Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Адвокатура в історії церкви: історичний вплив та значення на прикладі УГКЦ у добу митрополита Андрея Шептицького

Роль Церкви в історії та суспільному житті України була та залишається непересічною. Адвокатура неодноразово виступала сполучною ланкою між церковним та світським, допомагаючи Церкві у здійсненні її харитативної та філантропічної діяльності. Досі сторінки історії взаємодії адвокатури та Церкви залишаються непрочитаними. Щоб заповнити цю прогалину, Центр досліджень адвокатури і права НААУ розпочинає дослідження, присвячене співпраці адвокатури та Церкви та приурочене до 160-річного ювілею митрополита Андрея Шептицького. Під його керівництвом Українська греко-католицька церква стала впливовою суспільною інституцією та важливим чинником формування та збереження національної самосвідомості.

Адвокатура у житті та діяльності митрополита Андрея Шептицького

Роман Марія Александер Шептицький (29 липня 1865 — 1 листопада 1944) — майбутній митрополит Андрей — походив із давнього боярського українського роду Галичини. Грамоту про право на свої землі предки Шептицьких отримали у 1284 році від галицько-волинського князя Лева Даниловича. Надалі рід був тісно пов’язаний історією греко-католицької Церкви, якій дав двох митрополитів Київських, Галицьких і всієї Русі Атанасія (1686 — 1746) та Лева-Людовика (1714 — 1779), єпископа Львівського Варлаама, римо-католицького єпископа Єроніма Шептицького (1759 — 1773), єпископа Перемишля Атанасія, єпископа Львівського і митрополита Київського Лева, а також значну кількість ченців і священнослужителів.

Протягом XIX століття рід Шептицьких полонізувався. Батьки майбутнього митрополита мали графський титул та належали до римо-католицького обряду. Початкову освіту Роман здобув удома, продовжив навчання у гімназії Святої Анни в Кракові. Батьки планували для сина військову кар’єру, однак несподівана хвороба 19-річного юнака зруйнувала ці задуми. Тому Роман розпочав правничі студії у Кракові. Через два роки, на третій рік навчання, він поїхав до Німеччини та вивчав право в університеті Бреслау (нині Вроцлав, Польща). 10 травня 1888 року в Ягеллонському університеті в Кракові після трьох іспитів Роман здобув ступінь доктора права. Пізніше він здобув також докторат з теології та філософії.

Правнича кар’єра була найбажанішим майбутнім сина в очах Романового батька Івана Шептицького — великого землевласника, політичного діяча, довголітнього депутата до австрійського парламенту та Галицького Крайового Сейму. І хоча Романом було обрано шлях духовного покликання, здобуті знання та звання доктора права дозволили йому розбиратися у багатьох сферах світського законодавства та господарського життя, у фінансово-банківській справі та міжнародній політиці.

Митрополит Андрей Шептицький, як точно визначив отець Василь Лаба, «був оборонцем прав Церкви і народу, а нераз і себе самого». Він був рішучим прихильником церковної автономії, прагнув забезпечити незалежність Української греко-католицької церкви від політичного та державного втручання, зокрема, з боку Австро-Угорщини та Польщі, а пізніше — радянської влади. Адвокати, які мали зв’язки з митрополитом, активно сприяли юридичному захисту прав УГКЦ в умовах, коли церква зазнавала певних обмежень з боку держави. Їхня діяльність включала боротьбу за права церкви на власне майно, автономію в управлінні та відсутність втручання в її внутрішні справи.

Митрополит Андрей активно намагався зробити все для того, щоб українці створили власну державу. Формами такої державобудівничої діяльності митрополита були: депутатство у Державній Раді у Відні та у Галицькому Крайовому Сеймі, результатом яких стала боротьба за заснування львівського (українського) університету, прийнята виборча реформа. В австрійському парламенті А. Шептицький працював разом з багатьма українськими адвокатами, які також були обрані послами (депутатами). Про його роль у цих процесах свідчить телеграма керівника українських фракцій в австрійському парламенті адвоката Костя Левицького до Митрополита Андрея Шептицького від 29 серпня 1913 року: «Український клуб парламентарний одноголосно заявляє вашій Ексцеленції сердечні глибокі подяки за многоцінні успішні заходи великого акту політичного, соймової реформи виборчої».

Митрополит Андрей мав великий підприємницький хист та вмів примножити і раціонально розпорядитися коштами та власністю. У першу чергу, він вкладав значні матеріальні ресурси у розвиток Церкви. Під час першого свого високого призначення Станиславівським єпископом Владика заснував Духовну семінарію у Станиславові та викупив земельну ділянку під це будівництво.

