Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Деякі аспекти моніторингу соціального законодавства та узгодження його із документами ЄС

На тлі євроінтеграційних процесів та несприятливих факторів викликаних війною, стрімким розвитком ІТ технологій, система соціального законодавства України потребує нагального реформування. Йдеться насамперед про такі сфери законодавства як от медичне, освітнє, наукове, житлове законодавство, законодавство про соціальний захист населення та, що особливо визначально – трудове законодавство.

За таких обставин, уявляється, що ситуація в першу чергу потребує ґрунтовного наукового аналізу та ідеологічного осмислення практичного значення дії системи соціального законодавства на предмет її системності, єдності, ефективності, спроможності, стійкості, збалансованості забезпечувати праворегулятивні процеси у складний період. Потребують й аналізу правові інструменти та засоби впливу на відносини соціально-правового характеру.

У цьому ключі, важливо звернути увагу на термін «соціальне законодавство». У юридичній енциклопедії він позначається як «… комплексна система нормативно-правових актів, що встановлюють соціально-економічні гарантії, які передбачають заходи, спрямовані на захист населення від дії соціальних ризиків (наприклад, захист у разі хвороби, у разі настанні інвалідності, постійної чи тимчасової втрати працездатності, старості, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, нещасного випадку на виробництві тощо), та забезпечують захист прав та інтересів громадян, які зазнали таких ризиків …». Враховуючи зміст системи соціального законодавства, очевидно, що таке на сьогодні характеризується відсутністю уніфікації, масиву нормативно-правових актів, які часто дублюють один одного та узгодженістю.

Тому, попри дефініцію розуміння терміну «соціальне законодавство», на сьогодні, ставиться під сумнів питання системності соціального законодавства, його належної диференціації, нормативності, валідності, належних міждисциплінарних взаємозв’язків правового регулювання в контексті охорони і захисту соціальних прав тощо.

Це дає підстави припустити, що проблема «соціального законодавства» не лежить у ключі проблем терміно-поняття його розуміння, а виходить на системний рівень дієвості його елементів. Не викликає й сумніву відсутність своєчасної та належної кодифікації соціального законодавства.

В той же час, система права України до сих пір не адекватно сприймає питання соціального законодавства на окремому галузевому рівні. Як наслідок, системі права притаманні дихотомії не тільки термінів та понять, алей відсутність адекватного зв’язків на міждисциплінарному рівні, як в середині системи соціального законодавства, так і її із системами інших галузей законодавства. Все це позбавляє адекватного забезпечення нормативно-правового регулювання соціальних прав, їх визначення у сфері конкретної галузі права. Врешті решт, сама по суті роль соціальної держави та пріоритет соціальної політики держави нівельований, оскільки соціальним правам відводиться другорядна /допоміжна/ роль, в тому числі і в трудовому законодавстві.

Не втішними видаються й імперативні дані колізійності та пробільності соціального законодавства.

Тут, варто звернути увагу на діючу систему трудового законодавства України у частині нормативно-правового регулювання. Зокрема, не викликає сумнівів той факт, що таке здійснюється завдяки неефективному трудовому законодавству, перманентних тенденціях розширення суперечливої судової практики, яка не спроможна достатньо ефективно врегулювати трудові правовідносини та тягне за собою правову невизначеність, посилання колізійної чим призводить до порушення трудових гарантій та прав працівників (при оформленні на роботу, під час виконання роботи, при звільненні тощо), безробіття, трудову та соціальну міграції; дисбаланс трудових гарантій працівника та роботодавця; відсутність законодавчої спроможності ефективно систематизувати правотворчі процеси в трудовому законодавстві України.

