Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Про відповідальне використання терміну «примусова мобілізація»

В умовах зовнішньої агресії мобілізація є критично важливим інструментом захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України. Водночас навколо цього процесу точиться жвава суспільна і професійна дискусія, в якій усе частіше з'являється словосполучення «примусова мобілізація». Його можна почути у медіа, побачити в соцмережах і навіть у деяких публікаціях правників. Чи є такий термін бажаним у професійному та публічному дискурсі? Чи відповідає він суті правового регулювання? І чи не створює він зайвих ризиків — інформаційних і суспільних?

Військова служба під час мобілізації в Україні регулюється законами «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок та військову службу». Вона ґрунтується на ст. 65 Конституції, яка визначає захист Вітчизни як обов'язок кожного громадянина. Ст. 43 Основного Закону спеціально зазначає, що військова служба не вважається примусовою працею. Це означає, що законодавець визнає специфічну природу цього обов’язку. Будучи обов’язковим і підкріпленим механізмами юридичної відповідальності, його невиконання (ст.ст. 210, 210-1 КУпАП, ст. 336 КК України), є легітимною формою державного впливу (примусу), дозволеною Конституцією та міжнародним правом для забезпечення оборони країни в умовах зовнішньої загрози або агресії.

Отже, призов на військову службу під час мобілізації — це законний механізм реалізації конституційного обов’язку громадян у період воєнного стану, спрямований виключно на захист суверенітету та територіальної цілісності. Він передбачає процедури, права громадян на відстрочку (ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), медичні огляди та можливості судового оскарження рішень ТЦК та СП.

Важливо розуміти семантичне навантаження терміну «примусова мобілізація» у міжнародній практиці та праві. Його використання доречне при кваліфікації злочинних дій окупаційної влади на тимчасово окупованих територіях, коли йдеться про примусове залучення цивільного населення до діяльності окупаційних адміністрацій або збройних формувань агресора. Примусова мобілізація — грубе порушення міжнародного гуманітарного права і може кваліфікуватися як воєнний злочин. У сучасному міжнародному праві воно тісно пов’язане з концепцією примусової праці та порушень прав людини в умовах окупації чи збройного конфлікту.

Використання терміну «примусова мобілізація» для опису законного процесу мобілізації в Україні є небажаним через серйозні ризики.

По-перше, створюється небезпечна лексична паралель між легальними діями України зі захисту своєї території та злочинними діями окупанта. Таке формулювання спотворює суть української мобілізації, яка ґрунтується на Конституції та законах, а не на свавіллі.

По-друге, підривається суспільна довіра. Термінологія, що безпосередньо асоціюється з насильством або незаконністю, може викликати необґрунтовані побоювання, підсилювати панічні настрої та підривати довіру до Збройних Сил України та державних інституцій, які діють в рамках закону.

По-третє, такі формулювання можуть бути (і часто бувають) використані російською пропагандою для дискредитації України на міжнародній арені, створюючи хибне враження про систематичні порушення прав людини або проведення Україною незаконних примусових заходів, аналогічних діям окупанта.

Крім того, емоційно заряджена термінологія може заважати конструктивному суспільному діалогу щодо вдосконалення процесів мобілізації та захисту прав громадян, сприяючи поляризації.

Адвокати, як ключові учасники правового поля та захисту прав громадян, відіграють виняткову роль у формуванні коректного, збалансованого та відповідального правового дискурсу, особливо в умовах воєнного стану. Від їхньої професійної позиції та вибору слів багато в чому залежить громадське сприйняття правових інститутів.

У зв’язку з цим, адвокати мають стати прикладом відповідального використання термінології. У юридичній практиці, публікаціях, консультаціях та публічних виступах доречно використовувати виключно законодавчо закріплені та семантично точні терміни: «мобілізація», «призов на військову службу», «виконання конституційного обов’язку з оборони Вітчизни». А от уживання терміну «примусова мобілізація» краще уникати через ризики, описані вище. У випадках, коли йдеться про конкретні можливі порушення процедур призову, доречно докладно описувати їх суть: «порушення порядку призову», «незаконне застосування фізичної сили», «неврахування права на відстрочку», «видавання незаконних повісток» тощо.