21 жовтня 1900 року Папа Римський Лев ХІІІ іменував Андрея Шептицького Львівським архієпископом та Галицьким митрополитом. Молодий митрополит хотів бачити Галичину процвітаючою і рівною західним церковним провінціям. Він радо підтримував світські проєкти, навчаючи своїх вірних економічній самозарадності та фінансовій грамотності. Крім богословських знань, священники за його закликом, мали опановувати торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство.

Надійним помічником Митрополита Андрея та греко-католицького духовенства у праці для народу стала українська адвокатура. Адвокати були у близькому колі Андрея Шептицького, допомагаючи вирішувати численні господарські справи та потреби мирян, які залагоджувалися за рахунок його особистих коштів і земель. Зокрема, так було організовано кооперативний ліцей, садівничо-городничу у селі Миловаші та хліборобську школи у селі Коршів.

У 1910 році Митрополит увійшов до складу засновників Земельного банку гіпотечного, який мав підтримати українське селянство вигідними і дешевими кредитами на купівлю землі. Поруч з Андреєм Шептицьким ініціаторами банку були адвокати — Кость Левицький, Євген Олесницький, Ярослав Кулачковський, Микола Василько. Земельний банк гіпотечний кредитував українську кооперацію. Товариства «Сільський господар», «Народна Торгівля», «Маслосоюз» отримали дешеві кредити. Андрей Шептицький вважав кооперацію порятунком для українських селян Галичини: «Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці християнські, шпихлярі (комори) громадські і всякі інші пожиточні установи».

На заклик А. Шептицького відроджувати українське село відгукнулося чимало священників, які засновували осередки товариства «Сільський господар» на парафіях, допомагали створювати при читальнях «Просвіти» громадські склади для зерна та Народні доми, які, крім кредитування селян, займалися виробництвом та збутом продукції. Все це разом з духовенством організовували та розвивали представники адвокатури. У 1909 — 1917 роках товариство «Сільський господар» очолював адвокат Євген Олесницький зі Стрия. Завдяки йому товариство здобуло широку популярність серед селянства. Одним з його найближчих соратників був отець Степан Онишкевич. Під час економічної кризи 1912 року вони — адвокат і священник — обидва посли (депутати) до австрійського парламенту — добилися виділення державної допомоги галицьким селянам та зменшення податків. Важливими напрямками діяльності товариства «Сільський господар» були: правовий захист селян перед державною і місцевою владою, організація освітніх курсів і шкіл для селян, засновування дослідних полів, розплідників плодових дерев, зразкових садів, поширення сільсько-господарської техніки, видавнича діяльність. У 1920-х товариство очолював отець Тит Войнаровський — багаторічний адміністратор митрополичих дібр. Завдяки його зусиллям за підтримки та юридичного супроводу адвокатури між українськими селянами було розподілено сорок тисяч моргів землі великих землевласників.

За часів митрополита Андрея Шептицького греко-католицька церква володіла значною кількістю церковних, культурних та освітніх установ. Багато з цих закладів стали об’єктами суперечок і конфліктів із державними органами, зокрема у випадках націоналізації або спроб примусової передачі майна. Адвокати, які працювали з церквою, допомагали захищати церковну власність у судах, а також сприяли збереженню інституційних прав УГКЦ. Вони активно захищали інтереси церкви у спорах із державними органами, що намагалися обмежити церковну діяльність, зокрема в контексті австро-угорських законів або польської влади.

Митрополит Андрей Шептицький активно підтримував український національний рух, проте завжди намагався зберігати нейтралітет і незалежність Церкви від політичних впливів. Однак він стикався з численними юридичними перешкодами і труднощами через політичну ситуацію в Україні, зокрема під час Першої світової війни, після польської окупації та в період міжвоєнного часу. Адвокати, які працювали в цей час на благо Церкви, допомагали у правовому захисті українських культурних і національних прав, сприяючи підтримці інтересів греко-католицької церкви у межах української громади. Це включало боротьбу за свободу віросповідання, забезпечення українцям права на власну церкву, вживання української мови в урядових інституціях, суді та освіті.

У квітні 1917 року на новину про звільнення митрополита Андрея Шептицького з російського заслання галицька громадськість відгукнулася ідеєю заснування Фонду його імені для українських сиріт. До почесної президії Комітету увійшли адвокати Кость Левицький, Михайло Волошин, Євген Олесницький, Степан Федак. Членами Комітету стали адвокати Степан Баран, Володимир Бачинський, Теодозій Воєвідка, Євген Гвоздецький, Остап Макарушка, Володимир Пежанський, Володимир Ревюк, Кирило Студинський.

