Цивільний стан та договірне регулювання сімейних відносин: порівняльний аналіз правових моделей України та Франції

В сучасній Україні сім’я є первинним та основним осередком суспільства, який складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Сімейні відносини регулюються переважно Сімейним кодексом України, Конституцією України, Цивільним кодексом, законами. «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та базуються на засадах рівноправності чоловіка і жінки, добровільності шлюбу та охороняються державою. Домовленості (договори) між учасниками також є формою регулювання сімейних відносин. В Україні на сьогодні юридично визнані дві основні форми сімейних союзів: 1) проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу (фактичні сімейні відносини); 2) зареєстрований шлюб.

Подружжя має право укласти шлюбний договір для регулювання майнових прав та обов’язків, зокрема порядку поділу майна у разі розлучення. Низький рівень поширеності шлюбних договорів в Україні зумовлений традиційним пріоритетом особистих немайнових аспектів над майновими. Попри те, що у Сімейному кодексі України цьому інституту присвячено лише 12 статей (Глава 10), шлюбний договір є основним дієвим інструментом регулювання майнових відносин. Шлюбний договір виконує превентивну функцію, мінімізуючи майнові суперечки та психологічну травматизацію під час розірвання шлюбу, що сприяє збереженню стабільних відносин між сторонами в майбутньому. На відміну від ряду зарубіжних країн, українське законодавство обмежує предмет договору виключно майновими відносинами, виключаючи регулювання особистого життя подружжя. Шлюбний договір укладається у письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, або вже перебувають у шлюбі. У документі визначається правовий режим майна, порядок його поділу та користування ним, за умови, що ці положення не суперечать моральним засадам суспільства. Аналізуючи діюче цивільне законодавство, слід зробити висновок, що під правочинами які суперечать моральним засадам суспільства слід розуміти такі правочини, що за змістом спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення або пошкодження майна фізичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Умови договору можуть передбачати порядок користування житлом, надання утримання одному з подружжя та діяти після припинення шлюбу. Зміна умов або розірвання договору здійснюється за згодою сторін (нотаріально) або за рішенням суду на підставах, що мають істотне значення.

У французькій правовій системі поняття цивільного стану (État civil) є набагато ширшим та гнучкішим, ніж в Україні, а питанням регулювання майнових відносин приділяється багато уваги. Основним нормативноправовим актом, регулюючим питання цивільного стану (État civil) у Франції є Цивільний кодекс Франції (Code civil), розроблений у Франції після Французької революції, за часів Наполеона I та оприлюднений у 1804 році. Він регулює акти цивільного стану, питання імені, прізвища, шлюбу та розлучення, містить положення про партнерства, визначає поняття шлюбу та встановлює режими майна подружжя.

На відміну від українського законодавства поняття цивільного стану охоплює не лише факт перебування у шлюбі, а й різні форми договірних союзів та специфічні статуси одиноких осіб. Важливо розрізняти ці види за ступенем юридичної відповідальності та документальним оформленням.

Індивідуальні статуси: Célibataire (Холостий/Незаміжня): особа, яка ніколи не укладала шлюб і не перебуває у PACS; Divorcé(e) (Розлучений/Розлучена): статус після офіційного розірвання шлюбу; Veuf/Veuve (Вдівець/Вдова): статус після смерті одного з подружжя; Séparation (раздельное проживание): статус одружених осіб, що вирішили проживати окремо, але без офіційного розлучення.

Форми цивільних союзів: Франція пропонує три рівні легалізації стосунків між особами будь-якої статі, що є ключовою відмінністю від України.