На фоні означених вище тенденцій, цілком доречними видаються на думки академіків Н.С. Кузнєцової та Н.С. Оніщенко, які не без підстав вказують на те, що на сьогодні, дійсно, постає за доцільне акцентувати насамперед увагу на:

(1)фокусі пошуку ефективних концепцій галузевого законодавства стосовно адекватності та сучасності вжиття законодавцем термінів, терміно-понять; галуззям, які формуються; з’ясувати галузі права, які «занепадають», – запропонувати альтернативу неефективному понятійному апарату, слідувати оновленню. Це спонукає до критичного підходу до аналізу секційних галузей;

(2)звернути увагу на систему права, приділити увагу системним підходам, напрацюванням у сфері галузевого скрінінгу у бік системності;

(3)визначити ступінь розробки галузевих нпа: зачасту, вони слабко прописані на науково-методологічному рівні, як наслідок, втрачається системність; звернути увагу на те, чи вони (ці та інші нпа) є автономними /приналежними до конкретної галузі чи є частиною іншої галузі права. Також, можливе звуження до рівня інституту, і, навпаки – розширення до окремої галузі права;

(4)звернути увагу на напрямки розвитку конституційного судочинства: як воно має розвиватися при галузевих реформаціях/деформаціях? Які положення Конституції України залучені до розвитку галузевого законодавства, а де є галузеві пробіли? Адже в Основному Законі його положення по суті повинні «проростати» у галузеве законодавства. А це не що інше як та сама системність, тощо.

Зрозуміло, що у даних тезах вчених очевидно йдеться про потребу довершувати ті чи інші сегменти правової реформи.

За своєю суттю, правова реформа, як певний правомоніторинговий процес, так чи інакше є різновидом реформи, яка пов’язана із перетворенням правової форми функціонування держави у певній її частині. Тобто, зі зміною законодавчої, адміністративно- чи то правоохоронних функцій, із утворенням реорганізацією чи то ліквідацією окремих інститутів держави та відповідних правових інститутів (зокрема у соціальні сфері, освітянській сфері, охорони здоров’я тощо).

В той же час, слід бути і свідомим того, що будь яке питання реформування завжди торкається потреб аналізу та можливості зміни законодавства, його упорядкованості, що зрештою впливає на практику застосування соціального і, безпосередньо, трудового законодавства. У правовій доктрині ця діяльність позначається як «систематизація законодавства».

Уявляється, що дійсно, першим завданням систематизації законодавства є забезпечення уніфікації, системності національного законодавства, його приведення до єдиної, цілісної, внутрішньо узгодженої системи, мінімізації колізій та прогалин шляхом усунення розбіжностей та надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких за змістом суспільних відносин. А по друге, – як зазначається в юридичній енциклопедії, – не менш важливе завдання – систематизації законодавства стосовно того, що правова держава гарантує кожній людині право знати свої права та обов’язки. Зрештою, об’єктом систематизації мажуть бути як система законодавства в цілому, так і її окремі частини (нормативно-правові акти, їхні статті тощо).

У рамках викладеного, постає за доцільне вказати на те, що тенденції розвитку та правового моніторингу соціального законодавства України у контексті стану системи трудового законодавства фокусуються на проблемах ефективності саме трудового законодавства; а також, на міжгалузевих проблемах взаємозв’язків та взаємоузгоджень соціального законодавства та трудового законодавства у певних кластерах (інститутах права) тощо.

В той же час, має місце і потреба проведення правового моніторингу документів ЄС, які визначають соціальну політику ЄС (Стратегії тощо). По суті, ці питання носять узагальнюючий характер притаманний інституту соціальної політики, власне – соціальної політики. Розглянемо їх детальніше.

Так, питання соціальної політики, яка заснована на документах ЄС є важливою складовою у формуванні ефективного трудового законодавства. Саме соціальний ефект повинен відображати дієвість норм трудового права, їх синхронізацію із національним правом та правом ЄС, стандартами ЄС.

Одним із ключових документів, які забезпечують стратегічні політичні аспекти регулювання трудового законодавства в соціальному аспекті можливо вважати Європейську стратегію зайнятості.

Цей документ був кодифікований Амстердамським договором. Європейська стратегія зайнятості була запущена в 1997 році на Люксембурзькій сесії. Предметно слід вказати на те, що в Люксембурзькій стратегії було виділені чотири основні напрямки:

(1)«еntrepreneurship» (підприємницькі якості). Вважається, що цьому напрямку було закладено готовність до створення нових робочих місць за рахунок скорочення трудових затрат, які не мають відношення до зарплати та інших форм податкового навантаження зайнятості;

(2)«employability» (відповідність вимогам найму). У даному напрямку визначилась потреба сприяння громадянам в отриманні ними додаткових якостей, умінь, які сприятимуть отриманню роботи;

(3)«adaptability» (адаптивність). За даного напрямку, забезпечився вплив на підприємства та індивідів засобами податкового стимулювання;

(4)«equal opportunities» (рівність можливостей). Даний напрямок створив умови для сприяння участі жінок у ринку праці, інтеграція інвалідів до трудового життя.

