 1925 рр. С. Шухевич входив до складу відділу СУА в справах становища української преси в політичних процесах. Він також був активним учасником Львівської палати адвокатів, яка поширювала свою діяльність на територію Львівського апеляційного округу. Протягом багатьох років загальні збори обирали С. Шухевича членом ревізійної комісії. Активна робота у Львівській палаті адвокатів сприяла налагодженню добрих стосунків з адвокатами польської та єврейської національностей, їх співпраці. Для прикладу, С. Шухевич виступав захисником Юзефа Стейка перед Апеляційним судом у Львові, на прохання адвоката Івана Чернявського. Адвокат Кжижанкевич з Познані захищав його клієнтів Павла і Івана Меркунів, обвинувачених у справі крадіжки поштової каси перед Окружним судом в Познані. Були випадки, коли вони користувалися послугами адвокатів з інших міст, для надання їм необхідної інформації. Так, С. Шухевич доручив адвокату з Коломиї Леону Пьотровічу взяти з повітової ради та суду в Городні посвідку Зигмунда Кринського. Адвокат Володимир Ільницький з Дрогобича надсилав С. Шухевичу зізнання свідків у справі братів Меркунів.

Така професійна позиція С. Шухевича засвідчує, що авторитет адвокатури, як суспільної інституції, покликаної пропагувати та захищати права людини, безпосередньо пов’язаний з професійною організацією адвокатів, їх взаємною підтримкою та співпрацею в інтересах клієнта та справедливості.

Стратегія і тактика захисту в адвокатській практиці Степана Шухевича

Адвокат Степан Шухевич успішний захист у кримінальних справах пов’язував з чітким тактичним планом, який вважав більш важливим за красномовність заключних висновків та повинен включати кінцеву мету захисту. В політичних процесах мету захисту слід визначити в інтересах усіх обвинувачених, тому «має бути вища етика і один тактичний фронт оборони, з огляду на справу, яку заступається і на всіх обвинувачених». Окрім загальної тактики захисту, в кожного адвоката була своя власна стратегія щодо підготовки до процесу, допиту свідків, дослідження доказів, судової промови. З аналізу справ, в яких брав участь С. Шухевич, можна зробити висновок, що в кожному політичному процесі чітко розподілялися процесуальні ролі: один з адвокатів ретельно протоколював судовий процес, інші вивчали матеріали справи, слідкували за реакцією суддів, прокурорів, підзахисних, свідків в ході судового засідання. Для прикладу, тактика захисту адвоката Володимира Старосольського полягала в тому, що важливі аргументи в справі озвучував на початку розгляду та постійно до них апелював, намагаючись нав’язати присяжним думку про правдивість та переконливість власних міркувань, хоча докази подавав в останню мить аби позбавити противника можливості роздумувати над запереченнями (тактика «нав’язування»).

Адвокат Степан Шухевич застосовував тактику «заскакування»: ретельно записував усе важливе для захисту, всі деталі слідства, а коли судове слідство було завершено, у судовій промові викладав цілу низку аргументів, на які інші учасники не звернули особливої уваги, тому його справедливо вважали неперевершеним майстром аналізу і оцінки доказів в кримінальній справі.

Початком успіху в справі є встановлення довіри між адвокатом та клієнтом. Так, коли С. Шухевич відмовся захищати І. Луцейка, суддя К. Ангельський наголосив: «Чому пан не хоче їх боронити, коли вони так просять. Прошу не відмовляйте їм тієї гречности». У справі «С. Федака і його товаришів» (1922) С. Шухевич поставив собі за мету навчити підзахисного Ф. Штика відмовитись від попередніх показань без шкідливих наслідків для нього, використовуючи вади мови: «відбивав атаки прокуратора Гіртлера, що врешті не приходило йому тяжко, бо через його дуже скору і лиху вимову Гіртлер нічого не розумів з того, що Штик говорив, так що по кільканадцяти питаннях зрікся допиту». Вважав, що в кожній справі є докази, об’єктивність яких можна поставити під сумнів навіть тоді, коли більшість свідків були очевидцями події: «покази їх будуть дуже різні, відповідно до ступеня інтелігенції, культури, суспільного становища, заняття т. д., і буде збільшуватись противнім відношенні до інтелігенції обсервуючих». Коли наявні неспростовні докази винуватості підзахисного і неможливо досягнути виправдувального вироку, адвокату слід апелювати до моральних цінностей, важких умов життя обвинуваченого, щоб викликати у суддів, присяжних, громадськості співчуття та співпереживання, жаль, любов, прощення. Як згадував сам С. Шухевич, що з метою покращення процесуального становища підзахисного, використовувалися нестандартні процесуальні ходи. Так, з матеріалів справи С. Федака при ознайомленні з документами було вилучено записку про те, чи слід виконувати атентат (замах) та хто його має виконати, а в ході судового засідання зі столу головуючого судді невідомими особами було викрадено речовий доказ — револьвер, з якого скоєно замах.