Concubinage (Union libre) – спільне проживання – це фактичне спільне проживання без офіційної реєстрації. Воно характеризується стабільним та безперервним спільним життям двох людей однієї або різної статі, які живуть як пара. Доказ спільного проживання у разі необхідності, може бути наданий будь-яким способом (свідоцтво про спільне проживання (certificat de concubinage), свідчення свідків, письмові заяви під присягою). Certificat de concubinage можна отримати у мерії, але якщо мерія відмовляє у видачи сертифіката можна зробити Декларацію про спільне проживання (Déclaration de concubinage). Правовий режим майна осіб, що мешкають спільно за таким режимом визначається наступним чином: 1) Майно та активи, що набути кожним окремо, є особистими. Якщо набуття майна здійснюється спільно, це вважається майном, що перебуває у спільній власності. Борги також залишаються особистими, за винятком солідарного боргу, тобто, якщо обидва чітко зобов’язалися відповідати за боргами солідарно; 2) У разі смерті партнера, особа, що його пережила не має права на спадщину та права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Необхідно зазначити, що можливо скласти заповіт, але особа, що пережила іншого партнера повинна сплатити податок у розмірі 60 %. Таким чином для Concubinage (Union libre) характерно наступне: 1) Принцип роздільності майна, а саме: діє принцип «власності за титулом». Якщо в документі на право власності вказане одне ім’я – майно належить тільки цій особі. Таке регулювання відрізняється від України, де ст. 74 СК дозволяє визнати таке майно спільним без відповідного запису у документах. 2) Декларація про спільне проживання, а саме: Certificat de concubinage – це документ «соціального визнання», а не майнових прав. Він не робить партнерів спадкоємцями.

PACS (Pacte civil de solidarité) – Цивільне партнерство – це договір, укладений між двома повнолітніми особами різної або однієї статі для організації їхнього спільного життя. Ця договірна форма союзу була запроваджена 15.11.1999 року (Loi n° 99–944)[3], як альтернатива шлюбу. Попри легалізацію одностатевих шлюбів у Франції у 2013 році, PACS залишається одним із найпоширеніших варіантів оформлення відносин серед гетеросексуальних пар як спрощена альтернатива шлюбу. PACS має бути зареєстрований у мерії, у нотаріуса або за кордоном у посольстві чи консульстві Франції. Укладаючи цивільне партнерство, партнери беруть на себе зобов’язання щодо спільного проживання та побуту; взаємної фінансової допомоги (житло, харчування, охорона здоров’я тощо); взаємодопомоги у разі хвороби чи безробіття. Обсяг матеріальної допо моги визначається пропорційно до фінансових можливостей кожного з партнерів. Правовий режим майна осіб, що перебувають у PACS, визначається таким чином: 1) Майно та активи, набуті кожним партнером окремо, є їхньою особистою власністю, якщо у договорі PACS або в угоді про внесення змін до нього не обрано режим спільної власності (indivision); 2) У разі смерті партнера інший партнер може претендувати на соціальну допомогу у випадках, встановлених законом, проте права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника (pension de réversion) такий партнер не має. 3) Для отримання права на спадщину обов’язковою є наявність заповіту. При цьому цивільний партнер, що пережив іншого, повністю звільнений від сплати податку на спадщину. Таким чином, для PACS характерне наступне: 1) Договірна природа та презумпція роздільності: Партнери мають право самостійно конструювати майнові відносини в тексті договору, що відображає високий рівень автономії волі. Це відрізняє PACS від українського законодавства, де для аналогічного результату (роздільності майна) обов’язково потрібно укладати шлюбний договір, відступаючи від законного режиму; 2) Статус «договірної сім’ї»: PACS є офіційним актом цивільного стану. На відміну від Concubinage (Union libre) це не просто «соціальне визнання», а юридичний статус, який надає податкові пільги, ідентичні шлюбним (зокрема, 0 % податку на спадщину за наявності заповіту), що робить його значно привабливішим за фактичне співжиття; 3) Відсутність автоматичного спадкування: Попри офіційну реєстрацію союзу, партнер не стає спадкоємцем за законом. Це фундаментальна відмінність від шлюбу (як у Франції, так і в Україні), що підкреслює договірний, а не статутний характер цього союзу: держава захищає майно партнерів від автоматичного переходу, залишаючи право розпорядження власністю виключно за волею особи (через заповіт).

Mariage (Шлюб) – Шлюб у Франції є світським інститутом, що регулюється Цивільним Кодексом Франції (Code civil). Юридичну силу має тільки цивільна реєстрація в мерії (Mariage civil). Тільки шлюб на відміну від інших форм цивільного стану створює стабільний правовий зв’язок, який передбачає автоматичне виникнення прав та обов’язків, що не залежать від волі сторін.