Варто наголосити і на тому, що відповідно до Короткої записки для засідання Комітету EMPL від 5 жовтня 2009 року щодо обмін думками про Лісабонську стратегію та співпрацю ЄС у сфері соціального включення (Лісабонська Стратегія – Я.М.), було виділено 5-ть головних політичних орієнтирів про потребу:

(1)подовження трудового життя, введення безперервного навчання відповідно до завдань економічної реструктуризації;

(2)реформування системи соціального захисту;

(4)надання батькам свободи у визначенні кількості дітей у сім’ї;

На сьогодні вважається, що сфера соціальної політика зводиться передусім до основних «соціальних вимірів» спільного європейського ринку праці, посеред яких:

(1)зняття обмеження на доступ до кваліфікованої роботи за національним громадянством;

(2)визнання права всіх робітників-мігрантів на рівну оплату за рівний труд чоловіків і жінок, прагнення гармонізувати національні системи страхування, розвиток діалогу між трудом і капіталом;

(3)введення наднаціонального режиму, який уточнював, за яких умов соціальні виплати, отримані в рамках однієї національної системи можуть бути конвертованими та експортованими в рамках ЄС, правил гармонізації стандартів у сфері захисту здоров'я і безпеки на робочому місці.

У свою чергу, вважається, що спільний ринок праці Євросоюзу передбачає:

(1)ліквідацію будь-якої дискримінації працівника на ґрунті громадянства в питаннях працевлаштування, зарплати та інших умов роботи та найму;

(2)право проживати у країні, де оселився громадянин після звільнення разом з родиною, яка не втрачає це право і після смерті особи;

(3)боротьбу з дискримінацією через релігійні та інші переконання, інвалідність, вік чи сексуальну орієнтацію.

Також, у рамках ЄС робітники та члени їхніх сімей, що виїжджають на роботу до інших європейських країн, мають право на:

(а)об’єднання періодів для нарахування та отримання виплат, пенсій, соціального захисту для себе та своїх дітей;

(б)подібне за типом пенсійне право, на яке було зароблено в різних державах-членах Спільноти, можна об’єднати в одну пенсію, але не більше розміру найвищої пенсії, яку отримала б дана особа, якби постійно проживала в одній країні;

(в)державні службовці та особи, яких до них прирівнюють, отримують загальне пенсійне забезпечення;

(г)додаткові пенсійні права осіб, що працюють або мають власний бізнес, однаково гарантовані на території всіх країн Спільноти;

Висновки. Враховуючи викладене, варто вказати на те, що реформування соціального законодавства потребує зміни підходів до моніторингу та здійснення забезпечення соціальної політики у сфері правового регулювання трудового законодавства.

Документи ЄС у сфері трудового права є орієнтирами реформування трудового законодавства України. Тому, ефективний моніторинг соціального законодавства України дозволяє забезпечувати ефективне узгодження трудового законодавства України із правом ЄС на предмет реалізації соціальних прав та гарантій.