Митрополит Андрей Шептицький підтримав проголошення Західно-Української Народної Республіки, був членом Української Національної Ради. Після поразки національно-визвольних змагань і виїзду уряду ЗУНР на еміграцію до Відня, митрополит здійснив низку візитів до країн Європи (зокрема Італії, Бельгії, Нідерландів, Франції, Бразилії, Аргентини, Канади) та Америки на підтримку України. Ці заходи і зустрічі у пошуку підтримки для України мали певні успіхи, хоч і блокувалися польськими службами. Про це свідчить лист Костя Левицького, уповноваженого уряду ЗУНР для закордонних справ, датований 22 липня 1921 р. до «Високоприосвященного Митрополита Андрея гр. Шептицького у Вінніпегу. Наш уряд одержав докладний звіт від п. Д-ра Витвицького про авдієнцію Вашої Ексцеленції у прем’єра міністрів Французької республіки п. Бріяна. Вважаю моїм обов’язком зложити Вашій Ексцеленції щиру подяку за ласкаві і успішні заходи до увільнення нашого українського народу з польської неволі та здобуття йому державної незалежности». Кость Левицький попросив митрополита порушити питання державної незалежності при зустрічі з президентом США, оскільки «голос Америки багато заважить при вирішенні нашої справи».

Климентій (Казимир) Шептицький: адвокат, блаженний священномученик і праведник народів світу

Опорою митрополита Андрея Шептицького в його економічній діяльності та благодійності був рідний брат Казимир, який першу частину свого життя присвятив адвокатурі. Згодом він став видатним діячем Української греко-католицької церкви, ієромонахом, Екзархом Росії та Сибіру, Блаженним священномучеником і Праведником народів світу.

Казимир Шептицький — один з семи синів у родині Шептицьких. У 1892 році він отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті у Кракові. Працював адвокатом, допомагав управляти сімейними маєтками. Був депутатом Галицького сейму, а протягом 1900 — 1907 років — австрійського парламенту. Ініціював закон про пенсійне страхування приватних службовців, який захищав соціальні права представників адвокатури.

8 грудня 1912 року Казимир Шептицький склав чернечу обітницю та отримав ім’я Климентій. У 1918 році митрополит Андрей призначив брата настоятелем Скнилівської Лаври, яка наприкінці року була перенесена до Унева. У березні 1918 року було зареєстровано товариство «Захист ім. Митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт у Львові». Опіка над дітьми-сиротами стала справою усього життя для отця Климентія. Також з його ініціативи у 1921 році була заснована обитель у селі Зарваниця на Тернопільщині: при монастирі діяв сиротинець, бібліотека для селян та молодіжний хор.

Благодійна діяльність отця Климентія була особливо вагомою на ниві професійної освіти. У листопаді 1927 року спільними зусиллями братів Шептицьких було відкрито школу східного іконопису у заснованій ними у Львові Святоіванівській Лаврі. На утриманні Лаври був сиротинець, де вихованці, окрім навчальної програми, опановували ремесла. В обителі Унівської Лаври отцем Климентієм також була заснована безкоштовна реміснича школа з кравецьким, шевським та столярним відділами.

Під час німецької окупації брати Шептицькі рятували євреїв. Отець Климентій організував групу добровольців, які переховували євреїв по монастирях і переправляли їх у безпечне місце. У монастирських захоронках (дитячих дошкільних закладах) єврейських дітей влаштовували під українськими іменами, переховували їх у лаврах як сиріт чи послушників. За різними даними брати Шептицькі врятували від кількох сотень до кількох тисяч євреїв. У 1996 році отець Климентій був проголошений Праведником світу за порятунок євреїв під час Другої світової війни.

Адвокатське коло митрополії: особистості та заслуги

Адвокату Євгену Гвоздецькому — Генеральному адміністратору Столових Дібр Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви митрополит Андрей Шептицький висловив подяку у своєму Заповіті, написаному 17 квітня 1928 року у Львові, чим вшанував його довготривалу працю на благо Церкви.

Народився Євген Гвоздецький у 1877 році в селі Ушковичах Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства. Здобув правничу освіту та працював у Львові адвокатом і нотаріусом до 1939 року9 . У межах митрополії Є. Гвоздецький займався правничими питаннями, був задіяний у фінансових операціях. Тісно співпрацюючи з отцем-митратом Титом Войнаровським, значну увагу адвокат приділяв нафтовому та лісовому бізнесу, вів переговори з великими підприємцями. Повідомляв митрополита Андрея та Климентія Шептицького про всі фінансові та судові справи.

