Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Правове регулювання земель релігійних організацій

За даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті станом на 01.01.2025 мережа релігійних організацій в Україні дорівнювала 34663 суб‘єктам, з них, зокрема, центрів / управлінь — 382, громад — 33086, монастирів — 554, духовних навчальних закладів — 195 та інших.

Така кількість релігійних організацій певним чином корелюється з соціологією релігійної самоідентифікації населення України: за даними звіту «Релігійна самоідентифікація українців, ставлення до створення єдиної православної церкви та до Закону про заборону окремих релігійних організацій» (20 вересня — 3 жовтня 2024 року) Київського міжнародного інституту соціології, найбільше українців — 70 % — вважають себе православними. Серед них найбільше — 56 % серед усіх респондентів — зараховують себе до Православної Церкви України, що становить 81 % серед усіх православних мешканців України. Ще 7 % зараховують себе до Православної Церкви «без конкретизації» і 6 % — до Української Православної Церкви Московського Патріархату.

Закономірним залежно від кількості релігійних організацій є їх забезпечення культовими будівлями і приміщеннями, пристосованими під молитовні: станом на 01.01.2025 кількість культових будівель — 27785, до складу яких входять18361 культова споруда (з них Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом — 9309, Українська Православна Церква (Православна Церква України) — 6370, Українська Греко-Католицька Церква — 3326, інші релігійні організації — 8780) та 9424 приміщення, пристосовані під молитовні, (з них Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом — 2811, Українська Православна Церква (Православна Церква України) — 1759, Всеукраїнський Союз Церков євангельських християн-баптистів — 812, інші релігійні організації — 4042). При цьому більшість таких об’єктів перебуває у власності релігійних організацій — 19325, а меншість, відповідно, в їх користуванні — 7354.

З огляду на таке, постає питання оформлення прав на земельні ділянки під вказаними спорудами і відповідності такого оформлення чинним вимогам сучасного національного законодавства, а сьогодні в царині законодавчих подій — набрання чинності Законом України від 20.08.2024 № 3894-IX «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» та постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543 «Про затвердження Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена» — і відповідності нормам канонічного права.

Релігійна організація: особливості легалізації та функціонування

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями) (ст. 8 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Фактична легалізація створення та подальше функціонування релігійної організації побудовано на відповідному статуті, який є ключовим сучасним внутрішньоцерковним засадничим документом.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з’їздах, конференціях (ст. 12 Закону № 987).

Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону (ст. 9 Закону № 987).

Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону.

Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень) (ст. 10 Закону № 987). Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону (ст. 11 Закону № 987).

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству (ст. 13 Закону № 987).

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації (ст. 14 Закону № 987).

Державна реєстрація релігійних організацій здійснюється у відповідності до вимог Закону України від 15.05.2003 № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань».

Рішенням Помісного Об’єднавчого Cобору Православної Церкви України від 15.12.2018 затверджено Статут Православної Церкви України, згідно з приписами пункту 5 якого Православна Церква України складається з релігійних організацій, які мають юридичний статус відповідно до положень Конституції та законів України, співпрацює з державними органами в межах державного та канонічного церковного законодавства, щодо служіння церковній єдності, захисту релігійної свободи, а також інших питань, що становлять спільний інтерес, що, у свою чергу, підкреслює дієвість нормотворчої техніки Статуту Православної Церкви України та важливість беззаперечного виконання приписів ч. 10 ст. 5 Закону № 987 (релігійна організація зобов’язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку) з точки зору нормозастосування.

На відміну від Статуту Православної Церкви України, у Статуті про Управління Української Православної Церкви (з доповненнями і змінами), ухваленому Собором Української Православної Церкви 27.05.2022, в п. 3 якого нормотворча техніка зробила пріоритетний акцент на нормах канонічного права, — Українська Православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується цим Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх.

Стаття 17 Закону № 987 передбачає, що релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель. Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України.

Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Так, ст. 92 Земельного кодексу України визначила, що право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Цільове призначення таких земельних ділянок відповідає коду згідно з КЦВПЗ 03.04 «Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій» додатка 59 «Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок» до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. Розпорядниками таких земель є сільські, селищні, міські ради, які передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК), при цьому в умовах триваючого воєнного стану та з урахуванням законів України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» та від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» такими розпорядницькими повноваження фактично наділені начальники військових адміністрацій населених пунктів.

Оформлення права постійного користування може здійснюватись як на постійного користувача — релігійний адміністративний центр (як приклад, Митрополія), єпархіальне управління і на парафії (релігійні громади), кожна з яких має свої власні статути та статуси окремих юридичних осіб з відповідною реєстрацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Загальна класична процедура оформлення права постійного користування землею передбачатиме: надання дозволу на розробку документації із землеустрою (розпорядження начальника військової адміністрації населеного пункту) — розробка документації із землеустрою — реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з видачею витягу — затвердження документації із землеустрою та передача земельної ділянки в постійне користування релігійній організації (розпорядження начальника військової адміністрації населеного пункту) — реєстрація права постійного користування на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та видача відповідного витягу.

Документація із землеустрою в різних випадках може бути представлена проєктом землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 50, 55 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій»).

Під час прийняття рішення щодо реєстрації права постійного користування варто зважити «надійність» реєстрації права постійного користування на земельну ділянку саме за відповідною парафією (релігійною громадою). Можливо врахувати такий церковний статус щодо земельної ділянки, як і до культової споруди, на якій вона знаходиться / чи запланована до побудови, «ставропігія», тобто здійснити оформлення права постійного користування на релігійний адміністративний центр. Однак найменш конфліктним для суспільства, на нашу думку, є рішення на користь єпархіального управління, яка має прямий міцний юридичний зв’язок з релігійним адміністративним центром і виключить випадки неочікуваної змінності в канонічному та організаційному підпорядкуванні парафії, що призведе до втрати такого права релігійною організацію в цілісному її розумінні.

Варто наголосити, що згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями.

Поширеною є також практика укладання договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення (на сьогодні комунальної форми власності) релігійними організаціями (частіше саме монастирями) для задоволення власних продовольчих потреб.

Заради національної безпеки та канонічної справедливості

Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) 01.10.2024 прийняла Резолюцію 2567 (2024) «Пропаганда і свобода інформації в Європі», в якій висловила своє занепокоєння поширенням пропаганди, яка ставить під загрозу функціонування демократичних систем, загрожує спільним цінностям і людській гідності та рекомендувала державам-членам Ради Європи вжити відповідних заходів.

У п. 6 Резолюції 2567 (2024) Асамблея визнала, «що для авторитарних режимів, таких як Російська Федерація, пропаганда є невід’ємною частиною їхньої війни проти демократії». ПАРЄ, посилаючись на свою Резолюцію 2540 (2024) «Смерть Олексія Навального і необхідність протистояти тоталітарному режиму Владіміра Путіна та його війні проти демократії», ще раз посилено звернула увагу на те, що «…Ієрархія Московського патріархату Російської православної церкви, включно з патріархом Кирилом, відстоюють ідеологію «Русского мира», проголошуючи війну проти України та «сатанинського» Заходу «священною війною всіх Росіян», закликаючи православних пожертвувати собою за свою країну, — таке зловживання релігією та спотворення християнської православної традиції режимом Володимира Путіна та своїх довірених осіб в ієрархії Московського Патріархату».

У п. 13 Резолюції 2540 (2024) Асамблея засуджує таку риторику і підкреслює, що «підбурювання до вчинення злочину агресії, геноциду та воєнних злочинів саме по собі є злочином. Асамблея закликає всі держави розглядати Патріарха Кирила та російську православну ієрархію як ідеологічне продовження режиму Володимира Путіна, причетного до військових злочинів і злочинів проти людства, вчинених в ім’я Російської Федерації та ідеології «Русского мира».