Адвокати можуть і повинні активно роз’яснювати клієнтам та громадськості правову природу мобілізації, її конституційні підстави, права та обов’язки громадян, механізми захисту. Це сприяє підвищенню правової обізнаності, розвінчанню міфів та зменшенню напруженості. У звʼязку із цим можливо варто було б ініціювати розробку внутрішньопрофесійних рекомендацій або етичних орієнтирів щодо використання термінології у публічному правовому просторі. Метою має бути консолідація спільноти навколо принципів відповідальності та інформаційної безпеки.

Запобігти поширенню некоректної термінології допоможе співпраця з журналістами під час надання кваліфікованих юридичних коментарів щодо мобілізаційних процесів.

Сьогодні Україна веде визвольну війну за своє існування. І мобілізація є законним, необхідним і виправданим механізмом захисту державності, заснованим на Конституції. Використання терміну «примусова мобілізація» для опису цього процесу є небажаним, оскільки він має чітке та важке історичне та правове значення, пов’язане з діями окупантів на тимчасово окупованих територіях і воєнними злочинами. Його вживання щодо українських реалій створює небезпечну семантичну плутанину, може підривати довіру до державних інститутів у критичний момент та надає інструменти ворожій пропаганді.

Уніфікація професійної лексики навколо точних законодавчих понять, активна правопросвітницька робота та солідарність у питанні інформаційної безпеки стане вагомим внеском у зміцнення єдності суспільства та спротиву агресії на всіх фронтах. Мобілізація — це не примус у злочинному розумінні, а спільна відповідальність за захист Батьківщини, реалізована через механізми, передбачені Конституцією та законами України.

Дмитро Бузанов

секретар Комітету НААУ з питань інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації

	15:02 Пт 11.07.25
Про відповідальне використання терміну «примусова мобілізація»
Головна цитата «Використання терміну «примусова мобілізація» для опису цього процесу є небажаним, оскільки він має чітке та важке історичне та правове значення, пов’язане з діями окупантів на тимчасово окупованих територіях і воєнними злочинами», - адвокат Д. Бузанов В умовах зовнішньої агресії мобілізація є критично важливим інструментом захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України. Водночас навколо цього процесу точиться жвава суспільна і професійна дискусія, в якій усе частіше з'являється словосполучення «примусова мобілізація». Його можна почути у медіа, побачити в соцмережах і навіть у деяких публікаціях правників. Чи є такий термін бажаним у професійному та публічному дискурсі? Чи відповідає він суті правового регулювання? І чи не створює він зайвих ризиків — інформаційних і суспільних? Природа та законодавчі основи Військова служба під час мобілізації в Україні регулюється законами «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок та військову службу». Вона ґрунтується на ст. 65 Конституції, яка визначає захист Вітчизни як обов'язок кожного громадянина. Ст. 43 Основного Закону спеціально зазначає, що військова служба не вважається примусовою працею. Це означає, що законодавець визнає специфічну природу цього обов’язку. Будучи обов’язковим і підкріпленим механізмами юридичної відповідальності, його невиконання (ст.ст. 210, 210-1 КУпАП, ст. 336 КК України), є легітимною формою державного впливу (примусу), дозволеною Конституцією та міжнародним правом для забезпечення оборони країни в умовах зовнішньої загрози або агресії. Отже, призов на військову службу під час мобілізації — це законний механізм реалізації конституційного обов’язку громадян у період воєнного стану, спрямований виключно на захист суверенітету та територіальної цілісності. Він передбачає процедури, права громадян на відстрочку (ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), медичні огляди та можливості судового оскарження рішень ТЦК та СП. Важливо розуміти семантичне навантаження терміну «примусова мобілізація» у міжнародній практиці та праві. Його використання доречне при кваліфікації злочинних дій окупаційної влади на тимчасово окупованих територіях, коли йдеться про примусове залучення цивільного населення до діяльності окупаційних адміністрацій або збройних формувань агресора. Примусова мобілізація — грубе порушення міжнародного гуманітарного права і може кваліфікуватися як воєнний злочин. У сучасному міжнародному праві воно тісно пов’язане з концепцією примусової праці та порушень прав людини в умовах окупації чи збройного конфлікту. Український контекст Використання терміну «примусова мобілізація» для опису законного процесу мобілізації в Україні є небажаним через серйозні ризики. По-перше, створюється небезпечна лексична паралель між легальними діями України зі захисту своєї території та злочинними діями окупанта. Таке формулювання спотворює суть української мобілізації, яка ґрунтується на Конституції та законах, а не на свавіллі. По-друге, підривається суспільна довіра. Термінологія, що безпосередньо асоціюється з насильством або незаконністю, може викликати необґрунтовані побоювання, підсилювати панічні настрої та підривати довіру до Збройних Сил України та державних інституцій, які діють в рамках закону. По-третє, такі формулювання можуть бути (і часто бувають) використані російською пропагандою для дискредитації України на міжнародній арені, створюючи хибне враження про систематичні порушення прав людини або проведення Україною незаконних примусових заходів, аналогічних діям окупанта. Крім того, емоційно заряджена термінологія може заважати конструктивному суспільному діалогу щодо вдосконалення процесів мобілізації та захисту прав громадян, сприяючи поляризації. Роль адвокатів Адвокати, як ключові учасники правового поля та захисту прав громадян, відіграють виняткову роль у формуванні коректного, збалансованого та відповідального правового дискурсу, особливо в умовах воєнного стану. Від їхньої професійної позиції та вибору слів багато в чому залежить громадське сприйняття правових інститутів. У зв’язку з цим, адвокати мають стати прикладом відповідального використання термінології. У юридичній практиці, публікаціях, консультаціях та публічних виступах доречно використовувати виключно законодавчо закріплені та семантично точні терміни: «мобілізація», «призов на військову службу», «виконання конституційного обов’язку з оборони Вітчизни». А от уживання терміну «примусова мобілізація» краще уникати через ризики, описані вище. У випадках, коли йдеться про конкретні можливі порушення процедур призову, доречно докладно описувати їх суть: «порушення порядку призову», «незаконне застосування фізичної сили», «неврахування права на відстрочку», «видавання незаконних повісток» тощо. Адвокати можуть і повинні активно роз’яснювати клієнтам та громадськості правову природу мобілізації, її конституційні підстави, права та обов’язки громадян, механізми захисту. Це сприяє підвищенню правової обізнаності, розвінчанню міфів та зменшенню напруженості. У звʼязку із цим можливо варто було б ініціювати розробку внутрішньопрофесійних рекомендацій або етичних орієнтирів щодо використання термінології у публічному правовому просторі. Метою має бути консолідація спільноти навколо принципів відповідальності та інформаційної безпеки. Запобігти поширенню некоректної термінології допоможе співпраця з журналістами під час надання кваліфікованих юридичних коментарів щодо мобілізаційних процесів. Внесок у спротив агресії Сьогодні Україна веде визвольну війну за своє існування. І мобілізація є законним, необхідним і виправданим механізмом захисту державності, заснованим на Конституції. Використання терміну «примусова мобілізація» для опису цього процесу є небажаним, оскільки він має чітке та важке історичне та правове значення, пов’язане з діями окупантів на тимчасово окупованих територіях і воєнними злочинами. Його вживання щодо українських реалій створює небезпечну семантичну плутанину, може підривати довіру до державних інститутів у критичний момент та надає інструменти ворожій пропаганді. Уніфікація професійної лексики навколо точних законодавчих понять, активна правопросвітницька робота та солідарність у питанні інформаційної безпеки стане вагомим внеском у зміцнення єдності суспільства та спротиву агресії на всіх фронтах. Мобілізація — це не примус у злочинному розумінні, а спільна відповідальність за захист Батьківщини, реалізована через механізми, передбачені Конституцією та законами України. Матеріал опубліковано у виданні «Юридична газета». Автор публікації: Дмитро Бузанов Дмитро Бузанов секретар Комітету НААУ з питань інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Про відповідальне використання терміну «примусова мобілізація»

Головна цитата