Адвокат Степан Федак мав у так званому «уряді» митрополита Шептицького, а саме так називали згуртоване навколо нього товариство високопрофесійних фахівців, посаду «міністра до правничих справ». У 1890 році ще будучи у статусі адвокатського кандидата, С. Федак був обраний синдиком (юридичним представником) фонду для допомоги вдовам і сиротам Львівської Архиєпархії. У 1893 році митрополит Сильвестр Сембратович надав Степану Федаку статус радника митрополичого ординаріату — керівного органу Церкви. Адвокат був членом фінансово-економічних установ: Земельного банку гіпотечного, товариства «Дністер», «Ревізійного союзу українських кооперативів». У 1901 — 1905 роках Степан Федак був адвокатом митрополії, займався судовими справами та представляв її інтереси.

У 1917 році отець-митрат Тит Войнаровський допоміг перебратися з Бібрки до Львова та відкрити свою канцелярію адвокату Роману Перфецькому. За таке сприяння адвокат погоджувався працювати в апараті Т. Войнаровського, представляти правові інтереси кооперативу, банку чи іншої суспільно важливої економічної інституції, бути відповідальним за конкретний напрям господарського розвитку Східної Галичини.

У справах співпраці з іноземними фірмами та банками, іпотечними кредитами, митрополія контактувала з єврейськими адвокатами: Емілем Парнасом та Бруно Фрідманом.

Після заснування 1931 року митрополитом Андреєм Шептицьким Українського Католицького Союзу його активним членом став адвокат Олександр Надрага, а з 1932 року як надзвичайний професор він читав цивільне право у греко-католицькій Богословській академії. Тут адвокат викладав до вересня 1939 року. За роки праці в Богословській академії доктор Олександр Надрага налагодив та поглибив зв’язки із викладацьким складом навчального закладу, в якому більшість були представники духовенства.

Співпрацював О. Надрага і з найдавнішим греко-католицьким чернечим орденом Отців Василіян. На початку 1921 року він став відповідальним редактором заснованого Василіянами нового студенського часопису «Поступ». Редакція видання розташовувалася в його адвокатській канцелярії. Коли на часопис почалися нападки та звинувачення як зі сторони соціалістів, так і з боку польської влади, саме через канцелярію адвоката Олександра Надрагу протоігумен звернувся офіційно до редакцій деяких польських газет з проханням подати спростування. Відповідні заяви з підписом доктора О. Надраги помістили дві газети «Dziennik ludowy» і «Rzeczpospolita». У 1920–1930-ті роки адвокат Олександр Надрага від імені протоігумена чи окремих монастирів займався справами різних монастирів Галицької провінції отців василіян13.

В історії Української греко-католицької церкви відзначаємо тісну співпрацю духовенства та адвокатури, особливо у добу митрополичого правління Андрея Шептицького. Напрямки цієї взаємодії були дуже різнопланові: захист прав УГКЦ та її духовенства; залучення адвокатури в інституційну розбудову Церкви та її матеріальний добробут; спільна праця для розвитку національного руху та боротьба за українську державність; започаткування та розвій української кооперації; підтримка культурного відродження та духовної освіти; харитативна діяльність і меценатство.

Ірина Василик

к. іст. н., доцент, адвокат, проректор Вищої школи адвокатури, керівник Центру досліджень адвокатури і права НААУ