У серпні 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України від 20.08.2024 № 3894-IX «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (повністю набрав чинності від 23.09.2024), ч. 1 ст. 3 якого передбачено, що зважаючи на збройну агресію Російської Федерації проти України, підтримку цієї агресії Російською православною церквою і відзначаючи, що численні протиправні дії Російської православної церкви та підлеглих їй релігійних організацій на території України створюють загрозу національній та громадській безпеці, правам і свободам громадян України, діяльність в Україні Російської православної церкви заборонено.

Таким чином, Закон передбачив повну заборону діяльності в Україні релігійних організацій, які мають афілійованість із Росією, і більш того, встановив демократичну процедуру припинення зв’язків структур Української Православної Церкви з Російською Православною Церквою.

20 травня поточного року завершився термін, визначений Законом № 3894, протягом якого релігійні громади могли добровільно вийти з підпорядкування Української Православної Церкви в єдності з Московським Патріархатом. Відтепер ця процедура передбачає дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, з підготовкою висновку на підтвердження наявності таких ознак і подальше припинення релігійної організації як юридичної особи в судовому порядку.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543 затверджено Порядок проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, який визначив процедуру дослідження щодо питання наявності встановлених ч. 2 ст. 51 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до ст. 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій».

Стратегічним каталізатором вказаного Порядку є п. 4, який вказує, що дослідження проводяться за власною ініціативою ДЕСС; за зверненням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, об’єднання громадян, інших осіб.

У подальшому органи місцевого самоврядування, які на сьогодні в більшості своїй є власниками сформованих земельних ділянок громадської забудови комунальної форми власності, можуть використовувати інструментарій припинення релігійними організаціями прав користування земельними ділянками згідно з вимогами ст. 141 ЗК.

На виконання п. 2 Рішення РНБО України від 01.12.2022 (введено в дію Указом Президента України від 01.12.2022 № 820/2022) «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уповноважено Державну службу України з етнополітики та свободи совісті забезпечити у двомісячний строк відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом, за необхідності вжити передбачених законом заходів.

Відповідно до змісту Узагальненого Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом (РПЦ), затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, експертна група дійшла таких висновків:

1. Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв’язку УПЦ із РПЦ. Статус УПЦ, як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним.

2. УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв’язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а отже, з точки зору еклезіології та канонічного права, є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб’єктності.

3. Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.

Указаний узагальнений висновок у подальшому не вдалось визнати нечинним шляхом звернення з позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Київського окружного адміністративного суду (рішення від 18.09.2024 у справі № 320/26027/23).

Особливої уваги заслуговують норми канонічного права, які визначають безапеляційний автокефальний вектор розвитку православ’я в Україні — створення Православної Церкви України і визнання її у Вселенському православ’ї: Кожний народ має право на свою Автокефальну Церкву (34 Апостольське правило). Кожна Церква повинна застосовуватися до народності і національності того краю, в якому вона, та Церква, існує (17 правило IV Всесвітнього Собору, 38 правило VI Всесвітнього Собору).

Сучасне релігійне життя відповідає тим історичним процесам, які відбуваються в Україні в умовах триваючої повномасштабної війни, посилюючи загальну думку в країні про важливість функціонування релігійних організацій, діяльність яких має відповідати вічним канонічним нормам і чинному сучасному національному законодавству. Не є винятком у частині беззаперечного додержання релігійними організаціями вимог чинного законодавства і правопорядку законне користування об’єктами нерухомого майна, у тому числі й земельними ділянками на праві постійного користування.