Основою майнових відносин подружжя у Франції є можливість вільного вибору одного з режимів майна (régimes matrimoniaux) за законом або за нотаріально посвідченим шлюбним договором (contrat de mariage). Правовий режим майна подружжя у Франції визначається таким чином: 1) Режим за законом: за відсутності шлюбного договору автоматично діє режим спільності. Це означає, що майно, набуте під час шлюбу за спільні кошти, є спільним, а дошлюбне майно та спадщина – особистим. 2) Договірні режими: подружжя може обрати один із типів контрактів: Séparation de biens – режим роздільності майна. Усе майно, набуте до або під час шлюбу, залишається власністю того, на кого воно оформлене; Communauté d’acquêts aménagée: усе майно, що придбане під час шлюбу є спільною власністю; Communauté universelle: Усе майно, що було власністю подружжя до шлюбу та набуте під час шлюбу вважається спільною власністю; (рухоме чи нерухоме, теперішнє та майбутнє) є спільною власністю; Participation aux acquêts – комбінований режим. Під час шлюбу вважається, що діє режим роздільного володіння майном, але після розірвання шлюбу або смерті одного з подружжя вираховується приріст вартості майна кожного з подружжя, і ця різниця ділиться навпіл. Той, хто став найменш заможним, має право на частку прибутку. На відміну від Concubinage (Union libre) та PACS той із подружжя, хто пережив іншого, є спадкоємцем за законом. Він має право на частку у власності або на довічне право користування (usufruit) майном померлого, а також на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Таким чином, для офіційного шлюбу (Mariage) характерно: 1) Максимальна автономія волі через вибір режиму: Якщо в Україні шлюбний договір часто сприймається як «виняток» (згідно зі ст. 92 СК України), то у Франції це професійне конструювання майнових відносин. Подружжя не просто «змінює закон», а обирає одну з готових правових моделей, що відповідає їхньому фінансовому стану (наприклад, режим роздільності майна ідеально підходить для захисту сім’ї, якщо один із подружжя є приватним підприємцем); 2) Юридична стабільність та «Превентивне правосуддя»: Укладання договору у нотаріуса до шлюбу мінімізує майнові конфлікти при розлученні. На відміну від України, де умови договору можуть бути оскаржені в суді через «надзвичайно невигідне матеріальне становище» (ст. 103 СК), французька система надає пріоритет стабільності договору та принципу pacta sunt servanda (договори мають виконуватися); 3) Соціальний та спадковий захист: шлюб залишається єдиною формою союзу, яка надає автоматичне право на спадкування та соціальне забезпечення без необхідності складання додаткових документів (заповітів). Це робить шлюб найбільш «захищеною» формою цивільного стану для того з подружжя, хто є економічно слабшим.

Порівняльний аналіз свідчить, що французька система цивільного стану пропонує динамічну шкалу інтенсивності відносин: від фактичного співжиття (Concubinage) з мінімальним втручанням держави – до договірного партнерства (PACS) – і, нарешті, до інституційного шлюбу (Mariage). Україна наразі перебуває на етапі переходу від «бінарної» системи (шлюб або нічого) до складніших моделей. Французький досвід, зокрема інститут PACS та чітко структуровані майнові режими, може стати основою для реформування Сімейного Кодексу України та Цивільного Кодексу України, забезпечуючи громадянам більше свободи у виборі формату їхнього сімейного життя та захисту майнових інтересів.

Список використаних джерел:

1. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 08.02.2010 у справі №22‑ц-808/2010.

2. Code civil des Français (Version en vigueur au 2024).

3. Loi n° 99–944 du 15 novembre 1999 relative au pacte civil de solidarité.

Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Автор публікації: Марина Семенова

Марина Семенова

представник НААУ у Республіці Франція (м. Лілль)

Автор публікації: Анна Бєжанова

Анна Бєжанова

начальниця відділу юридичного супроводу та договірної роботи Комплексу спеціальних об’єктів «Фортеця» Міністерства внутрішніх справ України

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.