	19:31 Пт 22.08.25
Адвокатура в історії церкви: історичний вплив та значення на прикладі УГКЦ у добу митрополита Андрея Шептицького
Головна цитата «В історії Української греко-католицької церкви відзначаємо тісну співпрацю духовенства та адвокатури, особливо у добу митрополичого правління Андрея Шептицького», - адвокат І. Василик Роль Церкви в історії та суспільному житті України була та залишається непересічною. Адвокатура неодноразово виступала сполучною ланкою між церковним та світським, допомагаючи Церкві у здійсненні її харитативної та філантропічної діяльності. Досі сторінки історії взаємодії адвокатури та Церкви залишаються непрочитаними. Щоб заповнити цю прогалину, Центр досліджень адвокатури і права НААУ розпочинає дослідження, присвячене співпраці адвокатури та Церкви та приурочене до 160-річного ювілею митрополита Андрея Шептицького. Під його керівництвом Українська греко-католицька церква стала впливовою суспільною інституцією та важливим чинником формування та збереження національної самосвідомості. Адвокатура у житті та діяльності митрополита Андрея Шептицького Роман Марія Александер Шептицький (29 липня 1865 — 1 листопада 1944) — майбутній митрополит Андрей — походив із давнього боярського українського роду Галичини. Грамоту про право на свої землі предки Шептицьких отримали у 1284 році від галицько-волинського князя Лева Даниловича. Надалі рід був тісно пов’язаний історією греко-католицької Церкви, якій дав двох митрополитів Київських, Галицьких і всієї Русі Атанасія (1686 — 1746) та Лева-Людовика (1714 — 1779), єпископа Львівського Варлаама, римо-католицького єпископа Єроніма Шептицького (1759 — 1773), єпископа Перемишля Атанасія, єпископа Львівського і митрополита Київського Лева, а також значну кількість ченців і священнослужителів. Протягом XIX століття рід Шептицьких полонізувався. Батьки майбутнього митрополита мали графський титул та належали до римо-католицького обряду. Початкову освіту Роман здобув удома, продовжив навчання у гімназії Святої Анни в Кракові. Батьки планували для сина військову кар’єру, однак несподівана хвороба 19-річного юнака зруйнувала ці задуми. Тому Роман розпочав правничі студії у Кракові. Через два роки, на третій рік навчання, він поїхав до Німеччини та вивчав право в університеті Бреслау (нині Вроцлав, Польща). 10 травня 1888 року в Ягеллонському університеті в Кракові після трьох іспитів Роман здобув ступінь доктора права. Пізніше він здобув також докторат з теології та філософії. Правнича кар’єра була найбажанішим майбутнім сина в очах Романового батька Івана Шептицького — великого землевласника, політичного діяча, довголітнього депутата до австрійського парламенту та Галицького Крайового Сейму. І хоча Романом було обрано шлях духовного покликання, здобуті знання та звання доктора права дозволили йому розбиратися у багатьох сферах світського законодавства та господарського життя, у фінансово-банківській справі та міжнародній політиці. Митрополит Андрей Шептицький, як точно визначив отець Василь Лаба, «був оборонцем прав Церкви і народу, а нераз і себе самого». Він був рішучим прихильником церковної автономії, прагнув забезпечити незалежність Української греко-католицької церкви від політичного та державного втручання, зокрема, з боку Австро-Угорщини та Польщі, а пізніше — радянської влади. Адвокати, які мали зв’язки з митрополитом, активно сприяли юридичному захисту прав УГКЦ в умовах, коли церква зазнавала певних обмежень з боку держави. Їхня діяльність включала боротьбу за права церкви на власне майно, автономію в управлінні та відсутність втручання в її внутрішні справи. Митрополит Андрей активно намагався зробити все для того, щоб українці створили власну державу. Формами такої державобудівничої діяльності митрополита були: депутатство у Державній Раді у Відні та у Галицькому Крайовому Сеймі, результатом яких стала боротьба за заснування львівського (українського) університету, прийнята виборча реформа. В австрійському парламенті А. Шептицький працював разом з багатьма українськими адвокатами, які також були обрані послами (депутатами). Про його роль у цих процесах свідчить телеграма керівника українських фракцій в австрійському парламенті адвоката Костя Левицького до Митрополита Андрея Шептицького від 29 серпня 1913 року: «Український клуб парламентарний одноголосно заявляє вашій Ексцеленції сердечні глибокі подяки за многоцінні успішні заходи великого акту політичного, соймової реформи виборчої». Митрополит Андрей мав великий підприємницький хист та вмів примножити і раціонально розпорядитися коштами та власністю. У першу чергу, він вкладав значні матеріальні ресурси у розвиток Церкви. Під час першого свого високого призначення Станиславівським єпископом Владика заснував Духовну семінарію у Станиславові та викупив земельну ділянку під це будівництво. 