Костянтин Рибалко

голова Комітету земельного та аграрного права при Раді адвокатів Харківської області

	16:39 Вт 09.09.25
Правове регулювання земель релігійних організацій
Головна цитата «Сучасне релігійне життя відповідає тим історичним процесам, які відбуваються в Україні в умовах триваючої повномасштабної війни, посилюючи загальну думку в країні про важливість функціонування релігійних організацій, діяльність яких має відповідати вічним канонічним нормам і чинному сучасному національному законодавству, - адвокат К. Рибалко За даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті станом на 01.01.2025 мережа релігійних організацій в Україні дорівнювала 34663 суб‘єктам, з них, зокрема, центрів / управлінь — 382, громад — 33086, монастирів — 554, духовних навчальних закладів — 195 та інших. Така кількість релігійних організацій певним чином корелюється з соціологією релігійної самоідентифікації населення України: за даними звіту «Релігійна самоідентифікація українців, ставлення до створення єдиної православної церкви та до Закону про заборону окремих релігійних організацій» (20 вересня — 3 жовтня 2024 року) Київського міжнародного інституту соціології, найбільше українців — 70 % — вважають себе православними. Серед них найбільше — 56 % серед усіх респондентів — зараховують себе до Православної Церкви України, що становить 81 % серед усіх православних мешканців України. Ще 7 % зараховують себе до Православної Церкви «без конкретизації» і 6 % — до Української Православної Церкви Московського Патріархату. Закономірним залежно від кількості релігійних організацій є їх забезпечення культовими будівлями і приміщеннями, пристосованими під молитовні: станом на 01.01.2025 кількість культових будівель — 27785, до складу яких входять18361 культова споруда (з них Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом — 9309, Українська Православна Церква (Православна Церква України) — 6370, Українська Греко-Католицька Церква — 3326, інші релігійні організації — 8780) та 9424 приміщення, пристосовані під молитовні, (з них Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом — 2811, Українська Православна Церква (Православна Церква України) — 1759, Всеукраїнський Союз Церков євангельських християн-баптистів — 812, інші релігійні організації — 4042). При цьому більшість таких об’єктів перебуває у власності релігійних організацій — 19325, а меншість, відповідно, в їх користуванні — 7354. З огляду на таке, постає питання оформлення прав на земельні ділянки під вказаними спорудами і відповідності такого оформлення чинним вимогам сучасного національного законодавства, а сьогодні в царині законодавчих подій — набрання чинності Законом України від 20.08.2024 № 3894-IX «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» та постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543 «Про затвердження Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена» — і відповідності нормам канонічного права. Релігійна організація: особливості легалізації та функціонування Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями) (ст. 8 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації»). Фактична легалізація створення та подальше функціонування релігійної організації побудовано на відповідному статуті, який є ключовим сучасним внутрішньоцерковним засадничим документом. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з’їздах, конференціях (ст. 12 Закону № 987). Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону (ст. 9 Закону № 987). Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону. Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень) (ст. 10 Закону № 987). Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону (ст. 11 Закону № 987). Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству (ст. 13 Закону № 987). Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації (ст. 14 Закону № 987). Державна реєстрація релігійних організацій здійснюється у відповідності до вимог Закону України від 15.05.2003 № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань». Важливо! Рішенням Помісного Об’єднавчого Cобору Православної Церкви України від 15.12.2018 затверджено Статут Православної Церкви України, згідно з приписами пункту 5 якого Православна Церква України складається з релігійних організацій, які мають юридичний статус відповідно до положень Конституції та законів України, співпрацює з державними органами в межах державного та канонічного церковного законодавства, щодо служіння церковній єдності, захисту релігійної свободи, а також інших питань, що становлять спільний інтерес, що, у свою чергу, підкреслює дієвість нормотворчої техніки Статуту Православної Церкви України та важливість беззаперечного виконання приписів ч. 10 ст. 5 Закону № 987 (релігійна організація зобов’язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку) з точки зору нормозастосування. На відміну від Статуту Православної Церкви України, у Статуті про Управління Української Православної Церкви (з доповненнями і змінами), ухваленому Собором Української Православної Церкви 27.05.2022, в п. 3 якого нормотворча техніка зробила пріоритетний акцент на нормах канонічного права, — Українська Православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується цим Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх. Титул постійного користування Стаття 17 Закону № 987 передбачає, що релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель. Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності. Так, ст. 92 Земельного кодексу України визначила, що право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Важливо! Цільове призначення таких земельних ділянок відповідає коду згідно з КЦВПЗ 03.04 «Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій» додатка 59 «Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок» до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. Розпорядниками таких земель є сільські, селищні, міські ради, які передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК), при цьому в умовах триваючого воєнного стану та з урахуванням законів України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» та від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» такими розпорядницькими повноваження фактично наділені начальники військових адміністрацій населених пунктів. Оформлення права постійного користування може здійснюватись як на постійного користувача — релігійний адміністративний центр (як приклад, Митрополія), єпархіальне управління і на парафії (релігійні громади), кожна з яких має свої власні статути та статуси окремих юридичних осіб з відповідною реєстрацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань. Загальна класична процедура оформлення права постійного користування землею передбачатиме: надання дозволу на розробку документації із землеустрою (розпорядження начальника військової адміністрації населеного пункту) — розробка документації із землеустрою — реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з видачею витягу — затвердження документації із землеустрою та передача земельної ділянки в постійне користування релігійній організації (розпорядження начальника військової адміністрації населеного пункту) — реєстрація права постійного користування на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та видача відповідного витягу. Документація із землеустрою в різних випадках може бути представлена проєктом землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 50, 55 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій»). Важливо! Під час прийняття рішення щодо реєстрації права постійного користування варто зважити «надійність» реєстрації права постійного користування на земельну ділянку саме за відповідною парафією (релігійною громадою). Можливо врахувати такий церковний статус щодо земельної ділянки, як і до культової споруди, на якій вона знаходиться / чи запланована до побудови, «ставропігія», тобто здійснити оформлення права постійного користування на релігійний адміністративний центр. Однак найменш конфліктним для суспільства, на нашу думку, є рішення на користь єпархіального управління, яка має прямий міцний юридичний зв’язок з релігійним адміністративним центром і виключить випадки неочікуваної змінності в канонічному та організаційному підпорядкуванні парафії, що призведе до втрати такого права релігійною організацію в цілісному її розумінні. Варто наголосити, що згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями. Поширеною є також практика укладання договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення (на сьогодні комунальної форми власності) релігійними організаціями (частіше саме монастирями) для задоволення власних продовольчих потреб. Заради національної безпеки та канонічної справедливості Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) 01.10.2024 прийняла Резолюцію 2567 (2024) «Пропаганда і свобода інформації в Європі», в якій висловила своє занепокоєння поширенням пропаганди, яка ставить під загрозу функціонування демократичних систем, загрожує спільним цінностям і людській гідності та рекомендувала державам-членам Ради Європи вжити відповідних заходів. У п. 6 Резолюції 2567 (2024) Асамблея визнала, «що для авторитарних режимів, таких як Російська Федерація, пропаганда є невід’ємною частиною їхньої війни проти демократії». ПАРЄ, посилаючись на свою Резолюцію 2540 (2024) «Смерть Олексія Навального і необхідність протистояти тоталітарному режиму Владіміра Путіна та його війні проти демократії», ще раз посилено звернула увагу на те, що «…Ієрархія Московського патріархату Російської православної церкви, включно з патріархом Кирилом, відстоюють ідеологію «Русского мира», проголошуючи війну проти України та «сатанинського» Заходу «священною війною всіх Росіян», закликаючи православних пожертвувати собою за свою країну, — таке зловживання релігією та спотворення християнської православної традиції режимом Володимира Путіна та своїх довірених осіб в ієрархії Московського Патріархату». У п. 13 Резолюції 2540 (2024) Асамблея засуджує таку риторику і підкреслює, що «підбурювання до вчинення злочину агресії, геноциду та воєнних злочинів саме по собі є злочином. Асамблея закликає всі держави