С. Шухевич ретельно готувався до судових дебатів. Українська газета «Діло» одну з промов С. Шухевича охарактеризувала так: «Помітна була в оборонця старанна підготовка й велика фахова ерудиція. Промова ґрунтувалась переважно на останніх досягненнях визначних теоретиків права, тому перша частина промови мала, можна сказати характер науковий. Про вагу промови оборонця свідчили напружена увага всіх присутніх у залі й високе піднесення духу клієнтів».

Cтепан Білостоцький

к. ю. н., доцент кафедри давньої історії України та спеціальних галузей історичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка, адвокат, учасник Всеукраїнського проєкту «Історія адвокатури України» Центру досліджень адвокатури і права НААУ

	16:28 Пт 24.10.25
Доктор права Степан Шухевич: секрети майстерності адвоката
Головна цитата «Коли наявні неспростовні докази винуватості підзахисного і неможливо досягнути виправдувального вироку, адвокату слід апелювати до моральних цінностей, важких умов життя обвинуваченого, щоб викликати у суддів, присяжних, громадськості співчуття та співпереживання, жаль, любов, прощення», - С. Шухевич Митрополит Андрей Шептицький, оцінюючи діяльність українських адвокатів у міжвоєнний період, відзначив: «Історія української адвокатури є тісно пов’язаною з історією цілого нашого народу, тому що українські адвокати грали провідну роль у політиці… український адвокат був не лишень правним дорадником в повнім того слова значінні, але й приятелем нас усіх». Місія адвоката в ці часи була особливою — захисник моральних цінностей заради досягнення справедливості, оборонець права, речник права нації та її мови. Одним з представників української адвокатури був доктор права, адвокат Степан Шухевич (1877 — 1945). Справедливий суддя Професійну кар’єру Степан Шухевич розпочав після закінчення правничого факультету Львівського університету у 1899 році. Мріяв бути адвокатом, однак дядько Володимир, якого називав «добрим духом», переконав йти в судді, вважаючи, що справедливий суддя багато добра може зробити для простої людини, а справедливий суддя — українець — гідно прислужитися українцям. На формування світогляду, ціннісних орієнтирів, патріотизму суттєво вплинули наукові праці та особисте спілкування з доктором Станіславом Дністрянським, професором Михайлом Грушевським, літературні твори Василя Стефаника, Леся Мартовича, Ольги Кобилянської, Івана Франка, Осипа Маковея. Національні почуття гармонійно поєднував з професійно-етичними нормами поведінки судді, бо «ніколи на своїм віку не брав ніякої участи в політичному життю», хоча доволі критично відносився до москвофільства та москвофілів, вважаючи їх зрадниками українського народу. Після завершення стажування у 1903 році був зарахований у штат Вищого крайового суду у Львові, як суддя-ад’юнкт без визначеного місця праці (extra statum) та відряджений до повітового суду в Раві, згодом до повітових судів в Долині, Дрогобичу (1903 — 1910). Суддівські обов’язки виконував сумлінно: «був тією мітлою, якою вимітувано зі суду всяке сміття». Справи розглядав польською та українською мовами, коли хоча б однією зі сторін був українець, що приносило йому чимало клопотів, а в подальшому стало однією з причин завершення суддівської кар’єри. Поза судом брав активну участь у культурному та громадському житті українських товариств, допомагав українській гімназійній та академічній молоді в навчанні. Принциповість, безсторонність в судових справах, активна громадянська позиція не сподобалася голові Дрогобицького повітового суду А. Пілєцкі — Леліва. Звинуватив С. Шухевича в порушенні процесуального закону — відібрав присягу в єврея українською мовою, у той час, як євреї в Галичині вважалися поляками; складав процесуальні документи та підписувався українською мовою; не був безстороннім у цивільних спорах українців з поляками, євреями, кацапами — постановляв рішення на користь українців; не проявляв солідарності — на подарунковій папіросниці судді Грабовському підписався українською мовою, в той час як інші судді польською. Згодом почав збирати компрометуючі матеріали для дисциплінарного провадження з метою позбавлення статуту судді. Як наслідок, Степан Шухевич у 1910 році подав у відставку за станом здоров’я та вирішив податись в адвокатуру. Перша світова війна перешкодила почати адвокатську практику. Будучи Отаманом УГА та маючи авторитет справедливого судді, у 