21 жовтня 1900 року Папа Римський Лев ХІІІ іменував Андрея Шептицького Львівським архієпископом та Галицьким митрополитом. Молодий митрополит хотів бачити Галичину процвітаючою і рівною західним церковним провінціям. Він радо підтримував світські проєкти, навчаючи своїх вірних економічній самозарадності та фінансовій грамотності. Крім богословських знань, священники за його закликом, мали опановувати торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство. Надійним помічником Митрополита Андрея та греко-католицького духовенства у праці для народу стала українська адвокатура. Адвокати були у близькому колі Андрея Шептицького, допомагаючи вирішувати численні господарські справи та потреби мирян, які залагоджувалися за рахунок його особистих коштів і земель. Зокрема, так було організовано кооперативний ліцей, садівничо-городничу у селі Миловаші та хліборобську школи у селі Коршів. У 1910 році Митрополит увійшов до складу засновників Земельного банку гіпотечного, який мав підтримати українське селянство вигідними і дешевими кредитами на купівлю землі. Поруч з Андреєм Шептицьким ініціаторами банку були адвокати — Кость Левицький, Євген Олесницький, Ярослав Кулачковський, Микола Василько. Земельний банк гіпотечний кредитував українську кооперацію. Товариства «Сільський господар», «Народна Торгівля», «Маслосоюз» отримали дешеві кредити. Андрей Шептицький вважав кооперацію порятунком для українських селян Галичини: «Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці християнські, шпихлярі (комори) громадські і всякі інші пожиточні установи». На заклик А. Шептицького відроджувати українське село відгукнулося чимало священників, які засновували осередки товариства «Сільський господар» на парафіях, допомагали створювати при читальнях «Просвіти» громадські склади для зерна та Народні доми, які, крім кредитування селян, займалися виробництвом та збутом продукції. Все це разом з духовенством організовували та розвивали представники адвокатури. У 1909 — 1917 роках товариство «Сільський господар» очолював адвокат Євген Олесницький зі Стрия. Завдяки йому товариство здобуло широку популярність серед селянства. Одним з його найближчих соратників був отець Степан Онишкевич. Під час економічної кризи 1912 року вони — адвокат і священник — обидва посли (депутати) до австрійського парламенту — добилися виділення державної допомоги галицьким селянам та зменшення податків. Важливими напрямками діяльності товариства «Сільський господар» були: правовий захист селян перед державною і місцевою владою, організація освітніх курсів і шкіл для селян, засновування дослідних полів, розплідників плодових дерев, зразкових садів, поширення сільсько-господарської техніки, видавнича діяльність. У 1920-х товариство очолював отець Тит Войнаровський — багаторічний адміністратор митрополичих дібр. Завдяки його зусиллям за підтримки та юридичного супроводу адвокатури між українськими селянами було розподілено сорок тисяч моргів землі великих землевласників. За часів митрополита Андрея Шептицького греко-католицька церква володіла значною кількістю церковних, культурних та освітніх установ. Багато з цих закладів стали об’єктами суперечок і конфліктів із державними органами, зокрема у випадках націоналізації або спроб примусової передачі майна. Адвокати, які працювали з церквою, допомагали захищати церковну власність у судах, а також сприяли збереженню інституційних прав УГКЦ. Вони активно захищали інтереси церкви у спорах із державними органами, що намагалися обмежити церковну діяльність, зокрема в контексті австро-угорських законів або польської влади. Митрополит Андрей Шептицький активно підтримував український національний рух, проте завжди намагався зберігати нейтралітет і незалежність Церкви від політичних впливів. Однак він стикався з численними юридичними перешкодами і труднощами через політичну ситуацію в Україні, зокрема під час Першої світової війни, після польської окупації та в період міжвоєнного часу. Адвокати, які працювали в цей час на благо Церкви, допомагали у правовому захисті українських культурних і національних прав, сприяючи підтримці інтересів греко-католицької церкви у межах української громади. Це включало боротьбу за свободу віросповідання, забезпечення українцям права на власну церкву, вживання української мови в урядових інституціях, суді та освіті. У квітні 1917 року на новину про звільнення митрополита Андрея Шептицького з російського заслання галицька громадськість відгукнулася ідеєю заснування Фонду його імені для українських сиріт. До почесної президії Комітету увійшли адвокати Кость Левицький, Михайло Волошин, Євген Олесницький, Степан Федак. Членами Комітету стали адвокати Степан Баран, Володимир