Ярослав Мельник

член Комітету НААУ з питань трудового права

	12:07 Пт 02.05.25
Деякі аспекти моніторингу соціального законодавства та узгодження його із документами ЄС
Головна цитата «Документи ЄС у сфері трудового права є орієнтирами реформування трудового законодавства України», - адвокат Я. Мельник На тлі євроінтеграційних процесів та несприятливих факторів викликаних війною, стрімким розвитком ІТ технологій, система соціального законодавства України потребує нагального реформування. Йдеться насамперед про такі сфери законодавства як от медичне, освітнє, наукове, житлове законодавство, законодавство про соціальний захист населення та, що особливо визначально – трудове законодавство. За таких обставин, уявляється, що ситуація в першу чергу потребує ґрунтовного наукового аналізу та ідеологічного осмислення практичного значення дії системи соціального законодавства на предмет її системності, єдності, ефективності, спроможності, стійкості, збалансованості забезпечувати праворегулятивні процеси у складний період. Потребують й аналізу правові інструменти та засоби впливу на відносини соціально-правового характеру. У цьому ключі, важливо звернути увагу на термін «соціальне законодавство». У юридичній енциклопедії він позначається як «… комплексна система нормативно-правових актів, що встановлюють соціально-економічні гарантії, які передбачають заходи, спрямовані на захист населення від дії соціальних ризиків (наприклад, захист у разі хвороби, у разі настанні інвалідності, постійної чи тимчасової втрати працездатності, старості, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, нещасного випадку на виробництві тощо), та забезпечують захист прав та інтересів громадян, які зазнали таких ризиків …». Враховуючи зміст системи соціального законодавства, очевидно, що таке на сьогодні характеризується відсутністю уніфікації, масиву нормативно-правових актів, які часто дублюють один одного та узгодженістю. Тому, попри дефініцію розуміння терміну «соціальне законодавство», на сьогодні, ставиться під сумнів питання системності соціального законодавства, його належної диференціації, нормативності, валідності, належних міждисциплінарних взаємозв’язків правового регулювання в контексті охорони і захисту соціальних прав тощо. Це дає підстави припустити, що проблема «соціального законодавства» не лежить у ключі проблем терміно-поняття його розуміння, а виходить на системний рівень дієвості його елементів. Не викликає й сумніву відсутність своєчасної та належної кодифікації соціального законодавства. В той же час, система права України до сих пір не адекватно сприймає питання соціального законодавства на окремому галузевому рівні. Як наслідок, системі права притаманні дихотомії не тільки термінів та понять, алей відсутність адекватного зв’язків на міждисциплінарному рівні, як в середині системи соціального законодавства, так і її із системами інших галузей законодавства. Все це позбавляє адекватного забезпечення нормативно-правового регулювання соціальних прав, їх визначення у сфері конкретної галузі права. Врешті решт, сама по суті роль соціальної держави та пріоритет соціальної політики держави нівельований, оскільки соціальним правам відводиться другорядна /допоміжна/ роль, в тому числі і в трудовому законодавстві. Не втішними видаються й імперативні дані колізійності та пробільності соціального законодавства. Тут, варто звернути увагу на діючу систему трудового законодавства України у частині нормативно-правового регулювання. Зокрема, не викликає сумнівів той факт, що таке здійснюється завдяки неефективному трудовому законодавству, перманентних тенденціях розширення суперечливої судової практики, яка не спроможна достатньо ефективно врегулювати трудові правовідносини та тягне за собою правову невизначеність, посилання колізійної чим призводить до порушення трудових гарантій та прав працівників (при оформленні на роботу, під час виконання роботи, при звільненні тощо), безробіття, трудову та соціальну міграції; дисбаланс трудових гарантій працівника та роботодавця; відсутність законодавчої спроможності ефективно систематизувати правотворчі процеси в трудовому законодавстві України. На фоні означених вище тенденцій, цілком доречними видаються на думки академіків Н.С. Кузнєцової та Н.