1919 році С. Шухевич був покликаний на посаду Головуючого судді Військового Польового суду в справі звинувачення генерала Мирона Тарнавського, полковника Альфреда Шаманенка та отамана Омеляна Лисняка в державній зраді — змові з ворожою Деніківською армією, невиконанні наказів вищого командування9 . За результатами розгляду справи Суд постановив виправдувальний вирок (приговір), в якому зазначив, що це був вимушений, крайній крок заради збереження Галицької Армії, яка втратила боєздатність через внутрішнього і зовнішнього ворога, жахливі санітарні умови, високу смертність, брак амуніції та сувору зиму: «Чобіт нема, білля нема, плаща нема, тютюну нема, сірників нема; харч такий, щоби здохнути за богато, щоби жити за мало, ледви чоловік ногами волочить. Хоч би мати власний гріш, може б і дещо зарадив тому, а тут як навмисне не дають льону хоч сядь та коліна гризи, або затни зуби в стіну». Така правова позиція суддів публічно засвідчила, що суд при вирішенні справи повинен бути безстороннім, справедливим, об’єктивним, вирішувати спір на підставі належних і допустимих доказів, керуватися правом, а не принципом політичної доцільності. Участь в організації та діяльності органів адвокатського самоврядування 5 травня 1923 року з ініціативи адвокатів, серед яких був Степан Шухевич, зареєстровано Статут Союзу Українських Адвокатів (СУА) у Львівському воєводському уряді. У період 1923 — 1925 рр. С. Шухевич входив до складу відділу СУА в справах становища української преси в політичних процесах. Він також був активним учасником Львівської палати адвокатів, яка поширювала свою діяльність на територію Львівського апеляційного округу. Протягом багатьох років загальні збори обирали С. Шухевича членом ревізійної комісії. Активна робота у Львівській палаті адвокатів сприяла налагодженню добрих стосунків з адвокатами польської та єврейської національностей, їх співпраці. Для прикладу, С. Шухевич виступав захисником Юзефа Стейка перед Апеляційним судом у Львові, на прохання адвоката Івана Чернявського. Адвокат Кжижанкевич з Познані захищав його клієнтів Павла і Івана Меркунів, обвинувачених у справі крадіжки поштової каси перед Окружним судом в Познані. Були випадки, коли вони користувалися послугами адвокатів з інших міст, для надання їм необхідної інформації. Так, С. Шухевич доручив адвокату з Коломиї Леону Пьотровічу взяти з повітової ради та суду в Городні посвідку Зигмунда Кринського. Адвокат Володимир Ільницький з Дрогобича надсилав С. Шухевичу зізнання свідків у справі братів Меркунів. Така професійна позиція С. Шухевича засвідчує, що авторитет адвокатури, як суспільної інституції, покликаної пропагувати та захищати права людини, безпосередньо пов’язаний з професійною організацією адвокатів, їх взаємною підтримкою та співпрацею в інтересах клієнта та справедливості. Стратегія і тактика захисту в адвокатській практиці Степана Шухевича Адвокат Степан Шухевич успішний захист у кримінальних справах пов’язував з чітким тактичним планом, який вважав більш важливим за красномовність заключних висновків та повинен включати кінцеву мету захисту. В політичних процесах мету захисту слід визначити в інтересах усіх обвинувачених, тому «має бути вища етика і один тактичний фронт оборони, з огляду на справу, яку заступається і на всіх обвинувачених». Окрім загальної тактики захисту, в кожного адвоката була своя власна стратегія щодо підготовки до процесу, допиту свідків, дослідження доказів, судової промови. З аналізу справ, в яких брав участь С. Шухевич, можна зробити висновок, що в кожному політичному процесі чітко розподілялися процесуальні ролі: один з адвокатів ретельно протоколював судовий процес, інші вивчали матеріали справи, слідкували за реакцією суддів, прокурорів, підзахисних, свідків в ході судового засідання. Для прикладу, тактика захисту адвоката Володимира Старосольського полягала в тому, що важливі аргументи в справі озвучував на початку розгляду та постійно до них апелював, намагаючись нав’язати присяжним думку про правдивість та переконливість власних міркувань, хоча докази подавав в останню мить аби позбавити противника можливості роздумувати над запереченнями (тактика «нав’язування»). Адвокат Степан Шухевич застосовував тактику «заскакування»: ретельно записував усе важливе для захисту, всі деталі слідства, а коли судове слідство було завершено, у судовій промові викладав цілу низку