Бачинський, Теодозій Воєвідка, Євген Гвоздецький, Остап Макарушка, Володимир Пежанський, Володимир Ревюк, Кирило Студинський. Митрополит Андрей Шептицький підтримав проголошення Західно-Української Народної Республіки, був членом Української Національної Ради. Після поразки національно-визвольних змагань і виїзду уряду ЗУНР на еміграцію до Відня, митрополит здійснив низку візитів до країн Європи (зокрема Італії, Бельгії, Нідерландів, Франції, Бразилії, Аргентини, Канади) та Америки на підтримку України. Ці заходи і зустрічі у пошуку підтримки для України мали певні успіхи, хоч і блокувалися польськими службами. Про це свідчить лист Костя Левицького, уповноваженого уряду ЗУНР для закордонних справ, датований 22 липня 1921 р. до «Високоприосвященного Митрополита Андрея гр. Шептицького у Вінніпегу. Наш уряд одержав докладний звіт від п. Д-ра Витвицького про авдієнцію Вашої Ексцеленції у прем’єра міністрів Французької республіки п. Бріяна. Вважаю моїм обов’язком зложити Вашій Ексцеленції щиру подяку за ласкаві і успішні заходи до увільнення нашого українського народу з польської неволі та здобуття йому державної незалежности». Кость Левицький попросив митрополита порушити питання державної незалежності при зустрічі з президентом США, оскільки «голос Америки багато заважить при вирішенні нашої справи». Климентій (Казимир) Шептицький: адвокат, блаженний священномученик і праведник народів світу Опорою митрополита Андрея Шептицького в його економічній діяльності та благодійності був рідний брат Казимир, який першу частину свого життя присвятив адвокатурі. Згодом він став видатним діячем Української греко-католицької церкви, ієромонахом, Екзархом Росії та Сибіру, Блаженним священномучеником і Праведником народів світу. Казимир Шептицький — один з семи синів у родині Шептицьких. У 1892 році він отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті у Кракові. Працював адвокатом, допомагав управляти сімейними маєтками. Був депутатом Галицького сейму, а протягом 1900 — 1907 років — австрійського парламенту. Ініціював закон про пенсійне страхування приватних службовців, який захищав соціальні права представників адвокатури. 8 грудня 1912 року Казимир Шептицький склав чернечу обітницю та отримав ім’я Климентій. У 1918 році митрополит Андрей призначив брата настоятелем Скнилівської Лаври, яка наприкінці року була перенесена до Унева. У березні 1918 року було зареєстровано товариство «Захист ім. Митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт у Львові». Опіка над дітьми-сиротами стала справою усього життя для отця Климентія. Також з його ініціативи у 1921 році була заснована обитель у селі Зарваниця на Тернопільщині: при монастирі діяв сиротинець, бібліотека для селян та молодіжний хор. Благодійна діяльність отця Климентія була особливо вагомою на ниві професійної освіти. У листопаді 1927 року спільними зусиллями братів Шептицьких було відкрито школу східного іконопису у заснованій ними у Львові Святоіванівській Лаврі. На утриманні Лаври був сиротинець, де вихованці, окрім навчальної програми, опановували ремесла. В обителі Унівської Лаври отцем Климентієм також була заснована безкоштовна реміснича школа з кравецьким, шевським та столярним відділами. Під час німецької окупації брати Шептицькі рятували євреїв. Отець Климентій організував групу добровольців, які переховували євреїв по монастирях і переправляли їх у безпечне місце. У монастирських захоронках (дитячих дошкільних закладах) єврейських дітей влаштовували під українськими іменами, переховували їх у лаврах як сиріт чи послушників. За різними даними брати Шептицькі врятували від кількох сотень до кількох тисяч євреїв. У 1996 році отець Климентій був проголошений Праведником світу за порятунок євреїв під час Другої світової війни. Адвокатське коло митрополії: особистості та заслуги Адвокату Євгену Гвоздецькому — Генеральному адміністратору Столових Дібр Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви митрополит Андрей Шептицький висловив подяку у своєму Заповіті, написаному 17 квітня 1928 року у Львові, чим вшанував його довготривалу працю на благо Церкви. Народився Євген Гвоздецький у 1877 році в селі Ушковичах Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства. Здобув правничу освіту та працював у Львові адвокатом і нотаріусом до 1939 року9 . У межах митрополії Є. Гвоздецький займався правничими питаннями, був задіяний у фінансових операціях. Тісно співпрацюючи з отцем-митратом Титом Войнаровським, значну увагу адвокат приділяв нафтовому та лісовому бізнесу, вів переговори з великими підприємцями. Повідомляв митрополита Андрея та Климентія Шептицького про всі фінансові та судові справи. Адвокат Степан Федак мав у так званому «уряді» митрополита Шептицького, а саме так називали згуртоване навколо