розглядати Патріарха Кирила та російську православну ієрархію як ідеологічне продовження режиму Володимира Путіна, причетного до військових злочинів і злочинів проти людства, вчинених в ім’я Російської Федерації та ідеології «Русского мира». У серпні 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України від 20.08.2024 № 3894-IX «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (повністю набрав чинності від 23.09.2024), ч. 1 ст. 3 якого передбачено, що зважаючи на збройну агресію Російської Федерації проти України, підтримку цієї агресії Російською православною церквою і відзначаючи, що численні протиправні дії Російської православної церкви та підлеглих їй релігійних організацій на території України створюють загрозу національній та громадській безпеці, правам і свободам громадян України, діяльність в Україні Російської православної церкви заборонено. Таким чином, Закон передбачив повну заборону діяльності в Україні релігійних організацій, які мають афілійованість із Росією, і більш того, встановив демократичну процедуру припинення зв’язків структур Української Православної Церкви з Російською Православною Церквою. 20 травня поточного року завершився термін, визначений Законом № 3894, протягом якого релігійні громади могли добровільно вийти з підпорядкування Української Православної Церкви в єдності з Московським Патріархатом. Відтепер ця процедура передбачає дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, з підготовкою висновку на підтвердження наявності таких ознак і подальше припинення релігійної організації як юридичної особи в судовому порядку. Також постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543 затверджено Порядок проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, який визначив процедуру дослідження щодо питання наявності встановлених ч. 2 ст. 51 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до ст. 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Стратегічним каталізатором вказаного Порядку є п. 4, який вказує, що дослідження проводяться за власною ініціативою ДЕСС; за зверненням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, об’єднання громадян, інших осіб. У подальшому органи місцевого самоврядування, які на сьогодні в більшості своїй є власниками сформованих земельних ділянок громадської забудови комунальної форми власності, можуть використовувати інструментарій припинення релігійними організаціями прав користування земельними ділянками згідно з вимогами ст. 141 ЗК. Важливо! На виконання п. 2 Рішення РНБО України від 01.12.2022 (введено в дію Указом Президента України від 01.12.2022 № 820/2022) «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уповноважено Державну службу України з етнополітики та свободи совісті забезпечити у двомісячний строк відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом, за необхідності вжити передбачених законом заходів. Відповідно до змісту Узагальненого Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом (РПЦ), затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, експертна група дійшла таких висновків: 1. Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв’язку УПЦ із РПЦ. Статус УПЦ, як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним. 2. УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв’язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а отже, з точки зору еклезіології та канонічного права, є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб’єктності. 3. Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено. Указаний узагальнений висновок у подальшому не вдалось визнати нечинним шляхом звернення з позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Київського окружного адміністративного суду (рішення від 18.09.2024 у справі № 320/26027/23). Особливої уваги заслуговують норми канонічного права, які визначають безапеляційний автокефальний вектор розвитку православ’я в Україні — створення Православної Церкви України і визнання її у Вселенському православ’ї: Кожний народ має право на свою Автокефальну Церкву (34 Апостольське правило). Кожна Церква повинна застосовуватися до народності і національності того краю, в якому вона, та Церква, існує (17 правило IV Всесвітнього Собору, 38 правило VI Всесвітнього Собору). Висновки Сучасне релігійне життя відповідає тим історичним процесам, які відбуваються в Україні в умовах триваючої повномасштабної війни, посилюючи загальну думку в країні про важливість функціонування релігійних організацій, діяльність яких має відповідати вічним канонічним нормам і чинному сучасному національному законодавству. Не є винятком у частині беззаперечного додержання релігійними організаціями вимог чинного законодавства і правопорядку законне користування об’єктами нерухомого майна, у тому числі й земельними ділянками на праві постійного користування. ВІСНИК НААУ № 6 (112) Автор публікації: Костянтин Рибалко Костянтин Рибалко голова Комітету земельного та аграрного права при Раді адвокатів Харківської області Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Правове регулювання земель релігійних організацій

Головна цитата