С. Оніщенко, які не без підстав вказують на те, що на сьогодні, дійсно, постає за доцільне акцентувати насамперед увагу на: (1)фокусі пошуку ефективних концепцій галузевого законодавства стосовно адекватності та сучасності вжиття законодавцем термінів, терміно-понять; галуззям, які формуються; з’ясувати галузі права, які «занепадають», – запропонувати альтернативу неефективному понятійному апарату, слідувати оновленню. Це спонукає до критичного підходу до аналізу секційних галузей; (2)звернути увагу на систему права, приділити увагу системним підходам, напрацюванням у сфері галузевого скрінінгу у бік системності; (3)визначити ступінь розробки галузевих нпа: зачасту, вони слабко прописані на науково-методологічному рівні, як наслідок, втрачається системність; звернути увагу на те, чи вони (ці та інші нпа) є автономними /приналежними до конкретної галузі чи є частиною іншої галузі права. Також, можливе звуження до рівня інституту, і, навпаки – розширення до окремої галузі права; (4)звернути увагу на напрямки розвитку конституційного судочинства: як воно має розвиватися при галузевих реформаціях/деформаціях? Які положення Конституції України залучені до розвитку галузевого законодавства, а де є галузеві пробіли? Адже в Основному Законі його положення по суті повинні «проростати» у галузеве законодавства. А це не що інше як та сама системність, тощо. Зрозуміло, що у даних тезах вчених очевидно йдеться про потребу довершувати ті чи інші сегменти правової реформи. За своєю суттю, правова реформа, як певний правомоніторинговий процес, так чи інакше є різновидом реформи, яка пов’язана із перетворенням правової форми функціонування держави у певній її частині. Тобто, зі зміною законодавчої, адміністративно- чи то правоохоронних функцій, із утворенням реорганізацією чи то ліквідацією окремих інститутів держави та відповідних правових інститутів (зокрема у соціальні сфері, освітянській сфері, охорони здоров’я тощо). В той же час, слід бути і свідомим того, що будь яке питання реформування завжди торкається потреб аналізу та можливості зміни законодавства, його упорядкованості, що зрештою впливає на практику застосування соціального і, безпосередньо, трудового законодавства. У правовій доктрині ця діяльність позначається як «систематизація законодавства». Уявляється, що дійсно, першим завданням систематизації законодавства є забезпечення уніфікації, системності національного законодавства, його приведення до єдиної, цілісної, внутрішньо узгодженої системи, мінімізації колізій та прогалин шляхом усунення розбіжностей та надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких за змістом суспільних відносин. А по друге, – як зазначається в юридичній енциклопедії, – не менш важливе завдання – систематизації законодавства стосовно того, що правова держава гарантує кожній людині право знати свої права та обов’язки. Зрештою, об’єктом систематизації мажуть бути як система законодавства в цілому, так і її окремі частини (нормативно-правові акти, їхні статті тощо). У рамках викладеного, постає за доцільне вказати на те, що тенденції розвитку та правового моніторингу соціального законодавства України у контексті стану системи трудового законодавства фокусуються на проблемах ефективності саме трудового законодавства; а також, на міжгалузевих проблемах взаємозв’язків та взаємоузгоджень соціального законодавства та трудового законодавства у певних кластерах (інститутах права) тощо. В той же час, має місце і потреба проведення правового моніторингу документів ЄС, які визначають соціальну політику ЄС (Стратегії тощо). По суті, ці питання носять узагальнюючий характер притаманний інституту соціальної політики, власне – соціальної політики. Розглянемо їх детальніше. Так, питання соціальної політики, яка заснована на документах ЄС є важливою складовою у формуванні ефективного трудового законодавства. Саме соціальний ефект повинен відображати дієвість норм трудового права, їх синхронізацію із національним правом та правом ЄС, стандартами ЄС. Одним із ключових документів, які забезпечують стратегічні політичні аспекти регулювання трудового законодавства в соціальному аспекті можливо вважати Європейську стратегію зайнятості. Цей документ був кодифікований Амстердамським договором. Європейська стратегія зайнятості була запущена в 1997 році на Люксембурзькій сесії. Предметно слід вказати на те, що в Люксембурзькій стратегії було виділені чотири основні напрямки: (1)«еntrepreneurship» (підприємницькі якості). Вважається, що цьому напрямку було закладено готовність до створення нових робочих місць за рахунок скорочення трудових затрат, які не мають відношення до зарплати та інших форм податкового навантаження зайнятості; (2)«employability» (відповідність вимогам найму). У даному напрямку визначилась потреба сприяння громадянам в отриманні ними додаткових якостей, умінь, які сприятимуть отриманню роботи; (3)«adaptability» (адаптивність). За даного напрямку, забезпечився вплив на підприємства та індивідів засобами податкового стимулювання; (4)«equal opportunities» (рівність можливостей). Даний напрямок створив умови для сприяння участі жінок у ринку праці, інтеграція інвалідів до трудового життя. Варто наголосити і на тому, що відповідно до Короткої записки для засідання Комітету EMPL від 5 жовтня 2009 року щодо обмін думками про Лісабонську стратегію та співпрацю ЄС у сфері соціального включення (Лісабонська Стратегія – Я.