нього товариство високопрофесійних фахівців, посаду «міністра до правничих справ». У 1890 році ще будучи у статусі адвокатського кандидата, С. Федак був обраний синдиком (юридичним представником) фонду для допомоги вдовам і сиротам Львівської Архиєпархії. У 1893 році митрополит Сильвестр Сембратович надав Степану Федаку статус радника митрополичого ординаріату — керівного органу Церкви. Адвокат був членом фінансово-економічних установ: Земельного банку гіпотечного, товариства «Дністер», «Ревізійного союзу українських кооперативів». У 1901 — 1905 роках Степан Федак був адвокатом митрополії, займався судовими справами та представляв її інтереси. У 1917 році отець-митрат Тит Войнаровський допоміг перебратися з Бібрки до Львова та відкрити свою канцелярію адвокату Роману Перфецькому. За таке сприяння адвокат погоджувався працювати в апараті Т. Войнаровського, представляти правові інтереси кооперативу, банку чи іншої суспільно важливої економічної інституції, бути відповідальним за конкретний напрям господарського розвитку Східної Галичини. У справах співпраці з іноземними фірмами та банками, іпотечними кредитами, митрополія контактувала з єврейськими адвокатами: Емілем Парнасом та Бруно Фрідманом. Після заснування 1931 року митрополитом Андреєм Шептицьким Українського Католицького Союзу його активним членом став адвокат Олександр Надрага, а з 1932 року як надзвичайний професор він читав цивільне право у греко-католицькій Богословській академії. Тут адвокат викладав до вересня 1939 року. За роки праці в Богословській академії доктор Олександр Надрага налагодив та поглибив зв’язки із викладацьким складом навчального закладу, в якому більшість були представники духовенства. Співпрацював О. Надрага і з найдавнішим греко-католицьким чернечим орденом Отців Василіян. На початку 1921 року він став відповідальним редактором заснованого Василіянами нового студенського часопису «Поступ». Редакція видання розташовувалася в його адвокатській канцелярії. Коли на часопис почалися нападки та звинувачення як зі сторони соціалістів, так і з боку польської влади, саме через канцелярію адвоката Олександра Надрагу протоігумен звернувся офіційно до редакцій деяких польських газет з проханням подати спростування. Відповідні заяви з підписом доктора О. Надраги помістили дві газети «Dziennik ludowy» і «Rzeczpospolita». У 1920–1930-ті роки адвокат Олександр Надрага від імені протоігумена чи окремих монастирів займався справами різних монастирів Галицької провінції отців василіян13. В історії Української греко-католицької церкви відзначаємо тісну співпрацю духовенства та адвокатури, особливо у добу митрополичого правління Андрея Шептицького. Напрямки цієї взаємодії були дуже різнопланові: захист прав УГКЦ та її духовенства; залучення адвокатури в інституційну розбудову Церкви та її матеріальний добробут; спільна праця для розвитку національного руху та боротьба за українську державність; започаткування та розвій української кооперації; підтримка культурного відродження та духовної освіти; харитативна діяльність і меценатство. Список використаної літератури: Князь Української Церкви. Митрополит Андрей Шептицький: сторінки життя і діяльності / Вступна стаття Миколи Вегеша; укладачі Анастасія Вегеш і Микола Вегеш. Ужгород: Видавництво ТОВ «РІК-У», 2024. С. 12. Лаба В. Митрополит Андрей Шептицький. Його життя і заслуги. Люблин: Свічадо, 1990. С. 17. ЦДІАУЛ. Ф. 358 чт. Оп. 2. Спр. 201. Арк. 59. Позняк-Хоменко Н. На службі Богу й Україні. До дня народження митрополита Андрея Шептицького. Фонд ім. Митрополита Андрея гр. Шептицького для українських сиріт // Діло. 1917. 11 квітня. Єрм. Бойко Юстин. Невідомий «Заповіт» митрополита Андрея Шептицького від 17 квітня 1928 року. Пасіцька О. Свій серед своїх: отець-мітрат Тит Войнаровський та його оточення // Новітня доба / Гол. Ред. М. Романюк. НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. Львів. 2021. Вип. 9. С. 256. Савчук Б. Адвокатська, економічна і громадсько-політична діяльність Степана Федака (1861— 1937). Львів: Манускрипт-Львів, 2020. Т. IV. С. 89. (Серія «Адвокатська біографістика»). Грім Єронім. Адвокат Олександр Надрага: тернисті шляхи життєвої долі «практикуючого християнина» / 100 років Союзу Українських Адвокатів: статті, матеріали, документи / За ред. І. Б. Василик. Серія «Нариси з історії адвокатури України», Випуск 3. Л.; К.: Манускрипт-Львів, 2025. С. 229 — 239. ВІСНИК НААУ № 5 (111) Автор публікації: Ірина Василик Ірина Василик к. іст. н., доцент, адвокат, проректор Вищої школи адвокатури, керівник Центру досліджень адвокатури і права НААУ Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Адвокатура в історії церкви: історичний вплив та значення на прикладі УГКЦ у добу митрополита Андрея Шептицького

Головна цитата