аргументів, на які інші учасники не звернули особливої уваги, тому його справедливо вважали неперевершеним майстром аналізу і оцінки доказів в кримінальній справі. Початком успіху в справі є встановлення довіри між адвокатом та клієнтом. Так, коли С. Шухевич відмовся захищати І. Луцейка, суддя К. Ангельський наголосив: «Чому пан не хоче їх боронити, коли вони так просять. Прошу не відмовляйте їм тієї гречности». У справі «С. Федака і його товаришів» (1922) С. Шухевич поставив собі за мету навчити підзахисного Ф. Штика відмовитись від попередніх показань без шкідливих наслідків для нього, використовуючи вади мови: «відбивав атаки прокуратора Гіртлера, що врешті не приходило йому тяжко, бо через його дуже скору і лиху вимову Гіртлер нічого не розумів з того, що Штик говорив, так що по кільканадцяти питаннях зрікся допиту». Вважав, що в кожній справі є докази, об’єктивність яких можна поставити під сумнів навіть тоді, коли більшість свідків були очевидцями події: «покази їх будуть дуже різні, відповідно до ступеня інтелігенції, культури, суспільного становища, заняття т. д., і буде збільшуватись противнім відношенні до інтелігенції обсервуючих». Коли наявні неспростовні докази винуватості підзахисного і неможливо досягнути виправдувального вироку, адвокату слід апелювати до моральних цінностей, важких умов життя обвинуваченого, щоб викликати у суддів, присяжних, громадськості співчуття та співпереживання, жаль, любов, прощення. Як згадував сам С. Шухевич, що з метою покращення процесуального становища підзахисного, використовувалися нестандартні процесуальні ходи. Так, з матеріалів справи С. Федака при ознайомленні з документами було вилучено записку про те, чи слід виконувати атентат (замах) та хто його має виконати, а в ході судового засідання зі столу головуючого судді невідомими особами було викрадено речовий доказ — револьвер, з якого скоєно замах. С. Шухевич ретельно готувався до судових дебатів. Українська газета «Діло» одну з промов С. Шухевича охарактеризувала так: «Помітна була в оборонця старанна підготовка й велика фахова ерудиція. Промова ґрунтувалась переважно на останніх досягненнях визначних теоретиків права, тому перша частина промови мала, можна сказати характер науковий. Про вагу промови оборонця свідчили напружена увага всіх присутніх у залі й високе піднесення духу клієнтів». Список використаної літератури: Білостоцький Степан. Коли поле битви — судова зала // Локальна історія. 2023. № 1 (51). С. 36–41. Ганкевич Лев. Десятиліття Союзу Українських Адвокатів. Союз Українських Адвокатів (1923 — 1933). Ювілейний альманах Союзу Українських Адвокатів. Львів, 1934. С. 38–73. Гловацький І.Ю., Гловацький В.І. Українські адвокати Східної Галичини (кінець XVIII — 30-ті роки XX ст.). Львів: Тріада плюс, 2004. 112 с. Діло. 11.01.1927. Ч. 7. Загальні збори Львівської палати адвокатів // Життя і Право. 1929. Ч. 2. С. 15. Левицький Кость. На маргінесі політичних процесів // Життя і Право. 1931. Ч. 4 (19). С. 18–19. Книш Зиновій. Городок. Торонто, 1973. 548 с. Привіт Ексцеленції Викокопреосвященного Митрополита Андрея графа Шептицького // Життя і Право. 1934, Ч. 3 (30). С. 17. Процес генерала Мирона Тарнавського. Вінніпег, 1976. 72 с. Чайковський Данило. Білас і Данилишин. Ню Йорк, 1969. 278 с. Шухевич Степан. Моє життя. Спогади. Лондон: Видання української видавничої спілки, 1991. 619 с. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІА України, м. Львові). Фонд 371, опис 1, справа 148, справа 150, справа 151. Szematyzm Królewstwa Galicji i Lodomerii z Wielkiem Księstwem Krakowskim na rok 1903. Lwów, 1903. 1276 s. Szematyzm Królewstwa Galicji i Lodomerii z Wielkiem Księstwem Krakowskim na rok 1904. Lwów, 1904. 1280 s. Szematyzm Królewstwa Galicji i Lodomerii z Wielkiem Księstwem Krakowskim na rok 1905. Lwów, 1905. 1285 s. Szematyzm Królewstwa Galicji i Lodomerii z Wielkiem Księstwem Krakowskim na rok 1910. Lwów, 1910. 1438 s. ВІСНИК НААУ № 7-8 (113) Автор публікації: Cтепан Білостоцький Cтепан Білостоцький к. ю. н., доцент кафедри давньої історії України та спеціальних галузей історичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка, адвокат, учасник Всеукраїнського проєкту «Історія адвокатури України» Центру досліджень адвокатури і права НААУ Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Доктор права Степан Шухевич: секрети майстерності адвоката

Головна цитата