М.), було виділено 5-ть головних політичних орієнтирів про потребу: (1)подовження трудового життя, введення безперервного навчання відповідно до завдань економічної реструктуризації; (2)реформування системи соціального захисту; (3)заохочення соціальної інтеграції; (4)надання батькам свободи у визначенні кількості дітей у сім’ї; (5)розвиток імміграційної політики. На сьогодні вважається, що сфера соціальної політика зводиться передусім до основних «соціальних вимірів» спільного європейського ринку праці, посеред яких: (1)зняття обмеження на доступ до кваліфікованої роботи за національним громадянством; (2)визнання права всіх робітників-мігрантів на рівну оплату за рівний труд чоловіків і жінок, прагнення гармонізувати національні системи страхування, розвиток діалогу між трудом і капіталом; (3)введення наднаціонального режиму, який уточнював, за яких умов соціальні виплати, отримані в рамках однієї національної системи можуть бути конвертованими та експортованими в рамках ЄС, правил гармонізації стандартів у сфері захисту здоров'я і безпеки на робочому місці. У свою чергу, вважається, що спільний ринок праці Євросоюзу передбачає: (1)ліквідацію будь-якої дискримінації працівника на ґрунті громадянства в питаннях працевлаштування, зарплати та інших умов роботи та найму; (2)право проживати у країні, де оселився громадянин після звільнення разом з родиною, яка не втрачає це право і після смерті особи; (3)боротьбу з дискримінацією через релігійні та інші переконання, інвалідність, вік чи сексуальну орієнтацію. Також, у рамках ЄС робітники та члени їхніх сімей, що виїжджають на роботу до інших європейських країн, мають право на: (а)об’єднання періодів для нарахування та отримання виплат, пенсій, соціального захисту для себе та своїх дітей; (б)подібне за типом пенсійне право, на яке було зароблено в різних державах-членах Спільноти, можна об’єднати в одну пенсію, але не більше розміру найвищої пенсії, яку отримала б дана особа, якби постійно проживала в одній країні; (в)державні службовці та особи, яких до них прирівнюють, отримують загальне пенсійне забезпечення; (г)додаткові пенсійні права осіб, що працюють або мають власний бізнес, однаково гарантовані на території всіх країн Спільноти; (д)єдине законодавство для студентів. *Висновки. Враховуючи викладене, варто вказати на те, що реформування соціального законодавства потребує зміни підходів до моніторингу та здійснення забезпечення соціальної політики у сфері правового регулювання трудового законодавства. Документи ЄС у сфері трудового права є орієнтирами реформування трудового законодавства України. Тому, ефективний моніторинг соціального законодавства України дозволяє забезпечувати ефективне узгодження трудового законодавства України із правом ЄС на предмет реалізації соціальних прав та гарантій. Список використаної літератури:* Велика українська енциклопедія. Київ: «Видавництво Людмила», 2020: Право соціального забезпечення/редкол.: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишенва, Н.М. Вапнярчук. 2020. С.707. Велика українська енциклопедія: у 20т. Х.: Право, 2016. Т.:3: Загальна теорія права/редкол.: О.В. Петришин (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац.юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. 2017. С.495. Велика українська енциклопедія: у 20т. Х.: Право, 2016. Т.:3: Загальна теорія права/редкол.: О.В. Петришин (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац.юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. 2017. С.718–719. The birth of the European Employment Strategy: the Luxembourg process (November 1997). An Instrument of Convergence for the New Member States? The European Employment Strategy and Young People. Adopted by the Executive Committee, Potsdam, Germany, 26-28 March 1999. Люксембургская декларация и резолюции, принятые парламентской ассамблеей обсе на двадцать восьмой ежегодной сессии. Люксембург, 4 – 8 июля 2019 года. Briefing note for the meeting of the EMPL Committee 5 October 2009 regarding the exchange of views on the Lisbon Strategy and the EU cooperation in the field of socialinclusion. Автор публікації: Ярослав Мельник Ярослав Мельник член Комітету НААУ з питань трудового права Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.
© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені "Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.

Деякі аспекти моніторингу соціального законодавства та узгодження його із документами ЄС

Головна цитата